Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Методичні ігри для урізноманітнення уроків природничого циклу
»
Взяти участь Всі події

Стаття "СУЧАСНИЙ УРОК - СПІЛЬНА ТВОРЧІСТЬ УЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ"

Самоосвіта

Для кого: Дорослі

07.01.2021

200

4

0

Опис документу:
Сучасний урок — це перш за все урок, на якому створено реальні умови для інтелектуального, соціального, морального становлення особистості здобувачів освіти, що дозволяє досягти високих результатів у навчанні.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

«СУЧАСНИЙ УРОК - СПІЛЬНА ТВОРЧІСТЬ УЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ»

Можливості уроку невичерпні та сила його чарівна.

Кожен урок — це крок до дозрівання інтелекту учня,

цеглина в основі чарівного будинку на ім'я Розвиток

і Знання, без яких неможлива розумна,

діяльна людина-творець.

Усе найголовніше та найважливіше для школяра відбувається на уроці, оскільки за роки свого навчання він відвідає майже 10 тисяч занять і не менш як 98% робочого часу вчителя буде присвячено саме уроку: його плануванню, проведенню, модернізації, рефлексії над ним тощо.

Гарна школа починається з уроку. Від нього залежить усе: культура, доброзичливість у взаєминах між учнями, вчителями і батьками. Час вносить корективи в структуру й типологію уроку, в методи і засоби навчання, однак авторитет самого заняття настільки високий і міцний, що не підлягає сумнівам навіть найсміливіших критиків...

Зрозуміло, що уроки в умовах гуманізації навчання, в умовах співробітництва (вчитель — учень) потребують величезної підготовчої праці, великих знань, готовності душі. Форма уроку найсправжнісінького, творчого педагога не заважає, а допомагає йому в його праці, підвищенні якості навчання.

Сучасний урок, якісний урок, якісна освіта — всі ці питання постійно перебувають у полі уваги не тільки вчителів: вони хвилюють випускників, їх обговорюють батьки, роботодавці, висуває держава як одну з головних проблем забезпечення якісної освіти. А щоб освіта була якісною, педагогічну діяльність слід спрямовувати не тільки на засвоєння учнями знань, предметних умінь і навичок, а й на засвоєння ними способів, методів і прийомів, на розвиток здібностей у пізнанні нового, незнайомого, на створення умов для розвитку самостійності та набуття ще в шкільному віці досвіду вирішення проблеми, реалізації своїх намагань як в освітній діяльності, так і загалом у суспільстві.

Виходячи з нових реалій і потреб суспільства, ми розуміємо та відчуваємо на практиці: особливістю сучасності стає те, що людина для самореалізації в суспільстві має набути вміння самостійно, усвідомлено робити вибір, активно діяти та природно сприймати зміни, вміти структурувати свій життєвий простір і вчитися протягом життя.

Зміст навчання сам по собі, без спеціального формування прийомів розумової праці, не може автоматично розвивати інтелект учнів. Він є лише передумовою, підґрунтям для розвитку мислення.

Інноваційні підходи до організації навчально-пізнавального процесу допомогають подолати розрив між освітою та вимогами життя, дозволяють істотно активізувати розумову та пізнавальну діяльності учнів, підвищують інтерес до навчальних предметів.

Нині вітчизняні та зарубіжні вчені поряд із традиційними уроками пропонують й інші форми організації навчального процесу: інтегрований урок, лекційно-семінарські або лекційно-практичні заняття, проектні заняття, творчі майстерні, автономне навчання та творчу роботу учнів.

Сучасний урок — це урок демократичного спрямування.

Традиційними вимогами до сучасного уроку є те, що на заняттях учні повинні наводити приклади із життя, робити порівняння, висновки, працювати з підручником, здійснювати експеримент, заносити дані до таблиць, виконувати вимірювання та розрахунки, складати конспект уроку, висувати гіпотези, звертатися до свого практичного досвіду.

Кожен урок будується так, щоб кожна дитина відчула необхідність своєї присутності на занятті, щоб у кожного учня виховати любов до свого предмета, бажання вчитися та самовиховуватися. А результат залежить від особистості вчителя, рівня його майстерності.

Отже, сучасний урок — це перш за все урок, на якому створено реальні умови для інтелектуального, соціального, морального становлення особистості здобувачів освіти, що дозволяє досягти високих результатів у навчанні.

Моделі спілкування педагога з учнями

Модель перша

Педагог немовби піднімається над класом. Він ширяє у світі знань, науки, захоплений ними, але перебуває на недосяжній висоті. Тут система спілкування складається в такий спосіб: педагог нібито відсторонений від учнів, вони для нього тільки об'єкти для сприйняття знання. Зазвичай такий учитель мало цікавиться особистістю дитини та своїх взаємин із нею, зводячи педагогічні функції до повідомлення інформації. Такому вчителеві важливий тільки процес передавання інформації, а школяр є лише «загальним контекстом» до науки. Така позиція, як свідчать спостереження, характеризує деяких учителів-початківців, які захоплені наукою.

Негативні наслідки — відсутність психологічного контакту між педагогом і дітьми. Звідси — пасивність учнів під час навчання та безініціативність.

Модель друга

Зміст цієї досить поширеної моделі спілкування полягає в тому, що між педагогами й дітьми невидимою межею у взаєминах є дистанція, яку педагог установлює між собою й учнями. Такими «обмежниками» можуть бути:

  • підкреслення педагогом своєї переваги над учнями;

  • прагнення повідомляти інформацію, а не навчати;

  • відсутність бажання до співробітництва, ствердження ситуації безумовної «веденості» школярів учителем;

  • поблажливо-заступницьке ставлення до учнів, що заважає організувати «дорослу» взаємодію.

Негативні наслідки — відсутність міжособистісного контакту між педагогом і дітьми, слабкий зворотний зв'язок, байдужість школярів до вчителя.

Модель третя

Її суть полягає в тому, що вчитель будує взаємини з дітьми вибірково. Зокрема, концентрує свою увагу на групі учнів (сильних або, навпаки, слабких), як локатор, уловлює саме цих школярів, залишаючи поза увагою решту. Причини такого ставлення можуть різнитися:

  • учитель захоплений учнями, які цікавляться його предметом, дає їм спеціальні завдання, примушує відвідувати гуртки й проводить із ними факультативну роботу, не виявляючи уваги до решти;

  • учитель стурбований слабкими учнями, постійно займається з ними, не беручи до уваги решту учнів, сподіваючись на те, що вони самі з усім упораються;

  • не вміє сполучити фронтальний підхід із індивідуальним.

Негативні наслідки — на уроці не створюється цілісної й безперервної системи спілкування, вона підмінюється фрагментарною, ситуативною взаємодією. «Візерунок» спілкування на уроці постійно рветься, порушується його цілісний ритм, виникають перебої в міжособистісній взаємодії, що спричиняє дестабілізацію соціально-пенхологічної основи уроку.

Модель четверта

Педагог, взаємодіючи з учнями, чує тільки себе: під час пояснення нового матеріалу, опитування учнів, індивідуальних бесід із дітьми. Учитель перебуває в полоні своїх думок, ідей, педагогічних завдань, не відчуває партнерів зі спілкування.

Негативні наслідки — втрачається зворотний зв'язок, навколо вчителя на уроці створюється своєрідний психологічний вакуум, педагог не сприймає психологічної атмосфери в класі, навчально-виховний ефект взаємодії з учнями знижується.

Модель п'ята

Педагог цілеспрямовано й послідовно діє на основі спланованої програми, не звертаючи жодної уваги на обставини, що змінюються та потребують нагальних змін у спілкуванні.

Негативні наслідки — такий педагог начебто все робить правильно: у нього є обґрунтований план, правильно сформульовані педагогічні завдання. Але він не враховує, що педагогічна дійсність постійно змінюється, виникають нові й нові обставини, умови, що повинні негайно вловлюватися ним і викликати відповідні зміни в методичній і соціально-психологічному аранжуванні виховання й навчання. Під час навчально-виховного процесу чітко простукуються нібито дві лінії: перша — ідеально спланована та друга — реальна. У такого педагога ці лінії не перетинаються.

Модель шоста

Учитель робить себе головним, а іноді й єдиним ініціатором педагогічного процесу, не зважаючи на решту форм навчальної ініціативи. Уся ініціатива виходить від педагога: питання, завдання, судження тощо.

Негативні наслідки — педагог перетворюється на єдину рушійну силу навчально-виховного процесу, зникає особиста ініціатива учнів, знижується пізнавальна й суспільна активність, а отже, не формується досить насичена мотиваційно-потрібнісна сфера навчання та виховання, утрачається психологічний зміст взаємодії педагога й дітей, учні орієнтуються тільки на однобічну активність педагога й усвідомлюють себе лише як виконавці, знижуються можливості творчого характеру навчання та виховання, школярі чекають на інструкцію, перетворюючись на пасивних споживачів інформації.

Модель сьома

Учитель страждає від постійних сумнівів: чи правильно його розуміють, чи правильно тлумачать те або інше зауваження, чи не ображаються та ін.

Негативні наслідки — педагог стурбований не стільки змістовною стороною взаємодії, скільки аспектами взаємин, що набувають для нього гіпертрофованого значення; учитель постійно сумнівається, вагається, аналізує, що зрештою може спричинити неврози.

Модель восьма

У системі взаємин переважають дружні характеристики.

Діти навчаються завдяки не наставлянням дорослого (педагога), а стилю взаємодії. Особистість педагога, його професійне спілкування, його успіх є ключем до успіху навчання та виховання дітей. А взаємини, що ґрунтуються на основі взаємоповаги, рівності, співучасті, віри у здібності, надають можливість самореалізації й особистісного розвитку кожного з учасників.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.