Сутність інноваційних технологій: компетентнісний підхід.

Опис документу:
Під терміном “педагогічна інновація” (нововведення) розуміється сукупність нових професійно-педагогічних ідей педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання і навчання з позицій особистісно-орієнтованої освіти – це цілісна теоретична, технологічна і методична концепція оновлення педагогічної діяльності.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Сутність інноваційних технологій: компетентнісний підхід.

Під терміном “педагогічна інновація” (нововведення) розуміється сукупність нових професійно-педагогічних ідей педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання і навчання з позицій особистісно-орієнтованої освіти – це цілісна теоретична, технологічна і методична концепція оновлення педагогічної діяльності.
Теоретичні і прикладні проблеми інноваційних процесів в освіті розробляли Л.Даниленко, І.Дичківська, О.Козлова, М.Кларін, Н.Клокар, Н.Юсуфбекова та ін.
До ієрархічної структури цього процесу включаються такі складові: діяльнісна (мотиви, мета, завдання, зміст, форми, методи), суб‘єктивна 
( науковці, вчителі, батьки, учні, експерти), рівнева (міжнародний, державний тощо), змістова, управлінська, організаційний (Н.Юсуфбекова).
Досліджуючи основи педагогічної інноватики І.Дичківська пропонує таку класифікацію нововведень: змісту освіти, технології, організація навчально-виховного процесу, управління. За масштабом інновацій вона виділяє: часткові (локальні) або модифікаційні, модульні (комплекс часткових взаємопов‘язаних нововведень, що охоплюють групу предметів) і системні (що стосуються усієї вертикалі освіти); за інноваційним потенціалом – модифікаційні, комбінаторні і радикальні.
Інноваційний педагогічний процес пов‘язаний із удосконаленням освіти на нових (або оновлених у змінених умовах) ідей, що сприяють його ефективності. Він передбачає концептуалізацію і технологічне опрацювання новацій, а також експериментальну апробацію і впровадження.
З огляду на те, що нас цікавлять насамперед нововведення в галузі технологій, розглянемо це поняття детальніше.
Воно з‘явилось у педагогічному лексиконі й освітній практиці в останні роки й швидко набуло поширення. Універсальний грецький термін “технологія” (означає “знання про майстерність”). Він увійшов разом із виникненням необхідності наукового обгрунтування закономірностей пошуку оптимальної сукупності методів і засобів організації навчально-виховного процесу, цілеспрямованого впливу на особистість учня, що характеризують майстерність педагога, подібну до мистецької діяльності (від “технос” – мистецтво , майстерність; “логос”- вчення, наука). Освітні технології складають сьогодні цілу галузь педагогічної науки, осмислюється технологічний підхід в освіті, підлягають опису та аналізу найпоширеніші вітчизняні та зарубіжні технології, обґрунтовуються авторські технології, фокусується весь арсенал технологій вчителя.
Категорію технології сучасні представники педагогічної науки розглядають у дидактичному (В.Безпалько, С.Гончаренко, С.Подмазін, О.Пометун і Л.Пироженко, О.Савченко, В.Сєріков, І.Прокопенко і В.Євдокимов), виховному (І.Бех, В.Рибалка, Н.Шуркова), управлінському ( Л.Даниленко, В.Лунячек, О.Козлова), порівняльно-педагогічному (М.Лещенко, Л.Пуховська), цілісному педагогічному (І.Дичковська, І.Дмитрик, М.Кларін, А.Нісімчук, О.Пєхота, Г.Селевко, С.Сисоєва) аспектах.
О.Савченко акцентує дидактичний аспект технологій, як засобу повного управління розв‘язуванням дидактичних проблем, дає визначення поняття “технологічний підхід”, який включає систему дій учителя і учнів, спрямованих на досягнення чітко визначеної мети шляхом послідовного та неухильного виконання певних навчальних дій в умовах оперативного зворотного зв‘язку.
Педагогічну технологію В.Безпалько розуміє як реалізацію проекту діяльності учня, опосередкованого особистістю конкретного вчителя, його технікою; дефініція вченого вирізняється лаконічністю; “ Технологія – це змістова техніка реалізації навчального процесу. Технологія навчання, за означенням ЮНЕСКО, трактується як конструювання та оцінювання освітніх процесів з урахуванням людських і технічних ресурсів у їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти.
Технологія навчання. уточнює її дидактичний зміст О.Пєхота, “відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах визначеного предмета, теми, питання й у межах цієї технології. Вона близька до окремої методики”.
Оволодіння педагогічною технологією, на думку Г.Селевка, полягає в інтеграції всіх елементів системи у короткому (або тривалому) акті педагогічного впливу, який складається з трьох функцій: ініціювання активності суб‘єкта, озброєння його способами діяльності, стимулювання індивідуального вибору: він подає розгорнуту структуру дидактичної технології: 
- концептуальна основа;
- змістова частина навчання (мета навчання – загальна та конкретна;
зміст)
- процесуальна частина – технологічний процес (організація
навчального процесу; методи і форми навчальної діяльності школярів; 
методи і форми роботи вчителя – діяльність і керування предметом 
засвоєння матеріалу і діагностика навчального процесу).
Більшість авторів не розділяють педагогічні технології на дидактичні та виховні. Так, М.Ярмаченко розглядає їх цілісно, як “сукупність засобів і методів відтворення теоретично-обгрунтованих процесів навчання і виховання, що дозволяють успішно реалізувати поставлені освітні цілі”.
Кожний із дослідників підкреслює важливі грані педагогічної технології, адже це явище надзвичайно багатопланове. Так, часто акцентуються прогнозованість, гарантованість і відтворювальність результатів застосування технології (В.Сєріков, С.Сисоєва, І.Прокопенко і В.Євдокимов), інколи вона порівнюється з методикою й розглядається як конкретизація останньої.
Узагальнюючи діапазон підходів та дефініцій, можна дати визначення поняття 
“педагогічної технології”: це науково і методично обґрунтований інтегративний спосіб організації навчально-виховного процесу, що передбачає системне планування цілей, управління вирішенням педагогічних проблем і досягнення гарантованих, потенційно відтворюваних педагогічних результатів; педагогічна технологія як континуальний феномен охоплює людські ресурси (нерозривні дії педагога та учнів як суб‘єктів освіти, які знаходяться у постійному зворотному зв‘язку), інтелектуальні ресурси (знання та ідеї), технічні ресурси (засоби і прийоми організації освітньої діяльності, зокрема аудіовізуальні, мультимедійні).
До складових педагогічної технології як системного інтегрованого способу організації навчально-виховного процесу відносимо:
- планування цілей і завдань, прогнозування результатів педагогічної взаємодії;
- реалізація цілей через систему засобів, інструментальних дій і операцій у
процесі організації педагогічної взаємодії;
- оцінювання й коректування результатів педагогічної взаємодії.
Як свідчить аналіз наукових джерел, єдиного підходу до класифікації педагогічних технологій немає, наводяться різні їх переліки. Наприклад, О.Пєхота пропонує такий: вальдорфська педагогіка, технологія саморозвитку дитини М.Монтессорі, організації групової діяльності школярів, колективного творчого виховання (за І.Івановим), створення ситуації успіху ( за А.Бєлкіним), проектна, сугестивна, інформаційні та ін. У контексті особистісно-орієнтованої освіти обґрунтовуються технології актуалізації процесу навчання; диференціації навчання; побудови освітнього середовища; корекційно-виховної роботи; моніторингу освітніх систем. Розгорнуту класифікацію за багатьма векторами пропонує І.Дичковська: за провідним чинником психічного розвитку (біогенні, емоціогенні, психогенні), за науковою концепцією засвоєння досвіду, за ставленням до дитини (авторитарні, дидактоцентричні, особистісно-орієнтовані), за орієнтацією на особистісні структури (інформаційні, операційні, емоційно-художні, евристичні, прикладні), за типом організації і управління пізнавальною діяльністю (структурно-логічні, інтеграційні, ігрові, комп‘ютерні, діалогові, тренінгові) та ін. Технології також класифікуються за напрямами модернізації традиційного навчання, за характером змісту, за характером відносин вчителя і учнів, за організацією навчання, за способом навчання
(репродуктивні, проблемні, діалогічні, розвивальні, ігрові, комп‘ютерні); виокремлюються комплексні політехнологічні.
Надзвичайно важливо і необхідно, щоб при виборі технологічного інструментарію для галузі загальної мистецької освіти загальнотеоретичні положення екстраполювалися з урахуванням специфіки художньої педагогіки, її цілей і завдань, змісту і процесу, оцінювання результатів тощо. У процесі викладання мистецьких дисциплін у школі можна, безумовно, застосовувати більшість із перерахованих вище відомих та інноваційних технологій. Водночас, на нашу думку, доцільними є впровадження насамперед художньо-педагогічних технологій, тобто предметно адаптованих до мистецьких дисциплін. Для цього з багатьох переліків варто виокремити саме ті, які найліпше відповідають гуманітарно-естетичній природі загальної мистецької освіти та спрямовані на формування базових компетентностей учнів.
Теоретичні проблеми компетентнісного підходу до навчання розглядалися у дослідженнях С.Бондар, І.Єрмакова, О.Кононко, О.Овчарук, І.Родигіної, Д.Рум”янцевої, О.Савченко, Т.Сорочан, Л.Сохань, А.Хуторського, С.Шишова, В.Циби та ін. Враховуючи науковий доробок у цій галузі, ми умовно розподіляємо компетентності на загальні (особистісні та соціальні) і функціональні.
Група особистісних компетентностей розподіляється на загальнокультурні 
( світоглядні уявлення, ціннісні орієнтації, ставлення), спеціальні (мистецький тезаурус, ментальний естетичний досвід, художньо-творчі здібності, художньо-образне мислення), метапредметні (загальнонавчальні). До останніх належать інформаційно-пізнавальні (здатність до пошуку та оперування інформацією) і саморегуляції ( вміння організувати та контролювати власну діяльність, здатність до самовдосконалення). Соціальні компетентності включають комунікативні (здатність до спілкування) і соціально-практичні (здатність до співпраці, роботи в команді). Функціональні компетентності – це ті, які тісно пов‘язані з певною предметною діяльністю учнів (у даному випадку з мистецькою діяльністю). З-поміж них можна виокремити: предметні (музичні, образотворчі, театральні тощо), міжпредметні – галузеві (художньо-естетичні) і міжгалузеві (гуманітарно-естетичні).
Формування базових компетентностей учнів здійснюється у процесі впровадження комплексу художньо-педагогічних технологій. У педагогічній літературі існують різні класифікації освітніх технологій, І.Прокопенко і В.Євдокимов перераховують наступні: 
- за цільовою орієнтацією (загальні та вузькопредметні);
- за характером відносин учнів (авторитарні, педоцентричні, особистісно-
орієнтовані, вільного виховання, ізотеричні);
- за організацією навчання і способами засвоєння матеріалу учнями.
У розробці класифікації для дисциплін художньо-естетичного циклу варто враховувати ці загальні підстави, проте спиратися насамперед на їх предметну специфіку, яка зумовлює характер діяльності учнів і відносин між педагогом і учнями у навчальній діяльності. Не заперечуючи доцільності застосування традиційних технологій (трансляційних, інформаційних, репродуктивних), які важливі з огляду на формування і загальнокультурних, і функціонально-предметних компетентностей, умовно виділяємо основні інноваційні технології ( у дужках вказано, на які компетентності переважно спрямована технологія):
1. Інтегративні ( функціональні, метапредметні);
2. Проблемно-евристичні ( метапредметні, функціональні);
3. Ігрові ( загальнокультурні, соціальні);
4. Інтерактивні-діалогічні і проектні ( соціальні, комунікативні, практичні);
5. Комп‘ютерні або масмедійні (функціональні, метапредметні);
6. Модульні (метапредметні, функціональні);
7. Сугестивні (особистісні);
8. Технлдлгії педагогічної підтримки і супроводу.
Педагогічні технології – явище надзвичайно динамічне, тому їх інноваційності, безхперечно, різні. Новизна залежатиме від об‘єктивних чинників – детальності розробки психолого-педагогічного супроводу (системи взаємопов‘язаних заходів і прийомів), загального алгоритму педагогічної діяльності і методичного інструментарію; також від суб‘єктивних факторів – індивідуального стилю, досвіду і мотивації вчителя, його інноваційно-творчого потенціалу. Так, навіть принципово нові комп‘ютерні технології, не є абсолютно “стерильними”, герметичними щодо новизни, адже у процесі їх впровадження навколо основного аудіовізуального стрижня інтегруються елементи інших технологій (ігрових, інтегративних тощо). 
Важливо підкреслити, що педагогічним технологіям притаманна така риса, як комбінаторність, що передбачає конструктивне поєднання елементів різних відомих і маловідомих методик. Тому, у шкільній практиці нерідко застосовуються технологічні комплекси, що об‘єднують елементи різних технологій.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Креативний менеджмент в умовах змін (на прикладі управління закладами позашкільної освіти)»
Просіна Ольга Володимирівна
30 годин
590 грн