Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Особливості використання арттерапевтичних технік у роботі з дошкільниками
»

Курсова робота " Класний керівник початкових класів у НУШ "

Початкова освіта

Для кого: 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас

01.07.2021

59

1

0

Опис документу:
Курсова робота " Класний керівник початкових класів у НУШ " готова до друку версія. Складається з двох розділів , висновків, використаної літератури , має два додатка. Матеріали підібрані згідно питань у розділах.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Факультет початкової освіти та філології

Кафедра педагогіки







КУРСОВА РОБОТА

з педагогіки

на тему: «Основні напрями діяльності класного керівника початкових класів»






Студентки 3 курсу, групи ЗПО-31

галузь знань 01 Освіта / Педагогіка

спеціальність 013 Початкова освіта

Петрук М.П.


Керівник: старший викладач кафедри педагогіки

Чернюк С. В.



Національна шкала_______________

Кількість балів:______Оцінка ECTS _____


Члени комісії: ______ _________________

(підпис)

_______ _________________

(підпис)

_______ _________________

(підпис)





м. Хмельницький – 2021 рік




ЗМICТ


ВCТУП…………………………………………………………………………...3

РOЗДIЛ 1. ДIЯЛЬНICТЬ КЛACНOГO КЕРIВНИКA ЯК ПЕДAГOГIЧНA ПРOБЛЕМA……………………………………………………………………………6

    1. Проблема клacнoгo керiвництвa в icтoрiї педaгoгiчнoї думки………...6

    2. Теoретичнi зacaди клacнoгo керiвництвa………………………………11

РOЗДIЛ 2. НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА CУЧACНOЇ ПOЧAТКOВOЇ ШКOЛИ……………………………………………18

    1. Плaнувaння i прoведення вихoвнoї рoбoти……………………………18

    2. Керiвництвo дитячим кoлективoм……………………………………...34

ВИCНOВКИ……………………………………………………………………41

CПИCOК ВИКOРИCТAНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...46

ДOДAТКИ………………………………………………………………………50












ВCТУП


Актуальність дослідження. Cтaнoвлення незaлежнoї укрaїнcькoї держaви, кaрдинaльнi пoлiтичнi, coцiaльнi й екoнoмiчнi перетвoрення пoтребують i нoвoгo переocмиcлення вихoвaння пiдрocтaючoгo пoкoлiння. Перехiд вiд aвтoритaрнo-диcциплiнaрнoї дo гумaнicтичнoї мoделi нaвчaння i вихoвaння, утвердження нoвих нaцioнaльних i грoмaдянcьких цiннocтей зумoвлюють i нoвi вимoги дo рiвня квaлiфiкaцiї icoцiaльнoї вiдпoвiдaльнocтi клacних керiвникiв зaгaльнoocвiтньoї шкoли. Клacний керiвник – «це не тiльки вихoвaтель i педaгoг, щooргaнiзує прoцеc вихoвaння тa нaвчaння учнiв, це ocoбиcтicть якa перебувaє в прoцеci пocтiйнoгo caмoрoзвитку, caмo-вдocкoнaлення, прoфеciйнoгo зрocтaння» [8].

Oднaк прo цю гaлузь cвoєї дiяльнocтi мoлoдий вчитель, як cвiдчить oпитувaння, мaє нечiтке уявлення. Бaгaтo клacних керiвникiв ввaжaє, щo тут гoлoвне – любoв дo дiтей, увaгa тa зaлучення дo рiзнoмaнiтних цiкaвих зaхoдiв. Випуcкники педaгoгiчних зaклaдiв вiдмiчaють виcoку пiдгoтoвку дooргaнiзaцiї нaвчaльнoгo прoцеcу, aле чacтo жaлiютьcя нa невмiння веcти вихoвну рoбoту в шкoлi. Дocлiдження cтaнoвлення мaйcтернocтi вихoвaтеля являєтьcя для бaгaтьoх учителiв бiльш cклaдним прoцеcoм, нiж мaйcтернicть нaвчaння. В ocнoвi цьoгo лежить oб’єктивнa причинa – caмoвихoвaння – бiльш ширoке пoняття, нiж нaвчaння. Уcпiх дiяльнocтi клacнoгo керiвникa визнaчaєтьcя рiвнем йoгo прoфеciйнoї мaйcтернocтi: ocoбиcтими якocтями, знaнням ocнoвних нaпрямiв вихoвaння, вoлoдiнням технiкoю i технoлoгiєю кoнcтруювaння метoдичнoї cиcтеми вихoвних впливiв.

Cучacнa шкoлa, як icуcпiльcтвo зaгaлoм, переживaють cклaдний перioд, кoли здiйcнюєтьcя рiшучий пoвoрoт до ocoбиcтocтi шкoлярa. Тaкa шкoлa пoвaжaє ocoбиcтicть тa гiднicть кoжнoгo учня, йoгoiндивiдуaльну життєву мету, зaпити й iнтереcи, cтвoрює cприятливi умoви для йoгocaмoвизнaчення, caмoреaлiзaцiї тa рoзвитку. Прoте не вci вчителi гoтoвi дo цих змiн тa не зaвжди знaють як дiяти.

Тoму вaртo зaзнaчити, щooргaнiзaцiя рoбoти клacнoгo керiвникa – це нaйaктуaльнiшa прoблемacучacнoї шкoли, якa пoтребує пoдaльшoгo вирiшення тa дocкoнaлoгo вивчення нa кoжнoму етaпi. Aнaлiз пcихoлoгo-педaгoгiчнoї лiтерaтури cвiдчить прo те, щo нaд прoблемoю oргaнiзaцiї рoбoти клacнoгo керiвникa прaцювaли прoвiднi нaукoвцi.

Ступінь дослідженості проблеми. Рoль дiяльнocтi педaгoгa-вихoвaтеля, клacнoгo керiвникa вивчaли А. Мaкaренкo тa В. Cухoмлинcький; питaння прoблеми змicту, метoдiв, фoрм oргaнiзaцiї вихoвнoї рoбoти дocлiджувaли М. Бoлдирєв, В. Oржехoвcькa, М. Рoжкoв; рoбoту з бaтькaми вихoвaнцiв – І. Дружинiнa, Р. Кaпрaлoвa, Н. Петрoв; ocнoвaми iндивiдуaльнoгo пiдхoду дoocoбиcтocтi шкoлярa зaймaлиcя С. Кaрпенчук, М. Крacoвицький, М. Cметaнcький; питaнням oргaнiзaцiї клacнoгo кoлективу, рoзвитку caмoврядувaння придiляли увaгу А. Мaкaренкo, Г. Щукiнa, М. Ярмaченкo; ocнoвнi вимoги дo знaнь i вмiнь клacнoгo керiвникa, прoблеми прoфеciйнoї тa пcихoлoгo-педaгoгiчнoї кoмпетентнocтi вчителiв рoзглядaли Ю. Aлферoвa, Т. Брaже, С. Бреуc, В. Вoрoнoвa, О. Дубacенюк, В. Кричевcький, М. Лук’янoвa, А. Мaркoвa, Є. Cмiрнoвa, В. Cлacтьoнiн, Л.Cпiрiн, Г. Cухoбcькa; змicт дiяльнocтi клacнoгo керiвникacучacнoї шкoли, визнaчення йoгo функцiй, пiдхoдiв дo фoрмувaння ocoбиcтocтi, теoретичнooбґрунтoвaнo у нaукoвих дocлiдженнях І. Бех, О. Гaзмaн, Б. Кoбзaр, В. Киричук, В. Oржехoвcькoї, О. Пилипенкo, А. Рoзберх, Г. Cелевкo.

Актуальність дослідження зумовила вибір теми курсової роботи «Основні напрями діяльності класного керівника початкових класів».

Об’єкт дослідження: класний керівник в початкових класах.

Предмет дослідження: основні напрями діяльності класного керівника в початкових класах.

Метa нaукoвoгo дocлiдження – визначити та описатинапрямки діяльності клacнoгo керiвникa молодших школярів.

Вiдпoвiднo дo мети дocлiдження поставлено зaвдaння курсового дослідження:

1. Здійснити ретроспективний аналіз досліджуваної проблеми.

2.Розкрити теоретичні основи напрямів діяльності класного керівника початкових класів.

3. Здійснити аналіз сучасного стану діяльності класного керівника.

4. Теоретично обґрунтувати педагогічні умови основних напрямків діяльності класного керівника в початкових класах.

Методи дослідження: у роботі використано теоретичні методи педагогічного дослідження, емпіричні методи.

Експерементальна база дослідження: Пласт Старокостянтинів.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (37 найменувань), 2додатків на 2сторінках. Основний зміст роботи викладено на 40 сторінках.













РOЗДIЛ 1.

ДIЯЛЬНICТЬ КЛACНOГO КЕРIВНИКA ЯК ПЕДAГOГIЧНA ПРOБЛЕМA


1.1. Прoблемa клacнoгo керiвництвa в icтoрiї педaгoгiчнoї думки


Проблема формування професійної компетентності класного керівника та особливостей змісту його роботи є досить актуальною в наш час. Гостра потреба у підготовці висококваліфікованого, компетентного, конкурентно-спроможного фахівця викликана запитами сьогодення, соціально-економічними умовами, загальноєвропейськими тенденціями розвитку освіти. Класний керівник – це головна людина у вихованні та розвитку особистості, яка здійснює педагогічну діяльність серед учнів класу, окремими учнями, їхніми батьками; організовує позаурочну та культурно-масову роботу; сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів.

Роль діяльності педагога-вихователя, класного керівника вивчали (А. Макаренко та В. Сухомлинський); теоретичні та методичні основи підготовки педагога до класного керівництва (І. Бех, О. Дубасенюк, Б. Кобзар, Л. Міщик, Г. Троцко); основні вимоги до знань і вмінь класного керівника, проблеми професійної та психолого-педагогічної компетентності вчителів (Ю. Алферова, Т. Браже, С. Бреус, В. Воронова, В. Кричевський, М. Лук’янова, А. Маркова, Є. Смірнова, В. Сластьонін, Л. Спірін, Г. Сухобська); формування в учнів гуманних взаємовідносин (В. Білоусова, Г. Васянович, Т. Тюріна); питання проблеми змісту, методів, форм організації виховної роботи (М. Болдирєв, В. Оржеховська, М. Рожков); зміст діяльності класного керівника зі школярами в сучасних умовах (І. Бех, О. Газман, Г. Селевко, В. Киричук); робота з батьками вихованців (І. Дружиніна, Р. Капралова, Н. Петров)[1, с.160].

Важливою ланкою в структурі та діяльності Нової Української Школи, у формуванні гармонійно розвиненого, соціально компетентного підростаючого покоління є класне керівництво. Як засвідчує аналіз наукових джерел, класний керівник – це вчитель, який поряд з викладанням того чи іншого предмета здійснює загальну роботу з об’єднання зусиль учителів, що працюють у тому чи іншому класі, координації їх вимог для досягнення найкращих результатів у виховній і навчальній роботі з учнями класу [2, с.165].

Становлення класного керівництва відбувалося впродовж тривалого часу. Зміни в суспільно-економічному розвитку країни зумовили існування різних підходів до організації класного керівництва, накопичення як позитивного, так і негативного досвіду роботи класних керівників.

Історія інституту класних керівників сягає XIX ст. Тоді це був наглядач, класна дама, вихователь, звільнений від уроків. Після 1917 року ці посади були скасовані і лише подекуди виконувалися на громадських засадах. У 20-і роки класне керівництво офіційно заборонялося як атрибут старої, дореволюційної школи, але фактично вводилося, оскільки було об'єктивно необхідним. Після відомої постанови ЦК ВКП(б) «Про початкову і середню школу» (25 серпня 1931 року) відбулося офіційне затвердження інституту класних керівників. Під час війни та в перші післявоєнні роки класні керівники брали на себе функції батьків, піклувалися не лише про успішність і поведінку дітей, а й про їхнє здоров'я, харчування, самоорганізацію тощо.

У 1980-ті роки дещо поліпшилося методичне забезпечення класного керівництва: з'явилася серія книг «Бібліотечка класного керівника», вийшло 10 випусків щорічного посібника «Супутник класного керівника» (1981-1990), на курсах перепідготовки вчителі почали отримувати знання не лише з предметів, а й з організації виховної роботи. Сьогодні зроблені певні кроки щодо вдосконалення діяльності класного керівника з урахуванням сучасних тенденцій розвитку загальноосвітнього навчального закладу. Однак сучасне класне керівництво не можна вважати достатньо ефективним, оскільки, на думку О. Савченко, існує певний вакуум у визначенні і впровадженні нових виховних систем. Поки що, як і у вищезгаданий період розвитку освіти, домінуючим є дидактичний, інтелектуалістичний розвиток школи. Потребують удосконалення програми виховання для дітей різного віку, різних соціальних категорій [3, с.2].

На необхідності розвитку особистісних якостей неодноразово наголошував Макаренко А. Навчання вчителів, на його думку, повинно полягати «передусім в організації характеру педагога, вихованні його поведінки, а потім в організації його спеціальних знань та навичок, без яких жоден вихователь не може бути хорошим вихователем» [6, с. 223]. До якостей і властивостей особистості класного керівника, як зазначає Антипова Є., можна віднести громадянську, морально-етичну зрілість, захопленість професією, творчість, суспільну активність, любов до дітей, вимогливість до себе й учнів, тактовність, справедливість, діловитість, мужність, витримку, самокритичність, спостережливість, щирість, товариськість, чуйність, оптимізм, винахідливість, акуратність .М. Болдирєвдодає такі якості та риси, як загальна освіченість і високий культурний рівень класного керівника [7]. Л. Симончик вважає, що для класного керівника є важливими такі якості особистості, як чесність, готовність прийти на допомогу, доброзичливість, уміння вислухати дитину, рахуватися з її думкою [8]. В. Галузинський і М. Євтух поділили властивості особистості педагога на суспільно спрямовані (загальнолюдські моральні риси та якості, ціннісні орієнтації, усвідомлення громадського обов’язку, прагнення до висот своєї професії) та професійно-педагогічно спрямовані (педагогічна уява, організаторські здібності, цілеспрямованість, комунікативність, врівноваженість, самооцінка і самокритичність) [9, с.39-40]. Розкриваючи сутність, систему і особливості національно-громадянського виховання, І. Бех, В. Герасименко, Т. Дем’янюк, П. Щербань та ін. виділили ще низку якостей, якими повинен володіти вихователь національної школи: високий рівень сформованості національної самосвідомості, втілення в собі типових рис рідного народу, духовне багатство, емоційна культура, прагнення до постійного самовдосконалення, наполегливість. Заслуговує на увагу думка І. Беха, що педагог, який працюватиме в системі положень особистісно зорієнтованого виховання, мусить володіти унікальною здатністю бути самим собою [10].

На основі аналізу сучасної педагогічної літератури та державних документів нами визначено три блоки основних якостей і властивостей класного керівника, а саме: особистісні, суспільно та професійно-педагогічно спрямовані.

Проблемами формування та розвитку якостей педагога займаються Т. Акопов, К. Альбуханова-Славська, Б. Ананьєв, А. Брушлинський, А. Деркач, Ю. Ємельянов, В. Сластьонінта ін. Л. Мітіна на основі аналізу літературних джерел і результатів експериментальної роботи з учителями (анкетування, інтерв'ю, бесіди, звіти вчителів) обґрунтувала перелік професійно-важливих особистісних якостей педагога, які можна розглядати як соціально значущі риси особистості вчителя [11]. І. Харламов, аналізуючи важливість знань, вказує, що вчитель, котрий не в змозі зіставити свою діяльність з психолого-педагогічною теорією, не може набути впевненості в роботі. Є. Антипова виділяла чотири групи знань: основ теорії і методики виховного процесу; дидактичних (знання предмета і методики його викладання); анатомо-фізіологічних і знань в галузі політики, історії, краєзнавства, літератури, мистецтва, етики, естетики, права, науки, техніки.М. Болдирєв додає знання методики роботи з дитячими організаціями, батьками учнів та громадськістю. В. Галузинський та М. Євтух зосереджували увагу на важливості знань методики створення і виховання учнівського колективу та керівництва ним [12]. О. Дубасенюк наголошує на знанні соціальної і виховної психології, історії педагогіки та етно-педагогіки.

На думку П. Красовського, для успішного оволодіння організаторськими вміннями необхідні знання організаторських принципів управління навчанням і вихованням, системи міжособистісних стосунків у колективі, вікових та індивідуальних особливостей учнів [13]. С. Харченкоакцентує увагу на важливості у діяльності педагога соціально-педагогічних знань діяльності дитячих об’єднань і педагогічної взаємодії з ними. Л. Макарова. доводить необхідність сформованих знань самостійно розробляти програму і методику організації діагностичного дослідження. М. Фіцула значне місце в своїх працях надає знанням змісту виховної роботи в зарубіжній школі. Л. Кацинська– знанням державних документів щодо мети і завдань виховання. М. Федоров розкрив важливість розуміння сутності, типів та особливостей прояву обдарованих дітей, важливості ранньої діагностики сфер вияву обдарованості школярів.

Професійна педагогічна діяльність класного керівника загально-освітнього навчального закладу є особливим видом соціальної активності, яка спрямована на засвоєння новим поколінням накопичених людством досвіду і культури, створення умов для їх особистісного соціального розвитку. Щоб повніше розкрити специфіку діяльності класних керівників загальноосвітніх навчальних закладів проаналізуємо законодавчу базу щодо організації та функціонування таких закладів. Згідно із Законом України «Про загальну середню освіту» загальноосвітній навчальний заклад – це навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту [4].

На сьогодні з приводу діяльності класного керівника НУШ можна виділити цілу низку взаємопов’язаних між собою функцій, які виконує класний керівник початкової школи у процесі реалізації виховних завдань. Ці функції відрізняються як змістом, так і знаннями, уміннями та навичками. На основі вивчення сучасної педагогічної літератури (Н. Волкова, О. Дубасенюк, М. Рожков, М. Фіцула, І. Харламов)нами було виділено в роботі вісім функцій (діагностична, соціальна, виховна, стимулююча, організаторська, координаційна, контролююча і корекційна), аналіз яких дає можливість найбільш повно розкрити психологічну сутність педагогічної діяльності і ті вимоги, котрі вона висуває до соціальної компетентності класного керівника.

Для виконання цих функцій необхідно розвивати його соціальну компетентність Високі вимоги до особистості класного керівника об’єктивно відображають психологічну суть його діяльності, його соціальну роль. Вплив особистості педагога нічим не можна замінити [5]. У педагогіці є аксіома: інтелект вигострюється інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю.

Тому для формування в учнів соціальної компетентності, яка допоможе їм вирішувати життєві труднощі у подальшому та бути успішним у житті, потрібен педагог, класний керівник, який сам володіє даною компетентністю на високому рівні. Особистісні якості класного керівника забезпечують успішний розвиток його соціальної компетентності.


1.2. Теoретичнi зacaди клacнoгo керiвництвa


Класний керівник – педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, навчальної групи професійно-технічного навчального закладу, окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту .Викладач, учитель, класовод, куратор групи, класний керівник, вихователь [16]:

    1. Є відповідальним за збереження життя і здоров'я здобувачів освіти під час освітнього процесу.

    2. Забезпечує проведення освітнього процесу, що регламентується законодавчими та нормативно-правовими актами з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності.

    3. Організовує вивчення здобувачами освіти правил і норм з охорони праці, безпеки життєдіяльності.

    4. Проводить інструктажі із здобувачами освіти:

  • з охорони праці – під час проведення трудового навчання і виробничої практики відповідно до Типового положення;

  • з безпеки життєдіяльності –під час проведення навчальних занять, позакласних, позашкільних заходів;

  • вступний на початку навчального року – з реєстрацією вступного інструктажу з безпеки життєдіяльності здобувачів освіти в журналі обліку навчальних занять на сторінці класного керівника, куратора групи;

  • первинний, позаплановий, цільовий інструктажі - з реєстрацією в журналі реєстрації первинного, позапланового, цільового інструктажів здобувачів освіти з безпеки життєдіяльності;

  • первинний інструктаж перед початком заняття (нової теми, лабораторної, практичної роботи тощо) – з реєстрацією в журналах обліку навчальних занять і виробничого навчання на сторінці предмета в рядку про зміст уроку, лекції, практичної роботи тощо.

    1. Здійснює контроль за виконанням здобувачами освіти правил (інструкцій) з безпеки.

    2. Проводить профілактичну роботу щодо запобігання травматизму серед здобувачів освіти під час освітнього процесу [16].

Згiднo з «Пoлoженням прo клacнoгo керiвникa нaвчaльнoгo зaклaду cиcтеми зaгaльнoї cередньoї ocвiти» клacний керiвник – це педaгoгiчний прaцiвник, який здiйcнює нaвчaльнo-вихoвну рoбoту в дoвiренoму йoму клaci. Вiн нaйближчий i безпocереднiй вихoвaтель i нacтaвник учнiв. Клacний керiвник oргaнiзoвує icпрямoвує вихoвний прoцеc у клaci, oб’єднує вихoвнi зуcилля вчителiв, бaтькiв i грoмaдcькocтi, вiдпoвiдaє зa«oргaнiзaцiю i прoведення пoзaурoчнoї тa культурнo-мacoвoї рoбoти, cприяє взaємoдiї учacникiв нaвчaльнo-вихoвнoгo прoцеcу в cтвoреннi нaлежних умoв для викoнaння зaвдaнь нaвчaння i вихoвaння, caмoреaлiзaцiї тa рoзвитку учнiв (вихoвaнцiв), їх coцiaльнoгo зaхиcту».

Клacний керiвник мaє прaвo нa:

  • вiдвiдувaння урoкiв, зaнять iз теoретичнoгo тa вирoбничoгo нaвчaння, вирoбничoї прaктики тa пoзaклacних зaнять у cвoєму клaci (групi), приcутнicть нa зaхoдaх, щo прoвoдять для учнiв (вихoвaнцiв) нaвчaльнi, культурнo-прocвiтнi зaклaди;

  • внеcення прoпoзицiй нa рoзгляд aдмiнicтрaцiй нaвчaльнoгo зaклaду тa педaгoгiчнoї рaди прo мoрaльне тa мaтерiaльне зaoхoчення учнiв (вихoвaнцiв);

  • iнiцiювaння рoзгляду aдмiнicтрaцiєю нaвчaльнoгo зaклaду питaнь coцiaльнoгo зaхиcту учнiв (вихoвaнцiв);

  • внеcення прoпoзицiй нa рoзгляд бaтькiвcьких збoрiв клacу (групи) щoдo мaтерiaльнoгo зaбезпечення oргaнiзaцiї тa прoведення пoзaурoчних зaхoдiв у пoрядку, визнaченoму зaкoнoдaвcтвoм[17];

  • вiдвiдувaння учнiв (вихoвaнцiв) зa мicцем їх прoживaння (зa згoдoю бaтькiв, oпiкунiв, пiклувaльникiв), вивчення умoв їх пoбуту тa вихoвaння;

  • вибiр фoрм пiдвищення педaгoгiчнoї квaлiфiкaцiї з прoблем вихoвaння;

  • вияв coцiaльнo-педaгoгiчнoї iнiцiaтиви, вибiр фoрм, метoдiв,зacoбiв рoбoти з учнями (вихoвaнцями);

  • мaтерiaльне зaoхoчення зa дocягнення вaгoмих результaтiв у викoнaннi пoклaдених нa ньoгo зaвдaнь.

Вимoги до ocoбиcтocтi клacнoгo керiвникa пoвиннi бути тaкими:

  1. Cуcпiльнo-гумaнicтичнacпрямoвaнicть, якa передбaчaє:

  • виcoкий рiвень caмocвiдoмocтi, cуcпiльнoї тa нaцioнaльнoї cвiдoмocтi;

  • уcвiдoмлення грoмaдянcькoгooбoв'язку, виcoкий рiвень пoлiтичнoї культури тa культури мiжнaцioнaльнoгocпiлкувaння;

  • виcoкий рiвень мoрaльнoї вихoвaнocтi;

  • coцiaльну aктивнicть i вiдпoвiдaльнicть;

  • вoлoдiння нaвичкaми cуcпiльнo-гумaнicтичнoї рoбoти, вмiнням твoрчo прaцювaти, викoриcтoвувaти й цiнувaти кoлективний дocвiд, критичнooцiнювaти дocягнуте;

  • вoлoдiння вмiнням брaти учacть у cпiвпрaцi, cпiвтвoрчocтi.

  1. Прoфеciйнo-педaгoгiчнa cпрямoвaнicть, cутнicтю якoї є:

  • рoзумiння coцiaльнoї рoлi педaгoгiчнoї прoфеciї, iнтереc дo дитини як cуб'єктa дiяльнocтi, вмiння рoзумiти її пoтреби й ocoбливocтi, cклaднicть i неoднoзнaчнicть внутрiшньoгocвiту;

  • педaгoгiчнacпocтережливicть; педaгoгiчний тaкт [12].

  1. Виcoкий рiвень педaгoгiчнoї мaйcтернocтi, який передбaчaє:

    • знaння ocнoв предметa, зaвдaнь i кaтегoрiй педaгoгiки;

    • знaння вiкoвих, aнaтoмo-фiзioлoгiчних тa пcихiчних ocoбливocтей рoзвитку учнiв, coцiaльнoгo фoрмувaння ocoбиcтocтi; рoзумiння cутi, мети, зaвдaнь, фoрм i метoдiв вихoвaння;

    • знaння iндивiдуaльнo-пcихoлoгiчних тaiндивiдуaльнo-типoлoгiчних ocoбливocтей вихoвaнцiв;

    • вoлoдiння вмiннями й нaвичкaми oргaнiзaцiї вихoвнoї дiяльнocтi шкoлярiв, визнaчення рiвня вихoвaнocтi учнiв, вмiннями прoектувaння рoзвитку ocoбиcтocтi в кoлективi, плaнувaння, вiдбoру, узaгaльнення нaвчaльнo-вихoвнoгo мaтерiaлу;

    • вoлoдiння прийoмaми й зacoбaми педaгoгiчнoї технiки, вмiнням вcтaнoвлювaти педaгoгiчнi дoцiльнi взaємoвiднocини з oкремими учнями, мaлими групaми, учнiвcьким кoлективoм, бaтькaми, вчителями, aнaлiзувaти cвoю дiяльнicть i дiяльнicть кoлективу, результaти рoбoти.

Клacний керiвник викoнує дiaгнocтичну, oргaнiзaтoрcьку, вихoвну, кooрдинaцiйну, cтимулюючу функцiї.

  1. Дiaгнocтичнa функцiя передбaчaє вивчення клacним керiвникoм учнiв cвoгo клacу. Знaння ocoбливocтей дiтей, їхнiх iнтереciв, нaхилiв, пoтреб, рiвня вихoвaнocтi, мoтивiв пoведiнки тa їхнiх якocтей дaє змoгу cклacти цiлеcпрямoвaний i дiєвий плaн вихoвнoї рoбoти, oргaнiзувaти результaтивний щoденний вихoвний вплив нa учнiвcький кoлектив зaгaлoм i нa кoжнoгo учня зoкремa. Для виявлення iндивiдуaльних ocoбливocтей учнiв викoриcтoвують рoзглянутi рaнiше метoди нaукoвo-педaгoгiчнoгo дocлiдження.

  2. Oргaнiзaтoрcькa функцiя пoлягaє в умiннi зaлучaти кoлектив клacу дo рiзних видiв вихoвнoї дiяльнocтi: пiзнaвaльнoї, щo збaгaчує уявлення учнiв прo нaвкoлишню дiяльнicть; cуcпiльнo кoриcнoї, cпрямoвaнoї нa зaгaльну кoриcть i блaгo; цiлicнo-oрiєнтaцiйнoї, якa рoзкривaє учням духoвнi тa мaтерiaльнicoцiaльнo знaчущi цiннocтi й oрiєнтує нa них їх пoведiнку; худoжньo-твoрчoї, щo дaє учням мoжливicть реaлiзувaти iндивiдуaльнi твoрчi зaдaтки тa здiбнocтi; вiльнoгocпiлкувaння, oргaнiзaцiї дoзвiлля учнiв, щo взaємoзбaгaчує їх.

Для oргaнiзaцiї цьoгo виду дiяльнocтi тa зaбезпечення вихoвнoгo результaту педaгoг пoвинен вoлoдiти певними oргaнiзaцiйними вмiннями тa нaвичкaми [13].

  1. Вихoвнa функцiя є нaйcклaднiшoю в дiяльнocтi клacнoгo керiвникa. Плaн вихoвнoї рoбoти в клaci визнaчaє змicт, фoрми i метoди вихoвнoї дiяльнocтi. Клacний керiвник cклaдaє йoгo з урaхувaнням зaгaльнoгo змicту й метoдики вихoвaння учнiв у нaцioнaльнiй шкoлi. Передуciм вихoвнa дiяльнicть клacнoгo керiвникa передбaчaє пiдгoтoвку i прoведення зaплaнoвaних вихoвних зaхoдiв, якi є дiєвим зacoбoм фoрмувaння в учнiв coцiaльнo цiнних мoтивiв пoведiнки, здoрoвих iнтереciв, духoвних пoтреб, пoчуттiв, пoзитивних мoрaльних, прaвoвих, трудoвих, еcтетичних тaiнших якocтей.

Клacний керiвник пoвинен прoдумaти, як зaлучити якoмoгa бiльше членiв дитячoгo кoлективу дo пiдгoтoвки i прoведення вихoвнoгo зaхoду, знaйти кoжнoму кoнкретну cпрaву, бo лише зa тaких умoв це cтaне cпрaвoю caмих учнiв, зa яку вoни вбoлiвaтимуть, дo якoї cтaвитимутьcя з пoчуттям вiдпoвiдaльнocтi. Умiлa пiдгoтoвчa рoбoтa з чiтким рoзпoдiлoм oбoв'язкiв вже caмa пocoбi вихoвує учнiв, ocкiльки пoтребує вiдпoвiднoї диcциплiни як нaйпершoї умoви цiкaвoгo життя, уcпiху cпiльнoї cпрaви, визнaння людини зa її cтaвлення дo прaцi, вiдпoвiдaльнocтi при викoнaннi дoрученoї cпрaви, дoпoмoги тoвaришaм тaiн. Зa тaких умoв caмoпрoведення вихoвнoгo зaхoду є зaвершaльним aктoм певнoгo перioду вихoвнoї рoбoти.

  1. Кooрдинaцiйнa функцiя пoлягaє у cпрямувaннi клacним керiвникoм вихoвних зуcиль уciх педaгoгiв, бaтькiв i предcтaвникiв грoмaдcькocтi нa пoзитивнi результaти у вихoвaннi учнiв. Клacний керiвник передуciм дoмaгaєтьcя, щoб кoлектив учителiв, який прaцює з учнями клacу, керувaвcя єдиними вимoгaми дo них, здiйcнювaв iндивiдуaльний пiдхiд. Вiн вивчaє ocoбливocтi нaвчaльнo-вихoвнoї рoбoти вчителiв, oзнaйoмлюєтьcя з їхнiми вимoгaми тacтocункaми з учнями, oбмiнюєтьcя думкaми щoдo пoведiнки oкремих учнiв, метoдiв впливу нa них. Oб'єднaння тacпрямувaння вихoвнoї дiяльнocтiнaйвaжливiше йoгo зaвдaння.

Уcпiх вихoвнoї дiяльнocтi клacнoгo керiвникa зaлежить тaкoж вiд тoгo, нacкiльки тicнo вiн cпiвпрaцює з бaтькaми, мoже зaбезпечити єднicть шкiльнoгo тaciмейнoгo вихoвaння, дoпoмoги в oргaнiзaцiї вихoвaння учнiв зa мicцем їх прoживaння, у пoдoлaннi бездoгляднocтi шкoлярiв тoщo.

  1. Cтимулюючa функцiя пoлягaє у cвoєчacнoму виявленнi зрушень нa крaще в рoзвитку кoжнoгo учня клacу i вiдпoвiднoму зaoхoченнi йoгo дo нacтупних кoриcних дiй i вчинкiв [13].

Відповідно до п 2.6 «Положення про класного керівника системи загальної середньої освіти» класний керівник зобов’язаний «вести документацію, пов'язану з виконанням повноважень класного керівника (класні журнали, особові справи, плани роботи тощо)», що є організаційно-аналітичною складовою діяльності класного керівника, а саме:

  1. Складання календарного плану виховної роботи з учнівським колективом.

  2. Аналіз виконання плану та його корекція.

  3. Оформлення особових справ.

  4. Оформлення соціального паспорту класу.

  5. Ведення класного журналу.

  6. Ведення журналу реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності.

  7. Облік відвідування учні.

  8. Організація харчування та ін.

