і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Взяти участь
Поспішайте взяти участь у вебінарі Інтернет-олімпіади як засоби мотивації учнів
До початку вебінару залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

" Поезія Ліни Костенко - гімн роду і родоводу". Присвята Поетесі

Перегляд
матеріалу
Отримати код

6

Мишура Любов Іванівна,

вчитель – методист Бондарівської гімназії

Ліна Костенко - гімн роду і родоводу

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт.

Ліна Костенко

Є обличчя відкриті і правдиві. Є - холодні і байдужі. Є обличчя, що випромінюють радість і щастя. А є - печальні і замкнуті. Дивлюся я на портрет Ліни Василівни Костенко і бачу, що в ній поєдналося усе найкраще: любов, доброта, щастя, радість, бажання допомогти людям, творити на благо України.

В ній поєдналося земне і неземне.

Земне – то від людей, а неземне – від Бога.

Хай стелиться їй завжди у житті

До щастя і до радості дорога.

Де ж в такій тендітній жіночці знайшлося стільки внутрішньої сили, щоб пережити багато горя та не дати зламати себе? З впевненістю скажу: любов до прекрасного народжується в сімї . Я думаю, що саме її батьки, люди інтелігентні, розумні, працьовиті, свою любов до України, до народу, до родини передали доньці. Значить дівчина народжена була любити і творити добро…

Українську поезію сьогодні важко уявити без Ліни Костенко, бо все її життя – це пошук,боротьба, важка щоденна праця.

Такому сильному характеру можуть позаздрити навіть чоловіки. Я пишаюся Ліною Василівною . І так хочеться мені сказати:

« Вельмишановна Пані! Ваші вірші стали для мене близькими і зрозумілими, тому що кожен рядочок їх наповнений любовю, сумом, стражданням, умінням доторкнутися до серця, до душі. Знаю, що Вам довелося пережити багато горя: пізнати гірку долю біженців, страшні роки воєнного лихоліття, нелегкі повоєнні випробування. Але вони не зломили Вас, бо життя загартувало, дало сили, додало сміливості, рішучості, навчило жити по правді. Ви, горда і незалежна Українка, засяяли яскравою зорею на українському небозводі…

Ваше поетичне слово має титанічну силу. Ніжне і гнівне , пристрасне і душевне, воно обережно торкається найпотаємніших струн мого серця, виграючи мелодії радості, смутку, любові, надії.

Я – пристрасна шанувальниця вашого таланту.

Скажу Вам щиро, Матінко моя,

Ваші поезії люблю всім серцем я.

І шлю Вам свій уклін доземний

За радість і життя, за усмішку ,

За спокій і за сон приємний,

За мрію й віру у щасливе майбуття.

Нещодавно прочитала написаний Вами вірш « Між іншим». Зрозуміла: в ньому – ваше « Я». І Ви ніколи не зрадите своїм принципам. Поряд з добротою у вашому серці немає місця жорстокості, підлості, лицемірству, зраді…

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

  • Люди, будьте взаємно ввічливі!

І якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

  • Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

Знаю, що у кожного поета - свій голос, своє звучання. Але ваш голос – особливий. З яким болем він звучить, коли Ви говорите про Чорнобильську катастрофу. Коли ж говорите про справжнє кохання, він дзвенить солов’ями . А коли згадуєте про свою родину, бабусю, то відчувається в ньому і любов , і шана, і сум розлуки. І дивно мені, що й досі астрономи не назвали одну з планет вашим іменем. А було б дуже добре. Та не біда. Ви вже за життя стали зіркою провідною для мільйонів українців. Тепер і я - навіки шанувальниця вашого таланту!

Коли закінчу гімназію, піду в життя і з собою візьму збірочку ваших поезій. Вона стане дороговказом для мене, сонячним промінчиком, який буде зігрівати і освітлювати шлях. І нехай на тій дорозі мені стрічаються люди, схожі і серцем, і душею на Вас, шановна Ліно Василівно!

Спасибі за любов до України, до рідного народу, до природи, до слова. Ви пробудили в моєму серці любов до поезії, подарували мені іскорку від вашого великого вогню. І дай Вам, Боже, міцного здоровя, щастя, радості, благополуччя, нових творчих злетів і мирного неба над головою» .

А ще я хочу подякувати своїй вчительці української мови та літератури Мишурі Любові Іванівні, яка вже 39 років сіє в душі своїх вихованців розумне, добре і вічне: навчає любити неньку - Україну, рідний край, свою родину, мову солов’їну, шанувати символи і традиції народні. А ще вона дуже любить поезії Ліни Костенко і сама пише вірші.

Пригадую, як на уроці української літератури в 7 класі ми вивчали вірш

« Кольорові миші», і як разом із вчителем мандрували у світ дивний і загадковий. Дізналися, що в ньому живуть люди добрі і злі, талановиті і звичайні. Познайомилися з дівчинкою Анною.

Вона робила… кольорові миші

з оцих ось жовтих і сухих листків.

Ото складе листочок до листочка,

два рази хукне — так і побіжать.

І розбіглися тоді в нашій уяві ті маленькі створіння в різні боки, і засяяли веселкою в небі. А разом з тим ще довго нам вчувався голос злого сусіда, який хотів дівчинку покарати за те, що вона не була схожою на інших.

І раптом нявкнув кольоровий кіт.

Залив чорнилом вирок на папері…

Тоді ми були маленькими, а світ – казковим. Поруч з нами завжди наші батьки, друзі, вчителі. Чого було нам ще бажати?

Зараз я вже доросла. Скажу чесно: відчуття різнокольоровості з роками не зникло. Я ще дужче полюбила поезії Ліни Василівни.

У вільний від навчання час читаю їх з великим задоволенням. Ось і нещодавно в Інтернеті знайшла вірш « Старесенька іде по тій дорозі…». Дуже зворушливий вірш, ніби про мою бабусю:

Старесенька іде по тій дорозі.

Як завжди. Як недавно. Як давно.

Спинилася. Болять у неї нозі.

Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами...

Горить ліхтар, ніхто не погасив...

Моя бабусю, старша моя мамо!

Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!

Читаю вірш, а спогади, як весняна річка, пливуть і пливуть…

У мене, як і в кожної дитини, було дві бабусі! Мамину я не пам’ятаю, бо вона померла, коли мама ще була школяркою. А другу я добре пам’ятаю. Та, на жаль, вона теж покинула нас дуже рано. Мені тоді було девять років. З горя помер і дідусь. Їхня хата і двір опустіли. Осиротіли і мої батьки, і ми, їхні внучата. Прочитавши вірш , я згадала знову свою бабусю. Побачила її усміхнену, веселу. Довге волосся. Карі очі. Памятаю , як вона завжди чекала нас, частувала смачними пирогами, тістечками. А дідусь завжди пригощав запашним медом. Тепер їх не стало…

Згадалося, як після смерті бабусі в районній газеті був надрукований вірш

« Чорні ворони кружляли» . Ми його зберігаємо й зараз. Його написала моя вчителька , Мишура Любов Іванівна, яка теж небайдужа до чужого горя . В ньому – біль утрати:

Осіннє листячко кружляє біля дому.

Поспішає бабуся, забула про втому.

Бо скільки роботи ще треба зробити:

Зварити, попрати, прибратись, пошити.

А потім провідати треба ще внуків,

Вони зовсім близько, за декілька кроків.

Бабуся до них летить, поспішає ,

Бо любить їх дуже, вони про це знають.

А чорні ворони над хатою кружляли,

Над зажуреним садом і над подвір’ям.

І квіти схилили голови, мабуть, плакали:

Бо впало із неба на них чорне пір’я…

Онуки ж бавляться, бо звідки їм те знати ,

Що вмітиме їхня бабусенька літати,

Що скоро відлетить вона лебідкою у небо,

І звідти скине біле пір’ячко. Так треба…

І тільки чути десь: « Курли - курли ».

Таке далеке… Ніби сиві журавлі

У рідний край з далекої дороги повертають.

А діти матінку й бабусю виглядають.

Бо швидко так вона зібралася в дорогу.

Крилом махнула – й зникла за порогом.

Щороку лебеді додому повертають,

А діти маму і бабусю все чекають…

Природа – матінка розпорядилася сама

Життям і смертю вічно керувати.

Народиться дитя – радіють батько й мати!

Навіщо ж людям дано помирати?

Я пам’ятаю, як за бабусею плакали мої мама і тато, всі онуки ( а їх у неї було семеро). І тільки зараз я зрозуміла, як вона любили нас, а ми – її.

Та не встигла я подякувати своїй бабусі й дідусеві за їх любов. І від того тривожно стає….

Спасибі Ліні Василівні, що навчає нас, молоде покоління, шанувати своїх батьків, берегти світлу пам'ять про рідних нам людей. Її поезії – це гімн роду і родоводу. А любов до батьків — це одночасно і любов до отчого дому, до Батьківщини, до рідного краю, до народу.

І променіє та любов, як дар Божий. Мимоволі народжуються в моїй душі слова , і звучать вони щиро і прославляють Поетесу:

Талант ваш – степ широкий і квітучий.

Слово правдиве і палке всюди лунає.

Воно розбризкалося іскрами жагучими

І впало в серце тих, хто ваші вірші знає.

Я горда тим, що українка, а Україна – моя Батьківщина. І поки в ній будуть жити і творити такі люди, як Ліна Василівна Костенко, я впевнена, що буде наша земля цвісти, будуть люди щасливі, буде пісня наша звучати у всьому світі! А зернята духовності, посіяні в наших душах, проростуть любов'ю великою до Батьківщини, до рідного краю, чуйністю і милосердям до людей, бажанням творити добро.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
"Є обличчя відкриті і правдиві. Є - холодні і байдужі. Є обличчя, що випромінюють радість і щастя. А є - печальні і замкнуті. Дивлюся я на портрет Ліни Василівни Костенко і бачу, що в ній поєдналося усе найкраще: любов, доброта, щастя, радість, бажання допомогти людям, творити на благо України", - так говорить у конкурсній роботі Мішура Наталія, нині випускниця Бондарівської гімназії. Керівник: Мишура Любов Іванівна.
  • Додано
    14.01.2019
  • Розділ
    Українська література
  • Тип
    Інтерактивні матеріали
  • Переглядів
    108
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер матеріала
    PH479801
  • Вподобань
    0
Курс:«Розвиток особистості на всіх вікових етапах життя»
Черниш Олена Степанівна
36 години
1400 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти