Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
PRO-акаунт на «Всеосвіті» як інструмент саморозвитку та професійної самореалізації
»
Взяти участь Всі події

Саша Кочубей (Володарка лісу)

Педагогіка

Для кого: 4 Клас, 5 Клас

06.03.2020

1136

27

0

Опис документу:
Саша Кочубей – дитяча письменниця, копірайтер, перекладач іспанської. Народилася в м. Умань Черкаської області. Любила писати ще змалку. В дитинстві писала на всьому, що потрапляло під руку: в бабусиному паспорті, на шпалерах, на маминих паперах, за що інколи отримувала прочухана J У віці 17 років переїхала до Києва навчатися в Київському національному лінгвістичному університеті на факультеті англійської та іспанської мов. Працювала коректором, перекладачем, копірайтером. Наразі труджуся в рек
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Саша Кочубей

ВОЛОДАРКА ЛІСУ

(оповідання)

 

 Моя прабабуня — самосе́лка. Вона живе сама в селі Залісся. Колись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув Чорно́биль *1 і всіх вивезли.
Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зібрала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, в Заліс сі
 й помру», — сказала мамі.
Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Прабабуня — міцний горішок. Якщо вже вирішила щось, її ніхто не спинить.
Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її коріння.
— Приросла, мов квітка барвінку? — уточнюю, згадуючи синій килим на її подвір’ї.
— Мов квітка барвінку, — всміхається прабабуня.
Раз на рік я приїжджаю в гості. Мені частіше не можна, «бо радіа́ція» *2. У цей день час летить, мов шалений. Не встигає прабабуня показати мені своє господарство: ягоди, гриби, фрукти, овочі, — як час повертатися додому. А я ще навіть з її сусідами не познайомилася. Сусідами прабабуня називає ведмедів, лисиць, вовків, лосів і коней, які мешкають у лісі.
Настає вечір. Тато плескає по плечу, мовляв, час прощатися.
Я цілую прабабуню та сідаю в машину. Автівка рушає.
 
Озираюся. Прабабуня стоїть у блакитній хустині посеред дороги й махає рукою. Віддаляючись, стає схожа на цяточку.
 
На квітку барвінку посеред лісу.
Смокчу барбариску, але мені від того не солодко. Від гіркої миті перед очима все розпливається.
— Тату, спини! — кричу і б’ю у вікно.
Тато зупиняє автівку.
— Дивись під ноги, сонечко.
Я
 відчиняю дверцята й  біжу щодуху. Так швидко, що починає поколювати в боку. Падаю в обійми, ледь не збиваючи прабабуню з ніг.
— Ба, мо-жна я за-ли-шу-ся на все лі-то? — мені перехоплює дихання від бігу й від хвилювання.
— Я б дуже хотіла цього, Марійко, — шепоче.
На мить мені здається, ніби це шепоче ліс: ягідка барбарису, що почервоніла від підглядання за нами, листя, що тремтить на деревах, лисиця, яка причаїлася за стовбуром дерева, ведмідь, який прийшов у Залісся аж із Білорусі.
— Ти пам’ятаєш про дім і коріння? — прабабуня зазирає мені в очі.
— Угу, — киваю головою.
— Тобі треба повертатися,
 — вона загортає за вухо неслухняне пасмо мого волосся, що вибилося на бігу. — Твоє коріння там, де ти народилася.
Поки ми їдемо до Києва, я думаю про неї. Зараз восьма вечора, а значить, прабабуня вечеряє. В кімнаті цокає годинник і про щось торохтить радіо, в якому ми замінили батарейки.
 
В її вікна зазирають сусіди: лисиці, ведмеді, вовки, лосі, косулі, коні. І весь барбарис, весь барвінок лісу цвіте для неї.

*1 Чорно́биль — місто в Україні, де в 1986 році сталася екологічна катастрофа. Там і досі не можна мешкати людям.
*2 Радіа́ція — випромінювання; виділення особливої енергії, яка у великій кількості дуже шкідлива для всього живого.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.