Взяти участь
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень 2.0».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

«Шістдесятництво» в літературі – феномен ХХ століття

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі WordPress»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1000 грн
249 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №AN852518
За публікацію цієї методичної розробки Волохоненко Ірина Борисівна отримав(ла) свідоцтво №AN852518
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД

«ЛУГАНСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС СПЕЦІАЛІЗОВАНА ШКОЛА І СТУПЕНЯ-ГІМНАЗІЯ № 52»

«Шістдесятництво»

в літературі – феномен ХХ століття

Підготувала: Василенко Олеся,

учениця 11-А класу.

Науковий керівник: Волохоненко І. Б.,

учитель української мови та літератури,

спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії,

«учитель-методист».

ЛУГАНСЬК - 2017

Зміст

І. Вступ .............................................................................................................. 3

ІІ. Шістдесятництво – феномен ХХ століття ………………………………….4

1. Шістдесятнитцтво в українській літературі ................................. 4-11

2. Шістдесятнитцтво в російській літературі .................................... 11-13

3. Схожі чи ні? .......................................................................................13-14

ІІІ. Висновки ................................................................................................ 15-16

Література ...................................................................................................... 17

І. Вступ

Поняття «шістдесятники», як відомо, досить розмите. Разом із тим вони - єдине покоління в нашій історії (як мінімум за останні шістдесят років), яке виправдовує цю «високу назву». Після шістдесятників поколінь чомусь не було. У відлигу - виникло, а потім, в заморозки і навіть у роки справжньої революції 1989-1993 років поколінь уже не було.

Шістдесятники - частина інтелігенції 1960-х років ХХ століття, яка виявила моральну опозицію до тоталітарного державного режиму. Явище «шістдесятництва» характерне як для української, так і для російської літератури (у російській літературі його ще називають «відлига»).

Шістдесятництво стало можливим через політичні процеси, що відбувалися в Радянському Союзі. Період "відлиги" після смерті Сталіна і розвінчання його культу створили передумови для появи нового покоління талановитих літераторів, кіномитців і художників. Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти пануючої задушливої атмосфери, боролися за справжні культурні цінності, людську гідність.

Суть моєї роботи полягає в порівнянні явища «шістдесятництва» в двох культурах – українській та російській. Я вважаю, що ця тема цікава як в одній, так і в іншій літературі, та має свої особливості.

Мета роботи - пошук спільних та відмінних рис у цих культурах (а саме в літературі).

Багато людей чули про шістдесятництво, але не можуть сказати, що це таке, не можуть назвати представників, і це неправильно. Адже це ціла епоха, яка, на мою думку, не може залишитись без уваги.

ІІ. «Шістдесятництво» в літературі

У 1953 р. помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін. А в 1956р. на XX з'їзді партії Микита Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи і його наслідки», засудивши злодіяння Сталіна та його прислужників і цим розпочавши період так званої «хрущовської відлиги». Є.Сверстюк, один із найяскравіших представників цього покоління, його філософ і літописець, так характеризував головний, світоглядно-психологічний, переворот, що настав: «...люди раптом прокинулись від падіння страшного ідола і кинулись до пробоїни в стіні, де він упав. Цілі ідеологічні загони було кинуто на заліплення пробоїни. Однак одиниці кинулись її розширювати. Із цього почалися шістдесятники [...] — ті, яким засвітилась істина і які вже не захотіли зректися чи відступитися від украденого світла».

З'явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від беззаконня, від свавілля влади, на торжество справжньої демократії і права. Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати і говорити.

1. «Шістдесятництво» в українській літературі

Першими відчули й усвідомили цю свободу інтелігенти. Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і ненависть», а в 1957 р. - Ліни Костенко «Проміння землі» — митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рівних влилися у цей широкий соціокультурний рух. У 1961 р. з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновський «З книги першої, ще не виданої», В. Коротич «Бетховен», І. Драч «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах», «Зелена радість конвалій» Є. Гуцала, публікації В. Симоненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника, Р. Іваничука... Молоді таланти намагалися позбутися нагляду й тиску КДБ, гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі І. Світличного, яка на початку 60-х pp. стала своєрідним центром національної культури. Наступного, 1962р., гарматним залпом «вистрелили» у світ перші поетичні збірки М. Вінграновського («Атомні

прелюди»), В. Симоненка («Тиша і грім»), І. Драча («Соняшник»), Б. Олійника («Б'ють у крицю ковалі»), книги малої прози В. Дрозда («Люблю сині зорі») та Є. Гуцала («Люди серед людей»). Це був таки справді — вибух. Ця хвиля творчої свободи явила плеяду митців, імена яких на той час були незнайомими й новими, а тепер є славою і гордістю. Саме їх стали називати «шістдесятниками». Хоча, на думку Максима Рильського, охрестили так це гроно обдаровань дещо поспішно й невдало, та термін «шістдесятники» так і зостався в історії. Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з'явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово — як виявилося згодом — не лише в мистецтві, але й у суспільному житті. Та реакція на свідоме новаторство двадцятип'ятилітніх «порушників супокою» була різною. Діапазон оцінок їх дебютних публікацій — від захопленого схвалення до категоричного осуду. Щойно читацька публіка трохи отямилася від перших вражень, розгорілися дискусії на вічні теми: батьки і діти, традиції чи новаторство. На М. Вінграновського, В. Коротича та особливо І. Драча посипався град звинувачень у навмисній незрозумілості, затуманеності поетичного мислення, силуваній оригінальності... Та в цій запальній полеміці пролунали й інші голоси — на захист новаторів 60-х стали посивілі новатори 20-х: П. Тичина й М. Рильський, трохи молодший від них А. Малишко... Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдовзі набуло масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. В осерді цього руху були такі митці: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В.Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, Б. Олійник, В. Стус, І. Калинець); прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Щевчук, Р. Іваничук); майстри художнього перекладу (зі старших — М. Лукаш, Г. Кочур, із молодших — А. Перепадя й А. Содомора); літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська); малярі та графіки (О.

Заливаха, А. Горська, B. Зарецький, Г. Севрук, Л. Семикіна, В. Кушнір, Г. Якутович, І. Остафійчук, І. Марчук); кіномитці й театральні діячі (режисери C. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика, Л. Танюк, актор І. Миколайчук); композитори (В. Сильвестров, Л. Грабовський, Л. Дичко, М. Скорик, В. Івасюк); публіцисти та правозахисники (В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, В. Марченко, В. Мороз, О. Тихий, Ю. Литвин, М. Осадчий, Михайло та Богдан Горині, М. Зваричевеька) та багато інших. У 60-х pp. відбувся перегляд морально-етичних цінностей у житті та літературі, загострилося питання правди та історичної пам'яті. Свій варіант зведення рахунків із несправедливим минулим і сучасністю запропонував М. Стельмах у романі «Правда і кривда». Він одним із перших в УРСР звернувся до забороненої теми — голодомору 1932—1933 pp. та сталінських репресій («Дума про тебе», «Чотири броди»), хоча повністю розкрити її з огляду на тогочасну цензуру йому не вдалось. Спочатку, як свідчить літературознавець Олексій Зарецький, шістдесятники «здебільшого... були лояльні радянські громадяни, які мали, як на порівняно молодих, досить високий соціальний статус — члени творчих спілок, аспіранти, науковці, їхні твори виставлялися та друкувались». У цей час письменників і поетів надихали новітні здобутки НТР: розщеплення атома, з'ясування молекулярної структури ДНК й особливо — польоти в міжпланетний простір. Проте з орбіти планета видалася такою крихітною й безборонною, що невдовзі на зміну романтиці нестримного освоєння космосу прийшло тверезе усвідомлення крихкої беззахисності всезагальної гармонії. До того ж віра в людину й любов до людини втілювалися насамперед у несамовито-щирій любові до України, вірі в непоборну силу її народу, його провідну місію. Популярність Симоненка та Драча виходила за межі усталеного і викликала роздратування в офіціозних колах». Зіткнення шістдесятників із системою було неминучим. Назрівав відкритий конфлікт із режимом. Тим паче, що на той час шістдесятництво вже гуртувалося не тільки довкола приватних «кухонних» осередків, але й в офіційно зареєстрованих громадсько-культурних організаціях — зі статутом,

«керівними органами», плановими заходами. У Києві це був Клуб творчої молоді «Сучасник» (голова — Л. Танюк), у Львові — «Пролісок» (на чолі з М. Косовим), імпульсом до створення якого став творчий візит до галицької столиці І. Дзюби, М. Вінграновського та І. Драча 1962 р. Тут збиралися, щоб обговорити мистецькі й громадські питання, послухати гарну поезію й музику; клуб організовував творчі вечори, вистави, виставки. Але період загальної ейфорії був досить коротким. Пророчо висловився Д. Павличко у вірші «Коли умер кривавий Торквемада...»: «...Іздох тиран, але стоїть тюрма!». Ці рядки стали пророцтвом-пересторогою, адже хрущовський постсталінізм не був цілковитим запереченням сталінізму. Тоталітарний режим зовні лібералізувався, але не розпрощався з тоталітарними методами. Уже в жовтні 1964 р. зняли Хрущова; на його місце прийшов Л. Брежнєв. А в серпні-вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля політичних арештів. Серед тих, хто потрапив за грати, переважно були шістдесятники: критик І. Світличний, художник О. Заливаха, правозахисники В. Мороз, брати Горині... Почалася ера доносів і наклепів, закритих судів і публічних покаянь, тюрем і спецбожевілень, а то й фізичних розправ, замаскованих під кримінальні злочини (наприклад, звірячі вбивства художниці А. Горської, композитора В. Івасюка).

Головних варіантів виходу з цієї кризової, «межової» (у термінології екзистенціалістів) ситуації було всього три:

- дисидентство (від лат. dissidens незгодний) — активне інакодумство, відкрите протистояння тоталітарному режимові, цілковите неприйняття його псевдоідеалів і псевдоцінностей, опозиційна громадська діяльність — геройська самоофіра приречених на страту, свідомих своєї приреченості (В. Стус, І. Світличний, А. Горська);

- «внутрішня еміграція» — самоізоляція у власному внутрішньому світі, втеча у мовчання (Л. Костенко, В. Шевчук, М. Коцюбинська);

- конформізм (від лат. conformis — подібний, відповідний) — намагання ціною моральних та ідейних поступок врятувати власне життя й кар'єру;

пасивне сприйняття нав'язуваної ідеології, підпорядкування «правилам гри» тоталітаризму заради фізичного виживання (Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич). Перші були заарештовані та висловлювали свою незгоду з політикою тоталітаризму через виснажливі голодування й відкриті листи протесту; другі намагалися хоч якось підтримати своїх братів по той бік колючого дроту (хто плиткою шоколаду, хто книжкою чи випискою з важливої статті в періодиці, хто — просто добрим словом у листі, якимось дивом пропущеному в «зону») і писали «в шухляду» (часом навіть без щонайменшої надії на друк); треті в цей час друкували сотні віршів і статей в періодиці, видавали десятки книжок з обов'язковими «паровозами» (програмовими поезіями про партію і Леніна, які «витягували на собі цілу збірку, уможливлюючи її вихід у світ) і «датськими віршами» (до «красних дней календаря»), обіймали високі посади у видавництвах, редакціях, творчих спілках, органах державної влади, отже, не тільки прямо не виступали проти системи, але й оспівували її. Проте навряд чи ми маємо моральне право засуджувати других чи третіх, тому що ніхто з нас не може бути впевненим, що на їх місці неодмінно залишився б героєм.

Культурно-історичними витоками шістдесятництва були:

- світова культура (особливо модернові література та малярство XX століття);

- українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження);

- народна творчість (фольклор та міфологія, народне мистецтво).

Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:

- лібералізм - гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту);

- духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-трудівника); - духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості);

- моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків);

- космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

- активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;

- культурництво.

Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства). Водночас навіть у межах офіціозної імітаційної літератури пробивалися струмені опозиції. З літературного обігу було вилучено роман О. Гончара «Собор» на тій підставі, що в ньому мовилося про потребу відновлення національної пам'яті, про право людини на свободу, засуджувалися прояви пристосуванства та національного нігілізму. Суттєві зміни стались і в поезії Д. Павличка. З неї спроквола витіснялися штампи «соціалістичного реалізму», за якими дійсність розколювалася на дві непримиренно ворожі сили, що фарбувалися в контрастні чорний та білий кольори. Лірика дедалі глибше виповнювалася розмаїттям барв і форм, пізнавала принади яскравої метафори, проймалася насолодою творчого експерименту. Свідчення цьому — збірка «Гранослов» (1967). Високі морально-етичні критерії поет обґрунтовував і у великих віршованих формах («Поєдинок», «Вогнище» та ін.), до яких зверталися й інші поети. Можливо, найповніше в цьому жанрі розкрився талант Б. Олійника. Скромно дебютувавши у 60-х pp., він поступово саморозкривався у філософському осмисленні принципових явищ етичного змісту («Дорога», «Рух», «Урок». «Доля» тощо). Діаметрально протилежної позиції послідовно дотримувалася Л. Костенко. Вона зуміла показати особистий приклад

спротиву офіціозній імітаційній літературі. Не подаючи своїх рукописів до видавництв і журналів, вона кинула виклик тогочасному суспільному ладові. У її доробку відсутні поетичні акорди про «щасливе життя» під «мудрим керівництвом» компартії. Після збірки «Мандрівки серця» (1961) лише 1977 р. з'явилася її книжка під символічною назвою «Над берегами вічної ріки». Невдовзі в українській літературі сталась особлива подія, пов'язана з публікацією її історичного роману у віршах «Маруся Чурай» (1979). Читача вразила не тільки нова, свіжа інтерпретація відомого сюжету про легендарну співачку часів Хмельниччини, а й потужний спалах історії. Ця надчутлива перейнятість пам'яттю роду й народу перетворилася на провідну в поемах «Скіфська одіссея», «Дума про трьох братів неазовських» та у віршах, позначених історіософічною пристрастю («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Князь Василько», «Чадра Марусі» тощо). Поетеса змогла сфокусувати історичну перспективу в одну точку. Але, на відміну від представників «празької школи», вона не так заглиблювалася в минуле, як переводила його в сучасне. В одну неподільну сув'язь поєднував долю давнього й нинішнього Києва П. Загребельний у романі «Диво», намагався поетапно висвітлити перебіг національного минулого («Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан» тощо). Письменники розширяли вікові рамки, зважувалися полемізувати з офіційною історіографією, яка відмовляла українству в знанні свого справжнього родоводу. Тому брутальній критиці було піддано романи «Мальви» Р. Іваничука та «Меч Арея» І. Білика. Давню традицію самовидців-речників культурної опозиції продовжував В. Шевчук. У його творах часто зображені персонажі-книжники, наприклад, Семен-затворник («На полі смиренному»), Ілля Турчиновський («Три листки за вікном»). Подібна манера спостерігається і в його романах, присвячених сучасності («Дім на горі»).

Отже, явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями.

Тут є і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалось у жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика (М. Шамота та ін.) намагалися його дискредитувати, звинувачуючи в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя тощо.

2. Шістдесятництво в російській літературі

На початку 1950-х на сторінках літературних журналів стали з'являтися статті і твори, які зіграли роль збудника громадської думки. Гостра полеміка серед читачів і критики викликала повість Іллі Еренбурга «Відлига». Найбільш яскраві твори цього періоду були орієнтовані на участь у вирішенні злободенних для країни суспільно-політичних питань, про перегляд ролі особистості в державі. У суспільстві йшов процес освоєння простору свободи, що відкрилася. Більшість учасників суперечок не відмовлялися від соціалістичних ідей. Передумови відлиги закладалися ще в 1945 р. Багато письменників були фронтовиками. Проза про війну реальних учасників військових дій або, як її називали, «лейтенантська проза», несла важливе розуміння правди про минулу війну.

Велику роль у процесі «потепління» грали випуски літературних альманахів і періодичні видання - різноманітні літературні журнали. У 1955-1956 рр. з'явилося безліч нових журналів - «Юність», «Москва», «Молода гвардія», «Дружба народів», «Урал», «Волга» та ін.

Основним творчим методом продовжує залишатися соціалістичний реалізм. Однак і в теоретичному плані, і в практиці він поступово починає піддаватися переоцінці. Соціалістичний реалізм передбачає правдиве, історично конкретне зображення дійсності в її революційному розвитку з метою ідейної переробки і комуністичного виховання трудящих. У 1940-і роки, нарешті, з'явилися такі твори, де всі герої без винятку позитивні,

негативних просто немає, і боротьба йде тільки між хорошим і кращим, восторжествувала так звана теорія безконфліктності, згідно з якою в радянському суспільстві всі конфлікти подолані. Таким чином, соцреалізм трансформується в лже-соцреалізм.

Серед жанрів можна виділити наступні:

* лейтенантська проза (В. Биков, Б. Окуджава, Б. Васильєв);

* сільська проза (О. Солженіцин, В. Шукшин, В. Распутін);

* табірна (О. Солженіцин);

* сповідальна проза (В. Аксьонов),

* лірична проза (О. Берггольц),

* фантастична проза (брати Стругацькі).

У роки відлиги, утім, спостерігається подолання стереотипів лже-соцреалізму. У ньому стає більше можливостей для правдивого зображення реалій життя. Оновлення соціалістичного реалізму з найбільшою повнотою демонструє творчість шістдесятників. Шістдесятники - ті представники творчої інтелігенції, які виступали за соціалізм з людським обличчям і були безкомпромісні у своїй критиці сталінізму, закликали до подолання його наслідків. Але сталінізм критикувався в ім'я зміцнення й поліпшення соціалізму, його критика здійснювалася з позицій ідеалізованого ленінізму. Характерні фігури у шістдесятницькій літературі - Є. Євтушенко, Р. Рождественський, Ю. Бондарєв, Ч. Айтматов, В. Розов, А. Володін і деякі інші.

Можна назвати кілька напрямів літератури російського шістдесятництва:

1. Громадянська (лірико-публіцистична), звернена до актуальних подій свого часу, трактування яких дається через особистісне сприйняття поета. Публіцистичність, відкрита апеляція до читача - одна з найяскравіших рис. Ці риси належать творчості О. Твардовського, Я. Смєлякова, Є. Євтушенка та інших авторів.

2. Романтична поезія. Аж ніяк не прославляє ідеали революції, героїку праці. У період «відлиги» романтична поезія поетизує прекрасне в самому житті і в людині. Її характерні фігури – Б. Окуджава, Юнна Моріц, Новелла Матвєєва.

3. Філософська лірика, яка звернена до так званих вічних проблем буття: що є світ, життя, смерть, у чому проблема сенсу життя, як співвідносяться смерть і безсмертя. Представники цієї лірики - Пастернак, Тарковський, Заболоцький.

У цей період у створенні поезії бере участь декілька поколінь авторів: класики (А. Ахматова, Б. Пастернак), той, хто повертався в літературу після кризи (О. Твардовський), той хто писав вірші ще до війни, але не публікувався, і той кого не пропускала цензура ( Б. Окуджава).

Найбільшу популярність у цей період набувають поети-шістдесятники, чиє світовідчуття співзвучно світовідчуттям більшості населення Союзу. Це поети мужні. Звучала найширше четвірка: Є. Євтушенко, Р. Рождественський, А. Вознесенський, Б. Ахмадуліна.

Є. Євтушенко сприймався як справжній лідер всього шістдесятництва. Він відроджував у своїй творчості традицію пізнього В. Маяковського, яку схрещував із традицією пізнього С. Єсеніна (гранична щирість і відкритість ліричного почуття, яким пронизані політичні твори поета). Є. Євтушенко ставить завдання відродити громадянськість. За його словами, громадянськість - це моральність в дії. Недарма у Є. Євтушенка є кілька віршів під назвою «Гражданственность». Поезія Є. Євтушенка звернена до актуальних суспільно-політичних проблем епохи. Сучасність - нерв його творчості. Тільки встигали події відбутися, як Євтушенко вже встигав прореагувати на них. Є. Євтушенко виявився першим в радянській літературі виразником тих негативних змін, які приніс із собою культ особистості.

3. Схожі чи ні?

Як ми бачимо, шісдесятництво в українській та російській літературах має багато спільних рис, ось деякі з них:

* спостерігається культ свободи в усіх її виявах: свободи особистості, нації, свободи духу;

* відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості;

* культ людини - трудівника;

* культ людської особистості;

* творчий метод – соціалістичний реалізм.

Але були й відмінні риси:

* українське шістдесятництво вважалося елітарною культурою, тоді як російське - масовою ;

* україські шістдесятники зверталися до фольклорних мотивів, російські – ні.

ІІІ. Висновки

Безумовно, шістдесятництво – це феномен, не знати який неможливо. Цей період був для письменників не короточасним станом звільнення, а достатньо довгим процесом. Він зробив великий внесок у літературу, кіно, живопис, театр тощо. Для того, щоб розумно оцінити його, треба вивчити не одне джерело, тому що думки різняться: хтось вважає, що цей феномен, - те саме, що й Відродження, а хтось – що цей період не гідний нашої уваги. Скільки людей - стільки думок. Але те, що він не залишається без уваги – це точно.

Також, порівнюючи шістдесятництво в російській та українській літературах, можна зробити висновок, що між ними більше спільного, ніж відмінного. Це пов’язано з тим, що на той час Росія та Україна були в складі Радянського Союзу. Але відмінності також є . Це пов’язано з культурною складовою.

Я вважаю, що цей період подарував нам багато визначних постатей, як у російській, так і в українській літературі, а саме: Є. Євтушенко, Л. Костенко, В. Аксьонов, І. Драч, Б. Ахмадуліна, М. Вінграновський і т.д.. Кожний із них заслуговує окремої уваги. Але в цілому, «шістдесятництво» - феномен не тільки в радянській, а й у світовій культурі..

Ліна Костенко

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось...

Не забувайте незабутнє,

воно вже iнеєм взялось!

I не знецiнюйте коштовне,

не загубiться у юрбi.

Не промiняйте неповторне

на сто ерзацiв у собi!

Минають фронди i жiронди,

минає славне i гучне.

Шукайте посмiшку Джоконди,

вона нiколи не мине.

Любiть травинку, i тваринку,

i сонце завтрашнього дня,

вечiрню в попелi жаринку,

шляхетну iнохiдь коня.

Згадайте в поспiху вагона,

в невiдворотностi зникань,

як рафаелiвська Мадонна

у вiчi дивиться вiкам!

В епоху спорту i синтетики

людей велика ряснота.

Нехай тендiтнi пальцi етики

торкнуть вам серце i вуста.

Література

1. Вайль П. Л., Геніс А. А. 60-е. Світ радянської людини. - М., 2013.

2. Зарецький О. Українські шістдесятники і хрущовська відлига в етнокультурному просторі СРСР // Сучасність. — 1995.

3. Медвідь В. Шістдесятництво: міф і реальність//Українські проблеми. — 1997.

4. Михайлов О. Н., Шайтанов І. О., В. А Чалмаєв та ін. Російська мова та література. Література .11 клас. – М., 2016.

5. Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту//Сучасність. — 2000.

6. Сверстюк Є. Українська література і християнська традиція // Сучасність. — 1992.

7. Сверстюк Є. Шістдесятники і Захід// Сверстюк Є. Блудні сини України. — К., 1993.

8. Шестаков В. А. Розділ IV. Становлення радянського суспільства // Історія Росії: У 2 т. / А. Н. Сахаров, Л. Е. Морозова, М. А. Рахматуллін і ін.; Під ред. А. Н. Сахарова. – М., 2005.

13

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Дослідницька робота учениці 11 класу
  • Додано
    22.02.2018
  • Розділ
    Українська література
  • Клас
    11 Клас
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    8257
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    5
  • Номер матеріала
    AN852518
  • Вподобань
    0
Курс:«Основи фінансової грамотності»
Часнікова Олена Володимирівна
72 години
2700 грн
390 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №AN852518
За публікацію цієї методичної розробки Волохоненко Ірина Борисівна отримав(ла) свідоцтво №AN852518
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Зима – 2018-2019»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти