• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Географія
  • Матеріал до уроку «Північний Льодовитий океан: географічне положення океану. Історія відкриття та освоєння. Рельєф дна. Клімат і води. Органічний світ і природні ресурси.»

Матеріал до уроку «Північний Льодовитий океан: географічне положення океану. Історія відкриття та освоєння. Рельєф дна. Клімат і води. Органічний світ і природні ресурси.»

Опис документу:
Північний Льодовитий океан мав багато назв. У давні часи росіяни називали його Студеним морем, англійці – Північним, португальці – Льодяним. У 1845 р. Лондонське географічне товариство затвердило сучасну назву. Слово Льодовитий означає багатий льодами.Джерело: інтернет-ресурси.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Північний Льодовитий океан: географічне положення океану. Історія відкриття та освоєння. Рельєф дна. Клімат і води. Органічний світ і природні ресурси.

Загальні відомості про Північний Льодовитий океан

Площа океану –   14,8 млн км2.                              

Середня глибина – 1 220 м.

Максимальна глибина –  5 527 м.

 Північний Льодовитий океан мав багато назв. У давні часи росіяни називали його Студеним морем, англійці – Північним, португальці – Льодяним. У 1845 р. Лондонське географічне товариство затвердило сучасну назву. Слово Льодовитий означає багатий льодами.

Північний Льодовитий океан  найменший з океанів. Він займає тільки 4 % від площі Світового океану. Океан майже зусібіч оточений суходолом Євразії і Північної Америки. Головною особливістю географічного положення є його розташування у центрі Арктики. Це полярна область Землі, яка займає увесь простір довкруж Північного полюса (включаючи води океанів, острови і узбережжя материків). Умовну межу Арктики проводять по Північному полярному колу. Це визначає надзвичайну суворість клімату океану.

Більшість морів Льодовитого океану – окраїнні (Гренландське, Норвезьке, Баренцове, Карське) і тільки одне – внутрішнє (Біле). Найбільша Гудзонова затока глибоко вдається у Північноамериканський материк. За чисельністю островів Північний Льодовитий посідає друге місце після Тихого океану. Вони мають материкове (Гренландія) і вулканічне (Ісландія) походження. Північний Льодовитий океан має широке сполучення з Атлантичним океаном, а з Тихим з’єднаний вузькою Беринговою протокою. 

Дослідження океану

Першовідкривачами узбережжя Північного Льодовитого океану вважають росіян-новгородців, які дісталися до нього наприкінці ХІ ст. Їхні нащадки – помори, які вели промисел риби і полювали на морських звірів, добре знали умови плавання в полярних водах.  

Наприкінці ХVІ ст. завдячуючи плаванням голландця Віллема Баренца була складена карта частини океану. Згодом для освоєння північних морських шляхів Росія, Швеція, Норвегія почали споряджати численні експедиції. У 1733–1743 рр. учасники російської Великої Північної експедиції дослідили Льодовитий океан і нанесли на карту його узбережжя вздовж Євразії. Ця експедиція була найбільшою у ті часи за кількістю учасників, тривалістю та охопленням досліджуваної території. Пам’ять про дослідників збереглася в багатьох географічних назвах: Берингове море, море Лаптєвих, затока Шеліхова, мис Челюскін. Так мандрівникивписували свої імена в географічний літопис Землі.

Нансен

Початком нового етапу у вивченні океану стали дослідження в ХХ ст. Видатним дослідником Арктики був Отто Шмідт – учений, який здобув освіту в Київському університеті. 

Отто Шмідт 

У 1932 р. він очолив експедицію на криголамі «Сибіряков», учасники якої виміряли глибини й товщу криги в океані, вели спостереження за погодою. У 1937 р. на крижині була організована наукова дрейфуюча станція «Північний полюс» (слово дрейф у перекладі з голландської означає плавати, гнати, а дрейфувати – переміщуватися за вітром або течією без допомоги двигуна). Полярники під керівництвом Івана Папаніна, дрейфуючі на ній від Північного полюса до Гренландського моря, провели ряд спостережень. Нині на крижинах влаштована мережа метеорологічних станцій. У 1977 р. атомний криголам «Арктика» від Мурманська, долаючи потужну кригу досягнув Північного полюса. Увесь шлях туди і назад протяжністю 7 100 км зайняв 13 діб. 

У наш час вивчення природи океану продовжується за допомогою літаків, що здатні сідати на крижини, та штучних супутників Землі.

Особливості рельєфу дна

До Другої світової війни про будову дна Північного Льодовитого океану було відомо дуже мало. З тих пір накопичилася обширна інформація завдяки експедиціям на криголамах, що заходили далеко в пакові льоди, на підводних човнах, що працювали під товщею морських льодів, і на крижинах, що дрейфують. У структурному відношенні в Північному Льодовитому океані можна виділити глибоку центральну улоговину, оточену околичними морями: Норвезьким, Гренландським, Лінкольна, Чукотським, Східно-Сибірським, Лаптевих, Карським, Баренцевим і Білим. Море Бофорта - це частина ложа океану.

Море Бофорта

За розмірами Північний Льодовитий океан найменший в світі: його площа складає лише 14,75 млн. км2. Майже половина цієї площі доводиться на шельф, який в Північному Льодовитому океані досягає максимальної ширини і місцями в російській Арктиці тягнеться на 1300 км. від берега. Шельф у північних берегів Європейської Росії відрізняється виключно великою глибиною і сильною ізрезанністю, ймовірно, в результаті діяльності льодовиків.

Центральну частину океану займає глибоководна улоговина овальної форми (приблизно 1130 км. по короткій осі і 2250 км. по довгій). Її розділяє на дві частини крупна підводна гірська споруда - хребет Ломоносова, відкритий радянською полярною експедицією в 1948. Цей хребет тягнеться від пролива Элсмир у берегів Канади до Новосибірських островів. Між хребтом Ломоносова і Евразіатським шельфом знаходиться абіссальна улоговина завглибшки 4000-4600 м (що відповідає середній глибині Світового океану). По іншу сторону хребта розташована інша улоговина глибиною понад 3400 м. Найбільша глибина Північного Льодовитого океану (5527 м) зафіксована в Гренландському морі. Північний Льодовитий океан з'єднується з Тихою вузькою Берінговою протокою, що відокремлює Аляску від північно-східного краю Азії. Межа з Атлантичним океаном проходить через Норвезьке море, розташоване між Європою і Гренландією.

Клімат та течії океану

Завдячуючи своєму географічному положенню, Північний Льодовитий найхолодніший з усіх океанів. В районі Північного полюса півроку триває полярна ніч, тому поверхня отримує мало сонячного тепла. Понад 80 % сонячної радіації, що надходить тільки влітку, снігом і льодом відбиваються назад в атмосферу. Тому арктичні широти дуже суворі. Тріскучий мороз, пронизливий вітер, сильні хуртовини – таку погоду  формують холодні і сухі арктичні повітряні маси. Вони панують над усім океаном, а проникаючи далі на прилеглі материки, викликають різке зниження температури повітря. Середня температура повітря взимку знижується до –40 0С, а влітку становить близько 0 0С. Опадів випадає дуже мало – від 100 до 200 мм за рік. Влітку утворюються тумани, які тримаються до 5 діб. 

Над охолодженою Арктикою встановлюється область високого тиску: там панує антициклон. Проте час від часу з Атлантики проникають циклони, які приносять хмарність, опади і сильні вітри. 

Арктичні повітряні маси хоча й холодні, проте вони значно тепліші, ніж антарктичні. Це зумовлено отеплювальним впливом течій з Атлантики. Тому взимку, як це не дивно, Північний Льодовитий океан не охолоджує, а обігріває суходіл Північної півкулі.

Внаслідок суворого клімату водні маси Північного Льодовитого океану цілорічно мають дуже низьку температуру (–1,5 0С). Невелику солоність (32 ‰) обумовлює значний стік прісних річкових вод з прилеглих материків.

