Програма роботи психолога з батьками учнів: "ЛИСТИ БАТЬКАМ"

Психологія

16.03.2021

167

0

8

Для кого: 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
Опис документу:
Авторська програма "Листи батькам" має одну просту, але дуже важливу мету. Вона є інструментом, який поєднує вчителя + учнів + батьків у виховному процесі. Рекомендовано для практичних психологів та класних керівників.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

«ЛИСТИ БАТЬКАМ»

  1. Теоретичні основи програми.

Дана програма ґрунтується на основній соціально-психологічній потребі людського суспільства – спілкування. Листи – як одна з форм передачі інформації від однієї особи до іншої або до багатьох та навпаки, є ефективних засобом спілкування та впливу на поведінку, моральні, естетичні та психологічні якості та властивості особистості. Новітні технології впливу на особистість за допомогою мережі Інтернет та соціальних мереж зі своїм безкінечним та багатофункціональним контентом дають змогу поширювати як позитивну так і негативну інформацію до всіх користувачів електронних пристроїв. Стрічка новин у електронних додатках ніколи не закінчується. Часто користувач не знає, що йому обрати для перегляду чи самонавчання. За нього це роблять спеціальні комп’ютерні програми, які на основі отриманих персональних даних, які користувач сам зазначає на своїх електронних адресах, пропонують знайомства та новини, рекламу, товари та послуги, на які користувач хоча б раз звернув свою увагу, натиснувши на те чи інше посилання. Звісно, що листи, написані на папері не можуть конкурувати з безмежними меседжами віртуального світу, але вони є більше реальними, їх може бути обмежена кількість, а їхній змість може містити інформацію набагато ціннішу ніж ту, яку пропонує Інтернет. Головна перевага програми – це її практичне застосування. Вчитель пише листа батькам; батьки отримують лист від вчителя, читають, усвідомлюють, переживають слова, які адресовані їм у листі; Батьки спілкуються за допомогою листа зі своїми дітьми; діти отримують певну долю уваги від своїх батьків; діти відчувають на собі увагу батьків; діти йдуть до школи, де зустрічаються з вчителем, який надіслав листи їхнім батькам. Їхні відносини змінені. Ось проста логіка програми «Листи до батьків», яка має обмеження у часі, має конкретну мету, аудиторію, засоби впливу, початок та завершення.

  1. Науково-методичне обґрунтування.

Починаючи з давніх часів, коли перші люди збиралися у коло навколо вогнища або гуртувалися у своєму сховку, вони вчилися передавати свій досвід за допомогою знаків, жестів, звуків і мови. Люди розповідали свої історії, наприклад, як вполювали звіра чи у якій водоймі більше риби. Таким чином, перед вогнищем багато років тому, зародилась основна необхідність людського суспільства – спілкування.

На початку часів світ здавався людям більш ворожим, великим та незнаним. Ніч та супутня їй темрява лякали та викликали негативні почуття. Щоб знизити рівень напруги, люди розповідали один одному історії, а найкращі розповіді перетворювалися на казки, міфи і легенди. У тих міфах була як соціально-культурна складова, так і психологічно-терапевтична.

З часом людство поширилось на всій відомій території, часто розділяючи близьких родичів, друзів та знайомих тисячами кілометрів. І до появи телеграфу, телефону чи супутникового зв’язку, люди спілкувалися один з одним за допомогою листів.

Листування вдосконалювалось, як форма передачі інформації від однією особи до іншої. Ця інформація могла бути як формальною, так і неформальною, передавати сухі факти чи цифри, але також у листах можна ділитися почуттями. І все це завдяки мові, яку люди усіх цивілізованих націй обрамили абеткою та вписали у правила для уникнення можливих непорозумінь.

Актуальність. Сучасне віртуальне життя молоді містить у собі небезпечний елемент, чим є безкінечність контенту. Комп’ютерні ігри ніколи не закінчуються, вони не мають етапи, після завершення яких настає кінець гри. У сучасні віртуальні ігри можна грати безкінечно, витрачаючи необмежену кількість часу. Соціальні мережі та різноманітні комп’ютерні програми постійно оновлюються та пропонують все нові та нові розваги. Навіть якщо відійти від світу віртуального у реальний, ситуація складається не інакше. Потреба у спілкуванні стимулюється все новими технічними засобами, новинами, рекламою та іншою інформацією. Актуальним стає процес критичного відбору інформації яка дійсно потрібна окремо взятому споживачу аналогових чи цифрових інформаційних мереж. Прірва між поколіннями людей стає все відчутнішою. Встигати за модою молоді складно, а встигати взагалі за модою та технічним прогресом, не будучи його виробником, ще складніше. Компанія Google заявляє, хоча й приблизно, що за два дні люди створюють стільки інформації, як за весь період існування людської цивілізації. І ще дивовижним фактом є кількість часу, який витрачають користувачі YouTube на місяць – це у сукупності 450 тисяч років [1].

Програма «Листи батькам» – це засіб зупинити плин часу. Подібно до творів мистецтва, які виставлені у музеї та приваблюють публіку своєю незмінністю, листи здатні привернути до себе увагу людини, яка змушена постійно кудись поспішати. Для того, щоб прочитати книгу, потрібно зупинитися на довгий час. Листи не мають такого об’єму, але примушують пригальмувати, не бігти, зупинитися на хвилинку-дві, щоб прочитати, уявити, направити думки у інше русло...

Батьки мало приділяють уваги спілкуванню з дітьми. На це впливає багато факторів: робота та інші батьківські турботи. З іншого боку діти самі віддаляться від батьків, які, на їхню думку, не забезпечують їхню потребу у спілкуванні. Лист написаний на папері – це засіб і можливість відвернути на короткий час очі від монітора чи екрана смартфона. До того ж, «Листи батькам» мають одну особливість та складаються з двох частин. Перша частина – це інформація для батьків, а друга – це запитання чи тема для бесід з їхніми дітьми.

Метою програми «Листи батькам» є збільшення періоду часу для продуктивного спілкування між батьками та дітьми. І в результаті очікується, що до школи будуть повертатися учні, батьки яких приділили їм більше уваги, ніж до того.

Завдання програми є дуже простими:

  1. Відновити процес спілкування між батьками та дітьми за допомогою такого психолого-соціального інструменту, як листи.

  2. Налагодити та здійснити формальне спілкування між учителем та батьками учнів.

  3. Організувати зустрічі у форматі «психологічна група» з учнями, батькам яких будуть надсилатися листи.

Структура та змість програми «Листи батькам».

Програма складається з шести листів. Перший і останній лист – це початкове та контрольне тестування, метою якого є демонстрація уявної психологічної відстані між членами сім’ї, у даному випадку між батьками та їхніми дітьми.

Основою програми стають чотири листи, які надсилаються вчителем батькам визначеної вибірки учнів, або батькам цілого класу учнів.

Почати застосовувати програму бажано з середини навчального року, у жовтні або у листопаді, або між періодами батьківських зборів.

Наприклад, у кінці жовтня, перед осінніми канікулами можна надіслати Лист №1.

Лист №2 можна надіслати у перший тиждень, після канікул, тобто через 7 календарних днів.

Періоди між Листами 2, 3, 4, 5 мають бути більшими, задля досягнення відповідного терапевтичного ефекту, враховуючи можливість батькам підібрати час для здійснення завдань, які ставить перед ними той чи інший лист.

Умовно можна надсилати листи раз на місяць. Наприклад, якщо лист №2 буде надіслано після осінніх канікул на початку листопада, тоді лист №3 слід надіслати на початку грудня. Враховуючи довгий зимовий період новорічних свят, лист №4 пропонується надіслати на початку лютого, а лист № 5 перед весняними канікулами у кінці березня.

Лист №6 дублює лист №1 у якому батьки самостійно можуть дослідити результати свого спілкування з дітьми за допомогою пропонованих вчителем листів. Контрольне тестування має метою показати, чи ближчими стали між собою батьки та діти, чи програма не дала позитивного результату.

Отже, загальний період практичного застосування програми «Листи батькам» між першим та останнім листом може сягати періоду навчального року, а саме його активної фази, минаючи адаптаційний вересневий період та останній місяць навчання травень.

Пропонована схема застосування програми:

№ листа

Час та період застосування

Примітки

1

Жовтень

Перед осінніми канікулами

2

листопад

Одразу після осінніх канікул

3

грудень

На початку місяця

4

лютий

На початку місяця

5

березень

Перед весняними канікулами

6

квітень

Одразу після весняних канікул

За наявності у школі практичного психолога, можна довірити йому застосування програми, але класний керівник чи вчитель також може спробувати свої сили. Все що для цього необхідно – це папір та ручка. Найкраще, якщо листи написані вручну, так вони набувають більшої ваги та особистісної вартості. Вибірку не слід брати велику. У цій програмі головне не кількість, а якість. Її застосування подібно до ведення малої психологічної групи. Краще попрацювати ефективно з батьками, на дітей яких направлено більше вашої виховної діяльності.

Недолік «зворотного зв’язку» після надсилання листів можна подолати за допомогою альтернативного способу застосування програми. Він полягає у прямому зачитуванні «листів» на шкільних батьківських зборах перед батьками та їхніми дітьми (учнями школи). І хоча цей метод дає прямий психотерапевтичний ефект, він потребує від практичного психолога додаткових психоемоційних затрат та тренувань.

Лист №1

Вітаю Вас, дорогі батьки!

Можливо, що це перший лист від вчителя, який ви отримали, можливо, що ви давно не отримували лист, написаний на папері. Це і дивно, і незвично. Я не знаю, чи ви потребуєте його, чи потрібна вам моя увага. Але ви мені потрібні, потрібні для того, щоб допомогти мені виховати вашу дитину (дітей) гідною людиною (людьми).

Цей лист не є першим і останнім. Цей лист є початком листування, яке я пропоную вам для того, аби ви стали ближчими зі своїм сином чи дочкою, щоб краще зрозуміли їхні потреби і допомогли їм дорослішати.

Мені не байдужа доля учнів, яких я навчаю. Я хочу, щоб вони втілили свої мрії, які, можливо вже забули. Допоможіть, щоб вони їх пригадали. Майбутнє мені не відоме, але я прагну, щоб теперішнє стало добрішим.

Для початку я пропоную вам пройти невеличкий тест. Він дуже простий для застосування. Він покаже, яка психологічна відстань у сім’ї між вами і вашої дитиною. Не лякайтеся. Нічого поганого у цьому немає. Після цього листа я пришлю вам листи, які допоможуть вам зблизитись більше. Таких листів буде чотири. Я буду надсилати їх раз на місяць, щоб у вас був час прочитати, осмислити та здійснити те, що я вам запропоную у наступних листах.

Для початку зробіть таку річ:

Візьміть чистий аркуш паперу і олівець (або ручку).

Перемалюйте контур своєї долоні з пальцями (все одно, чи це буде права, чи ліва рука).

Подивіться на малюнок. Це долоня і п’ять пальців. Ці п’ять пальців – це ваша сім’я. Найперше уявіть, яким із пальців на руці є ви, або яким із пальців на руці ви б хотіли бути. Позначте цей палець, напишіть на ньому «Я».

Залишилось ще чотири пальця. Позначте на цих пальців членів вашої сім’ї. Де знаходяться діти, чоловік або дружина, якщо ще залишились пальці, можете вказати своїх батьків.

Упевнений, що у вас все вийшло чудово.

Подивіться тепер ще раз, який палець ви обрали, кого розмістили на сусідніх пальцях, між ким знаходяться ваші діти (син або дочка).

Сховайте свій малюнок у конверт цього листа або у свій сховок. Закличте свого сина, дочку, дітей, членів сім’ї. Запропонуйте їм пройти той самий тест, а потім порівняйте результати зі своїм.

Не робіть завчасних висновків. Сховайте всі результати. Коли настане час, я запропоную вам повторити цей тест і поясню, що це все означає.

Дякую, що прочитали цей лист. Я ціную цю хвилину спілкування з вами. Гадаю, що ви оцінили хвилину спілкування зі своїми близькими, заінтригувавши їх цим тестом. Інтерес рухає світом. Якщо вам цікаво, чекайте від мене наступний лист.

Вчитель вашої дитини

Лист №2

Вітаю Вас, дорогі Батьки!

Як учитель вашої дитини або дітей, я маю нагоду часто спілкуватися з ними, спостерігати за ними, запитувати та чекати відповіді. Мені щастить взаємодіяти з ними під час роботи, у час денний, у час, коли я і учні найбільш активні. Вже повертаючись додому, я відчуваю, що стомися і потребую відновлення сил. Сил фізичних, сил духовних. Як у сімейної людини, я не маю достатньо часу для того, щоб повноцінно та щоденно віддавати себе своїй сім’ї, спілкуватися з дружиною та дитиною. Я віддаю свої сили роботі, кожен день, тиждень, місяцями, роками…

Цим ми з Вами, батьки, безперечно, схожі. Я усвідомлюю, що кожного дня, йдучи зранку на роботу, поки мої дружина та дитина ще сплять, я пропускаю час їхнього пробудження. А за цілий день на роботі, я пропускаю ті цінні миті, коли моя доня вчиться ходити, говорити нові слова, посміхається, грається, пізнає світ… Я так багато пропускаю. А повернувшись додому, я виглядаю, мабуть, байдужим, бо втома після роботи не дає мені повноцінно насолоджуватися життям, яке я створив.

І цим ми з Вами, батьки, також схожі, чи не так?!

Ми жертвуємо дорогоцінними годинами спілкування зі своєю сім’єю, своїми дітьми, щоб заробити на прожиття, на нові речі для дітей: одяг, кросівки, мобільний телефон…

І все це займає у нас більшу частину нашого життя.

І з кожним днем, ми починаємо все більше віддалятися від нашої сім’ї, не розуміти наших дітей, які дуже швидко дорослішають і ми не помітили, коли вони так швидко виросли і потрібно вже купувати речі більшого розміру…

Мені, можна сказати, пощастило. Бо вчитель, залишаючи вдома своїх дітей, йде до дітей Ваших, які згодом, стають і його дітьми. Я не довго працюю у цій школі, але вже називаю учнів дітьми і намагаюся ставитися до них так, ніби вони мої власні діти.

Спочатку я намагався впливати на них, хотів змінити їх, бачити такими, якими пропонує суспільство: слухняними, відповідальними чи ще якимись, але я помилявся. Я не можу їх змінити. А що я тоді можу? запитав я себе. Довго шукаючи відповідь у книгах, релігії та інших мудрих речах, я дійшов висновку, що я можу лише ЛЮБИТИ їх, як свою дитину.

Дорогі батьки, ви самі бачите, яка прірва між двома поколіннями людей, між нами, батьками, та нашими дітьми. Їх захопила віртуальна реальність, вони живуть у майбутньому, яке ще не настало, у них є сучасні смартфони та ґаджети, які нам не дуже вже й зрозумілі. У нас мало спільних тем для розмов, ми часто мовчимо, майже ніколи не обнімаємось, забуваємо поцілувати на ніч, сказати, як ми їх любимо.

Любі батьки, я хочу допомогти Вам налагодити діалог з Вашою дитиною, дітьми.

Все що я попрошу вас зробити, це прикликати свою дитину (дітей) і зачитати їй запитання, на які вона може й не відповідати, але задумається над ними точно. Просто читайте це звичайним голосом у звичному для вас темпі, без експресії. Питання, які ви не зможете зачитати, відкладіть на другий раз, але краще, набратися сміливості і прочитати всі. У ці слова я заклав лише добрий сенс. Це буде зробити простіше, якщо Ви приймете це, як звичайний ритуал, на кшталт чищення зубів уранці. Так, нічого особливого. Просто закличте свою дитину чи дітей і зробіть це.

Ось інструкція, яку Вам слід зачитати своїй дитині (дітям):

Привіт, моя принцесо (якщо це дочка)! Привіт, мій принце (сину)!

Я знаю, що приділяю для тебе мало часу, що не розумію тебе так, як би ти цього хотів (ла). Але я мушу сказати наступне:

Через те, що ти проводиш цілий день у школі, а я у сімейних справах чи на роботі, ми пропускаємо за тиждень більше сорока годин спілкування. Я розумію, що ти повертаєшся зі школи втомлений(ла), що потребуєш відпочинку. За день я також втомлююсь і ввечері у нас не виходить бути повноцінною щасливою сім’єю.

Але я хочу, щоб ми стали ближчими. Я хочу краще тебе розуміти, постаратися змінитися. Я думав(ла) про тебе цілий день. Тому я хочу запитати у тебе (у вас):

  1. Чи приніс цей день для тебе щось нове і хороше?

  2. А скільки приніс неприємностей?

  3. Я хочу, що наступною хвилиною, ми разом подолали та забули про тяжкий день.

  4. Чи станемо ми ближчими, якщо будемо снідати, обідати чи вечеряти разом? (так, ні, або можна про це поговорити, можливо у дітей є свої ідеї).

  5. Чи станемо ми друзями більшими ніж зараз, якщо я буду гратися з тобою у ігри, які ти любиш, створю собі сторінку на фейсбуці?

  6. Чи повіримо ми в одне одного, якщо разом підемо до церкви у неділю, хоча б раз?

  7. За що ти на мене найбільше ображаєшся?

  8. Нагадай мені те, про що я давно забув, про те, що для тебе, для нас разом є дуже цінним і важливим?

  9. Що б ти хотів(ла) почути від мене прямо зараз?

  10. Не враховуючи мою думку, скажи, ким ти мрієш стати. Я хочу, щоб ти знав (ла) я завжди тебе буду підтримувати, чим зможу!

  11. Що я можу зробити для тебе?

  12. Я хочу, що ти почув (ла), що я тебе ЛЮБЛЮ. Можна тебе обійняти.

Дякую, що зробили це! Я ціную це. Можливо, Ви гадаєте, що нічого не вийшло, але насправді, Ви стали кращими, добрішими, ближчими до своїх дітей. Чи не прекрасно це?!

Вчитель вашої дитини

Лист №3

Дорогі батьки,

Ваша підтримка, Ваше слово, Ваш погляд у майбутнє – це все має дуже велике значення для Ваших дітей. Вони чекають від Вас схвалення, похвали, довіри та натхнення…

Ось лист, який більше двохсот років тому назад написала мама сину, який згодом стане одним з найвеличніших мислителів Європи, а його філософські учення друкуються і по нині, науковий світ досі надихається та керується його науковими правилами. Це лист матері Артура Шопенгауера [3].

Я переклав цей лист не дослівно, тому що не все буде стосуватися Вас і вашої дитини, але адаптував його таким чином, щоб ви максимально ефективно змогли використати його для побудови «спільного простору» у своїй сім’ї, допомогли своїй дитині знайти себе у цьому світі, обрати милий серцю фах.

Дякую, що прийняли цей лист та читаєте. Завдання, яке я пропоную вам зробити є простим. Спробуйте написати подібний лист своїй дитині. Майте терпіння та натхнення написати ще один і ще, і ще… Ваша дитина змінюватиметься на очах.

Вчитель вашої дитини

Дорога моя дитино,

Серйозний та байдужий тон твого листа не міг не передатися мені, він дуже сильно схвилював мене та підштовхнув мене до думки, що ти зраджуєш своєму покликанню. Ось чому я повинна зробити все, що у моїх силах, щоб врятувати тебе, і я зроблю це, чого б це мені не коштувало. Я знаю, як це жити супроти власної волі, і якщо це лише можливо, я позбавлю тебе, моє дороге дитя, від цього нещастя. О, мій милий…, чому мої слова раніше значили для тебе так мало?! Те, про що ти мрієш зараз, було моїм найціннішим бажанням. Як я прагнула до того, щоб це збулося, скільки б злі язики не пліткували протилежне…

Якщо ти не хочеш поступати туди, куди хотів твій батько я, моя дорогоцінна дитино, ніяким чином не стану чинити супротиву на твоєму шляху.

Ти сам і лише ти повинен вибрати свій шлях. Моя справа лише порадити та допомогти тобі, де і я зможу. Перш за все постарайся примиритися з самим собою… пам’ятай, що ти маєш вибрати заняття, котре забезпечить тобі достатній дохід, а не лише буде по кишені, бо ти ніколи не будеш достатньо багатий, існуючи за кошти батьків.

Якщо ти вже зробив свій вибір, дай мені знати, але ти повинен зробити цей вибір сам…

Якщо ти відчуваєш у собі достатньо сил та сміливості зробити це, я з задоволенням протягу тобі руку. Але не гадай, що життя вченого легка та прекрасна. Я тепер маю можливість у цьому переконатися, моя люба дитино.

Вибрана тобою робота може не принести багатства і слави. Наприклад, ставши письменником, людина може ледь-ледь заробляти собі на хліб… Щоб зробити кар’єру письменника (і не тільки) ти повинен створити дещо надзвичайне…

Зараз, як ніколи, є потреба у розумних людях. Подумай про це добре, моя люба дитино і зроби свій вибір, але вже тоді стій твердо, не дозволяй сумнівам оволодіти тобою і тоді ти доб’єшся успіху. Вибери те, що ти хочеш…

Але, зі сльозами на очах я молю тебе: будь чесним із собою, постався до свого життя і своїх мрій серйозно.

Успіх твого життя, як і спокій моєї старості, цілком залежить від цього, тому що лише ти зможеш повернути мою втрачену молодість.

Я не зможу жити у спокої, якщо ти будеш нещасливим, а особливо, якщо буду знати, що моя надмірна м’якість стала причиною твого нещастя.

Ти бачиш, що я щиро люблю тебе і хочу допомагати тобі у всьому. Тому нехай нагородою мені буде твоя впевненість і те, що зробивши вибір, ти послухаєшся мене та будеш вірний своєму шляху. І не засмучуй мене непокорою. Ти знаєш, я не вперта і завжди прислухаюся до думки інших, я ніколи б не вимагала від тебе того, що суперечить твоїй природі та розуму…

...Подумай про все, що я написала.

Твоя мама [3].

(тобто мама Артура Іоганна Шопенгауер, 1807 рік)

Листи №2 та №3 були зачитані практичним психологом на загальношкільних зборах у травні 2018-2019 навчального року, де були присутні батьки разом з дітьми.

Практичний психолог запропонував дітей присісти поряд з батьками. Текси листів зачитувалися вголос. Психотерапевтичний ефект був «прямої» дії: батьки обіймали своїх дітей, а ті батьки, чиїх дітей не було поряд, зізналися пізніше, що шкодували, що їхньої дитини не було поряд (Див. фото на обкладинці).

Лист №4

Дорогі Батьки,

Сьогодні, як ніколи, відчувається потреба спілкування між нами – людьми, батьками, вчителями та дітьми.

Ми розмовляємо однією мовою, проживаємо на спільній землі, нас поєднує освіта дітей, церква, традиції та звичаї, близькі чи далекі родинні зв’язки, хрестини, весілля, Різдвяні та Великодні свята тощо.

Але попри все це, ми чужі люди, чужі та далекі один до одного, як зірки на небі, що здалеку здаються близькими та подібними, а насправді між ними мільярди світових років. Нас з зірками об’єднує хіба що світло та темрява.

Нас, людей, також удень об’єднує світло, бо ми зустрічаємося на роботі, на вулиці, у магазинах, у полі. Ми вітаємось, дивимось один на одного, часом розмовляємо, але ж насправді, кожен залишається при своїм.

Нам дістався нелегкий час. В Україні війна. Ще декілька років назад ми були єдиними як ніколи. Підтримували солдат, долучалися до молитов, ділилися та допомагали, чим доводили свою спільність до єдиної нації.

А що сьогодні сталося?! Невже розчарування стало настільки сильним, що навіть ми, односельчани, стали чужими один до одного, нехтуючи тими маленькими здобутками, які так тяжко здобувалися колись…. Колись.

Маю потребу та бажання запитати у вас : Як складаються стосунки між вами і дітьми? Чи розуміють вони, чи розумієте ви, що наша окрема чи спільна відраза традиціям та правилам, які дають змогу співіснувати нашому маленькому суспільству, призводить у результаті до занедбання спочатку нашого села, потім України загалом.

Я зізнаюсь щиро у своїй недосконалості та ницості перед Богом, Законом та традиціями. Мені все це мало відомо та недосяжно. Але я намагаюся не порушувати їх, тобто не зазіхаю на право інших людей вірити та дотримуватись правил.

Якби всі ми робили що хочемо, якби пішоходи переходили дорогу на червоне, а автомобілі не зупинялись на червоне, якби всі почали порушувати правила, настав би хаос. Правила потрібні, потрібні для того, щоб ми всі могли співіснувати.

Як пояснити це дітям? Як навчити їх любити батьків, поважати старших та тих, кому не байдуже до їхнього майбутнього.

Нам пощастило. Ми ще маємо у селі свою школу. Колись школу називали «храмом науки», адже починалися школи якраз у храмах.

Але те, як ми сьогодні ставимось до нашого храму, як готуємось прийти до нього, як поводимося у ньому і що з нього виносимо – не витримує будь-якої критики.

Я помітив, що коли ми йдемо до церкви, то одягаємось не абияк, а намагаємось виглядати краще, ніж повсякчас, тому що похід до церкви – це подія, важлива подія.

У храмі Божому ми не тягнемося до пляшки, пачки з сигаретами, не сидимо на кріслі перед священиком і не граємо у гру на смартфоні, не жуємо чіпси, не п’ємо колу, не перебиваємо священика, а намагаємось робити смиренний вигляд та приєднуємось до загальної молитви. Коли всі хрестяться, ми також це робимо.

Можливо, ваші діти так не роблять. Можливо, ви сказали їм, що їм можна все, можливо, що з Вами вони не на «Ви», як то заведено поважно називати батьків серед нас, українців, можливо вчитель для учнів не авторитет, можливо вони не вірять і не довіряють вчителю, можливо їм не потрібна освіта, бо вони мають всі потрібні знання у смартфоні, не планують здобути щось важливе у цьому житті, не мріють про щось надзвичайне та величне. Можливо, що вони знають, що гроші можна заробити не вміючи навіть писати, але невже гроші є їхньою ціллю від народження?

Ви, дорогі батьки, є найближчими для дітей людьми, і такими залишитись. Ніхто ніколи не замінить їм Вас.

Як би я, чи мої колеги, не намагалися ставитися до них з любов’ю, вони не віритимуть цьому, бо ми є дуже чужі люди. Я бачу це, я відчуваю це. Усі спроби стати до них ближчими, закінчуються провалом. Ні пестощами ні криками не дістатися мені до їхніх сердець, бо вони не розуміють ще цінності нашого суспільства і що нам потрібно довго вчитися, аби стати єдиними та зробити країну кращою.

Наше село(містечко, місто) повне сміття, ми здатні відгородитися від сусідів високими та міцними мурами, пліткувати, виливати нечистоти на спільну дорогу. А та дорога – чи не єдине місце, де ми можемо зустрітися, йдучи кожен своїм шляхом.

Зранку я спостерігаю, як діти йдуть до школи. Звичайно, не всі, але більшість йдуть з неохотою. У руках смартфон, і перше, що вони роблять, зайшовши до школи, шукають зону вільного Інтернету та грають у ігри. Не дістають книги і не повторюють домашнє завдання, не заповнюють щоденник, не списують у однокласників у зошит, а граються. Навчання та наука не стає важливим для них у «Храмі науки», навіть коли їм робиш зауваження.

Вони можуть мати із собою телефон, який коштує тисячі гривень, але у них може не бути ручки, олівця чи зошита, які коштують декілька гривень; Вони можуть мати планшет, який коштує дорожче за черевики, але у них може не бути змінного взуття і вони розносять бруд по школі, а працівники школи за ними цілий день миють підлоги. Уявіть собі, чи ви так робити вдома?! Дитина не перезувається, розносить бруд по хаті, а ви нічого їм не можете сказати, просто повзаєте за ними зі шматою у руках і раз у раз миєте, миєте, миєте!!! Чи це прекрасно? Чи це красиво по відношенню до школи, по відношенню до тих жінок, які мов слуги чи раби для цих дітей, змушені перемивати школу, бо це їхня праця.

Дзвінок на урок перестав бути сигналом залишити ігри, зауваження дорослого перестало бути сигналом взятися до науки. Прохання відкласти телефони викликає на обличчі страх та обурення, бо телефон став дуже важливим для учнів. Вони знають свої права, знають, що вчитель не має право забрати у нього телефон… Водночас, вони дозволяють собі це, бо їм дозволили це старші – їхні батьки або особи, які їх замінюють. Невже, купляючи для сина чи доньки дорогу річ, ви хочете, щоб дитина хизувалася цим і цінила більше ніж дружбу, повагу та знання. Можливо, що так, тоді моя критика тут є зайвою. Та погляньте у майбутнє.

Щодня у світі роблять нові наукові відкриття, отримують гранти та премії у мільйони доларів. Смартфони, космічні ракети, роботи, сучасні авто, які ми так хочемо всі мати придумали не ми, робимо не ми. Натомість, даруючи дітям дорогі речі, не потребуючи у них доброї оцінки чи знань, ви підштовхуєте їх у майбутньому їхати на заробітки, бо вони не будуть цінувати себе за розум, але за роботящі руки, які готові працювати на пана.

Я хочу, щоб наші діти стали панами, щоб вони вигадували, розробляли та втілювали СВОЇ а не чужі мрії.

Дорогі батьки, невже вам легко все дається, невже гроші падають вам з неба і ви не втратили капку свого здоров’я, щоб виростити дітей та придбати їм ті дорогі речі. Для чого? Щоб у майбутньому вони стали такими ж як ви, важко працювали на когось, гробили здоров’я, швидко старіли і все заради того, щоб купити все нову і нову річ.

Можливо, це достойне життя, але нам його нав’язали. Мені, вам, дітям. Допоможіть все змінити. Вимагайте від дітей знань, вимагайте у них роботи над собою, запитуйте про їхні мрії, які можуть змінити життя усіх довкола і можливо, котрась з наших дітей винайде ту річ, яка стане незамінною для всього світу і прославить своїх батьків, свою країну.

Не витрачайте здоров’я та гроші надаремно. Речі – це порох, мобільні телефони, на які потрібно заробляти декілька місяців, ще через декілька місяців стають застарілою моделлю і діти втрачають до нього інтерес. Справжнє мистецтво не вмирає, а лише дорожчає з часом. Чому ми забули про це, говоримо неправду собі, ходимо чи не ходимо до церкви, віримо чи не віримо у Бога, навіщо говоримо «Слава Ісусу Христу»? Для чого все це?!

Я не хочу, щоб діти, ці чудові діти, яких я щодня бачу у школі, втрачали своє майбутнє закордоном. Нехай їдуть закордон, але вчитися, але ставати панами. Таке я приймаю. Але не ставати рабами панів. Лише не це.

Державі дійсно, здається, байдуже до наших дітей, але чому байдуже нам, їхнім батькам? Перестаньте вірити у те, що кажуть по телебаченню, повірте у себе і у вас повірять, повірте у те, що діти наші здатні на краще, можуть змінитися і здивувати світ і все це стане можливим.

Дякую Вам, дорогі Батьки, за розуміння.

Підтримайте ваших дітей на шляху до успіху, але не на шляху до рабської праці. Вчимося бути єдиними у нашій вірі, у нашій маленькій громаді, будьмо нарешті «братами і сестрами»!

Вчитель вашої дитини

Лист до батьків № 5

Шановні батьки,

Я радію з того, що маю причину, щоб написати Вам.

Мої останні дослідження дитячого характеру, особливостей психологічного розвитку, статевого дозрівання, їхнього дорослішання взагалі навели мене на цікаві думки та дивовижні відкриття.

Я ніби заново відкриваю для себе світ людей, продовжуючи читати та шукати все нові та нові факти про людину.

Ось найцікавіше та найдивовижніше!

Колись мені доводилось чути, та й вам, гадаю, також, що, мовляв, чоловіки вибирають собі дівчину, яка подібна до його матері, а дівчина шукає хлопця, який би був схожий на батька.

У дитинстві я не надавав цьому великого значення, та й довгий час не звертав на це жодної уваги. Навіть навпаки, мені здавалося, що я роблю все навпаки.

Але останні наукові дослідження довели дивовижні речі.

Виявляється, що вибір свого друга та супутника життя починається ще, як то кажуть, з молоком матері.

Те, як ми будемо любити свою дитину залежить те, якого партнера буде шукати ця дитина, коли подорослішає. Обійми, дотики, слова і емоції – все це є дуже важливим. Поспостерігайте, скільки разів за день ви торкаєтесь своєї дитини, які це дотики. Зверніть увагу й на те, чи ви гладите їх, чи хвалите бодай за маленьку справу. Це неабияк важливо.

Видатний психіатр Зігмунд Фройд, більше ста років тому дійшов висновку, що найперший зв’язок, який виникає між дитиною та світом – це емоційний зв’язок з матір’ю. Чи правий він був, спробую пояснити простими словами.

Як психолога, мене часто просять поговорити з дітьми, які поводять себе не так, як діти, від яких очікують слухняності на заняттях, поваги до старших, дружніх стосунків з однокласниками, любов до природи і тому подібне.

Ще будучи недосвідченим педагогом, я озброювався корекційними програмами та діагностичними методиками та гадав, що можу все виправити.

Але я помилявся. Отримуючи велику кількість статистичних даних, наприклад про типи характеру чи інтереси учнів, я не знав, яким чином можна змінити ці дані, не бачив відповідного результату застосованих корекційних програм.

І я повернувся назад до навчання. Читав та вивчав теорію, шукав відповіді на свої нові запитання.

Ось, для прикладу, декілька з цих запитань: «Чому діти втрачають інтерес до навчання?», «Чому діти не реагують так, як від них очікує вчитель, який проводить урок відповідно до стандартів МОН?», «Чому діти такі агресивні і чому на посмішку не реагують посмішкою?»

Я збирав дітей у психологічні групи, маючи підготовлені теми та запитання, слухав їхні відповіді та історії життя. Одні діти охоче відкривалися, інші залишалися закритими весь період психологічних сесій.

Врешті я відчув, що настав час для індивідуальних психологічних сесій для окремих учнів, тих, які потребували більше індивідуальної уваги.

І я написав перші десять листів десятьом учням. Кожному окремий лист. У листі я відверто розповів, що думаю про кожного з них, які помітив у них хороші якості і які негативні.

Результатом стали листи у відповідь. І я був вражений, читаючи листи дітей.

Мої листи були крихтою уваги, яку я зміг приділити кожному окремому учню, якому написав лист. Листи, написані на папері, стали тонким емоційним зв’язком, який допоміг налагодити зв’язко між мною та цими учнями. Вони спробували викласти свої почуття на папері, які вони відчули від прочитання мого листа. Ці листи стали цінним надбанням для мене. Я зрозумів, що діти прагнуть уваги не у класі чи у групі, вони прагнуть уваги до себе. А найбільше ті, які відчувають брак уваги. З деякими учнями я продовжував листування до кінця навчального року, підтримуючи в них впевненість у собі та знання того, що вони мені не байдужі, що я бачу їх, чую та ціную.

Дорогі батьки, у цьому листі я пояснюю Вам, чому почав писати листи до вас, починаючи від першого і закінчуючи цим, четвертим.

Те, як ви спілкуєтесь зі своїми дітьми, скільки часу та уваги їм приділяєте, залежить їхнє бачення світу та очікування майбутніх стосунків з близькими людьми.

Спостерігаючи стосунки між батьками, діти закарбовують для себе модель майбутньої сім’ї для себе самих, а від відношення батьків до дітей залежить, як у майбутньому, ставши батьками, ваші діти будуть відноситись до власних дітей.

Через усвідомлення цього у мене з’явилась ідея попрацювати з батьками учнів, щоб спробувати змінити їхнє майбутнє на краще. Так з’явився листь до батьків №1 та й усі наступні листи.

Я надіюся на те, що Ви, дорогі батьки, зрозуміли свою участь у майбутньому своїх дітей, використали мої листи за призначенням та змінили модель сім’ї на кращу. Я вірю, що у Ваших дітей буде краще майбутнє, якщо Ви це їм скажете.

Ось інструкція, яку Вам слід зачитати своїй дитині (дітям):

Привіт, моя принцесо (якщо це дочка)! Привіт, мій принце (сину)!

Я знаю, що приділяю для тебе мало часу, що не розумію тебе так, як би ти цього хотів (ла). Але я мушу сказати наступне:

Через те, що ти проводиш цілий день у школі, а я у сімейних справах чи на роботі, ми пропускаємо за тиждень більше сорока годин спілкування. Я розумію, що ти повертаєшся зі школи втомлений(ла), що потребуєш відпочинку. За день я також втомлююсь і ввечері у нас не виходить бути повноцінною щасливою сім’єю.

Але я хочу, щоб ми стали ближчими. Я хочу краще тебе розуміти, постаратися змінитися. Я думав(ла) про тебе цілий день. Тому я хочу запитати у тебе (у вас):

  1. Що для тебе любов? Кохання? Закоханість? Як ти це розумієш?

  2. Хто для тебе є прикладом цього?

  3. Чи відчуваєш ти, що тебе люблять?

  4. А чи відчуваєш, що ти сам любиш когось?

  5. Розкажи мені історію свого першого кохання, наприклад у дитячому садочку чи у першому класі, якщо така була.

  6. Яка річ для тебе є найдорожчою?

  7. На кого ти обміняв би цю річ?

  8. Чи любиш ти подарунки і про який мрієш зараз?

  9. А який подарунок ти пам’ятаєш з дитинства?

  10. Від якого подарунку ти відчув найбільшу радість?

Дякую, що зробили це! Я ціную це. Можливо, Ви гадаєте, що нічого не вийшло, але насправді, Ви стали кращими, добрішими, ближчими до своїх дітей, ви почали змінювати їхнє майбутнє, змінивши щойно стосунки між вами. Чи ж не прекрасно це?!

Вчитель вашої дитини

Лист №6

Вітаю Вас, дорогі батьки!

Ось і настав час підбити підсумки нашої спільної роботи. Роботи, тому що листи, які ви отримували, були не про події у світі чи погоду. Листи стосувалися вас і ваших дітей. Якщо ви прочитали, осмислили ці листи та задумались над пропонованими темами – ви зробили крок уперед; якщо ви ще й виконали завдання, які були у цих листах – значить ви провели певний час із своїми дітьми, за що я вам щиро дякую.

Маю надію, що ці листи ви будете зберігати у своїй комірчині, пройде якийсь час і ви зможете повторити все знову самостійно.

А тепер давайте переконаємось, що наша спільна праця була недаремною.

Згадайте про експеримент з пальцями рук.

Візьміть листок паперу і олівець або ручку. Перемалюйте контур долоні з пальцями. Долоня і пальці на ній символізують вашу сім’ю. Подумайте, яким би пальцем ви хотіли бути, або яким себе відчуваєте. Позначте цей палець, написавши на ньому «Я». Тепер позначте на інших чотирьох пальцях членів сім’ї. Який палець на руці займає ваша дитина або діти, чоловік або дружина, батьки…

Запропонуйте своїй сім’ї ще раз пройти цей тест, вибравши палець для себе, далі для всіх інших членів сім’ї.

Пригадайте перший лист. Якщо він ще у вас, знайдіть його, знайдіть ті малюнки, які я просив вас зробити разом з сім’єю.

Порівняйте результати. Подивіться, чи ви стали ближчими зі своїми дітьми, чи на малюнку вашої доньки чи сина ви стали ближчими один до одного.

І останнє.

Усі ці листи досі були односторонні. Я не простив (ла) лист у відповідь. І тепер я не прошу про це. Але якщо у вас є слова, якими ви хочете поділитися, можливо настав час взяти листок паперу і написати лист вчителю вашої дитини.

Так чи інакше, але я прошу вас, дорогі батьки, надіслати мені малюнки ваших рук та рук вашої доньки або сина (дітей) з якими ви взяли участь у дослідженні. Позначте їх датами або номером, наприклад: до листа №1 та до листа №6.

Якщо оригінал для вас важливий, зробіть, будь ласка, копію.

Укінці зазначте, чи корисними для вас були ці листи і чи вважаєте ви доцільним застосовувати такий метод роботи між вчителем та батьками учнів надалі. Форма листа довільна.

Дякую за співпрацю Вчитель вашої дитини

Додаткова інформація

Запропонований інструментарій у програмі є авторським. Методика «5 пальців» [2], яка пропонується батькам у листі №1 та листі №2, була надрукована у матеріалах Х Міжнародного фестивалю педагогічних інновацій, а сам автор був нагороджений Дипломом (Наказ №63 від 04.09.2018 року. МОН України, ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти».

Опис методики, ширина застосування та інтерпретація не подаються задля уникнення недоцільного використання та невірного тлумачення. Тієї частини методики, яка пропонується у листі, буде достатньо для порівняльного аналізу та реалізації поставленої мети та завдань програми «Листи батькам».

Запитання, які подаються у листі №2 та листі № 5 були написані автором для ведення малих психологічних груп з учнями старших класів, показавши високий рівень групової динаміки та достатній коефіцієнт розкриття внутрішнього світу підлітків.

Список використаних джерел

  1. 35 цікавих фактів про Googie. https://senfil.net/index.php?newsid=76.

  2. М34 Матеріали Х Міжнародного фестивалю педагогічних інновацій/[Упор. Назаренко Г.А.]. – У двох томах. Том 1. – Черкаси: ЧОПОПП, 2018. – 222с.

  3. Yalom I.D. The Schopenhauer Cure: A Novel/Irvin D. Yalom. – New York: HarperColins, 2005. – 368p.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Психологія

16.03.2021

167

0

8

Для кого: 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас