ХХ століття виявилося одним з найбільш складних і кривавих в історії України. У той же час воно ознаменувалося об’єднанням більшості українських етнічних земель у межах УРСР. Однак це об’єднання, яке об’єктивно відповідало віковічним прагненням українства до Соборності, відбулося в добу сталінізму й для керівництва СРСР мало зовсім інший зміст і мету, а саме: розширення меж радянської імперії на захід, зміцнення тоталітарної системи шляхом експлуатації людських і природних ресурсів приєднаних територій. Споконвічні українські землі Північна Буковина та Хотинщина стали одним із перших об’єктів зовнішньої експансії сталінського режиму. Одним з основних інструментів реалізації процесу інкорпорації західноукраїнських земель до політичної та економічної системи СРСР були масові політичні репресії проти реальної та “потенційної” опозиції.
У радянській історіографії проблема об’єднання українських земель висвітлювалася переважно однобічно. Перш за все підкреслювалися позитивні сторони цього процесу, в той же час факти застосування масових політичних репресій свідомо замовчувалися. Архіви, що знаходилися в розпорядженні спецслужб, були недосяжними для істориків. Актуальність праці визначається й тим, що вона є одним з небагатьох досліджень політичних репресій на регіональному рівні. Процес утвердження тоталітарної системи на території Північної Буковини та Хотинщини хоча і йшов за виробленим і апробованим на решті території СРСР сценарієм, однак він мав тут і вагомі регіональні відмінності, що детермінувалися низкою суб’єктивних і об’єктивних факторів. Питання по-літичних репресій на території регіону є невід’ємною, проте досі не вивченою ланкою новітньої історії України. Запропоноване дослідження, що виконане на широкій базі закритих раніше для науковців документів, повинно заповнити цю прогалину