Тема: «Загадковий світ музики.»

Опис документу:
Мета: познайомити з історією створення скрипки та відомими скрипалями світу та рідного краю, розвивати креативність та вміння сприймати багатогранність музичного мистецтва, виховувати любов до музики та поезії

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Тема: «Загадковий світ музики.»

Мета: познайомити з історією створення скрипки та відомими скрипалями світу та рідного краю, розвивати креативність та вміння сприймати багатогранність музичного мистецтва, виховувати любов до музики та поезії

Хід заняття

Вчитель: Сьогодні у нас незвичне заняття. Ми зануримося у загадковий світ музики. А щоб ви зрозуміли про який саме музичний інструмент буде іти мова, послухайте цю народну буковинську казку.

Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий, гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства — сама біда в хаті.

Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур'ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла.

Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці.

— Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає.

Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини.

Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю:

Русинами на Буковині називали українців.

— А смерека б вас побила!

— Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною.

— А хто це мені радить не сердитися?

— Та я — одна зернина, яку не з'їли горобці.

— А де ти є?

— Та осьдечки — під лопухом сховалася. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину.

— Що мені з тебе? — каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні.

А зернина радить:

— Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу.

Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував, забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає:

— Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то видано, де то чувано, аби зернина вміла говорити!

Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув — нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина, виросла дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки — із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув:

— Добридень, тату!

Ще більше здивувався чоловік.

— Добридень,— відповів.— А хто мене називає татом?

— Це я, ваш син Петрик,— і з яблуні скочив красний хлопець.

— Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати,— все ще не вірив чоловік, що то йому не сниться.

Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала рости і цвісти.

— Що то за скрипка? — запитав батько.

— А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих — старіється зло.

Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він ходив поміж людьми.

Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг.

— Що ті люди роблять? — спитав Петрик селян.

— Весілля справляють,— відповів один дід.— Але граф їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв.

Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв такої веселої, що листя на деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – яке місяць із зірницею.

Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали крисані.

— Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти!

Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель.

Подивився граф і каже:

— Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами,

довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я.

Але бідні люди вже не чули в собі великої сили.

А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали хлопця й докоряють:

— Ти дав нам снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?..

Петрик відповів:

— Завтра всі до одного беріть кияння, довбні та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч.

Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклав смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу — аж уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці.

Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його доньку посватав один заморський принц.

Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори.

Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав:

— Як ти смів сюди прийти?!

— Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а графське — ще ні,— відповів йому Петрик.

Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті смуги скрипки, приклав смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли.

Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою-муравою. Про графа ніхто й не згадував. А про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині.

Вчитель: Так, мова йтиме про один із найзагадковіших та найдавніших інструментів - скрипку

За легендою першу скрипку створив диявол для закоханої дівчини, яка не знайшла взаємності у предмета своєї пристрасті. Диявол взяв тіла у рідних дівчини: з матері була зроблена сама скрипка, з батька - смичок, а з чотирьох братів - струни. Звук, який видавав інструмент, був настільки жалібний і щемив серце, що байдужий юнак не міг не відповісти на любов нещасної дівчини, яка втратила рідних. А в якості плати диявол забрав душі закоханих в пекло.

Який інструмент передував появі на світ скрипки? Виявляється, був такий, ім'я його - віола. Віола стала попередницею не тільки скрипки, але і всіх смичкових. В Європу її завезли араби в 14-15-му століттях. Під час гри віолу або тримали на плечі, або ставили на підлогу. У віол був ніжний, м'який голос, але, на жаль, дуже слабкий. Зараз цей старовинний інструмент музиканти не використовують, він поступився своїми позиціями іншому - скрипці.

Скрипка оточена безліччю легенд і загадок. Таємницею залишилася та історія її виникнення. Такого інструменту не знали ні древні греки, ні римляни. Можливо, батьківщиною скрипки була Індія: адже саме там виявлені найдавніші наскальні зображення смичка. У слов'янських країнах Європи скрипка відома вже з 9-го століття. Тембр її голосу був схожим на звуки, що видаються ослом, півнем, і тому її називали інструментом простолюдинів. Дійсно, звучала ця простачка зі своїм диким, грубим, негарним голосом на сільських святах, весіллях, в шинках, на ринкових площах. Ознакою поганого тону було зупинитися в кареті на площі, бажаючи послухати "спів" скрипки. Так тривало аж до 16-го століття. Саме тоді відбулося її "друге народження". По-справжньому навчили скрипку співати і плакати італійські майстри 16-17-го століть. Завдяки їм, скрипці вдалося нарешті перемогти віолу і довести, що вона гідна звучати не тільки на площах і ярмарках, але й на сцені. Історія зберегла імена великих італійців, майстрів виготовлення скрипкових інструментів. Серед них найвідоміші - Аматі, Гварнері, Страдіварі.

Сьогодні до нас у гості завітав справжній віртуоз – скрипаль – Торак Василь Іванович. Надамо йому слово.

Музикант:

А тепер поставимо собі запитання: як роблять скрипку?

Виготовлення скрипки - дуже тонке мистецтво. Знадобляться місяці, щоб підібрати і обробити матеріали, відшліфувати деталі, зібрати виріб. Особливо важливо, з якої деревини буде виготовлена ​​скрипка. Деревина повинна бути міцною і в той же час пружною - інакше інструмент не буде добре звучати. Для верхньої деки потрібен м'який матеріал (сосна або ялина), для нижньої - твердий (клен). Обидві деки склеюються. Потім уздовж краю верхньої деки вирізують вузьке заглиблення, в яке вкладається вус. Він служить не тільки прикрасою, але і запобігає розщеплення деревини.

Шийку і головку вирізують з кленового бруска. На шийці просвердлюють отвори для кілків. На них закріплюють струни. Дуже важливо для збереження і звучання скрипки, яким лаком вона буде покрита. Лаки готуються самі різні. Протягом 3-4 місяців поступово, шар за шаром, на корпус скрипки наносять різні лаки. Число шарів може бути більше десяти.

Найважливіша частина скрипки - її смичок. Струни для нього виготовляють з кінського волосу. На Сході у 8-му столітті існував п'ятиструнній смичковий інструмент - крота. Вже тоді музиканти перед виступом натирали смичок смолою, щоб звук виходив плавним, а сам смичок - більш міцним. Зараз для натирання смичка теж використовують тверду смолу з соку хвойних дерев - каніфоль.

Створювалася скрипка як аналог людського голосу. До цих пір, навіть на найсучаснішій техніці, не вдалося синтезувати тембр людського голосу й скрипки.

Скрипка овіяна безліччю легенд та таємниць. Існує повіря, що в нашому світі, в далекі часи була створена чарівна скрипка, яка виконувала будь-яке бажання свого власника, варто лише зіграти на ній мелодію свого твору. Всі великі діяння,події, що потрясли цей світ, як музика, зійшли з під смичка цієї Скрипки. Правда, рідко вони приносили щастя в цей світ. Швидше, одне горе. Останній раз про інструменти чули в роки Другої Світової Війни (що неспроста), після чого вона пропала. І досі, найталановитіші музиканти шукають її в надії на виконання своїх бажань.

Вчитель: Дякую за гарну розповідь, а чи не могли б Ви зіграти нам щось?

(виконується мелодія)

Які почуття викликала у вас ця мелодія скрипки?

(відповіді дітей)

А зараз я вам запропоную дуже цікаве завдання. Об’єднайтеся у 3 групи. (діти створюють групи)

Зараз наш гість зіграє ще одну мелодію, заплющте очі, розслабтеся і намагайтеся зосередитися на образах, які будуть виникати у вашій уяві. Перша група передасть побачене у вигляді поезії чи прози, друга – зобразить архітектурну споруду, третя – представить уявні образи у вигляді малюнка на папері.

(звучить музика, діти виконують завдання, презентують результати)

Вчитель: Ви надзвичайно гарно впоралися із поставленим завданням. Чи сподобалося вам його виконувати, що ви відчували під час роботи?

(відповіді дітей)

Ми дякуємо нашому гостю і в дарунок від нас прийміть ці віршовані рядки.

(учні розказують вірш)

Співає скрипка,ніби жовта птаха,

Що на плече присіла скрипаля,

І музика веде мене на плаху,

Перед очима крутиться земля.

Злітає скрипка в синє піднебесся,

Але скрипаль цього не поміча,

Стрічає серце Музики пришестя,

Горить душа,горить,немов свіча…

І виростає полум’я до неба,

І до зірок чуттями я росту.

Щоб часом не зневірився хто-небудь,

Хай душі набирають висоту.

І нині я собі вже не належу,

А музиці й високим небесам.

І я лечу, лечу, лечу на вежу,

І не зважаю на цей шум і гам…

Співає скрипка, ніби жовта птаха,

На грудях молодого скрипаля.

В моєму серці б’ється муза Баха,

Перед очима крутиться земля…

Злітає скрипка в синє піднебесся,

І музикою душі очища.

Стрічає серце Музики пришестя,

Горить душа… О! Як горить душа...

Вчитель: Бажаю, щоб у душі у кожного горів вічний вогонь любові до прекрасного

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»