матеріал

Інші методичні матеріали

Для кого: 11 Клас

Словник термінів з предмету "Астрономія".

Опис документу:
Астрометрія – розділ астрономії, що займається вимірюванням положень небесних тіл і побудовою систем координат у космосі. Астрономія – наука, що вивчає рух, будову та еволюцію небесних тіл, їхніх систем та Всесвіту в цілому.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Астрометрія – розділ астрономії, що займається вимірюванням положень небесних тіл і побудовою систем координат у космосі.

Астрономія – наука, що вивчає рух, будову та еволюцію небесних тіл, їхніх систем та Всесвіту в цілому.

Астрофізика – розділ астрономії, що вивчає фізичну будову та еволюцію небесних тіл і фізичні процеси, які їх зумовлюють.

Астрономічна одиниця – (а.о.) середня відстань від Землі до Сонця.

1 а.о.150∙106 км.

Всесвіт – це навколишній світ з усіма видами речовини та випромінювання, що розвивається у просторі і часі (все суще, що є на Землі і за її межами).

Галактика – гравітаційно пов’язана система із зір, планет та міжзоряного середовища.

Зоря – космічне тіло, у надрах якого відбуваються або відбувалися термоядерні реакції, за рахунок енергії яких воно світиться, і яке еволюціонує внаслідок зміни типу або припинення термоядерних реакцій.

Зоряна астрономія – розділ астрономії, що вивчає закономірності в розподілі і русі зірок і систем.

Комета – мале тіло Сонячної системи, що складається із силікатної та льодяної компонент, під час наближення до Сонця за рахунок випаровування льодяної компоненти та руйнування силікатної компоненти твердого тіла (ядра) комети утворюється кома (атмосфера) та хвіст комети.

Космогонія – розділ астрономії, що розглядає питання походження і еволюції сонячної системи.

Космологія – розділ астрономії, що вивчає будову та еволюцію Всесвіту на підставі астрономічних спостережень і загальних законів фізики.

Місцева група галактик – група з майже 40 галактик, близьких до нашої Галактики (з яких тільки наша Галактика та Туманність Андромеди – гігантські спіральні галактики, більшість інших – це карликові галактики).

Небесна механіка – розділ астрономії, що вивчає рух небесних тіл та їхніх систем.

Планета – космічне тіло, що містить речовину в конденсованому стані та еволюціонує внаслідок гравітаційної диференціації речовини.

Світловий рік – відстань, яку проходить у вакуумі світло за один рік, дорівнює 0,307 пк = 9,5∙1013км.

Спіральна галактика – гігантська галактика, у якій поширюються хвилі густини, що надають галактиці структуру з ядра та двох або більше спіралей.

Теоретична астрономія – розділ астрономії, що визначає орбіти небесних тіл по положенням і навпаки.

Азимут – кут між площиною небесного меридіана та площиною, що проходить через зеніт та світило, відлічується від півдня на захід; вимірюється відповідною дугою математичного горизонту.

Годинний кут – кут між площиною небесного меридіана та площиною, що проходить через полюс світу та світило, відлічується від півдня на захід; вимірюється відповідною дугою небесного екватора.

Географічний меридіан – коло, що проходить через два полюси Землі й точку спостереження.

Зеніт – точка перетину прямовисної лінії з небесною сферою.

Зенітна відстань – кутова відстань світила від зеніту (або величина відповідної дуги на небесній сфері), яка доповнює висоту світила до 900 .

Кульмінація – перетин світилом у його добовому русі небесного меридіана; верхня кульмінація – зенітна відстань світила найменша, нижня кульмінація – зенітна відстань найбільша.

Математичний горизонт – велике коло на небесній сфері, площина якого перпендикулярна до прямовисної лінії.

Небесна сфера – сфера довільного радіуса з центром у місці перебування спостерігача, на яку проектуються спостережувані на небі об’єкти .

Небесний екватор – лінія перерізу площини земного екватора з небесною сферою, (велике коло на небесній сфері, паралельне екватору Землі).

