Стаття "Система світогляду Володимира Соловйова"

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

СИСТЕМА СВІТОГЛЯДУ ВОЛОДИМИРА СОЛОВЙОВА

Володимир Соловйов — яскравий представник релігійної філософії кінця ХІХ століття у Росії

Соловйов Володимир Сергійович народився в Москві 16 січня 1853 року, в сім'ї великого російського історика Сергія Михайловича Соловйова (1820—1879). Рід В. Соловйова ще в п'ятому коліні належав до середовища російського селянства, але потім перейшов в стан духовенства. Батько не продовжив лінію роду і зайнявся наукою, але був чужий дворянському середовищу професорів.

Мати Поліксена Володимирівна була з українсько-польської сім'ї і мала в своєму роду відомого мислителя ХVIII ст. Г. С. Сковороду. Від неї В. Соловйов успадкував поетичну натуру.

Атмосфера у родині В. Соловйова склалася вельми сприятливо для його подальшого духовного розвитку та для здобуття освіти і подальшої наукової й філософської діяльності. Майбутній філософ з раннього віку оволодів іноземними мовами, глибинним інтересом до питань життя й світогляду.

Середню освіту В. Соловйов отримав в московській 5-ій гімназії, у яку поступив в 1864 р. одразу в 3-й клас та закінчив її із золотою медаллю у 1869р.

У роки навчання В. Соловйова у гімназії спостерігається захоплення філософією, релігіознавчими дисціплінами. Вже з 13 років у нього зароджуються сумніви в релігійних істинах і проявляє глибокий критицизм, про який сам же пише в листі до К. В. Романової від 31 грудня 1872 р. У цьому листі 19-річного В. Соловйова вже виражений весь основний образ думок зрілого філософа. З свідомістю дорослої і зрілої людини він пише цій дівчинці, Каті Романовій:

«У дитинстві всякий приймає вже готові вірування і вірить, звичайно, на слово; але і для такої віри необхідно якщо не розуміння, то деяке уявлення про предмети віри, і дійсно дитина складає собі такі уявлення, більш менш безглузді, звикається з ними і вважає їх недоторканною святинею. Багато хто (у минулі часи майже всі) з цими уявленнями залишається назавжди і живе хорошими людьми. У інших розум з роками росте і переростає свої дитячі вірування. Спочатку із страхом, потім з самовдоволенням одне вірування за іншим береться під сумнів, критикується напівдитячим розумом, виявляється безглуздим і відкидається».

Вищу освіту В. Соловйов отримав у Московському університеті (1869 – 1873). Ймовірно, не без впливу матеріалізму В. Соловйов поступив спочатку на фізико-математичний факультет, потім на II курсі перейшов на історико-філологічний факультет. Про те, з якою пристрасністю В. Соловйов став опановувати філософію на історико-філологічному факультеті і знайомитися з такими володарями розумів, як Хом'яків в Росії і Шеллінг, Гегель в Германії, про це свідчить той факт, що вже протягом першого року після закінчення університету він написав магістерську дисертацію, яку і захистив в 1874 р. У період з 1874 по 1880 рр. він написав дві дисертації і ряд праць. Є деякі відомості про коротке перебування В. Соловйова в Московській духовній академії вільним слухачем, але, скоріш за все, про якийсь серйозний вплив тут говорити не можна, скоріше він усамітнився від повсякденної суєти щоб завершити дисертацію і користуватися багатотомною бібліотекою Академії.

Своє вчення В. Соловйов розробляв як альтернативу "відвернутої" філософії, під якою розумів розумоглядний раціоналізм. Кризу усієї західноєвропейської філософії бачив в тому, що вона не виходить за сферу теорії, не виражає собою прямого, безпосереднього зв'язку людини з універсальною цілісністю світу. Цілісне знання Соловйов розглядав як органічний синтез науки, умоглядної філософії і релігійної віри. Віра є "вища потреба всецілого і абсолютного життя". Природа людини в його вченні предстає в трьох основних формах свого буття: у формі відчуття, мислення і діяльної волі. Воно складає три "початки" загальнолюдського життя з відповідними ідеалами і предметами пізнання. Відчуття має своїм предметом об'єктивну красу, воля — об'єктивне благо, мислення — об'єктивну істину. У відповідності з цим виділяються і три сфери людського буття: творчість, знання і діяльність. Творчість виражається як технічне або витончене мистецтво, містика; знання — як позитивна наука відвернута філософія; практична діяльність на рівні матеріального втілення предстає як економічне суспільство, на рівні формальному — як політичне суспільство (держава), на рівні абсолютному — як духовне суспільство (церква). У системі всеєдності людина предстає посередником між Богом (абсолютносущим) і людиною. Вся людська історія розгортається як сходження до Бога, або як процес боголюдства. На цих підставах — у зв'язку з єдиним космоеволюційним процесом — будується етика Соловйова, його вчення про Добро як якусь ідеальну суть. Пафос філософії Соловйова — боротьба за духовність в людині, за вищі ідеали особи і суспільства.

Захист магістерської дисертації В. Соловйовим «Криза західної філософії (проти позитивістів)» яскраво свідчить як про надзвичайну силу його філософського мислення, так і про простоту і ясність виразу, логічну переконливість, що поєднувалася з глибиною і широтою історичного горизонту. Одразу, після захисту магістерської дисертації був призначений доцентом на кафедрі філософії Московського університету. З ряду причин в 1877 р. був переведений в Петербурзький університет.

Незабаром захистив докторську дисертацію на тему «Критика відвернутих початків» (1880). Після прочитання публічної лекції 28 березня 1881 р., в якій В. Соловйов закликав імператора Олександра III помилувати першотравневців, його викладацька діяльність назавжди закінчилася.

В. Соловйов цілком віддається написанню творів церковно-суспільного характеру. В цей час В. Соловйов зближується з католицизмом, зважаючи на що у нього з'явилося багато неприємностей аж до заборони писати на церковні теми.

В останні роки свого життя В. Соловйов знову повернувся до філософії. До цього часу відносяться його трактати «Краса в природі» (1889), «Сенс любові» (1892-1894), «Поняття про Бога (У захист філософії Спінози)» (1887) і «Теоретична філософія» (1897-1899). І нарешті, філософською працею необхідно вважати величезний твір «Виправдання добра» (1897 – 1899).

Помер В. Соловйов рано, у віці 47 років. Передчасно обірвалося життя людини, яка відрізнялася небувалою силою філософської потужності, небувалим володінням світовою філософією, найнапруженішим духовним життям і могутньою творчою енергією, повною невичерпних задумів.

Провідні ідеї філософії В. С. Соловйова

Прийнято розподіляти творчість В. С. Соловйова на три періоди:

перший період — теософський (теософія — дослівно Божественна мудрість), де він сподівався, що здійснення Софії, мудрості у світі, може бути досягнуте за допомогою пізнання Бога і його відносини до миру.

другий період — в області теократії, де В. Соловйов обертає свій погляд убік держави, що сповідує християнські ідеї, що гарантувало б, як він вважає, справедливість у всіх відносинах.

третій період — в області теургії, філософ цілком зайнятий теургією, тобто містичним мистецтвом, що створює нове життя, відповідно до божественної істини.

Розглянемо кожний етап більш детальніше.

Перший період духовної творчості В. Соловйова називається теософським (1874-1882), що охоплює чотири твори, а саме: магістерську дисертацію, "Філософські початки цілісного знання" (1877), докторську дисертацію і, нарешті, цикл з дванадцяти публічних лекцій з філософії релігії, які лягли в основу "Читань і Боголюдства". У цьому викладі погляд на теорію пізнання Соловйов роз'яснює, що "основний зміст для психології даний насправді нашим духом, що відкривається у внутрішньому або психологічному досвіді; так само основний зміст і для реальної метафізики як науки про божественні предмети, дається нашому розуму в Божественному одкровенні, яке складає релігійний досвід людства".

Центральною, сконцентрованою і визначаючою ідеєю вільної теософії або позитивної діалектики, сфери знання є єдність всіх пізнавально-теоретичних дій або актів людської свідомості в трьох його станах: сексуального (чутливого), інтелектуального (розумового) і релігійного (духовного або містичного) досвіду. Відповідно до цього цілісне знання взагалі в найширшому розумінні і є синтез філософії, науки і теології. Але цьому широкому синтезу повинен передувати вужчий синтез в самій філософії три її напрямів: емпіризм, раціоналізм і містицизм. У системі цілісного знання взаємне відношення цих елементів визначається аналогією: емпіризм служить зовнішнім базисом і крайнім застосуванням або реалізацією вищих початків; раціоналізм є загальним зв'язком всієї системи; містицизм має передуюче значення, визначаючи верховний початок і останню мету філософського мислення. Отримуємо, що "знання в своїй єдності є теософія", предмет якої полягає в істинно-сущому або в сущому всеєдність, складовими частинами якого виявляються органічна логіка, метафізика і етика.

Розроблене Соловйовим вчення про Боголюдство займає важливе місце в його релігійній системі. Воно направлено на тлумачення історії людства і суспільного життя. Для Соловйова Боголюдина — це одночасно й індивідуум, й універсальна істота, що охоплює все людство за допомогою Бога. В ній виражається єдність блага, істини та краси. Переслідуючи мету вдосконалення людини, Бог зявився в земному історичному процесі у вигляді Боголюдини — Ісуса Христа. "Своїм словом і подвигом свого життя, починав з перемоги над всіма спокусами етичного зла і закінчив воскресінням, тобто перемогою над злом фізично — над законом смерті і тління, — дійсна Боголюдина відкрила людям царство Боже".

Для Соловйова Світ — це всеєдність в потенції, тобто він лише містить в собі всеєдність як ідею, як суспільний елемент.

Але світ також містити в собі матеріальний елемент, який не є всеєдністю, він також не божественний елемент. Цей елемент прагне до всеєдності і стає їм, коли об'єднує себе і Бога. Становлення всеєдності і є розвитком світу.

Божественний принцип всеєдності — це ідея, яка присутня принципово в кожному прагненні людини, сліпому і несвідомому.

Згідно Соловйову, світ зазнає два етапи свого розвитку: природу і історію. Остаточним результатом цього процесу розвитку виступає торжество царства Божого, яке "є те ж, що дійсність безумовного етичного порядку або що загальне воскресіння і відновлення всіх".

Для Соловйова людина виступає певним зв'язком між божественним і природним світом внаслідок того, що вона етична істота. Життя людини має етичний характер тому, що "полягає в служінні Добру — чистому, усесторонньому і всесильному". Той, хто прагне до вдосконалення в етичному добрі, той йде до абсолютної досконалості, оскільки "саме добро неодмінно є благо". Історичний процес для Соловйова — це сумісне існування добра. У зв'язку з цим він розглядав проблему співвідношення окремої особи і суспільства. Він вважав, що "суспільство є доповнена або розширена особа, а особа — стисле суспільство".

В останньому періоді своєї творчості Соловйов переконався в тому, що теократія приведе до Царства Божого. У книзі "Три розмови" затверджується, що врешті-решт історія прийде до історичної трагедії, коли наступить епоха релігійних шахраїв, під якими він розумів людей, чуждих справі Христа, але що діють під Його ім'ям. У зображенні Соловйова громадська організація того періоду матиме вид світової імперії, на чолі якої стоятиме геніальний мислитель. Цей правитель стане філантропом, проте в основі його діяльності лежатиме пихатість, яка примусить його забезпечувати кожному хліба і видовищ. Таким чином, в цьому суспільстві не здійсниться християнський ідеал.

Соловйов створив філософську концепцію релігії, яка не була конкретно релігією-православ'ям, він ратував за універсальну релігію—християнство, за союз православної і католицької релігій. Цей союз він розумів як "таке поєднання, при якому кожна релігія зберігає свій першочерговий початок і свої особливості, скасовуючи тільки ворожість і винятковість".

Згідно Соловйову, людина може знати про суще, забезпечене цілісністю досвіду, логічним мисленням містичного знання або інтуїції. Пізнання дійсності містичних явищ ґрунтується "виключно на досвіді". Але це зовсім не означає, що цей досвід дається всією історією людства, предметом філософії є весь ідеальний космос, тобто загальна сукупність ідей в їх внутрішньому відношенні або взаємодії як об'єктивний вираз істинно-сущого. Але цей ідеальний світ може бути доступний тільки нескінченному або абсолютному пізнанню. Тому філософія повинна обмежитися відомими центральними ідеями. Творящими елементами філософії є ідеї, змістовне пізнання яких розуміється як розумоспогляданням, або філософська інтуїція, але загальний зв'язок цих ідей здійснюється відторгнутим мисленням.

Як констатує Соловйов, не можна сказати, наприклад, просто або безумовно: "воля є", "думка є", "буття є", тому що воля, думка, буття суть лише постільки, поскільки є волящий, мислячий, сущий.

Основні поняття релігійної філософії В. Соловйова

Свій філософський світогляд В. Соловйов виклав в трактаті «Філософські початки цілісного знання», який може вважатися якнайкращим зразком філософської класики, як вчення про суще, буття та ідеї. Саме своє вчення про розвиток він вже застосував до людства в цілому. Категорію розвитку треба застосувати і до всього світу, і до буття в цілому. Організм є єдність й цілісність. Отже, і все буття теж є єдність і цілісність. Для В. Соловйова набагато повноціннішою філософією є філософія містична, але і вона дуже часто виявляється пов'язаною то з натуралізмом, то з ідеалізмом. Тому і вона, за В. Соловйовим, вимагає абсолютно нової розробки.

Дуже важливо усвідомити те, що В. Соловйов розуміє під містицизмом. «Предмет містичної філософії є не світ явищ, що зводяться до наших відчуттів, і не світ ідей, що зводяться до наших думок, а жива дійсність істот в їх внутрішніх життєвих відносинах; ця філософія займається не зовнішнім порядком явищ, а внутрішнім порядком істот і їх життя, який визначається їх відношенням до істоти первинної». Соловйовській «містицизм» є просто теорія буття і життя як загального і цілісного організму, якщо поки не входити ні в які деталі.

Такий же різнобій між філософською термінологією і філософською суттю справи у В. Соловйова ми спостерігатимемо й далі. Так само і під таким терміном, як «церква», потрібно, розуміти у В. Соловйова згідно духу й букві його вчення, як ми вже зазначали вище, просто в першу чергу загальну цілісність буття, або, як він говорить, всеєдність, але тільки в такому ідеальному стані, коли вже долається вся недосконалість життя й людина залучається або принаймні прагне до такого ідеального стану. Тому, якщо віднестися критично до термінології В. Соловйова, то абсолютно нічого страшного і жахливого не має ні в цьому «містицизмі», ні в цій «всеєдності», ні в «цілісності», а ні в цій «церкві». Тут просто вчення про життя і буття, включаючи всю людську і всю космічну сферу, як про непорушну і всеєдну цілісність. Вчення це, крім того, мотивується, як ми бачимо, суто життєвими завданнями людини, яка хоче подолати недосконалість життя і переробити її в цілях кращого майбутнього. В цьому немає нічого поганого або незрозумілого.

Всі ранні трактати В. Соловйова повні схематизму, логічного систематизму та схоластикою. Тому термінологічний аналіз В. Соловйова розставляє всі проблемні суперечки на свої місця. Давайте продовжимо наш термінологічний аналіз його міркувань.

По-перше, ясно, що своє буття В. Соловйов розуміє принаймні в двох, якщо не в трьох сенсах. У нього абсолютно виразно йдеться про протилежність сущого й буття, як це ми констатували вище. Одне вище за всяку нарізність, інше є нарізність і множинність. Тепер же виявляється, що в бутті теж необхідно розрізняти два різноманітних буття. Одне — ідеальне, необхідне і те, що філософ називає суттю. Інше ж — реальне, дійсне і те, що філософ називає природою. Сказати, що все це розділення цілком ясно, ніяк не можна. Зрозуміле те, що нерозчленоване суще, розчленовуючись, стає ідеєю або, як говорить філософ Логосом, а ця ідея, або Логос, здійснюючись, створює реальну дійсність. Проте зовсім незрозуміло, коли ми тут же читаємо, що після розчленованого Логосу потрібно визнати ідею, яка є «здійснене або проявлене (відкрите) надсуще». Тут можна зрозуміти так, що Логос є тільки «акт прояву або одкровення», а ідея — саме проявлене і відкрите надсуще. Але тоді ідея виявляється вже на третьому місці після сущого, а не на другому, куди її відніс філософ на цих же сторінках разом з «необхідністю» і «суттю». У загальній таблиці аналізованих в даній роботі категорій ми теж знаходимо потрійне ділення: Абсолютне, Логос, Ідея.

Не дуже благополучно тут і з категорією Логосу. Оскільки Логос розчленовує абсолютне суще, а останнє нероздільно, то філософ вводить поняття внутрішнього, або прихованого, Логосу, якому доводиться протиставляти відкритий, або проявлений, Логос. І це теж було б зрозуміло, але філософ раптом говорить чомусь про «видимість», або «примарності», цього другого Логосу. Справа заплутується ще більше, коли філософ заговорює про третій логос, «втілений або конкретний», який він називає також Христом. Адже християнство мислить Христа як втілення Логосу в плотській матерії. Але ні про матерію, ні тим паче про плотську матерію філософ не сказав ні слова; а то, що він вище назвав «першою матерією», було у нього тільки «необхідністю» і «суттю», про втілення яких абсолютно нічого не було сказано.

Зрозуміліша думка про те, що «третьому або конкретному Логосу відповідає і конкретна ідея, або Софія». Іншими словами, чиста ідея теж містить в собі якусь чисту матерію і в сукупності з цією матерією є Софієй. Але що це за матерія в чистій ідеї, про це можна тільки здогадуватися.

У зв'язку з цим стисло і абстрактно предстає в даному трактаті виражено вчення про Пресвяту Трійцю. Те, що абсолютне суще як початок, витік й сила що іменується Батьком, це, якщо стояти на позиціях В. Соловйова, ще більш менш зрозуміло. Але якщо другу особу Пресвятої Трійці він іменує то Логосом, то Ідеєю, то Сином, тоді тут виникають неясності, про яких ми тільки що сказали, щодо розуміння Логосу і Ідеї. І невже, з погляду В. Соловйова, друга особа примарна?

Нарешті, нелегко зрозуміти і те, що філософ говорить тут про Дух Святий. То це є повернення розчленованого сущого до його нерозчленованого, то це є відношення сущого до самого себе через свій прояв, або через свою ідею, а то мовиться, що Дух Святий є те, чому «відповідає» конкретна і втілена ідея. У останньому випадку залишається неясним, яка ж відмінність Духа Святого від Софії та від Христа.

Філософ уникає тут суперечності завдяки того, що він виділяє вище за основні тріади тільки одні — Суще, Буття, Суть. Це ж найпотрійніше ділення він представляє ще й у такому вигляді: Абсолютне, Логос, Ідея. Оскільки цілісність припускає існування всього у всьому, то в кожній з цих трьох категорій знову повторюються ті ж самі три категорії.

таблиця 1.1

1) Суще

2) Буття

3) Суть

( Абсолютне )

( Логос )

( Ідея )

1) Абсолютне

Дух

Воля

Благо

2) Логос

Розум

Уявлення

Істина

3) Ідея

Душа

Відчуття

Краса

Відібравши тільки ці два потрійні ділення, В. Соловйов очищає собі шлях для тієї ясності і простоти, без яких він не міг би мислити завершення своїх категоріальних побудов.

Щоб зрозуміти кристальну ясність запропонованої В. Соловйовим таблиці категорій, потрібно пам'ятати три обставини.

Перша обставина — це наявність трьох основних категорій: Суще, Буття і Суть. У таблиці вони розташовані зверху по горизонтальній лінії. Але важлива і друга обставина. Ці три основні категорії знаходяться у взаємному співвідношенні, а саме так, що кожна категорія, по-перше, є вона сама, по-друге, вона відображає на собі другу і, по-третє, — третю категорію. Таким чином, ці три категорії, відображаючи один одного, перетворюються вже на 9 категорій. А якщо ці три категорії не будуть перетворено на 9, тоді порушиться основний принцип всеєдності, а саме той, що все знаходиться у всьому.

Але проти чого необхідно рішуче заперечувати. Адже, якщо В. Соловйов рахує себе християнином, то третій основний початок, а саме ось цю саму «ідею» він називає «Духом Святим». З ортодоксальної християнської точки зору це здійснено невірно. «Ідея», «логос», «слово» — по І християнському вченню суть ознаки зовсім не третьої, але другої особи Пресвятої Трійці. Тут від філософа потрібна б декілька чіткіша думка, ніж це у нього вийшло. Так само поняття Софії (Премудрість Божа) як дійсне божествене здійснене теж розрізняється у В. Соловйова.

У вченні про Бога Софія є не що інше як божественний "зміст" або інше, вже визначене як materia prima, як ідеальний космос, як Благо. Істина і Краса і, нарешті, як ідеальне Людство або Людина в Боголюдині. Таким чином, з одного боку, "Софія є ідеальне, довершене людство, що вічно полягає в цілісній божественній істоті". З іншого боку, вона є також занепалим людством, тобто суттю емпіричного світу (anima mundi). Але як така вона з'являється у вченні про світ, де Соловйов описує історію падіння всеєдиної Людини (Софії) і її поступового повернення до Бога. Це учення є не що інше, як опис просторово-часового прояву занепалої Софії, що кається.

Вчення про Софію є, з одного боку, вчення про світ, де описано: тимчасове явище занепалої Премудрості, а, з іншого, частина вчення про Бога, що розглядає "інше" або "божественний зміст", причому цей "зміст" є вічною Софієй, або ідеальною Людиною, вічним і довершеним чином сполученим з Богом. У самому вченні про Бога Софія — це не більше ніж нове ім'я для божественного "змісту", розуміючого як особиста Ідея або ідеальне Людство. Так, коли він наполягає на конкретному, особистому, індивідуальному характері Софії, він лише акцентує те, що їм вже сказано про особу ідеальної всеєдиної Людини; коли він вказує на її красу, він лише нагадує, що ідеальний космос є довершена Краса: коли він згадує майже відчутну, квазіматеріальну природу цієї Людини, називаючи його "тілом Бога", або "матерією Божества", він попросту повертається до визначення божественного "змісту" як materia prima, до поняття про ідею-атома; і нарешті, коли він говорить, що Софія є початком і суттю всякої справжньої любові, він знов не повідомляє нічого нового, тому що нам вже відомо, що всеєдина ідея є ідеєю любові, що Бог є Любов, що божественна Любов є любов Бога до Людини і Людини до Бога, що ця вільна любов або ця свобода, здійснювана в любові, є суть і навіть саме буття ідеальної Людини [7, c. 118].

Єдине нове визначення божественного змісту, що привноситься ім'ям Софії, дається в понятті "вічно-жіночного". Соловйов багато і багато разів наполягає на жіночному характері Софії. Але в самій його метафізиці термін "жіночне" є лише нове ім'я для однієї вже згадуваної у іншому місці властивості ідеальної Людини. Дійсно, коли Соловйов прагне виправдати використання цього терміну і уточнити його сенс, він говорить, що Софія є абсолютно пасивною істотою ("ніщо", "чиста можливість"), що вона володіє сприймаючою природою, що, нарешті, "як що стоїть між обмеженим і безумовним... воно за природою є початок подвійності піфагорійців — найзагальніше онтологічне визначення "жіночності". Проте ми вже знаємо, що друге Абсолютне, будучи таким, що "стає", має подвійну (кінцеву і божественну) природу, що Людина отримує свою свободу і своє буття від Бога і що він абсолютно пасивний, оскільки він існує лише в тій мірі, в якій віддається Богові.

Підводячи підсумок, можна сказати, що, кажучи про божественний "зміст", Соловйов не говорить нічого істотно нового в порівнянні з тим, що сказане ним про ідеальний космос і про Людину в Боголюдині. Але якщо потрібно пам'ятати про те, що у Соловйова немає окремого і ізольованого, такого, що має власний зміст метафізичного вчення про Софію, то потрібно також пригадати і про те, що в деякому розумінні вся філософія Соловйова є метафізикою Софії, оскільки, за його вченням, вона є не тільки змістом "Абсолютного, без якого Бог не був би Богом, але причиною, що ще і діє і матеріальною, справжньою суттю (всеєдиною Ідеєю, ідеальним Людством) кінцевого миру. Проте тим самим можна сказати, що вся метафізика Соловйова і, отже, його філософська думка в цілому, грунтується на особистому містичному досвіді, що представляє саму основу його духовного життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Антонов К. М. Философия религии В. С. Соловьева. / К. М. Антонов // Философские науки. — 2007. — № 11. — С. 32—49.

  2. Асмус В.Ф. Владимир Соловьев / В. Ф. Асмус. — М. : Прогресс, 1994. — 208 с.

  3. Бердяєв Н. А. Проблема Востока и Запада в религиозном сознании Вл. Соловйова. // В кн. : «Сборник первый о Вл. Соловьеве». — М. — 1911. — С. 105.

  4. Владимир Соловьев. Смысл любви. : Избранные произведения : [стихи, письма, философские эссе / сост., вступ. ст., коммент. Н. И. Цимбаева] / В. С. Соловьев — М. : Современник, 1991. — 524, [1] с.

  5. Гайденко П. П. Человек и человечество в учении В. С.Соловьева. / П. П. Гайденко // Вопросы философии. 1994 6. — С. 47—54.

  6. Даам Х. Свет естественного разума в мышлении Вл. Соловьева. / Х. Даам // Вопросы философии. 1992 8. — С. 133—144.

  7. Кожев А. Религиозная метафизика Владимира Соловьева / А. Кожев // Вопросы философии. — 2000. — № 3. — С. 104—135.

  8. Кувагин В. Л. Философия Вл. Соловьева. Из цикла «Страницы истории отечественной философской мысли). / В. Л. Кувагин — М. : Знания, 1998. — 64 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Сер. Философия № 8).

  9. Лосев А. Ф. Владимир Соловьев / А. Ф. Лосев — М. : Мысль, 1983. — 206 с.

  10. Лосев А. Ф. Владимир Соловьев и его время : мемуари / А. Ф. Лосев. — М. : Прогресс, 1990. — 720 с. : ил.

  11. Лукьянов С. М. О Вл. С. Соловьеве в его молодые годы : материалы к биографии : [в 3 книгах]. / С. М. Лукьянов — М. : Книга, 1990. — —.

Кн. 1. — 1990. — 447 с.

Кн. 2. — 1990. — 566 с.

Кн. 3. — 1990. — 381 [1] с.

  1. Русский космизм. Антология философской мысли / [cост. С. Г. Семеновой, А. Г. Гачевой]. — М. : Педагогика-Пресс, 1993. — 259 с.

  2. Соловьев В. С. Сочинения в 2-х т. / В. С. Соловьев — М. : Мысль, 1988. — —.

Т.1. — 1988. — 892 [2] с.

Т.2. — 1988. — 824 с.

  1. Соловьев В. С. Сочинения в 2-х т. / [вступ. ст. В. Ф. Асмуса ; сост. и подго. текста Н. В. Котрелева ; примеч. Н. В. Котрелева, Е. Б. Рашковского]. / В. С. Соловьев — М. : Правда, 1989. — —.

Т.1. — 1989. — 900 с.

Т.2. — 1989. — 824 с.

  1. Соловьев В. С. Избранное. / [сост. А. В. Гулыги, С. Л. Кравцова ; вступ. ст. А. В. Гулыги ; примеч. С. Л. Кравцова]. / В. С. Соловьев — М. : Советская Россия, 1990. — 491, [2] с. — (Художественная и публицистская б-ка атеиста).

  2. Соловьев В. С. Философия искусства и литературная критика. / В. С. Соловьев — М. : Искусство, 1991. — 701 с. — (История этики в памятниках и документах).

  3. Соловьев В. С. Философский словарь Владимира Соловьева : словник / В. С. Соловьев. — Ростов н/Д, 1997. — 464 с. — (Пушкинская б-ка).

  4. Уткина Н. Ф. Тема всеединства в философии Владимира Соловьева. / Н. Ф. Уткина // Вопросы философии. — 1989 — № 6. — С. 59—75.

  5. Цвык И. Владимир Соловьев и духовно-академическая философия ХІХ ст. / И. Цвык // Вестник МГУ. Сер. 7. Философия. — 2003. — № 1. — С. 3—21.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ФІЗИКИ залишилося:
0
3
міс.
1
1
дн.
0
7
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!