Курсова робота на тему "Декоративний натюрморт в стилі опішнянського розпису"

Опис документу:
Дана розробка полягає у створенні декоративного натюрморту, а також включає такі розділи, як історія розвитку опішнянського розпису, технологія виконання опішнянського розпису (устаткування, інструменти, матеріали), основні види розпису, поетапність виконання авторської роботи в техніці опішнянського розпису.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………2

Розділ 1. Історія розвитку опішнянського розпису…………………………………4

Розділ 2. Технологія виконання опішнянського розпису

2.1 Устаткування, інструменти, матеріали………………………………………….9

2.2 Основні види розпису……………………………………………………….........15

2.3 Поетапність виконання авторської роботи в техніці опішнянського розпису..19

Висновки……………………………………………………………………………….21

Список використаної літератури……………………………………………………..23

Додатки………………………………………………………………………………...24

ВСТУП

Тема курсової роботи: «Декоративний натюрморт в стилі опішнянського розпису»

Для виконання курсової роботи було обрано техніку декоративного натюрморта в стилі опішнянського розпису. Ця техніка має дуже важливе значення у декоративному мистецтві, адже вона гармонійно поєднується з іншими видами образотворчих мистецтв, такими як ліплення, аплікація, тощо. Також вона несе в собі ознаки ужиткового мистецтва, оскільки слугує для прикрашання різних предметів побуту: тарілок, глеків, мисок, горщиків, баклажок, куманців.

Для того, щоб розкрити необхідність цієї техніки виконання, потрібно ознайомитись з її ознаками, тому, що вона дійсно відіграє особливу роль не тільки в мистецтві, але і у повсякденному житті людства. Багатьом буде цікаво ознайомитись з опішнянським розписом поближче.

Він був створений для того, щоб оздоблювати глиняні вироби певним візерунком. Форми посуду і декоративних виробів відрізняються конструктивною довершеністю, чіткістю пропорцій, округлістю й м’якістю переходу від одного об’єму до другого. У розписі переважають рослинні мотиви квіткового орнаменту, закомпоновані, як звичайно, у вигляді квіток, пуп’янків, грон винограду, колосків, листків, або ж за композицією букета з цих елементів. Тож добре відомо, що майстри глиняного фігурного посуду і декоративної скульптури живуть і працюють у селищі Опішня, що розкинулось на мальовничих пагорбах неподалік від річки Ворскли, за 40 км від Полтави.

Зображувальна діяльність відіграє велике значення для всебічного розвитку особистості. У процесі створення зображення в дитини формуються спостережливість, естетичне сприйняття, художній смак, творчі здібності. Під час цього вона має можливість доступними засобами виразити свій емоційний стан, своє ставлення до навколишнього світу, вчиться самостійно створювати прекрасне, помічати його в повсякденному житті. Також проводяться заняття на тему:”Опішнянський розпис”,що ознайомлюють дітей з декоративно-прикладним мистецтвом. Вихованці гарно знайомі з геометричними фігурами та добре застосовують їх на заняттях з образотворчого мистецтва.

Передбачене використання творів декоративного мистецтва є не лише метою виховання у дошкільників естетичних почуттів, а й розвитком їхніх творчих здібностей при навчанні видів декоративної зображувальної діяльності (малювання, аплікації, ліплення).

Для навчання прийомів декоративного малювання, створення нескладних візерунків важливо збирати доступні дітям твори, орнамент яких може бути повністю або часткового переданий у дитячих малюнках.

Отже, така творчість спонукає інтереси дітей до природознавства, розвиває їх погляди, навики, надає натхнення творити. Вона є основою естетичного смаку дитини, духовним новоутворенням, яку забезпечить їхнє ставлення до навколишнього світу, до мистецтва, до життя в цілому, а також є основою творчої самореалізації в майбутній професійній діяльності. Кожен учень повинен вміти розвивати свій внутрішній світ і висловити свої думки за допомогою мистецтва. Тому з цією метою дітям повинні надавати такі знання, щоб вони ними оволодівали. Техніка декоративного розпису їм в цьому допоможе.

Розділ 1. Історія розвитку опішнянського розпису

В даному розділі розкривається історична особливість декоративного опішнянського розпису , звідки він бере свій початок, та його призначення. Також описується застосування цього розпису в сучасному інтер’єрі, та відомості про опішнянську кераміку.

Згідно з археологічними знахідками, виявленими на околицях Опішні, територія селища була заселена ще у добу неоліту. Саме тоді набуває широке використання керамічного посуду. Розвиток ж сучасного промислу веде свій початок з кінця ХІХ століття, коли більшість населення Опішні займалося виробництвом своєрідних декоративних глеків. Сучасні опішнянські керамічні вироби зберегли багате різноманіття форм, серед яких поряд з традиційними національними з'явився ряд нових — вази, декоративні блюда тощо.

Найголовнішим пристроєм у роботі гончаря був гончарний круг. До кінця ХІХ століття в опішнянських гончарів ще зберігалися шльонські круги (архаїчніші), але майстри переважно користувалися волоськими. Вони складалися з трьох найголовніших частин: дерев'яного верхнього круга – «верхняка», нижнього круга – «спідняка», які з'єднувалися між собою віссю – «веретеном», виготовленим з твердих порід дерева.

У 1893 році в Опішні працювало 288 гончарів. Для більшості з них заняття гончарством було єдиним джерелом прибутку.

Приклад застосування станкового мистецтва в гончарстві Опішні:

Впродовж 20 століття гончарське мистецтво Опішні активно реагувало на нововведення в суспільному та мистецькому житті держави. Знаковим періодом для селища стали 1926–1941 роки: тоді були створені гончарні артілі («Художній керамік», «Червоний гончар»), які пізніше трансформувалися в заводи. Тоді також діяли Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа (1925–1926), Опішнянська керамічна промислова школа (1927–1933) та Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941). Ці гончарні навчальні заклади були провідниками впровадження новацій у технологічний процес гончарного виробництва.

Одним із нововведень стало використання елементів станкового малярства. Подібні процеси відбувалися не без впливу радянської політичної ідеології. Започаткував впровадження елементів станкового малярства в гончарство Опішні учитель малювання, іконописець та живописець Петро Кононенко- випускник Строганівського училища технічного малювання.

На початку 1930-х років на гончарних виробах під впливом радянської ідеології почали зустрічатися зображення червоноармійців. Наприклад, випускники 1939 року Опішнянської школи майстрів художньої кераміки Оксана Бабич й Олександр Ширай виготовили вазу, на якій зображено двох червоноармійців, що їдуть на білих конях. Протилежна сторона вази оздоблена мальованим контурним квітковим орнаментом. Масове застосування елементів станкового малярства на глиняних виробах Опішні припинилося наприкінці 1930-х років: Петро Кононенко закінчив роботу в селищі.

Політичні репресії більшовицької влади 1930-х – 1950-х років не оминули представників гончарства колишнього Опішнянського району. Так, за звинуваченнями в антирадянській агітації були засуджені гончарі із с. Малі Будища Лаврентій Онищенко та Феоктист Мокляк – обоє до розстрілу, Іван Пічка – на 10 років позбавлення волі, гончар із Опішні Федір Задорожний – до шести років позбавлення волі.

Окрім гончарів, політичні репресії зачепили й інших опішнянців, що мали відношення до гончарської справи. Це керівники й працівники гончарних установ — Ларіон Гладиревський, Петро Ширай, Опанас Лисенко; викладачі й випускники гончарної школи — Яків Корицький, Сергій Рева, Григорій Кремпоха, Парасковія Ширай, Любов Острянин. Репресували також і дослідника опішнянського гончарства, керамолога Якова Риженка.

Початок німецько-радянської війни в 1941 році спричинив припинення діяльності Опішнянської школи майстрів художньої кераміки. Відтоді розпочався найдовший період, впродовж якого не діяли гончарні школи. Проте передача професійної майстерності все ж здійснювалася: у 1941–1962 роках переважно у формі артільного, у 1963–1986 роках – заводського учнівства, у 1963 – на початку 1980-х років – виробничого навчання при заводі «Художній керамік» учнів місцевих середніх загальноосвітніх шкіл.

Згідно зі спогадами свідків тих подій, найбільша кількість охочих навчатися в майстерні гончарної артілі «Художній керамік» була в часи німецької окупації, оскільки в містечку пройшли чутки про те, що учнів не забиратимуть до Німеччини на примусові роботи.

Перед відступом радянські війська зруйнували керамічний завод. У 1942 році завод було відновлено. В опішнянській гончарній майстерні на 30 кругах працювало понад 130 робітників, переважно жінок та осіб, не придатних для військової служби. Після звільнення селища від німецьких окупантів, 19 жовтня 1943 року, частину учнів, які лишилися в Опішні було мобілізовано на фронт, що негативно позначилось на продовженні гончарного ремесла.

У часи післявоєнної відбудови в артільному та кустарному гончарстві більшості осередків України, у тому числі в Опішні, відбулося тимчасове піднесення. Однак вже до середини 1950-х років потреба в глиняному посуді помітно зменшилась, що пояснювалось газифікацією населених пунктів, виготовлення металевого та фаянсового посуду. Усе це спричинило занепад більшості гончарних осередків України.

У 1963 році опішнянські гончарні артілі «Художній керамік» та «Червоний гончар» було об'єднано й перетворено на завод «Художній керамік». Позитивним аспектом стала механізація видобування глини й підготовки маси для побутових виробів. Але встановлення значних обсягів продукції неминуче позначилося втратою основного – мистецької вартості кераміки.

