Сценарій заходу до Дня перемоги

ВЕДУЧА 1:

Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

ВЕДУЧА 2:

Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів.

О весно красна, ти ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

ВЕДУЧА 1:

Чимало свят дарує нам весна,

Як в рідний дім повернеться з дороги.

Та є найбільш хвилюючим для нас

Величне свято Перемоги.

ВЕДУЧА 2:

Це свято не затьмариться в віках.

В цей день нестимуть люди завжди квіти,

Не обміліє пам’яті ріка –

В серцях нащадків буде вічно жити…

ВЕДУЧА 1:

Доброго дня шановні гості! Щороку 9 травня ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Але не щезне в пам'яті людській, не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога за волю України.

ВЕДУЧА 2:

Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного.

І з ненависного, злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому…

І мама мовчазно-бліда, мов стіна…

І тато поволеньки каже: „Війна“.

ВЕДУЧА 1:

Війна… Вона прийшла на українську землю червневим ранком 1941 року, увірвалася до кожної сім'ї, до кожної оселі, відібрала мільйони молодих життів, перетворила у руїни тисяч міст і сіл.

ВЕДУЧА 2:

Сонце палило нестерпно,

Гнулось садове гілля.

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди.

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди, їх не щадила війна.

ВЕДУЧА 1:

Проте наш народ залишився незламним у титанічній битві, якої ще не знала історія. Він боровся за свободу і переміг.

(На сцені гасне світло. Лунає музика вальсу)

ГОЛОС ЗА СЦЕНОЮ:

Тієї пам'ятної червневої пори, як і завжди, догоряв рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, замріяно лунали останні звуки шкільного вальсу... Випускники 41-го кружляють парами, вони ще не знають, що через декілька хвилин о 4 годині ранку вони закружляють у кривавому танку війни...

(Повільно вмикається світло. Юнаки та дівчата танцюють. З'являється юнак з фотоапаратом. Всі підбігають до нього, стають для фотографування)

Фотограф: Увага! Увага! Знімаю!

Десятикласник: Історичний момент, запам'ятаймо 21 червня 1941 року.

Десятикласниця: Наш 10-А.

Десятикласниця: Через 5 років з нашого класу вийдуть 5 лікарів, 6 вчителів, 9 інженерів, 10 військових, 3 актори, 2 журналісти.

(Знов лунає вальс. Раптом гасне світло. На сцені дівчатка у випускних сукнях та хлопці у гімнастерках)

1 дівчинка:

Ну, здрастуй, Війна... Навіщо ти нам потрібна?! Дай відповідь. В чому привабливість забирати з сімей ні в чому не винних людей. Що тобі це дає? Чи може ти так граєш? Заради втіхи віднімаєш? Гуркіт гармат, річки крові, гори мерців... коли це закінчиться? Невже ти думаєш, що неподоланна? Та ні! Адже після зустрічі з тобою бійці повертаються, вони тебе перемагають! Проти тебе можна знайти зброю — це безстрашність та воля до Перемоги. Ні — зрадництву! Ні — страху! Стій, Війна, тебе ніхто не любить, ти — ніхто! Йди і не повертайся! Прощавай! Йди на віки!

2 дівчинка:

Війна, навіщо ти почалась? Скільки безневинних життів ти забрала! Скількох дітей ти залишила сиротами! Скількох людей скалічила! Ти забираєш юнаків, багато з яких ніколи не повернуться додому, їхні батьки назавжди залишаться без своїх, може єдиних, дітей. Їхні наречені, дружини, будуть довіку чекати їх з фронтів. Навіщо ти несеш крамолу в міста і села, країни та континенти, навіщо залишаєш в пам'яті людській жахи, які будуть передаватися з покоління в покоління. Ти ніколи не знайдеш співчуття в очах тих, душі чиїх близьких ти забрала і віддала небу. Геть! І ніколи не приходь до нас!

(Звучить музика. Дівчата йдуть зі сцени)

ВЕДУЧА 2:

Вже минуло цілих 70 років з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз. Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

ВЕДУЧА 2:

Люди старшого покоління пам’ятають, яким теплим і сонячним був травень того незабутнього 45-го. Ніби сама природа своїм єством відчувала радість довгожданого визволення, що прийшло на нашу землю, нашу рідну Україну.

ВЕДУЧА 1:

Війна далеко . Але пам'ять з нами

Хоч ветеранів мало вже між нас,

Тож дай вам Бог йти мирними шляхами,

А дні, що відлетіли пам'ятать.

ВЕДУЧА 2:

Начищені всі ордени й медалі –

Це звіти їхні, радощі й печалі,

Це та епоха, ті болючі рани…

Уклін Вам, сивочолі ветерани.

ВЕДУЧА 1:

Скотилася сльоза у ветерана

І в серці заболіла давня рана,

Згадались друзі, що травою вкриті…

Стає все менше їх на білім світі.

ВЕДУЧА 2:

Буяють мирно квіти на могилах,

До сонця красного метелики летять.

А ті, кому війна зламала крила,

Священним вічним сном в могилах сплять.

ВЕДУЧА 1:

Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

ВЕДУЧА 2:

Я знаю, серце в кожного щемить,

По чистих душах у святій печалі.

Вклонімося ж їх пам'яті в цю мить,

Єднаймося в скорботному мовчанні.

ВЕДУЧА 1:

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо

Оця хвилина більше Вам розкаже,

Ніж тисячі, чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу солдатів пам'ять вшанувати мовчанням.

(Хвилина мовчання)

ВЕДУЧА 2:

В Україні буяє весна,

Зустрічаючи День Перемоги

Ветеранам ще сниться війна

І жорстокі воєнні дороги…

Ми сердечно вітаємо Вас,

Ветерани війни світової!

Ви Європу творили для нас

З мирним небом над головою.

ВЕДУЧА 1:

Спасибі Вам за птаха, що злетів

За дерево спасибі, за калину.

Спасибі Вам, що маємо батьків,

Спасибі Вам за мирну Україну!

ВЕДУЧА 2:

Ми ніколи не забудемо подвигу своїх дідів і батьків у Великій Вітчизняній війні.. Ми сьогодні шануємо всіх живих, і тих, хто пережив її, у кого й досі болять рани...

ВЕДУЧА 1:

Сьогодні з великою вдячністю і любов'ю згадуємо вас, солдатські вдови і матері. Паморозь лягла на ваші скроні, роки зоставили зморшки на ваших обличчях, але серця залишилися молодими і свято бережуть пам'ять про останні хвилини перед розлукою. Рани війни озиваються в серцях дітей та онуків, дружин та матерів загиблих. Рани війни болять у нас всіх і досі. Ми низько схиляємо голови перед вами, матері наші, солдатські вдови. Бо ви були для дітей і за батька, і за матір.

ВЕДУЧА 2:

Чим виміряти невимовний біль вдовиного серця, невичерпний смуток її очей, коли й донині пам'ятає, як у домівку прилетіла страшна звістка: «Ваш чоловік загинув смертю хоробрих». Відразу ж обірвалися всі надії. Чимало незгод випало на їхню долю. Тому на їх обличчях передчасно з'явилися глибокі зморшки, голови покрилися інеєм сивини.

ВЕДУЧА 1:

Якби вітром зірвало чорні хустки з голів матерів та дружин, вони б закрили небо скорботними птахами... За скорботу матерів, які, мов сиві журавки, виглядають загиблих синочків немає прощення війні.

(Виходять учень і учениця)

УЧЕНИЦЯ:

Матінко рідна, матусю ласкава!

В горі пекучому, в любій журбі,

Бродиш ти десь по дорогах кривавих,

Ждеш, виглядаєш розради собі.

Вранці виходиш у степ, на долину,

Де похилилися верби на шлях.

Згадуєш, як попрощалися з сином,

Щастя йому побажала в боях.

Довга дорога прослалася звідти,

Тяжчого шляху не знати мені.

Глянь, як схилились обпалені віти,

Ніби заклякли у чорному сні.

Чорна стіна, зловорожа, проклята,

Ще й на дорозі потвора-змія.

То за ногою фашистського ката

Кров’ю сплива Україна моя.

УЧЕНЬ:

Вийшла в степ широкий мати посивіла,

Виплакала очі від журби вона,

Біля квітів маку стала, заніміла,

І згадалась знову матері війна.

І почула голос сина над житами –

То зітхнула мати, то вогонь палав:

«Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо

Я своєю смертю смерті потоптав»

На моїй могилі нині квітів море,

Та в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе,

То прокляття вічне паліям війни».

(Учні ідуть зі сцени)

ВЕДУЧА 2:

Перемога! Ясна Перемога!

Свято Миру, Свободи, Весни…

Ми доземно вклоняємось нині

Всім героям, звитяжцям війни!

(Виходять учні)

УЧЕНЬ:

До обеліска я в задумі стану,

До сивини своєї на путі.

Скажу «спасибі» тихо ветерану,

Що вдруге народив мене в житті.

На картах не знайти мої дороги –

Мій бойовий, мій босоногий шлях.

За вбитим батьком йшов до перемоги

Траншеями по спалених полях.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни.

Сьогодні треба поклонитися всім низько,

Усім хто не прийшов з війни!

УЧЕНЬ:

Упав Берлін. Іще боями гула розвихрена земля,

а вже з барвистими квітками вступила тиша на поля.

І сходив мир на доли й води і в гарячковий стук сердець.

Удари з заходу і сходу сказали ворогу: "Кінець!"

Кінець! Незборна правди сила, замовк гармат охриплий спів.

Кінець. І тиша оглушила людей, що звикли до громів.

І всі звели до сонця чола, що довго снилось їм у млі.

І стало тихо так навколо, мов не було іще ніколи

такої тиші на землі.

УЧЕНЬ:

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні.

(Учні ідуть зі сцени)

ВЕДУЧА 1:

…І думалося, що ця війна остання, що не допустить людство більше такого знущання над собою. Та сьогодні на нашу рідну землю прийшло нове лихо… Майже рік ми не можемо спати спокійно: знову гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них – наші земляки, які не задумуючись пішли боронити кордони держави.

ВЕДУЧА 2:

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

ВЕДУЧА 1:

Саме тут всі її вояки

Схід країни від зла захищали,

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

ВЕДУЧА 2:

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!

ВЕДУЧА 1:

Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

(Хвилина мовчання)

ВЕДУЧА 2:

Гудуть майдани: «Слава Україні!»

Межують їх на схід і захід вперто.

А Дніпр широкий котить хвилі сині.

Аби ж «Героям Слава!» не посмертно.

ВЕДУЧА 1:

Від крові захлинається земля,

Від болю сльози навертаються на очі…

Ми ж українці, ми одна сім´я!

Й ганьба тому, хто це забути хоче!

 ВЕДУЧА 2:

І голову схилив старий Тарас –

Не вірить він, що брат пішов на брата.

Невже даремно він боровсь за нас?!

Пройшов крізь біль і величезні втрати?

 ВЕДУЧА 1:

Ні! Мова солов´їна оживе!

Нам вороги не будуть докучати,

Бо що людина сіє, те й пожне,

А злих людей давно чекають грати.

 ВЕДУЧА 2:

Ми переможем, хоч ціна – життя

І знов здобудемо оту свободу,

В яку він вірив, і щасливе майбуття,

Яке хотів він для свого народу.

(Сценка «Мати і син»)

МАТИ:

Може б ти не йшов сину
Ой може би ти не йшов синочку
Як я нині тут сама буду
Один кут в хаті підпирати
Коли три хитаються
Небо й так вже на серце давить
Ще й стеля от-от обвалиться
А що там доброго на тій війні.

СИН:

А чи я коли Вас не слухав мамко
А чи я коли Вам слово лихе сказав мамцю
А чи Ви мамко мене не любите
Ой пустіть мене мамцю на війну.

МАТИ:

Ой не пущу тебе на війну сину
Ой не пущу тебе на війну синочку
Та ж пішов на війну твій батько
А тобі щойно на Покрови буде вісімнадцять
Пречиста принесла мені тебе в запасці
Ой не пущу
Ой не пущу.

СИН:

Ой пустіть мене на війну мамко
Ой пустіть мене на війну мамцю
Бо як коло Вас лишуся
То як людям в очі гляну
А що я людям скажу.

 ВЕДУЧА 1:

Вже занадто багато ми чуємо кожен день про кроки війни.

І навряд чи ми спокій відчуємо, поки гинуть Вкраїни сини.

 ВЕДУЧА 2:

Прокидається кожна людина лише з думкою, кожного дня:

– Стала б мирною моя Україна…– Хай скінчиться війна…

 ВЕДУЧА 1:

Дорогі наші хлопці-орлята,

Ми слідкуєм за вами щодня,

Молим Бога, щоб вас не здолати,

Щоб скоріше скінчилась війна.

 ВЕДУЧА 2:

На екрані бачим щорання,

Як ви билися мужньо вночі,

Радості мало, хіба що страждання,

Але раді, що ви ще живі.

ВЕДУЧА 1:

То ж вертайтеся, рідні, живими,

Щоб усмішка була на лиці,

Вас чекають кохані і мами,

Та ще в декого діти малі.

 ВЕДУЧА 2:

Ми бажаєм Вам щастя й здоров’я, перемоги в безглуздій війні

Хай збуваються мрії, покинуть тривоги.

Хай завжди буде мир на землі!...

ВЕДУЧА 1:

Родина, родина, від батька до сина.

Від матері доні добро передам

Родина, родина – це вся Україна!

З глибоким корінням, високим гіллям!

 ВЕДУЧА 2:

Вертайтесь, рідніїі, живими!

Хай янголи вас захищають,

Своїми крилами святими

Від куль ворожих закривають.

 ВЕДУЧА 1:

Молитва матері- вкраїни

Стане всім ворогам стіною...

Вертайтесь, рідні, до родини,

Вертайтесь мирною порою.

 ВЕДУЧА 2:

Не хочемо війни страшної! Всі просять люди, звідусіль

Не треба люті нам чужої — хай в Україні буде мир!

 ВЕДУЧА 1:

Дякуємо всім вам за мирне небо над нашими домівками і бажаємо якнайшвидше повертатись додому живими та з перемогою.!

 ВЕДУЧА 2:

Нам невідомі всіх їх імена,

Хто їх чекає, хто за ними плаче,

Де їхній дім, як їм болить війна,

Яке в них серце - щире чи терпляче.

 ВЕДУЧА 1:

Як страшно їм, коли усе горить,

Коли руїни, смерть перед очима,

І як в бою важлива кожна мить,

Які в них білі крила за плечима.

 ВЕДУЧА 2:

Нам невідомі мрії й здобуття,

Всі їхні рани, всі слова прощання,

Вони - солдати, що кладуть життя,

Заради нас і мирного світання.

 ВЕДУЧА 1:

І без імен помолимось за них,

За трошки вдачі світлої, простої.

В час зрад страшних і втрат таких гірких,

І без імен вони для нас герої.

(Виходять учні)

УЧЕНЬ:

О, Боже ласкавий, з високого неба,

Послухай молитву й благання до Тебе.

Спаси Україну від злої навали,

Щоб більше дітей батьки не ховали.

УЧЕНЬ:

В молитві до Тебе всі руки складаєм,

Стоїмо на колінах, всі щиро благаєм:

Не дай рідну землю розділити й забрати,

Не дозволь в Україні знов кров проливати.

УЧЕНЬ:

Не дозволь чужинцям рідну землю топтати,

Не дозволь матерям сльози знов проливати.

Захисти нас любов’ю і віру нам дай.

Щиро молиться нині український наш край!

ВЕДУЧА 1:

Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі – довіку нетлінні.

З граніту волає грізно і люто:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуто».

ВЕДУЧА 1:

Вічна слава солдату-герою

І солдату без нагород-

Хто загинув хоробро від бою,

Захищаючи рідний народ.

ВЕДУЧА 1:

Вічна слава бійцю рядовому,

Як і маршалу слава отця,

Хто поліг біля отчого дому

Смертю мужності, смертю бійця.

ВЕДУЧА 1:

Скільки їх полягло серед бою!

І однаково боляче нам.

Бо в бійців рядових і героїв

Смерть оцінена рівно – життям!

ВЕДУЧА 1:

Вічний вогонь палає,

Дзвонить у далі століть.

Вічний вогонь закликає:

«Щастя живих бережіть!»

ВЕДУЧА 1:

Вічний вогонь клекоче

«Люди, не треба війни

Щоб не вмирали дочки,

Сестри, брати, сини.

ВЕДУЧА 1:

Вічний вогонь палає

Тужать берізки над ним

Вічний вогонь вимагає:

«Миру і щастя живим».

ВЕДУЧА 1:

Ми хочем без воєн жити,

Хай буде мир на всій землі.

За мир, щоб сміятись!

За мир, щоб трудитись!

За мир, щоб троянди цвіли

Щоб квіти буяли і діти росли!

ВЕДУЧА 1:

Вітаємо зі святом ще раз щиро!!!

Живіть здорові в щасті і теплі.

Бажаємо любові, світла й миру

На нашій рідній і святій землі !!!

ВЕДУЧА 1:

Без миру немає майбутнього. Ми всі за спокій і радість від миру на нашій рідній землі, у нашій вільній Україні. Слава Україні!