+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »

Реферат. Невмирущий птах мистецтва . Микола Івасюк – художник світового значення

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Ковальчук Г.М.

Старший вчитель

Заставнівського ЗЗСО І-ІІІст

Чернівецької обл.

Невмирущий птах мистецтва

Микола Івасюк – художник світового значення

В історії кожного краю є люди, імена яких овіяні особливою любов'ю, шаною та повагою, як найдорожча національна святиня та гордість. Україна завжди славилася талановитими дітьми, чиї доробки ставали вагомими внесками до скарбниці світової культури. Проте, через колізії історичного розвитку, часом драматичні для українського народу, наші вчені, талановиті поети, письменники, художники, співаки, народні умільці змушені були працювати на теренах чужих держав. Тому їх талант повною мірою не оцінено. За радянських часів їх імена замовчували, викреслюючи з пам’яті народу. Серед них, без особливих вагань, можна назвати й прізвище Миколи Івановича Івасюка, якого знають шанувальники його мистецтва, як величну постать, майстра пензля, цікаву і непересічну особистість.

Обрана мною тема є надзвичайно цікавою. Переконана в тому, що історію відомих людей свого міста чи держави треба знати, любити і берегти.

Кажуть у народі, що про кожну людину судять по тому, що вона залишає після себе. Микола Івасюк залишив нам у спадок величезну спадщину своїх прекрасних полотен, він за допомогою пензля змалював картини життя рідного народу, особливо історію українського козацтва. Він подарував світові шедеври мистецтва, які стали історією. Це голос минулого. Голос до нас, щоб ми берегли історію, цінували її, захоплювалися нею, пишалися насамперед тим, що ми – українці.

Він ішов по терню до зірок

"Доля мого батька в різний 

період була то щаслива і 

радісна, то сумна і журлива. 

Він над усе любив Волю, 

Україну та її славних козаків"

Олена Івасюк

1. Його колиска- земля Буковини

4 квітня 1865 року на Буковині, у Заставні, що потопає в зелених садах серед мальовничих пагорбів та численних ставків, дзеркала яких грайливо виблискують на сонці народився Микола Івасюк, який став відомим українським художником. Батько хлопчика був добрим столярем і різьбярем, а мати — вишиальницею. До них часто збирались сусіди, вели розмови про важке життя-буття, а то, кинувши лихом об землю, співали зворушливих пісень і коломийок, розповідали легенди й перекази про опришків Олекси Довбуша, народних месників Лук'яна Кобилиці, часом заходила мова і про Тараса Шевченка, його послідовника Буковини Юрія Федьковича, який мав у Заставні щирого друга Михайла Дудчака і навідувався до нього. Заходила сюди і Євгенія Ярошинська, відома письменниця і працьовита збирачка народної творчості, що вчителювала в недалекому Брідку.

Його найперший біограф і духовний наставник, критик і публіцист Осип Маковей писав: «У нас, насправді, треба мати не лише талант, а й багато відваги, щоб піти дорогою, яку вибрав собі Микола Івасюк».

Після закінчення школи в Заставні Івасюк вступив до Чернівецької вищої реальної школи, де професором рисування та живопису був перший на Буковині український художник-професіонал Юстин Пігуляк (1845-1919). Саме він виховував у Миколи любов до мистецтва. Пігуляк постійно давав хлопцю безплатні уроки з техніки і композиції живопису, знайомив з історією культури. І саме своєму першому вчителю Юстину Пігулякові завдячував Микола Іванович потягом до історичного жанру.

2. «Аристократ» пензля із Заставни

Після закінчення вищої реальної школи (1884 р.), у 19 років Микола вступає до Віденської Академії образотворчих мистецтв (1885 р.). Роки навчання виявилися складними. У важких умовах, незважаючи на постійні матеріальні нестатки, Івасюк наполегливо вдосконалював свій природний талант, щоденно працював над етюдами, вивчав творчу спадщину уславлених живописців, долав прогалини у знаннях з історії України. Та надихала його не міфологічна тематика, яку культивувала віденська академічна професура, а історія рідного народу, його боротьба за соціальне й національне визволення під проводом Хмельницького, Сагайдачного, Богуна, Кривоноса, Довбуша, Кобилиці. Микола Івасюк став активним читачем бібліотеки Віденського українського товариства "Січ".. Щороку влітку Івасюк багато подорожував Буковиною, Галичиною, Поділлям, малюючи пам’ятки старовини (фортеці, руїни укріплень, музейні реліквії, національний одяг), відвідував історичні місця, пов’язані з битвами часів Богдана Хмельницького.

У 1889 році, після успішного закінчення Віденської Академії Мистецтв і відбуття військової повинності в австрійській армії Миколу Івасюка, як одного з кращих художників історичного жанру, рекомендували до Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені. У Мюнхенській Академії з 1890 по 1896 рік він удосконалював майстерність зі спеціальності й отримав похвальний диплом за свої роботи, його педагогом був професор історичного живопису О. Ліцен-Майер.

Цей період подарував українцю найдорожчих людей: побратима та кохану дружину – німкеню, сестру друга-художника.

Одружився М. Івасюк у 1898 році у Мюнхені з Цецілією Христіанівною Юнг, дочкою небагатих мешканців цього міста. Цецілія (11 березня 1880-1960 р.) була дуже гарною і чудово співала, але якоїсь спеціальності, навіть загальної середньої освіти батьки не змогли їй дати.

Побратимом став талановитий польський баталіст Юзеф Брандт. Юзеф був на 24 роки старшим, уроджений шляхтич. Він щоліта запрошував друзів-художників до своєї садиби в Ороньську: відпочити на природі, помалювати (а малювати було що: Брандт мав власні багаті кінські стайні). Друзі-художники утворили "Вільну Ороньську Академію". Саме тут Микола Івасюк познайомився з українцем Іллею Рєпіним, знавцем козацтва. У цей період художник працює над широкою багатофігурною історичною композицією «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», знайомиться з І. Рєпіним, який згодом у «Листах про мистецтво» напише: «Мені сподобався більше інших один словак із Буковини — Івасюк. Він добре розмовляє українською мовою і трактує переважно українські сюжети: то козака з дівчиною, то запорожця в степу, дуже довго він розробляє сюжет «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва».

Через якийсь час за порадою І. Рєпіна та Ю.Брандта М. Івасюк двічі нелегально їздив до Києва для натурних зарисовок старовинних пам’яток, музейних реліквій та місць, зв'язаних з діяльністю Б. Хмельницького. Подорожі краєм допомагали створенню картин історичного жанру, таких як «Битва під Хотином».

Вперше живописець виставив свої роботи в 1892 на виставці товариства прихильників мистецтва у Львові, а наступного року (1893) з успіхом виставив працю "Хмельницький під Зборовом". Після цієї картини він повністю посвятив себе історичному жанру.

Про Миколу Івасюка жваво заговорила українська, німецька та польська періодика. Усі відзначали діяльність митця у трьох вимірах: як видатного художника, великого громадянина та сумлінного вчителя й наставника. Європейські ЗМІ віщували талановитому юнакові велике майбутнє в умовах постійного проживання за кордоном.

3. Малярська школа М.Івасюка в Чернівцях

У 1897 році, успішно закінчивши навчання у Мюнхенській академії мистецтв, художник поспішив в рідний край, мріючи присвятити себе мистецтву, громадській і педагогічній діяльності, завершити роботу над своїм найбільшим полотном «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». Тоді ж молоде подружжя переїхало до Чернівців. Там жило багато талановитої сільської молоді з Буковини. Так, живучи і працюючи у Чернівцях, Івасюк занурився у вир культурного та громадського життя Буковини. Персональна виставка в Чернівцях стала першою творчою зустріччю із земляками. На суд буковинців він виставив полотна «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком», «Битва під Хотином», жанрові картини «Відпочинок», «Жнива», «Буковинець», «Мати», «Без хліба», «Бідна селянська хата» та багато інших, котрі експонував у виставковій залі майстерні в Чернівцях на вулиці Панській. Осип Маковей на сторінках газети «Буковина» в 1897 році виступив з великою статтею про Миколу Івасюка. Він зокрема писав "Що мені подобається в Івасюкових образах, то природність і краса".

Перед Першою світовою війною крайовий сойм Буковини виділив Івасюкові 1000 крон на відкриття мистецької школи. У цей період Микола Івасюк викладав малюнок і живопис у Чернівецькій вищій православній реальній школі. Жив він тоді в Чернівцях на вулиці Йосифа, неподалік Народного дому, де мав і свої майстерні. У цьому домі Івасюк мав ще одну майстерню, де працювали молоді учні, які малювали церковні образи для іконостасів, котрі завершував Івасюк. Він же розмалював плафон сходової клітки у будинку дирекції Буковинської ощадної каси на теперішній Центральній площі Чернівців, разом з учнями богонатхненно розписав іконостас у новозбудованій тоді церкві Святого Миколая у Заставні. Його іконостаси є у Заставні, в Кіцмані та в деяких селах на Буковині.

Як Юрій Федькович в літературі, так і Микола Івасюк у мистецтві глибоко вболівав за розвиток культури рідного краю, всупереч цісарським верховодам, політиці цілковитого онімечення Буковини, повсякчас намагався всіляко сприяти розвиткові народних талантів шляхом залучення молоді до шкільної науки.

1899р. заснував теоретичні художні курси живопису, українського та зарубіжного образотворчого мистецтва при міському промисловому музеї, пропагував творчість Т.Шевченка, ї. Рєпіна, Я.Матейка та інших прогресивних митців.

Його ідею зразу підхопив колишній перший учитель нашого земляка, професор рисунку і живопису Чернівецької вищої реальної школи Юстин Пігуляк. На власний погляд і досвід склали програму, на власний рахунок придбали необхідний інвентар, необхідні предмети для натурних зарисовок, книги тощо. Хоч газета «Буковина» від 6 вересня 1900 року дала повідомлення про «Малярську школу Івасюка», проте вона так і не розпочала роботи через зволікання, а в кінцевому результаті заборону місцевих властей. Та М.Івасюк при підтримці прогресивної української громадськості настирливо домагається свого.

Згодом, у 1904 р. разом з Юстином Пігуляком Івасюк все таки відкрив першу на Буковині художню школу «для талановитої та бідної молодіжі», де безкоштовно навчав селянських дітей з бідних сімей. 10 квітня 1904 року газета «Буковина» подає таке оголошення: «Наука в школі малярства і рисунків акад. маляра Миколи Івасюка розпочнеться сего року дня 1 жовтня. Зголошуватися можна щодня від год. 2-5 по полудню в помешканню п. М. І-ка при ул. Йосифа, ч. 7.» До речі, «Словник українських художників» помилково відносить започаткування цієї школи до 1899 року, але це спростовує наведене оголошення, а по-друге, спогади самих учнів, що вийшли з цієї школи.

Навчання в Художній школі відбувалося на основі методів Миколи Мурашка – українського художника та педагога, який 1875 року відкрив Київську рисувальну школу, що стала значним мистецьким осередком північного регіону. В більшості своїй учні школи представляли ту лінію українського малярства межі століть, яка успадкувала традиції передвижників, зокрема, їхні естетичні ідеали, де реалізм є основним художнім засобом, а буденність – визначальною категорією краси.

М.Івасюк прагнув підготувати до вступу у вищі мистецькі заклади українську молодь, пробудити потяг до мистецького життя, застерегти від згубних впливів політики, онімечення національної культури. У цьому йому допомагали письменники О.Маковей, О.Кобилянська, художник і громадський діяч І.Труш.

На жаль, через нестатки та постійні перешкоди з боку заможної верхівки, а також чиновників школа проіснувала лише кілька років до 1908 року, в якій навчалося мистецтву 25 талановитих буковинських юнаків і дівчат, і з якого вийшли згодом відомі художники Буковини Корнелій Дзержик і Пантелеймон Видинівський.

4. Львівський період

Життя кидало Миколу Івасюка по різних містах. Коли почалася Перша світова війна, російська армія мала успіх, 3 вересня російське військо вступило до Львова. У перших числах квітня 1915 року туди приїхав Микола II, якого там урочисто зустрічали. У Національному музеї українського образотворчого мистецтва зберігається ескіз Івасюка до картини «В’їзд Миколи ІІ у Львів». 18 квітня німецько–австрійські війська перейшли в контрнаступ і відвоювали більшу частину Галичини. Відступаючі царські війська взяли з собою заручниками 50 провідних українських діячів, разом із Миколою Івасюком. Його як «німецького шпигуна» вислали до Ростова–на–Дону.

Після 1917 р. Микола Івасюк повернувся до Києва та дізнався, що його побратим Юзеф Брандт отримав розрив серця, коли армія зайняла садибу в Ороньсько і мобілізувала усіх коней на війну.

З 1919 р. жив у Львові, тоді ж 1919 р., як художнику з високим міжнародним авторитетом, уряд Директорії УНР доручив йому створити оригінали для поштових марок Української Народної Республіки. Микола Івасюк виконав малюнки восьми з 14 марок (номіналами 2, 3, 30, 50, 80, 200 гривень) і зробив загальне оформлення серії, що отримала назву «віденської серії». Друк марок був завершений 31 травня 1921 р., проте, у зв'язку з витісненням військ Директорії за межі України марки поштового застосування не мали.

Потрапивши в матеріальну скруту й через цькування місцевих властей у 1921 році М.Івасюк опиняється у Празі, потім їде до Відня разом з названими своїми найкращими учнями, які продовжують навчання в його художній майстерні. Для багатьох колишніх своїх вихованців він назавжди залишився першим педагогом, вимогливим учителем і щирим наставником.

5. Переїзд на радянську Україну

1925 року з ініціативи Наркомату освіти при сприянні повпреда УРСР у Відні Ю. М. Коцюбинського художника Миколу Івасюка та професора Євсевія Ліпецького запросив голова Раднаркому УРСР Влас Чубар викладати малярство в Київській Академії мистецтв. Ліпецький не прийняв запрошення і не радив Івасюкові їхати у СРСР, бо від утікачів знав про тамтешній комуністичний режим. Але Івасюк не послухав поради і, як повідомлялось у газеті «Пролетарська правда», «на запрошення уряду Української РСР наприкінці 1926 року разом із сім’єю переїхав на постійне мешкання до Києва на посаду професора Художнього інституту».

З переїздом на радянську Україну М.Івасюк став безпосереднім учасником усіх тих процесів, що там відбувалися. Своїм життям і творчістю, громадською діяльністю М. Івасюк пов'язав Буковину з Україною.

Отримавши радянське громадянство, Івасюк з сімєю жив то в Боярці, то в Пущі–Водиці, то в Ірпені. Спочатку працював на кафедрі мистецтвознавства Всеукраїнської академії наук. Але омріяний переїзд до України обернувся на тривожне і небезпечне життя в умовах лихоліття сталінського терору та жорсткого контролю в іделогічній сфері. Вже давалася взнаки загрозлива атмосфера Київського художнього інституту, де визрівала більшовистська ідея створення пролетарської мистецької культури.

1927 року Микола Івасюк перейшов на роботу в бюро преси Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Та прогресивні течії у кіномистецтві теж згорталися. З жовтня 1930 року Микола Івасюк працює науковим працівником підвідділу графіки картографічного відділу новоствореного Всеукраїнського будівельного інституту, базою для якого частково став архітектурний факультет Київського художнього інституту. Хвиля звинувачень у шпигунстві та підготовки терористичних актів прокотилася і там. Воронка каральної машини засмоктувала все більше людей.  

З 1928 до початку 1930 року Івасюк працює художником постановчого цеху на Київській кінофабриці. З жовтня 1930 року – науковий працівник підвідділу графіки картографічного відділу Всеукраїнського будівельного інституту.

Інформації про київський 10-літній період творчості Миколи Івасюка вкрай обмаль. Пошуки розпочала Тетяна Дугаєва. Мистецтвознавець шукала друковані матеріали, періодику тих років, щоби відтворити переїзд Івасюка в Україну, його участь у виставках. Знайшла лише згадку про це в американській україномовній газеті 1927 року «Свобода» та розшукала каталоги українських виставок 1920-30 років, у яких він брав участь.  Наприклад, газета «Свобода» за 13 січня 1927 року на першій шпальті, інформуючи про переїзд художника до Києва, повідомляє про його «намір написати кілька картин з історії революційного руху на Україні». Знаходяться поодинокі свідчення про участь художника в мистецьких виставках, де експонувалися портрети й картини з народного життя. Про його персональну виставку, яка проходила 1926 р. в київському Музеї Революції, повідомляв харківський журнал «Нове мистецтво» (1926, №24, с.18). Бачимо ім’я М.І. Івасюка і в каталогах виставок «На допомогу жертвам повені у Західній Україні» (1927 р., Київ), VI Всеукраїнської виставки (1935 р., Київ-Одеса) та «Мистецтво Радянської України» (1936 р., Харків).

Наміри і плани на творчій дорозі різко міняються після 1932-го. Замість світлого визнання прийшли байдужість і нестерпна задушлива обстановка. Його довели до того, що він двічі пробував перейти кордон через Збруч, як це вдалося зробити поету С.Черкасенку та іншим визначним діячам української культури. Однак ці спроби виявилися нвдалими.

За спогадами дочки художника Олени Миколаївни, у 1930-і роки родина митця дуже бідувала і, зі слів художника Василя Кричевського, Івасюк був розчарований «такою Україною».

Виняткової цінності набувають свідчення видатного українського музейника Федора Ернста про те, що київські музеї замовляли художникам портрети «вождів» та «большевицьких вельмож», що давало їм заробіток та рятувало в роки голоду. Зокрема, 6 червня 1933-го він занотував у щоденнику факт складання акту «про портрети, писані Івасюком», серед яких був і портрет прихильника українізації наркома освіти Миколи Скрипника. Тоді ж Івасюк звернувся до створення кіноплакатів до фільмів і публікував малюнки для журналу «Кіно». Цей розділ його творчого доробку практично не досліджений.

6. «Не вмер, а нагло розстріляний…»

18 вересня 1937 року в його київське помешкання, що на бульварі Шевченка,4, увірвалися енкаведисти зі cвідками, влаштували поголовний обшук і хоча нічого крамольного не знайшли, господаря арештували й кинули до Лук’янівської в’язниці, а картини конфіскували. 2 жовтня 1937 року молодший лейтенант держбезпеки Локтєв написав постанову, в якій твердив, що Микола Іванович Івасюк є активним учасником української націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки, який нібито утримував явочні квартири німецької і гетьманської агентури.

Висунуте обвинувачення у шпигунстві та українському націоналізмі Івасюк не визнав. Але додому 72-річний митець уже не повернувся. «Звинувачений Івасюк Микола Іванович винним себе не визнав», – змушені були написати слідчі. Речових доказів його будь-якої вини теж не було. Та це не завадило трійці при Київському облуправлінні НКВС УРСР прийняти 14 листопада 1937 року постанову: «Івасюка Миколу Івановича розстріляти. Особисто належне йому майно конфіскувати».

11 днів чекав у камері смертників своїх катів сімдесятидволітній художник. Вони прийшли о 24 годині 25 листопада 1937 року, щоб виконати вирок згаданої вище злочинної трійки. Його розстріляли як «ворога народу» за наказом НКВС 25 листопада 1937 року у Биківні, за іншими даними — в Жовтневому палаці.

Так Україна втратила уславленого живописця, автора кількох сотень жанрових, історичних та портретних творів на української тематики. Доля його чималої творчої спадщини здебільшого невідома, а значна кількість творів була вилучена з контексту українського мистецтва. Нині частина творів перебуває у музейних зібраннях Києва, Львова та Чернівців. Окремі – у приватних колекціях, поодинокі ж полотна і досі з’являються на аукціонах.

24 грудня 1980 року Військовий трибунал Київського військового округу переглянув справу Івасюка М. І. і постанову трійки при Київському обласному управлінні НКВС УРСР від 14 листопада 1937 року скасував, а справу судочинством припинив за відсутністю в його діях складу злочину. Прах талановитого художника покоїться у Биківні під Києвом, де проводилися масові розстріли політичних в’язнів.

ТВОРЧИЙ СПАДОК МИТЦЯ

1.Історія Вітчизни в полотнах

Творчість М.Івасюка (понад 500 творів) - цінний внесок в історію українського образотворчого мистецтва. Доля більшості його картин досі невідома. Під час війн і розпаду імперій роботи Івасюка вивезли за кордон. Частина з них зберігається у приватних колекціях і музеях Польщі, Німеччини, Австрії, Румунії і Канади. Художник-реаліст, послідовник Тараса Шевченка, Іллі Рєпіна, Ярослава Матейка, щирий друг і однодумець Осипа Маковея, Ольги Кобилянської, він присвятив життя служінню рідному народові.

Пензель Миколи Івасюка оспівував героїчні сторінки боротьби українського народу за своє національне і соціальне визволення («Богдан Хмельницький під Зборовим» (1893), «Зустріч Б. Хмельницького з тілом сина Тимоша» (Дод.А) , «Олекса Довбуш» тощо). Заслуговують на увагу історико-батальні картини «Битва під Хотином» (1903), «Кубанський козак у Львові» (1917) (Дод.Б), а особливо — «Іван Богун під Берестечком» (1919) (Дод.В) - саме цю картину Василь Касіян відшукав у 1963 році в Бухаресті і привіз в Україну. Зараз вона знаходиться в Національному музеї м.Львів.

2.Соціально-побутова тематика

Крім історичних полотен, у М. Івасюка є твори про життя і побут простих людей («Без хліба», «Бідна селянська хата», «Поцілунок» (Дод.Г), «Очікування», «Гуцулка під деревом», «Буковинець» (усі — 1889р.), «Козак з дівчиною біля криниці» (1901р.) (Дод.Д), «Мати» (1908р.) (Дод.Е). Дуже цікавими і значними також є картини Миколи Івасюка на різні жанри «Дівчина під деревом», «Козак у степу», «Богдан Хмельницький і кримський хан під Кам'янцем-Подільським».

Родинні місця додавали снаги і для творчої праці, висували нові теми із життя знедоленого селянства, що перебувало на становищі колоніального безправ'я і економічного визиску, всю душу художник вкладав у свої жанрові картини, присвячені тодішньому буковинському селу.

Він також залишив по собі творчий слід як оформлювач "Кобзаря" Тараса Шевченка, поеми Івана Франка "Лис Микита".

3.Художник-портретист

Микола Івасюк — майстер різних жанрів образотворчого мистецтва, але над портретами працював чи не найбільше. З великої галереї його сучасників і попередників, образи яких він увіковічнив на полотні, згадаємо хоча б портрети Юрія Федьковича (1885), І. Франка (1924) (Дод.Є), Сидора Воробкевича, Ольги Кобилянської, Олександра Мишуги, а також батька, матері, брата Василя, старшої сестри Доміцелли, племінниці Марії (дочки молодшої сестри художника) автопортрети (Дод.Ж) та інші. У 1899 році М. Івасюк намалював пастеллю портрет своєї дружини (75x75). А з дітей у цьому аспекті найбільше пощастило старшій доньці Олені. Перший портрет він намалював, коли Олена була дворічним дівчатком (1903, олія, картон, 50x50 см). Потім створив ще два. В Центральній науковій бібліотеці НАН України ще дивом зберігся написаний олійними фарбами портрет Миколи Скрипника(Дод.З), датований фатальним 1933 роком. Що сталося з чималою творчою спадщиною Івасюка, невідомо, особливо з працями, що відображали фрагменти з боїв Січових стрільців. Професор Євсевій Ліпецький згадував, що в Чернівцях у Митрополичій резиденції він бачив портрет митрополита Репти у повен зріст, у Народному домі — портрети Ясінь–Ясінецького, Анґавха та інші, у фондах Музею Тараса Шевченка є олійний портрет Шевченка роботи Івасюка 1918 року, який подарувала музею Зоя Крижанівська.

4. Картина-велетень «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва»

Найбільш відома його велична багатофігурна історична композиція — «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». (Дод.И) 

Розпочав писати знамениту картину «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ» художник Микола Івасюк 1894 року, навчаючись у Мюнхенській академії мистецтв. Ілля Рєпін, автор картини «Запорожці», побачивши ескіз до картини «В’їзду…» визнав, що кращої роботи не зустрічав.

Картині про Б.Хмельницького живописець віддав багато творчих сил і енергії. «То моя найважливіша мета, яку я собі поставив»,— писав він Осипу Маковею. Над цією картиною митець працював до 1932 року, тобто майже протягом усього свого зрілого творчого життя. Площа картини-велетня — 24 м2. Її розміри 5,5 х 3,5 м.

Картина відображає момент, коли після зняття облоги Замостя в день святвечора 1648 року Богдан Хмельницький урочисто вступає до Києва. Проїхавши через Золоті ворота, гетьман зі старшиною наблизився до Софіївського собору, де його вітають митрополит і духовенство. За свідченнями сучасників, перед Першою світовою війною в Західній Україні кольорова репродукція цієї картини була майже в кожній українській хаті.

При розробці теми Івасюк користувався порадами Іллі Рєпіна – безсумнівного авторитета в царині історичного живопису. Рєпін у своїй книзі «Далекое близкое», зокрема в листі від 5 листопада 1893 року, пише про Івасюка: «Він трактує переважно українські сюжети: то козака з дівчиною, то запорожця в степу, уже довгий час він розробляє сюжет «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». І тут якнайкраще справдилося моє переконання про перешкоду професора. Перший ескіз, який Івасюк зробив сам, без будь-чиєї поради – найкращий. В ескізі є життя і натуральність виконання. Але Ліцен-Майер, професор Івасюка, забракував його сцену, створену безпосередньо уявою, і ввів класичну умовність – неприродню, театральну. Івасюк, одначе, це відчув і відклав виконання до більш сприятливих умов». Саме Рєпін радив Івасюкові після закінчення Академії повернутися до України, оскільки там для нього було би найкраще поле діяльності.

Працюючи над величним історичним полотном "Торжественний в'їзд Богдана Хмельницького в Кієв по побідах над поляками (в січні 1649 р.)", митець звернувся з проханням про допомогу до Наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові, яке 1895 надало позику „артистові п. М.Івасюкови в Монахові, що має тепер проект намалювати образ більших розмірів з нашої давнини". Він розумів своє призначення, а також роль, яку мало відіграти велике історичне полотно, покликане "не мало причинитись до національного розбудження руского народа".

З полотном, скрученим у рулон для кращого зберігання і перевезення, художник не розставався багато років, постійно вдосконалюючи його. У 1898 році з Мюнхена привіз до Чернівців. Працював над картиною в рисунковій залі промислового музею. З 1908 року знову перевіз свій історичний твір до Відня, "то щось переробляючи, то щось нового додаючи». Через 2 роки - Львів, з 1914 - Східна Україна, у 1915-му - Ростов-на-Дону, після 1917 року - Боярка під Києвом, у 1921 -Відень. З 1926-го художник остаточно виїхав на Україну, де працював над історичною картиною до 1932 року.

Цікава така деталь, що досі залишається невідомою навіть мистецтвознавцям - професіоналам. У лівому кутку картини серед, людей, ямі зустрічають гетьмана, три жінки в старинних очіпках. Прототипом першої з них ліворуч була дружина художника, другої — молодша дочка Олександра і третьої — старша дочка Олена. Індивідуальні риси облич і характерів дуже схожі з реальними. Те саме слід сказати ще про один персонаж. Позаду Б. Хмельницького з-за гурту козацької старшини скромно виглядає голова запорожця в білій кучмі. Фактично ж це - ще один автопортрет самого художника.

Мало кому відомо також, що М.Івасюк створив цілу низку ескізів до «В'їзду Богдана Хмельницького в Київ». Один з них зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві (розм. 1,5 x 1,2 м). Другий експонується у Львівському музеї українського мистецтва (розм. 90 x 60 см). Третій — автопортрет самого художника в козацькій білій кучмі, що згаданий вище (олія, розм. 15 x 12 см)—зберігається в доньки Олени. Були й інші, та їх доля невідома. Загалом типи на основній картині українські. Не раз, знаючи батькові задуми, донька Олена приводила до його майстерні своїх знайомих, а він змальовував з них відповідні персонажі.

Можна погодитися, що твір "В'їзд Богдана Хмельницького до Києва" (1894-1932) з мистецтвознавчої точки зору не є досконалим, проте Микола Івасюк, як ніхто інший з буковинських художників, спричинився до піднесення національної гідності українців, до пробудження історичної пам'яті.

5. Поштові марки УНР

У творчій біографії Миколи Івасюка є цікава сторінка, пов’язана зі створенням поштових марок.

Після повалення самодержавства Микола Іванович повернувся до Києва, з 1919 року жив то в Львові, то в Чернівцях. У 1919 році, як художнику з високим міжнародним авторитетом, уряд Директорії УНР доручив Івасюку створити ескізи для поштових марок Української Народної Республіки.

Для виконання проектів українських марок у майстра пензля був багатющий матеріал, який він художньо втілив у них. Микола Івасюк виконав малюнки восьми з 14 марок і зробив загальне оформлення серії, що отримала назву «віденської серії». При цьому шість марок номіналом 2, 3, 30, 50, 80 та 200 гривень художник створив за власними рисунками.

За малюнками Миколи Івасюка було випущено шість марок, на яких відтворено історію України. (Дод.І)

На марках вартістю 2 гривні (фіалкового кольору) зображено українку з прапором.

На знаках 3 гривні (помаранчевого кольору) зображено українську хату.

На марках вартістю 10 гривень — портрет-гравюру Богдана Хмельницького на фоні українського орнаменту. Марка вражає яскравим малиновим кольором.

Цікаво виконаний поштовий знак вартістю 30 гривень (яскраво–брунатного кольору), на якому зображений козацький гетьман Павло Полуботок у в’язниці.

На поштовому знаку вартістю 50 гривень (оливкового кольору) зображено козака з бандурою, а поряд з ним спис.

На іншій марці вартістю 80 гривень (ясно–синього зоборвлення) - козацьку чайка з веслярами і корогвою на борту.

На марці 200 гривень (сіра у червоній рамці) відтворено вітряк — сільський млин, яких ще багато збереглося на Буковині. 

Всі марки Івасюка обрамлені українським орнаментом, на якому доокола написано «Пошта. Українська Народна Республіка». По боках або в центрі марок вигравіювані тризуби.

Друк марок був завершений 31 травня 1921року у Відні, проте у зв'язку з витісненням військ Директорії за межі України ці, нині раритетні, марки поштового застосування не мали і в обіг уже не потрапили, а осіли у колекціях філателістів.. При тоталітарному режимі факт існування поштових марок УНР, звісно, ретельно приховували. Однак вони посіли особливе місце в історії української філателії та українського образотворчого мистецтва. На одній з марок нашого уславленого земляка зображено українку з державним прапором. У цій гарній художній мініатюрі митець створив напрочуд промовистий образ, який асоціюється з розквітом та незалежністю України, з ідеєю непорушних життєдайних сил держави. Ця постать українки залишається потужним символом національної гідності і в наші дні. Одинадцять марок з віденської серії роботи Миколи Івасюка є в колекції Чернівецького художнього музею. Їх передав у дар місцевий колекціонер Василь Білек 1998 року.

У 1910 році Микола Івасюк розписав стелю ощадної каси у Чернівцях (за радянської влади тут розміщувався міськком партії тепер приміщення Чернівецького художнього музею). Темою монументальної алегоричної композиції Івасюк обрав "Ощадливість"(Дод. Й).

Варто лише переступити поріг ошатного приміщення Чернівецького художнього музею у Чернівцях, як одразу ж потрапляєш під дивовижний вплив живописного плафона на стелі, що відкривається з другого поверху через наскрізний овальний отвір і саме до якого нібито й ведуть мармурові сходи. Плафон підкреслює небуденність, особливість цього приміщення.

Дивним чином склалося так, що протягом багатьох років про авторство композиції живописного плафона на стелі згадувалося побіжно. Мабуть, тому, що не було певності в прізвищі. Зазначалася лише ймовірність створення композиції Миколою Івасюком (1865 р., Заставна Чернівецької обл. – 1937 р., Київ, розстріляний НКВС). Отож, належить внести ясність і наголосити, що авторство буковинського митця є незаперечним. Підстава для цього твердження – дослідження відомого знавця творчості М. Івасюка, українського мистецтвознавця, професора Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова Христини Саноцької (1931-1999). В одній з її статей, опублікованій у Чернівцях, читаємо: «М. Івасюк – автор декоративно-монументального живопису на алегорично-міфологічну тематику розписав плафон ощадної каси в Чернівцях, 1907-1908 р.р.» («Митець трагічної долі», «Молодий буковинець» №15, 1990 р.).

Це традиційна форма плафонів для декоративного оздоблення храмів і палаців. У композиції використано класичний прийом «перспективного  плафона» з ілюзією прориву площини стелі та продовження простору за її межами. Мальовнича багатофігурна композиція була задумана Миколою Івасюком як своєрідна емоційна та змістовна домінанта інтер’єру приміщення. Символіка персонажів твору та їхніх атрибутів красномовно розкривала тему призначення діяльності головної буковинської ощадниці та її роль у діловому житті краю, а це – успішний перерозподіл фінансів від сфери торгівлі та ремесел до сфери мистецтва й науки, від чого, зокрема, залежав високий рівень розвитку духовної сфери. Саме в такому контексті прочитується зміст твору і саме цю ідею творчо реалізував автор. Основну ідею твору уособлюють алегоричні жіночі фігури з атрибутами, ангел та численні путті (амурчики) з квітами. Вони зображені у стрімкому русі, у складних сильних ракурсах, літаючими в повітрі серед хмар на фоні неба та колонади. По центру бачимо струнку витончену постать крилатого ангела з трубою, який є провісником і наставником на добрі справи. В його руці символ миру – оливкова гілка. Ліворуч – три жіночі постаті, які репрезентують торгівлю і ремесла. З кадуцеєм, який вважався символом торгівлі та примирення, зображено богиню щастя та успіху Фелісітас. Водночас згадаємо, що кадуцей є традиційним атрибутом і бога торгівлі Гермеса. Жінка поруч уособлює алегорію ремесел. Вона тримає куделю – давній символ ткацького ремесла й атрибут рукоділля. Праворуч зображені музи – покровительки поезії, мистецтв, наук і освіти. Одна з них – з розгорнутим сувоєм та паличкою для писання. Можна припустити, що це богиня історії Кліо, яка записувала найважливіші події. Зазначимо, що історію древні греки відносили до мистецтв. Поруч художник зобразив жінку, яка тримає ліру – символ музики й творчості. Відомо, що ліра була атрибутом кількох міфологічних персонажів, зокрема й богині Ерато, яка вважалася музою ліричної поезії. У другій руці у неї смолоскип, що символізує знання та освіту.

З розміщенням у колишній будівлі Дирекції ощадних кас Буковини 1991 року Чернівецького художнього музею, плафон сприймається в новому контексті приміщення цілком органічно. 1992 року проведена його реставрація, яку виконали фахівці львівської філії Українського науково-реставраційного управління. Вони демонтували плафон, здійснили його розчистку, укріплення шару фарби, тонування та знову закріпили роботу на стелі. Відтак життя цієї алегоричної композиції, сповненої променистої енергії та життєствердження, продовжується у стінах Художнього музею, гідно репрезентуючи творчість славного чернівецького митця.

7.Робота у ВУФКУ (кіноафіші)

Відомо, що з 1927 року Микола Івасюк працював у системі Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), створив низку малюнків для журналу «Кіно», а також художні плакати для фільмів. Чотири такі плакати з підписами Івасюка зберігаються в Центральній науковій бібліотеці НАН України.

Із кількома рідкісними творами художника маємо можливість познайомитися завдяки колекції українського кіноплаката 1920-1930-х рр., яку зберігає Національна бібліотека України ім. В. Вернадського. Серед оприлюднених плакатів знаходимо чотири підписані кіноафіші митця 1927-1928 рр. Його плакати повідомляли про вихід на українські екрани американських кінострічок – «Скарамуш» , знятого у дусі «плаща та шпаги», та мелодрами «Двійник проти волі» З притаманною автору реалістичною подачею зображень та оповідністю, він передає атмосферу фільмів і розкриває їхню головну ідею. Ці афіші тяжіють до живопису.

У плакаті до української кінокартини «Сорочинський ярмарок» , прем’єра якої відбулася у Києві та Москві 1927 року, Івасюк окреслює тему та зміст кінострічки, застосовуючи пластичний прийом відтворення кількох окремих кадрів з портретними зображеннями героїв, які дають уяву про головних персонажів та  їх взаємини. Згадані фільми були чорно-білими й створені в епоху німого кіноматографа. З огляду на це набирає значення колористичне вирішення аркушів Івасюка. Приміром, плакат до втраченого нині фільму «Сорочинський ярмарок» жваво мерехтить традиційними червоно-чорними барвами з біло-вохристими сполученнями. А динамічний похилий шрифт за кольором та ритмікою асоціюється з кипучою атмосферою.

Особливе місце у плакатній графіці Миколи Івасюка посідає твір «Волзькі бунтарі». Він є знаковим у творчості митця з огляду на тему та її мистецьке втілення. Цей кіноплакат Івасюк створив до першої чуваської ігрової кінострічки дозвукового періоду для прокату в Україні. В ній – про повстання в одному з чуваських сіл під керівництвом місцевого вчителя Хурі. Фільм не зберігся. З наукового альманаху Чуваського Національного музею дізнаємося, що прототипом головного героя фільму був Тимофій Ніколаєв (Хурі), видатний борець за національну незалежність свого народу. Ніколаєв-Хурі був членом редколегії першої чуваської газети «Хипар», яка згуртовувала національні патріотичні сили довкола ідеї духовного відродження та розвитку рідної мови. Його розстріляли більшовики як «буржуазного націоналіста» у Казані 1918 року. В одній з опублікованих у музейному виданні статей читаємо: «У 1920-і роки він був національним героєм. Але у 1930-ті роки ім’я Тимофія Хурі викреслили з історії».

Натхненного борця за національне відродження художник зобразив крупним планом на тлі фрагмента храму. Його постать промовисто височіє над загоном озброєних поліцейських. Саме ефект крупного плану є характерною рисою цієї яскравої композиції. Вона динамічно перегукується із притаманною для німого кіно пластикою: пафосною жестикуляцією, красномовним виразом очей і підвищеною емоційністю. Вирізняє цю роботу і такий психологічний плакатний прийом як зображення героя та антигероя, що більш наочно розкриває зміст стрічки. У мистецькій спадщині Миколи Івасюка плакатна графіка складає групу творів, які збагачують нашу уяву про талант художника. Деякі з плакатів набирають цінності документів, коли стосуються вже втрачених кінострічок. Ці роботи є частиною творчого надбання митця та водночас і складовою різноманітного мистецтва кіноплаката раннього українського кіно.  

.

Д.А.

Д.Б.

Д.В

Д.Г

Д.Д

Д.Е

Д.Є

Д.Ж

Д.И

Д.Й

Д.К

Д.Л

Д.М

Д.Н

Д.О

Д.П

Д.Р

Памʹятник на Батьківщині

Д.С

У Биківні .Меморіальна дошка від земляків.

Опис документу:
Реферат стисло описує життя і творочість художника світового значення Миколи Івасюка. . Микола Івасюк залишив нам у спадок величезну спадщину своїх прекрасних полотен, він за допомогою пензля змалював картини життя рідного народу, особливо історію українського козацтва. Він подарував світові шедеври мистецтва, які стали історією. Це голос минулого. Голос до нас, щоб ми берегли історію, цінували її, захоплювалися нею, пишалися насамперед тим, що ми – українці.(До реферату додані додатки)

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Мовленнєва майстерність педагога Нової української школи. Вербальний і невербальний імідж»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти