і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь

«МОВА, ПОБУТ, ЗВИЧАЇ ГРЕЦЬКОГО НАСЕЛЕННЯ МАНГУШСЬКОГО РАЙОНУ»

Курс:«Протидія шкільному насильству»
Черниш Олена Степанівна
72 години
3600 грн
1080 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №SA498161
За публікацію цієї методичної розробки Мацука Анатолій Спиридонович отримав(ла) свідоцтво №SA498161
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Бібліотека
матеріалів
Отримати код

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Донецької обласної державної адміністрації

Донецьке територіальне відділення

Малої Академії Наук України

                                                                          відділення:

                                                             історико-географічне

                              секція:

                                                              історичне краєзнавство

«МОВА, ПОБУТ, ЗВИЧАЇ

ГРЕЦЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

МАНГУШСЬКОГО РАЙОНУ»

Роботу виконала:

                                        Пахолок Яна Сергіївна

                                          учениця 9-го класу

                                                              Мангуської загальноосвітньої

                                          школи IIII ступенів № 2

                                           Керівник роботи:

                                     Мацука Анатолій

                               Спиридонович

                                   учитель історії

                                                                      Мангуської ЗОШ I - III ст. № 2

                                                

Мангуш 2017 р.

Тези

Назва роботи: «Мова, побут, звичаї грецького населення Мангушського району».

Автор: Пахолок Яна Сергіївна

Територіальне відділення: Мангушське районне

Навчальний заклад: Мангушська загальноосвітня школа I-III ступенів №2

Клас: 9-а клас

Найменування населеного пункту: смт. Мангуш.

Керівник роботи: Мацука Анатолій Спиридонович, учитель історії.

       Головним завданням роботи «Мова, побут, звичаї грецького населення Мангушського району» є вивчення і порівняння мови, звичаїв, культурних традицій грецького населення селища Мангуш з одного боку, і греків Ялти і Урзуфу, - з іншого. Серед сучасних жителів цих населених пунктів існують характерні особливості в обрядах, звичаях і особливо в мові, тому вивчення, порівняння даних особливостей дозволить правильніше і повніше зрозуміти історію, культуру свого краю.

Слід зазначити вкрай низьку, слабку обізнаність жителів грецьких сіл про події не тільки 200-річної давності, а й недавнього минулого. Незнання цього, перш за все, виявляється у втраті національної культури, традицій і звичаїв, а головне - рідної мови. Для багатьох жителів нашого району єдиним джерелом інформації залишаються газетні публіцистичні або краєзнавчі розповіді, художні твори з досить уривчастими або розсіяними фактами. Намітився останнім часом інтерес до історії взагалі, і до історії власного народу зокрема. Не оминув він і села Мангушського району. Досить часто доводиться чути питання - чому в селах, заснованих вихідцями з Криму, сьогодні говорять на різних діалектах і навіть на різних мовах? Які звичаї, традиції існують сьогодні в грецьких селах? Яка історія «Панаїр» і як він проходить в населених пунктах нашого району? Спроба відповісти на ці питання стала основним фактором, який спонукав нас взятися за дослідження теми «Культура, побут, традиції греків Мангушського району».

У процесі роботи ми ознайомилися зі звичаями, традиціями, святами греків, які проживають на території Мангушського району. Старожили, що ревно оберігали традиції, обряди, сотні років зберігали свою унікальну мову, йдуть з життя... А молоде покоління вважає за краще жити по-новому. Тому треба єднати багату грецьку культуру з не менш багатою українською, бути українцем в повному сенсі і не забувати про власні коріння.

                                                  ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………4

РОЗДІЛ I. Мовні відмінності жителів селища Мангуш

та жителів  селищ Ялта та Урзуф………………………………..........6

РОЗДІЛ II. Свята. Духовна культура…………………………………..10           

2.1. Храмові свята………………………………………………12 

2.2. Звичаї. Обряди……………………………………………..15

ВИСНОВКИ…………………………………………………………...19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................21

ДОДАТКИ……………………………………………………………...23

ВСТУП.

Актуальність теми. Сьогодні, коли національне питання має величезне значення, дуже виріс інтерес до історії своїх предків, до свого коріння. Вивчення культури, побуту, звичаїв греків Приазов'я - це тема, інтерес до якої проявляли багато дослідників, але більшість робіт написані в ХIX, XX століттях, знаходяться в фондах музеїв або великих бібліотек, що робить їх невідомими або важкодоступними широкому колу читачів. Чимало робіт, присвячених побуту, мові, звичаям греків південно-східної України, охоплюють великий пласт проблем, пов'язаних з переселенням або першими роками життя греків на новому місці. Зараз відчувається безпосередня практична потреба суспільства у дослідженні саме цієї теми, вона допоможе глибше зрозуміти історію свого краю, свого народу; дозволить дізнатися в загальних рисах про мовні відмінності греків Мангушського району, їх звичаї і обряди. Нас цікавить дослідження культурно-побутових традицій грецького населення нашого району, виходячи з реалій сьогодення, тобто які звичаї, традиції збереглися сьогодні і наскільки вони відрізняються від звичаїв, традицій предків.

Об’єкт дослідження – мешканці грецьких селищ Урзуф, Ялта, Мангуш.

Предмет дослідження – мова, традиції, обряди, місцеві національні свята.

Хронологічні межі роботи охоплюють різні вікові категорії.

Територіальні межі роботи окреслюються сучасним Мангушським районом.

Мета дослідження - вивчення і порівняння мови, звичаїв, культурних традицій грецького населення Мангушу з одного боку, і греків селищ Ялта і Урзуф, - з іншого. Серед сучасних жителів цих населених пунктів існують характерні особливості в обрядах, звичаях і, особливо, в мові, тому вивчення, порівняння даних особливостей дозволить правильніше і повніше зрозуміти історію, культуру свого краю. Поставлена мета може бути досягнута шляхом аналізу різниць мовного діалекту, обрядів, свят сучасних греків.

Методологічну основу дослідження становлять: метод комплексного аналізу, метод «усної історії». Метод комплексного аналізу дозволив залучити до дослідження відомості писемних джерел та літератури, здійснити їх комплексне критичне опрацювання та узагальнення. Метод «усної історії» дає змогу проводити збір історичного матеріалу при особистому контакті з місцевими жителями.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що створена дослідницька робота на основі фактичних свідчень очевидців. Молодь сьгодні практично не користується грецькою мовою, відходять у минуле обряди, традиції, тому фактичний матеріал, кропітливо зібраний дослідниками, має значення, бо «завтра» його не буде. При написанні роботи використані усні джерела, застосована сучасна методика їх обробки.

Практичне значення роботи – результати дослідження можуть надати допомогу учням при вивченні теми «Наш край» (мається на увазі не тількі Мангушський район), при проведенні класних виховних годин, тематичних вечорів; матеріали роботи можна використовувати при написанні рефератів, повідомлень, для презентації, в професійній діяльності. Робота може бути корисна не тільки для вчителя або учня школи, також для широкого кола читачів, які цікавляться історією свого народу.

Структура наукової роботи обумовлена метою та поставленими дослідницькими завданнями. Робота складається з вступу, основної частини і висновку. У вступі перераховуються цілі, завдання роботи, її новизна і значення, дається огляд джерел. Основна частина складається з двох розділів: у першому мова йде про мовні відмінності греків,мешканців селища Мангуш, і греків, що живуть в сел.Ялта і с.Урзуф. У другому розділі описуються обряди, звичаї, свята жителів даних селищ, використовується порівняльний метод дослідження. Висновок - підводиться підсумок роботи, висновки.

Основними джерелами для написання роботи стали спогади місцевих старожилів, записані під час зустрічей; публікації в місцевій газеті «Сельская новь», автором яких є великий патріот і знавець історії рідного краю –

М. К.Аджавенко; допомогу в написанні роботи надали праці маріупольського краєзнавця Л.Яруцкого «Маріупольська старина», І.Джухі «Одіссея маріупольських греків», «Мілар», Д. Патріча «Моя доля», С.І.Кудакоцева «Історія села Урзуф», Г.Бадасена «З історії села Ялта», М.Араджіоні «Греки Криму і Приазов'я», С.А.Калоерова «Греки Приазов'я» і ін.

РОЗДІЛ I. МОВНІ ВІДМІННОСТІ ЖИТЕЛІВ СЕЛИЩА

МАНГУШ І ЖИТЕЛІВ СЕЛИЩ ЯЛТА ТА УРЗУФ.

      Без мови немає народу. Це загальновідома істина. А якщо народ має кілька мов? Або кілька діалектів однієї мови. Наприклад, у греків, які компактно проживають на території Донецької області, в кожному районі мова хоч трохи, але відрізняється. У Мангушському районі ситуація взагалі склалася цікава.  В даний час у середовищі греків, які проживають на території району, поширена самоназва - греко-елліни і греко-татари.

      Перша частина цього терміну - «греки» - вказує на етнічну приналежність людини, а друга визначає, носієм якої мови він є. Греко - еллінів часто називають - «румей» - похідне від «ромеос». Кримсько-грецька, або румейська мова (в сукупності ії місцевих діалектів) є в своєму розвитку продовженням розмовної мови візантійської епохи (приблизно від 5-го сторіччя н.е. до 1453 року - року падіння Константинополя, завоювання його турками - сельджуками) і зберігає в собі, незважаючи на вплив інших мов, своєрідні архаїзми - відгомони давніх часів, дуже цікаві і суттєві для дослідників історії грецької мови. Сама назва «румейська мова» (румейку глоса) походить від давньогрецького слова «ромайос», в сучасній вимові «ромеос», тобто «римлянин» та «римський», тому що візантійські греки (піддані Східно- Римської імперії) називали себе «ромеями» - «римлянами».

       До речі, місцеві жителі Урзуфа і Ялти називають себе «румей», перекладаючи це слово як «грек». Багато дослідників визначають «румей» як «підданий Східно-Римської імперії», «християнин» і «візантієць», що само по собі визначає румеїв як греків-еллінів, які говорять на діалекті кримсько-румейскої мови [1.с.75].

     Інша ж етнографічна група - греки, які говорять на діалекті урумської мови - це жителі селища Мангуш, яких називають урум. І ті, і інші називають свою мову грецькою, однак через різність діалектів сьогодні в побуті існує термін «греко - еллінська» і «греко - татарська» мова. Греки - румеї Урзуфа і Ялти говорять практично на одній мові і називають його «румейку глоса», тобто мова румеїв.

      Жителі Мангуша говорять мовою «урум дили», тобто мова урумів. Ця мова є наріччям татарської мови або «маріупольською власною мовою татарських мов» [5.с.182].

     Такий стан, на наш погляд, склався внаслідок гонінь на греків з боку кримських татар, які нав'язували чужу мову, звичаї, віру. Греків, жителів південного берега, називали «татамі» [3.с.28], тобто несправжніми татарами, оскільки, перейнявши багато татарськіх звичаїв, вони зберегли свій грецький діалект. Татарською мовою говорили в селах, розташованих поряд з великими татарськими населеними пунктами, наприклад Карасубазар, Бахчисарай. У таких селах був особливо сильним татарський вплив, крім того, жителі економічно залежали і тяглися всім своїм укладом до цих татарських міст.

          Всі села, де розмовляли грецькою мовою, були не тільки на відстані, але й розташовувалися за природними перешкодами: на узбережжі або в глухому вузлі гір (між Судаком і Карасубазаром).

        «Частина греків, прагнучи зберегти християнську віру, пожертвували рідною мовою і стали говорити на своєрідній мові, яка отримала назву урумської» [6.c.15]. Однак, чому інші грецькі селища Криму, наприклад, Гурзуф і Ялта, зберегли власну мову, перебуваючи при цьому в складі Кримського ханства? Переселившись в Приазов'я, греки, які зберегли свої діалекти, аж до кінця ХIX ст. говорили між собою рідною мовою. Однак, з початком індустріального розвитку Донбасу, сюди у великій кількості приїжджають українці, росіяни, і мова греків, як міжнаціональний засіб спілкування зазнала включення російських і українських слів - наприклад, бричка (урзуфський диалект - бричка, бедарка), машина (машина, машинсь), картопля (картопул), морква (морква), буряк (буряк) ...

      Житель сел. Мангуш Л.І.Кір’якулова, 1940 року народження, згадує, що в дитинстві гості на святах співали пісні як на урумській, так і румейській мовах (при цьому вони назвали цю мову грецькою) - і всі пісні були зрозумілі [15] «рис.2.2.4 ». Це дуже цікавий факт, виявляється, на святах було традиційним співати пісні різними мовами – татарською, грецькою, грекотатарською, - головне, всім зрозуміло.

Що стосується урзуфсько-ялтинської мови, то ії слід розглядати як діалект сучасної грецької мови. До цього висновку прийшли ряд дослідників (Т.Н.Чернишова, М.В.Сергієвський, І.І Соколов, Д. С. Спиридонов) [1.c.76]. Але є відмінності - в сучасній новогрецькій мові навпріч відсутня літера Ш, яка дуже часто зустрічається в румейській говірці Урзуфа і Ялти.

Наприклад:

Румейська Новогрецька Українська

Шонь Хіоні Сніг

Машерь Махері Ніж

Шумос Хімонас Зима

Шоферс Соферс Шофер

Вруші Врохі Дощ

Шеря Хіракья Руки

Куше Кутарас Кут

Хушхарь Арні (Провато) Баранчик

Гугош кокорас півень

     Невеликі відмінності у мові жителів Урзуфа і Ялти так само є. За словами мешканки Урзуфа Кияненко Н.А., 1940 року народження, в Урзуфі кажуть «ціцень» (квіти), а в Ялті - «чичен». В Урзуфі соняшник називають «дюряня», а в Ялті – «ілс» (сонце). Життя - «зісімо», а в Ялті - «зуї». Жителі Ялти називають берег «ялос» (звідси і переклад Ялти як «прибережна», що лежить на узбережжі), а в Урзуфі «яло» - це море ... Але ці відмінності дуже невеликі, місцеве населення цих двох сіл чудово розуміють одне одного [14].

    Отже, в Мангуші існує мова, максимально наближена до татарської. Особливо це видно на прикладі пісні, уривок з якої заспівали по пам'яті Діна Кузьмівна Батаренко, 1937 року народження, та Варвара Кузьмінівна Алферімова, 1944 року народження, корінні мешканці Мангушу, які виступали в місцевому самодіяльному вокальному ансамблі [11] «рис.1.1»:

Акра хизим ліпій султана

                                      Чих кореші маф юзун,

                                      Ала риш сини.

                                      Меним маф юзун

                                      Кар Мединя м сен

                                      Бахчілерье дав Фідан

                                      Еармедин м сен

Для порівняння наведемо уривок з давньої грецької пісні, яку розповів керівник роботи А.С.Мацука, її можна було не так давно чути в Урзуфі:

Ела - ела кас та мена,

                                            Агапу пула го сена.

  Ела - ела, віком гарвія

                                           Агапу пула півія.

     Бачимо, що останній уривок співучий, мелодійний… В Урзуфі та Ялті мова дуже близька до сучасної новогрецької. І цей факт створює проблеми у вирішенні питань, пов'язаних з викладанням грецької мови в школах. Біля десяти років тому в загальноосвітніх школах Урзуфа, Ялти і Мангуша вивчали з 5-го класу новогрецьку мову як предмет, поряд з англійською, російською та українською мовами (зараз як предмет вона вивчається тількі в Урзуфі). Викладачами були фахівці, спрямовані в школи Федерацією грецьких товариств України. Але якщо російська - мова міжнаціонального спілкування, українська - мова держави, на території якої греки живуть століттями, англійська - міжнародна мова, то з вивченням новогрецької урумська та румейська мови зникнуть. Тому потрібно продовжити справу Г. Костоправа, А. Шапурма, Г. Данченко (Меотіса) - см. Антоніс Шапурмас. Кард'аком ту Приазов'я [8], які спростили новогрецьку орфографію і писали вірші на рідній мові (тобто, вони писали на зрозумілій їм грецькій мові (діалекті), але російськими буквами). І нам, що живуть в грецьких селах і називають себе греками, слід вивчати новогрецьку мову, брати з неї все, що потрібно, щоб дати своїй рідній мові нове життя.

Висновок - з чисто мовознавчої точки зору немає різниці між мовою і діалектом, і кожен територіальний діалект правильніше розглядати як окрему мову; тому можна сказати, що сьогодні існує не одна, а кілька новогрецьких мов. І що цікаво, в цих мовах поєднуються елементи, успадковані від грецької мови візантійської епохи, із кримсько-татарської мови, і запозичення з грецької димотики, і досить численні в суспільно - політичній сфері українізми та русизми.

РОЗДІЛ II. СВЯТА, ДУХОВНА КУЛЬТУРА.

      Найбільш відомим святом, фестивалем народної творчості греків є фестиваль «Мега Юрти» (велике свято). Тут демонструють свої таланти як професійні, так і самодіяльні художні колективи, проводяться виставки - дегустації блюд національної кухні, змагання традиційної боротьби - куреш, скачки на конях і легких візках. Поети читають свої вірші. У музеях або відведених для цього місцях експонуються предмети побуту, етнографії, що розповідають про життя греків в колишні часи.

     Зі спогадів А. Мацуки, ведучого фестивалю «Мега Юрти» в Урзуфі (1992р.) - «Фестиваль був приурочений до Дня села і пройшов 13 вересня 1992 року. У цей день в Урзуф з'їхалися десятки музичних і танцювальних колективів не тільки області. Були гості з Криму, Кавказу, Росії. Виступи самодіяльних колективів проходили на сценах, спеціально для цього споруджених у дворі школи і перед Будинком культури. Десятки людей приваблювала виставка - продаж грецьких сувенірів, вишиванок, створених руками умільців. Це яскраве барвисте дійство супроводжувалося дегустацією страв національної кухні - різних листкових пирогів, випічки, рулетів з різноманітною начинкою «рис. 2.1, рис.2.2.».  «Мега Юрти» - свято єднання греків, свято грецької культури, талантів і самобутності »[18].

     «Сьогоднішній фестиваль грецької культури «Мега Юрти»- яскраве свідчення відродження і розвитку еллінізму в Україні. Він ріднить і об'єднує греків, сприяє популяризації національної культури, обрядів, спорту, зміцненню дружби, єдності та злагоди в регіоні. Фестиваль грецької культури «Мега Юрти» є святом для всього багатонаціонального Донбасу. Він дарує нам віру, надію, любов, надихає на нові творчі досягнення, стане стимулом для подальшого розвитку еллінізму України »- з виступу Голови ФГТУ А.І.Проценко - Пічаджи на відкритті фестивалю «Мега Юрти» в селі Кременівка (Чердаклі) в 2001році [9.с.6].

     За минулі десятиріччя фестиваль «Мега Юрти» знайшов підтримку і визнання в самих широких верствах населення, знайшов численних шанувальників і прихильників. Федерація грецьких товариств України (ФГТУ) взяла до своїх рук організацію і проведення фестивалю. Він проходив в Урзуфі, двічі в Ялті і, безумовно, сприяє розкриттю та вдосконаленню нових талантів, несе місцевим мешканцям радість і гордість за свій народ «рис. 2.3».

    «Духовна культура - це вироблена колективним розумом людей вся система виробничих навичок, сімейних знань, традицій і звичаїв, різних видів мистецтв, народної творчості, релігійних уявлень, які передаються як обов'язкова інформація від покоління до покоління, через розповідь чи показ, через існуючі форми виховання» [7.с.55]. Найважливішим елементом духовної культури греків Приазов'я є колективний, масовий танець. Всі грецькі свята, особливо сімейні обряди і звичаї, супроводжувалися музикою, піснями і танцями, які були обов'язковою складовою частиною гулянь. І сьогодні, мабуть, жодне весілля, сімейне торжество або громадський захід, свято, не проходить без грецького танцю. Найбільш популярним є "Хайтарма" - танець з піднятими на рівень плечей руками «рис.2.4». Не поступається йому і танець "Сіртакі". Ще кілька десятків років тому обов'язковим на весіллях був танець "Дувах". Його виконували кум та кума, тобто хресні батьки нареченого. Вони виходили в коло з відрізом тканини (з цього відрізу потім шили сукню) і під музику накидали на нареченого і наречену дану матерію, обмотуючи їх. Цей обрядовий танець символізував створення нової сім'ї, єдність і вірність молодят, непорушність сімейних уз. Цікаво, що виконувався цей танець виключно хрещеними і тільки один раз, на весіллі. Про цей звичай розповіла житель с.Урзуф Лубе Марія Христофорівна, 1940 року народження, яка виконувала "Дувах" на весіллі хрещеника, Шаповалова А., в 1986 році [16]. Час невпинно минає. Сьогодні молодят замість відрізу сукні обмотують грошовою стрічкою «рис.2.5».

    Греки, які проживали в Криму поруч з татарським населенням, перейняли у них багато звичаїв, зокрема, такий: на весілля в будинку нареченого приїжджало безліч родичів, земляків нареченої і відбувався взаємний показ хореографічного мистецтва. У ньому брали участь необмежена кількість учасників. Загальний танець змінювався виступом окремих пар. Під час виконання вони поділялися на невеликі групи, кожна з яких змінювала фігуру танцю, але всі зобов'язані були виконувати один рух - приставний крок. У весільному обряді цьому танцю відводилася велика роль. Іноді він був застільним, тобто дві, три пари старших людей танцюють, а інші сидять за столом, аплодуючи в такт музиці. Про цей звичай розповіла житель сел.Мангуш Тітішова О.В. 1965 року народження, яка чула це від свекра [23].

    Говорячи про грецькі танці, не можна не сказати кілька слів про музичні інструменти греків. Найбільш популярними щипковими інструментами є чотирьохструнний саз (на зразок гітари, тільки менший за розміром і дещо іншої форми); струнний щипковий інструмент - чештер; двострунний щипковий музичний інструмент з невеликим кулеподібним резонатором і дуже довгим загнутим назад грифом - хуршум, а також вид цимбал - сандур.

    До традиційних духових інструментів належить сопілка, а також дудка (гайда), необхідна перш за все пастухам. Найдавніший чабанський інструмент - кожух-зурна, виготовляли з овечої шкіри, наповненою повітрям, із трьома прикріпленими дудками, дуже схожа на шотландську волинку. У наш час зразок тулуп – зурни. Іх виготовив мешканець села Сартана В.Гайтан. Про грецькі музични інструменти ми дізналися від вчителя музики Мангуської ЗОШ №2 Чих М.І [24]. Важливе місце в грецькій музичній культурі займають ударні інструменти: великий барабан - тиснув і бубон, обтягнутий шкірою - дайре. Бубон маріупольських греків є аналогом грецького музичного інструменту. Сьогодні найбільш поширені три інструменти - баян, зурна і бубон – дайре «рис.2.6».

     Висновок - народне танцювальне мистецтво є одним з найдавніших видів художньої діяльності греків Приазов'я. У сьогодення музичне та пісенне мистецтво греків Мангушського району органічно увійшло в побутову культуру - пісні, танці, музика супроводжують різні народні свята, ігри, змагання (рис.3.1, рис.3.2, рис.3.3). У наш час греки Приазов'я виявляють посилений інтерес до своєї історії і культури. З кожним роком збільшується кількість грецьких самодіяльних художніх колективів, які приїжджають на національні свята - "Мега Юрти", Панаїр і інші…

2. 1. ХРАМОВІ СВЯТА.

     Особливою популярністю в грецьких селах користувалися храмові свята - Панаїр, які проводилися тут на честь святої матері Панаї (від давньогрецького «Панаійя» - Божа Матір) та інших святих. Панаїр - це громадський обід з нагоди храмового або престольного свята, який обставляють різними ритуалами і молитвами [3].

     Це одне з основних свят, що не поступається за значимістю Різдву або Великодню. У кожному селі був свій день свята: в Мангуші - день Святого Федора-20 червня; в Урзуфі - на Іллю, 2 серпня; в Ялті - на Дмитра, 7 листопада. Іноді Панаїрів буває два і більше, головне, щоб цей день був днем на честь святого (див. нижче про Панаїр в день Святого Миколая в Ялті).

     До Панаїру готувалися дуже довго, практично за рік, - прибирали двори, білили хати, приводили в порядок вулицю, на якій будуть стояти столи з частуваннями.

     Головну турботу про Панаїр брав на себе хтось із заможних жителів села. Так само створювалася рада з почесних і шанованих людей похилого віку, які вирішували всі питання, пов'язані з проведенням свята.

     На Панаїр жертвували хто овець, хто теличку. Люди не багаті приносили, як правило, випічку. Господар Панаїру різав бичка, якого спеціально для цього вирощували (господар Панаїру оголошувався за рік до цього, іноді черга була розписана на кілька років, так як «взяти» Панаїр - велика честь). Жертвопринесення відбувалися з метою позбавлення від нещасть в майбутньому.

