і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Взяти участь
Поспішайте взяти участь у вебінарі Арт-терапія в педагогічній практиці. Емоційний розвиток особистості засобами арт-терапії
До початку вебінару залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

СЦЕНАРІЙ СВЯТА « Рідну землю, де живем, українською зовем»

Перегляд
матеріалу
Отримати код

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

« Рідну землю, де живем, українською зовем»

Мета: ширше ознайомитися із творчістю українських поетів, удосконалювати техніку виразного читання, розвивати вміння, вчити поєднувати любов до поезії, української пісні, формувати естетичні смаки учнів.

Перебіг заходу

Синоптик. Доброго ранку. Я синоптик ___________.

Сьогодні середа, 24 лютого 201_ року. Погода чудова, яскраво сяє сонце, по небу пливуть хмарки, вітер П-С, 5–9 м/с., тиск 770 мм рт. ст., температура + 4 градуси. Назва місяця лютий виникла у XVI ст. Лютий — слово слов’янське, означає «злий», бо лютневі морози бувають дуже дошкульними. Відомі ще народні назви місяця: казибрід, казидорога. Кази — «псувати». Отже, казидорога — місяць, коли псуються дороги.

Для нас же лютий цінний тим, що 21 лютого вся спільнота відзначає Міжнародний день рідної мови. Україна - не виняток.

Дорогі друзі, ми раді вітати вас на святі Міжнародного дня рідної мови. Хай сьогодні

відкривається перед вами мудрість, краса рідного слова, невмирущий оптимізм гумору, музика слів чарівної української мови.

Зі святом вас, шановні добродії!

Зі святом, шанувальники рідного слова!

Гостей у залі раді ми вітати,

Бо зустріч з вами — це для нас велике свято.

Звучить мелодія пісні Т. Петриненка «Україно моя!».

Мій край чудовий — Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов'я

І найдорожче — рідна мова,

Наснагу й силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є.

Мово моя, ти пречиста і славна,

Трепетна, наче ранкова роса.

Ти називаєшся нині — державна!

Все в тобі є: і багатство, й краса!

Учні

МОЛИТВА АБЕТКОВА

Аз молюся словом сим до Тебе,

Боже мій, що сотворив на світі

Видимі й невидимі істоти.

Господи, пошли Свого на мене

Духа, щоб зродив у серці Слово,

Єже буде для добра всім сущим

Животворне Мудрістю Твоєю.

Затверди Закон — ясний світильник —

І дорогу праведного Слова,

й рід слов’янський сподоби хрещений,

Кротких тих, котрі людьми Твоїми

Ласкою Твоєю нареклися,

Милості вони Твоєї просять.

Нам дай, Боже, всемогутнє Слово,

Отче, Сину й Найсвятіший Духу,—

Прагнучи от Тебе допомоги,

Руки піднесу свої до Неба:

Силу й мудрість дай Твою черпати,

Тільки ж Ти даєш снагу достойним,

Упаси нас, Боже, од спокуси,

Фараонської важкої злоби,

Херувимську мисль подай і розум.

Царю наш Небесний, хочу славить

Чудеса Твої предивні, вічні,

Шестикрильної снаги спізнати,

Щедре діло, Вчителем твориме,

Юному й похилому доступне;

Язиком новим хвалу воздати

І Отцю, і Сину, і Святому Духу

І нині, і присно, і навіки вічні.

Амінь.

Ведучі. Віками народ плекав мову. Як нація ми утверди лися через Слово. У мові —героїчне минуле, вічні моральні цінності. Вона невіддільна від рідної землі, родини, краю, де ти народився.

Ведучий. Ачи знаєте ви, що…

Українська мова — мова-велетень, бо кількість її носіїв становить близько 50 млн осіб: майже 38 млн українців мешкають в Україні, понад 7 млн — у східній діаспорі (на території Росії, Казахстану, Білорусії, Прибалтики, Молдови) і понад 4 млн наших співвітчизників нараховує західна діаспора (у Польщі, Румунії, Словаччині, Бразилії, Аргентині, Австралії).

 Про милозвучність української мови свідчить такий факт. У 1928 році в Парижі відбувся конкурс мов, що мав на меті визначити, яка мова наймелодійніша і наймилозвучніша у світі.

Українська мова посіла 3 місце після французької та італійської.

 Розділ мовознавства, який ми зараз називаємо фонетикою (вивчає звуки мови), у старих граматиках української мови називався «звучання», у цих же граматиках голосні звуки — «голосівки», а приголосні — «шелестівки».

 Слова абетка, азбука, алфавіт — синоніми і позначають сукупність літер, прийнятих у писемності будь-якої мови та розміщених у певному порядку.

 Слово абетка утворене за назвами сучасних двох початкових літер — «А» і «Бе».

 А слово азбука народилося ще у Київській Русі, теж із початкових літер, які тоді звалися «Аз» та «Буки».

Учні

— Максиме, а чого це в тебе такі діряві чоботи?

— Як діряві? А — діряві! Та, це я вчора на весіллі так танцював, що аж підбори постоптував.

— І що ж ти будеш робити? А-ай-яй, сором то який. І ніде нові купити. А в нас серйозний захід, свято. Подумай, що люди скажуть?!

Е, мене не обведеш кругом пальця. Я знав, куди йшов. Зараз тут базар буде.

— Не базар, а ярмарок.

— Зустрічайте ярмарок!

Жарти «Мед». Кум Кумко та Кум Панько

Кум Кумко. О, доброго здоров’я, куме!

Кум Панько. І вам того ж, якщо не жартуєте.

Кум Кумко. Ану, признавайтесь, куме, що це ви сьогодні

тут робите?

Кум Панько. Медком торгую.

Кум Кумко. А у вас що, бджоли є?

Кум Панько. І, знаєте, куме, які бджоли, як-як-як … свині!

Кум Кумко. Як свині?! А як же вони у вулик залазять?

Кум Панько. Ну, як-як? Пищать, але лізуть. А ви чим торгуєте?

Кум Кумко. Так і я ж медком. У мене, куме, знаєте, які бджоли? Як-як-як… крокодили, … о!!!

Кум Панько. І що? Мед приносять?

Кум Кумко. Атож. У бабусь на базарі відбирають і прино -сять. А я оце, куме, саме про вас згадував.

Кум Панько. І яким же словом ви мене згадували?

Кум Кумко. А я оце згадав, як ми з вами мед качали.

Кум Панько. Ох, облиште, куме, мені про це й згадувати не хочеться.

Кум Кумко. А то чого ж? Може, людям послухать охота.

Кум Панько. Та, дарма, кажіть бо вже!

Кум Кумко. Ми із кумом по сусідству живемо.

Кум говорить:

«Давай бджіл заведемо,

Бджоли,— каже,— це ж поезія й краса.

Бджоли творять для здоров’я чудеса!»

Кум Панько

І тепер у кума бджоли у саду

Без перерви гу-гу-гу,

Та ду-ду-ду.

Раз даю я пропозицію таку:

Підем, куме, накачаємо медку.

Кум Кумко. Їх обкурювати треба,— каже кум.

Кум Панько

Це я знаю і без тебе,— говорю.

Ти тримай, а я цигарку закурю.

Не устиг я погасити свій сірник,

А бджола як швандарахне у язик.

Бджоли жалять,— кум говорить:

Кум Кумко. Не лови!

Кум Панько. Не твої це,— каже,— бджоли.

Кум Кумко. Не дави, й не крутись, і руками не махай.

Кум Панько. Не твої це,— каже,— бджоли!

Кум Кумко. Не лякай!

Кум Панько

Я — тікати. А за мною — хмара бджіл.

Я додому, та у хату, та під стіл.

Виліз. Глянув у люстерко — ну й краса!

Губи стали, як домашня ковбаса.

Щоки пухлі, не обличчя, а друшляк.

Ніс уліво скособочився й набряк.

Все звисає, аж до нижньої губи.

Вуха витягайсь обоє, як гриби.

Кум у шибку пальцем стукає.

Кум Кумко. Привіт!

Йди скоріше покуштувати свіжий мед!

Кум Панько

Ой, стогну! Не стукай, куме! Не піду!

Я ж незрячий, десь у яму упаду.

Кум говорить моїй жінці —

Кум Кумко

Ви, мадам,

свого мужа не показуйте дівкам

Він у вас, як кінозірка Жан Маре

І нехай там носа дуже не дере.

І нехай на все життя запам’ята:

Разом. Що бджола — це мед, і віск, і красота!

1 учень.

Учора мій сусід носив до волості подать. Здав писареві, а писар і ну рахувать. Рахує, а сам непомітно карбованчика в кишеню – хап! Та й подає сусідові гроші назад:

  • На, не достає карбованця!

  • Як це так не достає? – каже сусід. – Усі там. Перелічіть ще раз!

  • Бери, дурню, слухай, що тобі кажуть і додавай ще карбованця, бо як ще раз перелічу, то й другого карбованця не стане. Свою звичку я вже знаю.

2 учень.

Ведучі

Так, дійсно, українці здавна любили гумор та гостре слівце. Так могли сперечатися, що аж дух перехоплювало. А скільки означень могли підібрати до капосної сусідки чи нелюбої невістки.

Ведучі. А могли сум та жаль, радість і печаль вилити і у народній пісні.

Ведучі

Народна пісня зоряно, незгасно

Горить в моєму серці повсякчас.

Не пломенистим закликом, не гаслом,

А променем, що будить сівача.

Вона мені просвітлює віки,

Де радість і печаль мого народу

Врослися в древо вічного гілки.

Вона любов, вона печаль і втіха,

Жива вода на виразки душі,

Поки живе — обереже від лиха

Понад стежками тихі спориші.

І я готовий крізь огненні брами

Пройти і душу випалить дотла

Лише б вкраїнська пісня не вмирала.

Щоб в молодих серцях вона жила.

Рольова гра

  • Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

  • Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

  • Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.

Узяла дівчина — Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.

  • Народе мій! Нас Бог благословив: в дарунок дав нам скарб неоціненний. Прийміть його – це пісня голосна. Звучатиме вона тепер в віках: мені – на славу, а вам – на пошану.

Учитель.

  • Діти, а які народні пісні вам відомі?

Учні

— Чому це ти знову такий сумний, Максимчику?

— Ну, не можу ж я весь час сміятися!

— А таки доведетьс.я! Бо гуморески Павла Глазового змушують навіть найсерйозніші обличчя посміхнутися!

— Дійсно, український гумор — тонкий та дотепний. У цьому ви переконаєтесь, коли послухаєте їх у виконанні учнів .

Гуморески Павла Глазового «Тарас Бульба в Києві», «Кухлик», «Найкраща мова» у виконані учнів школи.

НАШІ ХЛОПЦІ

Іде вуйко Хрещатиком -

Приїжджа людина.

Запитує у зустрічних:

- А котра година?

Перехожі пробiгають,

Позиркують скоса.

Той рукою вiдмахнеться,

Той відверне носа.

А тут раптом двоє негрів

Вийшли з гастроному.

Один глянув на годинник:

- Зараз чверть на сьому.

Вуйко низько поклонився.

- Дякую, шановнi!

Значить, є ще у столиці

Україномовні.

Романтики

Гарну книжечку нову Читають хлоп'ята.

Що це значить «романтизм»?

Питаються тата.

О, знайшли про що питать! —

Блимнув той спідлоба.

Це коли кістки болять.

Є така хвороба...

Зубрить дід англійську мову,

Хоч йому вже близько ста.

З словником казки дитячі

Помалесеньку чита.

Пліз гет май шюз мендід, бабо!

Раз повів він мудру річ.

Баба злиться: — Що це значить?

Постав валянки у піч.

Вранці баба діда будить:

Гей-окей! Шурлей-мурлів!

Дід питає: — Що це значить?

Правий валянок згорів.

ТУРОК

Збирається мій знайомий

В далеку мандрівку:

Купив собі в Туреччину

На тиждень путівку.

Костюм справив елегантний,

Вчить турецьку мову.

Уже знає, як звуть турки

Свиню і корову.

Як спитати в магазині,

Почім у них шуби,

І як звуться по-турецьки

Вуха, зуби, губи.

Голова гуде у нього

Від отих уроків…

Він, до речі, на Вкраїні

Живе двадцять років.

Ходить всюди, як хазяїн,

Аж дверима гурка,

Хоча мову українську

Знає гірше турка.

Мово!

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Ти, сповнена любові і відваги,

З-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі,

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

Ведучі. Про українську мову і українське слово можна говорити безкінечно. Століттями гнана і переслідувана все ж існувала вона в піснях і думках, казках і переказах, гострилася і виточувалася в переказах і прислів'ях.

А ось ще одне підтвердження багатства української мови.

Інсценізація

Було це давно – ще за старої Австрії. В купе швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і наш українець. Говорили про різне і нарешті почали – про мови: чия мова краща, багатша, котрій належить світове майбутнє. Самозрозуміло – кожний вихваляв свою мову!

Англієць заявив, що Англія – це країна завойовників і великих мандрівників, які славу її мови рознесли по всьому світу. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна та інших великих письменників і науковців. Очевидно – англійська мова – це світова мова!

Гордовитий німець відразу заперечив, бо німецька мова – це мова двох імперій: Великонімеччини та Австрії. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова славетних Шіллера, Канга, Вагнера, Гете і Гейне. І тому тільки німецькій мові належить світове майбутнє.

А італієць, посміхаючись, сказав: «Ви обидва не маєте рації. Моя мова – мова сонячної Італії – це мова музики, мова кохання – а про кохання мріє кожен. Італійською мовою написані славетні твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні та інших великих італійців. Ні, тільки італійська мова може стати провідною мовою в світі!»

А наш українець – по довшій мовчанці сказав: «Я міг би, панове, як і Ви, хвалитись, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сатирика Котляревського, безсмертного генія Тараса Шевченка, неперевершеного в світі лірика Лесі Українки, великого титана Франка. Я міг би назвати багато славних імен свого народу, але не тому суть! Ви ж нічого не сказали про саме багатство і можливості Ваших мов. А це найважливіше! От, скажімо, чи могли б ви у своїх мовах написати невелике оповідання, в якому би всі слова починалися з тієї самої літери?!»

О ні! Це неможливо – заявили всі.

Ось, на ваших мовах це неможливе, а в нашій – це зовсім просто! Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

Хай буде «П», - сказав той.

Добре. Оповідання буде називатися «Перший поцілунок»

Перший поцілунок

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло по пошті приємне повідомлення:

Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, – погостюєте, повеселитись! Павло Петрович поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів.

Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду, Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна програла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку…

Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзнерського пива. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, присмажені пляцки…

Потім прислуга подала пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку.

Поліна Полікарпівна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, полюбуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла підхмеленому поету. Походили, погуляли…Порослий папороттю прадавній парк подарував парі приємну прохолоду…Повітря п,янило принадними пасовищами…Посиділи, помріяли, позітхали, пошептали, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок…

- прощай, парубоче привілля! Прийдеться поету приймакувати.

У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.

Ну, а коли б я назвав іншу літеру? — заявив він — Скажімо, літеру “С?”.

— “Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С” і передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток, срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

Сонно сиплються сніжинки.

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

Геніально! Незрівнянно!” — вигукнули англієць та італієць. Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Ведуча

Україно! Цвіте вишневий.

Для того, щоб наша мова буяла

Пишним квітом, присягаємо:

Любити і шанувати материнську мову

Присягаємо!

Усі

Присягаємо!

Ведуча

Знати досконало нашу державну мову

Присягаємо!

Усі

Присягаємо!

Ведуча

Берегти і збагачувати цей найдорожчий скарб

Присягаємо!

Усі

Присягаємо!

Ведуча

Очищувати нашу мову від словесного сміття

Присягаємо!

Усі

Присягаємо!

Ведуча

Шліфувати кожне слівце калинове

Присягаємо!

Усі

Присягаємо!

Ведуча

Передати нащадкам наше пісенне диво

Присягаємо!

Усі

Присягаємо!

Ведуча. Присягаємо, що ми не будемо останнім поколінням, яке читає «Кобзаря» в оригіналі

Присягаємо!

Усі

Присягаємо!

Учениця

Хай буде з хлібом кожен дім,

Хліб пахне сонячно, медово,

А поруч з ним — струмком дзвінким

Натхнення слово!

Учень

Візьміть з собою усмішку, бажання,

Візьміть на згадку пісню на прощання.

І ким би не були, то знайте лиш єдине,

Що ви є на землі —

Людина.

Ведуча. Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що значить для людей рідна мова. Це — тиха мамина колискова, мудре батьківське слово. Це — наша гордість. Бережімо її, гордо всім

заявляймо: «Я — українець, Син чи донька цієї землі. Я пишаюсь цим, люблю свій народ, свою землю, свою красиву пісню, чарівну мову!»

Ведучі та учні. Бажаємо всім українцям, що бережуть рідне слово,— щастя, натхнення, добра, миру і світлого майбутнього.

Дякуємо вам за присутність, увагу, аплодисменти.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Свято заплановане до Дня рідної мови.
  • Додано
    09.08.2018
  • Розділ
    Виховна робота
  • Клас
    5 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    111
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер матеріала
    FV639111
  • Вподобань
    0
Курс:«Українська мова у професійній діяльності державних службовців. Публічна комунікація»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 години
1400 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь