Матеріал до уроку «Природні комплекси України»

Опис документу:
Під час вивчення окремих компонентів природних умов України постійно зверталася увага на взаємозв'язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також у часі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони роківДжерело: інтернет-ресурси.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Природні комплекси України

Природні комплекси

Під час вивчення окремих компонентів природних умов України постійно зверталася увага на взаємозв'язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також у часі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони років. За такої тривалої взаємодії в межах географічної оболонки на материках і океанах, на території України виникають різні за розмірами ділянки з певною однорідністю фізико-географічних умов, але все ж відмінні одна від одної. Ці ділянки називають природно-територіальними комплексами (ПТК). Складові таких комплексів утворюють єдине ціле. Отже, характерною рисою ПТК є їх цілісність, яка зумовлена закономірним поєднанням взаємопов'язаних і взаємозалежних компонентів природи на конкретній території суходолу чи водної поверхні. Синонімом ПТК є поняття ландшафт (від німецького — загальний вигляд місцевості) як порівняно однорідної ділянки географічної оболонки.

Розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, що формується під впливом природних фізико-географічних процесів — ландшафтоутворючих чинників. Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувалися за історичний час під впливом господарської діяльності людини. Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо. Назви природних ландшафтів відбивають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні і гірські ландшафти. Назви антропогенних ландшафтів залежать від виду господарської діяльності, під впливом якого змінений природний ландшафт. Серед антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські, промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні.

Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування. Якщо, наприклад, розглядати їх розташування по вертикалі (знизу вверх), то ця послідовність така: гірські породи з підземними водами — ґрунти — поверхневі води — рослинність і тварини — приземний шар повітря. Таке взаємопов'язане розташування компонентів ландшафту характеризує його вертикальну структуру.

Кожний ландшафт у територіальному відношенні не є однорідним. Він поділяється на місцевості. Наприклад, у долинному поліському ландшафті помітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, борової тераси з сосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями, вододільної ділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах місцевостей виділяються менші від них за площею ділянки — урочища. Такими є, наприклад, притерасне болото, схил річкової долини, окремий яр, частина річкової заплави, вершина гори, однорідна лісова ділянка тощо. Просторове поєднання ландшафтних місцевостей і урочищ характеризує просторову (горизонтальна) будову (структура) ландшафту.

В Україні поширені різноманітні ландшафти — закономірні поєднання гірських порід, рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинності, тваринного світу, які сформувалися в процесі історичного розвитку її території. Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників (сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних компонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом господарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу і водні. Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, в результаті яких складають ландшафтні карти, описи територій. На основі цього в географії сформувалась нова галузь — ландшафтознавство.

Розвиток ландшафтів України в антропогені

У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна з найважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів виявляється в зміні їх природних характеристик (кількість тепла, зволоження, типи ґрунтів, рослинність, тваринний світ, фізико-географічні процеси і явища) залежно від зміни географічної широти. Основними чинниками зональності є кулястість Землі та її положення щодо Сонця. Від цього залежать величина кута падіння сонячних променів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації. Остання збільшується від північних районів до південних. Із зональним розподілом тепла, сонячної енергії пов'язана зональність кліматичних умов, поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, ландшафтів.

Ландшафти України формувалися протягом наймолодшого антропогенового, або четвертинного, періоду, зазнали змін в історичні часи.

Сучасна зональність ландшафтів України сформувалася наприкінці неогенового — на початку антропогенового періоду. Вважають, що на початку антропогенового періоду було лише дві природні зони: лісова і лісостепова. А вже в середині цього періоду, після відступання дніпровського льодовика, тут сформувалися три природні зони з давніми лісовими, лісостеповими і степовими ландшафтами. Ці давні ландшафти дістали назву палеоландшафтів.

Протягом антропогенового періоду розвивалися два типи палеоландшафтів — холодні (льодовикові) і теплі (міжльодовикові). Вони мали різну тривалість і свої особливості.

Прикладом льодовикових ландшафтів є ландшафти так званого дніпровського етапу, який почався 290 і закінчився 180 тис. років тому. Саме в цей період льодовик по долині Дніпра досягав широти сучасного Дніпропетровська. На льодовиковому щиті температура повітря знижувалася до -25...-ЗО°С. Клімат змінювався від холодного і вологого до холодного і посушливого. Арктичні континентальні повітряні маси значно впливали на прилеглу територію.

У прильодовиковій смузі були поширені своєрідні болотно-тундрові, тундро-лучно-степові ландшафти з бідною рослинністю (карликова берізка, полярна верба, вільха). Вони поєднували в собі риси ландшафтів сучасних тундр і високогірних степів. З тварин водилися лемінги, полярні куріпки, мамонти, печерні ведмеді, велетенські олені, дикі козли. Особливо були поширені мамонти. Ці величезні і сильні тварини стали об'єктом полювання первісних людей.

Літо у прильодовиковій зоні було коротким, з порівняно теплим вегетаційним періодом. Середні температури найтеплішого місяця становили +8°С. Влітку край льодовика танув, і його води заливали великі простори. Про це свідчить значне поширення сучасних водно-льодовикових відкладів.

На південь від краю льодовика були поширені холодні лісостепові і степові ландшафти. Клімат був сухим континентальним. Середні температури найтеплішого місяця не перевищували +11°С, а найхолоднішого -15°С. Несприятливі кліматичні умови призвели до майже повного зникнення деревної рослинності. Тільки в долинах річок збереглися сосна, береза та ін.

Степові ландшафти у дніпровський етап займали територію Причорномор'я і Приазов'я. Це були своєрідні холодні "лесові" ландшафти. Таку назву вони дістали через те, що утворилися на лесових відкладах. На території України вони займають понад 60% рівнинної території, саме на них сформувалися,сучасні чорноземи. Тогочасний клімат був холодним і сухим. Середні температури найтеплішого місяця у дніпровський етап у Причорномор'ї і Приазов'ї досягали +12 ... +14°С, а найхолоднішого -8...-10°С.

Ландшафти льодовикового періоду не мали чітких меж. Перехід від однієї ландшафтної зони до іншої був поступовим.

Значне поширення льодовиків призвело до зміни напряму руху повітряних мас, зменшення кількості вологи в атмосфері і надходження снігу для їхнього живлення. Підвищення температури повітря остаточно вирішило долю льодовиків. Вони почали танути, залишаючи валуни, піски, суглинки з гравієм і галечником. Пилові часточки переносилися вітром, утворюючи у прильодовиковій смузі потужні (до 5—7 м) відклади лесів.

Прикладом міжльодовикового ландшафту може бути прилуцький етап. Він почався приблизно 110 і закінчився 80 тис. років тому. Природні умови прилуцького етапу дуже нагадували сучасні. Про це свідчать подібність ландшафтів, близькість їх меж.

У північній частині України були поширені лісові ландшафти з сосни і широколистих лісів на бурих лісових, лучних і болотних ґрунтах. Вони заходили далі на південь порівняно із сучасними. Клімат був теплішим і вологішим, ніж тепер. Середньолипнева температура досягала 20...21°С, а середньосічнева -7°С. Безморозний період тривав приблизно 170 днів. Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 на сході.

У Середньому Придніпров'ї і Придністров'ї в прилуцький етап були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. Вони також заходили далі на південь порівняно із сучасними. Ці ландшафти формувалися в теплому, вологому кліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила 23°С, найхолоднішого -1...+2°С. Річна сума опадів не перевищувала 550—600 мм. Середньорічна температура прилуцького етапу в Причорномор'ї була на 2—З°С вища, а річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер. У Причорномор'ї і Приазов'ї в той час переважали сухі степові ландшафти.

Зміна ландшафтів України за історичний час

Сучасні ландшафти України сформувались в період після закінчення останнього зледеніння протягом 12 тис. років. У цей період кліматичні умови були не сталими. Вологі умови змінювались досить посушливими, теплі — порівняно холодними, але середні кліматичні показники були близькими до сучасних. Такі кліматичні умови були сприятливими для формування зональних типів ґрунтово-рослинного покриву в сталих межах: Полісся, Лісостеп, Степ. Найбільш сталою була межа між Поліссям і Лісостепом, зумовлена головним чином складом антропогенових відкладів.

У межах Полісся на піщаних і супіщаних відкладах поширились ландшафти мішаного лісу, що представлені борами і суборами, під якими сформувались дерново-підзолисті ґрунти.

На підвищених рівнинах, височинах і високих берегах річок Лісостепу в цей час формуються дібровні ландшафти (дубові, грабово-дубові, липово-дубові ліси) з сірими лісовими ґрунтами. На рівнинах, складених лесовими породами, поширилися лучно-степові ландшафти з чорноземами типовими.

У Степу з півночі на південь чергуються ландшафти різно-травно-ковилово-типчакових степів з чорноземами звичайними, типчаково-ковилові степи з чорноземами південними, полиново-типчаково-ковилові степи з темно-каштановими ґрунтами.

Процес формування ландшафтів у післяльодовиковий період не був чисто природним. На цей процес впливала людина сучасного типу своєю діяльністю. Під час облав на бізонів, зубрів, турів, тарпанів, сайгаків люди нерідко організовували пожежі на місцевості. В лісах випалювали підлісок для розрідження рослинності і утворення галявин з травостоєм з метою збільшення поголів'я зубрів, оленів, косуль та інших травоїдних тварин. Ці пожежі стримували збільшення площ лісів та змінювали видовий склад лісової і степової рослинності, що не могло не впливати на процеси ґрунтотворення.

Між VIII і IV тисячоліттями до н. е. (доба неоліту) вплив людини на природу посилився у зв'язку з виникненням і поширенням таких форм господарювання, як тваринництво і землеробство. З появою землеробства почалися докорінні зміни в природних ландшафтах, оскільки ця форма господарювання вела до зміни природної рослинності на культурну, позначалась на властивостях ґрунту.

Від часу трипільської культури (IV—II тисячоліття до н. е.) в Лісостепу землеробство починає переважати в господарському комплексі, відбувається відокремлення орного і підсічного землеробства. Впродовж наступних кількох тисяч років підсічне землеробство було панівним на Поліссі, а орне — в Лісостепу. Степова зона традиційно використовується як природні кормові угіддя для тваринництва і починає освоюватися під землеробство значно пізніше.

На перших етапах землеробського освоєння Лісостепу сільськогосподарські угіддя займали незначний відсоток території і були приурочені головним чином до широколисто-лісових ландшафтів, розташованих поблизу річкових долин. Лучно-степові ландшафти Лісостепу на вододілах залишаються майже неосвоєними до XVI—XVII ст. Цю закономірність можна пояснити особливостями землеробства того часу. Через недосконалість знаряддя обробітку ґрунту і потужну дернину степової рослинності широке сільськогосподарське використання чорноземів було неможливе. Водночас вивільнення орних ділянок з-під лісу шляхом випалювання було добре знайоме та найбільш зручне для давніх землеробів. У зоні мішаних лісів підсічна система землеробства проіснувала аж до початку XX ст.

З XVI ст. зменшення лісистості у Лісостепу і на Поліссі відбувалось швидкими темпами не лише за рахунок збільшення населення і потреб у сільськогосподарських угіддях, а й за рахунок розвитку промислів, пов'язаних з використанням деревини у виробництвах металу на руднях, скла — на гутах, поташу — на будах тощо. Крім того, активно починає розвиватися експорт деревини. У XVII ст. завдяки цим чинникам земельні ресурси широколисто-лісових ландшафтів були практично вичерпані і почалося землеробське освоєння лучних степів Лісостепу. Ці ландшафти були розорані до кінця XVIII ст. З цього моменту настала черга землеробського освоєння степової зони, природна рослинність якої була майже повністю знищена протягом століття. З другої половини XIX ст. у степовій зоні починаються катастрофічні посухи і пилові бурі, пов'язані із суцільною сільськогосподарською освоєністю.

Швидке зростання населення і розвиток товарності сільськогосподарської продукції змушували виробників максимально розширювати орні площі за рахунок ландшафтів, які раніше вважалися непридатними для землеробства (круті схили, піщані тераси, заплави річок тощо). У результаті цього наприкінці XIX ст. спостерігається "вибух" водної ерозії — змивання ґрунту на схилах, швидке зростання ярів, замулення і пересихання малих річок та заплавних озер.

У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стають індустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.

Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Добування корисних копалин призводить до утворення кар'єрів, відвалів, териконів. Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами в атмосферу і гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення та зрошення змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властиві для них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і засолення чорноземів та ін.).

Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15—20% території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40%.

Класифікація ландшафтів

Географи, досліджуючи ландшафти материків, рівнин, гірських країн, підводних океанічних схилів, об'єднують їх у певні групи — класифікують, позначають на картах їх межі. На перший погляд, ландшафтна карта України може видатися дещо складнішою, ніж карти окремих природних компонентів. Це пов'язано з тим, що під час її складання приймають до уваги багато показників кожного з виділених ландшафтів. Ключ до розуміння будь-якої карти — її легенда. Для кращого читання легенди треба з'ясувати послідовність виділення ландшафтних класифікаційних одиниць (класи, типи і види). Під час класифікації ландшафтів України враховують їх походження, історію розвитку, взаємозв'язки між компонентами (наприклад, між антропогеновими відкладами і ґрунтами, кліматом і рослинністю, рельєфом і умовами зволоження та ін.), а також рівень впливу на них господарської діяльності людини. Важливим є і врахування просторового розміщення ландшафтів (на рівнинах, в горах). Виділяючи ландшафти та зображаючи їх на карті, всебічно аналізують взаємозв'язки між основними чинниками ландшаф-тоутворення: сонячною радіацією, літосферою і гідросферою.

Поєднання різних за походженням і площею ландшафтів на рівнинах, у гірських країнах характеризує їх ландшафтну просторову структуру. Просторова структура ландшафтів, їх зовнішні риси (краєвиди), сучасне господарське використання мають зональний характер. У зв'язку із значною протяжністю природних зон із заходу на схід зональні ландшафти відрізняються місцевими рисами, що зумовлено особливостями геолого-геоморфологічних, гідрогеологічних чинників.

Для відображення ландшафтної структури території України на ландшафтній карті і в легенді до неї виділені такі класифікаційні одиниці ландшафтів: класи, типи, види.

У класи ландшафтів об'єднуються природні комплекси з однаковими географічними ознаками. В межах України розрізняють два класи ландшафтів: рівнинні і гірські. Клас рівнинних охоплює понад 94% території України і об'єднує типи і підтипи ландшафтів.

Залежно від співвідношення тепла і вологи, яким зумовлюються зональний розподіл типів ґрунтового і рослинного покриву, хід фізико-географічних процесів, особливості гідрологічного режиму, клас рівнинних східноєвропейських ландшафтів поділяється на такі типи: мішано-лісові, широколисто-лісові, лісостепові, степові, які, в свою чергу, поділяються на підтипи: північностепові, середньостепові, південностепові, сухостепові. Карпатські гірські лучно-лісові ландшафти поділяють на такі підтипи: широколисто-лісові, мішано-лісові, лучні (субальпійські) ландшафти; кримські — на: лісостепові посушливі, мішано-лісові і широколисто-лісові, лучно-лісові і лукостепові (яйлинські). Окремі типи становлять ландшафти Південного берега Криму і заплав річок. Заплави річок характеризуються перезволоженими ґрунтами, вологолюбною рослинністю, чіткими природними межами.

Мішано-лісові ландшафти поширені в північній частині України. Вони сформувалися в умовах помірно теплого і вологого клімату на водно-льодовикових, льодовикових і давніх річкових суглинкових і піщаних відкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти під сосново-дубовими лісами. Серед мішано-лісових ландшафтів трапляються льодовикові, річково-долинні, лучні і болотні ландшафти. Землеробський вплив на мішано-лісові ландшафти найбільше проявляється в процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.

Широколисто-лісові ландшафти сформувалися в умовах помірного теплого клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. Для них характерним є помітно виражений період активної вегетації (6—7 місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті і рослинному покриві. Широколисто-лісові ландшафти поширені переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, на схилах хребтів Українських Карпат і Кримських гір. Широколисто-лісові ландшафти західної частини України характеризуються помірно теплим літом з вегетаційним періодом 200 днів і сумою температур 2700°, річною сумою опадів 600—620 мм. Серед широколисто-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко розчленовані лесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах — буковими лісами. На правобережжі і лівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони широколисто-лісові ландшафти розвинулись на височинах та їх схилах і високих правобережжях приток Дніпра.

Лісостепові ландшафти займають більше третини території України. Первинні широколисті ліси і лучні різно-травно-злакові степи змінені сільськогосподарськими угіддями на 80—90%. Їх відмінна риса — значна поширеність ерозійних форм (яружно-балкові, долинно-річкові).

Степові ландшафти розвинулись в умовах жаркого клімату і недостатньої кількості опадів. Під степовою рослинністю на суглинкових лесових породах розвинулись звичайні і південні чорноземи, тепер на 90% розорані. Сухостепові ландшафти поширені на півдні Причорноморської низовини, у Присивашші; там під типчаково-ковиловими і полиново-злаковими степами утворились темно-каштанові солонцюваті ґрунти, розвинулись солончаки, солонці.

Прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин залежать від континентально-океанічного перенесення тепла і вологи, від особливості будови поверхні. Цим обумовлюються внутрішньозональні відмінності рівнинних ландшафтів та ярусна відмінність гірських ландшафтів, що враховуються у фізико-географічному районуванні.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ГЕОГРАФІЇ залишилося:
0
4
міс.
2
1
дн.
2
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!