і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Предмети »

Реферат "Неоконсерватизм"

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Неоконсерватизм: цінності, ідеї, політика

Виконала:

вчитель-методист

БЗШ І-ІІІ ступенів № 4

Омельчук Н. М.

2018

План
Вступ 
1. Історичні аспекти виникнення неоконсерватизму та його цінності 
2. Ідеї неоконсерватизму 
3. Політика неоконсерватизму 
4. Неоконсерватизм - сучасна политична течія, що пристосовує традиційні

цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства

Висновки 
Список використаної літератури 
Вступ
У другій половині XX ст. традиційний консерватизм вступив у супереч-ність із тенденціями суспільного розвитку, що зумовило його трансформацію в неоконсерватизм. Неоконсерватизм сформувався після Першої світової вій-ни як відповідь на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи у світі, поступовий перехід від інду-стріального суспільства до постіндустріального. Третій етап неоконсерватиз-му розпочався з переходом до інформаційного суспільства в деяких державах Європи, Америки, Азії, кризою соціалізму як світової системи.

Консерватизм (лат. conservare – зберігати, охороняти) – політична ідео-логія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Неоконсерватизм – сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства («рейгано-міка», «тетчеризм»). Неоконсерватори наголошують, що суспільство – склад-на органічна цілісність, а його частини настільки взаємопов’язані, що зміна однієї з них підриває стабільність усього суспільства. У суспільно-політичній сфері не можна діяти за планом або згідно з соціальною теорією. Треба спи-ратися передусім на досвід. Суспільство вдосконалюється поступово за внут-рішніми законами, закоріненими в минулому. Вирішальне значення, на дум-ку сучасних консерваторів, мають звичаї, вподобання, традиції народу. Го-ловним критерієм суспільного розвитку представники цього ідеологічного напряму вважають зміну звичок, традицій і характеру людей. Сучасні кон-серватории проти того, щоб визнавати метою суспільного розвитку свободу особистості. На їхню думку, суспільна мета постає як єдність інтересів дер-жави та нації. Воля більшості не може бути останньою інстанцією, не можна абсолютизувати громадську думку, адже в сучасних державах її цілеспрямо-вано формують, нею маніпулюють. Оскільки сучасне суспільство плюраліс-тичне й охоплює багато культур, то єдиної громадської думки бути не може. Кожен обстоює власну позицію, від чого страждає нація, держава. Неокон-серватори – прихильники елітарної демократії – вважають, що партійна де-мократія за умов постійної боротьби за владу призводить до того, що грома- дяни стають неслухняними, розбещеними. Не заперечуючи таких норм по-літичного консенсусу, як свобода, правова дер- жава, федералізм, вони виступають за політичну централізацію, проголошують концепцію «обме- женої» демократії. Неоконсерватори критикують лібералів, які, на їхню думку, завдали суспільству великої шкоди, сподіваючись, що свобода ринко- вих відносин стане економічними, соціальними й політичними важелями розвитку. Соціальний за- хист у державі повинен поширюватись лише на тих, хто не має змоги працювати. Неоконсервативна свідомість непримире-нна до споживацтва. Коли громадянин сподівається, що держава мусить за-безпечити йому комфортне існування, знімаючи чинники ризику, це протии-природне і небезпечно для держави. Адже розвиток суспільства відбувається за рахунок ініціативи й відповідальності. Вирішальне значення, на думку сучасних консерваторів, мають звичаї, вподобання, традиції народу.

Головним критерієм суспільного розвитку представники цього ідеоло-гічного напряму вважають зміну звичок, традицій і характеру людей.

Історичні аспекти виникнення неоконсерватизму та його цінності 
У другій половині ХХ в. соціально-економічні і політичні зміни у світі змусили консерваторів перейти до зміцнення порядку й законності, зробити протистояння будь-яким починанням, які б підривали стабільність політичної системи, зменшили владу представників великого капіталу. Окремі негативні наслідки науково-технічного прогресу, соціальні революції XX ст., криза лі-бералізму, розширення сфери масової культури, переоцінка суспільних цін-ностей, особливо після Першої світової війни, спричинили виникнення не-оконсерватизму. Він став потужною ідеологією в багатьох державах: до нео-консерватизму належать республіканці у США, торі у Великобританії, голіс-ти у Франції, християнські демократи у Італії, ФРН . Він сформувався на базі проти- стояння неоліберализму і соціалізму, їх цін- ностям всупереч вони поставили свої – авто- ритет влади, необхідність громадянської стабільності, солідарністі, сусідської взає- модопомоги. Неоконсерватори чітко влови- ли настрій широкого загалу населення, яке потребує вжити заходів проти за- стою економіки, безробіття, інфляції, марнотратства державних коштів.

Особливість неоконсерватизму 1970-1980-х років у тому, що із против-ників науково-технічного прогресу вони перетворилися на переконаних його прихильників, тісно пов’язуючи з нею зміни у різноманітних галузях суспіль-ства. Почався занепад релігії і сходження раціоналізму та матеріалізму. З по-дібних установок сучасні неоконсерватори звертають особливу увагу на зни-кнення впевненості людей у собі, упадки таких традиційних цінностей, як закон, порядок, дисципліна, патріотизм. Вони навіть наполегливо наводять докази і арґументи на користь відновлення традиційних цінностей, ідеалів, поглядів на сім’ю, громаду, церкву. Для неоконсерваторів характерна відда-ність соціокультурному і релігійному традиціоналізму.

В історії України найвідомішими представниками консерватизму були  В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський. У сучасній Україні неокон-сервативних позицій дотримуються Українська республіканська партія, Ук-раїнська консервативна республіканська партія та ін.

Ідеї неоконсерватизму 
Усі варіанти сучасного консерватизму на міжнародному рівні об’єднані певним комплексом концепцій, ідей, принципів, ідеалів. До того ж при близь-кому розгляді окремих національних варіантів неконсерватизму можна знай-ти розмаїття відтінків, перехідних щаблів, розбіжностей тощо. Існує різнобій думок стосовно вичленування і характеристики неконсерватизму: виділяють чотири, п’ять, сім, або навіть більш течій чи напрямів. Деякі поглади на ком-плекс питань, пов’язаних із соці- ально-економічною сферою і роллю держави, зближу- ються, їх об’єднують в так звану «радикалістську» те- чію неконсерватизму («рейганізм», «тетчеризм»). Біль- шість консервативних політичних сил, враховуючи зміни, що відбулися протягом останніх десятиріч у структурі капіталізму, усвідомлюють неможли- вість механізмів державного регулювання і повер- нення до системи, заснованої повністю за принци- пами вільного ринку та необмеженої конкуренції.

Схемам неоконсерваторів не можна відмовити в гнучкості. Вони з противників науково-технічного прогресу перетворилися на переконаних його прихильників, тісно пов’язуючи з нею зміни у різноманітних галузях суспільства. Значне місце у конструкціях неконсерваторів займають ідеї рівності, демократії, держави. Слід зазначити, що у трактуванні даного кола проблем більшість неоконсерваторів вважають себе рішучими захисниками прав люди-ни і основних принципів демократії. Для консерваторів держава - джерело закону та моралі. З іншого боку, сильна держава може бути інструментом придушення індивідуальної свободи. За необхідності вибору між індивідом та громадськістю значна частина консерваторів ставить на перше місце суспільство. Права окремої людини носять природний та соціальний характер: природний – оскільки людину створив Бог як частину великого плану природи, а соціальний бо людина може користуватися цими правами лише в організованому суспільстві. Вільна конкуренція являється єдиним надійним засобом забезпечення економічного зростання, відтворення й розподілу робочої сили, а державному регулюванню ставиться в обов’язок забезпечення сприятливих можливостей цієї конкуренції, насамперед – створення і розши-рення ринків. Усі інші види державного регулювання як і либерально-реформистська концепція «планового суспільства» консерваторами відхиляється як соціальна утопія.

Значною мірою розгадка успіху представників консервативних сил в Ан- глії та США, потім у ФРН, Німеччині й інших краї- нпх у тому, що вони запропонували зміни у той час, коли більшість виборців хотіли змін. Показово, що лейтмотивом передвиборних платформ більшості ко- нсервативних партій стали обіцянки змін. Надаючи першочергове значення культурі як системоутворю- ючої категорії, головними цілями нові консерватори бачать ліквідацію «монополії лівих у сфері культури» і «завоювання культурної влади над суспільством», вважаючи це необхідною передумовою завоювання політичної влади.

Політика неоконсерватизму 

До споконвічно консервативних цінностей було зараховано ті, що забез-печували соціальний консенсус, наступність та довговічність громадських звязків. Саме через такі цінності – пдвопалатна законодавча влада, свобода творчої особистості, незалежний суд, сильна президентська влада, баланс ін-тересів між федерацією і штатами – затверджувалися федеральної Конститу-цією. «Кризі довіри» неоконсерватори протиставляють відновлення авторитету й престижу влади й уряду. Продовжуючи розвивати традиційний постулат консерваторів у тому, влада – передумова всіх свобод, вони надають першо-чергове значення закону і порядку, авторитету і дисципліни. На їх думку, сучасне «виробниче суспільство» потребує покори й слухняності, держава задля досягнення цього може приймати відповідні заходи. Свободу може забезпечити лише сильна держава. Неоконсерватори значною мірою мають рацію, розглядаючи владу й необхідність підпорядкування дисципліни як важливий атрибут державності. Де немає дисципліни, закону й порядку, там не можна говорити про ефективність і дієздатності державно-політичних інститутів. За сучасних умов позиції консерваторів у цьому колі питань набувають додаткову значимість, що в очах частини населення побільшує їхню привабливість. Представники майже всіх національних варіацій консерватизму намагаються привести нові арґументів на користь традиційного синтезу індивідуалізму й авторитету держави, індивідуальної волі народів та загальної волі.

Неоконсерватори наголошують, що суспільство складна органічна ціліс-ність, а його частини настільки взаємопов’язані, що зміна однієї з них підри-ває стабільність усього суспільства. У суспільно-політичній сфері не можна діяти за планом або згідно із соціальною теорією. Сучасні консерватори наго-лошують, що розвиток суспільства мусить бути безпечним як для окремої людини, так і для всього суспільного організму. Важливого значення в удо-сконаленні суспільства сучасні консерватори надають моральному вдоскона-ленню людини. Сучасні консер- ватори проти того, щоб визнава- ти метою суспільного розвитку свободу особистості. На їхню ду- мку, суспільна мета постає як єд- ність інтересів держави та нації. Воля більшості не може бути ос- танньою інстанцією, не можна аб- солютизува-ти громадську думку, адже в сучасних державах її цілеспрямо-вано формують, нею маніпулюють. Оскільки сучасне суспільство плюраліс-тичне й охоплює багато культур, то єдиної громадської думки бути не може. Кожен відстоює власну позицію, від чого страждає нація, держава.

Неоконсерватори вважають, що партійна демократія за умов постійної боротьби за владу призводить до того, що громадяни стають неслухняними, розбещеними. Не заперечуючи таких норм політичного консенсусу, як свобо-да, правова держава, федералізм, вони виступають за політичну централі-зацію, проголошують концепцію «обмеженої» демократії. Наріж- ним каменем соціальної політики сучасні консерватори вважають заохочення особистих досягнень, державі повинен поширюватись лише на тих, хто не має змоги працювати. Неоконсервативна сві- домість непримиренна до споживацтва. Кожен крок у бік соціальної справед- ливості сучасні консерватори розглядають як зрівнялівку, послаблення сво-боди.

Неоконсерватизм - сучасна политична течія, що пристосовує

традиційні цінності консерватизму до реалій

постіндустріального суспільства

На фоні соціальних революцій XX ст., окремих негативних наслідків на-уково-технічного прогресу, кризи лібералізму, розширення сфери масової культури, переоцінки суспільних цінностей (особливо після Першої світової війни), з’явилися різні соціально-політичні концепції неоконсерватизму (на-самперед в Італії (Г. Д’ннунціо), Німеччині (Е. Юнгера, Ст. Георга). Значного поширення набули праці Е. Еволі, який синтезував різні неоконсервативні ідеї та концепції, висунувши свою «доктрину пробудження». Головним її по-ложенням був імператив Консервативної революції, побудова Анти-Європи. Е. Евола твердив про необхідність відновлення нордичної імперії з абсолют-ною владою верховного суверена, відродження станової ієрархії, твердих по-рядків. Кінець XX ст. приніс оновлення неоконсерватизму, що певною мірою відмовився від імперських амбіцій, узяв на озброєння окремі ліберальні ідеї та цінності. Характерними його рисами лишаються вірність старим традиці-ям й нормам, зведення змісту влади до керівних і розподільно-розпорядчих функцій, збереження суспільно-політичної нерівності, скептицизм щодо сус-пільного прогресу, справедливості, культ сильної держави та авторитарних лідерів, збереження традиційних інститутів влади та архаїчних політичних цінностей. Водночас розпад світової соціалістичної системи став стимулом для поширення лібералізму в колишніх країнах соціалізму. Консерватизм як світоглядна система, тип свідомості й політико-ідеологічних настанов не за-вжди асоціюється з конкретними політичними партіями. Як вважали батькизасновники консерватизму, політичні принципи, теоретичні схеми тощо слід пристосовувати до усталених національних традицій, звичок, існуючих суспільно-політичних інститутів.

Якщо лібералізм і соціалізм виникли як течії відповідно буржуазного та робітничого класів, консерватизм є багатошаровим явищем, що віддзеркалю-

вало захисну реакцію різних соціальних верств населення, які не бажали над-то різких змін свого соціального статусу, відчували страх перед невідомим і невизначеним майбутнім. Крім того, консерватизм полягає ще й у врахуванні глибинних психологічних чинників, цінностей і норм, що існують у масовій свідомості.

Проте істинний консерватизм, що захищає існуючий статус-кво, обов’яз-ково враховує реалії та пристосовується до них. Так, у період становлення ві-льного підприємництва він інтегрував ідеї вільної конкуренції, ринку, а після великої економічної кризи на початку XX ст. ідеї державного регулювання економіки, соціальних реформ, що свідчать про глибокі трансформації кон-серватизму в 70-80-ті роки XX ст.

Особливість цього періоду полягала в кризі лівих (комуністичних і соці-ал-демократичних) і кейнсіанських моделей суспільного розвитку. І цей ваку-ум заповнили праві й консервативні політичні доктрини.

Як наслідок перемога на виборах консерваторів у США (Рональд Рейган, 1980 і 1984 pp.), Великобританії (Маргарет Тетчер, тричі підряд з 1979 до 1989 p.), Німеччині (Г. Коль, чотири рази підряд з 1982 до 1998 p.).

Характерно, що розмежовувати представників цих течій надзвичайно важко. Наприклад, Р. Рейгана, М. Тетчер і Г. Коля одні політологи називають неоко-нсерваторами, інші — новими правими і т. ін.

У більшості національних варіантів сучасного консерватизму можна вио-кремити неоконсерваторів, нових правих, традиціоналістів чи патерналістів, прихильників елітарної демократії, елітарного авангардизму, контр влади тощо. Історично консерватизм завжди був вторинним стосовно лібералізму, реформізму, лівого радикалізму, виступаючи за поступові зміни, збереження всього позитивного і позбавлення негативного. Отже, з ідеологічного погля-ду консерватизм завжди характеризувався еклектизмом і прагматизмом.

Але у XX ст., на останні десятиліття якого припав консервативний Рене-санс, консерватизм виступив ініціатором змін, що стали лейтмотивом біль-шості передвиборних програм консервативних партій світу. Із супротивників науково-технічного прогресу протягом 70-80-х років консерватори перетво-рилися на його активних прихильників.

Отже, слід констатувати, що в оцінці науково-технічного прогресу консе-рватизм і лібералізм (лівий лібералізм), а також ліві помінялися місцями. Але в соціокультурному та релігійному аспектах сучасний консерватизм лишився в межах традиційної парадигми консерватизму.

У питаннях державного будівництва консерватори вважають, що без мі-цної держави суспільство може опини- тись у полоні анархії, а якщо треба зро- бити вибір між індивідом і суспільством, більшість консерваторів на перше місце висувають суспільство (як, до речі, і ко- муністи). Традиціоналістський консерва- тизм представлений патерналістським крилом в англійському торизмі та французькому голлізмі, німецькими пра-вими консерваторами й частиною соціал-консерваторів Німеччини.

Для прихильників цієї течії характерні більші порівняно з новими прави-ми акценти на традиціях і релігії. Але якщо в Європі вони роблять ставку на християнство, то нові праві у США на модерністські «електронні» церкви. Європейські нові праві взагалі відмовляються від іудейських і християнських традицій і виступають за відродження язичництва. А неоконсерватори є при-хильниками ліберальних церков.

Загалом же частина неоконсерваторів є за своїм походженням лібералами або навіть соціал-демократами. Ідейно-політичні орієнтації нових правих сформувалися на перетині правого консерватизму, традиціоналістського консерватизму та неоконсерватизму. Розбіжності ж полягають не стільки у площині основних принципів, скільки в концентрації уваги на певних їх аспектах.

Отже, сучасний консерватизм надзвичайно суперечливе явище. З од-ного боку, він виступає за відновлення вільної конкуренції та відповідних со-ціально-економічних відносин, з другого підтримує традиційні цінності з акцентом на сім'ю, громаду, церкву, які руйнуються внаслідок функ-ціонування вільноринкової економіки. Водночас консерватизм є прибічником сильної влади й держави, прав і свобод людини. Але в будь-якому разі сучасний консерватизм, з його поміркованістю, зваженістю та здоровим глуздом, є доволі привабливим, особливо для країн, що переходять від тоталітаризму до демократії.

Висновки

Підбиваючи підсумки всього викладеного, можна зробити висновки, що неоконсерватизм дуже складний і багатошаровий напрям політики, у якому уживаються найрізноманітніші, часом конфліктуючі між собою концепції, принципи, і тому, природно, що він пронизаний глибокими протиріччями, різнородними і суперечливими ідеями й рецептами вирішення питань, зав-дань. З одного боку, неоконсерватисти борються на відновлення принципів вільної конкуренції та вільноринкових відносин. З іншого боку, всіляко під-креслюють свою відданість традиційним цінностям та ідеалам зі своїми ак-центами на сім’ю, громаду, церкву й інші проміжні інститути, які, як вище говорилося, підриваються у процесі реалізації принципів вільноринкової еко-номіки. При цьому сучасний консер- ватизм виступає на захисті сильної політичної влади й держави, вбача- ючи у них засіб забезпечення зако- ну й порядку, збереження традицій і національного початку. Тут, ма- буть, у найбільш чіткій формі висві- чується суперечливість позицій консерваторів у трактуванні проблем свободи, рівності, прав людини і співвідношення останніх з традицією, державою. Таку позицію можна зрозуміти з урахуванням, що проблеми занадто складні і делікатні. Та його неможливо пояснити за допомогою одно-значних формул, доказів і аргументів. Особливо обережно слід підійти до трактування економічних зрушень у періоди великих соціальних реформ, коли властиво впадати у крайності, які завжди загрожують непередбачува-ними негативними наслідками.

У цілому нині неоконсерватизм у тих чи інших пропорціях інтегрував окремі елементи інших варіантів консерватизму і зводиться ось до чого: віра у природний закон, котрий зале- жить від волі людей, переконан- ня у цьому, що людське суспіль- ство є свого роду «духовною ко- рпорацію» (церква). Порядок, справедливість і свобода є проду- ктами дуже тривалого часу. Тож на фоні збереження стабільності «суспільства-корпорації» першочергове значення має збереження «безперервної спадкоємності і стабільності зв’язку життєвої артерії».

1. Зміни у суспільстві не повинні здійснюватися будь-яким чином штуч-но, оскільки воно саме виробляє їх природним шляхом. Неоконсерватори во-ліють відоме невідомому, сьогодення та минуле майбутньому. Задля збе-реження стабільності людського суспільства безпечніше керуватися мудріс-тю, успадкованою від минулих поколінь, ніж зважувати кожне «ефемерне» питання з урахуванням особистих думок й особистого розуму. («Індивід дурний, а рід мудрий»).

2. Важлива віра у розмаїття соціальних інститутів власності та форм жи-ття. Для «здорового» розмаїття у суспільстві має існувати різні групи і класи, відмінні своїм економічним становищем і багатьма іншими формами нерів-ності. Істинна рівність лише перед Богом. Життєздатність суспільства дося-гається найкраще, якщо його веде мудре керівництво, і якщо зруйнувати при-родні та інституціональні відмінності, то вакуум заповнюється тираном. При-ватна власність продукт людського розмаїття, без неї свобода неможлива, а суспільство приречене на загибель.

Неоконсерватизм, еволюціонуючи і вбираючи в себе найкраще впродовж століть, запропонував не просто збереження вдалих інститутів суспільства, а вміння модифікуватися, інтегруватися, виживати в будь-яких умовах.

Використана література

1. Гаджиєв К. С. Політична наука, М. 1995 2. Гаджиєв К. С. Сучасний консерватизм: досвід типологизации // «Нова і

новітня історія» М. 1991. №1. – 55 с. 3. Согрін В. В. Етапи американського консерватизму // Нова і Новітня історія

М. 1991. №5. 51 с.

4. Електронні ресурси:

1) https://uk.wikipedia.org/wiki/Неоконсерватизм

2) http://otherreferats.allbest.ru/political/00120733_0.html

3) http://all-politologija.ru/knigi/obshhestvenno-politicheskij-leksikon-busygina-

zaxarov/neokonservatizm

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Без минулого немає майбутнього!
  • Додано
    12.08.2018
  • Розділ
    Всесвітня історія
  • Клас
    11 Клас
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    252
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    JS123015
  • Вподобань
    0
Курс:«Google сервіси в роботі вчителя»
Левченко Ірина Михайлівна
16 годин
700 грн
390 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь