Розвиток творчого мислення учнів при викладанні курсів морально-духовного спрямування

Опис документу:
Невід’ємним елементом творчого мислення є такі психічні процеси, як увага, пам’ять та творча уява. Учні повинні вміти концентрувати свою увагу на одних предметах, а при необхідності переключати її на інші або взагалі розподіляти між декількома предметами чи явищами одночасно. Розвинена пам’ять дає можливість швидкого та якісного запам’ятовування і відтворення інформації, що є необхідною умовою будь-якого виду мислення.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Відділ освіти Нікопольської райдержадміністрації

Південної ЗОШ І-ІІІ ступенів

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

КУРСОВА РОБОТА

Розвиток творчого мислення учнів при викладанні курсів морально-духовного спрямування

Виконавець роботи Чорна Алла Семенівна

2018 р.

Розвиток творчого мислення учнів при викладанні курсів морально-духовного спрямування

І Актуальність проблеми розвитку творчого мислення учнів у сучасній психології та педагогіці

Проблема творчості, розвитку творчого мислення, є однією з найактуальніших у сучасній психології та педагогіці.
   Її вивченню присвячено багато наукових праць видатних учених, таких як Г.С.Костюк, Д.Ф.Ніколенко, А.В.Петровський, М.М.Поспєлов, В.Д.Шадриков, С.Л.Рубінштейн, Л.М.Фрідман, Б.І. Коротяєв. Ці автори у визначенні таких явищ, як творче мислення, пізнавальна творчість, йдуть від слова “творити”, яке в загальновідомому розумінні означає знаходити та створювати щось таке, що не зустрічалося у минулому досвіді – індивідуальному або суспільному.
   А.В.Петровський творче мислення розглядає як пізнавальні процеси, що дозволяють людині вирішувати задачі, які не можуть бути розв’язані за допомогою вже відомих людству методів.
   С.В.Вереск пише, що творче мислення – це процес, в ході якого новий продукт виступає як новий відносно вихідного знання, і являється результатом трасформації, перероблення останнього. Це відкриття нового, взяте в конкретній історичній ситуації.
  Необхідною частиною творчого мислення є пізнавальний інтерес. Якщо вчитель хоче, щоб у процесі навчання учні активно мислили і розвивали пізнавальні здібності, він обов’язково повинен формувати та завжди підтримувати в учнів пізнавальний інтерес. Невід’ємним елементом творчого мислення є такі психічні процеси, як увага, пам’ять та творча уява. Учні повинні вміти концентрувати свою увагу на одних предметах, а при необхідності переключати її на інші або взагалі розподіляти між декількома предметами чи явищами одночасно. Розвинена пам’ять дає можливість швидкого та якісного запам’ятовування і відтворення інформації, що є необхідною умовою будь-якого виду мислення. Творча уява передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. В будь-яку творчу діяльність включається уява. Вона відіграє особливо важливу роль на різних стадіях вивчення наукової проблеми і часто веде до визначних здогадок, які пізніше досліджуються і підтверджуються практикою. Уява в процесі учіння сприяє свідомому засвоєнню знань, розвитку інтересу до навчальних предметів, а також творчості учнів.
   Базою, необхідною передумовою для розвитку творчого мислення мають якості розуму, що є проявом різниці мислительних здібностей учнів, тобто властивостей функціональних систем, які реалізують пізнавальні і психомоторні процеси. Вони мають індивідуальну міру прояву, яка виявляється в успішності та якісній неповторності виконання діяльності
   З.Н.Калмикова виділяє такі якості розуму: глибину, поверховість, гнучкість, інертність, стійкість, нестійкість, свідомість, несвідомість, самостійність розуму, наслідуваність.
   Дослідження та визначення рівня розвитку цих рис дає вчителю можливість ефективно побудувати навчально-виховний процес, намітити шляхи розвитку пізнавальних якостей розуму і формувати на цій основі творче мислення.
   Високий ступінь сформованості позитивних якостей розуму є важливою умовою розвитку творчих здібностей учнів.
   У своєму дослідженні ми виходимо з того, що основними критеріями творчості в пізнавальній діяльності учнів є: самостійність (повна або часткова); пошук можливих варіантів досягнення цілі; створення в процесі досягнення цілі нового продукту. Ступінь повноти самостійності, пошуку і створення продукту визначає рівні творчості – низький, середній і високий.
   Творча діяльність неможлива без усвідомлення мети пошуку, без активного відтворення раніше отриманих знань, без інтересу до поповнення недостатніх знань з готових джерел, до самостійного пошуку без уяви та емоцій.
   У процесі спілкування з учнями вчитель може порівняно легко спостерігати і фіксувати прояв всіх цих якостей, давати загальну оцінку ставлення учнів до навчання – чи є воно творчим та зацікавленим, і, в залежності від цього, будувати свою діяльність за поступовим розвитком творчого ставлення учнів до навчання.
   На відміну від наукової, творчість учнів у їх пізнавальній діяльності характеризується такими особливостями:
   а) вона знаходиться під контролем учителя і в ході розгортання може ним коректуватися і регулюватися заданими орієнтирами та відповідними підказками;
   б) всі творчі акти учнів попередньо проглядаються вчителем у його свідомості й уяві, ретельно ним готуються.
   Отже, вчитель може не тільки здійснювати систематичне і цілеспрямоване керівництво пізнавальною діяльністю учнів, але й спеціально готувати їх до творчого засвоєння інформації, розвивати мислення в цілому та окремі його види.
   Розвиток мислення людини починається з народження і продовжується все життя.
   У вітчизняній психології до поняття “розвиток творчого мислення” є декілька підходів. Л.С.Виготський висунув гіпотезу про походження внутрішніх розумових процесів від зовнішньої діяльності; П.П.Блонський вказував, що розвиток мислення пов’язаний із загальним розвитком дитини: дія приходить у думку, думка породжує дії – такою є діалектика динамічних підходів і зв’язків між волею і мисленням; О.М.Леонтьєв під розвитком психіки дитини розумів розвиток як зовнішньої, так і внутрішньої діяльності.
   Всі погляди хоча й не співпадають в усьому, але розкривають ті чи інші сторони поняття розвиток мислення з позиції діалектико-матеріалістичного розуміння процесу мислення людини. Однак є і розходження у визначенні провідного компоненту розвитку мислення. Так, В.В.Давидов зводить розвиток мислення до вміння діяти без наочної опори “в розумі”; Л.В.Занков – до розвитку аналітичного спостереження й успіхів у формуванні понять; М.О.Менчинська – до зміни рівня аналізу і синтезу при рішені мислительної задачі; Я.А.Пономарьов - до протікання окремих якісно відмінних етапів формування внутрішнього плану дій в єдності із зовнішнім. Ці етапи фіксуються за допомогою деяких показників (тестів).
   Ознакою переходу від однієї стадії розвитку до іншої є зміна провідного типу діяльності, від удосконалення якого залежать основні зміни у психічних процесах та особливостях особистості дитини на певній стадії розвитку; С.Л.Рубінштейн [ 5] розкривав процес мислення як складну аналітико-синтетичну діяльність, що включає в себе аналіз проблемної ситуації, відтворення знань, необхідних для розв’язування задачі, перенесення засвоєних способів дій; П.Я. Гальперін висунув гіпотезу поетапного формування розумових дій, при яких перехід від зовнішньої дії до внутрішньої включає в себе чітко визначені етапи [ 6] .
   Розвиток творчого мислення учнів у процесі навчання – це формування і вдосконалення всіх видів, форм та операцій мислення, вироблення вмінь та навичок для застосування законів мислення в пізнавальній діяльності, а також умінь здійснювати перенос прийомів мислительної діяльності з однієї галузі знань в іншу. 
   На нашу думку, розвиток мислення – це не проста зміна видів і форм мислення, а їх перетворення, вдосконалення в ході засвоєння все більш абстрактної й узагальненої інформації.
   Для вчителя розвивати мислення - означає:
   1) розвивати всі види і форми мислення: практично-дійове, наочно-образне, словесно-логічне, емпіричне і теоретичне, дискусійне й інтуїтивне, продуктивне та репродуктивне - і стимулювати перехід їх із одних в інші;
   2) формувати і вдосконалювати мислительні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію);
   3) розвивати вміння: виділяти суттєві властивості предметів і абстрагувати їх від несуттєвих; знаходити головні зв’язки і відношення речей та явищ навколишнього світу; робити правильні висновки з фактів і перевіряти їх; доводити істинність своїх суджень і спростовувати хибні умовиводи; розкривати суть основних форм правильних умовиводів, викладати свої думки послідовно і доказово;
   4) формувати вміння здійснювати перенесення операцій і прийомів мислення з однієї області знань в іншу; передбачати розвиток явищ і робити обгрунтовані висновки;
   5) стимулювати процес переходу від мислення, заснованого на формальній логіці, до мислення, заснованого на діалектичній логіці; вдосконалювати вміння з використання законів і вимог формальної та діалектичної логіки в навчальній і пізнавальній діяльності учнів.
   Отже, розвивати творче мислення означає здійснювати розвиток його складових, тобто всіх його видів і форм мислительних операцій, процедур пізнання, логічних умінь та прийомів у процесі засвоєння системи наукових знань, передбачених шкільною навчальною програмою.
   У процесі дослідження, яке проводилося в школі, нами була проведена діагностика рівня розвитку творчого мислення в учнів 5-7 класів (48учнів).
   У дослідженні були використані такі методики: “Творча уява”, “Гнучкість мислення”, “Швидкість протікання мислення”, “Анаграми”, “Виключення”, “Творчі здібності” та інші.
   За результатами досліджень установлено, що 5,2% учнів мали перший рівень сформованості уяви, 60,3% - другий рівень, 29,3% - третій рівень, 5,2% - четвертий рівень, п'ятий рівень не виявлено ні в кого. Ступінь гнучкості та фіксованості уяви: 65,5% - гнучка уява, 13,8 % - спостерігається слабка фіксація образу, 1,7% - сильна фіксація образу, 19% - ригідність уяви. Висока стереотипність спостерігається у 34,5% учнів, середня - 29,3%, низька - 22,4%, творча уява - 13,8%.
   Аналізуючи результати досліджень, потрібно віддати перевагу учням, які мають 4-5 рівень творчої уяви, таких 5,2%, 1-3 рівні за ступенем гнучкості уяви - 81%, низькі показники стереотипності - 36,2%. Однак одночасне поєднання всіх високих показників в учнів дуже рідко зустрічається. Серед учнів 5-7 класів виявлено тільки одного учня з 4 рівнем уяви, з 1 рівнем гнучкості уяви і творчою уявою.
   З одержаних даних ми бачимо, що в середньому учні мають досить низький ступінь сформованості творчої уяви. У більшості учнів гнучка уява, але у 19% дітей спостерігається ригідність уяви. Все це супроводжується високим ступенем стереотипності.
   В результаті проведення методики “Гнучкість мислення” ми отримали такі дані: гнучкість мислення з елементами оригінальності не було виявлено ні в кого. Висока гнучкість спостерігалася у 17,4% учнів, непоганий показник гнучкості - 30,4%, середній показник гнучкості - 47,8%, інертне мислення - 4,4%. З результатів методики ми бачимо, що в середньому переважає непоганий та середній показники гнучкості мислення.
   В результаті дослідження показників зіставлення критичності, гнучкості та конструктивності мислення як компонентів творчого типу особистості ідеально високого та досить високого зіставлення гнучкості, критичності, швидкості та конструктивності мислення не виявлено. 26,1% учнів мають середній рівень, а 73,9% - шаблонне, стереотипне мислення.
   Дуже високий рівень загальних творчих здібностей спостерігається у 6,7% учнів, високий - 13,3%, середній - 73,3%, низький - 6,7%. Дуже низького рівня не виявлено ні в кого.
   Отже, можна зробити висновок : за результатами цієї методики більшість учнів має середній рівень сформованості загальних творчих здібностей, при низькому рівні розвитку творчого мислення. Це говорить про те, що в цих учнів є потенціал для розвитку, але він не використаний, учні не вміють мислити самостійно, оригінально, бояться відійти від шаблону, зробити помилки, бояться міркувати вголос. Наявність теоретичного аналізу виявлено у 40,5% учнів, 59,5% учнів не здатні здійснювати теоретичний аналіз.
   З отриманих даних видно, що тільки 5,2% учнів мають досить високий рівень розвитку творчого мислення, 13,8% - середній рівень, більшість учнів ще не досягла середнього рівня, але має досить високі показники, що свідчать про наближення до нього - 75,8%, і низький рівень мають 5,2% учнів.
   Рівень розвитку мислення, наявний в учнів, можна визначити і за допомогою критеріїв мислення.
   Першим критерієм розвитку мислення є ступінь усвідомленості операцій і прийомів мислительної діяльності. Важливим показником є оволодіння вміннями і навичками застосування операцій і прийомів мислення на практиці. Велике значення мають також прийоми мислительної діяльності - способи, за допомогою яких вона здійснюється. Звідси другий критерій - ступінь володіння операціями і прийомами мислительної діяльності, вміння виконувати раціональні дії щодо використання їх у навчальних і позанавчальних пізнавальних процесах. Особливе значення у визначенні рівня розвитку творчого мислення має явище перенесення знань, умінь, навичок. Третій критерій розвитку мислення - ступінь уміння здійснювати перенесення, усвідомлення операцій і прийомів мислення, а також навичок користування ними в іншій ситуації з іншими предметами. Четвертий критерій - ступінь сформованості різних видів мислення, а також стану мислення в процесі переходу одного його виду в інший. Наступний критерій пов'язаний з оцінкою рівня розвитку учнів за наявним у них об'ємом знань та способів учіння. Багатий запас знань, ступінь їх системності й оволодіння прийомами розумової діяльності - важливий показник розумового розвитку учнів. П'ятий критерій - запас знань, їх системність, а також поява нових способів засвоєння знань. Шостий критерій - стан і зростаюча динамічність різних якостей розуму: самостійності, глибини, критичності, послідовності, швидкості й т.д.
   Ці критерії нерозривно пов'язані один з одним і представляють собою одне ціле: від них залежать усі інші критерії, які можуть бути використані в якості кількісної міри будь-якого компоненту мислення, а також вимірювачів мислення в цілому. Педагогічне управління процесом розвитку мислення учнів може досягти своєї мети лише тоді, коли забезпечується єдність раціонально відібраного і дидактично обробленого змісту, адекватних і добре відпрацьованих мислительних операцій, соціально значимих мотивів навчально-пізнавальної діяльності учнів і врахування індивідуальних особливостей їх мислення. Таке керування потребує від учителя широкої ерудиції, глибоких знань свого предмета, достатнього кругозору в області логіки і вікової психології, творчого мислення, вміння правильно враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів. Мислення школярів (а значить і вміння користуватися мислительним операціями ) необхідно не тільки стимулювати, але й спеціально розвивати протягом усіх років навчання в школі.

ІІ Формування творчої особистості учня засобами курсів морально-духовного спрямування

Формування творчої людини засобами курсів морально-духовного спрямування насамперед передбачає:

  • систематичне розв'язання на уроці та в позаурочний час різноманітних творчих завдань;

  • урахування вікових особливостей учнів;

  • залучення до роботи на уроці всіх учнів;

  • відштовхування в постановці творчих проблем від тексту;

  • використання різних засобів, підходів до учня;

  • проблемний підхід до вивчення творів.

Найважливішим засобом розвитку особистості, її життєвої компетентності є діяльність: навчити і виховати можна лише в дії. Урок етики є співтворчість вчителя й учня, діяльність яких ґрунтується на взаємодії й діалозі, що забезпечує найбільшу сприйнятливість і відкритість до впливу один на одного. Тому я вважаю, справжня суть роботи з розвитку творчої особистості учня полягає в організації життя дитини, де однією з важливих функцій є стимулювання позитивної мотивації кожного учня в процесі організації різних видів діяльності.

До методів і способів стимулювання творчої активності можна віднести такі:

- створення сприятливої атмосфери спілкування;

- збагачення педагогічного середовища новими враженнями та судженнями;

- забезпечення привабливого творчого характеру діяльності;

- чітке визначення мети та кінцевих результатів роботи, способів її оцінювання;

- спонукання до генерування оригінальних ідей;

- залучення учнів у процес планування мети і поточних завдань творчого характеру;

- повага, довіра, визнання й подяка за досягнуті результати;

- надання права самостійно приймати рішення;

- практична спрямованість навчання;

- моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем, тощо.

Вдосконалюючи технологію навчального дослідження, на уроках етики використовуємо дослідницький цикл, який включає такі етапи: накопичення фактів, висунення гіпотези, перевірка істинності, побудова теорії, вихід в практику. Така форма організації навчального процесу ставить учнів в умови, близькі до умов наукової роботи, що найкраще сприяє розвитку творчих здібностей.

   Учні в кожен момент навчальної діяльності перебувають під одночасним впливом цілого комплексу мотивів, одні з яких є домінантними, інші – підпорядкованими, одні – усвідомленими, інші – неусвідомленими. Серед мотивів, що спонукають навчатися, психологічно найвагомішими є потяг до знань та інтерес до процесу їх набуття.

   Мотивація навчальної діяльності школярів поділяється на внутрішні й зовнішні мотиви.

Внутрішні мотиви – це інтерес до пізнання та процесу набуття знань. Мотиви, в яких навчання є засобом для задоволення інших потреб чи досягнення інших цілей, є зовнішніми. Зовнішні мотиви можуть бути досить потужним чинником успішності навчання, проте вони психологічно збіднюють сам його процес, перешкоджають використанню всіх його розвивальних ресурсів, а в деяких випадках здатні спричинити деформацію особистісного розвитку школярів.

    Мотивація діяльності школярів є динамічним явищем, що змінюється, збагачується та розвивається протягом усього періоду навчання. З віком усе більшої ваги набувають мотиви, пов’язані зі схильностями, інтересами, переконаннями й духовними потребами.

   Позитивні та різноманітні мотиви до навчально-пізнавальної роботи дослідницького спрямування створюють лише потенційну можливість для творчого розвитку учнів. Реалізація мотивів залежить від багатьох чинників, тому педагоги мають володіти основними психолого-педагогічними знаннями щодо особливостей формування мотивації дітей середнього та старшого шкільного віку до навчально-пізнавальної діяльності.

    Психологічні дослідження свідчать про взаємозв’язок між  ставленням учнів до навчальної діяльності й сформованістю їх знань і умінь. За наявності в учнів лише репродуктивних умінь приблизно в половини з них спостерігається байдуже ставлення  до навчальної діяльності, у третини ситуативний інтерес, у решти – негативна мотивація. Засвоєння учнями програмних знань, умінь та навичок сприяє посиленню їх мотивації до занять дослідницького спрямування в наукових секціях, сприяють розвитку в них ситуативного, а пізніше – більш інтенсивного та стійкого інтересу.

    Знання педагогами особливостей розвитку учнів на різних вікових етапах забезпечує можливість ефективного управління процесом їх розвитку, дозволяє спрямовувати їх навчально-пізнавальну діяльність на формування позитивної мотивації до неї. Педагоги мають володіти методами й засобами формування позитивної установки, організації оптимальної праці, сприйняття, уваги, мислення, уяви учнів, володіти сучасними технологіями навчання.   Для формування позитивної установки до навчально-пізнавальної діяльності під час  занять педагоги мають чітко й переконливо інформувати учнів про те, що саме і з якою метою вони будуть робити. Важливо, щоб матеріал, що вивчається, був насичений цікавими для учнів проблемами. Педагоги мають пояснювати важливість навчального матеріалу для практичної діяльності, подальшого навчання тощо. Емоційне включення педагога, проекція позитивної установки на дітей, зацікавленість результатом їх навчально-творчої діяльності, створення „ситуації успіху” – усе це сприяє формуванню позитивної мотивації до дослідницької діяльності.   Педагоги в роботі з дітьми мають позитивно ставитись до них, відчувати задоволення від своєї професійної діяльності, бути психологічно готовим до роботи з контингентом вихованців відповідного віку. Для цього педагоги мають, перш за все, володіти знаннями з психології, знати вікові та індивідуальні особливості вихованців та їх прояви, уміти користуватися методами психолого-педагогічної діагностики, визначати можливості пізнавальної діяльності вихованців; по-друге, що надзвичайно важливо, - не тільки знати, але й відчувати, розуміти проблеми дітей, як свої, володіти емпатійними здібностями.

   Слід зазначити, що педагоги із розвинутою емпатією без проблем контактують з дітьми, ефективно організовують їх навчальну діяльність, користуються повагою та любов’ю своїх вихованців. І, навпаки, невміння або небажання педагогів зрозуміти дитину неминуче призводить до проблем у навчанні, негативно впливають на мотивацію до навчальної діяльності.

   Схильність школярів до дослідницької діяльності є індивідуальною. Залежно від природних здібностей, нахилів, вікових особливостей, розвитку інтелекту, пізнавальної активності учні по – різному реалізують свої потреби в дослідницькій діяльності. Мотивацією цієї діяльності можуть бути: зацікавленість,внутрішня потреба до творчості ( потреба в проведені пошуку, експерименту, потреба до винахідництва, моделювання),задоволення від процесу дослідження, бажання ствердитись в групі  однолітків, орієнтація на майбутню професію тощо.

   Кожному періоду дитинства відповідає основний тип провідної діяльності. Підлітковий вік характеризується високою руховою активністю, бурхливим розвитком пізнавальних процесів, схильністю до спільного виконання завдань. Мотивація навчальної діяльності в цей період має переважно зовнішній характер. Здебільшого школярі навчаються задля оцінок, яких від них вимагають у школі і удома. У цей період у школярів активно формуються розумові процеси; зростає здатність до аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації; з’являються можливості до пошукової діяльності. Учні можуть висувати гіпотези й перевіряти їх. Зростання розумових і фізичних можливостей сприяє зміні характеру активності підлітків. У підлітковому віці зростає прагнення до усвідомлення свого успіху, визнання власної досконалості. Не дивно, що навчальний процес, спрямований лише на засвоєння знань, не може повністю задовольнити школярів середніх класів. Їх починають приваблювати заняття, що вимагають самостійного творчого пошуку. Багато дослідників, які займаються проблемою підліткового віку зазначають, що навчальна діяльність з різних причин часто втрачає привабливість для підлітків, оскільки не забезпечує відповідних віковому періоду умов розвитку. За таких обставин пошуково-дослідницька діяльність завдяки своїм організаційно-педагогічним особливостям відіграє роль компенсаторного фактора навчання й виховання. Центральним особистісним новоутворенням у цьому віці є становлення нового рівня самосвідомості,”Я-концепції”, що виявляється в прагненні зрозуміти себе, свої особливості й можливості.  У цей період зростає бажання до спілкування з однолітками. В учнів цього віку переважають пізнавальні мотиви, інтерес до способів набуття знань, мотиви пошуку контактів і співробітництва в навчальному середовищі. Серед особливостей мотивації – стійке домінування певного мотиву, удосконалення вміння визначити мету діяльності.

  Умовами формування внутрішньої мотивації підлітків до дослідницької діяльності є опора на їх досвід навчальної діяльності; використання різних видів навчально-творчої діяльності, урахування в процесі діяльності високої рухової активності учнів, співробітництво педагогів і вихованців під час навчальної та дослідницької діяльності, цікаві форми організації занять, уміле стимулювання педагогом навчально-творчої діяльності, використання інтерактивних технологій, робота у малих групах, емоційність педагога, розвиток уміння вчитися самостійно.

    Провідними в діяльності школярів середнього шкільного віку є мотиви, пов’язані з їх прагненням до пізнання нового, отримання певного результату від виконаної роботи. Разом з тим їх приваблює спеціальний інструментарій для виконання дослідів, атрибути для діяльності та можливість скористатися ними. Зовнішній мотивації до дослідницької роботи також часто сприяє особистісна привабливість педагога, яка з часом може трансформуватися в пізнавальний інтерес як внутрішню мотивацію до дослідницької діяльності.

    Період старшого шкільного віку характеризується вдосконаленням розумових здібностей школярів, оволодінням ними складними інтелектуальними операціями. Специфікою цього віку є швидкий розвиток спеціальних здібностей, активний прцес розвитку свідомості. Основним новоутворенням цього віку є самовизначення. Учні мають власну думку, незалежні в судженнях, складають плани щодо навчання в майбутньому. Зростає мотивація до само актуалізації й самовдосконалення; навчально-пізнавальний мотив стає більш стійким; в учнів спостерігається інтерес до творчої, зокрема дослідницької діяльності. Вони прагнуть удосконалити свою навчальну діяльність, цікавляться раціональною організацією розумової праці. У них формуються мотиви професійного й життєвого самовизначення. Особливостями мотивації учнів цього віку до дослідницької діяльності є вміння визначити мету під час постановки завдань; прагнення оцінити її реалістичність; передбачення соціальних наслідків своїх вчинків. Невисокі показники мають мотиви, пов’язані з очікуванням невдач, підтримкою зовні, перешкодами й негативним емоційним станом, зменшується сила мотивів, пов’язаними із зовнішніми атрибутами, інструментальною активністю, очікуванням успіху, підтримкою ззовні.

    Особливостями формування внутрішньої мотивації до навчально-творчої діяльності в період ранньої юності є: створення умов для самопізнання, розвиток комунікативних умінь, удосконалення способів набуття знань, створення активного пізнавального середовища, оволодіння контрольно-оціночними діями (опанування методами самоорганізації та самоконтролю), застосування методів творчого мислення, формування культури розумової праці.

   Способи організації пошуково-дослідницької діяльності мають забезпечувати інтимно-особистісне спілкування в колі референтних осіб і відповідати основним критеріям суспільно-корисної діяльності. У цьому віці значно зростає роль мотивів, пов’язаних з потребою в досягненнях, доланням зовнішніх перешкод у діяльності. Самостійними стійкими особистісними чинниками мотивації пошуково-дослідницької діяльності є усвідомлення власних здібностей, наполегливість, самостійність, проекція в майбутнє (профорієнтація) і реалістичність. Додатковим мотивуючим чинником може виступати позитивне вирішення проблеми, спілкування в процесі діяльності з іншими людьми.

   Прагнучи не лише надавати учням необхідні знання, а й сприяти їх творчому розвитку, формуванню стійкого інтересу, педагоги мають застосовувати різні (але відповідні дидактичній меті) види навчальної діяльності учнів.   Мотивація школярів обумовлена емоційно-почуттєвим сприйняттям, інтересом до предмета дослідження та вибором майбутньої професії. Учню складно „тримати далеку ціль” , він потребує постійного підкріплення мотивів своєї пошукової діяльності і має усвідомлювати практичну значущість своєї роботи на кожному етапі.

  Дослідницька діяльність школярів на всіх її етапах відбувається при безпосередній участі та підтримці вчителя і потребує постійного спонукання та заохочення. Сприяти формуванню внутрішньої (пізнавальної) мотивації школярів до дослідницької діяльності на кожному із етапів можна шляхом її емоційного насичення. Провідна роль у цьому процесі належить педагогу    Організуючи пошуково-дослідницьку діяльність школярів, слід зважати на їх вікові особливості, зокрема потребу в спілкуванні, самоствердженні, самостійності. Важливим є створення таких умов, за яких би кожен учень бачив результати своєї діяльності, відчував її значущість, отримував задоволення від процесу діяльності. Цьому мають сприяти всі  заходи дослідницького спрямування.

   Отже, збагачення мотивації до дослідницької діяльності, як різновиду навчально-творчої, є вагомим чинником у розвитку й збагаченні мотиваційної сфери школярів, сприяє формуванню та розвитку творчих здібностей, їх самоствердженню та само актуалізації.

Щоб стимулювати творчу активність школярів, я використовую такі методи і прийоми, як розвиток творчого інтересу, використання цікавих аналогій, створення ситуацій емоційного переживання, метод відкриття, створення ситуації вибору, самостійна дослідницька робота, різні види творчо-розвивальних технологій:

  • технологія особистісного відкриття знань,умінь і навичок( учень- суб’єкт навчання, в результаті «відкриття» засвоюються знання, вміння);

  • технологія навчального дослідження;

  • проектна технологія (передбачає розв’язування учнем або групою учнів будь-якої проблеми, виконання творчих проектів, що потребує використання різних методів, засобів навчання, а з іншого боку – інтегрування знань, умінь різних наук);

  • технологія «мозкового штурму»

  • технологія виконання евристичних завдань;

  • технологія розв’язування дослідницьких проблем.

В умовах функціонування такої системи різні види навчальної діяльності реалізуються на уроках відповідних типів, які дають учням змогу брати активну участь в навчальному процесі, виробляти вміння самостійно набувати знання, узагальнювати, порівнювати, робити висновки, застосовувати знання в нестандартних ситуаціях.

ЛІТЕРАТУРА

1. Новое педагогическое мышление /Под ред. А.В.Петровского. – М., 1989. - 280с.
2. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М., 1972. - 584с.
3. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителеві...: Вибр.твори у 5т. – К., 1976. - Т.2. - С.419-655.
4. Ушинский К.Д. Собрание сочинений в 11т. – М., 1948-1952.
5. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М, 1976. - 390с.
6. Гальперин П.Я. Основные результаты исследований по проблеме “Формирование умственных действий и понятий”: Автореф.дис...докт.псих.наук. – М., 1965. - 51с.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»