Стаття: «Світ відкривав Україну з образу і голосу Назарія»

Культура

Для кого: Дорослі

15.03.2021

125

0

0

Опис документу:
Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині. У 1963-му закінчив початкову школу у рідному селі. Потім навчався у школі-інтернаті у Вижниці...
Оберіть документ з архіву для перегляду:
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Світлана Вишневська вчитель історії ЗОШ №8

Світ відкривав Україну з образу і голосу Назарія

(Народний артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Назарія Яремчука)

Біографічна довідка

Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині. У 1963-му закінчив початкову школу у рідному селі. Потім навчався у школі-інтернаті у Вижниці.

Після невдалої спроби вступити на географічний факультет Чернівецького університету деякий час працював сейсмографом у Західноукраїнській геолого-розвідувальній партії. Згодом, за направленням військкомату, навчався на курсах водіїв. Саме там його вокальні здібності помітив Левко Дутківський, керівник вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», що діяв при Вижницькому будинку культури.

У 1970 році Назарій вступає на географічний факультет Чернівецького державного університету.

1971-72 рр. — Бере участь у зйомках телефільму «Червона рута», який одразу ж здобув популярність.

За виконання пісні «Горянка» солісти «Смерічки» Назарій Яремчук та Василь Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти».

1973 рік — «Смерічку» запрошено до Чернівецької обласної філармонії.

1975 рік – Назарій закінчує університет.

1978 — Присвоєно звання заслуженого артиста України та нагороджено орденом Дружби народів.

1981 — Стає дипломантом Міжнародного фестивалю естрадної пісні «Братіславська ліра» .

1982 — Лауреат республіканської премії ім. Миколи Островського.

1985 — Дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.

1986 рік - Співак тричі побував у 30-кілометровій чорнобильській зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії.

1987 — Присвоєно звання народного артиста України.

1988 —Закінчує факультет сценічної режисури Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.

1991-1993рр. – Гастролює в Канаді, США, Бразилії...

1995 — Лікування та операція в Канаді.

30 червня 1995 року перестало битися його серце, а сама звістка про його смерть, наче холодна й безжальна блискавка, вразила рідних, друзів, колег-митців та численних шанувальників сучасної української пісні, усіх, хто мав щастя пригорнутися до його пісні, його голосу, його великої душі...

Назарій Яремчук пішов від нас у неповні сорок чотири... Але і сьогодні, шістнадцять років потому, мозок розпікає одна-єдина думка: Боже, як це мало!

Першої миті, переважна більшість людей ще до кінця не усвідомила, що втратила глибоко національного митця, проте напівсвідомо відчула, як стогне земля, прощаючись зі своїм чудовим співцем і вірним сином. А прийшло, того спекотного липневого дня 1995 року, попрощатися з Назаром настільки багато люду, що здавалось, до Чернівців з’їхалися не тільки його друзі, побратими та шанувальники, а й вся Україна проводжала його в останню дорогу.

Від тоді щороку цього дня та у день його народження буковинська громадськість приходить на Чернівецьке кладовище, аби вшанувати його світлу пам’ять.

березнь 1996 року Указом Президента України Яремчуку Назарію Назаровичу (посмертно) присуджено Державну премію України ім. Т.Г.Шевченка.

«Його стежина на велику сцену»

Змалечку залетіла зоря-зоряниця у Душу малого Назарчика, щоб по жарині розсипатись у піснях і здійняти пісенне небо над нами, змусити нас прислухатися до неповторної мелодики рідної пісні. Але доля дарувала йому не тільки талант, а й нелегку стежину на велику сцену...

Коли він був малим хлопчиком залишився сиротою, а по закінченню школи-інтернату самотужки входив у доросле життя, покладаючись лише на себе. Після невдалої спроби вступити на географічний факультет Чернівецького університету він деякий час працював сейсмографом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Згодом, за направленням військкомату, навчався на курсах водіїв.

До біт-групи, яку 1966 року створив у Вижниці нині народний артист України Левко Дутківський, молодий здібний співак-початківець Назарій Яремчук прийшов цілком випадковою у листопаді 1969 року. За порадою завідувачки Рівнянського клубу, його запросили на прослуховування до Вижниці. Коли він заспівав «Дивлюсь я на небо», всіх вразив його дивовижно дзвінкий і чистий голос. З осені 1969 року юнак почав співати у біт-групі.

На той час аматорський колектив грав у клубі на танцях переважно закордонні пісні в новому музичному стилі біг-біт і користувалася величезною популярністю серед місцевої молоді, а завдяки виступу по місцевому телебаченні, вже здобув з піснею Левка Дутківського «Сніжинки падають» свій перший успіх. Пісня, яку тоді виконав нині народний артист України Василь Зінкевич, була не просто популярною, а виявилася доленосною - оскільки підказала для біт-групи назву – «Смерічка» і суттєво вплинула на майбутній творчий шлях молодих музикантів. Після першого публічного виступу «Смерічки» на сцені Чернівецької обласної філармонії 1970 року, під час якого В. Зінкевич та Н. Яремчук вперше виконали пісню Володимира Івасюка «Червона рута», колектив став відомий далеко за межами області. Самодіяльний колектив з Вижниці яскраво вирізнявся своєю оригінальною манерою виконання навіть серед інших подібних професійних колективів в Україні. Чернівецька обласна газета «Зорилей Буковиней» писала тоді: «… В останні роки все більше і більше говорять про молодого композитора Л.Дутківського, йому належить заслуга створення у Вижниці ВІА «Смерічка», колективу з великим майбутнім». Юний Назарій також дебютував на тому концерті як соліст ансамблю з піснею «Незрівняний світ краси». Відтоді молодий гарний Назарій Яремчук став невід’ємною складовою ансамблю.

У1971-72 рр. — відбулися зйомки телефільму «Червона рута», який одразу ж здобув популярність далеко за межами України, а «Смерічка» вдало виступає на всесоюзних конкурсах «Пісня – 71» і «Пісня – 72».

У цей період відбулися у житті юного Назарія дві знакові події. До нього прийшло перше мистецьке визнання: за виконання пісні «Горянка» солісти «Смерічки» Назарій Яремчук та Василь Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти» і сталася найстрашніша трагедія: померла мати Назарія — Марія Даріївна. Святу любов до неї співак проніс до кінця свого життя, наповнивши нею свої пісні «Чуєш мамо», «Батько і мати» та інші.

У 1973 році вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» запрошено до Чернівецької обласної філармонії. Ансамбль отримав статус професійного, а пісня повністю захоплює Назарія. І він навіть переводиться на заочне навчання в університеті.

Отримавши у 1975 році диплом про вищу освіту, Назарій влаштовується працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету, але любов до пісні виявилася сильнішою над усе – і Назарій переходить на постійну роботу до філармонії, де працює до кінця свого життя.

«Перші успіхи на професійній сцені»

Коли у 1978 році Назарію було присвоєно звання заслуженого артиста України та нагороджено орденом Дружби народів.

Здобувши перші успіхи на професійній сцені, Назар був надто сором’язливим, невпевнений у тому, що робить і дуже чутливим до кожної поради зі сторони. Під час одного з офіційних концертів у приміщенні муздрамтеатру допитливий Яремчук, шукаючи поради у метрів акторської майстерності щодо сценічного образу пісні та його виконавської манери загалом, підкорив серця народних артистів України Галини Янушевич та Петра Міхневича. Поважні митці були вражені серйозністю і небайдужістю співака-початківця у ставленні до своєї професії, до слова, творчості, мистецтва взагалі..

Назарій Яремчук прикипів серцем і душею до самобутнього творчого колективу «Смерічки». А згодом у його щоденникових записах з’явилося освідчення у любові до своєї alma mater «Смерічки»: «Кожен Новий рік люди усієї землі зустрічають біля новорічної ялинки, яка по-карпатськи зветься просто смерічкою. Як чудово, що смерічка, котра вкриває вічнозеленими гаями вершини Карпатських гір, стала символом ансамблю, символом краси, молодості і буяння людського життя. Однією з перших на обрії радянської естради загорілась зірка ансамблю «Смерічка», засновника жанру вокально-інструментальних ансамблів в республіці. Як дерево, що вбирає наснагу своїми коренями із рідної землі, так і «Смерічка» символ цього дерева всотує із джерел рідного фольклору, мелосу живлючі соки пісні, що віками їх створював народ, і ожививши їх своїм творчим натхненням, виносить до людей у нових шатах, які тільки прикрашають і омолоджують вічно молоду народну пісню.

Протягом свого довгого, як для естрадного колективу, життя «Смерічка» високо несе свій творчий прапор, знаходиться на вістрі, на пульсі життя. Творчість колективу справила величезний вплив на формування цього жанру не тільки у нас в республіці: стилізовані народні костюми, сучасні по крою і народні за змістом, почали з’являтись в багатьох колективах. У кожному колективі завжди бувають зміни, завжди бувають підйоми і спади – це закономірне явище. Але завжди потрібно іти до раз і на завжди вибраної мети. Секрет успіху «Смерічки» полягає у вірності, раз і на завжди вибраної творчої лінії».

Цим «смерічанським» творчим ідеалам Назарій Яремчук був вірний усе життя, бо вважав:

«Важко знайти «свою» пісню. Але ще важче не зраджувати знайденому своєму сценічному образу, розвивати його. Митець виховується у змаганні, зокрема, із самим собою. Спрогнозувати істинну цінність нової пісні важко. Для цього потрібний час. Адже кожна нова пісня – це разом з тим і нові модні ритми, але за однієї беззастережної умови, що мелодія в ній повинна бути завжди справжньою».

«У його піснях струна українського єства»

Любов до рідної землі, до рідного народу, вірність раз і на завжди обраному творчому принципу - поєднання народно-пісенної мелодики з сучасними ритмами - були в Назарія Яремчука глибинними та всепоглинаючими і вивели його у число тих небагатьох митців, які здійняли пісенне небо над нами, змусили нас прислухатися до неповторної рідної пісні...

Володимир Івасюк, Василь Зінкевич і наймолодший Назарій Яремчук – саме вони на зламі тисячоліть відкрили нову сторінку нашої пісенної творчості. Увібравши народні інтонації, дали українській пісні ширші й пружніші крила, позбавили її отієї заскорузливості, яку сповідувала злякана душа чиновників від культури, та, певною мірою, і самі митці «совєтського режиму». Його пісня стала народжувати радість і гнів, доброту і відчуття людської гідності... Та ще забилась у цих піснях струна українського єства, яку не сплутаєш ні з ким і ні з чим...

І цілком природно, що ще задовго до проголошення незалежності Н. Яремчук проспівав пісню на вірші В. Крищенка «Запорозькі козаки». Далеко не всім можновладцям тоді сподобалися слова «научіть нащадків так любити волю», бо ж Україна ще тоді була «між рівними рівна, між вільними вільна». Але коли під час її виконання Назарієм зал в потужному пориві встав, то була вершина щастя не тільки для нього як творця, а й патріота рідної землі.

І, природно, що сьогодні усі говорять про Назарія Яремчука як про глибоко національного співака, який ніколи не втрачав гідності українця, не міняв її ні за гроші, ні за будь-які звання та привілеї, які в комуністичну добу щедро роздавалися митцям послужливим, згорбленим у покорі. Старше покоління добре пам’ятає, що тоді було престижним виступити на Центральному телебаченні в Москві. Бо якщо митця показували там, то в Києві на нього дивилися вже інакше, він ставав вже «своїм». Але Назарій мав іншу натуру. Скільки його заманювали російськими піснями, обіцяючи і всесвітню славу, і престижні гастролі, і великі гроші. Та все марно. Він не співав російськомовних пісень, не оббивав московські пороги, не випрошував благо «засвітитися на вседержавному каналі».

«Він весь світився, коли Україна стала незалежною»

Кінець 80-х — початок 90-х — роки підйому національної культури, важке повернення у минуле і його переосмислення. Назарій нарешті зміг заспівати на весь світ про те, що його весь час боліло, — про долю України: «Гей, ви, козаченьки!», «Родина». І то є невипадково, що саме він задовго до незалежності заспівав пісню «Гей, ви, козаченьки!», де є слова «научіть нащадків так любити волю». Багатьом тодішнім можновладцям ці слова були кісткою в горлі, оскільки Україна ще була «між рівними рівна, між вільними вільна». Але яке то було для нього щастя, коли вперше почувши «Козаченьків», зал в потужному пориві встав. То була вершина щастя не тільки для творця, а й патріота рідної землі. Саме в цей час в його щоденнику з’явилися оці поетичні рядки:

Моя Вкраїнонька,

Калинонька моя,

Душі моєї цвіт

Краплинка я твоя,

Свята з давен віків

Вкраїна золота.

Таких болів-жалів

Не знав ніхто в віках,

Знущались сотні літ,

Тепер з’явилася із небуття,

Прийшла у світ, –

Тебе не любить він.

Чому жорстокість нам

Продовжується в цім?

А сонце в нас одне,

Для всіх народів віддає тепло своє.

Запам’ятайте всі:

Нам не дасте тепло,

То холод вам усім.

Є на Землі земля – це Україна,

Українонька моя.

А коли наша Україна стала незалежною, він весь світився і мало не крізь сльози зізнався В. Крищенку: «Заради цього я живу!» І це була щира правда.

Про кожну його пісню можна багато цікавого розповідати. Але з упевненістю можна сказати, що за кожною з них стоїть окреме незвичне життя видатного співака — зірки.

Одна з них — це «Одинокий вожак». Коли вона вперш прозвучала, то усі відразу збагнули, Назарій співав про себе. Бо він на той час справді був одиноким вожаком у пісенному професіональному товаристві... А коли Назарій записав пісню «Лелека з України», то, за спогадами поета-пісняра Вадима Крищенка, Назар вперше плакав. І всім було зрозуміло чому. Адже пісня «Лелека з України» про українських емігрантів, про те листя, яке як його старший брат Дмитро, розлетілося по всьому світу. На честь свого старшого брата Назар назвав сина-первістка Дмитром, хоча вони вперше побачились лише за рік до запису пісні.

«Нам необхідно віднайти себе»

Після проголошення незалежності України, Назарій Яремчук багато їздив по світах, ніс у краї близькі і далекі нашу, його рідну українську пісню. Якось, повернувшись з гастролей по Латинській Америці, він з болем сказав: «А знаєте, в світі нас ще так мало знають, для більщості ми просто «рашен». Коли я розповідав їм про Україну, про нашу державу і народ, у багатьох від здивування розширювались очі. Невже? Хіба? Та не може бути! Нас ще мають відкривати, і ми ще маємо відкриватися».

Перебіг події початку 90-х спонукав Назарія Яремчука до вивчення історії України. У своїх історичних розвідках він хотів з’ясувати: а що ж було?

І як колись в юності сокровенні думки Назарій довірив знову своєму щоденнику: «Ця розвідка – пише Яремчук - покликана велінням душі, бажанням розібратися в темних хащах нашої буденності, визначитись, що ж було з нами, великим, добрим і працьовитим народом України. Адже була історія, трагічна історія, яку ми не знали і яку нам до невпізнаваності викривили. І якщо ми не знаємо своєї історії, то що вже казати про увесь світ. Вони тим більше й не здогадуються хто ми?

Протягом віків недоля чорним круком кружляла над нашою славною багатостраждальною Батьківщиною. Багато що залежало від нас, але віддавши свою волю другим народам, ми практично не належали собі, а - іншим державам. Тобто наш нарід служив другим народам, збагачував їх. Наші генії представлялись геніями інших народів.

Великий Совєтський Союз - глиняний циклоп внаслідок так званої демократизації – розвалився. Імперія розвалилась у критичній точці тиску національного. Після цього чистий гомосовєтікус. З’явилися незалежні держави – еволюційним шляхом, відносно, без краплини крові. І тут вакуум в душах людей.

Центральна і Східна, Південна Україна були духовно понищені, настільки з уніфікованою психікою протягом століть, психікою меншовартості хохла, малороса, з безмежно перемішаним населенням і утвердженням образу радянської людини. На Заході України цей вакуум почав наповнюватись тим, що віками заборонялось, але жило в серцях і душах мислячих людей. Свіжим вітром стало відродження історії, релігії, культури, мистецтва заборонені раніше справжні традиції. Розпочалося відновлення в пам’яті народу сотень справжніх національних героїв, величних імен. Тому сьогодні нам необхідно проаналізувати все це і усвідомити, куди йти, що робити і як віднайти себе, повірити в себе, щоби знову не заблудити на перехрестях третього тисячоліття».

Його переповнена емоціями натура у перші роки незалежності намагалася збагнути історичні процеси в України, щоби потім втілити свої роздуми і переживання у пісенні образи. Але, на жаль, не судилося...

Чорна дата в історії України, та й, зрештою, цілого світу — Чорнобиль стала чорною датою в житті митця. Звичайно, Назарій Яремчук не міг стояти осторонь такої трагедії . Співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії. Його пісні звучали, як реквієм, а поїздки не могли не позначитися на його здоров’ї.

У 1995 році Назарій їде на лікування до Канади. Однак хвороба безжальна — операція не допомогла. Вже відчуваючи, що помирає, Назарій Яремчук повертається на Україну, щоби доспівати свої останні пісні. 30 червня 1995 року його не стало...

«Він любив нас усіх, а найбільше любив Україну…»

Від листопада 1969 року, коли юний, здібний співак-початківець Назарій Яремчук став учасником вижницького самодіяльного вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» і в1970 році відбувся їхній перший публічний виступ на сцені Чернівецької обласної філармонії і перше виконання пісні Володимира Івасюка «Червона рута», від цього щасливого дня промине всього-навсього чверть століття, як настане гіркотний день червня 1995 року.

Сьогодні, крізь лет часу, ми є свідками як з людини, навіть найбільш гідної, намагаються творити Бога. Назарій був із живої плоті, зі своїми емоціями, зі своїми вчинками та діями, зі своїми не завжди простими стосунками навіть із близькими людьми, колегами-митцями. Він міг помилятись у творчих пошуках, потім шкодувати. І знову помилятись... Проте не було в нього ніколи фальші, дешевої пози, зради своїх ідеалів. Це такі рідкісні на сьогодні риси, що все інше неспроможне кинути тінь на нього як людину і митця. Він ніколи не хизувався своєю популярністю, не вимагав до себе особливого ставлення, не прагнув хизуватись у всіх на виду, він не був веселуном. Але й не відмовчувався. Коли щось говорив, то небагато і зважуючи кожне слово, аби людину не образити. Якщо й підкидав жарт, то він був доречним, дотепним, Сьогодні ми можемо з упевненістю сказати, що у багатьох випадках світ відкривав Україну саме з образу і голосу самого Назарія. А образ і голос його були притягально-щирі, сповнені неповторного колориту доброти і глибокої порядності.

Остання пісня, яку записав Назарій Яремчук, — «Забудеш», яку спеціально для нього написали Вадим Крищенко та Остап Гавриш. І коли звучить вона сьогодні, ми бачимо усміхненого Назарія й ніби фізично відчуваємо його присутність. Може, саме голос із цієї пісні ходить за нами? Він співає — «Забудеш...», а наша душа протестує — «ніколи…» Адже Назар був людиною делікатної душі. Любив щире товариство. Любив друзів. Любив просто людей. Любив нас усіх, а найбільше любив Україну.

Джерела та література:

  1. Костишин Л. Він так співав, що крилами йому став голос… // Вільне життя плюс. – №94 (15102), 20 листопада 2009.

  2. Крищенко В. Його зірка високо у небі // Дзеркало тижня. – №44, 31 жовтня 1998.

  3. Мистецтво України: Біографічний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 679.

  4. Нечаєва П. Обірвана пісня // День. – №209, 30 листопада 2006.

  5. Спецвипуск газети «Буковинське віче», присвячене 50-річчю Назарія Яремчука // Буковинське віче.- 2001.- №90 (1204).- С.1-3.

  6. Спогади про Назарія Яремчука, 16 років від смерті якого минуло 30 червня // Новий погляд. – Львів, 2011.

  7. Шевченківські лауреати. 1962—2007: Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник Микола Лабінський. — 2-е видання. — К.: Криниця, 2007. — С. 699—700.

7

Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.