На початку 1970-х рр. на «Художньому кераміку» працювало близько 330 осіб. Вироби майстрів заводу, та користувалися попитом за кордоном: у 1967 р. підприємство експортувало свої вироби у Канаду, Данію, Бельгію, Італію, Румунію, Японію, Угорщину.

Гончарського ремесла навчали опішнян навчали зі шкільного віку. На уроках праці в першому-третьому класах діти займалися ліпленням. У старших класах діяли гуртків керамістів. З учнів дев'ятих-десятих класів на добровільних засадах було сформовано два класи. Учні вивчали основи гончарства та проходила практику на керамічному заводі. Така система діяла до 1985 року. Профорієнтаційне навчання не виправдало сподівань – необхідної кількості працівників не було підготовлено.

11 березня 1986 року в селищі за дорученням Ради Міністрів України засновано Музей гончарства. Він став всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України.

Починаючи з кінця 1980-х — початку 1990-х рр. керамічний завод охоплює криза, пов'язана з переходом на ринкову систему господарювання. Криза поширилась і на гончарство Опішні: із цього часу його розвитком та передачею вмінь займаються переважно кустарі.

1997 року були зроблені спроби відродити гончарське шкільництво — у структурі Державного музею-заповідника українського гончарства в Опішному було створено перший в Україні спеціалізований навчальний мистецький заклад — «Колегіум мистецтв у Опішні».

На початку ХХІ століття опішнянська кераміка користується популярністю лише як сувенірна продукція. Цим користуються торговці, які під маркою «опішнянська кераміка» продають підробки з Китаю, Туреччини і Донецької області. З 2002 р. в старому приміщенні «Художнього кераміка» функціонує невелике приватне підприємство «Гончарний круг», працює на заводі близько 40 осіб.

Народне декоративно-прикладне мистецтво Опішні — це частина самобутньої національної культури України, витоки якої сягають у сиву давнину. Звернення до життєдайних джерел опішнянського розпису, до збереження та оновлення його видів — це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, відродження української нації.

Опішнянські керамічні вироби – народні гончарні художні вироби з ангобной (глиняної) підглазурним розписом, що виробляються артелями-сім’ями в м. Опішня Полтавської області. Опішня здавна славилася своїми гончарними виробами, виготовлення яких розвивалося там завдяки великим покладам поблизу неї високоякісних глин. Розвиток сучасного промислу веде свій початок з XIX століття, коли більшість населення Опішні займалося виробництвом своєрідних декоративних глеків для вина з тулубом у формі бублика (куманці), фляг, діжок на ніжках (Барилів), баранців, мисок і іншого посуду; свистульок (глиняних іграшок) у вигляді фігурок тварин і пічних облицювальних плиток. Сучасні опішнянські керамічні вироби зберегли життєрадісний характер і багате різноманіття форм, серед яких поряд з традиційними національними з’явився ряд нових – вази, декоративні блюда і т. п. Декоративність і виразність опішнянських виробів пов’язана з їх розписом великим рослинним орнаментом, що поєднується з нескладними геометричними мотивами, без різких ламаних ліній, що мають пом’якшені часто округлі обриси. Квіти дуже умовні за формою, на одній гілці вони часто мають зовсім різний малюнок, характер їх близький до українських багатобарвних настінних розписів, техніка виконання надає їм певну специфічність.

Розділ 2. Технологія виконання опішнянського розпису

2.1. Устаткування, інструменти, матеріали

Робота з опішнянським розписом потребує дуже багато праці, в результаті якої звичайний посуд перетворюється на справжній витвір мистецтва. Для освоєння прийомів цього розпису, необхідно ознайомитися з матеріалами та інструментами які знадобляться при виконанні даної праці.

Опішнянський розпис — це здебільшого рослинний орнамент: квіти, грона, колоски, гілки у вигляді букетів та віночків. Характерними рисами є світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини, на червоно-коричневому, білому або зеленому фоні. Колір візерунка посилюють контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і поливають прозорою поливою. Переважно кераміку розписують великим рослинним орнаментом, що складається з нескладних геометричних мотивів, без різких ламаних ліній. Форма квітів — умовна за формою, часто близька до українських настінних розписів.

Тло — коричневе, охристе, червоне, жовто-коричневе, рідше біле, сіре, блакитно-синє, зелене.

Елементи візерунка — ягоди, листя, кривульки, квіти, метелики, сердечко, гілка.

Обвідна лінія — чорного, білого, бежевого кольору.

Інструменти виконання — пензлі, піпетка, спринцівка («грушка»), ріжки, патички.

Опішнянський посуд має досить тонкий і гладкий чорвонувато-жовтий держак, порівняно невелика вага по відношенню до її розмірами, чисту обробку. Колір черепка пояснюється тим, що головною складовою частиною маси, з якої виконується посуд, є світло-жовта пластична глина, в яку для її ущільнення і додання більшої міцності черепку додається 25 – 30% темно-коричневої глини. Господарська посуд і скульптурні судини формуються на ножних гончарних колах вручну (витягуються з грудки глини), деякі дрібні приставні частини (ручки, носики, підставки) відтискають в гіпсових формах, а потім прикріплюються рідкою глиною – шлікером. Розпис виконується кольоровими ангобами, приготованими з місцевої білої глини з невеликими додаваннями в неї крейди, каоліну, піску та відповідних оксидів металів, які надають ангобу той чи інший колір. Червоний, жовтий, вишневий, темно-коричневий, чорний, ангоби приготовляются з місцевої червоної і жовтої глини з добавками відповідних барвників. Розпис виходить трохи рельєфним, виступає над фоном виробу, завдяки накладанню великої кількості густих ангобів.

Розпис на виробах виконують жінки, майстерність яких передається з покоління в покоління; виконані на папері, однак вони не сковують творчість майстринь: ніхто не копіює зразків, і розпис виконується в нескінченній безлічі варіантів. Її наносять на поверхню підсохлих, але ще не обпалених виробів, без будь-якої попередньої розмітки або припороха, прямо кольоровим ангобом, за допомогою гумової груші, в кінець якої вставлений шматочок соломи, що дає можливість отримувати тонкі лінії.

Спочатку майстриня ставить виріб на гончарний круг і, повільно обертаючи його, завдає горизонтальні, прямі і хвилясті смуги різної ширини. Потім, тримаючи виріб на коліні, вона малює контурний візерунок, починаючи з самих великих елементів, які організовують всю композицію і визначають її основні осі, спрямованість руху масштаб. Одночасно враховується поєднання кольорів, так як майстриня у відповідності зі своєю фантазією виконує різні частини малюнка ангобами різного кольору. Після закінчення нанесення контурного малюнка, його розфарбовують, деякі елементи контуру суцільно заповнюють одним кольором, в інших дається орнаментальна оброблення. Великі кольорові плями з’єднуються зображенням стебел, трав, листочків, які допомагають урівноважити всю композицію, надають їй цілісність і закінченість. Труднощі виконання розпису полягають в тому, що справжній колір ангоба виявляється під глазур’ю лише після випалу. Майстриня, малюючи, повинна подумки уявити собі, яким буде колорит готових виробів. Особливим видом прикраси посуду кольоровими ангобами є флендровка, яка виконується головним чином на мисках і являє собою візерунки з поєднання горизонтальних і вертикальних ліній і плям на тлі черепка природного кольору або ангобірованного. Виконується рідким ангобом. Після розпису вироби покриваються безбарвною глазур’ю і обпікаються. Деякі види посуду не прикрашають розписом, а суцільно поливають кольоровою глазур’ю – коричневої (марганцевої) і зеленою (мідної).Свистульки ліплять вручну і розписують так само, як і посуд, тільки більш дрібним і простим орнаментом.

Найбільш поширені мотиви – горох, листочки, смужки. Розпис підкреслює умовний характер фігурок. Скульптурна форма свистульок вирішується дуже узагальнено. Згладжена поверхня не моделюється: роги, крила виліплюються окремо і прикріплюються до тулубу, яке ліплять разом з ногами і головою на круглій паличці, для того, щоб свистулька всередині залишалася полою. Незважаючи на умовність форми та розпису фігурок, вони дуже конкретні і зображують не фантастичні істоти, а тварин, що існують в дійсності.

Для розпису мисок застосовують оригінальну техніку — «фляндрівку» (нанесення кольорів на черепок з подальшим їх розтягуванням спеціальним дротяним гачком). Виріб занурюють у червону глину, ставлять на гончарний круг і починають розписувати. Лінії «розтягують» мідним гачком. Фарба тонкими лініями входить одна в одну, створюючи візерунки. Ця техніка потребує швидкості, уважності, адже виправлення тут неможливі. Свищики розписують так само, як і посуд, тільки більш дрібним і простим орнаментом.

У руках людини мертвий матеріал починає говорити живою і прекрасною мовою мистецтва. Із досвіду виявилось, що коли глину одного кольору обмазати глиною іншого кольору, то вони після висушування міцно сполучаються одна з одною. Це дало змогу вологі заготовки декорувати або покривати суцільно. Кольорові глини готували рідкими, як сметана, називали їх ангоби. Ангобний шар глини неяскравий, тому його тонували природними барвниками. Готову суміш вливали у «ріжок» (трубчастий інструмент). Часто у вужчу частину вставляли соломину, через яку витікала кольорова глина. Такий інструмент давав можливість нанести контури, а потім залити потрібним кольором (дивись малюнок А) інші деталі. Гончарний виріб швидко повертали на крузі, а тим часом наносили ріжком або піпеткою красиві орнаментні узори. Процес нанесення кольорових глин на злегка підв'ялений виріб дістав назву техніки пастилажу. Потім виріб покривали тонким блискучим шаром скла (поливою).

Першою прикрасою були лінії (паралельні, хвилясті, прямі). Хвилястий орнамент був символом води. Найчастіше він прикрашав верхню частину посудини, а також визначав рівень рідини в ній (малюнок Б), символізуючи достаток.

Широко використовували вістря. Ним наносили різні орнаменти. Цей орнамент називали лінійно-хвилястим, а процес — фляндруванням. Різноманітні, багатогранні національні особливості формують цікаві побутові речі. Із появою нових продуктів з'явилися нові типи посуду.

Ангоб. Тонкий шар глини, що наносять на поверхню керамічного виробу перед випалюванням, щоб закрити колір або грубу структуру матеріалу.

Баклага, боклага. 1. Невелика дерев'яна або металева плоска посудина, барило для зберігання води або іншої рідини, мазниця (для дьогтю). 2. Невеличка металева, сплюснута з боків пляшка, яку носять при поясі у походах.

Баранчик. Глиняна посудина, що має форму такої тварини, для подання на стіл горілки, вина.

Барило. Невелика посудина для рідини (переважно з дерева) з двома днищами й опуклими стінками, стягнутими обручами; бочечка, барильце.

Глечик, глек. Висока кругла переважно глиняна посудина, злегка розширена в нижній частині; глечик, гладушник, дзбан, гладун, тиква, глиняк, амфора.

Глина. Багатомінеральна гірська порода, переважно осадочного походження, яка з водою утворює пластичну масу; широко використовується в будівництві, гончарстві, скульптурі.

Глинка. Пестливе до глина. Біла глина, що використовується для виготовлення фарфорових та фаянсових виробів, а також у паперовій, текстильній та інших галузях промисловості.

Дзбан (джбан, розм. жбан). Глекоподібний глиняний, дерев'яний або металевий посуд для води, молока, квасу.

Карватка (діал.) — кухоль; кварта (діал.) — кухоль; кінва (діал.) — великий дерев'яний кухоль (відро); коновка (конів-ка) — те саме, що відро.

Кераміка. 1. Гончарне виробництво, мистецтво. 2. Вироби із глини. 3. Маса, з якої виготовляють такі вироби.

Кухоль. Металева або череп'яна посудина з ручкою для пиття; кінва, конівка, коновка, кварта, карватка. Велика склянка з вушком.

Майоліка. 1. Випалена глина, укрита поливою та малюнками (виріб із такої глини). 2. Сукупність таких виробів.

Макітра. Вид глиняного посуду великого розміру напівсфе-ричної форми з широким отвором.

Миска. Посудина у вигляді широкої чашки, в якій зазвичай подають страву до столу.

Мисник. Полиця для посуду, іноді для продуктів у сільській хаті.

Пастилаж. Скульптура або фігура з розім'ятої та обпаленої

глини.

Полива. 1. Особливий склоподібний сплав, яким покривають керамічні вироби; паливо, шкливо, емаль. 2. Посуд (полив'яний, глазурований).

Полумисок. Різновид столового посуду, що має вигляд неглибокої миски або глиняної тарілки.

Порцеляна. 1. Керамічна маса білого кольору, що використовується для виготовлення тонкого посуду, декоративних виробів, ізоляційних матеріалів; фарфор. 2. Посуд або декоративні вироби з такої маси.

Ринка (розм.). Невилика глиняна миска, яка розширюється вгору.

Тарілка. 1. Кругла посудина з широким плескатим дном і низькими вінцями, куди насипають або накладають страву.

Таця (рідко). 1. Те саме, що піднос. 2. Те саме, що таріль.

Теракота. 1. Випалена кольорова високоякісна гончарна глина. 2. Неглазурований керамічний виріб із такої глини (вироби з цієї глини).

Тиква. Череп'яна посудина, подібна до глечика, з дуже вузьким горлом, у якій носять або тримають воду тощо.

Фарфор. 1. Мінеральна маса із суміші каоліну, пластичної глини, кварцу й польового шпату (переважно білого кольору), яка після відповідної обробки просвічується в тонкому шарі; використовується для виготовлення тонкого посуду, виробів декоративного та прикладного характеру, ізоляційних матеріалів; порцеляна. 2. Вироби з такої маси.

Фляндрівка. Специфічна система орнаменту, що одержується при нанесенні фарб на сирий гончарний виріб.

Шамот. 1. Випалена при високій температурі вогнетривка глиниста порода. 2. Цогла, плитки з цього матеріалу.

2.2 Основні види розпису

Велике місце займають у побуті керамічні вироби, які ще називають керамікою.

Основною сировиною для всіх цих виробів служать різноманітні глини. У природі глини бувають бурого, червоного, сірого, рідше білого кольорів. Усі вони мають дві спільні й дуже важливі якості:

1) пластичність у вологому стані;

2) здатність сухої глини при нагріванні до високої температури перетворюватися на стійкий каменеподібний матеріал. При цьому зберігається форма, надана їй у вологому стані.

Глину спочатку відповідно оброблюють, звільняють її від різних домішок. Якість виробів залежить від ретельності обробки.

Відомо чотири основні способи формування керамічних виробів:

— ручне ліплення,

— на гончарному крузі,

— у гіпсових формах,

— способом лиття.

Незалежно від способу формування всі витвори висушують і випалюють.

Із розвитком промисловості винайшли новий матеріал — поливу (або глазур), який збільшуиаи практичні та естетичні якості речей. Полива - це тонкий блискучіш шар скла, яким покривають поверхню керамічного виробу. Глазурують різними способами — зануренням, поливанням і за допомогою пензля. При другому випалюванні полива розтоплюється, покриваючи поверхню виробу блискучим шаром. Вироби з кольорової випаленої глини, вкриті поливами, і являють собою окремий вид кераміки — майоліку.

Під час трудового процесу створення керамічних виробів формувалися й естетичні смаки людей, усе більш органічно сполучалися доцільність і краса. Димлена кераміка — випалена за спеціальною технологією (без доступу повітря), виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи. В Україні 18– 19 століттях вона успішно конкурувала із традиційною полив'яною керамікою.

Поливаний мальований посуд — горщики, глечики, миски, дзбанки, куманці, барильця — розписаний ангобами у техніці ріжкування або фляндрівки, переважно рослинним орнаментом.

Фігурний посуд — стилізовані зображення тварин: леви, барани, бики — зліплений з гончарних деталей, розписаний або оздоблений фактурним ліпним декором і кольоровими поливами.

Іграшки та дрібна скульптура — ліплені від руки, розписані у тому ж стилі, що й посуд, поливані.

Основи та особливості опішнянського розпису

Опішнянські глечики мають красиву шийку, поділену, за старою традицією, на концентричні валики. Вона закінчується злегка розгорнутим бортиком, профіль якого нагадує чашечку квітки.

Опішнянське барильце менш видовжене, ніж чернігівське, і має чотири ніжки обтічної форми, що поліпшують масу виробу.

Стара Опішня використовувала пластичну оздобу. Куманці прикрашалися погруддями жінок, ліпниною. Деякі мали носик у вигляді голівки тварин із відкритими пащами.

Яскравий розпис виконувався по червоному, рідше білому, охристому, жовто-коричневому, оранжевому, коричнево-червоному, рідше сірому, блакитно-синьому, зеленому фоні.

3 давнини були відомі опішнянські скульптурні образи жінки, народжені культом богині родючості. Колись такі фігурки клали в зерносховища, ставили біля родинного вогнища, тобто наділяли функціями господинь (ляльки-господині характерні для культово-побутових обрядів) (малюнок В).

Славиться Опішня й керамічним іграшковим посудом. Раніше його ще називали «монетками», бо маленькі мисочки, глечики на ярмарках виконували функції грошового дріб'язку. Потім ці мініатюрні речі віддавали дітям для гри. Бавлячись, вони самі охоче виробляли з глини фігурки тварин, ляльок, дрібний посуд.

Нині, на жаль, такі традиції забуті. «Монетку», скульптуру малих форм можна побачити хіба що в художньому салоні, придбати на святкуванні днів ремесел (малюнок Г).

Іграшка. Походження іграшки губиться в сивій давнині, і нам відомо ще далеко не все про неї. Має вона свою долю, свої періоди розвитку і занепаду.

Фігурки людей, тварин із глини мали культово-язичницьке призначення, а вже потім перейшли у сферу дитячої гри. Для гончарів праця над іграшкою була своєрідним дозвіллям, грою або спомином дитинства. Створюючи малі скульптурні форми, мініатюрні речі, що символізували предмети вжитку, вони синтезували в них культурні, побутові звичаї жителів своєї місцевості, відбиваючи їхні повір'я. Така іграшка навчала і розповідала про сутність землі, на якій стоїть батьківський дім.

З усіх глиняних іграшок найулюбленіші — свищики. Без них колись не обходився жодний ярмарок. У сиву давнину свищикам приписувалось охоронне значення — вважалося, що свистіння, як і інші шумові ефекти, відганяють від дитини злих духів. Герої казок звуками свистунців кликали на допомогу друзів — тварин. Свистіння разом з танцями було компонентом обрядових дійств на великих святах бога Сонця — Ярила.

В Опішні грайливо розписують іграшкових тварин квітами, хвилястими лініями. У них відчувається спостережливість майстра, який тонко помічає характерні особливості та кумедні витівки тварин. Найчастіше це були зображення баранів, козликів, бичків, коників та ін. Такі вироби використовували як святковий настільний посуд. Без баранця не відбувалося жодного весілля, бо, за народним звичаєм, вважалось, що він приносить щастя молодим.

Виготовлення фігурного посуду вимагає великого хисту і вправності. Гриву та хвіст для левів, коней, вовну для баранців роблять рельєфними узорами, хвилястими борозенками або накладанням тоненьких глинястих джгутиків, які виробляють протискуванням шроту глини крізь мішковину. Художнє оформлення робить фігурки то веселими і добрими, то величними й спокійними, то страшними і грізними. Голови завжди гордо підняті й прикрашені рогами дивовижної краси (малюнок Д).

Посуд у вигляді півнів та качок розмальовували кольоровими глинами га прикрашали підполив'яним розписом. Зображення доповнювалося рисами казковості, святковості та народного гумору.

На Полтавщині виробляли чудові кахлі. Ними прикрашали печі й груби, які були окрасою інтер'єрів. Крім кахель, розмальованих рослинним розписом, виготовляли цікаві сюжетні кахлі. На них зображені музики, танцюристи, вершники, солдати, відтворені сцени козацького життя, поетичні краєвиди з вітряками. Особливо часто зустрічалися кахлі із зображенням птаха або букетика в центрі.

2.3 Поетапність виконання авторської роботи

в техніці опішнянського розпису

Перш, ніж створити композицію, необхідно підготувати матеріали та інструменти, що знадобляться для виконання практичної роботи. Також дотримуватися послідовності її виготовлення.

1.Створення ескізу.

Першим етапом виконання декоративного натюрморту було створення графічного ескізу із зображенням форм предметів. Потім, вдосконалюючи його, було закомпоновано ці предмети між собою, тобто їх розміри та розташування стосовно один одного.

Далі робота полягала у створенні кольорового ескізу за допомогою гуаші, в якому було зображено предмети певним тоном. Це виконувалося для того, щоб гармонійно поєднати в кольорі предмети даного натюрморту. Наприклад: тонально виділити композиційний центр, який матиме навколо себе предмети. Вони також повинні поєднуватися із центром.

Потім виконувалося підбирання в тоні та кольорі тла композиції, що не буде сперечатись із тональним рішенням інших елементів. Тло повинно зображуватись так, щоб виділити на передній план предмети натютмотру. Тоді вся композиція буде правильно поєднана між собою і справлятиме гарне враження своїм загальним виглядом.

2.Підбір паперу.

Під час обирання паперу, потрібно звернути увагу на його якість, оскільки саме від неї залежить успішність виконання практичної роботи. Поверхня паперу повинна бути достатньо міцною і рельєфною, вона не повинна сильно скручуватися при нанесенні фарб, щоб зображення було однотонним, тобто без розводів та пропусків.

3.Нанесення кольору форбами .

Оскільки ескіз даної роботи готовий, то він поступово переноситься на підібраний вже папір натуральної величини (формат А1) гуашевими фарбами. Спочатку на цей формат наноситься загальний тон предметів натюрморту, тобто без всіляких узорів і дрібних деталей. А потім вже у тоні і в кольорі так само зображується тло натюрморту.

4.Розпис фарбами.

Після того, як було зображено загальним кольром предмети , виконується по них опішнянський декоративний розпис. Для кожного кольору краще брати окремий пензлик, щоб фарби випадково не змішувались між собою, та залишалися чистими. Пензлі повинні бути різної товщини, щоб ширшими оздоблювати більші площини, а вузенькими – дрібні деталі. Тоді розпис буде виконаний охайно і матиме гарне й чітке зображення.

Спочатку виконується розпис більших деталей, а потім менших. Фарби наносяться так, щоб вони не виходили за межі кордону, що був нанесений заздалегідь простим олівцем. Їх можна змішувати між собою на палітрі, для отримання цікавих відтінків на роботі. Ретельно змішавши кольори і отримавши однорідну масу, створюється розпис на всіх предметах даного натюрморту.

Після того, як предмети вже розписані, потрібно оздобити тло композиції, щоб воно гармонійно поєднувалося з ними. Для цого було зроблено декоративне зображення квітів – соняшників. Їхня кольрова гамма чітко пов’язується і з тлом роботи, і з керамічним посудом, що там зображений. Після цього робота здається гарно оздобленою і більш завершеною.

5.Декорування композиції за допомогою контуру.

Для декорування композиції, був використаний темний та світлий контури по предметам, що виконувався тоненьким пензликом для охайності роботи. Він вдало оздобив натюрморт легкими та закрученими візерунками, що дало змогу більше виділити форми посуду та зробити їх більш виразними та насиченими. Для того, щоб виділити ще якусь частину на композиції, можна повторно нанести контур більш товщою лінією. Це додасть чіткості та натуральності зображенню.

Отже, практична робота завершена. Залишилось оформити її в рамку та оздобити нею місце, де вона буде дарувати піднесений настрій всім оточуючим.

Висновки

Отже, історія опішнянського розпису має прадавню глубину віків. Ще здавна опішнянська кераміка приваблювала своїми ознаками оточуючих, оскільки її розпис завжди гармонійно поєднувався з формами виробів.

Народна кераміка Полтавщини посідає вагоме місце в духовно-мистецькій спадщині України. Гончарні її осередки, на відміну від центрів народного мистецтва інших історико-етнографічних зон, довгий час залишалися поза увагою вчених та громадських діячів. Саме тому дослідження сучасної опішнянської керамікаи є актуальним на сьогоднішній день.

Декоративний опішнянський розпис – це неповторний і особливий здобуток декоративно- прикладного мистецтва, який дуже цікавий сам по собі і набуває величезної виразності у поєднанні з іншими видами образотворчого мистецтва. Основне застосування опішнянського розпису яскраво виражене в декоративних натюрмортах, орнаментах та інших композиціях.

У даній роботі було розкрито:

-Історичні особливості опішнянської кераміки, її походження, що дозволило пізнати багаті витоки минулої опішнянської культури.

-Українських митців, які зробили чималий внесок в розвиток опішнянського мистецтва.

-Види, техніки, та етапи виконання не тільки кераміки, а й самого розпису.

-Елементи, з яких складається опішнянський розпис та якими матеріалами він виконується.

-Значення виконання теоретичної та практичної роботи, що дозволило розробити методичні рекомендації, в гуртковій роботі в школі у напрямку декоративного опішнянського розпису.

Тож заняття декоративним розписом, зокрема не тільки опішнянського, є головною формою залучення учнів до декоративного мистецтва. Вони впливають на здібності вихованців та розвивають уміння, фантазію, образне мислення. Також слугують формуванню інтересу до історії, народознавства, та культури нашого рідного краю.

Опішнянська культура є одним із найпрекрасніших творінь українського народу, що ввійшла в його історію незабутньою сторінкою, і буде відомою багато віків.Така культура розкрила звичаї, традиції, сутність мистецтва нашої держави з-поміж інших країн світу. Тому Україна може пишатися такими здобутками, адже вони завжди будуть вражати своєю надзвичайною красою і передаватися з покоління в покоління.

Література

1. Від ремесла до творчості. Збірник / Упоряд. Ю. Г. Легенький. — К.: Час, 1990.

2. Ганжа П. Таємниці українського ремесла / П. Ганжа. — К.: Мистецтво, 1996. — 192 с.

3. Герус Л. Українська народна іграшка / Л. Герус. — Львів: ПТВФ «Афішка». — 264 с.

4. Гура Л. П. Прикрась свій дім / Л. П. Гура, Л. Є. Жоголь, К. М. Ісупова.— 2-е вид.— К.: Мистецтво, 1996. — 192 с.

5. Данченко О. С. Народні майстри / О. С. Данченко. — К.: Радянська школа, 1982.

6. Дитина в дошкільні роки. Програма навчання та виховання / Наук, керівник К. Л. Крутій. — Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2000.

7. Кара-Васильева Т. В. Декоративне мистецтво України XX століття. У пошуках «великого стилю» / Т. Кара-Васильева. — К.: Либідь, 2005. — 280 с.: іл.

8. Кара-Васильева Т. В. Творці дивосвіту / Т. В. Кара-Василь-єва. — К.: Радянська школа, 1984.

9. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. — 2-е вид., доп і докор. / Наук, керівник 3. Л. Плохій. — К.: Педагогічна думка, 1999. — 288 с.

10. Найден О. С. Українська народна лялька / О. С. Найден. — К.: В. Д. «Стилос», 2007. —- 240 с.

11. Основи національного виховання / За ред. В. Г. Кузя, Ю. Д. Гуденка, 3. О. Сергійчук. — К., 1993.

12. Українське народознавство в дошкільному закладі / За ред. А. М. Богуш. — Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2001.

13. Кераміка Опішні другої половини 20 ст. як складова керамічної історії України] /Т. Зіненко // — 2008 р. — с. 114–120

14. http://uk.wikipedia.org/wiki/Опішнянська_кераміка

15. http://www.svij.com.ua/article.php?articleID=41

ДОДАТКИ

1.

2.

3.

4.

Готовий ескіз роботи

Робота із розписаними елементами

Композиція з додатковими елементами на тлі

Оформлення композиції в раму

Завершена композиція – декоративний натюрморт в стилі опішнянського розпису

33

  • 20.11.2019
  • Образотворче мистецтво
  • 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас, Дорослі
  • Інші методичні матеріали
  • 390
  • 0
  • 7
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з НІМЕЦЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
1
міс.
2
8
дн.
0
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!