Стаття "ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ПРИРОДНИЧОГО ЦИКЛУ"

Самоосвіта

Для кого: Дорослі

07.01.2021

264

12

0

Опис документу:
Уроки природничого циклу займають особливе місце серед шкільних дисциплін. Як навчальний предмет вони формують в учнів уявлення про наукову картину світу, формують їх світоглядну позицію і життєві переконання, дають можливість експериментувати, висувати і доводити наукові гіпотези.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

НА УРОКАХ ПРИРОДНИЧОГО ЦИКЛУ

Сьогодні, коли відбуваються зміни і модернізації в області освіти, особлива увага звернена на роль школи, як організатора освітнього середовища для розвитку особистості.

Світові тенденції розвитку середньої загальної освіти характеризуються переходом від традиційної репродуктивної моделі школи до розвиваючої конструктивної моделі, орієнтованої на результат. Обновилася функція школи: не тільки навчання і виховання, але і соціалізація школяра, формування життєвої компетентності, розвиток соціальний значимих якостей особистості.

Мета освіти – формування особистості, яка буде здатна отримувати глибокі знання, професійні навички, вільно орієнтуватися, самореалізовуватися, саморозвиватися і самостійно приймати правильні, морально-відповідальні рішення в умовах мінливого світу.

Звідси ціль школи: випускник школи - це полікультурна, інтелектуальна, фізично здорова особистість, яка володіє розвинутими почуттями, пізнавальними потребами і діяльнісними якостями, а саме, визначивши в них три пріоритетних якості - компетентність, комунікабельність, психологічну стійкість.

Одна з основних пріоритетних соціальних якостей особистості - компетентність.

По словнику Ожегова С.І. «компетентна – знаюча, обізнана, авторитета у певній області людина».

Складна компетентність, яка формує поняття життєвої компетентності, - це професійні навички, освіченість, ініціативність, громадськість, патріотизм, почуття власної гідності, впевненість у собі, відповідальність за прийняті рішення, повага до думки інших людей, взаємини, правові навички, навички поведінки, безпеки, досвід самореалізації, саморозвитку, адаптованість у сучасному світі.

Відповідно до вищезгаданої мети школою мають бути визначені управлінські дії педагога по створенню середовища розвитку дитини, які можна представити як систему роботи з формування життєвої компетентності учня.

Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних людині для самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими.

Отже, компетентність означає наявність знань про різні аспекти життя людини, навичок творчого володіння інтелектуальним і фізичним інструментарієм, здатності взаємодіяти з іншими людьми в різних ситуаціях, враховуючи конфліктні; характеризує повноту, достатність та адекватність здійснюваних дій, що базуються на наявності великих знань та відповідного практичного досвіду. Під компетентністю сьогодні розуміється інтегрована характеристика якостей особистості людини і рівня її підготовки до виконання діяльності у певній галузі діяльності.

Компетентність включає когнітивний, емоційно-вольовий, комунікативний компоненти.

Тому, розглядаючи компетентність, важливо враховувати не тільки те, що знає людина і якими методами вона користується, але і те, що рухає її діями, які погляди вона поділяє, як вона реагує на різні ситуації, причому все це розглядається не окремо, а в цілому. Крім цього компетентність - це ситуативна категорія, тому що виражається в готовності до здійснення якої-небудь діяльності в конкретних життєвих ситуаціях. Зовнішня дійсність структурується відповідно до внутрішньої, а внутрішня, у свою чергу, відтворює вплив навколишнього середовища.

Прояв компетентності можна оцінити тільки на основі сформованої в людини сукупності умінь та її поведінкових реакцій.

Слід відзначити, що вступ до школи - переломний момент у житті дитини, що змінює в цілому ієрархію її домагань. Молодший шкільний вік характеризується радикальною зміною місця дитини в системі суспільних стосунків, а, отже, новою соціальною ситуацією розвитку. Зміст цієї ситуації визначають взаємини дитини з учителем, який стає для неї ″послом суспільства". Під його впливом дитина активно й усвідомлено оволодіває соціальними нормами, проте лише їх зовнішніми формами. Проникнути у сутність справжніх стосунків між людьми вона ще не здатна.

Компетентність передбачає відповідний віком можливостям та індивідуальній історії життя дитини рівень розвитку особистісних механізмів, зокрема таких, як наслідування, ідентифікація, імітація, емпатії, рефлексія, образ „Я", совість.

Вагомим чинником формування життєвої компетентності є діяльність учіння. За умови конструювання цієї діяльності інтенсивно формується теоретичне мислення, що відтворює зміст різноманітних форм суспільної свідомості, вихованості дитини.

Коли молодші школярі під керівництвом і за допомогою вчителя аналізують навчальний матеріал, виділяють у ньому загальне відношення, а потім його конкретні прояви, в них формується поняття як принцип орієнтації у розмаїтті цього матеріалу. Це шлях теоретичного ставлення до дійсності та необхідних для цього здібностей. До останніх, передусім, належать рефлексія - усвідомлення дитиною способів власних навчальних дій, та внутрішні дії. Найголовніше в рефлексії в навчальній діяльності — це рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що пройшли.

Відомо, що життєва компетентність - це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв'язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального життєвого проекту. Життєва компетентність передбачає свідоме і несвідоме ставлення до виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей, вона пов'язана з самовдосконаленням людини.

Одним з основних завдань освіти є становлення в учнів цілісного світогляду, формування життєвих компетентностей на основі засвоєння системи знань про природу, людину, виробництво; оволодіння засобами пізнавальної діяльності. А оскільки гуманітаризація змісту основ природничих наук передбачає систематизацію знань та формування в учнів наукової картини світу, наукових уявлень про себе як про об'єкт природи, то це допоможе учням об'єктивно сприймати та оцінювати власне існування на Землі, більш помірковано ставитися до власних життєвих здібностей та сил, більш повноцінно здійснювати трудову діяльність. Головне, з використанням у природничих і технічних науках методів, розроблених у гуманітарній сфері, пов'язаних з розвитком образного мислення, з емоційними оцінками замість логічних доказів, допомогти пізнати ту глибинну красу, яка криється у гармонії частин та яка пізнається лише розумом.

Усе це дозволяє забезпечити всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу. Гуманізація і гуманітаризація освітніх систем відмовляються від часткової картини світу, створюваної дублюванням наукових дисциплін і банків наукових даних в численних навчальних предметах, відмова від надмірних відомостей і знань в базовому компоненті освіти, створення вкладеності знань на принципах варіативності і індивідуальних запитах.

Здійснення кроків у бік підвищення духовності освіти через гуманітаризацію мають на увазі переорієнтацію пріоритетів у визначенні освітніх ідеалів - відмова від технократичних підходів і спрямованість освітнього процесу на формування перш за все духовного світу особи, затвердження духовних цінностей як першооснови у визначенні мети і змісту освіти «олюднення» знань, формування цілісної гармонійної картини світу з повноцінним відображенням в ній світу культури, світу людини.

Тому сьогодні перед вчителем встає проблема не тільки «чому учити», але і «як учити», тобто проблема організації ефективних сумісних форм навчальної діяльності.

Уроки природничого циклу займають особливе місце серед шкільних дисциплін. Як навчальний предмет вони формують в учнів уявлення про наукову картину світу, формують їх світоглядну позицію і життєві переконання, дають можливість експериментувати, висувати і доводити наукові гіпотези. Але все це буде можливим лише в тому випадку, якщо в учнів у процесі навчання буде сформований інтерес до знань, інтерес до предметів. Пізнання - праця, що вимагає великої напруги.

Тому необхідно виховувати у дітей силу волі, уміння долати труднощі, прищепити їм відповідальне ставлення до своїх обов'язків - всі ці якості, безперечно, стануть в нагоді їм в майбутньому. Але одночасно потрібно прагнути полегшувати їм процес пізнання, роблячи його привабливим.

Високий рівень сформованості життєвих компетентностей можливий за умов реалізації принципів гуманітаризації освіти.

Концепція роботи:

  • створення умов для активної навчально-пізнавальної діяльності, необхідної для творчої реалізації і виявлення особливостей суб'єктивного досвіду учнів;

  • залучення учнів до методів наукового дослідження і експерименту з метою розкриття і розвитку їх індивідуальних можливостей і здібностей;

  • раціональне використання методів і прийомів, направлених на усвідомлену самостійність мислення, уяви, практичних дій, творчості;

  • занурення учнів в атмосферу захопленості предметом, визнання самостійності і індивідуальної позиції учня, пріоритет діалогічності спілкування;

  • формування в учнів рефлексії розуміння необхідності одержуваних знань для успішної соціалізації, усвідомленого вибору професійної діяльності;

  • облік психолого - фізіологічних особливостей і здібностей учнів в області пізнання, самостійної діяльності і творчої самореалізації.

Вчитель повинен зробити кожний урок як рішення певної проблемної ситуації, переживання учнями цілого ряду позитивних емоцій: здивування, радість, відчуття успіху, відчуття власної гідності; пізнання законів природи, явищ і процесів в атмосфері співтворчості і взаєморозуміння.

Оптимальне поєднання методів і прийомів, включення учнів в різні форми практичної і дослідницької діяльності, комплексне використання педагогічних засобів, сприяють залученню учнів в активний процес пізнання і самовдосконалення.

Треба намагатися обирати освітні технології або їхні елементи, які відповідають ідеям глобального навчання та дозволяють найбільш ефективно виконувати поставлені завдання в ході співтворчості або спів діяльності вчителя та його учнів: технологія розвивального навчання, проблемно-модельна технологія, технологія співтворчості та інші.

Розкриття здібностей учнів і задоволення їхніх освітніх потреб у межах викладання предметів природничого циклу неминуче лімітується цими межами і потребує їх розширення. Неможливо повною мірою задовольнити освітні потреби учнів у межах окремої дисципліни. Виконання завдання формування цілісної картини світу як складової частини гуманітаризації освіти також неможливе в межах однієї навчальної дисципліни. Пріоритетного значення набувають міжпредметні зв'язки, реалізацією яких можна впливати як на формування цілісної картини світу, так і стимулювати розкриття здібностей учнів. Вони можуть бути як традиційними (у межах комплексу природничо-математичних дисциплін), так і не такими наявними (з гуманітарними дисциплінами). Саме міжпредметні зв'язки дозволяють забезпечити пріоритет загальнолюдських цінностей, формування духовності й культури особистості.

Для реалізації шляхів формування компетентності учнів на уроках природничого циклу можна застосовувати такі методи:

  • використання історичних матеріалів у викладанні предметів природничого циклу;

  • використання творів художньої літератури, а також засобів медіа-освіти;

  • всебічне використання регіональних матеріалів;

  • відображення екологічних проблем під час вивчення відповідних тем предметів природничого циклу;

  • висвітлення практичної значущості науки, її місця в житті людини і розвитку цивілізації.

Логічним продовженням розробки методів формування компетентності учнів на уроках природничого циклу вважаю визначення можливих форм гуманізації та гуманітаризації освіти. Серед них можна виділити:

  • урочні (уроки з гуманізаційним змістом, нестандартні уроки: ігри, подорожі, інтегровані уроки, читацькі конференції за літературними творами з природничо-науковою складовою тощо);

  • позаурочні (факультативи, індивідуальна робота з обдарованими дітьми);

  • позакласні (предметні тижні).

Оптимальним є комплексний цілісний підхід з використанням усіх методів.

Можна пропонувати учням такі види роботи, щоб реалізувати особистий підхід до кожного учня під час оцінювання його успіхів у навчанні:

  • цільовий пошук у творах художньої літератури матеріалів, що мають цінність з позицій природознавства;

  • написання міні-творів та інших творчих робіт;

  • виконання завдань з практичною направленістю (збір інформації засобів медіа-освіти, нестандартні задачі, складання та використання опорних схем, написання учнями повідомлень);

  • використання власного життєвого досвіду учнів.

Сплетіння художньої та науково-популярної літератури на уроках природничого циклу дає можливість розв'язати також проблему естетичного виховання учнів. Зустрічі на уроці з улюбленими книгами викликають в учнів інтерес до предмета, створюють ту емоційну атмосферу, без якої інтерес та любов до предмета є неможливими. Методика використання художніх творів різноманітна:

1) зачитати для ілюстрації виучуваного явища або матеріалу фрагмент художнього твору;

2) зачитавши фрагмент, запитати про що йдеться;

3) знайти неточності у зачитаному фрагменті;

4) навести теми, що вивчаються, та запропонувати фрагменти художніх творів.

Тут існує простір також для творчої діяльності учнів (вірші, малюнки).

Гуманітаризація природничої освіти, показ діяльності людини та її результатів, встановлення органічного зв'язку даного циклу навчальних предметів із суспільством і особистістю - все це, поза сумнівом, матиме дієвий вплив на розвиток ціннісного ставлення учнів до природничої освіти, до формування у них людських ідеалів - духовної краси, гармонії, ясності і чіткості мислення, розуміння необхідності приносити добро в світ. Науковий стиль, що формується, виступає як необхідна умова безперервної освіти і самоосвіти особистості в пізнавальній і трудовій діяльності.

Отже, формування компетентностей в учнів може забезпечити той вчитель, який переорієнтований на особистість дитини, на задоволення її потреб, на підготовку її до життя і праці в суспільстві, що спонукає його шукати найбільш доцільні методи та технології.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.