      Зі страв готували (кухарями були обов'язково чоловіки) відварне м'ясо, на бульйоні варилася густа пшоняна каша, подавалися так само овочі, фрукти, борошняні вироби. У Мангуші - це Чахай Махлу Піте - в розкачане тісто клали начинку з підсоленого сиру і рубленої зеленої цибулі, потім тісто складалося у вигляді конверта і обсмажувалося, - згадує Л.Г. Попова, 1958 року народження [19] «рис. 2.1.1.». Аналогічна страва в Урзуфі і Ялті називалося «плакопі», сьогодні ця страва користується великим попитом на ринках і дуже популярна серед місцевого населення і курортників. Майстрині готували листовий пиріг – турту з м’ясом, або з натертим гарбузом, який чоловіки дрібно різали ножем. «рис.2.1.2, рис.2.1.3».

      У Мангуші готували також малай - солодку страву з кукурудзяної муки. Неодмінно подавалася буза - слабоалкогольний напій, виготовлений до Панаїру з просяної або кукурудзяної муки. Панаїр відкривався молитвою, тільки після цього приступали до їжі. Після обіду зазвичай гуляли. Робили це з музикою, піснями, танцями. Завершувалося храмове свято грецькою національною боротьбою «куреш» або кінними перегонами «хучі». До речі, до недавнього часу скачки були дуже популярні в Мангуші, декілька раз проходили в Урзуфі, але з закриттям конеферми (в зв'язку з важким економічним становищем), припинилися.

       І на сьогоднішній день греки Мангушського району відроджують традиції предків. Панаїр щорічно проводиться в Ялті і Урзуфі, де в ролі господаря виступають голови сільських рад та підприємці.

       Одним із перших цю традицію відродив Ялтинський селищний голова Д. В. Черниця. «Все було, як і десятки років тому. Був і рада старійшин, і столи під відкритим небом, і молебень, і жертовний баранчик - хушхарь, тільки замість бузи пили пиво » - розповідає колишній секретар селищної ради Д. Н. Мінаєв [17] «рис.2.1.4».

      У минулому, 2016 році, в день Святого Миколая, жителі сел. Ялта зібралися на подвір'ї родини Сергія Григоровича і Світлани Федорівни Дереклеєвих. Гостей було понад сорок осіб, кожного, хто прийшов на Панаїр, зустрічали хлібом - сіллю, освяченими в місцевій церкві Іоанна Златоуста. Як і багато років тому, перед початком Панаїру був проведений молебень священиком отцем Віталієм, присутні попросили у Господа доброго врожаю, здоров'я і щастя, благополуччя для своїх рідних і близьких. «Столи були накриті в спеціально побудованому для цього балагані, хтось приніс їжу, хтось соління, ну а від нас, господарів Панаїру, був баранчик. Після обіду обов'язковими були танці, як грецькі, так і українські. Все було чудово, як і багато років тому,» - згадує С.Г.Дереклеєв [13]. На наш погляд, дії з хлібним короваєм, який повинен був благословлятися священиком напередодні свята, відображають звичаї стародавніх землеробських народів, до яких належали і предки сучасних греків. «Існування традиції спільної трапези - це символ єднання певної групи людей, дія законів гостинності» [1. с.69].

     Але центральною подією Панаїру ставали спортивні змагання. Куреш - найбільш шанований і сьогодні звичай. Змагання борців влаштовували на площі, де мотузками оточують велике коло, в якому і змагалися силачі. Глядачі ставали колом, з їх числа добровільно виходили в центр кола борці, одягалися в спеціальні костюми з грубої тканини з червоним матерчатим поясом. Вагова категорія при цьому в розрахунок не бралася, а правила схожі з правилами сучасної вільної боротьби. За тим, щоб не порушувалися правила, спостерігали люди похилого віку, які стояли в колі.Противники охоплювали один одного руками, намагалися повалити на землю. Програвшим вважався той, хто торкнувся землі спиною (лопатками). Для перемоги необхідно було здолати трьох суперників підряд. В якості призу переможцю давали живого барана - ця традиція збереглася в Мангуші, Ялті та Урзуфі донині «рис.2.1.5, рис.2.1.6». Як правило, розігрується два барана: один серед місцевих, інший серед приїжджих. В якості суддів сьогодні виступають тренери, або відомі борці, що стежать за правилами.

     Куреш в Урзуфі проводився 9 - го травня, на День Перемоги, коли після мітингу все населення села, гості збиралися на стадіоні на боротьбу, де вже було натягнуте коло з мотузок. Переможець, який отримав барана, ввечері запрошував гостей, де і подавалися шматки вареної баранини або міцний бульйон - сюрпа (всюди він називається шурпа). Обов'язково перед їжею слово надавалося старожилу, найбільш шановному односельчанину - зі спогадів жителя села Урзуф Б.А.Ставрулова, 1940 року народження [22] «рис. 2.2.4». Як бачимо, майже всі елементи Панаїру присутні, тільки дещо в непослідовному порядку.

«Протягом останніх семи років Панаїр в Урзуфі проводиться традиційно в день Святого Іллі, 2 - го серпня. Починається свято молебнем у місцевому храмі Св. Архистратига Михаїла, потім усі присутні йдуть хресним ходом до місця проведення змагань. Священик, отець Костянтин, освячує коло, благословляє всіх присутніх. Крім численних призів, у тому числі грошових, обов'язково розігрується і баранчик (хушхарь). У перервах між поєдинками на сцені виступають самодіяльні художні колективи, звучить грецька музика, пісні і танці. В цьому році (2017) головний приз, барана, виграв Дмитро Чебанов, 1991 року народження, який здолав трьох суперників підряд » - розповів Урзуфський сільський голова І.Ю.Попов [20].

     Масовість національної боротьби проявилася в тому, що найбільш відомі спортсмени серед греків Приазов'я сьогодні - це борці. Серед них кілька майстрів спорту, переможців змагань різних рангів - І. Мате, Н. Домантович, Г. Патріча, легенда куреша Мангушського району - В. Зип, пам'яті якого в районі щорічно проводились спортивні змагання. Наприклад, в 2014 році на змагання, присвячені пам'яті майстра спорту міжнародного класу В. С. Зипа, з'їхалося понад п'ятдесят борців з України, Росії, Білорусі, Молдови. Турнір проводився на території бази відпочинку «Урзуф», при величезному скупченні народу. З офіційних осіб на турнірі був присутній голова Першотравневої РДА Б.Н.Тріма, голова районної ради Н.Д.Аврамов, Урзуфський сільський голова А.К.Аврамов... Як бачимо, національній боротьбі - куреш і її учасникам приділяється велика увага.

    Висновок - до цих пір практично у всіх грецьких селах Донецької області, в тому числі Мангуші, Ялті та Урзуфі, організація куреша залишилася такою ж, як і сто, і двісті років тому. Це говорить про те, що греки дбайливо шанують традиції своїх предків, зберігши практично незмінним найбільш шановане греками свято - Панаїр, і його складову частину - боротьбу куреш.

2.2. ЗВИЧАЇ. ОБРЯДИ.   

     Найбільш відомими традиціями жителів Мангушу, Ялти і Урзуфа є носіння хрещеним батькам куті - каші з відвареної арновки з додаванням меду і волоських горіхів. Хрещених батьків молодь у деяких випадках поважає навіть більше, ніж рідних, вони, в свою чергу, піклуються про хрещеників, а на весіллі є головними розпорядниками. Кутя носиться в ніч перед Різдвом, після 18 годин (традиційно вважається після появи першої зірки на небі), при цьому хресний обдаровує свого хрещеника грошима, а хрещена - солодощами та цукерками. Після привітання хрещеника і його батьків (кумів) саджають за стіл на почесне місце і пригощають. Як каже наш керівник роботи, пригощають дуже інтенсивно і наполегливо. Наприклад, у Мангуші ввечері цього дня дуже жваво. Хрещеники поспішають рознести кутю, лунають колядки, пісні українською, дуже рідко на грецькій мові, - це дійсно дуже цікава традиція.

     Досить цікаві релігійні звичаї, яких більше немає у інших православних християн району. В.П.Пахолок згадує, що перед святом Хрещення і Воздвиження хреста греки пекли і приносили до церкви для освячення хліб у формі хреста «ставрос», листковий пиріг флуто (в Урзуфі, Ялті кажуть - фулто), на Великдень пекли хліб «псалтирі» в формі хреста, вписаного в коло нерівними краями, що символізує вінець Рятівника «рис.1.2, рис.2.2.1, рис.2.2.2».

     Греки завжди були релігійними людьми. Вони вірили в Бога і силу природи. З давніх-давен займалися землеробством, виноградарством і залежали від природи. Коли наступала тривала посуха, вони зверталися до Бога з молитвою. Супроводжували її певними діями, що надалі переросло в своєрідний ритуал під назвою «Тірі -тірі Врекса ...» (викликання дощу). В обряді брали участь всі бажаючі, але більшість були жінки і діти. У встановлений день жителі села на чолі з священиком йшли центральною вулицею. Священик окропляв усіх освяченою водою, люди обдаровували один одного калачами, яйцями, монетами. Це зносилося до церкви і потім потрапляло малозабезпеченим. Вважалося, що калач - символ родючості, яйця - символ продовження роду, монети -до багатства. Але головним було читати хором молитву «Тірі лейсум»:

Тірі врекчі!

Тірі - тіри Врекса,

Мел ки гала,

Ті та Касас дама

Ті та Камас дама

Кузьмуку хурафья

Царандата ниру

Ферма сіна ВГО

Мел ас вреку.

     І якщо після молитви йшов дощ, усі раділи і дякували Богу, що він почув їхні молитви - розповіла А.З.Глушак, 1934 року народження, вона ж і розповіла текст молитви [12].

     І до цього дня живе традиція очищатися перед Хрещенням вогнем. Згідно з повір'ям, у цей вечір по вулицях села бродить нечиста сила - «караказ». Духів цих відганяли від житла, розводячи перед воротами велике багаття, через який слід три рази перестрибнути. Увечері цього дня по всьому селу можна чути постріли з рушниць - це також відганяється нечиста сила [1. с.67]. Дана традиція існує в Урзуфі і називається «каракадзала», але про неї майже не знають в Мангуші.

Про     цікавий звичай розповів житель с. Урзуф Н. ​​Аджавенко, 1982 року народження. На Старий Новий рік, у січні, в день Святого Василя, печеться солодкий листковий пиріг - Василь піта, в тісто якого кладеться монетка - кому дістанеться, того супроводжуватиме успіх і вдача весь рік [10]. Узагалі, у греків існує звичай класти монетки в тісто на щастя. Особливо це прийнято в Мангуші - наприклад, у м'ясо чебуреків кладеться монетка.

      До речі, чебурек - традиційно татарське блюдо. У греків нашого району вони називаються чірчіри і робляться з м'яса яловичини, баранини, свинини, яке ріжеться ножами, потім кладеться в тонке тісто, краї якого вирізаються у вигляді зубців, і обсмажуються в чавунному казані з великою кількістю жиру [4. c.190] «рис.2.2.3».

      Взагалі, треба зауважити, що частування, загальні трапези були вельми популярні у греків. Наприклад, раніше господиня, випікаючи хліб або іншу випічку, посилала їх сусідам.

Ще кілька десятків років тому існувало зовсім забуте сьогодні свято - «бідікопул» (мишеня). З тіста пекли хлібці у вигляді мишеняти і калачі особливої ​​форми, які катали з гірки, щоб визначити, чи буде хороший урожай. При цьому кидали один в одного випеченим мишеням [2.с.54]. Цей звичай був відомий жителям Ялти, цікаво, що цей же звичай описаний у греків - урумів, або греків - татар, під назвою «сичанчіх» (мишеня) і був пов'язаний з початком польових робіт [1.с.69].

  Звичай «Годування джерела», на наш погляд, один з найдавніших:

- Опівночі напередодні Святвечора, молоді дівчата йдуть до найближчого джерела, з якого набирають «мовчазну воду». Її так називають, тому що за весь свій шлях до джерела вони не повинні розмовляти. Дівчата наливають в набрану воду масло і мед, бажаючи, щоб життя в майбутньому році було таке ж солодка, як мед. Щоб новий урожай був багатим, «годують» джерело різними продуктами: шматочками хліба, сиром, бобовими та оливками. Кажуть, що та дівчина, яка першою прийде до джерела, буде дуже щаслива протягом року. Завершуючи обряд, дівчата кидають в свої глечики листя і по три камені, а потім повертаються додому, залишаючись в мовчанні до тих пір, поки не вип'ють «мовчазної води». Потім оббризкують цією водою всі чотири кути дому, а камені ховають, - про цей найдавніший звичай розповіла мешканка Мангуша Т.І.Пупу, яка почула його від своєї бабусі [21] «рис. 2.2.4».

Кілька слів про грецькій одяг – хустка (камса) о будь-якій порі року, приталені плаття - урба, обов’язково темна спідниця з фартухом і накладними кишенями. Ми знайшли у сімейному архиві родини Попових фотокартку, де можна побачити, як вдягалися жінкі у 30-ти роки минулого сторіччя «рис. 2.2.5». Цікаво, що одяг темного кольору та хустку носили майже всі літні жінки грецькіх селищ Приазов’я. Єдність греків-урумів та греків-румеїв можна побачити в назві одягу - урба – це грецьке слово, а камса типово татарське, але саморобне взуття – чарух’я носили і в Урзуфі, і в Ялті, і в Мангуші. Інколи вдягали папучя – взуття на манер плетених личаків. На нашу думку, це від спілкування з українцями, мешканцями Захаровки, Стародубівки, які влітку одягали дуже приємні для ніг личакі.

     Висновок - час невблаганно минає. Все менше і менше залишається в живих старожилів, які пам'ятають давні звичаї і традиції греків. Але вони збереглися. Нехай не всі, але те, що є, передається з покоління в покоління. Збереженню цих традицій сприяють фестивалі «Мега Юрти» », відроджений Панаїр і національна боротьба греків Приазов'я - куреш.

ВИСНОВКИ.

      На початку роботими підняли ряд питань, відповіді на які цікавлять багатьох жителів району. Головне питання - чому в різних селах говорять на різних мовах або діалектах? Жителі Мангуша і жителі Урзуфа - Ялти розмовляють на цілком різних мовах. Швидше за все відповідь лежить у географічному розташуванні кримського села Мангуш, що знаходиться майже в центрі Криму. Його сусідами були селища Чуфут-Кале, Бакла і столиця Кримського ханства - Бахчисарай. Постійні контакти з татарським населенням, торгівля, виробничі відносини, а головне, асиміляція грецького населення призвели до «розчинення» рідної мови серед татарської. А грецькі селища Ялта і Гурзуф розташовані на березі моря і відокремлені горами від решти Криму. Спочатку відособленість кримських сіл - це по-перше. Друге - першозасновники кримських поселень – Ялти, Гурзуфа, Мангуша були вихідцями з різних місць Греції. Якщо румейська мова найближча до стародавньої северогрецької і сьогодні на 70% (за словами старожилів), а також близька до новогрецької, то логічно припустити, що носії цієї мови - вихідці з північної Греції, і вони заснували Гурзуф і Ялту.

      Що стосується засновників села Мангуш, то це, швидше за все, греки, які жили в районі Мілета, або Гераклеї, або будь-якого іншого поліса Малоазійського півострова і пробралися до Криму під час навали племен турків - сельджуків. Це, звичайно, просто версія, але виходячи з татарських коренів, які у жителів Мангуша простежуються в усьому - в мові, прізвищах, стравах - ця версія має право на існування.

     У роботі ми коротко доторкнулися звичаїв, традицій, свят греків, які проживають на території Першотравневого району. Ці традиції були сильні, на наш погляд, до 50-60-х років ХХ століття, коли серед греків панувала свого рода кастовість - виходити заміж, вибірати пару тількі серед своїх. З приїздом на виробничу практику дівчат з Макіївського кулінарного технікуму у 1971-1973-роках вони практично всі були «розхапані» заміж урзуфськими гарячими хлопцями. Аналогічна ситуація в Ялті. З Мангушом справа трохи інша - тут позначається близькість великого індустріального Маріуполя.   Але головне, що, незважаючи на багатонаціональність грецьких сіл, в них як і раніше панує дух еллінізму, з покоління в покоління передається повага до історії свого народу, свого краю «рис.3.4.».

    Панаїр, «Мега Юрти» - це свята грецької духовності, відроджені сьогодні. Демократичні перетворення в нашій країні сприяли культурному відродженню, духовному розвитку національних меншин. У багатій етнічній палітрі України і Донбасу гідне місце займає грецька діаспора. Більше двох століть тому, переселившись з Криму, в Приазов'ї греки знайшли другу Батьківщину, органічно вписавшись в різнобарвності краю.

     На цій благодатній землі греки зуміли зберегти свої багаті традиції, прекрасну мову, самобутню культуру. Сучасні греки, нащадки переселенців з Криму, дбайливо зберігають елементи культури, мови, усієї духовної спадщини, яку наші предки зуміли зберегти і донести до нас. Завершити роботу хочеться традиційним грецьким виразом, відомим, мабуть, всім - Ола кала ке панда кала! (Все добре і буде ще краще!).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Араджионі М.А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения

и историография этнической истории и культуры (80-е годы XIX – 90-е

годы XX ст.) / М.А.Араджионі. – Симферополь .: Амена, 1999. – 132 с.

2. Бадасен Г. Страницами истории села Ялта / Г.Бадасен. – Д.: Регион, 2002.

186 с.

3. Джуха І. Г. Одиссея мариупольских греков: очерки истории / І.Г.Джуха. –

Вологда .: ЛиС, 1993. – 160 с.

4. Джуха І. Г. Милар. Роман - хроника. 1914 -1930 г / І. Г.Джуха. - Д.:

Регион, 2000. – 322 с.

5. Муратов С.Н. Материалы по наречиям тюркоязычных греков (урумов)

Донецкой области УССР. Сообщение института народов Азии. /

С.Н.Муратов. – Л.: Языкознание, 1963. С. 178 – 191

6. Патрича Д. Наша судьба. Записки публициста / Д.Патрича. – Д.: 1992.

40 с.

7. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс / Д.Є.Погорілий. –

К.: ІНКОС, 2008, - 432 с.

8. Шапурмас Антоніс. Кардаков ту Приазов’є / А.Шапурма. – К.: Радянський

письменник.1996, - 140 с.

9. Всеукраїнський фестиваль грецької культури, присвячений 10-ти річчю

незалежності України // Всеукраїнський фестиваль грецької культури,

присвячений 10-ти річчю незалежності України. Рекламний буклет –

Маріуполь.: ФГОУ. 2001, - 35 с.

10. Аджавенко Н.І. 1982 року народження, с. Урзуф. Запис зроблено 15 січня

2017 р. Записали А.С.Мацука, Д.Терстуях.

11. Алферімова В.К. 1944 року народження, смт. Мангуш. Запис зроблено

9 грудня 2017 р. Записала В.Щелкунова.

12. Глушак А.З. 1934 року народження, смт. Мангуш. Запис зроблено 24

лютого 2016 г. Записала Г.Євдокімова.

13. Дереклеєв С.Г. 1963 року народження, смт. Ялта. Запис зроблено 5

вересня 2016 р. Записав А.С.Мацука.

14. Кіяненко Н.А. 1940 року народження, с. Урзуф. Запис зроблено 2 жовтня

2016 р. Записала (по телефону) Я.Пахолок.

15. Кир’якулова Л.І. 1940 року народження, смт. Мангуш. Запис зроблено 10

грудня 2017 р. Записала Н.Арабаджи.

16. Лубе М.Х. 1941 року народження, с. Урзуф. Запис зроблено 17 вересня

2016 р. Записали А.С.Мацука, В.Мацука.

17. Мінаєв Д.Н. 1955 року народження, смт. Ялта. Запис зроблено 5 вересня

2016 р. Записав А.С.Мацука.

18. Мацука А.С. 1964 року народження, смт. Мангуш. Запис зроблено 15

січня 2017. Записала Я.Пахолок.

19. Попова Л.Г. 1958 року народженяя, смт. Мангуш. Запис зроблено 27

вересня 2017 р. Записав В.Мацука.

20. Попов І. Ю. 1965 року народження, с. Урзуф. Запис зроблено 25 жовтня

2017. Записали А.С.Мацука, В.Мацука.

21. Пупу Т.В. 1952 року народження, смт. Мангуш. Запис зроблено 10 грудня

2017 р. Записала Т.Джеломанова.

22. Ставрулов Б.А. 1940 року народження, с. Урзуф. Запис зроблено 6 грудня

2017 р. Записав Д.Іванчишин.

23. Тітішова О.В. 1965 року народження, смт. Мангуш. Запис зроблено 21

жовтня 2017 р. Записала Я.Пахолок.

24. Чіх М.І. 1966 року народження, смт. Ялта. Запис зроблено 24 листопада

2017 р. Записала Я.Пахолок.

Додатки.

Рис.1.1.

Спогади В.К.Алферімової, 1944 року народження,

записує слухач секції МАН В.Щелкунова.

Рис.1.2.

Спогади В.П.Пахолок, 1953 року народження,

записує слухач секції МАН Я.Пахолок.

Рис. 1.3.

Татарська народна пісня «Хорозум», яку добре знають

мангушські греки.

Запис зроблено власноручно В.К.Алферімовою, 1944 року народження.

Рис. 2.1

Урзуф. Виставка страв національної кухні.

Рис. 2.2

Мангуш. Виставка страв грецької кухні, жовтень 2017.

Рис.2.3

«Мега Юрти» в Урзуф, 2015 р.

Рис.2.4

Танці греків Приазов'я з традиційним підняттям рук вгору.

Ялта, фото 1971р.

Рис.2.5

Весільний танець Дувах у сучасній постановці - замість відрізу матерії використовується грошова стрічка.

Рис. 2.6

Баян, труба, бубон-дайре - найбільш поширені сьогодні

музичні інструменти.

На фото Г.Арех - труба, С.Попов - баян, Х.Хаджінов – бубон.

Мангуш, фото 1973 р.

Рис. 2.1.1.

Інтерв’ю з Л.Г.Поповой, 1958 року народження, с. Мангуш.

Спогади записує слухач секції МАН В.Мацука.

Рис. 2.1.2.

Зустріч Голови Федерації грецьких товариств України

О.І.Проценко-Пічаджи національною стравою. Урзуф, 2010 р.

Рис. 2.1.3.

Листковий пиріг - турта з м'ясом, можливо з гарбузом,

або і те, і інше разом. Страву готує С.Д.Джансиз.

Рис.2.1.4.

Панаїр в Ялті, 2013р.

Рис. 2.1.5

Панаїр в Урзуфі.

Переможець боротьби куреш І.Перцев, 1979 рік.

Рис.2.1.6.

Панаїр у Мангуші.

Показові виступи юних спортсменів 2017 р.

Рис. 2.2.1.

Хліб печуть на Великдень – псалтирі.

Рис. 2.2.2.

Листковий пиріг флуто (фулто)

Рис. 2.2.3.

Грецькі чірчіри (чірчірья), обов'язково з зубчиками по краях,

подаються з аряном.

Рис. 2.2.4.

Спогади Б.А. Ставрулова, 1940 года народження,

записує слухач секції МАН Д.Іванчишин. Урзуф, 6 грудня 2017 р.

Спогади Т.В.Пупу, 1952 року народження,

записує Т.Джеломанова. Мангуш, 9 грудня 2017 р.

Спогади Л.І.Кир’якулової, 1940 року

народження, записує Н.Арабаджи.

Мангуш, 10 грудня 2017 р.

Рис. 2.2.5.

Попова О.Є. 1892 року народження, с.Мангуш.

Одяг греків - хустка, приталені плаття - урба,

обов’язково темна спідниця з фартухом і накладними кишенями.

Рис.3.1.

Дні греків Приазов'я в Мангуській ЗОШ №2, листопад 2017 р.

Рис. 3.2.

Давні традиції греків продовжує молодь - грецький форум

    в с. Урзуф, 2010 р.

рис. 3.3.

Солісти театру танцю Л.Бойченко

готуються виконати танець сіртакі.

Рис. 3.4

Фестиваль грецької культури «Вогонь Еллади»,

Мангуш, березень 2016 р.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Головним завданням роботи «Мова, побут, звичаї грецького населення Мангушського району» є вивчення і порівняння мови, звичаїв, культурних традицій грецького населення селища Мангуш з одного боку, і греків Ялти і Урзуфу, - з іншого.
  • Додано
    26.02.2018
  • Розділ
    Історія України
  • Клас
    9 Клас
  • Тип
    Наукова робота
  • Переглядів
    1014
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    SA498161
  • Вподобань
    0
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти