Урок на тему "НАЙВАЖЛИВІШІ ПРИРОДНИЧІ ВІДКРИТТЯ В ІСТОРІЇ ГЕОГРАФІЧНОЇ НАУКИ."

Опис документу:
Мета уроку: актуалізувати знання про основні етапи дослідження Землі; виявити найбільш важливі природничі відкриття в історії географічної науки; з'я-сувати внесок видатних учених у розвиток науки; викликати в учнів зацікавлення курсом. Обладнання: підручник, атлас, карта світу Птолемея, фізична карта пів-куль, таблиця «Етапи дослідження Землі».

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

11 клас

Урок №2

Дата:

НАЙВАЖЛИВІШІ ПРИРОДНИЧІ ВІДКРИТТЯ

В ІСТОРІЇ ГЕОГРАФІЧНОЇ НАУКИ.

Мета уроку: актуалізувати знання про основні етапи дослідження Землі; виявити найбільш важливі природничі відкриття в історії географічної науки; з'ясувати внесок видатних учених у розвиток науки; викликати в учнів зацікавлення курсом.

Обладнання: підручник, атлас, карта світу Птолемея, фізична карта півкуль, таблиця «Етапи дослідження Землі».

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Ключові поняття: географія, географічний простір, відкриття, дослідження.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Здавна люди вирушали на пошуки нових земель. Одних вабили пригоди й можливість випробувати свої сили в найбільш безвихідних ситуаціях. Інших спокушали золото, прянощі, слонова кістка, хутро. Треті шукали притулок від світської суєти й життя у злагоді із собою. Четвертих приваблювали придатні для заселення й освоєння землі. П'ятих цікавила можливість нанести на карти обриси ойкумени.

В останні двісті років основний внесок у вивчення Землі здійснюють учені й дослідники. Із науковою метою вони побували в найбільш важкодоступних районах планети, вивчили їхню природу й господарство, життя й побут населення, описали їх у книгах, склали докладні карти. Завдяки зусиллям усіх цих людей географія добре вивчила нашу планету й готова поділитися своїми знаннями.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ

Бліцопитування

1. Хто здійснив першу навколосвітню подорож?

2. Коли і ким була відкрита Америка?

3. Чому Австралію відкривали двічі?

4. Коли і як уперше досягли берегів Антарктиди?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель з'ясовує, що пам'ятають учні з попередніх курсів про дослідження Землі, і разом із ними складає таблицю «Етапи дослідження Землі».

Назва

Подорожі й дослідження

Найважливіші досягнення й уявлення людей про Землю

Давній

етап

Понад 3,5 тис. років тому єгипетські кораблі вирушали до берегів Азії та Африки.

Давні фінікійці здійснили плавання навколо Африки. Давні греки в основному плавали в морях Атлантичного океану

Давнім людям доводилося робити висновки про Землю, спираючись на знання про прилеглі території та релігійні вірування. Тому вони не здогадувалися про розміри та форму Землі. Знання давніх греків та римлян про Землю відбив на своїй карті Птолемей у II ст. У цей період європейцям ще нічого не було відомо про Америку, Австралію, Антарктиду

Новий

і Новітній

час

Три навколосвітні експедиції Джеймса Кука (1768—1771, 1772—1775, 1776—1780 рр.). У січні 1820 р. вперше до берегів Антарктиди підійшла російська експедиція під керівництвом Т.Беллінсгаузена та М.Лазарева. Перша російська навколосвітня експедиція І.Крузенштерна та Ю.Лисянського в 1803—1806 рр. На початку XX ст. почалося освоєння полярних широт. Одним із видатних дослідників і організаторів освоєння Арктики був академік АН України О.Шмідт

Подорожі Нового часу проходили під знаком зростаючого значення наукових досліджень. Одним із перших узяв в експедицію вчених-натуралістів видатний англійський мореплавець Джеймс Кук. Він тричі обігнув Землю, відкрив східне узбережжя Австралії й безліч островів, досліджував Нову Зеландію. В організації географічних експедицій другої половини XIX і всього XX ст. велику роль відіграють географічні товариства. У другій половині XX ст. географічні дослідження все частіше стають міжнародними, це дозволяє охопити дослідженнями всю поверхню планети

На допомогу вчителю

«Батьком географії» називають давньогрецького вченого Ератосфена, який прославився внеском у розвиток теоретичних основ науки.

Ератосфен працював у різних галузях знань — у філософії, математиці, філології, але особливо вагомим є його внесок у розвиток геодезії та географії. У той час, коли існували різноманітні точки зору на розміри нашої планети, Ератосфен зміг досить точно обчислити її окружність. Для цього він зрівняв величини кута падіння променів полуденного сонця в Александрії та Сієні (Тропік Рака) і встановив, що окружність Землі становить 252 тис. стадій (39 000 км). Як відомо, це досить близько до дійсності, оскільки довжина екватора становить 40076 км.

Стародавній мислитель виділив на Землі п'ять зон — жарку, дві помірні й дві холодні, а також математично обґрунтував межі між ними. Згідно з його обчисленнями, жарка зона становить 48 градусів усієї окружності (24-й градус до півночі й півдня від екватора був позначений як лінія тропіка). Холодні зони становили по 24 градуси, починаючи від полюсів до полярних кіл. Помірні зони розташовувалися між тропіками й полярними колами. Це був крок уперед, тому що до Ератосфена межі зон зазвичай проводилися по природних кордонах (хребтах, річках, морях).

У своїй праці «Географічні записки» Ератосфен зібрав відомості про географічні уявлення своїх попередників, виклав ідею кулястості Землі, зробив країнознавчий опис ойкумени. Саме в цій праці вчений упершее використав слово «географія» замість термінів «періпли» й «періегези».

IV. ПОЕТАПНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання

Побудуйте схему, що продемонструє метод Ератосфена, який учений використав для обчислення окружності Землі.

На допомогу вчителю

Ератосфен усвідомив вирішальне значення двох незалежних спостережень місця розташування Сонця над горизонтом під час сонцестояння. Одне з них було зроблено в місцевості, розташованій поблизу Сієни (Асуан). Тут розміщувався колодязь, у воді якого під час літнього сонцестояння можна було побачити відбиття сонячного диска. Друге спостереження було зроблено у дворі Александрійської бібліотеки, де стояв високий обеліск. Використавши його як гномон, Ератосфен виміряв довжину полуденної тіні. Це дозволило визначити величину кута між обеліском і променями Сонця. Маючи ці відомості, Ератосфен і обчислив окружність Землі.

V. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ (ПРОДОВЖЕННЯ)

На допомогу вчителю

Після Ератосфена заслуга в подальшому розвитку картографії належить великому грецькому астроному Гіппарху (180—125 pp. до н. е.). При побудові карт він уперше розділив екватор на 360 частин (градусів), а не на 60, як це робилося раніше. Положення деяких пунктів земної поверхні він визначив з астрономічних спостережень, для чого використав терміни «широта» й «довгота». Таким чином, він першим увів географічні координати.

Межі ойкумени розширилися в період римських завоювань, які диктували замовлення на описи й математичну географію (вимір відстаней за дорогами, земельні роботи з воєнними цілями, розмежування земель). В епоху розквіту Римської імперії переважали географічні описи країнознавчого плану, часто пов'язані з історією. Найбільш відомі з них належать античному мислителю Страбону. Він створив грандіозну сімнадцятитомну працю «Географія».

Згодом виникла необхідність узагальнити накопичені знання про Землю. Це завдання розв'язав учений Клавдій Птолемей (Птоломей), який жив у II ст. в єгипетському місті Александрія. Головну мету географії Птолемей убачав у складанні карт й описів земної кулі.

Він написав кілька праць. Серед них і своєрідний звід географічних знань античного світу з докладним посібником із картографії. Ця праця складається з восьми частин і називається «Географія». У ній перелічено близько восьмц тисяч назв різних об'єктів — міст, річок, гір, заток. До багатьох із названих об'єктів наведено географічні координати, визначені астрономічно, спираючись на спостереження за Сонцем і зорями. За цими даними й сьогодні можна побудувати справжню карту.

VI. ПОЕТАПНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання

Разом із «Географією» Птолемей склав 27 карт, серед яких докладна карта всієї Землі. Для неї вчений розробив спеціальну картографічну проекцію, відому за назвою проекції Птолемея. Аж до XV ст. ніхто не міг створити кращої карти нашої планети. Порівняйте сучасні погляди на вигляд Землі та уявлення про неї в епоху Птолемея, а також поясніть відмінності між ними (учні використовують карту світу Птолемея та сучасну фізичну карту півкуль).

VII. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ (ПРОДОВЖЕННЯ)

На допомогу вчителю

Значний внесок у науку про Землю зробив автор «Загальної географії» Бернхардус Вареніус (1622—1650). Його дослідження вплинули як на зміст, так і науковий потенціал географії. Учений показав взаємозв'язок між географічними дослідженнями окремих місцевостей і працями, що описують загальні закони, які застосовуються до всіх районів Землі.

Зовсім по-новому розкрилися можливості географії завдяки видатному німецькому натуралісту, географу й мандрівнику А. Гумбольдту (1769—1859). Якщо раніше вивчення географії обмежувалося описом окремих районів, то тепер географія здобула статус теоретичної дисципліни.

А. Гумбольдт заснував географію рослин, заклав основи загального землезнавства, кліматології, уперше сформулював закон висотної поясності. У 1829 р. на запрошення імператора Миколи І він прибув до Росії для проведення досліджень. Обмежений час перебування в країні не дозволив ученому детально познайомитися з безмежними російськими .просторами. Але його аналітичний розум і чудова інтуїція дозволили зробити чимало цікавих висновків. Так, спостереження за температурою повітря показали, що на одній і тій самій широті вона змінюється залежно від ступеня віддалення від океану. Це допомогло вченому встановити відмінності між морським і континентальним кліматом.

А. Гумбольдт поставив перед фізичною географією завдання досліджувати загальні закони й внутрішні зв'язки земних явищ (насамперед між живою і неживою природою).

Зовсім іншої думки дотримувався німецький географ К. Ріттер (1779—1859). Його цікавила не об'єктивно існуюча приррда, а її вплив на людину. Головна праця вченого, присвячена землезнавству, є свого роду описом речовинного заповнення «земних просторів».

У Росії наприкінці XIX ст. В. Докучаєв, спираючись на розроблене ним учення про ґрунт, а також на прогресивні ідеї російської біогеографії, поклав початок комплексним фізико-географічним дослідженням, завдання яких він тісно пов'язував із розв'язанням народногосподарських проблем. В. Докучаєв створив школу географів-натуралістів і практиків, які як у теоретичних, так і у прикладних дослідженнях керувалися ідеєю географічного комплексу. Конкретизація цієї ідеї на початку XX ст. привела до формулювання поняття про ландшафт як природну територіальну єдність.

Англійський географ Е. Дж. Гербертсон першим склав схему природного районування всього суходолу (1905 р.), побудовану головним чином з урахуванням широтних і довготних змін клімату, а також орографії та рослинного покриву. Л. С. Бере показав, що кожна природна (ландшафтна) зона складається з ландшафтів певного типу.

Німецький учений З. Пассарге висунув і розробив ідею природного ландшафту. Він запропонував класифікацію ландшафтів і схему їх морфологічного розподілу, однак недооцінив роль внутрішніх взаємозв'язків між компонентами ландшафту.

Повідомлення учнів

VIII. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання

Проаналізуйте еволюцію поглядів учених на Землю на прикладі їхніх уявлень про форму нашої планети.

На допомогу вчителю

Давньогрецький філософ Фалес Мілєтський (640—546 рр. до н. е.) уважав нашу планету плоским диском, що плаває на хвилях океану. На думку Анаксімена (585 — близько 528 р. до н. е.), плоска Земля в минулому падала й надавила на повітря, що перебувало під нею. Повітря стиснулося й призупинило падіння.

Ідею про кулястість Землі першим висунув математик Піфагор (VI ст. до н. е.). Відомий філософ Платон (428 (427)—348 (347) рр. до н. е.) його не підтримав, він уявляв Землю у вигляді величезного куба. Однак незабаром переконливі докази на користь точки зору Піфагора навів великий учений Арістотель (384—322 рр. до н. е.).

Багато вчених Середньовіччя заперечували кулястість планети. Так, К.Індікоплов уявляв її у вигляді плоского прямокутника. Але згодом у християнському світі знову утвердилася думка, що Земля має форму кулі. Про це переконливо свідчили навколосвітні подорожі.

Тільки в Новітній період учені встановили, що й це уявлення поверхове. При більш детальному дослідженні з'ясувалося, що форма Землі складніша, її наукова назва — геоїд, що означає «землеподібний». Ця назва підкреслює неповторність планети — вона подібна тільки сама до себе. Жодна планета, жодна геометрична фігура точно не повторюють форму Землі.

Детальні дослідження фігури планети з космосу показали, що максимальні підвищення геоїда спостерігаються в Тихому океані на північ-від Австралії (77 м), в Атлантиці поблизу Гренландії (66 м) і південній частині Індійського океану (51 м), а мінімальні позначки — в о . Шрі-Ланка (-105 м), у Центральній Азії (-58 м), у районі Бермудів (-52 м) в Атлантиці.

Зростаюча точність у визначенні фігури Землі має важливе теоретичне й практичне значення.

IX. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель ще раз називає основні етапи дослідження Землі та дає учням завдання вказати найбільш суттєві відмінності між ними.

X. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте §1 (стор. 5-7) підручника. 2. Підготуйте доповідь про один із сучасних методів дослідження географії.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Сучасні проблеми адаптації та соціалізації особистості»
Левченко Вікторія Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.