Усе це є причиною утворення криги, якою цілорічно скутий океан. У центрі глиби льоду спаяні й утворюють суцільний крижаний покрив потужністю до 5 м, який не встигає розтанути за коротке холодне літо. Внаслідок вітрів і течій крига постійно дрейфує із сходу на захід. Влітку вздовж узбереж материків утворюється смуга вільної від криги води. Крім того, в океані постійно є айсберги, які утворюються з покривних льодовиків, що сповзають з численних арктичних островів.

Течії в цьому океані найменше вивчені. У інших океанах, де розвинене судноплавство, швидкість і напрям течій можуть бути визначені по величині відхилення корабля від курсу. У Арктиці небагато даних про течії було отримано шляхом спостережень за рухом судів, що вмерзнули в лід. У 1893 Фрітьоф Нансен на своєму невеликому кораблі «Фрам» увійшов до пакових льодів на північ від побережжя Сибіру, сподіваючись досягти Північного полюса разом з льодами, що дрейфують. Проте виявилось, що траєкторія цих льодів пройшла в 480 км. від полюса, і тоді Нансен покинув «Фрам» і попрямував до полюса пішки. Він дійшов до 86°14' с.ш. і повернув назад. Корабель же, скутий льодами, дрейфував три роки і майже досяг Шпіцбергена.

Спостереження за дрейфом «Фрама» і інших судів, а також новітні дослідження на станціях, що дрейфують, дозволяють представити загальну картину циркуляції вод в Північному Льодовитому океані. Найбільша кількість вод поступає з південного заходу разом з Норвезькою течією, що омиває береги Норвегії. Частина цих вод у Шпіцбергена, повертає на захід і далі рухається на південь уздовж берегів Гренландії (Східно-гренландська течія). Інша частина Норвезької течії повертає від Шпіцбергена на схід, рухається уздовж берегів Росії і досягає Берингової протоки. Тут ці води з'єднуються з водами, що поступають з Тихого океану через Берінгов пролив, і з водами, рухомими в західному напрямі уздовж північних берегів Канади і Аляски. Потім весь цей потік прямує на північ, перетинаючи полярну область, і приєднується до Східно-гренландської течії.

Льодовий режим

Узимку кригою вкриваються дві третини поверхні океану, влітку — лише половина. Кригоутворення починається наприкінці вересня, але найбільшої потужності крига досягає у квітні.

Найпоширенішою є пакова крига. її поля завтовшки 3—4 м, а при торосах до 20—25 м займають усю поверхню аж до полю¬са. Уздовж континентів простягається береговий припай шири¬ною до кількох сот кілометрів. Між береговим припаєм і паком переважає однорічна дрейфова крига. Влітку вона значно руй¬нується, утворюючи широкі ополонки. Система таких ополонок від Шпіцбергену до острова Врангеля відома з давніх-давен. їх утворення спричинюється дією південних вітрів, які відганяють кригу від припаю.  Влітку тут активно поглинається сонячне проміння,   тане   крига,   розвивається   планктон,   збільшується кількість риби й тюленів.

Крига в океані постійно дрейфує від берегів Аляски й Чукотки через Північний полюс до Гренландії зі швидкістю 2— 4 км на добу. Російські й американські полярні станції дрейфують до проток між Гренландією і Шпіцбергеном або потрапляють у кругообіг і часом повертаються в початкову точку дрейфу. Повний такий кругообіг триває приблизно п'ять років.

Крім морської криги, в океані трапляються айсберги і так звані льодові острови. Основна маса айсбергів утворюється з льодовиків Гренландії та острова Елсмір. Льодові острови — це великі масиви криги, що здіймаються над морською поверхнею на висоту близько 10 м. Деякі з них досягають 35 км довжини, 20 км ширини і 50 м товщини.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Мовленнєва майстерність педагога Нової української школи. Вербальний і невербальний імідж»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.