Психолінгвістичні основи методики навчання дітей української мови.

Опис документу:
Теоретичними засадами методики навчання дітей українського мовлення є теорія пізнання, гносеологія. Зокрема, такі її положення: мова – це суспільне явище; мова – засіб спілкування і взаєморозуміння між людьми; взаємозв’язок мови, свідомості та мислення; мова і поняття; зв’язок мови та історії; практика – критерії істини.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Психолінгвістичні основи методики навчання дітей української мови.

Теоретичними засадами методики навчання дітей українського мовлення є теорія пізнання, гносеологія. Зокрема, такі її положення: мова – це суспільне явище; мова – засіб спілкування і взаєморозуміння між людьми; взаємозв’язок мови, свідомості та мислення; мова і поняття; зв’язок мови та історії; практика – критерії істини.

Мова – суспільне явище, продукт розвитку людського суспільства. Вона виникла з потреби спілкування між людьми.

Теорія пізнання розкриває взаємозв’язок мови, свідомості та мислення.

Перша думка, що виникла в людини, оформлювалась у мовну оболонку. Думати без мови неможливо, а говорити можна лише тоді, коли людина мислить. Мова й мислення не можуть існувати відокремлено.

Мислення - це явище глобальне, загальнолюдське. Відчуття, думка, свідомість є вищими продуктами особливим чином організованої матерії.

Мислення – це процес, у результаті якого у свідомості людини відображується об’єктивний світ, відбувається процес пізнання. Мова є лише засобом спілкування, це своєрідна мовна діяльність. Внутрішнє мовлення – необхідна передумова для формулювання думки, воно є чуттєвою основою нашого мислення. Отже, мова, мислення та поведінка створюють нерозривну єдність. Навчати дітей другої, української мови слід у єдності з розвитком мислення. Подекуди в літературі натрапляємо на твердження, що кінцевою метою навчання другої мови є навчання дітей мислити цією мовою. Проти такого твердження виступає відомий психолог В.О.Артемов. На його думку, мислення суб’єктивне, а об’єктивне те, про що мислить людина. У мові відсутній безпосередній зв’язок із мислення, інакше не було б різних мов.

Тому дітей слід вчити, вважає В.О.Артемов, не мислення другою мовою, а слововживаня, різної семантики слів.

Артемов висуває три вимоги щодо навчання дітей другої мови:

Перша: навчаючи дітей другої мови, слід використовувати зіставлення, порівняння семантики слів, тобто слів за значенням (наприклад, панчохи – чулки, човен – лодка)

Друга: вивчення другої мови необхідно пов’язувати з національною культурою народу, з особливостями розвитку національної свідомості та мислення, із розвитком матеріальної культури та характеристикою епохи.

Третя вимога: передбачає висококваліфіковану підготовку педагога з досконалим, бездоганним знанням другої мови.

Отже, мова є засобом спілкування, а не мислення. Мова є не засіб, а дійсність мислення. Мова не виражає, а творить думки, реалізує їх. Мислити ж другою мовою можливо лише тоді, коли вона стане другою рідною мовою, коли людині буде байдуже, якою мовою мислити. Цього може досягти лише людина, яка з раннього дитинства вивчала паралельно дві мови на основі всіх правил орфоепії.

Шляхом перенесення значень мова збагачується новими поняттями – словами певних умов розвитку матеріальної та духовної культури суспільства.

Мова невідривна від історії її народу. Це – літопис народу, відлуння його життя, почуттів, надій, прагнень, відлуння його страждань, радощів, досягнень. В українській мові це яскраво відображено у творах великого українського Кобзаря Т.Г.Шевченка, У творчості, І.Котляревського, Г.Квітки-Основьяненка, Марко Вовчок, І Франка та інших. «У світлих, прозорих глибинах народної мови, - писав К.Д.Ушинський, - відображається уся історія духовного життя народу. Покоління народу минають одне за одним, а результати життя кожного покоління залишаються в мові – у спадщину спадкоємцям, Мова є найбільш живий, найбільш розкішний і міцний зв’язок, що поєднує минулі, сучасні та майбутні покоління в єдине велике історичне живе ціле».

Мова нерозривно пов’язана з культурою народу. Духовна культура кожного народу, освіта, наука, література, мистецтво – це чинники національної мови, показники мовної культури. Кожний народ має свою національну мову, національну культуру.

Тому, навчаючи дітей української мови, слід ознайомлювати їх одразу з українською національною культурою – творами українських письменників, композиторів, художників, народних митців.

Усі наукові здобутки методики навчання дітей другої, української мови перевіряються на практиці, адже практика – це критерій істини. Саме цим пояснюється і багатоваріантність програм у навчанні дітей української мови, і різноманітність методів, прийомів та форм прилучення малюків до українського слова, української національної культури.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
4
міс.
1
4
дн.
2
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!