Бібліотека

Наочний матеріал "Мамине серденько"

Опис документу:
В матеріалі зібрано оповідання та казки, які можна використати до дня Матері та в навчально - освітньому процесі. На це мене надихнулв Наталія Стецко. Всі матеріали взяті у вільному доступі з мережі Інтернет.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Мамине серденько

Оповідання та казки для дітлахів

Леся Храплива-Щур

МАМА

- Лідусю, ти вже випила молочко? — питала мама.

- Ні!

- А чому?

- Бо ні!

- Лідусю, випий молочко, поки тепле!

- Не хочу!

- Лідусю, мама буде гніватися!

- То гнівайся!

- Ти нечемна, Лідусю! Я гніваюся на тебе!

- То я на тебе теж гніваюся! - Ліда віддула губки, встала з крісла і пішла геть.

Прийшла Лідуся до своєї кімнатки. Хотіла розказати лялі, що гнівається на маму. Але тільки торкнулася вона червоної суконочки лялі, як ляля запищала:

- Не руш мене! Мені твоя мама пошила таку гарну сукню, а ти гніваєшся на маму!

Пішла Ліда до ведмедика. Але ведмедик забурмотів:

- Лиши мене! Твоя мама прилатала мені вухо, коли ти його обірвала, а ти гніваєшся на маму!

Пішла Ліда до м'ячика, зеленого, квітистого. А той і собі:

- Лиши мене! Твоя мама купила мене тобі на день народження. Я коштував дорого, і твоя мама мусила добре напрацюватися, щоб мене купити! А ти гніваєшся на маму! - і м'ячик покотився геть під ліжко.

На вікні стояла в горщику рожева квітка. Пішла Лідуся до неї, щоб розказати їй, що гнівається на маму. Але квітка обурено затріпотіла листочками:

- Мене твоя мама посадила у горщик і підливає щодня, а ти гніваєшся на маму! Іди собі геть - я не хочу говорити з тобою!

Аж тут озвався і тканий килимок під ногами:

- Мене твоя мама привезла з дому аж через море! І тріпає та чистить мене кожної суботи, а ти гніваєшся на маму! Забирайся і не пробуй мене топтати! - і почав килимок морщитися та соватися по долівці, так що Ліда трохи не перевернулась.

А тут ще й сукня почала доповідати:

- Мене твоя мама сама вишивала цілими ночами, сама мене пере та прасує, коли ти мене забрудниш, а ти гніваєшся на маму!

Цього було вже Лідусі забагато! Вона розплакалась і мерщій побігла в їдальню... перепросити маму і чемно випити молочко.

Василь Сухомлинський

Найгарніша мама.

Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда.

Побачили птахи малого - некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:

  • Хто ти такий, де ти взявся?

  • Я Совеня, — відповідає мале. — Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.  

  • Хто ж твоя мама? - питає Соловей.

  • Моя мама Сова, - гордо відповідає Совеня.

  • Яка ж вона? - питає Дятел.

  • Моя мама найгарніша.

  • Розкажи, яка ж вона, - питає Дрізд.

  • У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, - відповідає з гордістю Совеня.

  • Ха-ха-ха! - зареготали, Соловей, Дятел і Дрізд. - Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.

  • Неправда! - закричало Совеня. - Мама в мене найгарніша.

Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.

Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.

Василь Сухомлинський

Материнське щастя.

Гарячого літнього дня вивела гуска своїх маленьких жовтеньких гусенят на прогулянку. Вона, показувала діткам великий світ. Цей світ був зелений і радісний - перед гусенятами простягнувся величезний луг. Гуска навчала діток скубти молоду травичку. Травичка була солодка, сонечко тепле й ласкаве, моріг м’якенький, світ співав багатьма голосами жучків, метеликів, комах. Гусенята були щасливі.

Коли це налетіла чорна хмара, на землю впали краплі дощу. А потім посипались чималі, як горобині яєчка, градинки. Гусенята прибігли до мами, вона підняла крила й накрила ними дітей.

Під крильми було тепло й затишно, гусенята чули, як нібито звідкись із далеку долинає гуркіт грому, виття вітру й стукіт градинок. Їм навіть стало весело: за материнськими крилами коїться щось страшне, а вони в теплі й затишку.

Потім усе вщухло. Гусенятам захотілось мерщій на зелений луг, але мати не піднімала крил. Гусенята вимогливо запищали: «Випускай нас, мамо».

Тихо підняла мати крила. Гусенята вибігли на траву. Вони побачили, що в матері крила зранені, вирвано чимало пір’я. Мати тяжко дихала. Але світ навколо був такий радісний, сонечко сяяло так яскраво й лагідно, жучки, бджоли, джмелі співали так гарно, що гусенятам чомусь і на думку не спало поцікавитись: «Мамо, що з тобою?» І коли одне найменше і найслабше гусеня підійшло до мами й запитало: «Чого в тебе зранені крила?» - вона тихо відповіла: «Все добре, мій синку».

Жовтенькі гусенята розсипались по траві. Мати була щаслива.

Ірина Мацко

Мамине серденько.

Жив собі хлопчик Андрійко. Чудовий хлопчик, розумний, але зовсім не шанував своїх рідних.

«А що? – думав він. – Коли я народився, батьки вже були, Отже, вони так і будуть. Та й є вони лише для того, щоб мене доглядати, мені догоджати…»

І так був переконаний у цьому, що почав говорити погані слова до мами, а одного разу навіть ударив її.

Побачивши це, мамин ангел - охоронець, який завжди сидів на плечі й терпів усі вибрики малого Андрійка, розуміючи, що це дитина, яка займає майже все мамине серденько, не стримався.

Отак, Андрійку! – скрикнув він про себе. – Не знаєш ти, що таке серце мамине! От зачекай, перетворю я його на тонкий кришталь, і тепер від кожного поганого слова на серці буде тріщинка, а з часом воно може розбитися…

Як сказав, так і зробив. Коли наступного ранку Андрійко прокинувся, біля його ліжка стояло у розкішній вазі незвичайної краси кришталеве серце. А всередині він побачив своє фото – велике-велике, майже на все серце, і багато інших речей. «Напевне, це нова прикраса для дому» – подумав Андрійко.

Синку, до школи пора збиратись, одягайся, прошу тебе. Ти ж запізнишся, – вкотре просила мама.

Не хочу в школу! Ти мені вже набридла з тою школою!

Андрійку, та ж усім треба вчитися. Збирайсь, я вже їсти тобі приготувала, – продовжувала просити мама.

Фу, не люблю я такого їсти, воно недобре! Що за мама така? Кажу ж, не хочу! Відчепися від мене!

Раптом почулося легеньке «хрусь». На кришталевому серці з’явилася тріщина. «Чого б це?» – подумав Андрійко. – «Адже ніхто його не зачіпав». Але за мить уже забув про це.

Викрикуючи різні нечемні слова, Андрійко таки зібравсь у школу.

Сину, простудишся! – мама протягнула Андрійкові шарфик.

Та ну тебе! – вдаривши кулачком маму по руці, хлопчик вибіг із дому.

Дуже боліло мамине сердечко, обливалося кров’ю, а потріскане від попередніх злих та недобрих слів кришталеве серце від цього удару сина розкололося на маленькі шматочки.

Коли Андрійко повернувся зі школи, мами вдома не було. Якась чужа жінка ходила по кімнатах, переставляла меблі, поралася на кухні.

А мама де? – запитав злякано хлопчик.

Мама? А хто така мама? Тепер господиня тут – я, – холодно, наче робот, відповіла вона.

Мама… Мама – це… «Як же їй пояснити, хто така мама?».

Мама мене дуже любить, вона мене народила і …

І що? Досить базікати. Швидко мити руки – і на кухню! – скомандувала жінка крижаним голосом.

Андрійко попрямував мити руки, зі жахом думаючи, що ж трапилося, де мама і хто ця жінка. «Напевно, мама ще на роботі. От прийде додому, і все буде добре. А ця жінка тут, поки мами нема».

Після обіду Андрійко почав, як завжди, гратися. Знав, що мама раз у раз нагадувала йому робити уроки відразу після школи, а не відкладати на вечір. Але ж навіщо? Мама прийде, знову попросить, він знову трошки покапризує… Так весело, коли мама просить, а ти не слухаєш, вона така доросла і велика, а просить малого. «От який я сильний! Що там!» – думав хлопчик.

Настав час вечері. Сумно, самотньо. Чужа жінка продовжувала, пораючись, ходити по хаті, батько у відрядженні, а мама… мами чомусь довго нема. Андрійко вже почав хвилюватися, прислухаючись до кроків на сходах. То до вікна підбіжить, то на телефон погляне. Та ні, тихо, нема нікого. Нарешті почув кроки. «От, іде вже. Зараз я знову щось вигадаю. Як весело, коли мама щось довго-довго просить. Цікава гра! Що ж придумати? А кроки вже ближче і ближче. Скажу, що живіт болить, тому уроки не буду робити. От!»

Так вирішив Андрійко. Але раптом почув, що кроки минули їхню квартиру і піднялися вище поверхом. Озвався дверний дзвінок. «Хто там?» «Мама, відчиніть».

Мама… А моя мама? Де ж вона? – ледь не плакав, ходячи кімнатою. Раптом щось різонуло хлопчину в ступню. Глянувши вниз, побачив ущент розбите кришталеве серце і свою фотографію, що випала з нього.

Ай! – скрикнув він. – Хто ж це розбив серце?

Подивися на фото, – почув Андрійко голос. Це ангелик вирішив усе розповісти. – Його розбила людина, зображена на світлині. Її дуже любила твоя мама.

Та це ж я! Але я не зачіпав його!

Усі твої погані слова робили на серці тріщинки, а коли ти ще й ударив свою маму, воно розбилось. І ота жінка тепер буде жити поруч із тобою. Вона вміло куховарить, прибирає. Зробить усе це, як належить, тільки любити не вміє. А мамине серденько ти розбив.

Ангелику, я хочу до мами… – зі сльозами мовив хлопчик.

Не можна, дитино, у неї ж розбите серце…

А що мені зробити, щоб серце мами стало таким, як було раніше?

Не знаю. Це ти сам маєш зрозуміти. Шукай, що ще на світі є таке тепле, любляче, гаряче, велике, як мамине серце, де б ти помістився… – сказав ангелик, збираючись летіти.

Я віднайду, обов’язково віднайду!

Коли щиро так вирішив, я допоможу тобі. Віднайти ти мусиш сам, а я оживлю його, – повернувшись і сідаючи на плече хлопчика, мовив ангелик.

Що тільки не робив хлопчина для того, щоб мамине серденько знову було колишнім! І квіточку приміряв, і жаринку пробував, дзеркальце, промінчик, коштовний камінчик, а серденько ніяк не гріло.

А далі що? – засумував Андрійко. Прийшов до тітоньки, яка хазяйнувала тепер у домі, й усе щиро розповів. Аж сльози від жалю за вчиненим виступили. Розповів, як погано поводився, образливі слова говорив, як ударив маму і як хоче тепер усе повернути, щоб мамине серденько знову гріло його…

І трапилося диво! Чужа й холодна тітонька раптом наче прокинулась, її очі заблищали від сліз щастя, вона лагідно всміхнулася й протягнула руки до синочка. Це знову була мама Андрійка. Така сама добра, любляча і лагідна. Найкраща в світі!

Ніколи не розбивай матусі серце! – мовив тихенько ангел на вушко Андрійкові.

Не буду більше, ангелику! Ніколи-ніколи…

Лариса Вахнiна.

Моя мама найкраща

  • Сергійку, вдягни калоші.

  • А всі без калош, - відповідає Сергійко.

  • Надворі мряка он яка, - говорить мама.

  • А всі без калош, - комизиться Сергійко. І, грюкнувши дверима, вибігає на вулицю.

Так було вчора зранку.

А ввечері знову мама до нього:

  • Сергію, хто розбив склянку?

  • Я не знаю, - мурмотить спідлоба хлопчик. А сам - зирк під шафу, чи не визирає черепок.

  • Може, згадаєш?

  • Не бив я, от і все, не бив! - лементує Сергійко.

  • Доки пригадаєш, посидь удома.

  • От вредна, - кусає губи хлопець, сидячи в кутку і виколупуючи око в Оксанчиної ляльки. Ні в кого такої вредної мами немає. Тільки у нього.

Назавтра знов почалося.

  • Сергійку, відведеш Оксанку в дитсадок.

  • Я не встигну.

  • То виходь раніше.

  • Не хочу... з дівчиськом... за ручку.

  • А я не питаю в тебе, хочеш чи не хочеш. Треба.

  • От причепилась, - бубонів Сергійко в портфель, абияк запихаючи туди книжки. - Все я та я...

Дрібний дощик


Дрібний дощику! Чому ти такий дурненький? Три дні й три ночі ти усе ллєш на дахи, а вони лише блищать, посміхаючись, і зовсім не розмокають.

Прохолодний дощику! Навіщо ти все кропиш та кропиш річку, води там багато, а купатися під дощиком холодно.

Набридлий дощику! Ось я візьму, піднімусь на хмару, знайду те велике сито, крізь яке ти сієшся. Я закрию в ньому малими хмаринками непотрібні дірочки й залишу тільки потрібні. А ще я зроблю в хмарі віконце - для сонечка й перекину над землею барвисту веселку.

І коли побачу, як додому з роботи матуся йде, крикну сонечку:

- Посміхнися всіма промінцями! Бачиш, он моя матуся йде!

Крикну тобі, дурненький дощику:

- Сійся, лийся на лани, на зелені килими — хай матуся радіє, а на доріжку, якою вона йде, не треба!

Скажу веселці:

- Сяй - переливайся всіма своїми барвами. Он моя матуся йде!

А потім стрибну з хмари на веселку і покочуся вниз - ух! - зовсім не страшно, тільки вітер свище! - та прямо на доріжку:

- Добрий вечір, матусю!

Василь Сухомлинський

Моя мама пахне хлібом...

Одного дня в дитячий садок привели двох новачків — п'ятирічних хлопчиків Толю й Колю. Їх привели мами. Хлопчики познайомились. Толя запитує Колю:

- Де працює твоя мама?

- А хіба ти не знаєш? - здивувався Коля. - Вона ж пахне ліками. Моя мама - лікар. Захворіє людина - мама вилікує. Без лікаря люди не могли б жити. А твоя мама де працює?

- А хіба ти не знаєш? - здивувався Толя. - Вона ж так пахне хлібом. Моя мама - пекар. Вона годує людей. Без хліба не міг би ніхто жити.

- І лікар? - запитав здивовано Коля.

- І лікар не міг би, - з гордістю сказав Толя.

Мед для мами

Того року була пізня весна, а погода так швидко змінювалася з сонячної на дощ з градом, з затишшя до ураганного вітру, що лісові мешканці геть розгубилися.
Так і застудилась мама - кроля, коли бігала на галявину за соковитою травою для своїх кроленят. Чхає й кашляє вона.
Вухастики маленькі зібралися купкою і думають, чим їй допомогти.
Старший Білохвостик сказав:
- Треба малина і мед.
Маленька Пушинка переглянула скромні запаси, що злишилися після зими:
- У нас нема.
- Зате у ведмедика Бума є, - продовжив Білохвосттик.
- Туди ж так далеко 1ти, - злякався Лякайчик, що всього боявся.
- Та ні, близько, - відказали братик та сестричка.
Вони залишили середнього братика на господарстві і самі побігли до лісового джерельця. Там, де потічок ставав ширшим, а водичка перестрибувала через камінці, треба було перейти на інший бік.
- Обережно, слизько, - попередив Білохвостик.
Кроленята швидко дістались до домівки ведмедів. Тільки вдома нікого нема!
Сіли малюки на порозі та й сумують:
- Вдома мама і Лякайко будуть переживати, що нас так довго нема. Скоро вже й татусь з лісового господарства додому прийде.
Бачать, а над ними сорока - поштарка сидить.


- Тітонько, чи не могли б ви ведмедів пошукати? Ми до них меду попросити прийшли, матуся захворіла.
- Негоже мамі хворіти, а вам самим по лісу ходити, - проскрекотіла білобока і полетіла кудись.
А за хвильку і клишоногі господарі прийшли. Вислухали вони прохання і відправили ведмежа до комори.
- Ось вам мед липовий, малина і калина. Хай одужує матуся, - побажав Бум, простягаючи три кухлики.
Пушинка взяла один кухлик, Білохвостик решту і кроленята вирушили додому.
Вечоріло, небо вкрили рожеві сутінки і малята так поспішали, що геть забули про слизькі камінці. Але Пушинка підтримала брата, коли той ледь не впав у воду.
Ось вже й світло з їхніх віконечок видно.
І тато-кріль спішить назустріч.
Він лагідно обійняв кроленят:
- Ви дуже відважні. Ходімо лікувати маму.
Після гарячого малинового чаю з медом матуся міцно заснула
А татусь взяв книжку і читав малюкам казку, як зайчик ходив по мед для мами, коли вона захворіла.
«Майже, як ми,» - подумала Пушинка, закриваючи оченята.
Правда?

Ядвіга БЯГАНСЬКА

Як Настуся матусі допомагала.

    Повернулася мама з роботи та й почала в квартирі прибирати. Прибирала, прибирала, сіла в крісло й каже: 

- Чогось голова розболілася. Відпочину я трішки, дочко, а опісля підлогу вимию. 

    Лягла вона на ліжко й заснула. 

    Подивилася Настуся, що мама спить, прикрила її вовняною хусткою, вийшла на пальчиках з спальні й двері за собою причинила. Хай поспить мама, а вона тут, в іншій кімнаті, посидить тихенько. І сіла у велике крісло. 

    А в кімнаті непорядок. Біля дверей відро з водою стоїть, посеред кімнати крісла зіставлені. Незатишно, навіть уроки робити не хочеться. І стала Настуся думати, як мамі допомогти.

«Візьму та сама підлогу помию, — вирішила вона. — Немаленька вже, в школу ходжу». І взялася за роботу. 

    Нелегко справитись з великою ганчіркою, коли в тебе такі маленькі руки. Не слухається ганчірка Настусі, не хоче ніяк воду з себе випускати. Викручує, викручує її Настуся, з усіх сил старається, а вода все тече та й тече. І як це мама так спритно справляється з нею? Але і Настуся не відступиться, не така вона, щоб не подолати ганчірку. Потроху робота пішла на лад. Правда, від неслухняної ганчірки боліли руки, але Настусю це не дуже бентежило.

    Вона раділа, що помила підлогу, мамі допомогла, і щаслива усмішка сяяла на її розпашілому від роботи личку.

- А тепер приготую вечерю, - сказала собі Настуся й стала порядкувати біля столу.

    Коли чайник закипів, вона вимкнула плиту й пішла будити маму. 

- Ой, як довго я спала! - зиркнувши на годинник, вигукнула мама. - Незабаром тато з роботи прийде, а ще підлога не мита і вечеря не готова.

    Настуся посміхнулася, але нічого не сказала. А мама вийшла з спальні і очам своїм не повірила: і підлога помита, і вечеря стоїть на столі.

- Хто ж це у нас господарював? - здивувалася мама. 

- Я! - весело відповіла Настуся.

   Мама пригорнула дочку, поцілувала в одну, потім в другу щоку й мовила:

- Помічниця ти моя дорога! Господинька ти моя славна! 

Василь Сухомлинський

Найласкавіші руки.

Маленька дівчинка приїхала з мамою до великого міста. Пішли вони на базар. Мама тримала доньку за руку. Дівчинка побачила стільки цікавого, що від радощів заплескала в долоні і… - загубилася в натовпі.

Загубилася й заплакала.

- Мамо! Де моя мама?

Люди обступили дівчинку, питають:

- Як тебе звати, дівчинко?

- Олею.

- А як маму кличуть? Скажи, ми її зараз же знайдемо.

- Маму кличуть… мамою… мамусею…

Люди всміхалися, заспокоювали дівчинку й знову питали:

- Скажи, які у твоєї мами очі - карі, голубі?

- Очі у неї… найдобріші…

- А коси? Яке волосся у мами - чорне, русяве?

- Волосся… найкрасивіше…

Знову всміхнулися люди. Питають:

- Скажи, які в неї руки?.. Може, якась родимка у неї на руці.

- Руки у неї… найласкавіші…

Пішли люди й оголосили по радіо:

«Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіше волосся, найласкавіші в світі руки».

І мама одразу знайшлася.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Сертифікат від «Всеосвіти» відповідає п. 13 постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 800 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 27 грудня 2019 року № 1133)

Обрати Курс або Вебінар.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.