і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Щотижня отримуйте приємні подарунки.
Взяти участь
  • Всеосвіта
  • Бібліотека
  • РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ Реформування

РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ Реформування

Передплата на журнал
Бібліотека
матеріалів

35

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Дніпропетровське територіальне відділення МАН України

Відділення: історія України

Секція: історичне краєзнавство

РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ В

КАТЕРИНОСЛАВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ

В ХІХ СТОЛІТТІ

Роботу виконала:

Чабан Юлія Володимирівна,

учениця 10 класу КЗ «Навчально-

виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад» №13»

Кам’янської міської ради

Науковий керівник:

Величко Тетяна Іванівна, вчитель історії КЗ «Навчально-

виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад» №13»

Кам’янської міської ради

Дніпро – 2018

Тези

науково-дослідницької роботи «РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ В КАТЕРИНОСЛАВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ»

Чабан Юлія Володимирівна, Дніпропетровське територіальне відділення Малої академії наук України, КЗ «Навчально- виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад» №13» Кам’янської міської ради, 10 клас, місто Кам’янське; Величко Тетяна Іванівна, вчитель історії КЗ «Навчально- виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад» №13» Кам’янської міської ради.

Історія розвитку освіти і культури Катеринославщини ще не може

вважатися скільки-небудь достатньо висвітленою. Сьогодні маємо лише якісь окремі сюжети, розрізнені дані, деякі біографічні відомості про освітян та взагалі культурних діячів краю.

Ґрунтовне переосмислення вітчизняного педагогічного досвіду сприяє пошуку шляхів ефективного розв’язання сучасних освітніх проблем, що актуалізує вивчення історико-педагогічного досвіду впливу реформ 1860─1870-х рр. на розвиток освіти як в Україні, так і в нашому краю.

Мета дослідження полягає у виявленні взаємозвязку селянської, земської, міської реформ на становлення середньої освіти в Катеринославі.

Дослідними завданнями стали: виявлення змін в суспільстві в результаті реформ та цілей реформування освітньої сфери 1860─1870 рр.; вивчення аналізу становлення середньої освіти в Катеринославі.

В умовах реформ 1860─1870-х рр. питання виховання й освіти осмислювали як «питання життя». Винятково репродуктивний підхід до навчання й «опікунська система виховання» не відповідають суспільним запитам. Результатами освітніх реформ у м. Катеринославі стало: розширення мережі гімназій, особливо приватних, оновлення навчальних програм і планів школи, залученням благодійників.

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………. .4

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ТА СКЛАДОВІ ОСВІТНІХ

РЕФОРМ ІІ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ…………………………6

1.1. Стан освіти на середину ХІХ ст. …………………………………...6

1.2. Загальна характеристика селянської, земської, міської

реформ ………………………………………………………………… .10

РОЗДІЛ 2. ОСВІТА ЯК СКЛАДОВА СУСПІЛЬНИХ РЕФОРМ

1860- 1870-Х РР. ………………………………………………………..13

2.1.Напрями реформування освітньої сфери суспільства…………….13

2.2. Висвітлення питання розвитку освіти в Катеринославі на

сторінках періодичних видань того часу………………………………21

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………25

ДОДАТКИ ……………………………………………………………...27

ВСТУП

Глибокі соціальні і духовні зміни, що відбуваються нині в Україні, вмотивовують реформування освіти задля вдосконалення системи навчання і виховання, яка б забезпечувала оптимальні умови для розвитку та самореалізації особистості учня. Пошук новаційних шляхів модернізації системи освіти України в змістовому й організаційному відношенні має відбуватися на засадах ґрунтовного аналізу практики минулого, врахування її помилок і досягнень.

Актуальність теми. Починаючи з другої половини ХІХ ст. у Європі і в Україні розпочалося формування новаторських підходів до розуміння природи дитини. У досліджуваний період педагогіка стала рушійною силою реформування засад шкільної освіти, підвищення ефективності навчання і виховання. З огляду на це, вивчення й осмислення історико-педагогічного досвіду розвитку освіти України в епоху реформ 1860─1870-х рр. на прикладі навчальних набуває суттєвої науково-пізнавальної актуальності.

Мета дослідження полягає у розкритті особливостей становлення і розвитку середньої освіти під впливом реформ, виявленні можливостей використання концептуальних ідей у сучасному освітньому процесі.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких дослідних завдань:

- виявити цілі і завдання модернізації освітньої сфери як складової комплексу суспільних реформ 1860─1870 рр.; - з’ясувати основні типи загальноосвітніх навчальних закладів Катеринослава; дослідити особливості організації навчально-виховного процесу в чоловічих та жіночих гімназіях. Хронологічний період: перша чверть – кінець ХІХ століття. Об’єкт дослідження: освітній простір України. Предмет дослідження: процесс становлення освіти та розвитку середніх навчальних закладів у м. Катеринославі під впливом реформ 1860─1870 рр.

Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, системності та наукової об’єктивності, загальнонаукові методи (аналіз, синтез), спеціально-історичні методи (історико-генетичний, історико-типологічний).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що отримано нове знання щодо впливу реформ 1860─1870-х рр. на функціонування освітньої системи досліджуваного періоду; розроблено періодизацію реформування системи освіти; оцінено та узагальнено результати освітніх реформ у сфері середньої школи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що її результати можуть бути використані при підготовці до навчальних занять з історії України, розробці факультативів з історії рідного краю, формування віртуальних екскурсій по навчальним закладам дореволюційного Катеринослава.

РОЗДІЛ 1

ПЕРЕДУМОВИ ТА СКЛАДОВІ ОСВІТНІХ РЕФОРМ

ІІ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

1.1. Стан освіти на середину ХІХ ст.

Історіографічний пошук виявив, що на різних етапах реформування школи публікували праці, де узагальнювали досвід попередніх реформ з певними методологічними настановами . Історіографію досліджуваної проблеми поділяємо на три етапи: перший – друга половина ХІХ – початок ХХ ст.; другий ─ 1920─1980-ті рр.; третій – 1991 р. – донині.

Теоретичний аналіз наукової літератури з обраної проблеми дозволив встановити, що розвитку середньої освіти в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.) присвячено дослідження Т.В. Сухенко; реформуванню шкільної освіти в Україні у ХХ ст. Л.Д. Березівської; особливості педагогічної підготовки вчителя ХІХ – початку ХХ ст.висвітлено у роботах Н.М. Дем’янченко [1, с.406]. Становлення і функціонування освітньої системи у Катеринославській губернії – Дніпропетровському регіоні висвітлено в історико-краєзнавчій та суспільно-географічній літературі (Я. Д. Грахов , К. А. Когтянц , Г. К. Швидько , Д. І. Яворницький ), у енциклопедичних виданнях радянського часу, ювілейній книзі «Днепропетровску – 200 лет» та інших [2, c.100].

Джерельну базу роботи сформували: документальні матеріали ; законодавчі акти уряду щодо освітньої сфери; звітні та статистичні матеріали діяльності навчальних закладів; дидактичні матеріали; праці видатних педагогів; навчальна література; матеріали періодики; спогади безпосередніх учасників освітнього процесу.

Отже, зібрані, систематизовані і опрацьовані джерела і література достатні для висвітлення обраної теми.

У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, змусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти в цей період була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики.

На початку ХІХ ст. в Російській імперії була проведена реформа у сфері освіти, викликана перш за все потребами державного управління, що також реформувалося. 24 січня 1803 р. Олександр І затвердив «Попередні правила народної освіти» та «Статуту училищ». Цією реформою фактично вводилася європейська схема системи навчальних закладів, що створювала можливості поетапної освіти: а) приходські училища при церквах з навчанням протягом року, у них вивчалися читання, письмо, арифметика і закон божий; б) повітові училища (гімназії) з дворічним навчанням, яке продовжувало попередню освітню програму та включало освоєння нових предметів – геометрії, фізики, природознавства, географії та історії; в) губернські училища (гімназії), у яких протягом чотирьох років діти завершували середню освіту, освоївши досить широкий список навчальних дисциплін; г) університети, які давали вищу освіту [3, c.554].

Освітні проблеми актуалізувалися в середині ХІХ ст. Дієвим чинником активізації громадсько-педагогічного руху була невтішна шкільна статистика. Гімназії в Україні відкривалися у відповідності зі Статутами 1804 р. і 1828 р., проте тільки для осіб чоловічої статі. У 1804 році відкрилася перша в Україні Одеська комерційна гімназія. Період 30─50-х рр. ХІХ ст. характеризується активною політикою влади щодо централізації та русифікації системи освіти в Україні. У 1835 р. видано «Положення про навчальні округи», за яким організовано Київський, Одеський та Харківський навчальні округи. Катеринослав входив саме до Одеського навчального округу. У компетенції попечителя навчального округу перебували навчальні заклади усіх рівнів від початкових шкіл до університетів. У 1836 р. у Києві відкрито Другу гімназію.

Всього в Україні у першій половині століття діяло 1320 парафіяльних і повітових шкіл та училищ, відкрито 19 гімназій, навчалося близько 4 тис. учнів, одна з них знаходилася в Катеринославі- перша класична гімназія . Зауважимо, що в період 1849-1864 рр. у середньому щорічно в гімназії навчалося до 250 учнів і не всім їм вдавалося закінчити повний курс навчання. Початкові училища існували (5 повітових та 5 приходських) у Олександрівську, Бахмуті, Новомосковську, Павлограді, Нікополі, Петриківці й ін. (Додаток А)

У першій половині XIX ст. освіта розвиватися в умовах колонізаторських політичних режимів, що панували на українських землях. Найбільш негативно вони впливали на народну освіту. Початкових і середніх шкіл не вистачало. До скасування кріпосного права в Російській імперії (1861 р.) освіта на українських землях, особливо початкова, занепадала. Дворяни вважали, що освіта селянам не потрібна. Царський уряд майже зовсім відмовився підтримувати початкові школи.

Зміни в освіті стали відчутними вже наприкінці 50-х рр. XIX ст. Молода інтелігенція, студенти, що об’єдналися в громади, активно опікувалися створенням недільних шкіл.

У 1850 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію.

Чотирирічні прогімназії давали таку освіту: гуманітарну, опановували природознавство, хімію, фізику, математику, креслення, сучасні мови.

В гімназіях і реальних училищах навчалися в більшості діти поміщиків, чиновників, духівництва й буржуазії.

Перша недільна школа відкрилася 11 жовтня 1859 р. в Києві на Подолі в будинку повітового дворянського училища. Обов’язки вчителів взяли на себе студенти університету цілком безкоштовно. Першого ж дня школу відвідали 50 учнів, а через кілька днів їх стало вже 110. Зрозуміло, що до недільної школи пішов навчатися трудовий народ. Крім читання й письма тут викладали основи рідної історії. Протягом 1859-1862 рр. в Україні діяло 111 недільних шкіл. Засновники та вчителі недільних шкіл були: Федір Вороний, Яків Бекман, Митрофан Муравський, Христина Алчевська .

На території Наддніпрянської України не було жодної української школи на державному утриманні, жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання. 

1 серпня 1805 р. в Катеринославі урочисто було відкрите губернське училище (гімназія), директором якого був призначений Дмитро Тимофійович Мизко. Управлінню Катеринославської гімназії підпорядковувалися всі повітові гімназії (училища) та приходські училища. Більше того, директор повинен був опікуватися розширенням мережі навчальних закладів губернії перших двох рівнів [4, с.89-91].

В Катеринославській губернії з 1836 по 1855 рр. загальна кількість навчальних закладів зросла більше, ніж у сім разів – із 20 до 148, число учнів збільшилося у дев’ять разів. Серед усіх навчальних закладів 53 були підпорядковані Дирекції народних училищ, 95 належали до інших відомств [5, с.156-157]. Крім того, кількість учителів збільшилася у чотири рази. Впершу чергу, зміни в освіті були повязані з розвитком промисловості в губернії.

Завданням руху 60-х років ХІХ ст. прогресивна громадськість визначала звільнення особистості, «створення людини нового типу», а головним засобом досягнення цього вважала освіту. Саме на освічених людей покладалася надія у вирішенні нагромаджених проблем в економічній, соціальній, сімейно-побутовій сферах. Очевидним є те, що в період становлення капіталізму, основним завданням в освітньої системи було збільшення кількості освічених людей задля ефективного промислового розвитку краю. Для реалізації цього завдання необхідним було розширення кількості навчальних закладів початкового ступеня, які були орієнтовані на широкі верстви малозабезпеченого населення; розвиток жіночої освіти; створення спеціалізованих шкіл, які б готували спеціалістів для різних галузей господарства.

1.2. Особливості реалізації селянської, земської та міської реформ в Катеринославській губернії

Скасування кріпосного права і проведення інших буржуазних реформ 60 –

70-х років створили умови для більш швидкого переходу Росії до капіталізму. Соціально-політичний лад царської Росії поступово пристосовувався до потреб капіталістичного розвитку.

Реформи другої половини ХІХ ст. спричинили розвиток ринкових відносин, сприяли промисловому перевороту в Україні. Перетворення кріпаків на особисто вільних селян, надання їм земельних наділів, хоч і на невигідних умовах, розширили сферу дії товарно – грошових відносин, ринок робочої сили, нерухомості. Мануфактурне виробництво практично повністю було замінено на фабрично – заводське з використанням найманої робочої сили та різних парових машин, а потім і двигунів внутрішнього згоряння та електричних.

Після реформи 1861 р. та пов'язаних з нею змін в соціально-економічних відносинах починається і новий етап в житті Катеринослава. Населення міста почало швидко зростати. Джерелом поповнення кількості мешканців Катеринослава виступали , в основному, селяни, які йшли до міста на заробітки. Якщо в 1857 р. населення міста становило 13217 осіб, то на 1865 р. воно склало 22846 осіб, тобто зросло на 173%. У 1885 р. Катеринослав уже мав 46876 мешканців. За 20 років населення міста подвоїлося. Період, «сонному дреманию подобный», в житті Катеринослава закінчився [6, c.35-37].

Цю ситуацію добре ілюструє уривок з книги етнографа і письменника О.С.Афанасьєва-Чужбинського «Поездка в Южную Россию», опублікованої у Петербурзі в 1861 р.: «...Я помню Екатеринослав 12 лет назад, когда его еще можно было назвать городишкой и довольно непривлекательным, как по его строениям, так и по страшной невылазной грязи ... Теперь, через девять лет, мне пришлось несколько раз побывать в Екатеринославе, и я нашел в нем небольшую перемену: выстроились несколько домов на главной улице, и вдоль этой широкой, почти как Невский проспект, улицы, протянуто шоссе сверху до казенного сада... Шоссе это обведено с двух сторон тротуарами, обсаженными акациями, сиренью и кое-какими другими деревьями. Казенный сад, при котором находится училище садоводства, имеет прекрасные аллеи, отлично содержится и служит местом для городских гуляний» [7, с.278].

Змінюється як кількісний склад так і якісний склад Катеринослава, по перепису населення найбільше жителів міста були зайняті в промисловості, службі в війську, обслуговуючій сфері,залізничному транспорті. (Додаток Б)

Значні зміни в системі управління відбулися після проведення реформ

60-70-х років. Головним їхнім результатом було введення органів місцевого самоврядування. Земська реформа була проведена тільки в шести з дев'яти українських губерній (Харківській, Полтавській, Чернігівській, Херсонській, Катеринославській та Таврійській). Сфера діяльності нових органів всестанового самоврядування була обмежена господарсько-культурними справами: освітою, охороною здоров'я, торгівлею, будівництвом та ін. До компетенції земств належало: влаштування, утримання і будівництво місцевих шляхів; здійснення заходів щодо піднесення хліборобства, торгівлі, місцевої промисловості; опіка медицини, освіти, ветеринарної справи, налагодження місцевого зв'язку та протипожежного захисту, визначення грошових і натуральних повинностей для земських потреб.

«Катеринославські губернські відомості», як місцева газетна періодика офіційного характеру, висвітлювали різноманітні аспекти життя краю та діяльності земства. В них можна знайти інформацію про діяльність училищної ради земства, звіти та статистичні матеріали, що надсилалися в редакцію за її проханням від повітових та губернських земських установ, відкриття музичних сезонів та діяльність товариства любителів музики, театральне життя та поставлені вистави, видатних діячів Катеринославщини, відкриття книжкових магазинів, проведення виставок в Катеринославській губернії та за її межами, благодійність та благодійні заходи, діяльність товариства заохочення художників, забезпечуючи документообіг та справочинство місцевих державних установ. Вони містять інформацію стосовно діяльності навчальних закладів губернії та стану народної освіти в повітах (кількість школярів, укомплектованість навчальних закладів педагогічними кадрами, заробітна плата, стан приміщень, джерела фінансування, надходження та витрати коштів, діяльність сільських громад, навчальні предмети, найбільш успішні освітні заклади тощо) [8, c.98-100].

Аналогічний зміст мала міська реформа 1870 року. Спочатку її дія була поширена на Київ, Катеринослав, Миколаїв, Полтаву, Харків і Херсон.

По своїй компетенції міське самоврядування майже не відрізнялось від земського.

На основі проведеного аналізу встановлено, що причинами реформування освітньої системи в різні періоди часу виступали підвищення попиту на освічених осіб, зміна державного ладу, приведення навчальних закладів і процесів до загальноприйнятої практики. Система освіти в межах Катеринославської губернії пройшла тривалий і складний шлях, і мала такі тенденції розвитку: чим вищий рівень прогресу, тим збільшується потреба у освіті та удосконалюється система надання освітніх послуг.

РОЗДІЛ 2

ОСВІТА ЯК СКЛАДОВА СУСПІЛЬНИХ РЕФОРМ 1860- 1870-Х РР.

2.1. Напрями реформування освітньої сфери суспільства

Концепцію реформування освітньої сфери готував Учений комітет Міністерства народної освіти – колегіальний орган (7 членів), до якого входили провідні фахівці з навчальних предметів, і куди скеровували основні пропозиції щодо реформування навчальних закладів. Саме Вчений комітет, що розпочав діяльність у 1856 р., розробляв проекти реформ, які подавали на розгляд Міністра народної освіти.

Дослідження наукової, історичної, статистичної, історико-краєзнавчої літератури дозволило виявити та систематизувати дані про освітні заклади краю вищевказаних часових меж, які забезпечували підготовку за певним освітнім рівнем (Додаток Б).

Першому етапу передували знищення Запорізької Січі та Війська Запорізького Низового, внаслідок чого в краї зникало козацьке управління та самоврядування і почалось наставляння загальноімперської політики.

Перший етап (1782-1805 рр.), початок якого пов’язаний із шкільною реформою 1782 р. за якою засновувались училища двох типів – головні чотирикласні в губерніях та малі двокласні в повітах. Верхня часова межа даного етапу обумовлена появою нового типу навчальних закладів у губернії – гімназій. Перший етап характеризувався загальноросійською реформою: в губернії вперше впроваджувалася загальнодержавна політика освіти, утворювались нові форми початкової освіти. За освітньою реформою 1803-1804 рр. вводилися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські гімназії, університети.

Другий етап (1805-1899 рр.) відзначився розвитком освітньої системи регіону як складової освітньої системи Російської імперії.

Даний етап зумовлений іншою реформою: зміна форм закладів початкової освіти в 1805 р. (парафіяльні, повітові училища), організація чоловічих гімназій, розширення переліку соціальних класів, допущених до навчання в училищах і гімназіях з 1861 р., поділ середньої освіти на класичну і реальну, дозвіл на навчання неправославним студентам в гімназіях, започаткування відокремлених жіночих освітніх закладів після 1871 р. Етап характеризувався розподілом освітніх закладів за соціальною та етнічною приналежністю, функціонуванням селянських, повітових, приходських училищ, приватних пансіонів, духовної семінарії та духовного училища, першої науково-дослідної установи, притулку для дітей обох статей з найбідніших верств населення, училища для осіб жіночої статі, що сприяли охопленню освітою різних верств населення.

Стратегічними цілями, що стояли перед державою, були: поширення грамотності серед населення, розширення масштабів підготовки інтелігенції, демократизація науки і освіти, ліквідація перешкод на цьому шляху. Нагальними були завдання реформувати і модернізувати діючі навчальні заклади, створити нові ланки освіти (народна початкова школа, середня спеціальна і педагогічна освіта) і окремі напрямки (жіночу середню і спеціальну освіту). Проте, винятково держава за допомогою Міністерства народної освіти та інших зацікавлених відомств не могла вирішити всі ці глобальні, розраховані на десятиліття невпинної роботи завдання. Об’єктивно виникала необхідність включення в процеси модернізації системи освіти громадської і приватної ініціативи та заохочення благодійності.

За шкільною реформою 1864 р. початкові школи поділялися:

1)Однокласні з трирічним терміном навчання

2) Двокласні з п'ятирічним терміном навчання.

Становище стало поліпшуватися після проведення реформ. Відкриттю нових шкіл у 70-х рр. XIX ст. сприяли земства. Вони опікувалися змістом навчання, збільшували кошти на утримання та будівництво шкіл. Із 1871 до 1895 р. ці виплати зросли в 6 разів. Упроваджувалося вивчення історії, географії, математики. Наприкінці XIX ст. кількість початкових шкіл у під російській Україні зросла у 12 разів (порівняно з серединою століття), однак вони не задовольняли потреби народу в початковій освіті. Рівень грамотності населення на цей час становив 15—20%. Якість навчання у народних школах була низькою. Найпримітивнішу освіту давали церковнопарафіяльні школи, які в 1900 р. становили 80% від усіх початкових шкіл. Навчання в них обмежувалося читанням, початками арифметики та вивченням молитов.

Після реформи 1861 р. мережа закладів початкової освіти значно розширилася. У 1864 і 1871 рр. урядом були прийняті положення, які регулювали її. Вони дозволяли займатися освітньою діяльністю земствам. Почавши її приблизно з 70-х рр., земства наприкінці століття мали 3200 шкіл. Ці школи краще фінансувалися, а отже, мали кращі приміщення, кращих вчителів і багатші бібліотеки. Усього в Україні у 1897 р. налічувалося близько 17 тис. початкових шкіл, що утримувалися державою, громадянами, земствами, церквою, приватними особами.

Однак цієї кількості шкіл було замало, щоб охопити навчанням усіх дітей. Лише близько 20% населення України віком старше 10 років у 1897 р. уміли читати. Серед власне українців таких було 13%. І це у той час, коли у росіян в Україні цей покажчик був удвічі, а серед євреїв утриче вищий. Політика реформ проводилася царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Уряд не дозволяв здійснювати навчання українською мовою. Валуєвський циркуляр та Емський указ чітко визначили головний напрямок освітньої політики російської влади на українських землях: не допустити українську мову в школу. Міністерство контролювало, щоб навчання в усіх ланках освіти - від початкової до вищої - велося тільки російською мовою. Проте завдяки поширенню початкової освіти рівень письменності в українських селах наприкінці XIX ст. становив близько 20 %, а в містах — 50 %.

У 1862 р. на українських землях працювало понад 110 недільних шкіл. Викладання в багатьох із них здійснювалося українською мовою, було видано букварі й підручники, у тому числі «Буквар» Т. Шевченка. Однак того ж року царський уряд закрив недільні школи, а багатьох їх організаторів і викладачів було заарештовано. Проте недільні школи не припинили свого існування. Великих зусиль для розвитку недільних шкіл, а також жіночої освіти доклала Христина Алчевська (1841—1920). Не маючи змоги в дитинстві здобути повноцінну освіту, вона майже все своє життя присвятила тому, щоб зробити освіту доступною для широких верств суспільства, а особливо для жінок. У 1862 р. вона заснувала жіночу недільну школу, яка впродовж восьми років діяла нелегально, а з 1870 р., після переведення на законну площину, 60 років була прогресивним педагогічним та організаційно-методичним центром освіти дорослих не тільки на українських землях, але й у всій Російській імперії. У 1879 р. власними коштами Х. Алчевська збудувала однокласну земську школу в селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині — Луганська область). 

Значно більше уваги уряд імперії приділяв середній освіті, адже вона вважалася основою вищої освіти, яка готувала фахівців державного управління, народного господарства, культури й науки.

У системі середньої освіти Російської імперії існувало кілька типів шкіл: класичні гімназії, реальні гімназії, кадетські й духовні училища, семінарії. У класичних гімназіях перевага віддавалася вивченню грецької, латинської мов і логіки, а їхні випускники отримували право вступати до університетів. У реальних гімназіях здебільшого вивчали сучасні європейські мови, математику, природничі науки. У 1859 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію. Відповідно до прийнятого у 1864 р. «Статуту гімназії і прогімназії», встановлювалися класичні та реальні гімназії (замість повітових училищ) — неповні середні навчальні заклади. В Україні гімназії поширювалися повільно, їх було замало, щоб задовольнити потреби навіть половини бажаючих до них вступити. Доступ обмежувався і через високу плату за навчання. Станом на 1876 р. гімназії існували в усіх губернських, а також у деяких повітових містах. У 90-х рр. ХІХ ст. на українських землях працювали приблизно 150 чоловічих і жіночих гімназій.

Для розмежування реальної та класичної середньої освіти в 1871 р. було проведено реформу середньої освіти. Реальні гімназії перетворилися на реальні училища. Вони давали чітко виражену професійну спеціалізацію, готували учнів до практичної діяльності. Навчання в реальних училищах тривало шість років. Сьомий (додатковий) клас давав право вступати до технічних вузів. На 1876 р. налічувалося 19 реальних училищ. Їх кількість не змінювалася до кінця століття.

Зусилля влади у сфері просвітництва скеровані на мобілізацію всіх людських ресурсів на модернізацію країни. Указом від 5 травня 1856 р. народну освіту визнано «першорядною державною функцією і запорукою майбутнього процвітання…» [9, c.173-179]. Основними принципами освіти визначено загальнодоступність, демократизм та відкритість навчальних закладів. Отже, здобути знання могли всі бажаючі незалежно від статі та соціального становища.

Перша за часом освітня реформа стосувалася жіночої освіти. 30 травня 1858 р. затверджено «Положення про жіночі училища Міністерства народної освіти», за яким у містах дозволяли відкривати жіночі училища для приходящих дівиць усіх станів. У тому ж році професор педагогіки М.О. Вишнєградський ініціював проект докорінних змін у системі інститутської освіти, запропонувавши організацію нового навчального закладу для дівчат – відкритого і загальнодоступного, освітня програма якого дорівнювала курсу інституту шляхетних дівчат. У 1859 р. було визначено відомчу підпорядкованість жіночих училищ: училища, які створювалися коштом приватних осіб і громадських інституцій, перебували у віданні Міністерства народної освіти; училища, які організовувало відомство закладів імператриці Марії (опікувалося жіночими установами) підпорядковувалися йому. З 1862 р. училища відомства отримали назву Маріїнські. 24 травня 1870 р. затверджено нове «Положення про жіночі навчальні заклади відомства Міністерства народної освіти», за яким всі жіночі училища відомства перейменовувалися в гімназії і прогімназії. Термін навчання в гімназіях збільшено до 7 років, а в прогімназіях залишався трирічним. Було чітко визначено правове становище випускниць. Схвальний атестат гімназії та закінчення педагогічного класу гарантували права домашніх учительок, решті випускниць надали права вчительок народних училищ [10, c.48-50]. За законом вони мали право організовувати приватні навчальні заклади, викладати у відповідних приватних і державних закладах, займатися навчанням у родинах та отримувати пенсії за вислугу років [11,c.185].

Провідне місце в становленні жіночої освіти в Катеринославі належить Олександрі Якимівні Риндовській. Як і всюди в дореволюційній Росії, в Катеринославі більшість жінок були неписьменними. Так, в 1864 р кількість учнів в жіночих навчальних закладах становило лише близько 2,2% жінок міста. У 1865 р. у місті організоване 4-х класне державне жіноче училище, яке у 1870 р. отримало статус гімназії. Це була перша державна жіноча гімназія у Катеринославі, названа Маріїнською, в пам'ять померлої імператриці. Багаторічним директором її була Олександра Якимівна Риндовська (нині це школа №33). У гімназії навчалося 370 учениць, із них 180 дітей дворян і чиновників, міщан і ремісників –160, тобто можна зробити висновок про всестановий та демократичний характер навчального закладу, а також доступність одержання початкової педагогічної освіти. У 1870 р. з ініціативи О.Я.Риндовської створено «Общество попечительства о женском образовании». В 1872 р. ним відкривається «Безкоштовна школа» для дівчат, а через 15 років має під своєю опікою дві жіночі школи, в яких вже навчалося майже 25% всіх школярок Катеринослава. Джерелами існування шкіл були: аматорські вистави, здійснювані членами суспільства, членські внески і невеликі пожертви окремих осіб. Професійне навчання в школах проводилося на трьох відділеннях: білошвейние, вишивальному і модному.

Зміст безкоштовних шкіл здійснювалося з наступних матеріальних засобів: членських внесків і допомоги від міста. За даними на 2.04.1884 року:

посібники від міста становили 48 570 руб .; посібники від губернського земства 7200 руб .;

допомоги від казни на професійний відділ школи - 460 руб .;

пожертвування від різних осіб і установ - 17 333 руб .;

спеціальні пожертви - 7790 руб .;

заробіток рукодільних класів.

У Катеринославській жіночій гімназії (1865) станом на 1881 р. із 15 учительок, які тут працювали, стаж більше десяти років мали три особи. Серед них О. А. Чернова (Риндовська), начальниця гімназії, домашня наставниця, випускниця Одеського інституту шляхетних дівчат, працювала 16 років.

На початок 1894/95 навчального року в безкоштовних школах навчалося 166 чол. За минулі 10 років було прийнято на навчання 717 учениць [12, c.78-85].

З 1872 р. дозволено відкривати приватні жіночі гімназії як один зі шляхів задоволення зростаючої потреби в освіті дівчат. На початок 1880-х рр. у 9 українських губерніях діяло 89 середніх жіночих навчальних закладів різних типів з 18 777 ученицями. У Катеринославській губернії станом на 1899 р. було усього дві жіночі гімназії та єпархіальне училище [13, c.644-649].

Організація загальнодоступних відкритих дівочих гімназій з кінця 50-х років ХІХ ст. значною мірою сприяла становленню нової моделі жіночої освіти модерного часу. Метою громадських навчальних закладів, доступних для учениць із «невибагливих родин», стало надання ґрунтовної середньої освіти. Жіноча гімназія не тільки давала певні знання, а й формувала світоглядні засади, пробуджувала в учениць допитливість та прагнення до самовдосконалення. Проте навчальні програми жіночої середньої школи, порівняно з чоловічою, зберігали «полегшений» характер, наприклад із фізики, математики, хімії (Додаток В).

Діяльність жіночих гімназій суттєво вплинула на пом’якшення режиму в інститутах шляхетних дівчат, зокрема руйнації їхньої закритості й елітарності. Реформування зазнали і навчальні плани та програми інститутів, які скеровуються на надання вихованкам ґрунтовної підготовки, отже розширення базового компонента середньої освіти.

Важливою складовою освітніх реформ стало вдосконалення чоловічої середньої школи. При обговоренні проекту Статуту загальноосвітніх навчальних закладів основні пропозиції від педагогів українських губерній полягали у впровадженні викладання українською мовою з метою найшвидшого оволодіння грамотою [14, c.591]. Громадсько-педагогічний рух, спрямований на демократизацію засад суспільного буття в державі, зокрема звільнення селян від кріпацтва (1861), земська (1864), судова (1864) і міська (1870) реформи, зумовили затребуваність у суспільстві не стільки класичного, скільки реального типу середньої освіти. 19 листопада 1864 р. прийнято Статут гімназій і прогімназій, за яким гімназії поділяли на класичні та реальні з семирічним терміном навчання. Повітові училища реорганізовували у прогімназії, які дорівнювали чотирьом нижчим класам гімназії.

Політична нестабільність у країні позначилася на політиці уряду і посиленні поліцейсько-охоронних функцій держави, що чітко простежується у сфері просвітництва. 14 квітня 1866 р міністром народної освіти призначено відвертого консерватора обер-прокурора Синоду Д.А. Толстого, який метою своє діяльності бачив «виховання юнацтва…в дусі істин релігії, поваги до права власності та дотримання основ громадського порядку» [15, c.104-105]. Міністр уважав, що повагу до закону необхідно виховувати в стінах навчального закладу. Концепцію нового реформування середньої школи сформували такі засади: пріоритет класичної освіти; чітка регламентація навчальних програм і планів; розвиток пансіонів при гімназіях та прогімназії. Нормативним актом став новий «Статут гімназій і прогімназій» від 30 липня 1871 р. та «Статут реальних училищ» від 15 травня 1872 р.[16]. Метою діяльності гімназій було надання юнакам загальної освіти і підготовка до вступу в університет, реальні училища мали надавати загальну освіту «пристосовану до практичних потреб і набуття технічних знань».

В умовах контрреформ 1880-х рр. влада посилює самодержавно-охоронну політику, спрямовану на контроль за громадськістю і освітньою сферою. У 1882 р. міністром народної освіти стає І.Д. Делянов, яким ужито заходів щодо обмеження доступу до гімназійної освіти дітей з нижчих прошарків. Циркуляр від 18 червня 1887 р., який сучасники назвали «циркуляром про кухарчиних дітей», рекомендував, щоб до гімназії і прогімназії допускали тільки дітей, які перебували під опікою осіб, що мали надійні гарантії в моральному над ними домашньому нагляді. При неухильному дотриманні цього правила гімназії та прогімназії звільняться від вступу до них дітей кучерів, лакеїв і кухарів, праль, дрібних крамарів тощо, яких, за окремим винятком, не потрібно виводити за межі середовища, до якого вони належать.

В Катеринославському повіті, до складу якого входило і Камянське, нараховувалося, за станом 1886 року, 71 школа з 3557 учнями; з них 5 училищ і 45 земських сельських шкіл. Учнів у міністерських училищах навчалося 432, в земських — 2462. Бюджет земських училищ становив 16190 крб.; на одне міністерське училище земство відпускає 300 крб. В цей час діяло 13 церковно-приходських шкіл і 8 шкіл писемності, в яких навчалося 663 учнів і тільки в селі Романково-1 діяла школа [17, c.157].

Отже, протягом 1860─1870-х рр. реформування зазнала загальноосвітня школа. Ухвалені статути чоловічих гімназій посилювали класичну спрямованість освіти. Альтернативою було реальне училище з професійно-практичним напрямом підготовки, доступне широким верствам населення. Жіноча школа набуває відкритості і загальнодоступності. Жіночі гімназії активно організовуються, а їхні випускниці отримують педагогічну кваліфікацію і правові гарантії.

2.2.Висвітлення питання розвитку освіти в Катеринославі на сторінках періодичних видань того часу

На Катеринославщині процес розвитку освіти в повній мірі відобразився на сторінках неофіційної частини «Катеринославських губернських відомостях», яка на той час виходила окремими примірниками.

На сторінках видання розвиток освіти краю другої половини ХІХ ст. представлений доволі широко, що пов’язано як з реформами 60-70 рр. ХІХ ст., внаслідок чого освіта отримала бурхливий розвиток, так і з еволюцією самого часопису та діяльністю його кореспондентів. У 1864 р. одночасно були затверджені Положення про народні училища та Положення про земські установи, згідно з якими до компетенції земств входили контроль та організація народної освіти, в тому числі розробка проектів нових шкіл та програм, будівництво шкільних та господарських приміщень, що і відбувалося через повітові училищні ради. Це призвело до появи низки земських шкіл на території губернії. А вже в 80-ті рр. уряд та церква, стурбовані збільшенням кількості земських шкіл, починають вводити церковні школи. Матеріальним забезпеченням цих шкіл мав займатися Св. Синод, якому вони були підзвітні. Але насправді коштів Синоду на утримання церковних шкіл не вистачало, тому в цей період починається активна боротьба між повітовими відділеннями єпархіальних училищних рад та училищними радами земств за кошти сільських громад, які фінансували як перших, так і других. Все це знайшло відображення на сторінках «Катеринославських губерних відомостей», в особливості в публіцистичних статтях І. Чудновського, В. Галунова, А. Єгорова, Г. Соколова, І. Верещацького та в редакційних статтях, за допомогою яких училищні ради двох відомств висловлювали своє ставлення одна до одної, дискутували, викладаючи аргументи на користь світської або церковної освіти. Таким чином, вони намагалися заручитися підтримкою сільських громад. В свою чергу редакція часопису силкувалася висловити суспільну думку з даного питання. Загалом, ці матеріали газети дають можливість побачити тісну взаємозалежність та взаємозв’язок між такими суб’єктами освітнього процесу, як земські та єпархіальні училищні ради й сільські громади.

Замітки в більшості своїй висвітлюють різні аспекти функціонування навчальних закладів міста Катеринослава, але надають інформацію і стосовно загальної кількості світських та церковнопарафіяльних шкіл губернії та учнів, що в них навчаються , джерел фінансування, роботи Міністерства народної освіти та її комісій, що розглядають певні проекти в галузі освіти, документообігу між департаментами Міністерства народної освіти та навчальними округами, діяльності Одеського навчального округу, до відомства якого належала і Катеринославська губернія, (в тому числі щодо введення певних обмежень, видання циркулярів, призначення на посади, проведення шкільних перевірок, введення нових програм та статутів для реальних училищ)та церковної освіти (в тому числі про створення повітових відділень єпархіальних навчальних рад та правил, що регламентують їхню діяльність, призначення членів цих рад). Що стосується решти заміток, то вони висвітлюють окремі аспекти діяльності міських навчальних закладів, зазвичай таких, що мають надзвичайний характер, як-то: відкриття ремісничих класів в місцевій єврейській школі, виділення території для будівництва приміщення реального училища, кошторис губернського земства, факти виявлення певних захворювань, збір коштів для безкоштовної жіночої школи, проведення народних читань в приміщенні шкіл міста. Майже не зустрічаються повідомлення, які б надавили відомості щодо організації навчально- виховного процесу в цих закладах, хіба що крім повідомлення про початок занять в школах. Новини, надруковані в цій же рубриці, зазвичай, містять коротенькі повідомлення стосовно кадрових змін в педагогічних колективах міських шкіл. Натомість звіти, що публікуються в «Місцевій хроніці», надають інформацію стосовно засідань земських зборів, на яких обговорювались питання освіти, стану народної освіти за попередні роки, про благодійні заходи на користь різних шкіл, малозабезпечених учнів та студентів, правила вступу до навчальних закладів, в тому числі і вищих тощо. Крім того, в «Місцевій хроніці» публікували і витяги з документів [8,c.100-106].

Таким чином, реформи 60-70 рр., ставши поштовхом для розвитку освіти другої половини ХІХ ст., мимоволі актуалізували питання освіти на губернському та повітовому рівнях. Про актуальність даного питання свідчать і наступні дані. Якщо за 1858 р., включаючи всі номери КГВ, знаходимо лише 5 публікацій стосовно освіти, то вже за 1888 р. їх кількість досягає 43, а в 17 номерах часопису за 1889 р. - 13. При цьому слід зазначити, що публікації 1858 р. жодним чином не відображають розвитку освіти на Катеринославщині, а надають відомості лише про бібліотеки, Академію Наук, вищі навчальні заклади й мають характер оголошень. Натомість публікації 1888-1889 рр. - різнопланові та різножанрові, - в повній мірі відбивають стан освіти губернії у другій половині ХІХ ст. (законодавство, роль земств у розвитку народної освіти, діяльність сільських громад, кількість та типи шкіл тощо).

ВИСНОВКИ

Незважаючи на відсутність української державності, у другій половині XIX — на початку XX ст. відбувалося формування основ української національної освіти та науки. У цей час у системі освіти на українських землях відбулися позитивні зрушення, зумовлені потребами часу. Проте ні Російська імперія, ні Австро-Угорщина не сприяли розвитку освіти українською мовою. Однією з найскладніших проблем залишалася українізація школи.

Фундація відкритих навчальних закладів започатковує нову епоху жіночої освіти: доступна у першій половині ХІХ ст. обмеженому числу дівчат, переважно дворянського походження, з початку 1860-х років жіноча середня освіта (гімназії) стає загальнодоступною для всіх станів і поширюється в усіх містах країни. Не всі розвинуті держави Європи на той час мали розгалужену і прогресивну систему жіночої середньої освіти. У Франції, аналогічні заклади для дівчат відкрито лише в 1880-х р.р.

У сфері чоловічої школи зусилля спрямовувалися на збереження класичної 8-річної гімназії (42% годин відводили давнім мовам), що готувала до вступу в університет. Реальні училища за Статутом 1872 р. мали основний і комерційний відділи, у 7-му класі забезпечували професійне спрямування (механіко-технічне, хіміко-технологічне). Їхні випускники вступали до вищих професійних навчальних закладів.

Позитивними результатами освітніх реформ на прикладі навчальних закладів м. Катеринослава стало розширення мережі гімназій, особливо приватних навчальних закладів, піклування про них земських установ .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Березівська Л.Д. Реформування шкільної освіти в Україні у ХХ ст.: монографія / Л.Д. Березівська. – К.: Богданова А. М., 2008. ─ 406 с.

2. Горожанкіна Н.А. «Розвиток освітньої системи у Катеринославській губернії-Дніпропетровськомурегіоні: історико-географічний аналіз – c.100

3. Кодан С.В. «Образование юношества, предназначенного к частям службы государственной». Государственно-правовая подготовка чиновников в России в 1800–1850-е гг. // ЧиновникЪ. – 2005. – № 1. (http://chinovnik.uapa.ru/modern/article.php?id=554)

4. Мизко Н.Д. Памятная записка о жизни Димитрия Тимофеевича Мизко. – Одесса, 1849-с.89-91

5. Грахов Я. Краткий историко-статистический обзор Екатеринославской гимназии и подчинённых ей учебных заведений. – Одесса, 1856c.156-157.

6. Кавун М. Дніпропетровськ. Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001-c.35-37

7. Яворницкий Д. И. История города Катеринослава / Д. И. Яворницкий. – Днепропетровск : Сич, 1996. – c. 278.

8. Аванесян Д. «Катеринославські губернські відомості” як джерело з історії культурного життя Катеринославщини ХІХ ст.» // Історія і культура Придніпров'я. Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. – Д.: Національний гірничий університет, 2009. – Вип. 6. – c. 98-109.

9.Док. № 74. Именной указ Правительствующему Сенату «О принятии учебных заведений народного просвещения под ближайшее его императорского величества наблюдение и попечение» от 5 мая 1856 г. // Начальное и среднее образование в Санкт-Петербурге ХІХ – начало ХХ века: Сб. док. – С.Пб., 2000. –c. 173-179.

10. Положение о женских гимназиях и прогимназиях Министерства народного просвещения // Сборник действующих постановлений и распоряжений по женским гимназиям и прогимназиям Министерства народного просвещения / Сост. М. Родевич. – СПб., 1884. – c. 48-50.

11. Домашние наставницы и учительницы // Алфавитный сборник законоположений и распоряжений помещенных в циркулярах по Санкт-Петербургскому учебному округу с 1883 по 1893 г. / Сост. В. Демант. – СПб., 1895. – c. 185.

12. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА: історичні процеси, події, постаті. Вип. 12. 2014 р.-c.78-85

13. Драч О.О. Освіта жіноча в Україні / О.О. Драч // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2010. – Т. 7. МлО. – c. 644-649.

14. Замечания на проект устава общеобразовательных учебных заведений и на проект общего плана устройства народных училищ. – СПб.: Тип. Академии наук, 1862. – Ч. 1. – c.591.

15. Высочайший рескрипт председателю Комитета Министров князю Гагарину от 15 мая 1866 г. // Журнал Министерства народного просвещения. – 1866. – Т. CXXX. – c. 104-105.

16. Устав гимназий и прогимназий Министерства народного просвещения 30 июня 1871 г. // Хрестоматия по истории педагогики [Електронний

ресурс] / Под ред. С.А. Каменева; сост. Н.А.Желваков. ─ М.: Учпедгиз, 1936. – Режим доступу: http://www.detskiysad.ru/raznlit/istped001.html

17. Матеріал з Вікіпедії Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с.

Додаток А

О количестве населения, фабрик, учреждений, учебных заведений... в Екатеринославе, 1850 г.

ИЗ “ВОЕННО-СТАТИСТИЧЕСКОГО ОБОЗРЕНИЯ РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ”

Общее число жителей в городе обоего пола 8998...

Из учебных заведений имеются: гимназия с благородным пансионом, при которой находится значительная библиотека (до 4 тыс. томов), также уездное и приходское училища, два частных мужских пансиона и один женский.

Из фабрик находится одна суконная, а из заводов: 7 салотопенных, 2 мыловаренных, 5 свечных.

Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. XI, ч. 4, Екатеринославская губерния. С.-Петербург, 1850, с. 156—157.

Додаток Б

Типи навчальних закладів у Катеринославській губернії – Дніпропетровському регіоні

(1782-2010 рр.)

Горожанкіна Н.А. «Розвиток освітньої системи у Катеринославській губернії - Дніпропетровському регіоні : історико-географічний аналіз»

Додаток В

Статистические сведения из “Первой Всеобщей переписи населения Российской империи” о составе населения Екатеринослава. 1867 г.

XXI. Распределение населения по группам занятий

Группы занятий

В г. Екатеринославе

Лица, имеющие самостоятель-ные занятия

Члены семей

м.

ж.

м.

ж.

1. Администрация, суд и полиция

864

-

378

920

2. Общественная и сословная служба

192

-

99

269

3. Частная юридическая деятельность

83

4

52

109

4. вооруженные силы

4436

-

97

252

5. Богослужение православного исповедания

95

195

104

146

6. Богослужение других христианских исповеданий

7

-

4

10

7. Богослужение нехристианских исповеданий

35

-

34

77

8. Лица при церковных кладбищах

142

3

86

174

9. Учебная и воспитательная деятельность

511

260

327

648

10. Наука, литература и искусство

114

14

43

82

11. Врачебная и санитарная деятельность

419

241

154

342

12. Служба при благотворительных учреждениях

14

7

12

22

13. Деятельность и служба частная. Прислуга, поденщики

5999

7185

1310

2941

14. Доходы с капитала и недвижимого имущества

951

1032

961

1998

15. Средства от казны, общественных учреждений и частных лиц

1142

918

15

43

16. Лишенные свободы и отбывающие наказание

420

32

-

-

17. Земледелие

408

28

68

142

18. Пчеловодство и шелководство

2

-

-

3

19. Животноводство

4

2

3

5

20. Лесоводство и лесные промыслы

77

2

30

52

21. Рыболовство и охота

2

-

1

1

22. Добыча руд и копи

41

-

27

53

23. Выплавка металлов

-

-

-

-

24. Обработка волокнистых веществ

56

95

30

79

25. обработка животных продуктов

128

8

45

113

26. обработка дерева

2054

10

1017

2098

27. Обработка металлов

4661

15

1901

4416

28. Обработка минеральных веществ (керамика)

259

42

113

225

29. Производства химические и связанные с ними

138

4

65

120

30. Винокурение, пиво- и медоварение

114

9

39

98

31. Прочие напитки и бродильные вещества

51

7

45

97

32. Обработка растительных и животных питательных продуктов

1045

125

408

790

33. Табак и изделия из него

86

119

41

105

34. Полиграфические производства

443

27

198

364

35. Инструменты физические, оптические, хирургические, часы, игрушки

149

1

68

93

36. Ювелирное дело, живопись, предметы культа

116

1

74

134

37. Изготовление одежды

2964

1372

1856

3908

38.Устройство, ремонт, содержание, жилищные и строительные работы

2234

11

939

2111

39. Производство экипажей и постройка деревянных судов

24

-

6

21

40. Не вошедшие в предыдущие группы или неопределенные

1749

16

442

1121

41. Водные сообщения

68

-

59

108

42. Железные дороги

2268

78

1179

2516

43. Извозный промысел

1240

-

884

1759

44. Остальные сухопутные сообщения и средства передвижения

60

-

27

83

45. Почта, телеграф, телефон

217

29

74

190

46. Кредитн. и обществн. комерч. учреждения

137

5

90

179

47. Торговое посредничество

267

11

270

544

48. Торговля вообще без точного определения

337

58

186

404

торговля:

49. Живым скотом

83

-

73

148

50. Зерновыми продуктами

480

23

374

825

51. Остальными продуктами сельского хозяйства

1812

456

1868

3146

52. Строительными материалами, топливом

858

14

524

1119

53. Предметами домашнего обихода

113

11

37

156

54. Металлическими товарами, машинами и оружием

180

5

90

199

55. Тканями и предметами одежды

924

36

348

984

56. Кожами, мехами и проч.

127

7

65

141

57. Предметами роскоши, наук, искусства, культуры и т.д.

107

8

22

199

58. Остальными предметами

149

5

75

200

59. Разносная и развозная

165

47

22

216

60. Трактиры, гостин., меблир. комнат., клубы

341

148

198

476

61. Торговля питейная

160

40

101

189

92. Чистота и гигиена тела

152

497

171

265

63. Лица неопределенных занятий

264

59

94

206

Первая Всеобщая перепись Населения Российской империи, 1867 г., XIII Екатеринославская губерния. СПб., 1904, с. 4, 5, 15, 44,45, 142,143.

Додаток Г

Розподіл навчальних годин у гімназіях

Предмет Кількість годин у класах

Підготовчий клас

І

ІІ

ІII

IV

V

VI

VII

VIII

Закон Божий

4

2

2

2

2

2

1

1

1

Російська мова із церковно-слов’янською

6

4

4

4

3

3

2

2

2

Короткі основи логики

---

---

---

---

---

---

---

1

---

Латинська мова

—------

8

7

5

5

6

6

6

6

Грецька мова

---

---

---

5

6

6

6

6

7

Математика (із фізикою, математичною географією та коротким курсом природознавства)

6

4

4

4

4

4

6

5

6

Географія

—------

2

2

2

2

---

---

1

1

Історія

---

---

—-----

2

2

2

2

2

2

Французська або німецька мови

---

---

3

3

3

3

3

2

2

Чистописання

6

3

2

---

---

---

---

---

---

Разом в класичних гімназіях

22

23

24

27

27

26

26

26

27

Разом в реальних гімназіях (з 1872 – училища)

22

23

27

30

30

29

29

28

29

Додаток складено автором на підставі: Логинова О.А. Учебно-воспитательный процесс в гимназиях дореволюционной России (на примере гимназий Пензенской губернии): монография / О.А. Логинова, О.Н. Логинов; науч. ред. Л.Д. Гошуляк. ─ Пенза : Изд-во ПГУ, 2009. ─ с. 139.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
ПУБЛІКАЦІЯ МОЖЕ БУТИ ВИКОРИТСТАНА ЯК МАТЕРІАЛ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ
  • Додано
    02.03.2018
  • Розділ
    Історія України
  • Клас
    9 Клас, 10 Клас
  • Тип
    Наукова робота
  • Переглядів
    146
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер материала
    ID699555
Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання