Сьогодні відбувся
Семінар:
«
Досягнення та перспективи розвитку дошкільної освіти в Україні
»

Практична психологія та Дитяча психологія СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Психологія

08.04.2020

915

20

1

Опис документу:
Словник розкриває зміст найбільш уживаних психологічних понять, термінів і категорій, що відображають сучасний стан психологічної науки та нових понять і термінів, які виникли під впливом соціально-економічних перетворень та науково-технічного прогресу.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

АБСТРАКЦІЯ (лат. abstractio – відволікання) – уявне виділення будь-якої ознаки або властивості предмета, явища з метою його більш детального вивчення.

АВТОРИТАРНИЙ (лат. autoritas – вплив, влада) – характеристика людини як особистості або його поведінки у відношенні інших людей, що підкреслює схильність користуватися переважно недемократичними методами впливу на них: тиск, накази, розпорядження й т.п.

АВТОРИТЕТНІСТЬ (лат. autoritas – вплив, влада) – здатність людини мати певну вагу серед людей, служити для них джерелом ідей і користуватися їхнім визнанням і повагою.

АГРЕСИВНІСТЬ (лат. aggredi – нападати) – поведінка людини у відношенні інших людей, яке відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди.

АДАПТАЦІЯ (лат. adapto – пристосовую) – пристосування органів почуттів до особливостей діючих на них стимулів з метою їх найкращого сприйняття й запобігання від зайвого перевантаження рецепторів.

АКОМОДАЦІЯ – зміна знань, навичок, умінь, що вже склалися, відповідно до виниклих нових умов.

АКТИВНІСТЬ – поняття, що вказує на здатність живих істот здійснювати спонтанні рухи й змінюватися під впливом зовнішніх або внутрішніх стимулів подразників.

АКТУАЛІЗАЦІЯ (лат. actualis – діяльний) – дія, що полягає у витягу засвоєного матеріалу з довгочасної або короткочасної пам'яті з метою наступного використання його при дізнаванні, пригадуванні, спогаді або безпосередньому відтворенні.

АКЦЕНТУАЦІЯ – виділення будь-якої властивості або ознаки на тлі інших, її особливий розвиток.

АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter – іншої) – риса характеру, що спонукує людини безкорисливо приходити на допомогу людям і тваринам.

АМБИВАЛЕНТНіСТЬ (греч. ampi – подвійність, лат. valentia – чинність). У психології почуттів позначає одночасну присутність у душі людини протилежних, несумісних один з одним прагнень, що стосуються того самого об'єкта.

АМНЕЗІЇ – порушення пам'яті, що виникають при різних локальних поразках мозку.

АНАЛІЗ (греч. analysis – розкладання, розчленовування) – процес розчленовування цілого на частині; включений в усі акти практичної й пізнавальної взаємодії організму із середовищем.

АНАЛІЗАТОР – поняття, запропоноване І. П. Павловым. Позначає сукупність аферентних і еферентних нервових структур, що приймають участь у сприйнятті, переробці й реагуванні на подразники.

Абстрактно-логічне мислення –особливий вид процесу мислення, що характеризується застосуванням понять та логічних конструкцій.

Агресія –усвідомлені дії, які приносятьзбитки для іншої людині, групі людей або тварині.

Адиктивна поведінка(англ.. addiction – нахил, негативна звичка) –зловживання хімічними препаратами, яке супроводжується зміною стану свідомості.

Акомодація(психол.)пластична зміна індивіда. Акомодація перебудовує (модифікує) старі схеми дій та виробляє нові. Завдяки акомодації відбувається перебудова наявних схем, понять та виокремлення нових, засвоєних понять.

Активність –діяльнисний стан організму як умова його існування та поведінки. Активність забезпечує саморозвиток та з’являється при наявності запрограмованого організмом руху від нижчого до вищого, від простого до складного. Активність проявляється в активації, різноманітних рефлексах, пошуковій активності, довільних актах, волі, актах вільного самовизначення.

Акцентуація характеру – надмірна вираженність окремих рис характеру, що виявляється як крайні варіанти норми (на межі з аномаліями в розвитку особистості).

Амнезія дитинства – феномен психіки дорослої людини, що пояснює неможливість запам’ятати події перших 3-4 років життя.

Асоціальні риси поведінки – поведінкові прояви, які не відповідають соціальним установкам та запитам; засуджуються суспільством та заперечують нормам моралі та права.

Афективна поведінка – поведінка, дія або взаємодія, яка в першу чергу опосередковується емоційним станом чи відношенням; дія під впливом емоцій.

Активність особистості — здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури.

Аналітична теорія — теорія особистості К. Юнга, в якій надається велике значення внутріособистісним силам особистості і прагненню до самості (індивідуальності) за допомогою процесу індивідуації.

Базова довіра до світу – позитивне емоційне відношення до соціального оточення, світу, яке формується у дитини раннього віку за умови наявності психологічної атмосфери любові, тепла та підтримки дорослих.

Біологічний вік – відповідність індивіда конкретному моменту життя.

ВІДБИТТЯ – загальна властивість матерії, що укладається в здатності об'єктів відтворювати з різним ступенем адекватності ознаки, структурні характеристики й відносини інших об'єктів.

ВІДЧУТТЯ – суб'єктивне відбиття властивостей предметів об'єктивного миру, що виникає при їхньому безпосередньому впливі на рецептори.

ВИПРОБУВАНИЙ – людина, над якою проводяться наукові психологічні досвіди.

ВІДТВОРЕННЯ – доступне для спостереження розумова дія, що укладається у відновленні й реконструкції актуалізованого втримування в тієї або іншій знаковій формі.

ВІРА – переконаність людини в будь-чому, не підкріплювана переконливими логічними аргументами або фактами.

ВНУТРІШНЯ РІЧ – особливий вид людської мовної діяльності, безпосередньо пов'язаний з несвідом процесами, що автоматично протікають, перекладу думки в слово й назад.

ВОЛЯ – властивість (стан) людини, що проявляється в його здатності свідомо управляти своєю психікою й учинками. Проявляється в подоланні перешкод, що виникають на шляху досягнення свідомо поставленої мети.

ВЛАСТИВОСТІ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ЛЮДИНИ – стійкі особливості нервової системи, що впливають – за інших рівних умов – на індивідуальні психологічні особливості людини.

ВПЛИВ (лат. suggestio) – неусвідомлений (або усвідомлений) вплив однієї людини на іншу, що викликає певні зміни в її психології й поведінці.

ВЧИНОК – свідомо зроблене людиною й кероване волею дія, що виходить із певних переконань.

Вербальні функції – процес оперування різноманітними формами знакового (словесного) матеріалу.

Внутрішній мотиваційний конфлікт – протиріччя яке виникає в результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації суперечних або несумісних мотивів.

Внутрішня мова – вид мови, який забезпечує процеси мислення та саморегуляції поведінки.

Віковий психологічний контекст – специфіка вікових потреб та цінностей.

Вікові часи – внутрішній часовий графік вікового розвитку індивіда, який дозволяє судити наскільки людини відстає або випереджає ключові події життя: навчання в Вузі, одруження, народження дітей, досягнення відповідного соціального статусу і т.п.

Витіснення — психологічний захист, який проявляється у відстороненні й утриманні поза свідомістю певних психічних змістів і травмуючи моментів.

г

ГАЛЬМУВАННЯ – активний, нерозривно пов'язаний з порушенням процес, що приводить до затримки діяльності нервових центрів або робочих органів.

ГАЛЮЦИНАЦІЇ (лат. hallucinatio – марення, бачення) – нереальні, фантастичні образи, що виникають у людини під час хвороб, що впливають на стан її психіки (див. також аутизм, марення).

ГЕНІАЛЬНІСТЬ (лат. genius – дух) – вищий рівень розвитку в людини будь-яких здатностей, що робить його видатною особистістю у відповідній області або сфері діяльності.

ГЕНОТИП (греч. genos – походження, typos – форма, зразок) – сукупність генів або будь-яких якостей, отриманих людиною в спадщину від своїх батьків.

ГЕШТАЛЬТ ГРУПИ – групи людей, що утворені для психотерапевтичного впливу в гешталъттерапии.

ГЕШТАЛЬТ ТЕРАПІЯ (нем. gestalt – цілісна форма, образ, структура) – система методів і процедур психотерапевтичного впливу на людину, заснованих на теорії гешталътпсихологии – області психологічних досліджень, що ставлять у главу кута закономірності створення й функціонування цілісних структур, виходячи з яких пояснюються їхні елементи й зв'язку між ними (головний принцип – безумовне прийняття людиною себе, інших людей і всього іншого миру такими, які вони є; сприйняття й оцінка наявного стану як цілком створеного, що не вимагає зміни або поліпшення).

ГІПНОЗ (греч. hypnos – сон) – тимчасове відключення свідомості людини або зняття свідомого контролю над власною поведінкою, що виникають під впливом навіювання.

ГОЛОВНИЙ МОЗОК – передній відділ центральної нервової системи хребетних тварин і людини, що міститься в порожнині черепа; матеріальний субстрат вищої нервової діяльності й головний регулятор усіх життєвих функцій організму.

ГОМЕОСТАЗ (греч. homoios – подібний, statis – стояння) – нормальний стан рівноваги органічних і інших процесів у живій системі.

ГРУПА – сукупність людей, виділена на основі будь-якого одного або декількох, загальних для них ознак (див. також мала група)..

Гендерні особливості– особливості, що пов’язані з ознаками статевої приналежності.

Генетична психологія – вивчає проблеми виникнення і розвитку психічних процесів, відповідає на питання, як відбувається той чи інший психічний рух.

Генетичний фактор – вплив на розвиток дитини процесів в організмі, обумовлених успадкованими від батьків генами.

Геронтогенез – один з вікових періодів життя людини – період старіння, який починається після 60 років.

Госпіталізм (франц.hospital – лікарня) – синдром патології дитячого психічного та особистісного розвитку, який з’являється у немовля в результаті відлучення від матері та ранньої інституалізації.

Гра– вид діяльності дітей, в процесі якої, в умовних ситуаціях, відбивається та чи інша сфера діяльності та спілкування дорослих, з метою засвоєння соціальних ролей та навичок формального і неформального спілкування.

ГАЛЬМУВАННЯ – активний, нерозривно пов'язаний з порушенням процес, що приводить до затримки діяльності нервових центрів або робочих органів.

ГАЛЮЦИНАЦІЇ (лат. hallucinatio – марення, бачення) – нереальні, фантастичні образи, що виникають у людини під час хвороб, що впливають на стан її психіки (див. також аутизм, марення).

ГЕНІАЛЬНІСТЬ (лат. genius – дух) – вищий рівень розвитку в людини будь-яких здатностей, що робить його видатною особистістю у відповідній області або сфері діяльності.

ГЕНОТИП (греч. genos – походження, typos – форма, зразок) – сукупність генів або будь-яких якостей, отриманих людиною в спадщину від своїх батьків.

ГЕШТАЛЬТ ГРУПИ – групи людей, що утворені для психотерапевтичного впливу в гешталъттерапии.

ГЕШТАЛЬТ ТЕРАПІЯ (нем. gestalt – цілісна форма, образ, структура) – система методів і процедур психотерапевтичного впливу на людину, заснованих на теорії гешталътпсихологии – області психологічних досліджень, що ставлять у главу кута закономірності створення й функціонування цілісних структур, виходячи з яких пояснюються їхні елементи й зв'язку між ними (головний принцип – безумовне прийняття людиною себе, інших людей і всього іншого миру такими, які вони є; сприйняття й оцінка наявного стану як цілком створеного, що не вимагає зміни або поліпшення).

ГІПНОЗ (греч. hypnos – сон) – тимчасове відключення свідомості людини або зняття свідомого контролю над власною поведінкою, що виникають під впливом навіювання.

ГОЛОВНИЙ МОЗОК – передній відділ центральної нервової системи хребетних тварин і людини, що міститься в порожнині черепа; матеріальний субстрат вищої нервової діяльності й головний регулятор усіх життєвих функцій організму.

ГОМЕОСТАЗ (греч. homoios – подібний, statis – стояння) – нормальний стан рівноваги органічних і інших процесів у живій системі.

ГРУПА – сукупність людей, виділена на основі будь-якого одного або декількох, загальних для них ознак (див. також мала група).

ГРУПОВА ДИНАМІКА (греч. dynamis – чинність) – напрямок досліджень у соціальній психології, який вивчає процес виникнення, функціонування й розвитку різних груп.

ГРУПИ ЗУСТРІЧЕЙ – спеціальні малі групи, застосовувані в практиці соціально психологічного тренінгу з аналогічною назвою; ціль цього тренінгу – виявлення й використання резервів саморозвитку особистості, закладених у ній самій, через спеціальні прийоми, що допомагають особистості усвідомити свої можливості, позбутися психологічних бар'єрів і комплексів.

ГРУПИ ПСИХОДРАМИ– малі групи, у яких через рольову поведінку людьми краще усвідомлюються й ефективно вирішуються їхні власні проблеми; засвоювані ролі стають надбанням особистості й дозволяють їй добре адаптуватися в житті.

ГРУПИ ТІЛЕСНОЇ ТЕРАПІЇ – групи, у яких у процесі психотерапевтичної роботи велике значення надається прямим тілесним контактам людей як засіб рятування від психологічних проблем.

ГРУПИ ТРЕНІНГУ ВМІНЬ – біхевіористично орієнтовані групи, розраховані на вироблення в їхніх учасників корисних для життя вмінь і навичок, зокрема комунікативних; завдяки вмінням, вироблюваним у цих групах, людина може позбутися тривожності, агресивності, непевності в собі й інших звичних форм негативної поведінки.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок у психології, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось заздалегідь задане, а "відкриту можливість" самоактуалізації, властиву тільки людині.

Гуманістична психологія — психологія, у першу чергу сконцентрована на вивченні здорових і творчих людей. Гуманістичні психологи підкреслюють унікальність людської особистості, пошук цінностей і сенсу існування, а також волю, що виражається в самоврядуванні й самовдосконаленні. Також називається психологією третьої сили.

Д

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (лат. deviatio – відхилення) – поведінка з відхиленням від прийнятих у суспільстві правових або моральних норм (основні види такої поведінки – злочинність і кримінально не карна аморальна поведінка).

ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ (лат. persona – особистість, особа – знеособлювання) – тимчасова втрата людиною психологічних і поведінкових особливостей, що характеризують її як особистість.

ДЕПРЕСІЯ (лат. depressio – придушення) – стан щиросердечного розладу, пригніченості, що характеризується занепадом сил і зниженням активності.

ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinare – визначати) – філософсько  гносеологічне навчання, що затверджує наявність і можливість установлення об'єктивних причин усіх явищ, що існують у світі (у психології – закономірна й необхідна залежність психічних явищ від факторів, що їх породжують).

ДИСТРЕСС – негативний вплив стресової (див. стрес) ситуації на діяльність людини.

ДІАЛОГ (греч. dialogos) –обмін репліками двох і більш людей.

ДІЯЛЬНІСТЬ – специфічний вид людської активності, спрямованої на творче перетворення, удосконалювання дійсності й самого себе.

ДОСВІД – результат почуттєво емпіричного відбиття в людській психіці об'єктивної дійсності, що виражається в єдності знань, навичок, умінь.

ДРУГА СИГНАЛЬНА СИСТЕМА – система мовних знаків, символів, що викликають у людини такі ж реакції, як і реальні об'єкти, які цими символами позначені.

ДУША – поняття, що відображає як історично змінювалися погляди на психіку людини й тварин.

Девіантна поведінка – відхилення від прийнятих в суспільстві правових або моральних норм поведінки.

Делінквентна поведінка – різновид відхилення у поведінці; противоправна, кримінальна поведінка.

Деменція– незворотна дезорганізація особистості в інтелектуальному та емоційному плані. Як правило, характерна для похилого віку.

Діагностика розвитку – система дослідницьких прийомів, з метою з’ясування реального рівня розвитку дитини.

Дифузність самоідентичності – “розсіяне”, “розмите” сприйняття та відображення суб’єктом відношення до себе (власного тіла або духовного змісту); комплекс переживань людини, пов’язаний з почуттям власної неповноцінності та втратою власного Я.

Ж

ЖЕСТ – рух рук людини, що виражає його внутрішній стан або, що вказує на який небудь об'єкт у зовнішньому світі.

ЖИТТЄВІ ПОНЯТТЯ – ті поняття, які використовуються людьми в повсякденній мові, у повсякденнім спілкуванні; від наукових понять відрізняються меншою визначеністю й точністю, більшою мінливістю формулювань, слабкою операціоналізацією і верифікацією.

Зона найближчого розвитку – це область недозрілих психічних процесів, яка опосередковує перспективу розвитку дитини.

ЗАБОБОН – стійка помилкова думка, не підкріплюване фактами й логікою, засноване на вірі.

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ – область психологічної науки, що вивчає загальні закономірності психіки й поведінки людину, що розробляє основні поняття, що й представляє головні закони, на основі яких формується, розвивається й функціонує психіка людини.

ЗАДАТКИ – передумови до розвитку здібностей (їх біологічний або соціальний фундамент). Можуть бути вродженими або придбаними.

ЗАМІЩЕННЯ (сублімація) – один із захисних механізмів, що представляють собою підсвідому заміну однієї, заборонної або практично недосяжної мети на іншу, дозволену й більш доступну, здатну хоча б частково задовольнити актуальну потребу.

ЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ – психоаналітичне поняття, що позначає сукупність несвідомих приймань, за допомогою яких людей оберігає себе від психологічних травм і неприємних переживань, прагнучи разом з тим зберегти в цілісності сложившийся «Я» – образ.

ЗБУДЛИВІСТЬ – властивість живої матерії приходити в стан збудження під впливом подразників і зберігати його сліди протягом деякого часу.

ЗВИКАННЯ – припинення або зниження гостроти реагування на, що ще продовжує діяти подразник.

ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК – процес одержання інформації про стани партнера по спілкуванню з метою поліпшення спілкування й досягнення бажаного результату.

ЗГУРТОВАНІСТЬ ГРУПИ – психологічна характеристика єдності членів колективу, що проявляється в єдності думок, переконань, традицій, характері міжособистісних відносин, настроїв і інших компонентах психіки, а також у єдності практичної діяльності.

ЗДАТНОСТІ – індивідуально психологічні особливості особистості, від яких залежить придбання ними знань, умінь і навичок, а також успішність виконання різних видів діяльності.

ЗНАЧЕННЯ (слова, поняття) – зміст, що вкладають у дане слово або поняття всі люди, що його вживають.

ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ – сконцентрованість уваги людину.

Заміщення — психологічний захист, який проявляється у зміні об’єкта, на який спрямована дія. Це захист від нестерпної ситуації шляхом переносу реакції з недоступного об’єкта на інший — доступний або заміни неприйнятної дії на прийнятну.

Заперечення — психологічний захист, який виявляється в тому, що людина не помічає неприємних для неї фактів і подій. Це прагнення уникнути нової інформації, що не співпадає з існуючими уявленнями про себе.

Е

ЕВРИСТИКА – наука про творчість; теорія й практика організації виборчого пошуку при розв'язку складних інтелектуальних завдань.

ЕГО (лат. ego – Я) – один з компонентів структури особистості в теорії 3. Фрейда.

ЕГОЇЗМ (лат. ego – Я) – ціннісна орієнтація суб'єкта, характеризуемая перевагою в його життєдіяльності своєкорисливих особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів інших людей і соціальних груп.

ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego – Я и centrum – центр кола) – зосередженість свідомості й уваги людину винятково на самому собі, що супроводжується ігноруванням того, що відбувається навколо.

ЕЙФОРІЯ (греч. eyphoria) – стан надмірної веселості, звичайно не викликане якими або об'єктивними обставинами.

ЕКСПЕКТАЦІЇ (англ. expectation – очікування) – система очікувань, вимог щодо норм виконання індивідом соціальних ролей.

ЕКСПЕРИМЕНТ (лат. experimentum – проба, досвід) – один з основних (поряд зі спостереженням) методів наукового пізнання взагалі, психологічного дослідження зокрема.

ЕКСПРЕСІЯ (лат. expressio – вираження) – виразність; чинність прояву почуттів, переживань.

ЕКСТРАВЕРСІЯ (лат. extra – поза, versio – повертати, обертати) – спрямованість свідомості й уваги людину в основному на те, що відбувається довкола нього. Екстраверсія протилежна интроверсии.

ЕМОЦІЇ (лат. emoveo – потрясаю, хвилюю) – елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму й ходу процесу задоволення актуальних потреб.

ЕМОЦІЙНІСТЬ – характеристика особистості, що проявляється в частоті виникнення різноманітних емоцій і почуттів.

ЕМПАТІЯ (греч. empatheia – співпереживання) – здатність людину до співпереживання, уміння «вчувствоваться» у стан іншої людини, розуміти його не «розумом», а "серцем".

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ГРУПИ (лат. effectivus – певний результат, що дає, діючий) – продуктивність і якість спільної роботи людей у малій групі.

ЕФЕРЕНТНИЙ – процес, спрямований зсередини назовні, від центральної нервової системи до периферії тіла.

І

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (лат. identificare – ототожнювати) – у психології – установлення подібності однієї людини з іншою, спрямоване на її пригадування й власний розвиток особистості, що ідентифікується з нею.

ІКОНІЧНА ПАМ'ЯТЬ – (див. миттєва пам'ять).

ІЛЮЗІЇ (лат. illusio – помилка, омана) – феномени сприйняття, уяви й пам'яті, що існують тільки в голові людини й не відповідні будь-якому реальному явищу або об'єкту.

ІМІДЖ (англ. image – образ) – емоційно забарвлений образ будь-кого або чого, що склався в масовій свідомості та має характер стереотипу.

ІМПРИНТІНГ (англ. imprint – запам'ятовувати) – вид придбання досвіду, що займає проміжне положення між придбанням і вродженими реакціями; одна з форм пам'яті.

ІМПУЛЬСИВНІСТЬ – характерологічна риса людини, що проявляється в його схильності до швидкоплинних рішень, непродуманих дій і вчинкам.

ІНДИВІД (лат. individuum – неподільне) – окремо взята людина в сукупності всіх властивих йому якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних і ін.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – своєрідна комбінація індивидних властивостей людини, що відрізняє її від інших людей.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ – стійка комбінація особливостей виконання різних видів діяльності однією й тою самою людиною.

ІНІЦІАТИВА (лат. initio – починати, присвячувати в таїнство) – прояв людиною активності, не стимульованої ззовні й не обумовленої не залежними від нього обставинами.

ІНСАЙТ (англ. insight – збагнення, осяяння) – несподіване для самої людини, раптове знаходження розв'язання будь- якої проблеми, над якою він довго й наполегливо думав.

ІНСТИНКТ (лат. instinctus – спонукання) – уроджена форма поведінки живої істоти, що мало змінюється й забезпечує пристосування організму до типових умов його життя.

ІНТЕЛЕКТ (лат. intellectus – розуміння, розуміння) – сукупність розумових здібностей людини й деяких вищих тварин, наприклад людиноподібних мавп.

ІНТЕНЦІЯ (лат. intentio – прагнення) – спрямованість свідомості, мислення на який небудьпредмет.

ІНТЕРАКЦІЯ (англ. interaction) – взаємодія.

ІНТЕРЕС – емоційно забарвлена, підвищена увага людини до будь-якого об'єкту або явища; форма прояву пізнавальної потреби.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ (лат. inter – між, ferentis – несучий) – порушення нормального ходу одного процесу втручанням іншого.

ІНТРОВЕРСІЯ (лат. intro – усередину, versio – повертати, обертати) – спрямованість свідомості людини до самої себе; поглинання у власні проблеми й переживання, супроводжувана ослабленням уваги до того, що відбувається навколо (одна з базових рис особистості).

ІНТРОСПЕКЦІЯ (лат. introspecto – погляд усередину, здивування) – метод пізнання людиною психічних явищ шляхом самоспостереження.

ІНТУЇЦІЯ (лат. intueri – пильно, уважно дивитися) – здатність швидко знаходити вірне рішення завдання й орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях, а також передбачити хід подій.

ІНФАНТИЛІЗМ ОСОБИСТІСНИЙ (лат. infantilis –дитячий) – збереження в психіці й поведінці дорослого особливостей, властивих дитячому віку.

ІПОХОНДРІЯ – стан надмірної уваги до свого здоров'я, страх перед невиліковними хворобами.

Ід — аспект структури особистості, весь зміст якого є успадкованим, даним від народження. Ід чуттєве, ірраціональне й вільне від будь-яких обмежень.

Інстинкт життя — ідея З. Фройда про те, що люди прагнуть до самозбереження.

Інстинкт смерті — ідея З. Фройда про те, що людям притаманне прагнення саморуйнування та смерті часто виражається зовні як агресія.

Інтроекція — психологічний захист, який виявляється в тому, що людина наповнює себе цінностями і нормами поведінки іншої людини, і це починає керувати її поведінкою.

Ідентифікація — психологічний захист, який проявляється у злитті з групою, коли людина у висловлюваннях і поведінці ототожнює себе з іншими, використовує займенник «ми» замість «я».

Індивідуальна психологія — теорія особистості А. Адлера, у якій підкреслюється унікальність кожного індивіда й тих процесів, за допомогою яких люди переборюють свої недоліки й прагнуть до досягнення життєвих цілей.

Інтелектуалізація — психологічний захист, який виявляється в здогадуванні суб’єкта про наявність придушених імпульсів, але поведінково вони витісняються.

К

Комплекс пожвавлення – позитивна емоційна рухова реакція дитини на появу дорослого.

Конформність –тенденція людей змінювати свою поведінку таким чином, щоб відповідати поведінці та запитам інших людей.

Кризи вікові – короткі та бурхливі фази розвитку, під час яких відбувається руйнування психічних новоутворень, сформованих на попередніх етапах розвитку.

КАТАРСИС (греч. katharsis – очищення) – психоаналітичний (див. психоаналіз) термін, що позначає щиросердечне полегшення, що наступає в людини після сильних емоційних переживань типу афекту або стресу.

КЕРІВНИК – особа, на яку офіційно покладені функції керування колективом і організації його діяльності.

КЛІМАТ СОЦІАЛЬНО ПСИХОЛОГІЧНИЙ (греч. klima (klimatos) – нахил) – якісна сторона міжособистісних відносин, що проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності й всебічному розвитку особистості в групі.

КОЛЕКТИВ (лат. collectivus – збірний) – група об'єднаних загальними цілями й завданнями людей, що досяглося в процесі соціально значущої спільної діяльності високого рівня розвитку.

КОМУНІКАЦІЇ (лат. communico – роблю загальним, зв'язую, спілкуюся) – значеннєвий аспект соціальної взаємодії: контакти, спілкування, обмін інформацією між людьми.

КОМПЛЕКС (лат. complexus – зв'язок, комбінація) – з'єднання окремих психічних процесів у ціле, відмінне від суми своїх елементів.

КОМПЛЕКС НЕПОВНОЦІННОСТІ – складний стан людини, пов'язаний з недоліком яких небудь якостей (здібностей, знань, умінь і навичок), супроводжуваний глибокими негативними емоційними переживаннями із цього приводу.

КОНКУРЕНЦІЯ (лат. concurro – збігаюся, зустрічаюся) – одна з основних форм організації міжособистісної взаємодії, що характеризується досягненням індивідуальних або групових цілей, інтересів в умовах протиборства з іншими індивідами або групами, що домагаються цих же цілей і інтересів .

КОНСТАТНІСТЬ (лат. constans (constantis) – постійний) – відносна незалежність сприйманих характеристик об'єктів від параметрів подразнення рецепторних поверхонь органів почуттів.

КОНСТАТНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ – властивість сприймати об'єкти й бачити їх відносно постійними по величині, формі й кольору в мінливих фізичних умовах сприйняття.

КОНФАБУЛЯЦІЇ (лат. confabulo – бовтаю) – неправильні спогади, що спостерігаються при порушеннях пам'яті.

КОНФЛІКТ (лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії.

КОНФЛІКТ ВНУТРІШНОСОБИСТІСНИЙ – стан незадоволеності людиною будь-якими обставинами її життя, пов'язаний з наявністю в нього суперечних один одному інтересів, прагнень, потреб, що породжують афекти, і стреси.

КОНФЛІКТ МІЖОСОБИСТІСНИЙ – важко розв'язувальне протиріччя, що виникає між людьми й викликане несумісністю їх поглядів, інтересів, цілей, потреб.

КОНФОРМНОСТЬ (лат. conformis – подібний, згідний) – некритичне прийняття людиною чужої неправильної думки, супроводжуване нещирою відмовою від власної думки, у правильності якої людина внутрішньо не сумнівається.

КОНЦЕПТУАЛЬНА РЕФЛЕКТОРНА ДУГА – поняття, що розширює й поглиблює уявлення, що й ідеї І. П. Павлова про рефлекторну дугу за рахунок включення в нього новітніх даних про спеціалізацію й роботу різних груп нейронів кори головного мозку.

КОНЦЕПЦІЯ ТРАНСАКТНОГО АНАЛІЗУ – сукупність наукових поглядів американського психолога Е. Берна і його послідовників про те, що доля людини визначена в значній мірі особливостями її несвідомого, яке як би тягне його до певних подій – успіху, неуспіху, трагедіям і т.д. По Е. Берну, у несвідомому людини як би сидить якийсь "маленька людина" і смикає за мотузочки, управляючи життям "великої людини" по сценарію, зафіксованому в несвідомому за допомогою життєвих ситуацій, що мали місце при активнім формуванні несвідомого (у дитячі, юнацькі роки).

КОРЕЛЯЦІЯ (лат. correlatio – співвідношення) – поняття, що вказує на статистичний зв'язок, що існує між досліджуваними явищами.

КРИЗА – стан щиросердечного розладу, викликане тривалою незадоволеністю людини собою й своїми взаєминами з навколишнім світом.

Конструктивний альтернатив — філософське положення Дж. Келлі про те, що люди здатні до перегляду або зміни своєї інтерпретації подій. Має на увазі також, що на об’єктивну реальність можна подивитися з різних точок зору.

Колективне несвідоме — найглибший рівень особистості, що містить спогади й образи, передані в спадщину від наших предків.

Л

Лібідо — частина психічної енергії, яка шукає задоволення винятково у статевій поведінці (сексуальна енергія).

ЛАБІЛЬНІСТЬ (лат. labilis – ковзний, нестійкий) – властивість нервових процесів ( нервової системи), що проявляється в здатності проводити певна кількість нервових імпульсів за одиницю часу. Лабільність також характеризує швидкість виникнення й припинення нервового процесу.

ЛІБІДО – одне із ключових понять психоаналізу. Позначає деякий вид енергії, найчастіше біохімічної, яка лежить в основі потреб і вчинків людину. Поняття введено в науковий оборот 3. Фрейдом (споконвічно використовувалося як синонім сексуального потяга).

ЛІДЕР (англ. leader – ведучий) – член групи, чий авторитет беззастережно зізнається іншими членами, готовими іти за ним. Група визнає за лідером право ухвалювати відповідальні розв'язки в значимі для неї ситуаціях.

ЛІДЕРСТВО – відносини домінування й підпорядкування, впливу й проходження в системі міжособистісних відносин у групі.

ЛОКУС КОНТРОЛЮ – індивідуально психологічне поняття, що характеризує те, у чому дана людина бачить основні причини власної поведінки й учинків інших людей ( при внутрішньому л. к. ці причини містяться в самій людині, у його психології, а при зовнішньому л.к. вони розташовуються поза даного людини, наприклад у зовнішніх об'єктивних обставинах його життя).

ЛОНГИТЮДНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ (англ. longitude – довгота) – тривале за часом свого проведення наукове дослідження процесів формування, розвитку й зміни яких або психічних або поведінкових явищ.

ЛЮБОВ – вище духовне почуття людину, багате різноманітними емоційними переживаннями, засноване на шляхетних почуттях і високої моралі й супроводжуване готовністю зробити все від себе залежне для благополуччя коханої людини.

М

МАЛА ГРУПА – невелика по чисельності сукупність людей, що включає від 2-3 до 20-30 людей, зайнятих спільною справою особисті контакти, що й мають прямі, один з одним.

МАНІПУЛЮВАННЯ (лат. manipulatio – ручне приймання, дія) – здійснення яких або дій, учинків з метою досягнення своїх задумів, інтересів, потреб за рахунок іншого (або на шкоду інтересам іншої людину) у схованій, завуальованій формі. У роботах Д. Карнегі популяризується в якості найбільш раціонального методу в процесі взаємодії з людьми.

МАРЕННЯ – ненормальний, хворобливий стан психіки людини, що супроводжується фантастичними образами, баченнями, галюцинаціями (див. також аутизм).

МАСОВІ КОМУНІКАЦІЇ (лат. communicatio – повідомлення, передача) – кошту передачі інформації, розраховані на масову аудиторію: печатка, радіо, телебачення й т.п.

МИТТЄВА ПАМ'ЯТЬ – пам'ять, розрахована на дуже коротке за часом збереження в голові людини слідів сприйнятого матеріалу (діє, як правило, тільки під час самого процесу сприйняття).

МІЖГРУППОВІ ВІДНОСИНИ – сукупність соціально психологічних явищ, що характеризують суб'єктивне відбиття (сприйняття) різноманітних зв'язків, що виникають між соціальними групами, а також обумовлений ними спосіб взаємодії груп.

МІЖОСОБИСТІСНІ ВІДНОСИНИ – взаємозв'язки між людьми, що суб'єктивно переживаються та об'єктивно проявляються в характері й способах взаємних впливів, надаваних людьми один на одного в процесі спільної діяльності й спілкування.

МЕЛАНХОЛІК (греч. melas (melanos) – чорні, chole – жовч) – один із чотирьох типів темпераменту; людей, чия поведінка характеризується низьким рівнем психічної активності, сповільненістю реакцій на діючі стимули, стриманістю моторики й мови, швидкою стомлюваністю.

МРІЇ – плани людину на майбутнє, представлені в його уяві, що й реалізують найбільш важливі для нього потреби й інтереси.

МІМІКА – сукупність рухів частин особи людину, що виражає його стан або відношення до того, що він сприймає (представляє, обмірковує, пригадує й т.п.).

MMPI – відомий особистісний психологічний тест, що розшифровується як Міннесотський багатофакторний особистісний опитувач (широко застосовується в клінічній психодіагностиці для оцінки ступеня відхилення від медичної норми рівня розвитку цілого ряду особистісних властивостей людину).

МОДАЛЬНІСТЬ (лат. modus – спосіб) – одне з основних властивостей відчуттів, їх якісна характеристика.

МОВА – система використовуваних людиною звукових сигналів, письмових знаків і символів для вистави, переробки, зберігання й передачі інформації.

МОТИВ (франц. motif – привід до дії) – внутрішня стійка психологічна причина поведінки або вчинку людину.

МОТИВАЦІЯ – спонукання, що викликають активність організму й визначальні її спрямованість.

МРІЇ – фантазії, мрії людини, що малюють у його уяві приємні, бажані картини майбутньому життя.

МИСЛЕННЯ – психологічний процес пізнання, пов'язаний з відкриттям суб'єктивно нового знання, з розв'язком завдань, із творчим перетворенням дійсності.

Мотив досягнення – стійка потреба в успіхах у різних видах діяльності.

Мотиваційна криза – ситуація зміни або послаблення мотивів, яка пов’язана з деякими періодами вікового розвитку.

Мудрість – експертна система знань людини яка дозволяє виносити судження про життєво важливі питання; глибокий розум, який спирається на життєвий досвід.

Мандала — символічне вираження цілісності «Я», самості в теорії К. Юнга.

Н

НАВИЧКА – сформоване, автоматично здійснюване дія, що не вимагає свідомого контролю й спеціальних вольових зусиль для його виконання.

НАДІЙНІСТЬ – один із критеріїв якості наукового методу дослідження, що ставиться до точності психологічних вимірів.

НАМІР – свідоме бажання, готовність що або зробити.

НАПРУЖЕНІСТЬ – стан підвищеного фізичного або психологічного порушення, супроводжуване неприємними внутрішніми почуттями й потребуюче розрядки.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – вольова якість, спрямоване на те, щоб неухильно, всупереч труднощам і перешкодам, домагатися здійснення мети.

НАСЛІДУВАННЯ – свідоме або несвідоме проходження людину якому або прикладу, зразку.

НАСТРІЙ – емоційний стан людину, зв'язане зі слабко вираженими позитивними або негативними емоціями й існуюче протягом тривалого часу.

НАУЧІННЯ – процес і результат придбання індивідуального досвіду (знань, умінь і навичок).

НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ – жести, міміка, пантоміміка, інші виразні рухи, що служать людині коштом спілкування з людьми ( містить у собі цілий ряд знакових систем: кінесику, проксеміку, екстра – і паралінгвістику, візуальний контакт).

НЕГАТИВІЗМ (лат. negatio – заперечення) – демонстративна протидія людину іншим людям, неприйняття їм розумних рад з боку інших людей.

НЕЙРОН (греч. neuron – нерв) – нервова клітка з усіма її відростками, основна структурна одиниця нервової системи.

НЕЙРОТИЗМ – властивість людини, що характеризується його підвищеною збудливістю, імпульсивністю й тривожністю.

НЕРВОВА СИСТЕМА (греч. neuron – нерв і systema – ціле, складене із частин) – сукупність нервових утворів у тварин і людину, за допомогою яких здійснюється сприйняття діючих на організм подразників, обробка виникаючих при цьому імпульсів порушення, формування відповідних реакцій.

НЕСВІДОМЕ – характеристика психологічних властивостей, процесів і станів людини, що перебувають поза сферою його свідомості, але, що виявляють такий же вплив на його поведінку, як і свідомість.

НЕУВАЖНІСТЬ – нездатність уваги сконцентруватися на об'єкті.

НОНКОНФОРМІЗМ (лат. non – не, немає й conformis – подібний, згідний) – прагнення будь-що-будь суперечити думці більшості й надходити протилежним образом, не вважаючись ні із чим (синонім поняття "негативізм").

НОРМИ ГРУПОВІ (СОЦІАЛЬНІ) (лат. norma – керівний початок, точне приписання, зразок) – прийняті в данім суспільстві або групі правила поведінки, що регулюють взаємини людей.

Несвідоме — аспект психіки, що містить соціально неприйнятні конфлікти й бажання. Останні можуть бути переведені на рівень свідомості завдяки використанню таких методів як вільна асоціація й інтерпретація сновидінь

Негативізм– опозиційна манера поведінки, спрямована проти авторитета, проявляється в формах пасивного протистояння, або активної боротьби проти діючих правил, норм, звичаїв.

О

ОБРАЗ – суб'єктивна узагальнена картина миру (предметів, явищ), що складається в результаті переробки інформації про нього, що надходить через органі почуттів.

ОСОБИСТІСТЬ – поняття, що позначає сукупність стійких психологічних якостей людину, що становлять його індивідуальність.

 Особистісний конструкт — категорія мислення, за допомогою якої людина інтерпретує або тлумачить свій життєвий досвід. Принаймні три елементи необхідні для формування конструкта — два з них повинні сприйматися як схожі, а третій елемент повинен сприйматися як відмінний від цих двох.

Особистість — діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.

ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ – той об'єкт, на якім проводиться наукове дослідження (наприклад, людина або група людей).

ОБДАРОВАНІСТЬ – наявність у людини задатків до розвитку здатностей.

ОЛІГОФРЕНІЯ (греч. oligos – деякий, незначний, phren – розум) – патологічне зниження здатностей у людини.

ОНТОГЕНЕЗ (греч. on, род. падіж ontos – суще, genesis – народження, походження) – процес індивідуального розвитку організму або особистості.

ОПЕРАТИВНА ПАМ'ЯТЬ – форма пам'яті, розрахована на збереження інформації протягом певного часу, необхідного для виконання деякої дії або операції.

ОПЕРАЦІЯ (лат. operatic – дія) – одиниця діяльності, спосіб виконання дії, обумовлений умовами наявної (зовнішньої або уявної) ситуації.

ОПИТУВАННЯ – метод психологічного вивчення, у процесі застосування якого випробуваним задаються питання й на основі відповідей на них судять про особистісні особливості цих людей.

ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – це процес виявлення й установлення відповідності даної діяльності принципам оптимальності, які виражають вимоги об'єктивних законів здійснення керування; вона покликано забезпечити найкраще виконання керівником управлінських функцій.

ОРГАНІЗАТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ – практична діяльність по створенню зв'язків, взаємодії між суб'єктами діяльності, а також керування її процесом.

ОРГАНІ ПОЧУТТІВ – нервові устрої, що служать приймачами сигналів, що інформують суб'єкт про зміни в навколишньому середовищі й у його організмі.

Онтогенез – процес індивідуального розвитку людини.

Операція– в концепції Ж.Піаже “зворотна розумова дія”, інтереорізована предметна дія, яка стала зворотною.

П

ПАМ'ЯТЬ – процеси запам'ятовування, збереження, відтворення й переробки людиною різноманітної інформації.

ПАМ'ЯТЬ ГЕНЕТИЧНА – пам'ять, обумовлена генотипом, передана з покоління в покоління ( тобто спадкоємна).

ПАМ'ЯТЬ ДОВГОЧАСНА – пам'ять, розрахована на тривале зберігання й багаторазове відтворення інформації за умови її збереження.

ПАМ'ЯТЬ КОРОТКОЧАСНА – пам'ять, розрахована на зберігання інформації протягом невеликого проміжку часу, від декількох десятків секунд інформація, що доти поки втримується в ній, не буде використана або переведена в довгочасну пам'ять.

ПАМ'ЯТЬ ОПЕРАТИВНА – (див. оперативна пам'ять).

ПАНІКА (греч. panikon – беззвітний жах) – масовидне явище психіки, що характеризується виникненням одночасно в багатьох людей, що перебувають у контактах один з одним, почуття страху, занепокоєння, а також безладних, хаотичних рухів і непродуманих дій (один з видів поведінки юрби).

ПАНТОМІМІКА – система виразних рухів, чинених за допомогою тіла.

ПАТОПСИХОЛОГІЯ (греч. pathos – страждання, хвороба) – галузь психологічної науки, пов'язана з вивченням відхилень у психіці й поведінці людину при різних захворюваннях.

ПЕРЕЖИВАННЯ – відчуття, супроводжуване емоціями.

ПЕРЕКОНАНІСТЬ – упевненість людину у своїй правоті, підтверджувана відповідними аргументами й фактами.

ПЕРСОНАЛИЗАЦИЯ (лат. persona – особистість) – процес перетворення людину в особистість, придбання їм індивідуальності.

ПЕРЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНА (лат. perceptio – сприйняття й socialis – суспільний) – сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об'єктів (інших людей, самих себе, груп, соціальних общностей і т.п.).

ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis – множинність) – прояв у діяльності й спілкуванні широкого спектра думок, орієнтації, багатоваріантності оцінок, висловлюваних індивідами щодо значимих для них ситуацій.

ПОВЕДІНКА – властиве живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередковане їхньої зовнішньої (рухової) і внутрішньою( психічною) активністю.

ПОДРАЗНИК – будь-який фактор, що впливає на організм і здатний викликати в ньому яку або реакцію.

ПОТРЕБА – стан потреби організму, індивіда, особистості в чому те, необхідному для їхнього нормального існування.

ПРЕДМЕТНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ – властивість сприйняття представляти мир не у вигляді окремих відчуттів, а у формі цілісних образів, що ставляться до сприйманих предметів.

 Підлітковий комплекс – чітко виражені психологічні особливості підліткового віку (спади настрою без особливих причин); психологічні особливості та реакції типові тільки для підліткового віку.

Позитивна Я-концепція – узагальнене уявлення про себе з домінуванням позитивних установок відносно власної особистості.

Пізнавальна діяльність – усвідомлена діяльність суб’єкта спрямована на отримання конкретних знань та інформації про об’єкти та явища оточуючої дійсності.

Предметна діяльність – цілеспрямована форма активності дитини, в основі якої лежить пізнавальна потреба, а змістом виступає оволодіння об’єктом, як предметом культури, суспільно-історичного досвіду даного суспільства.

Психологічний вік – характеристика ступеню адаптованості людини до умов соціуму, у відповідності з рівнем інтелекту, здатністю до навчання, руховими навичками, почуттями, установками, мотивами.

Психологія розвитку – вивчає механізми та закономірності психічного розвитку людини на різних вікових стадіях. Акцент робиться на динаміці розвитку.

Психосексуальний розвиток — теорія, сформульована

З. Фройдом, що пояснює розвиток особистості мовою змін у біологічному функціонуванні індивіда. Соціальний досвід на кожній стадії залишає свій внесок у вигляді установок, рис особистості й цінностей, набутих на даній стадії.

Психосоціальний мораторій — період пізнього підліткового віку, протягом якого індивіду дається деяка відстрочка в прийнятті ролей і відповідальності дорослого.

Психологічний захист — реакції, які людина використовує не усвідомлено з метою захисту внутрішніх психічних структур, власного «Я» від переживання тривоги, сорому, провини, гніву, а також конфліктів, фрустрацій та інших особистісно небезпечних ситуацій.

Придушення — психологічний захист, який проявляється в блокуванні неприємної, небажаної інформації, вступає в дію лише тоді, коли небажані дії досягають певної сили.

Проекція — психологічний захист, який виявляється в тому, що людина виокремлює й локалізує в інших якості, почуття, бажання, дії тощо, які сама не визнає і заперечує у собі.

Психоаналіз — теорія особистості — особистісної структури розвитку, динаміки й змін, — створена З. Фройдом. У психоаналізі робиться акцент на роль біологічних і неусвідомлюваних факторів у регуляції поведінки. Також стверджується, що поведінка людини у своїй основі ірраціональна і є результатом взаємодії між Ід, Его й Суперего.

Психодинамічна теорія — теорія або точка зору, що підкреслює неусвідомлювані психічні або емоційні мотиви як основу людського поведінки.

Пубертат – період статевого дозрівання, який характеризується бурхливим, нерівномірним ростом та розвитком організму.

ПОТЯГ – бажання (потреба) що або зробити, що спонукує людину до відповідних до дій.

ПОЧУТТЯ – вища, культурно обумовлена, емоція людини, пов'язана з деяким соціальним об'єктом.

ПРАГНЕННЯ – бажання й готовність діяти певним чином.

ПРИКОРДОННИЙ СТАН – слабке виражені нервово психічні розлади, стани на грані норми й психічного відхилення.

ПРИСТРАСТЬ – сильно виразна захопленість людини будь-ким або будь-чим, що супроводжується глибокими емоційними переживаннями, пов'язаними з відповідним об'єктом.

ПРОВІДНИЙ ТИП СПІЛКУВАННЯ – переважний у даний віковий період тип спілкування з оточуючими людьми, завдяки якому в людини формуються його основні особистісні якості.

ПРОЕКЦІЯ (лат. projectio – викидання вперед) – процес і результат збагнення й породження значень, що укладається в усвідомленім або несвідомім перенесенні суб'єктом власних властивостей, станів на зовнішні об'єкти.

ПРОНИКЛИВІСТЬ – якість людину, що виражається в здатності зауважувати, почувати, передбачати й прогнозувати наміру, дії й учинки інших людей, розвиток процесів і явищ у реальних умовах.

ПРОСОЦИАЛЬНОЕ ПОВЕДІНКА – поведінка людину серед людей, безкорисливо спрямоване на їхнє благо.

ПСИХІКА (греч. psychikos – щиросердечний) – загальне поняття, що позначає сукупність усіх психічних явищ, досліджуваних у психології.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ – процеси, що відбуваються в голові людини й віддзеркалювані в динамічно з мінливих психічних явищах: відчуттях, сприйнятті, уяві, пам'яті, мисленні, мові й ін.

ПСИХОАНАЛІЗ (греч. psyche – душу й analysis – розкладання, розчленовування) – навчання, створене 3. Фрейдом. Містить систему ідей і методів інтерпретації сновидінь і інших несвідомих психічних явищ, а також діагностики й лікування різних щиросердечних захворювань.

ПСИХОДІАГНОСТИКА (греч. psyche – душу й diagnostikos – здатний розпізнавати) – галузь психологічної науки, що розробляє методи виявлення й виміру індивідуально психологічних особливостей особистості.

ПСИХОЛОГІЧНА СУМІСНІСТЬ ЛЮДЕЙ – здатність людей знаходити взаєморозуміння, налагоджувати ділові й особисті контакти, співробітничати один з одним.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ – (див. клімат соціально психологічний).

ПСИХОЛОГІЯ (греч. psyche – душу й logos – навчання, наука) – наука про закономірності розвитку й функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.

ПСИХОЛОГІЯ КЕРУВАННЯ – галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності.

ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ (греч. psyche – душу й soma – тіло) – порушення функцій внутрішніх органів і систем, виникнення й розвиток яких найбільшою мірою пов'язане з нервово психічними факторами, переживанням гострої або хронічної психологічної травми, специфічними особливостями емоційного реагування особистості.

Р

Реактивне утворення — це психологічна настанова або звичка, які є діаметрально протилежними витісненим бажанням, реакцію на них у вигляді інверсії бажання, тобто виявляється в тому, що людина діє в протилежність тому, чого хоче.

Раціоналізація — псевдовиправдовування власної поведінки; психологічний захист, який пов’язаний із усвідомленням і використанням у мисленні лише тієї частини інформації, завдячуючи якій власна поведінка постає як добре контрольована і така, що не суперечить об’єктивним обставинам.

Регресія — психологічний захист, який виявляється в тому, що людина поведінково «повертається» на більш ранні стадії психосексуального розвитку.

РЕАКЦІЯ (лат. re – проти, actio – дія) – відповідь організму на зміну в зовнішній або внутрішньому середовищі.

РЕЛАКСАЦІЯ (лат. relaxatio – зменшення напруги, ослаблення) – стан спокою, розслабленості, що виникає в суб'єкта внаслідок зняття напруги, після сильних переживань або фізичних зусиль.

РЕФЕРЕНТНА ГРУПА (лат. referens –, що повідомляє) – група людей, у чому те привабливих для індивіда, чиї цінності, судження, норми й правила поведінки він безумовно розділяє й ухвалює для себе.

РЕФЕРЕНТНА ОСОБИСТІСТЬ – людей, особливо значимий і коштовний для іншої людини як зразок для наслідування (р. л. виступає як джерело основних цінностей, норм і правил поведінки, суджень і вчинків для іншої людини).

РЕФЛЕКС (лат. reflexus – відбиття) – опосередкована нервовою системою закономірна відповідна реакція організму на подразник.

РЕФЛЕКС БЕЗУМОВНИЙ – (див. безумовний рефлекс).

РЕФЛЕКС УМОВНИЙ – придбана реакція організму на певний подразник, що виникла в результаті комбінації впливу цього подразника з позитивним підкріпленням з боку актуальної потреби.

РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio – обіг назад) – здатність свідомості людину зосередитися на самому собі.

РЕФЛЕКТОРНА ДУГА – поняття, що позначає сукупність нервових структур, що проводять нервові імпульси від подразників, що перебувають на периферії тіла, до центру (див. афферентный) їх, що переробляють, у центральній нервовій системі й зухвалих реакцію на відповідні подразники.

РЕЦЕПТОР (лат. recipere – одержувати) – спеціалізований органічний устрій, розташоване на поверхні тіла або всередині нього й призначене для сприйняття різних по своїй природі подразників: фізичних, хімічних, механічних і т.д. – і їхні перетворення в нервові електричні імпульси.

РЕЦИПІЄНТ (лат. recipientis –, що одержує) – суб'єкт, що сприймає адресоване йому повідомлення.

РИСА ОСОБИСТОСТІ – стійка властивість особистості, що визначає характерна для неї поведінка й мислення.

РІШУЧІСТЬ – здатність людину самостійно ухвалювати відповідальні розв'язки й неухильно реалізовувати їх у діяльності.

РИГІДНІСТЬ (лат. rigidus – твердий, твердий) – загальмованість мислення, що проявляється в труднощі відмови людину від одного разу ухваленого рішення, способу мислення й дій.

РОЗУМІННЯ – здатність осягтися зміст і значення чого або й досягнутий завдяки цьому результат.

РОЛЬ (франц. role) – соціальна функція особистості; поняття, що позначає поведінка людини в певній життєвій ситуації, що відповідає займаному їм положенню (наприклад, роль керівника, підлеглого, батька, матері й т.п.).

РУХЛИВІСТЬ – одне з первинних властивостей нервової системи, що полягає в здатності швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі.

С

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ (лат. actualis – дійсний, справжній) – прагнення людини до можливо більш повного виявлення й розвитку своїх особистісних можливостей.

САМОВЛАДАННЯ – здатність людину зберігати внутрішній спокій, діяти розумно й виважено в складних життєвих ситуаціях.

САМОВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ – самостійний вибір людиною свого життєвого шляху, цілей, цінностей, моральних норм, майбутньої професії й умов життя.

САМООЦІНКА – оцінка людиною власних можливостей, якостей, гідностей і недоліків, місця серед інших людей.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ (лат. regulare – упорядковувати, налагоджувати) – процес керування людиною власними психологічними й фізіологічними станами, а також учинками.

САМОСВІДОМІСТЬ – усвідомлення людиною самого себе, своїх власних якостей, свого "Я".

САНГВІНІК (лат. sanquis – кров) – тип темпераменту, що характеризується високої психічною активністю, енергійністю, працездатністю, швидкістю реакцій, різноманітністю й багатством міміки, швидким темпом мови.

СВІДОМІСТЬ – вищий рівень психічного відбиття людиною дійсності, її представленість у вигляді узагальнених образів і понять.

СЕНЗИТИВНОСТЬ (лат. sensus – почуття, відчуття) – характеристика органів почуттів, що виражається в їхній здатності тонко й точно сприймати, розрізняти й вибірково реагувати на слабк, що мало відрізняються друг від друга стимули.

СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ (лат. signum – знак і греч. system – ціле, з'єднання) – перша й друга – способи регуляції поведінки живих істот у навколишньому світі, властивості якого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів або, що безпосередньо вловлюються органами почуттів таких, як відчуття кольору, заходу й ін. (1 я сигнальна система), або представлених у знаковій системі мови (2 я сигнальна система).

СЕНСОРНИЙ – пов'язаний з роботою органів почуттів.

СИМВОЛ (греч. symbolon – умовний знак) – образ чого або, що має певне подібність із позначуваним об'єктом.

СИМПАТІЯ (греч. sympatheia – потяг, внутрішнє розташування) – почуття емоційної схильності до людині, підвищений інтерес і потяг до нього.

СИНТЕЗ (греч. synthesis – з'єднання, комбінація, складання) – включений в акти взаємодії організму із середовищем процес практичного або уявного возз'єднання цілого із частин або з'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле, необхідний етап познаниния.

СИТУАЦІЯ (франц. situation – положення, обстановка) – система зовнішніх стосовно суб'єкта умов, що спонукують, що й опосередковують його активність.

СХИЛЬНІСТЬ – схильність до чого або.

СОВІСТЬ – здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль; характеризує особистість, що досягла високого рівня психологічного розвитку.

СПОГАД (пригадування) – відтворення по пам'яті якої або раніше сприйнятої інформації. Один з основних процесів пам'яті.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ – метод психологічного дослідження, розрахований на безпосереднє одержання потрібної інформації через органі почуттів.

СПРИЙНЯТТЯ – процес приймання й переробки людиною різної інформації, що надходить у мозок через органі почуттів. Завершується формуванням образа.

СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ – поняття, що позначає сукупність потреб і мотивів особистості, що визначають головний напрямок її поведінки.

СУМІСНІСТЬ – здатність людей працювати разом, успішно вирішувати завдання, що вимагають від них погодженості дій і гарного взаєморозуміння.

СУПЕРНИЦТВО – прагнення людину до змагання (конкуренції) з іншими людьми, бажання узяти гору над ними, перемогти, перевершити.

СПІВРОБІТНИЦТВО – прагнення людину до погодженої, злагодженій роботі з людьми. Готовність підтримати й надати їм допомогу.

СПІЛКУВАННЯ – складний, багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми, взаємодія суб'єктів.

СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, обумовлені фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – сукупність норм, правил і форм поведінки, що характеризують типові дії людину, що займає певне положення в суспільстві.

СОЦІАЛЬНА УСТАНОВКА – стійке внутрішнє відношення людину до кого або або чому або, що включає думки, емоції й дії, що вживають їм відносно даного об'єкта.

СОЦІАЛЬНО ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ – теорія й практика групового психокоррекційного або психотерапевтичного впливу на людей, розрахованого на рятування їх від будь-яких проблем психологічного характеру, виправлення поведінки або поліпшення стану здоров'я.

СОЦІАЛЬНІ ОЧІКУВАННЯ – очікувані від людини, що займає в суспільстві певне положення, судження, дії й учинки, що відповідають його соціальної ролі.

СТАТУС (лат. status – положення, стан) – положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин, що визначає його права, обов'язки й привілею, ступінь авторитету в очах інших учасників групи.

СТИЛЬ ЛІДЕРСТВА (СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА) (греч. stylos – букв. стрижень для листа й англ. leader – ведучий, керівник) – типова для лідера (керівника) система приймань впливу на ведені (підлеглих); способи й кошту, застосовувані лідером (керівником) для надання потрібного впливу на залежні від нього людей.

СТИМУЛ (лат. stimulus – гострий ціпок, якому поганяли тварин, стрекало) – вплив, що обумовлює динаміку психічних станів індивіда (позначувану як реакція) і стосовне до неї як причина до слідства.

СТОМЛЕННЯ – стан утоми, супроводжуваний зниженої працездатністю.

СТРЕС (англ. stress – тиск, напруга) – стан щиросердечного (емоційного) і поведінкового розладу, пов'язане з нездатністю людини доцільно й розумно діяти в ситуації, що склалася.

СТРУКТУРА (лат. structura – взаємне розташування, будова) – сукупність стійких зв'язків між безліччю компонентів об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі.

СУБЛІМАЦІЯ (лат. sublimare – підносити) – у психоаналізі один з механізмів психологічного захисту (див. заміщення).

СУБ'ЄКТ (лат. subjectum – підмет) – індивід або група як джерело пізнання й перетворення дійсності; носій активності.

СУБТЕСТ – частина психологічного тесту або його підшкала, що має самостійне значення й оцінююча те або інша окрема властивість.

СУГЕСТИВНІСТЬ – піддатливість людину дії впливу.

СУЇЦИД (англ. suicide – самогубство) – акт самогубства, чинений людиною в стані сильного щиросердечного розладу або під впливом психічного захворювання.

СУСПІЛЬНА ДУМКА – сукупне оцінне судження, що виражає відношення колективу, соціальної спільності (або їх значної частини), до різних подій і явищам навколишньої дійсності, що зачіпають спільні інтереси.

Сенситивність вікова – оптимальне сполучення внутрішніх та зовнішніх умов для розвитку психічних процесів та властивостей, типових для даного вікового періоду.

Соціалізація – процес включення дитини в суспільство, процес і результат засвоєння, активного відтворення індивідом суспільного досвіду.

Сублімація — це психологічний захист шляхом переведення сексуальної або агресивної енергії людини, надлишкової з точки зору особистісних або соціальних норм в інше русло, прийнятне для суспільства, — творчість. Це — суттєва трансформація первинного потягу.

Самість — архетип у теорії К. Юнга, що стає центром структури особистості, коли всі протиборчі сили усередині особистості інтегруються в процесі індивідуації.

Спрямованість — система спонукань, що визначає вибірковість ставлень та активності особистості.

Самоактуалізація — прагнення людини до найвищої реалізації свого потенціалу.

Т

ТАЛАНТ (греч. Talanton) – спочатку вага, захід, потім у переноснім значенні – рівень здатностей) – високий рівень розвитку здатностей людину, насамперед спеціальних, що забезпечує досягнення видатних успіхів у тому або іншому виді діяльності.

ТВОРЧЕ МИСЛЕННЯ – вид мислення, пов'язаний зі створенням або відкриттям чого або нового.

ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. temperamentum – належне співвідношення частин, домірність) – динамічна характеристика психічних процесів і поведінки людину, що проявляється в їхній швидкості, мінливості, інтенсивності й ін.

ТЕСТ (англ. test – перевірка, досвід, проба) – система завдань, що дозволяють виміряти рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості.

ТЕСТУВАННЯ – метод психодіагностики, що використовує стандартизовані питання й завдання (тести.), що мають певну шкалу значень.

ТРИВОЖНІСТЬ – властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях.

У

УВАГА – стан психологічної концентрації, зосередженості на якому або об'єкті.

УЗАГАЛЬНЕННЯ – виділення загального з безлічі окремих явищ. Перенесення одного разу сформованих знань, умінь і навичок на нові завдання й ситуації (див. абстракція).

УМІННЯ – здатність виконувати певні дії з гарною якістю й успішно справлятися з діяльністю, що включає ці дії.

УМОВИВІД – процес логічного висновку певного положення з деяких достовірних затверджень – посилок.

КЕРУВАННЯ – процес впливу суб'єкта на ту або іншу систему, що забезпечує її цілеспрямований розвиток, збереження або видозміна структури, підтримка або зміна режиму діяльності, реалізацію програм і цілей.

УПРАВЛІНСЬКА ФУНКЦІЯ – роль, яку виконує керівник на певному етапі керування відповідно до проміжного завдання.

РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ – максимальний успіх, якого розраховує добитися людей у тому або іншому виді діяльності.

УТОМА – комплекс суб'єктивних переживань, що супроводжують розвитку стану стомлення.

УСТАНОВКА – готовність, схильність до певних дій або реакцій на конкретні стимули.

УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ – акт вольової дії й одночасно етап управлінського циклу, коли особистість на основі переробленої інформації, як правило, у результаті боротьби мотивів приходить до необхідності збереження одного з них як провідного, головного, смыслообразующего, якому вона підкоряє свою конкретну діяльність.

УЯВА – здатність представляти відсутній або реально не існуючий об'єкт, утримувати його у свідомості й подумки маніпулювати ним.

УЯВЛЕННЯ – процес і результат відтворення у вигляді образа якого або об'єкта, події, явища.

Ф

ФАНАТИЗМ (лат. fanum – жертовник) – надмірна захопленість людину чому або, супроводжувана зниженням контролю над своєю поведінкою, некритичністю в судженнях про об'єкт своєї захопленості.

ФАСЦИНАЦИЯ (англ. fascination – зачарування) – спеціальне організоване вербальне (словесне) вплив, призначене для зменшення втрат семантично значимої інформації при сприйнятті повідомлення реципієнтами, за рахунок чого підвищується можливість її впливу на їхню поведінку.

ФЛЕГМАТИК (греч. phlegma – слиз) – тип темпераменту людину, що характеризується низьким рівнем психічної активності, повільністю, невиразністю міміки;, що важко перемикається з одного виду діяльності на інший, що й пристосовується до нової обстановки.

ФОРМУВАННЯ – процес цілеспрямованого й організованого оволодіння соціальними суб'єктами цілісними, стійкими рисами і якостями, необхідними їм для успішної життєдіяльності.

ФРЕЙДИЗМ – загальне позначення різних шкіл і навчань, що виникли на науковій базі психологічного навчання 3. Фрейда (психоаналізу), що й працювали над створенням єдиної психотерапевтичної концепції.

ФРУСТРАЦІЯ (лат. frustratio – обман, розлад, руйнування планів) – емоційно важке переживання людиною своєї невдачі, що супроводжується почуттям безвихідності, катастрофи надій у досягненні певної бажаної мети.

ФУНКЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА (лат. functio – виконання й systema – ціле, з'єднання) – складне організована психофізіологічна система, що забезпечує погоджену роботу фізіологічних і психологічних процесів, що беремо участь у регуляції цілісного поведінкового акту.

 Філогенез – процес становлення психічних структур в ході біологічної еволюції або соціокультурної історії взагалі.

Х

ХАРАКТЕР (греч. charakter – печатка, карбування) – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається, що й проявляється в діяльності й спілкуванні, визначаючи типові для неї способи поведінки й реагування на життєві обставини.

ХОЛЕРИК (греч. chole – жовч) – тип темпераменту людину, що характеризується високим рівнем психічної активності, енергійністю дій, різкістю, стрімкістю, силою рухів, їх швидким темпом, поривчастістю.

Ц

ЦІЛІСНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ – сенсорне, уявне добудування сукупності деяких сприйманих елементів об'єкта до його цілісного образа.

ЦІЛЬ – усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого спрямована дія людини.

ЦІННОСТІ – те, що людей особливо цінує в житті, чому він надає особливий, позитивний життєвий зміст.

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА – частина нервової системи, що включає головний, проміжний і спинний мозок.

Ч

ЧАС РЕАКЦІЇ – інтервал часу між початком дії якого або стимулу й появою в організмі певної реакції на нього.

ЧУТЛИВІСТЬ – здатність організму запам'ятовувати й реагувати на впливи середовища, що не мають безпосереднього біологічного значення, але зухвалі психологічну реакцію у формі відчуттів.

Ю

ЮРБА – безструктурне скупчення людей, позбавлених ясно усвідомлюваної спільності цілей, але зв'язаних між собою подібністю емоційного стану й загальним об'єктом уваги.

Я

Я-концепція – узагальнене уявлення людини про себе, система установок відносно власної особистості.

Дитяча психологія СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Амнезії - розлади пам'яті, за яких відбувається втрата минулого досвіду людини, її вмінь, навичок, знань.

Ампліфікація - максимальне розкриття всіх можливостей віку для психічного розвитку особистості (О. В. Запорожець).

Аналіз - одна з основних операцій мислення, що полягає у виділенні в об'єктах елементів, властивостей, зв'язків, у поділі предмету на частини.

Асинхронність - закономірність психічного розвитку, згідно з якою різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за тривалістю, і за віком їх настання.

Афект - форма переживання емоцій, ознаками якої є швидке виникнення, бурхливий та короткочасний перебіг, супроводження порушеннями свідомості, втратою самоконтролю. Викликаються гострими життєвими ситуаціями. Схильність до афектів свідчить про невихованість, невміння володіти собою.

Біологізаторський підхід - психологічні теорії, у яких перебільшується роль біологічних факторів розвитку особистості.

Відчуття - елементарний психічний процес, що полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ оточуючого, а також станів внутрішніх органів при безпосередньому впливі подразників на органи чуттів.

Вік психологічний - новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період (Л. С. Виготський).

Вікові новоутворення - новий тип будови особистості та її діяльності, психічні зміни, що виникають у певному віковому періоді й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє й зовнішнє життя.

Виховання - процес здійснення суспільних впливів, зумовлюючих формування особистості, тобто індивіда як члена суспільства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги суспільства і дають підстави користуватись правами члена суспільства.

Властивість психічна - система усталених, фіксованих і повторюваних ознак психічного факту (якості характеру, темпераменту, здібностей).

Воля - психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Вольова готовність дитини до шкільного навчання - рівень розвитку довільності в організації дитиною своєї пізнавальної діяльності.

Впізнавання - відтворення індивідом об'єкту при повторному його сприйманні.

Вчинок - різновид вольової дії, що спрямована на досягнення суспільно значущої мети, становить акт моральної поведінки, регульований певними етичними нормами.

Геніальність - найвищий рівень здібностей, проявом яких є відкриття особистістю нових напрямків, шляхів в галузі наукових досліджень, техніки, мистецтва.

Гетерохронність - закономірність психічного розвитку, що полягає у нерівномірному, хвилеподібному характері розвитку окремих психічних процесів.

Гра - вид діяльності, ціллю якої виступає сам процес діяльності, а не предметний результат; джерелом якої слугує наслідування і досвід і спонукуваний потребою особистості в активності.

Гра будівельна - різновид гри, у якій розгортання певного сюжету пов'язано із предметними діями по спорудженню та конструюванню з кубиків, конструкторів, допоміжних матеріалів з використанням піску, глини, камінців тощо.

Гра дидактична (навчальна) - різновид гри, яка дозволяє наблизити процес навчання до вікових особливостей дошкільника; в ній тісно переплітаються ігрова та навчальна цілі, поєднується ігрова й пізнавальна мотивація.

Група соціальна - будь-які більш чи менш стійкі об'єднання людей.

Дозрівання - прояв онтогенезу, визначений генотипом, що полягає у послідовному становленні всіх систем організму.

Детермінізму принцип - принцип дослідження психіки, за яким реагування людини на зовнішні впливи залежить не тільки від характеристик цього впливу, а й від особливостей психіки людини (інтересів, досвіду, освіченості, знань тощо): "зовнішні причини діють через внутрішні умови" (С. Л. Рубінштейн).

Діяльність - внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється усвідомленою метою.

Діяльність мнемічна - система складних за структурою психічних процесів, керованих мнемічною метою, що формується у дошкільника на основі вроджених, біологічних форм пам'яті.

Діяльність побутова - різновид діяльності, що виступає засобом задоволення біологічних потреб людини в їжі, теплі, чистоті та має соціальну природу, оскільки її виконання передбачає засвоєння людиною принципів організації свого побуту, прийнятого у суспільстві, оволодіння нею соціально виробленими культурно-гігієнічними навичками.

Діяльність продуктивна - образотворча й конструктивна діяльність дитини, націлена на отримання результату, що має творчий та оригінальний характер.

Диференціація психіки - закономірність психічного розвитку, що полягає у послідовному ускладненні психіки шляхом накопичення новоутворень.

Експеримент психологічний - один з основних дослідницьких методів психології, специфіка якого полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведінки дитини, у повторенні їх для перевірки істинності експериментальних висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів.

Екстеріоризація - процес переходу внутрішньої сторони діяльності (внутрішніх дій) у зовнішню (зовнішні дії); відбувається при здійсненні планів.

Емоції - психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, обумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Емпатія - один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в емоційному відгукові на переживання іншої людини (співчуття, співпереживання).

Еталони-зразки етичні - емоційно-когнітивні узагальнення щодо способів поведінки; відображають певну сферу життя дитини та містять у собі суспільну оцінку і емоційне ставлення.

Ідеал - форма прагнення особистості, що відображає її потребу діяти у відповідності зі зразком, обраним для наслідування.

Ідентифікація - один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в уподібненні себе іншій людині, здатності розкрити її точку зору.

Індетермінізм - позиція, протилежна до принципу детермінізму, стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про внутрішній світ людини за її поведінкою; єдино можливим методом при цьому проголошується самоспостереження або інтроспекція.

Індивід - це окремий представник виду живих істот, якому властиві і загальні, і часткові, і неповторні якості.

Індивідуальність - це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від інших.

Інтерес - усвідомлюваний людиною мотив, що є емоційним проявом пізнавальних потреб та виявляється у бажанні більше дізнатися про об'єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задоволення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки - до її посилення, тому його називають ненасичуваним мотивом.

Інтеріоризація - процес переходу від зовнішньої до внутрішньої сторони діяльності, яскраво проявляється у діяльності учіння.

Інтеграція психіки - закономірність психічного розвитку, що полягає у зміцненні та розширенні зв'язків між окремими психічними утвореннями.

Задатки - природна основа здібностей, ще нерозвинених, яка виявляється при перших спробах людини зайнятися діяльністю.

Здібності - система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній.

Здібності інтелектуальні - перші прояви здібностей дитини, основу яких складають дії наочного моделювання: заміщення, використання готових моделей і побудова моделі на основі встановлення відношень між замінником і заміщуваним об'єктом.

Здібності сенсорні - перші прояви здібностей дитини, пов'язані із сприйняттям дитиною предметів та їх якостей, що складають основу розумового розвитку; інтенсивно формуються з 3-4 років.

Здібності творчі - різновид здібностей дитини, пов'язаний з уявою, які дозволяють дитині знаходити оригінальні способи і засоби рішення задач, придумати казку або історію, створити задум гри або малюнка.

Зміст гри - той момент дійсності й відносин між дорослими, що виділяється у відповідній сфері дійсності як найбільш значущий у розумінні дітей та відтворюється ними у грі.

Зона найближчого розвитку - одне з основних понять культурно-історичної концепції розвитку Л. С. Виготського, що охоплює ті способи діяльності, якими дитина не володіє самостійно, але може їх виконати при допомозі дорослого. Розвивальне навчання повинно орієнтуватися на зону найближчого розвитку.

Колектив - група об'єднаних спільними цілями і задачами людей, що досягла в процесі соціально-цінної спільної діяльності високого рівня розвитку (Петровський А. В.).

Компетентність педагога професійна - особистісні можливості педагога, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу; єдність теоретичної й практичної готовності педагога до здійснення педагогічної діяльності. У педагогічній компетентності вирізняють такі гармонійно поєднані складові: знання, уміння, навички, способи й прийоми їх реалізації у діяльності, спілкуванні, розвитку особистості (Мітіна Л. М.).

Комплекс пожвавлення - важливе психічне новоутворення періоду новонародженості, що виникає під час контакту дитини з дорослим і включає емоційні та рухові реакції: посмішку, вокалізації, дитина тягнеться ручками і спрямовує погляд у напрямі дорослого.

Конвергенції теорії - психологічні теорії, які спираються на положення про конвергенцію (схрещування) біологічних (спадковості) та соціальних (середовище) факторів розвитку особистості при визначальній ролі біологічних (німецький психолог В. Штерн).

Криза 3-х років - одна з криз психічного розвитку, що виникає на межі раннього та дошкільного вікових періодів; відзначається кризовими явищами у поведінці дитини (негативізм, протест, знецінення дорослих, свавілля, непокора, впертість) і відбувається при невідповідності між операційно-технічною (володіння способами і засобами діяльності) і мотиваційною (прагнення, інтереси, бажання щодо виконання діяльності) сторонами предметно-маніпулятивної гри. Виникає при блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійності.

Культурно-історична концепція розвитку вищих психічних функцій (теорія Л. С. Виготського (1896-1934 рр.)) - теорія особис-тісного й психічного розвитку, згідно якої розвиток дитини здійснюється через інтеріоризацію способів дій, існуючих у її найближчому оточенні; вищі психічні функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна пам'ять, уява, воля) ніяк не представлені в матеріальній структурі організму, а є результатом розвитку органічно представлених нижчих психічних структур людини в умовах суспільства.

Лепет - див.: мовлення жестикуляторне.

Макросередовище - джерело психічного розвитку особистості, що становить суспільство, його соціально-економічну і політичну систему.

Мезосередовище - джерело психічного розвитку особистості, що полягає у національно-культурних та соціально-демографічних особливостях населення за місцем проживання дитини.

Методи діагностичні (тести) - група методів психологічного дослідження, що використовуються для з'ясування того, наскільки психічні якості людини відповідають раніше виявленим нормам та стандартам.

Метод лонгітюдний - один з двох основних способів організації психологічного дослідження (другий спосіб - поперечних зрізів), поширений у дитячій психології, що передбачає дослідження динаміки певного психічного явища у одних і тих же конкретних людей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років).

Метод порівняльний (вікових або поперечних зрізів) - один з двох основних способів організації психологічного дослідження, що передбачає одночасне вивчення певного психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки.

Методи інформаційні - група методів психологічного дослідження, в результаті яких отримують нові знання; основними з них виступають спостереження та експеримент.

Методи психології допоміжні - група методів психологічного дослідження (анкета, бесіда, інтерв'ю, самоспостереження), які самі по собі не відзначаються достатньою об'єктивністю та використовуються на доповнення до спостереження та експерименту.

Методи психологічного дослідження - певні шляхи збору наукових психологічних фактів, які відображають специфіку психічних фактів або явищ і слугують предметом теоретичного аналізу.

Мікросередовище - джерело психічного розвитку особистості, що включає її безпосереднє оточення, близьких дорослих, сім'ю.

Мислення - процес пізнавальної діяльності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності.

Мова - система знаків, що слугує засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, передачі від покоління до покоління і зберігання інформації; мова існує і реалізується через мовлення.

Мовлення - це форма спілкування за допомогою мови, що склалась історично в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей.

Мовлення жестикуляторне (лепет) - перша форма мовлення дитини немовлячого віку, що складається з перших слів, зрозуміти які дорослий може лише з врахуванням міміки, жестів дитини та ситуації.

Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання - бажання вчитися, ставлення до школи і навчання як до серйозної діяльності.

Мотивація - система усіх видів спонукань особистості (потреби, мотиви, інтереси, цілі установки, ідеали), які регулюють поведінку і діяльність людини.

Мотивів підпорядкованість - важливе особистісне новоутворення; зумовлена прагненням відповідати вимогам дорослого здатність дитини обирати між мотивами "хочу" і "треба" другий як пріоритетний.

Мрія - форма прагнення особистості, змістом якого є створений фантазією образ бажаного майбутнього.

Навичка - дія, неодноразове виконання якої призвело до її автоматизації, ознаками якої є максимально швидке виконання, відсутність зайвих рухів, мінімальна психофізична напруга, зниження контролю при збереження якості виконання.

Навчання - процес взаємодії між тим, хто навчає (педагог), і тим, хто навчається (учень), у результаті якого в останнього формуються певні знання, вміння, навички.

Настрій - форма переживання емоцій, що становить загальний емоційний стан, фон перебігу психічних процесів та поведінки людини (діяльність відбувається на певному емоційному фоні).

Научіння - стійкі доцільні зміни діяльності, які виникають завдяки попередній діяльності й не викликані безпосередньо-вродженими фізіологічними реакціями організму.

Несвідоме - нижчий рівень психіки людини; форма відображення, при якій людина не контролює свою поведінку, неповно орієнтується в часі й просторі, порушується мовлення.

Обдарованість - сукупність здібностей, що зумовлюють особливо успішну діяльність людині в одній чи кількох сферах, які вирізняють її серед інших людей, що виконують ту ж діяльність у тих же умовах.

Онтогенез - розвиток живих істот у процесі їх індивідуального життя, що полягає у змінах, які носять закономірний, послідовний, прогресивний характер, як рух від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне та функціональне вдосконалення.

Особистість - суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу (Б. Г. Ананьєв); спосіб буття людини у суспільстві, індивідуальна форма існування і розвитку соціальних зв'язків (Л. І. Анциферова); система властивостей, яку набуває індивід у предметній діяльності і спілкуванні, що характеризує його з боку включення у суспільні відносини (А. В. Петровський); соціальна властивість індивіда (Б. Ф. Ломов); особлива якість, яку набуває індивід у суспільстві (О. М. Леонтьєв).

Пам'ять - запам'ятовування, збереження і відтворення індивідом його досвіду.

Передеталони предметні - конкретні предмети-мірки, використовувані дитиною у ході практичного співвіднесення предметів за певними ознаками (передовсім, за формою й величиною); виникають у ранньому віці.

Переконання - система усвідомлених потреб особистості, що спонукає її діяти у відповідності зі своїми поглядами, світоглядом, знаннями.

Персонологічні (особистісні) теорії - психологічні теорії, для яких характерне заперечення визначальної дії біологічних чи соціальних детермінант; головною детермінантою психічного розвитку розглядається сама особистість, її самодетермінація (Е. Шпрангер, Ш. Бюлер, Л. Блетц, Г. Імре та ін.).

Пізнавальна готовність дитини до шкільного навчання - готовність до шкільного навчання з боку інтелектуального розвитку дитини, що полягає в рівні розвитку пізнавальних процесів, у якісних особливостях дитячого мислення (вміння виділяти істотне; порівнювати, бачити подібне й відмінне; міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки).

Пластичність - здатність психіки до змін, яка лежить в основі психічного розвитку.

Поведінка польова - поведінка, безпосередню зумовлена переживаннями, бажаннями дитини, імпульсивна, ситуативна, непослідовна (О. М. Леонтьєв).

Поняття - думка чи форма мислення, у якій відображаються загальні, суттєві та одиничні ознаки предметів та яка становить основу наукових знань (поняття математичні, граматичні, фізичні тощо).

Потреба - стан нужди, що виражає залежність організму від конкретних умов існування, і виступає джерелом його активності .

Потяг - спонука діяльності, в основі якої знаходиться потреба, об'єкт задоволення якої особистість не усвідомлює.

Почуття вищі - різновид емоцій особистості, що відображають ставлення особистості до явищ соціальної дійсності та є результатом формування в умовах навчання та виховання.

Прагнення - це мотиви поведінки, у яких виявляється потреба людини в таких умовах існування і розвитку, що безпосередньо відсутні, але можуть бути створені у результаті діяльності.

Праця - вид діяльності, що спрямована на виробництво суспільно-корисних продуктів (матеріальних або ідеальних).

Предмети-атрибути - різновид ігрових предметів, що безпосередньо вказують на певну професійну діяльність дорослих і є їх обов'язковими ознаками (білий халат й шапочка у лікаря, указка й дошка у вчителя).

Предмети ігрові - предмети, використовувані в ігровому призначенні, за допомогою яких дитина унаочнює уявну ситуацію, як основу задуму гри; поділяютьсь на три основних групи: іграшки, атрибути, предмети-замінники.

Пристрасть - форма прагнення, що відображає потреби непереборної сили; сильне, стійке, тривале почуття.

Провідна діяльність - діяльність, в якій формуються основні осо-бистісні новоутворення, відбувається перебудова психічних процесів і виникають нові види діяльності (О. М. Леонтьєв).

Провина (дитяча) - порушення дітьми встановлених у суспільстві правил (Г. О. Люблінська).

Процес психічний - система процесуальних ознак психічного явища з виділенням початку, проміжних стадій, та завершення.

Психіка - це властивість високоорганізованої матерії, що є особливою формою відображення суб'єктом об'єктивної реальності (О. М. Леонтьєв).

Реакція зосередження - прояв поведінки дитини немовлячого віку, коли вона спрямовує погляд, завмирає, тягнеться до об'єкту, що викликав інтерес. Слугує передумовою розвитку уваги.

Режим дня - обгрунтований розподіл у часі і правильна послідовність задоволення основних фізіологічних потреб дитини уві сні, годуванні й активності (за Н. М. Щеловановим).

Рекапітуляції теорія - теорія американського психолога Гренвілл Стенлі Холла (1846-1924), за якою онтогенез психіки включає скорочене відтворення стадій історичного розвитку людського суспільства.

Рефлексія - один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в усвідомленні людиною того, як вона сприймається партнером у спілкуванні.

Рівень актуального розвитку - одне з основних понять культурно-історичної концепції розвитку Л. С. Виготського, що охоплює ті способи діяльності, якими дитина володіє самостійно, без допомоги дорослого (самостійно читає, пише, розв'язує задачі, відповідає на тестові запитання).

Розумові дії - система інтелектуальних операцій людини, спрямованих на виявлення ознак предметів, які безпосередньо не сприймаються.

Роль - суспільно прийнятий спосіб поведінки людей у різних ситуаціях (Д. Б. Ельконін).

Рушійні сили психічного розвитку - внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Г. С. Костюк вирізнив низку таких важливих внутрішніх суперечностей.

Між новими потребами, цілями, прагненнями та досягнутим людиною рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Наприклад, внаслідок появи комунікативної потреби дитина оволодіває мовленням як засобом спілкування з оточуючими.

Між інертністю, стабільністю, стійкістю й мінливістю, гнучкістю. Розв'язання цієї суперечності веде до появи "гнучкої стабільності". Зокрема, узагальнення особистістю різних мінливих мотивів, способів поведінки призводить до її стійкості в різноманітних життєвих обставинах.

Між досягнутим рівнем психічного розвитку індивіда й образом його життя.

Між перспективними й близькими цілями.

Самосвідомість - один із проявів свідомості як відокремлення себе ("Я") від об'єктивного світу ("не Я"); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня - самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (К. К. Платонов).

Світогляд - сукупність переконань особистості, формування якого становить важливу задачу навчання і виховання; у загальних рисах утворюється до кінця шкільного віку.

Сензитивний період - специфічний для кожної психічної властивості віковий інтервал, коли вона розвивається найбільш інтенсивно.

Сенсомоторні передеталони - неусвідомлювані способи виділення просторових властивостей предметів за допомогою рухів тіла, руки, спочатку з реальним предметом, а потім з уявним; виникають у немовлячому віці.

Сенсорні еталони - психічні образи, що містять уявлення про чуттєво сприймані властивості об'єктів; формуються у дитини з трьох років.

Синтез - одна з основних операцій мислення, що полягає у поєднанні окремих елементів предметів, в об'єднанні окремих його частин у єдине ціле.

Соціальна ситуація розвитку - співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки особистості (Л. С. Виготський).

Соціологізаторський підхід - психологічні теорії, для яких характерне перебільшення ролі суспільних факторів (суспільства) у формуванні особистості.

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності, який передбачає обмін інформацією, взаємодію, сприймання та розуміння між його учасниками.

Спілкування педагогічне - професійне спілкування педагога з вихованцями під час різноманітних форм роботи з дітьми, що виконує певні педагогічні функції та спрямоване на оптимізацію навчання та виховання (О. О. Леонтьєв).

Сприймання - психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії подразників на аналізатори.

Спрямованість особистості - моральна, етична характеристика особистості, яка виявляється у реальному змісті суспільної поведінки й визначається змістом домінуючих мотивів.

Стан психічний - психічний факт, існуючий у деякий незначний проміжок часу і зумовлений ситуацією (прояви волі, уваги, мислення, почуттів).

Стрес - форма переживання емоцій особистістю, ознаками якої є стан напруги при загрозі або перевантаженні, що амбівалентно позначається на здоров'ї та діяльності особистості: позитивно (еустрес) чи негативно (дистрес).

Стрибок росту - феномен фізичного розвитку, при якому спостерігаються швидкі й бурхливі зміни у зрості, вазі та інших параметрах.

Судження - думка чи форма мислення, у якій узагальнено відображаються зв'язки між предметами або їх властивостями.

Сюжет - складова структури сюжетно-рольової гри, що визначається тим колом явищ дійсності, які знаходять відображення у грі.

Талант - високий рівень здібностей людини до певної діяльності, який виявляється в оригінальності та новизні підходу, супроводжується досягненнями найбільш високих результатів у цій сфері.

Темпераменту властивості - стійкі індивідуальні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, залишаються відносно незмінними при різному змісті, цілях діяльності та утворюють структуру, що характеризує тип темпераменту.

Увага - спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності індивіда.

Уміння - готовність людини успішно виконувати діяльність, що грунтується на знаннях і навичках.

Умовивід - зв'язок між думками, форма мислення, в результаті якого із кількох пов'язаних відомих суджень випливає нове судження.

Учіння - один з основних видів діяльності, коли дії людини скеровуються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння, форми поведінки; коли суб'єкт діє заради засвоєння нового досвіду.

Установка - готовність особистості діяти певним чином.

Уява - своєрідна форма відображення об'єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, утворених у попередньому досвіді.

Уява афективна - одна з перших форм уяви дитини раннього віку, змістом якої виступають емоції й переживання дитини.

Уява пізнавальна - одна з перших форм уяви дитини раннього віку, змістом якої є образи уявних предметів, ситуацій.

Уявлення через дію - перші прояви уяви у дитини раннього віку, що виникають у процесі слухання дитячої літератури і полягають у тому, що дитина показує дії персонажів по ходу слухання; б'є ручкою об стіл, удавано плаче..

Фотографічний запис - одна з можливих форм ведення протоколу спостереження, який, детально описує мімічні, пантомімічні прояви емоцій; дослівно, без змін передає мовлення дитини в прямій формі, відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп (М. Я. Басов).

Характер особистості - сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, які виявляються у типових для даної особистості способах діяльності при типових обставинах і визначаються ставленням особистості, до цих обставин.

Ціль - провідний компонент структури діяльності, що є образом майбутнього результату діяльності.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.