Небесний меридіан – лінія перерізу площини земного меридіана з небесною сферою.

Полюс світу – точка перетину небесної сфери з віссю світу – прямою, що проходить через центр небесної сфери перпендикулярно до площини небесного екватора.

Пряме сходження – кут між площинами, які проходять через полюс світу та точку весняного рівнодення й через полюс світу та світило, відлічується в напрямку річного руху Сонця; вимірюється відповідною дугою небесного екватора.

Схилення – кутова відстань від небесного екватора (або відповідна їй дуга на небесній сфері).

Точка весняного рівнодення – точка перетину екліптики з небесним екватором, у якій Сонце у своєму річному русі переходить із Південної півкулі небесної сфери в Північну.

Високосний рік – має 366 діб, додаткову добу вводять 29 лютого. Вважається високосним рік, якщо він ділиться на 4 без остачі, крім тих років, які закінчуються на два нулі і число сотень яких не ділиться на 4.

Всесвітній час – місцевий час Гринвіцького меридіана. Всесвітній час застосовують в астрономії для визначення моментів різних космічних подій.

Доба – час, за який Земля робить повний оберт навколо осі.

Зодіак – кільцева смуга сузір’їв, через які проходить екліптика.

Зоряний час – час у межах доби, що вимірюється годинним кутом точки весняного рівнодення.

Екліптика – велике коло небесної сфери, по якому відбувається річний рух Сонця.

Істинний сонячний час – час у межах доби, що вимірюється годинним кутом центра диска Сонця.

Календар – система відліку великих проміжків часу (у роках, місяцях та добах).

Лінія зміни дат – проходить по меридіану 1800. Перетинаючи цей меридіан, можна подорожувати в часі на добу вперед або назад.

Місцевий час – середній сонячний час на даному меридіані Землі. (дорівнює: , де  — довгота у часовій мірі, N – номер часового поясу,  — поясний час.)

Поясний час – дорівнює місцевому часу середнього меридіана відповідного поясу.

Прецесія – зміщення осі обертання Землі відносно зір. Вісь Землі описує у космосі конус з періодом 26 000 р.

Рівнодення – момент часу, коли Сонце у своєму річному русі перетинає небесний екватор; у відповідну добу день приблизно дорівнює ночі весняне рівнодення – 21 березня, осіннє – 23 вересня.

Середній сонячний час – час у межах доби, що вимірюється за допомогою середнього Сонця, уявної точки, яка пересувається у своєму річному русі рівномірно по небесному екватору; дорівнює годинному куту середнього Сонця, збільшеному 12h.

Тропіки – земні паралелі (), на яких Сонце тільки один раз на рік ( у день літнього сонцестояння) кульмінує в зеніті.

Тропічний рік – період обертання Землі навколо Сонця відносно точки весняного рівнодення, дорівнює 365 діб 5 год 48 хв 46 с.

Апогей – найвіддаленіша від Землі точка орбіти Місяця або ШСЗ.

Афелій – найвіддаленіша від Сонця точка орбіти тіла Сонячної системи, що є супутником Сонця.

Велика піввісь орбіти – відрізок, що з’єднує центр еліптичної орбіти з однією з більш віддалених її вершин (її довжина є середньою відстанню тіла на еліптичній орбіті до притягувального центра, що міститься у фокусі орбіти).

Горизонтальний паралакс – кут, під яким видно зі спостережуваного тіла Сонячної системи екваторіальний радіус Землі.

Закони Кеплера – закони руху в задачах двох тіл, тобто руху однієї матеріальної точки під дією сили тяжіння іншої (або сферично-симетричного тіла). Перший закон Кеплера: орбітою є конічний переріз (коло, еліпс, парабола, гіпербола), в одному з фокусів якого знаходиться притягувальний центр, а також пряма. Другий закон Кеплера: площа сектора, яку описує радіус-вектор точки, є пропорційною часу. Третій закон Кеплера: квадрат періоду обертання при еліптичному (коловому) русі є пропорційним кубу великої півосі (радіуса) та обернено пропорційним сумі мас точок.

Збурений рух – рух матеріальної точки під дією сили тяжіння іншої матеріальної точки та деяких відносно малих сил.

Ексцентриситет орбіти – відношення фокусної відстані (відстані від фокуса орбіти до її центра) до довжини великої півосі орбіти (міра відмінності еліпса від кола).

Елонгація – положення Меркурія або Венери, у яких вони мають найбільше кутове відхилення від Сонця.

Конфігурації планет – певні відносні положення планети, Землі та Сонця (сполучення, елонгації та протистояння).

Незбурений рух – рух матеріальної точки під дією сили тяжіння іншої матеріальної точки, підкоряється законам Кеплера.

Перигей – найближча до Землі точка орбіти Місяця або штучного супутника Землі (ШСЗ).

Перигелій – найближча до Сонця точка орбіти тіла Сонячної системи, що є супутником Сонця.

Протистояння – положення планети, коли її кутова відстань від Сонця найближча до 1800(Земля знаходиться між Сонцем та планетою).

Сидеричний період – період обертання небесного тіла по його орбіті (відносно зір).

Синодичний період – найменший проміжок часу між двома однойменними конфігураціями планети або двома однаковими фазами Місяця.

Сполучення – положення планети, коли вона має найменше кутове віддалення від Сонця (нижнє – коли планета знаходиться між Землею та Сонцем, верхнє – коли Сонце знаходиться між Землею та планетою).

Апогей – найвіддаленіша точка від Землі точка орбіти Місяця або ШСЗ.

Геостаціонарний супутник – штучний супутник Землі, що рухається в площині земного екватора з періодом обертання, який дорівнює одній добі, і постійно знаходиться в зеніті певної точки на кураторі Землі.

Друга космічна швидкість – найменша швидкість, одержавши яку на поверхні небесного тіла, матеріальна точка може подолати його силу тяжіння й віддалитися в нескінченність.

Колова швидкість – швидкість, яку повинна мати матеріальна точка в напрямку, перпендикулярному до радіуса, щоб рухатися по коловій орбіті.

Перигей – найближча до Землі точка орбіти Місяця або ШСЗ.

Перша космічна швидкість – швидкість, одержавши яку в напрямку, перпендикулярному до радіуса, матеріальна точка може стати штучним супутником небесного тіла на коловій орбіті з радіусом, що дорівнює радіусу цього тіла.

Абсолютне чорне тіло – тіло, що поглинає все електромагнітне випромінювання, яке падає на нього, і саме випромінює кількість енергії, яка залежить тільки від його температури, а спектральний розподіл випромінювання підкоряється закону Планка.

Закон Віна – обернено пропорційна залежність від температури довжини хвилі, на якій абсолютно чорне тіло випромінює найбільшу кількість енергії.

Закон Планка – закон, який описує спектральний розподіл випромінювання АЧТ , тобто залежність кількості випромінювання енергії від частоти або довжини хвилі випромінювання. Цей розподіл має один  максимум, значення й положення якого залежать від температура (якщо довжина хвилі прямує до нуля або нескінченно зростає, кількість випромінюваної енергії прямує до нуля).

Закон Стефана-Больцман – закон, що визначає повну кількість енергії, яку випромінює одиниця поверхні АЧТ, ця кількість пропорційна четвертому степеню температури.

Ефективна температура – температура видимої поверхні небесного тіла, яку б вона мала, якби була АЧТ.

Радіотелескоп – інструмент для приймання та реєстрації радіовипромінювання від небесних об’єктів.

Рефлектор – телескоп, у якому випромінювання фокусується завдяки його відбиттю від дзеркала певної форми.

Рефрактор – телескоп, у якому випромінювання небесного об’єкта фокусується завдяки його заломленню в одній або кількох лінзах об’єктива.

Роздільна здатність – найменша кутова відстань між двома точковими об’єктами, які можна побачити в даний оптичний прилад як окремі об’єкти.

Спектр – розподіл за довжиною хвилі або частотою енергії, яку випромінює або відбиває небесне тіло.

Спектральний аналіз – визначення наявності та вмісту хімічних елементів у речовині поверхневих шарів небесного тіла за наявністю та інтенсивністю в його лінійчатому спектрі спектральних ліній, притаманних даному елементу.

Вузол орбіти – точка перетину орбіти з основною площиною системи координат (найчастіше екліптикою, небесним екватором).

Затемнення Місяця – проходження Місяця крізь тінь та півтінь Землі, що утворюються при освітленні її Сонцем.

Затемнення Сонця – проходження Місяця між Землею та Сонцем, при якому Місяць повністю або частково закриває Сонце.

Кратер – круглі гори діаметром до кількох сотень кілометрів, які мають вали заввишки кілька кілометрів. Утворення кільцевої структури, що виникає на поверхнях планет та їх супутників під час астероїдних та метеоритних тіл.

Місячне море – частина місячної поверхні зі зниженою відбивною здатністю, утворена внаслідок виливання лави з надр Місяця.

Новий Місяць – конфігурація Місяця, за якої увечері із Землі видно найвужчий серп світила (коли Місяць знаходиться майже поміж Землею і Сонцем).

Озоновий шар – шар озону в атмосфері Землі, який утворюється внаслідок дисоціації молекулярного кисню під час поглинання короткохвильового та корпускулярного випромінювання Сонця й захищає поверхню Землі від цього випромінювання.

Остання чверть – конфігурація Місяця між повним та новим Місяцем, за якої Сонце освітлює половину видимого із Землі боку супутника Землі.

Парниковий ефект – підвищення температури поверхні та нижньої атмосфери планети за рахунок енергії, що її випромінює в інфрачервоній ділянці спектра поверхня планети й поглинає в інфрачервоні ділянці спектра поверхня планети й поглинає та частково випромінює вниз атмосфера планети (створюється насамперед вуглекислим газом та водяною парою).

Перша чверть – конфігурація Місяця між новим та повним Місяцем, за якої Сонцем освітлена половина видимого із Землі боку супутника.

Півтінь – частина простору за Землею, де під час місячного затемнення світло Сонця ослаблене, тому що частина сонячного диска закрита Землею.

Повний Місяць – конфігурація Місяця, коли Місяць знаходиться з протилежного боку від Сонця.

Реголіт – відносно пухкий поверхневий шар Місяця (та інших без атмосферних тіл Сонячної системи), перероблений бомбардуванням поверхні метеоритами та корпускулярним випромінюванням Сонця..

Сарос – період (у 18 років і 10 діб) повторення затемнень.

Термінатор – межа між освітленою та неосвітленою Сонцем частинами видимого диска Місяця або планети (має форму пів еліпса).

Фази Місяця – ріні форми освітленої частини видимого диска, які бачить спостерігач на Землі (кількісно визначаються відношенням ширини освітленої частини диска до його діаметра).

Ядро – внутрішня оболонка планети, що утворюється виділенням з мантії найбільш важких порід (металеве або силікатно-металеве у планет земної групи та силікатне у планет-гігантів); внутрішня оболонка зорі, де відбуваються термоядерні реакції, що ї джерелом її енергії.

Атмосфера – газово-аерозольна оболонка планети (аерозолі – краплини рідини та частинки пилу в атмосфері планети).

Кора – зовнішня оболонка твердо тільної планети, що утворюється виділенням із мантії найбільш легких та легкоплавких порід.

Літосфера – зовнішня, відносно рухома оболонка твердо тільної планети, яка містить кору та частину верхньої мантії.

Магнітосфера – частина навколопланетного простору, у якій рух заряджених частинок визначається магнітним полем планети.

Мантія – основна оболонка планети (тверда у планет земної групи та рідка у планет-гігантів), виділенням з якої більш легких порід утворюється кора, а більш важких – ядро планети.

Полярні шапки – утворення в полярних ділянках Марса та полярних і помірних ділянках Землі, які збільшуються взимку та зменшуються влітку (на Марсі – із твердої вуглекислоти та водяного льоду, на Землі – із водяного льоду та снігу).

Велика Червона Пляма – стійке вихрове утворення в атмосфері Юпітера.

Зони хмар – хмарові утворення, паралельні екватору планет-гігантів, світліші, ніж сусідні.

Нетеплове випромінювання – електромагнітне випромінювання (у радіодіапазоні), що виникає під час прискореного руху заряджених частинок у магнітному полі; циклотронне – якщо швидкість частинок значно менша від швидкості світла (нерелятивіські частинки0, синхронне – якщо швидкість частинок є зіставною зі швидкістю світла (релятивіські частинки) .

Планети-гіганти – більш віддалені від Сонця планети великого розміру, які містять речовину переважно в рідкому стані (Юпітер і Сатурн – водень та гелій, Уран і Нептун – льодяну компоненту) і мають протяжні атмосфери та тверді силікатні ядра.

Астероїд (мала планета) — тіло Сонячної системи розмі­ром від одиниць до сотень кілометрів, здебільшого неправиль­ної форми.

Астероїди, що зближуються із Землею (АЗЗ),— астероїди, у яких найменша відстань між орбітами Землі та астероїда не перевищує 30 млн км; є імовірність зіткнення таких астероїдів із Землею, що матиме катастрофічні наслідки (астероїдна не­безпека).

Головний пояс астероїдів — сукупність астероїдів, що руха­ються між орбітами Марса та Юпітера.

Залізні метеорити — метеорити, що складаються в основно­му із заліза та нікелю.

Кам’яні метеорити — метеорити, що складаються в основ­ному із силікатів.

Кома — газово-пилова оболонка комети, що утворюється під час наближення комети до Сонця.

Комета — мале тіло Сонячної системи, що складається із силікатної та льодяної компонент, під час наближення до Сонця за рахунок випаровування льодяної компоненти та руйнування силікатної компоненти твердого тіла (ядра) комети утво­рюються кома (атмосфера) і хвіст комети.

Кратер (метеоритний) — утворення кільцевої структури, що виникає на поверхнях планет та їхніх супутників під час па­діння астероїдних і метеорних тіл.

Метеор — явище руйнування метеорного тіла, що увійшло в атмосферу Землі, супроводжується світінням та утворенням іонізованого сліду (на висоті 80110 км).

Метеорне тіло — каміння та пилові частинки, що рухають­ся за геліоцентричними орбітами і, входячи в атмосферу Землі, викликають явище метеора.

Метеорний дощ — явище входження в атмосферу Землі ве­ликої кількості метеорних тіл, коли Земля перетинає метеор­ний рій.

Метеорити — метеорні тіла, що зіткнулися із Землею, але не повністю зруйнувалися під час проходження земної атмосфе­ри й упали на поверхню Землі.

Пиловий хвіст — хвіст комети, у якому переважають пило­ві частинки.

Пояс Койпера (зовнішній пояс астероїдів) — сукупність астероїдів, що рухаються в районі орбіти Плутона та поза її межами.

Хмара Оорта — гіпотетичне скупчення кометних ядер на відстані приблизно 100 тис а. о., окремі з яких під впливом гра­вітаційних збурень проникають у внутрішню частину Сонячної системи й утворюють явище комети.

Зона радіації – зона, де окремі кванти мандрують сотні тисяч років, поки досягнуть фотосфери.

Конвективна зона – зона, де протікає передача енергії шляхом перемішування – більш гарячі комірки спливають угору, а холодні опускаються донизу.

Магнітна буря – збурення магнітного поля Землі під впливом спалаху на Сонці. В цей час виникають неполадки в радіозв’язку, в електронних приладах.

Протуберанці – щільні хмари водню, які підіймаються у корону вздовж магнітних ліній.

Сонячна стала – енергія, що отримує 1 м2 поверхні Землі за 1 с, якщо сонячні промені падають перпендикулярно до поверхні..

Хромосферні спалахи – вибуховий викид речовини і енергії, яка накопичена у магнітному полі сонячних плям.

Ядро – центральні області Сонця, де протікають термоядерні реакції.

Дефект маси — різниця між масою чотирьох протонів та масою ядра Гелію, під час утворення ядра Гелію із цих протонів відповідна їй енергія виноситься електромагнітним та нейтрин­ним випромінюваннями.

Корона — зовнішня частина атмосфери Сонця (до 10Rо), що утворюється потоками частинок сонячного вітру, може спосте­рігатися під час повних сонячних затемнень.

Плазма — нейтральна в цілому суміш заряджених части­нок (електронів та іонів), суттєвим чином взаємодіє з магніт­ним полем.

Сонячний вітер — потік (переважно електронів та прото­нів), що йде від Сонця внаслідок розширення сонячної корони, збільшується в максимумі сонячної активності, особливо після хромосферних спалахів, досягає Землі за 1—3 доби.

Сонячні нейтрино (с. н.) — нейтрино, що виникають в ядрі Сонця під час термоядерних реакцій перетворення протонів у ядра Гелію й випромінюються в навколосонячний простір; проблему с. н. (вона полягала в тому, що не було пояснено роз­ходження між розрахунковим та спостережним потоками с. н.)  розв’язано після доказу існування нейтринних осциляцій.

Сонячні плями — темні утворення зі зниженою температу­рою у фотосфері Сонця, у яких частина теплової енергії пере­йшла в енергію магнітного поля.

Термоядерні реакції — реакції синтезу ядер більш важких елементів із більш легких (насамперед ядер Гелію з протонів), що відбуваються в центральних частинах зір і є джерелом їх­ньої енергії.

Фотосфера — поверхневий шар зорі, з якого до нас прихо­дить випромінювання в її неперервному спектрі.

Хромосфера — частина атмосфери Сонця, у якій переваж­но утворюється лінійчатий спектр Сонця та яку можна бачити в час повних сонячних затемнень у вигляді кольорового обідка навколо Сонця.

Хромосферний спалах — найпотужніший вияв сонячної активності, який супроводжується короткочасним (від хвилин до годин) збільшенням яскравості окремої ділянки хромосфе­ри, збільшенням потоку корпускулярного, короткохвильово­го та радіовипромінювання Сонця за рахунок енергії магніт­ного поля в місцях зближення магнітних полів протилежної по­лярності.

Абсолютна зоряна величина — зоряна величина зорі, яку вона б мала під час її спостереження зі стандартної відстані в 10 пк.

Білий карлик — маломасивна зоря (М<1,2М0) на кінце­вій стадії еволюції, світить завдяки остиганню, має високу тем­пературу поверхні, але малі розміри.

Блакитний гігант — масивна зоря високої світності, що на­лежить до головної послідовності.

Головна послідовність — сукупність зір, джерелом енер­гії яких є реакція перетворення водню в гелій; на діаграмі «спектр — світність» займає смугу приблизно по діагоналі з лі­вого верхнього кута до правого нижнього.

Діаграма «спектр — світність» (діаграма Герцшпрунга — Рессела) — діаграма, на якій положення зорі визначається її спектральним класом (із фізичної точки зору — температурою її фотосфери) та світністю (або абсолютною зоряною величиною) і залежить від її маси та класу світності зорі.

Парсек (пк) — відстань, із якої велику піввісь земної орбіти видно під кутом в 111, дорівнює 206 265 а. о. = 3,08·1013 км.

Світність — кількість енергії, що її випромінює зоря в оди­ницю часу.

Спектральна класифікація — поділ зір на групи за темпе­ратурою фотосфери, а відтак і світністю (у межах певного класу світності), зовнішня ознака певного спектрального класу — на­явність у спектрі ліній тих елементів, що виникають за відпо­відної температури.

Спектрально-подвійні зорі — системи, подвійність яких установлюється за періодичним зсувом спектральних ліній у їх­ніх спектрах унаслідок орбітального руху компонент навколо їхнього центра мас.

Субзоря (коричневий карлик) — космічне тіло, що має ма­су, проміжну між масами планет та зір, і світить за рахунок енергії, накопиченої під час його утворення внаслідок гравіта­ційного стиснення.

Фізично-змінні зорі — зорі, що змінюють свою світність завдяки певним фізичним процесам, які в них відбуваються.

Цефеїди — пульсуючі змінні зорі, що змінюють свій блиск унаслідок коливань, викликаних зміною прозорості речовини під час іонізації та рекомбінації гелію в підповерхневих шарах зорі, і відповідного їхнього нагрівання та охолодження.

Червоний гігант — зоря з відносно холодною поверхнею, але великою світністю за рахунок великого розміру; певна ста­дія еволюції зір, розширення яких викликається збільшеним виділенням енергії внаслідок зміни типу ядерних реакцій.

Газові туманності — скупчення газу та пилу в міжзоряному просторі з переважною кількістю газу.

Еволюційні треки — шляхи переміщення зір на діаграмі «спектр — світність» при їх переході від одного етапу еволюції до наступного (з одного класу світності до іншого) у разі зміни типу термоядерних реакцій або їх припинення.

Наднова зоря — явище спалаху зорі, під час якого її блиск збільшується на 18 — 20m , більша частина речовини зорі розлі­тається, утворюючи газову туманність, яка поступово розши­рюється, а ядро зорі, стискаючись, перетворюється на нейтрон­ну зорю або чорну діру.

Нейтронна зоря — зоря проміжної маси в кінцевій стадії ево­люції (1,2 М0 <М< (3 — 6) М0), під час гравітаційного стиснення якої всі протонно-електронні пари перетворилися на нейтрони.

Нова зоря — компонент тісної подвійної системи, блиск якого раптово збільшується на 7 — 15mпід час скидання речо­вини її поверхневих шарів унаслідок перетікання на неї речо­вини з іншого компонента (яким є зоря-карлик пізнього спек­трального класу) і виникнення тимчасових ядерних реакцій у поверхневих шарах зорі.

Планетарна туманність — кільцеподібна газова туманність, що утворюється під час скидання червоним гігантом своєї обо­лонки й перетворення його ядра на білий карлик.

Пульсар — нейтронна зоря, що є джерелом періодичного ім­пульсного радіовипромінювання.

Фізично-змінні зорі — зорі, що змінюють свою світність завдяки певним фізичним процесам, які в них відбуваються.

Цефеїди — пульсуючі змінні зорі, що змінюють свій блиск унаслідок коливань, викликаних зміною прозорості речовини під час іонізації та рекомбінації гелію в підповерхневих шарах зорі, і відповідного їхнього нагрівання та охолодження.

Чорна діра — об’єкт, радіус якого менший, ніж його граві­таційний радіус, тобто радіус, за якого друга космічна швид­кість дорівнювала б швидкості світла (кінцева стадія еволюції масивних зір (М>(3-6)М0); надмасивні чорні діри можливі як центральні утворення в галактиках і квазарах.

Активна галактика — галактика, у ядрі якої відбуваються процеси з потужним виділенням енергії (подекуди вибухового характеру) у вигляді нетеплового випромінювання в неперерв­ному спектрі та теплового в лініях випромінювання.

Галактика — 1) галактика, до якої належать Сонце й Со­нячна система; 2) гравітаційно пов’язана система із зір, планет та міжзоряного середовища.

Галактична площина — середня площина Галактики, у пе­ретині з небесною сферою дає велике коло, яке проходить через Чумацький Шлях.

Галактичне гало — зовнішня розріджена оболонка зі ста­рих зір та кулястих скупчень, яка оточує власне галактику.

Галактичне ядро — масивне згущення речовини в центрі га­лактики, яке є джерелом короткохвильового, інфрачервоного та радіовипромінювання й містить масивну чорну діру.

Галактичний рік — період обертання Сонця навколо центра Галактики (210 млн років).

Еліптична галактика — галактика, що має форму еліпсоїда обертання (має співвідношення осей від 1 до 0,3).

Місцева група галактик — група з майже 40 галактик, близьких до нашої Галактики (з яких тільки наша Галактика та Туманність Андромеди — гігантські спіральні галактики, більшість інших — це карликові галактики).

Стала Габбла — сучасне значення параметра Габбла, який є коефіцієнтом пропорційності між швидкістю позагалактич­ного об’єкта, що віддаляється від спостерігача внаслідок роз­ширення Всесвіту, та відстанню до цього об’єкта.

Квазар — зореподібне позагалактичне джерело радіо-, оптичного та інфрачервоного випромінювання.

Кулясте зоряне скупчення — скупчення зір, що має форму кулі й налічує сотні тисяч зір.

Розсіяне зоряне скупчення — скупчення в просторі зір, по­єднаних загальним походженням, має неправильну форму й на­лічує десятки або сотні зір.

Хвилі густини — підвищення густини зір та міжзоряної ре­човини в галактиці, яке, поширюючись зі швидкістю, що зале­жить від відстані до центра галактики, набувають спіральної форми й визначають зовнішній вигляд спіральних галактик.

Відкрита модель Всесвіту — модель Всесвіту із середньою густиною речовини, що дорівнює критичній або менша від неї, у цій моделі Всесвіт має необмежений розмір і необмежено роз­ширюється (має нульову або від’ємну кривизну простору-часу).

Всесвіт — це навколишній світ з усіма видами речовини та випромінювання, що розвивається впросторі та часі.

Гравітаційний колапс — стиснення речовини під дією влас­ної сили тяжіння.

Гравітаційний парадокс — невизначеність сили тяжіння, що діє з боку всіх мас Всесвіту в моделі нескінченного ньютонівського всесвіту.

Закрита модель Всесвіту — модель Всесвіту із середньою густиною речовини, більшою від критичної; у цій моделі Все­світ має додатну кривизну простору-часу, обмежений розмір.

Космологічний принцип — поширення на весь Всесвіт влас­тивостей однорідності та ізотропності Метагалактики (у достат­ньо великих масштабах), установлених астрономічними спо­стереженнями.

Космологія — розділ астрономії, що вивчає будову та ево­люцію Всесвіту на підставі астрономічних спостережень і за­гальних законів фізики.

Парадокс теплової смерті — суперечність між спостереж­ною структурою Всесвіту і безструктурним рівноважним ста­ном, якого мав би набути Всесвіт унаслідок дії другого принци­пу термодинаміки за нескінченний час свого існування в моделі нескінченного ньютонівського всесвіту.

Стадія випромінювання — стадія еволюції Всесвіту, у якій на темп його розширення впливала енергія випромінювання (змінювала інфляційну стадію й передувала стадії речовини).

Стадія речовини — теперішня стадія еволюції Всесві­ту, у якій на темп його розширення суттєво впливає енергія речовини.

Фізичний вакуум — стан матерії, у якому час життя еле­ментарних частинок визначається співвідношенням невизначеностей; у збудженому стані спричиняє від’ємний тиск, що викликає експоненціальний характер розширення Всесвіту на інфляційній стадії його еволюції.

Фотометричний парадокс — відсутність середньої яскра­вості неба, зіставної з яскравістю сонячного диска, яка б мала бути в моделі нескінченного ньютонівського всесвіту.

Антропний принцип — існування певної сукупності фізич­них та астрофізичних властивостей всесвіту, необхідних для якісної еволюції матерії — появи атомів та молекул, а цим ор­ганічного та розумного життя, зокрема появи людини.

Космологічний принцип — поширення на весь Всесвіт влас­тивостей однорідності та ізотропності Метагалактики (у достат­ньо великих масштабах), установлених астрономічними спо­стереженнями.

Позасонячні планети (екзопланети) — планети біля інших зір (існування таких планет установлено останнім часом в основ­ному за допомогою точних вимірювань тієї складової промене­вої швидкості зорі, що зумовлена її рухом навколо центра мас системи під дією планет).

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

матеріал

Інші методичні матеріали

Для кого: 11 Клас