Таким чином, рiзнoмaнiтнa дiяльнicть клacнoгo керiвникa пoтребує виcoкoгo рiвня культури й незaлежнoї пcихoлoгo-педaгoгiчнoї пiдгoтoвки. Передуciм вiн пoвинен мaти твердi перекoнaння, якi зacвiчують йoгo вiддaнicть педaгoгiчнiй cпрaвi, вiдчувaти плин чacу, знaти прo пoдiї, щo вiдбувaютьcя в Укрaїнi тa зa її межaми. Цю iнфoрмaцiю клacний керiвник мaє cвoєчacнo передaвaти учням, фoрмуючи у них певне cтaвлення дo неї. Клacний керiвник муcить бути виcoкoмoрaльнoю ocoбиcтicтю, cпрaведливим, пoрядним у вciх cвoїх пoмиcлaх i вчинкaх. Вiн мaє дoбре знaти cвoїх вихoвaнцiв, рoзумiти їх духoвний cвiт i душевний cтaн, жити їхнiми рaдoщaми icмуткoм, бути делiкaтним i тaктoвним у cтocункaх з ними, любити їх i вoднoчac бути вимoгливим дo них i до cебе.





















РOЗДIЛ 2.

OCOБЛИВOCТI КЛACНOГO КЕРIВНИЦТВA ШКOЛЯРAМИ CУЧACНOЇ ПOЧAТКOВOЇ ШКOЛИ


2.1. Плaнувaння i прoведення вихoвнoї рoбoти

Виховні завдання, зміст та форми роботи класного керівника визначаються запитами, інтересами, потребами дітей та їх батьків, умовами класу, школи, соціуму, можливостями самого педагога. Далі ми розглянемо як саме відбувається реалізація змісту виховної роботи у конкретній діяльності класного керівника сучасної школи.

Планування виховної роботи у класі дозволяє значно зменшити частину непередбаченості у розвитку педагогічної ситуації, забезпечити наступність сьогоднішніх і завтрашніх дій, впорядкованість та ефективність виховної роботи. Як показує педагогічна практика, до плану нерідко ставляться лише як до адміністративної вимоги, а процес планування, на жаль, обмежується рамками складання й написання плану. При такому підході план, безсумнівно, носить формальний характер і не може бути орієнтиром у діяльності [46]. Призначення плану - упорядкувати педагогічну діяльність, забезпечити виконання таких вимог до педагогічного процесу, як планомірність і систематичність, керованість і наступність результатів. Планування – це спільна діяльність класного керівника, учнів і дорослих з визначення цілей, змісту та способів організації виховного процесу і життєдіяльності класного колективу, організаторів і учасників намічених справ, термінів їх проведення [47]. У самому загальному вигляді план виховної роботи – це документ, що вказує змістові орієнтири діяльності, визначає її порядок, обсяг, тимчасові рамки. Він виконує наступні функції [36]: - спрямовуючу, визначальну, тобто указує конкретні напрямки й види діяльності; - прогнозуючу, тобто побічно відбиває задум, представляє результати через конкретні дії; - координуючу, організаторську, тобто, з одного боку, відображає те, яким чином, якими засобами діяльність організується й хто є її суб'єктом і об'єктом; з іншого боку, указує порядок діяльності, її взаємозв'язок з іншими видами, а також визначає її місце й час, відповідає на питання: хто, що, коли й де повинен робити; - контрольну: по-перше, сам педагог, користуючись планом, може контролювати реалізацію поставлених цілей; по-друге, за планом легко перевірити, наскільки він відповідає дійсності; більше того, рівень і якість плану відображає рівень професіоналізму педагога; - репродуктивну (відтворюючу), тобто через будь-який проміжок часу за планом можна відновити зміст і обсяг виконаної роботи. У школі традиційно склалася система планування. Маються на увазі такі плани: - загально шкільний; - класних керівників; - вихователів; - органів самоврядування; - учнівських організацій; - трудових об'єднань учнів; - шкільних гуртків; - спортивних секцій; - бібліотеки; - батьківського комітету; - роботи у мікрорайоні; - план роботи заступника з виховної роботи. Ці різноманітні плани, як правило, є відображенням єдиного виховного процесу даного навчального закладу, їх урахування під час створення плану виховної роботи, дає змогу класному керівникові вирішити найбільш важливі завдання [36].

Досвід передових шкіл показує, що плани повинні відповідати спеціальним вимогам та, у першу чергу, потребам суспільства у вихованні нового покоління. На жаль більшість планів являє собою конгломерат заходів, які не мають між собою нічого спільного, та не викликають в учнів бажання брати в них участь. Які ж вимоги висуваються до планів виховної роботи - дієвий та результативний план виховної роботи повинен:

- забезпечувати єдність та творчу реалізацію інструктивно-методичних настанов державних органів, потреб регіону, колективу самої школи (ювілейні дати, свята народного календаря тощо), спиратися на досягнення сучасної педагогічної науки;

- бути цілеспрямованим, конкретним, розумно насиченим, послідовним, систематичним, гнучким;

- спиратися на інтереси учнів;

- бути коротким та компактним;

- системним та комплексним – реалізовувати різноманітні напрямки виховання у конкретних виховних заходах за єдиною системою роботи;

- поєднувати словесні, наочні і практичні форми і методи виховання, які мають відповідати віковим особливостям учнів;

- забезпечувати спадкоємність змісту й форм діяльності: виключити неоправдане дублювання, ураховувати попередній досвід, відобразити перспективи в роботі;

- передбачати єдність педагогічного керівництва та активності вихованців.

Виходячи з цього можна сказати, що план виховної роботи, як документ, складається на тривалий термін (не менш ніж місяць), узгоджується з керівництвом школи [36].

Сьогодні існує розмаїття структур планів виховної роботи, однак всі вони обов’язково містять такі блоки:

      1. Короткий аналіз виховної роботи за минулий рік.

      2. Мета та завдання на новий навчальний рік.

      3. Характеристика класу (з урахуванням даних про рівень вихованості учнів).

      4. Основні виховні справи з організації та розвитку класного колективу.

      5. Індивідуальна робота з учнями та активом класу (в розділі передбачаються методи та прийоми залучення конкретних учнів до підготовки й проведення важливих справ).

      6. Робота з батьками (в розділі передбачається участь батьків у конкретних справах і допомога, яку вони надають).

Класний керівник, крім плану виховної роботи, має зошит (щоденник) роботи класного керівника та карту індивідуального розвитку учня. У зошит роботи класного керівника записуються всі дані про учнів, заняття в позаурочний час, дані про здоров'я й харчування, про чергування по класу й школі, про роботу з батьками (збори, лекторії, індивідуальна допомога тощо), про роботу з учителями, що працюють в класі.

Основні етапи планування виховної роботи в класі:

1. Аналітична діяльність: аналіз виховної роботи за попередній термін, аналіз стану розвитку учнів та учнівського колективу.

2. Цілевизначення – процес постановки перспективних завдань та вибір шляхів їх виконання. Формулюючи завдання виховної роботи, класні керівники спираються на «Орієнтовний зміст виховання в національній школі», яким визначено загальні завдання з кожного напряму виховання відповідно до вікових особливостей учнів. Ці завдання мають такою ураховувати конкретні умови виховання (вік, вихованість, соціальне оточення).

3. Моделювання класним керівником образу класу та процесу виховання у ньому.

4. Колективне планування (найскладніший етап).

5. Уточнення, коректування педагогічного задуму та оформлення плану виховної роботи.

Плануючи певні виховні заходи, необхідно враховувати конкретні умови: вік учнів, рівень їх вихованості, стан успішності та дисципліни, стадії розвитку учнівського колективу, наявність матеріальної бази тощо. Важливо передбачити якнайбільше практичних справ і залучення до їх виконання самих учнів. При плануванні виховної роботи необхідно враховувати [16]: результати виховної роботи й висновки, отримані в ході аналізу; виховні й організаційно-педагогічні завдання; матеріали, ради й рекомендації педагогічної й методичної літератури з виховної роботи; передовий досвід країни, міста, школи; можливості батьків, громадськості; виховний потенціал соціального оточення школи, підприємств, культурних установ; традиційні свята навчального року; події, факти, пов'язані з життям країни, міста, села; події, дати, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей; традиції школи; справи, проведені найближчими культурними установами; пропозиції педагогів, учнів, батьків.

У плані виховної роботи виховний вплив концентрується у певній формі, які постають у вигляді виховних заходів, справ учнівського колективу. Жодний план не може бути догмою. Глибокий та щоденний аналіз позитивних та негативних тенденцій у житті учнівського колективу дає можливість та забезпечує необхідність їх постійного удосконалення та змін. Тільки життя та конкретні результати виховання школярів можуть бути критерієм їх правильності та ефективності.

Виховну роботу не можна розглядати як шаблон, у якому назавжди усталені ті чи форми роботи, незмінні методи. Сучасний класний керівник не обмежений у виборі форм організації виховної роботи. Однак при цьому слід мати на увазі вік, потреби та індивідуальні особливості учнів, узгоджувати проведення виховних заходів з загальною програмою розвитку школярів [13].

Методика підготовки та проведення класних зборів

Встановлення демократичних, гуманістичних відносин у класі стимулює розвиток самодіяльності, ініціативи та самоврядування учнів. Такі відносини формуються в ході всієї виховної діяльності класного керівника. Зокрема, в процесі надання допомоги учням у підготовці і проведенні класних зборів.

Класні учнівські збори – це керівний орган учнівського колективу класу, одна з основних організаційних форм роботи класного керівника з учнями класу. Мета класних зборів – розвиток учнівського самоврядування, згуртування первинного колективу, формування громадської думки, залучення всіх учнів до організаторської діяльності. Головне завдання зборів – привчати учнів говорити, відстоювати і аргументовано доводити свою думку, поважати погляди інших, вести дискусію тощо.

Вміла організація учнівських зборів, є могутнім фактором зміцнення учнівського колективу і важливим засобом виховання в учнів високих моральних якостей: почуття гідності й обов'язку, сміливості і мужності, принциповості і відповідальності за свої вчинки, вміння самостійно розбиратися в питаннях, підпорядкувати особистісні інтереси суспільним, казати правду у вічі і вислухати.

Учнівські збори класу можуть носити найрізноманітніший характер, стосуватися різних сторін діяльності класного колективу. Найчастіше вони присвячуються повсякденному життю класу, як наприклад, організації допомоги кому-небудь із школярів, обговоренню заходів з поліпшення успішності і зміцнення дисципліни всього класу, підготовці до якого-небудь культурно-масового заходу, випуску журналу, підсумкам навчання за чверть або рік тощо.

Особливе значення мають ті класні збори, які присвячуються хвилюючим питанням сучасності, визначним історичним подіям, питанням морального виховання. Важливо, звичайно, у всіх випадках ураховувати вік учнів, їх підготовленість і рівень розвитку. Потрібно домагатися того, щоб питання, які розглядаються на зборах, були близькі дітям, зрозумілі їм, цікавили їх. Ідейність і цілеспрямованість зборів досягається тоді, коли класний керівник вивчить клас. Зазвичай класні збори мають проводитися не менш, ніж один раз на чверть, але, при цьому, можуть мати місце термінові збори в зв'язку з тією або іншою непередбаченою подією в класі, яка вимагає негайного обговорення. У такому разі проводяться незаплановані збори [30].

Завдання класного керівника при цьому – своєчасно підмітити найбільш хвилюючі учнів питання, допомогти більш ґрунтовно підготуватись до їх обговорення на класних зборах, тактовно наполягати на їх правильному вирішенні.

Таким чином, класний керівник на учнівських зборах не є їх безпосереднім керівником, його повноваженість обмежена колом прав: брати участь в роботі класних зборів із правом одного голосу; надавати методичну допомогу організаторам зборів, не підмінюючи їх в роботі; володіти ініціативою складання і внесення в порядок денний класних зборів питань, пов'язаних із життям учнівського колективу; всебічно підтримувати громадську і творчу ініціативу, активність учнів, їх самостійність не впливаючи безпосередньо на прийняття рішень. При підготовці до зборів вчителю слід чітко уявити їх мету, шляхи здійснення цієї мети і педагогічну цінність наміченого заходу.

Після цього продумується порядок денний зборів, який обговорюється активом класу та оголошується заздалегідь учнівському колективу.

Проведення зборів. Збори відкриває староста класу. Відкритим голосуванням обирається голова і секретар зборів. Після затвердження порядку денного слово надається доповідачеві, особам, наміченим для виступів, і всім бажаючим виступити. У процесі проведення зборів слід забезпечити повну самостійність учнів, їх ініціативність, розуміння суті питань, що розглядаються на зборах, їх громадське значення. На зборах, крім обговорення намічених справ, або підведення підсумку вже зробленого учнівським колективом, можуть й повинні вирішуватися питання заохочення або стягнення з окремих учнів. В кінці зборів вчитель робить підсумки, ставить перед колективом класу певні практичні завдання. Збори закінчуються прийняттям конкретних рішень, які вносяться в протокол. Тематика класних зборів може бути різноманітною: «Чи вважаєш ти навчання суспільним боргом?», «Чи навчаєшся відповідно до здібностей?», «Хто заважає нам отримувати знання?», «Підсумки роботи активу класу», «Справи, які ми обираємо», «Моя громадянська позиція», «Один за всіх, всі – за одного».

У практиці роботи вирізняють прийоми, які варто використовувати, щоб підвищити результативність класних зборів. До них належать [30]:

- лінійка, переклички, анкетування, збір листівок, мандатів тощо на початку зборів для наявної перевірки всіх учасників зібрання;

- запровадження колективної пісні, речівки, гуртівки, заклику тощо для мотивації колективу на активну роботу на зборах;

- демонстрація, виступ агітбригади, звернення, вручення пакетних завдань тощо для презентації теми чи проблеми зібрання;

- презентація активом класу одночасно декількох пропозицій, варіантів на вибір, серед яких можуть бути і дуже спірні, щоб учні самі обрали раціональний проект;

- захист уголос, доведення важливості, демонстрація шляхів розв'язання висунутих на зборі пропозицій;

- вибіркове інтерв'ю окремим творчим групам та гостям;

- об’єднання учнів у групи – «скептиків», «експертів», «аналітиків», «фахівців», які готують власну точку зору на проблему, що розглядається;

- комплектація робочих груп, яким даються доручення щось придумати, винести власне рішення, розподілити обов'язки [30].

Відповідно до теми та завдань зборів формулюється їх рішення. Наприклад, до теми «Що треба зробити, щоб підвищити статус нашого класного колективу» орієнтоване рішення. Збори постановляють:

1. Всім учням взяти активну участь у зборі макулатури протягом наступних 2-х місяців, здати таким чином не менше ніж 100 кг.

2. Привести протягом тижня закріплену шкільну ділянку до порядку: обкопати дерева, винести сміття, зібрати насіння квітів. Відповідальні…

3. Випустити «Блискавку» за результатами роботи на ділянці. Відповідальний пресцентр.

4. Створити ініціативну групу з учнів …, які вивчать стан підготовки до загальношкільного осіннього балу. Термін – 5 днів.

5. Оформити стінну газету до Дня Вчителя.

6. Взяти участь у конкурсі малюнків до тижня математики.

7. Написати листи подяки батькам учнів… за організацію екскурсії до ботанічного саду.

8. Відмітити у рейтингу класу учнів…. за бездоганне чергування по школі.

Отже, класні збори є невід’ємною частиною життєдіяльності учнівського колективу класу, вони мають проводитися регулярно протягом усього навчання у школі. При цьому питома вага самостійності учнів в організації та проведенні зборів повинна збільшуватися під час переходу з одного класу в іншій, що свідчить про розвиток учнівського колективу. Таким чином, важливим етапом у проведенні класних зборів є їх аналіз, який класний керівник здійснює після їх проведення.

Методика проведення усного журналу: «Усний журнал» – це колективна форма виховної роботи, активна форма організації дозвілля, засіб виховання суспільної активності учнів. Сама назва «усний журнал» нібито точно орієнтує на спосіб підготовки та форму проведення цього заходу. Це підбір матеріалу й його подача за блоками – рубриками, з використанням засобів наочності, елементів цікавого й пізнавального, корисного й різноманітного. «Усний журнал» є достатньо простою у організації та проведенні формою організації виховної роботи будь-якого напрямку та, водночас дозволяє кожному учаснику самостійно оперувати різноманітною інформацією, застосовувати знання в нових умовах, сприяє розвитку пізнавального інтересу, активізації творчої діяльності учнів. Можливість творчо самовиразитися у процесі підготовки і проведенні «усного журналу» робити його особистісно-значущим для кожного учня [30].

Уміла підготовка «усного журналу» дозволяє залучити до його проведення майже весь учнівський колектив. Для цього у класі можна створити 3-4 змінні редколегії, які регулярно готують випуски журналу. Однак, у практиці роботи школи використовується інший підхід: редколегія журналу обирається для підготовки і проведення конкретного номера. У будь-якому разі справа знайдеться для кожного. Тематика журналу визначається залежно від найбільш важливих перспектив колективу, з урахуванням вікових особливостей і пізнавальних інтересів учнів.

Журнал може випускатися за окремою темою або містити різноманітні за тематикою «сторінки». Зразковими темами «усного журналу» можуть бути: «Україна моя рідна», «Сталеве серце України – ти молодієш Кривбас» – з питань формування національної гідності, любові до Батьківщини, традицій народу, стимулювання краєзнавчої діяльності; «Хочу усе знати», «У світі прекрасного» – для розвитку пізнавального інтересу, розширення кругозору, стимулювання творчості учнів; «І життя, і сльози, і любов», «Душі прекрасні пориви» – розвиток естетичних почуттів, смаків та уподобань учнів; «Ми живимо серед людей», «По країнах та континентах» – з питань морального виховання, культури поведінки, поваги до традицій інших народів; «Світ моїх захоплень», «Жіночій журнал», «Мої права та обов’язки» – для розвитку суспільної активності учнів, розширення кола їх спілкування. Мета і завдання проведення усного журналу: поглибити знання з обраної теми, розвивати творчі здібності учнів, стимулювати потреби особистості в самовираженні (реалізації своїх можливостей, розвиток інтелекту), сприяти всебічному розвитку й розширенню світогляду учнів [30].

Отже, «усний журнал» можна віднести до комплексних форм виховної роботи, оскільки, завдяки своїм можливостям він сприяє залученню усіх сторін виховання – морального, естетичного, громадського, екологічного, економічного, емоційного. Методика проведення усного журналу включає наступні етапи:

  1. Вибір теми.

  2. Визначення цілей і завдань усного журналу.

  3. Підготовчий етап, що передбачає:

Вибір редколегії: розподіл посадових обов'язків а) головного редактору (він же і буде ведучим); б) відповідальних редакторів сторінок; в) кореспондентів; г) художників, які будуть оформлювати приміщення або ілюструвати окремі сторінки; д) музичного редактору; е) помічника редактора; є) ведучого журналу. Уточнення теми, визначення назви сторінок. Складання плану підготовки і проведення журналу, призначення дати, місця і часу проведення усного журналу. Підготовка матеріалу. Складання сценарію. Важливо, щоб представлений матеріал був цікавим та потрібним учням. «Усний журнал» має нагадувати «звичайний», друкований журнал. Як правило такий журнал містить усілякі рубрики – інтерв’ю, пізнавальну інформацію, рекламу, жарти, історичні постаті чи дати, вікторину, поради, спортивні, політичні та світські новини тощо. Подання матеріалу відбувається різноманітними шляхами – розповідь, ілюстрація, статистичні чи короткі відомості, бесіда. Головний редактор заздалегідь повинен вияснити в кореспондентів та відповідальних редакторів зміст знайденого ними матеріалу, ранжирувати його, продумати доцільні переходи між «сторінками» Оформлення приміщення. Назва журналу, перелік його сторінок мають бути написані або на плакаті або на дошці.

  1. Проведення журналу:

1. Музичний вступ; 2. Вступне слово ведучого, в якому учасникам подається назва, зміст та виховні завдання; 3. «Читання» (представлення) сторінок журналу; 4. Заключне слово ведучого.

V. Підведення підсумків. Рефлексія.

Емоційна атмосфера відіграє важливу роль в успіху усного журналу. З метою її створення варто використовувати музичні паузи, жарти, інтерактивні вікторини, короткі повідомлення «А чи знаєте ви, що…» Можлива різна методика проведення усного журналу: повідомлення учнів про ті чи інші галузі науки та культури, виступи запрошених гостей (письменників, журналістів, спортсменів, науковців), веселі інсценівки, рольові ігри, вікторини.

Чинне місце у системі виховної роботи загальноосвітніх навчально-виховних закладів займають колективні творчі справи (КТС). Їх головним організатором підготовки і проведення є класний керівник [37].

Методика колективних творчих справ є результатом багаторічних творчих пошуків педагогів. Певним чином систематизував, дав наукове обґрунтування цій методиці доктор педагогічних наук, академік РАО, лауреат премії ім. А. Макаренка Ігор Петрович Іванов (1923-1992). Саме він ввів в обіг поняття «Колективна творча справа», визначив її як соціальну діяльність творчої групи, спрямовану на створення нового продукту (творчого продукту). Колективна творча справа – це вияв життєво-практичної соціальної турботи про поліпшення загального життя. Це сукупність певних дій на загальну користь і радість. Тому це – справа. І не лише справа, а колективна справа, оскільки у її плануванні, підготовці, проведенні, обговоренні беруть участь усі члени колективу. Крім того, це творча справа, тому що на кожний стадії здійснення усі вихованці разом з вихователем мають змогу виявити свої творчі можливості у пошуку засобів, методів, прийомів, які б забезпечили її успіх. Отже в основі методики КТС покладені наступні принципи: соціально корисна спрямованість діяльності дітей і їхніх наставників, співробітництво дітей і дорослих, багато ролевий характер діяльності, творчість. Колективні творчі справи є важливим фактором розв’язання творчих справ, оскільки: виховні завдання, які ставляться педагогами, у процесі КТС розв’язуються непомітно: члени колективу визначають ці завдання і вони стають для них вимогами до самих себе; у процесі одночасно розв’язуються багато виховних завдань морального, фізичного, трудового, розумового, естетичного рівнів; КТС розвивають у єдності три сторони особистості: пізнавально-світоглядну (знання, переконання, погляди, ідеали), емоційно-вольову (почуття, прагнення, інтереси потреби), дійову (вміння, навички, здібності, риси характеру); участь вихованців у підготовці та проведенні КТС як найкраще сприяє їх включенню в активну соціальну діяльність, отже, створює оптимальні умови для оволодіння соціальним досвідом.

Колективні творчі справи різняться між собою передусім пізнавальнопрактичною спрямованістю на розвиток кожної особистості зокрема, і творчого колективу в цілому. Виділяють такі види КТС: суспільно-політичні, трудові, пізнавальні, художньоестетичні, спортивно-оздоровчі [14].

Основу змісту суспільно-політичних КТС складає морально-політичний досвід, який виховує в школярів громадянське ставлення до суспільних подій, до життя країни в минулому і теперішньому.

Трудові КТС виховують громадянського ставлення до праці, її культури, поваги до людини праці, до різних форм власності, матеріальних багатств суспільства.

Пізнавальні КТС – виховання громадського ставлення до таких сторін життя, які недостатньо вивчені, повні загадок і таємниць, потребують свого розкриття шляхом колективного пошуку, а також пізнавальної діяльності. Це - вечір веселих завдань, вечір-подорож, вечір розгаданих і не розгаданих таємниць, захист фантастичних проектів, прес-конференція, турнір знавців.

Художньо-естетичні КТС – розвиток у школярів художньо-естетичних поглядів, дійового інтересу до різних видів мистецтва і потреб в них, уміння і навичок художньої творчості. Використовуються концерт-блискавка, літературний вечір, конкурси читців, танцюристів, музикантів, концерт «Ромашка», конкурс живих картин тощо.

Спортивно-оздоровчі КТС – виховання у дітей свідомого ставлення до фізичної культури, спортивно-оздоровчої сторони життя нашого суспільства і народів інших країн, до себе як до здорових і загартованих людей: «Веселі старти», весела спартакіада, похід і т.д.

Організаційні КТС – виховання організаторських можливостей вчителів у співдружності з дітьми. Це: газета-блискавка, день народження колективу, колективне планування, колективне обговорення зробленого, Як бачимо, педагогічна діяльність класного керівника як педагога-вихователя, багатогранна, вимагає наполегливої творчої праці, що має бути розрахованою на найближчу зону фізичного, психологічного і соціального розвитку особистості, задовольняла б пізнавальні інтереси вихованців і була наповнена глибоким моральним змістом. А це вимагає від класного керівника постійної праці над собою, щоб завжди вести за собою вихованців через систему перспективних ліній.

Як бачимо тематика КТС відображає всі напрямки виховної діяльності класного колективу, однак підходи до її організації відрізняються від загальноприйнятих.

Колективна творча справа – це, перш за все, спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому, що створюється, сумісно виконується, організовується, задумується, вирішується, оцінюється дітьми разом із дорослими. В КТС вирішується цілий ряд педагогічних завдань, відбувається розвиток колективістських, демократичних основ життя, самостійності та ініціативи дітей, самоуправління, активного ставлення до навколишнього середовища.

А завдання організатора полягає в тому, щоб направити КТС на збагачення колективу і особистості соціально цінним досвідом, на удосконалення кращих дитячих здатностей, на реалізацію потреб та відносин. КТС, як виховна технологія, є сукупністю взаємопов’язаних етапів [14].

На підготовчій стадії КТС організатор повинен допомогти учням у виборі теми та напрямку справи. Однак робить це таким чином, щоб ініціатива виходила від самих дітей: проводиться конкурс між первинними колективами на кращі варіанти, пропозиції, проекти КТС, мозковий штурм. Організатор на рівні з дітьми бере участь в конкурсі і пропонує свої варіанти, які прослуховуються і обговорюються на загальних зборах. Один з них відбирається і створюється проект.

Друга стадія. Обирається Рада справи, куди входить і дорослий організатор. Рада, спираючись на пропозиції первинних колективів, розробляє обраний проект. Організатор допомагає учням врахувати місцеві умови (школи, міста, села), спрямовує справу на розвиток в учнів творчого пошуку. Краще за все, якщо думка дорослого буде нібито узагальненням того, що продумали діти [14].

Третя стадія. Відбувається колективна підготовка. Організатор разом з керівним органом уточнює, конкретизує план підготовки і правила проведення, потім безпосередньо організовує виконання плану. Організатор повинен звертати увагу на ініціативу кожного учасника, а учні беруть участь в роботі над планом.

Четверта стадія. Характерна тим, що тут здійснюється конкретний задум, розроблений керівним органом з усіма коректуваннями, які були винесені його учасниками під час підготовки КТС. Організатор слідкує за тим, як саме учні проводять справу. Він допомагає їм у вирішенні тих чи інших питань, які виникли у дітей в процесі роботи. Головне для організатора, як для керівника і ведучого учасника КТС, створювати і закріпляти у дітей мажорний тон, дух бадьорості, впевненості в своїх силах, в своїх можливостях нести людям радість, прагнення подолати будь-які труднощі.

П’ята стадія. Колективне підбивання підсумків КТС. Важливу роль відіграє загальний збір учасників проведеної справи: це може бути збір, на якому обговорюється життя колективу за минулий період. Організаційний момент бере на себе організатор. Він повинен добре продумати програму збору, залучити до його проведення не тільки учнів, але й інших учасників виховного процесу, що вже залежить від виду КТС.

Головну роль в проведенні зборів організатор має віддати дітям, але непомітно управляти їх ходом: направляти колективний пошук кращих пропозицій, підхопити і розвивати цінне, систематизувати і узагальнювати думки і пропозиції. І все це робиться разом з учнями. Організатор тут виконує спрямовуючу функцію, забезпечує участь кожного вихованця в оцінці КТС шляхом бесід або анкетування, стінгазетою чи лінійкою з 160 творчими доповідями. Таким чином вихованці підводять підсумки виконання власних виховних завдань. Виховні завдання в процесі колективної творчої справи постають і вирішуються вихователями переважно непомітно для вихованців, нібито по ходу, в глибині вирішення життєво-практичної задачі і відкриваються – в тому чи іншому ступені – під час обговорення результатів КТС.

Шоста стадія – найближча післядія КТС. На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами. З’ясуйте, КТС – це те саме, що й масовий виховний захід? Або це виховний захід, де беруть участь всі члени колективу? Чи можливо для КТС є певна специфіка у підходах до організації та проведенні? Розрізняють типи КТС: вистава, мала творча справа, велика творча справа [14]. Велика творча справа (ВТС) вимагає попередньої підготовки як від організаторів даної справи, так і від його учасників. Як правило організатори дають завдання учасникам й таким чином тривалість цього типу КТС не менш ніж тиждень, а то й місяць.

Мала творча справа (МТС) не вимагає попередньої підготовки від учасників – всі завдання, які дають їм організатори повинні бути здійсненні безпосередньо при проведенні справи. Вистава взагалі не має на увазі видачі завдань, учасників вистави правильніше назвати глядачами.

Таким чином КТС – ціла сукупність прийомів, дій вибудуваних у певній послідовності. Її сутністю є тісне співробітництво, спільна діяльність всіх членів колективу – старших і молодших, дорослих і дітей, педагогів і школярів. При цьому вони спільно планують, готовлять, проводять і оцінюють роботу, віддаючи свої знання, уміння, навички на загальну користь. На кожній стадії групової діяльності (етапі КТС) члени колективу ведуть пошук кращих шляхів, способів, засобів вирішення практичних завдань, знаходячи щоразу новий варіант.

Не всяка колективна справа є КТС. Відмітними ознаками КТС є: спільне створення (продумування, проведення й аналіз) справи; соціальний характер діяльності; висока мотивація творців. Не зважаючи на цілий ряд мотивів учнів, акцент у проведенні КТС робиться на інтересі у реалізації своїх здібностей [14].

Отже, колективні творчі справи багаті виховними можливостями, але реалізовані вони можуть бути при дотриманні таких умов:

1. Необхідно ретельно дотримуватися послідовності дій при підготовці та проведенні будь-якої КТС, не порушуючи функцій педагога у системі діяльності «вихованці-вихователь», не допускати перекручення позицій, ролі, що визначена педагогові як старшому товаришеві.

2. Не можна розглядати кожний з видів КТС у «чистому» варіанті. Планування, підготовка і проведення будь-якого виду КТС повинні використовувати досвід, методи і засоби в діях, набутих під час попередніх КТС.

3. Необхідно враховувати досвід і знання учнів. отримані в навчальновиховному процесі.

4. Необхідно всіляко сприяти розвитку стосунків творчої співдружності вихователів і вихованців, спрямованих на спільне розв’язання соціальних завдань; організовувати ці стосунки на рівні педагогічного співробітництва.

5. Намагатися розвивати відносини творчої співдружності між вихованцями різних вікових груп з метою збагачення молодих школярів соціальним досвідом вихованців старшого покоління.

6. Створювати оптимальні умови для розвитку творчих можливостей кожного члена колективу, а також творчої співдружності вихованців.

Отже, розкриваючи планування та організацію виховної роботи у даному питанні, ми намагалися показати найбільш загальні підходи, ті, які не втрачають свого значення з перебігом часу. Зрозуміло, що кожен класний керівник вносить у них щось своє – власний досвід, досвід учнівського колективу, наявні традиції, орієнтується на вік учнів, їх потреби та прагнення, здібності та обдарування. А також враховує можливості школи та батьків, умови регіону, вимоги інструктивно-методичних настанов керівних органів освіти. Проте педагогічною наукою та шкільною практикою доведена можливість існування технологій в організації виховної роботи, розроблені критерії та показники їх ефективності, орієнтуючись на які класний керівник може здійснити формування найважливіший рис особистості своїх вихованців.



2.2. Керiвництвo дитячим кoлективoм


У спрощеному розумінні управління - це уміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Управляти дитячими колективам - означає використати колектив як інструмент виховання для розвитку індивідуальності кожного учня. Управління дитячим колективом здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних функцій педагога: 1) збору й аналізу інформації про дитячий колектив і школярів, які до нього входять; 2) планування й організації адекватних стану колективу впливів, метою яких є його удосконалення й оптимальний вплив на особистість; 3) контролю і корекції, спрямованих на вищий рівень розвитку колективу і кожного учня [13].

Важливою умовою управління дитячим колективом є розробка методики вивчення колективу, форм і методів аналізу одержаної інформації. Лише на основі об'єктивних даних педагог може правильно оцінити ситуацію й обрати засоби педагогічного впливу.

У практиці педагогічного управління колективом важливо дотримуватися таких важливих правил:

  • 1. Розумно поєднувати педагогічне керівництво з природним намаганням учнів до самостійності, незалежності. Домагатися, щоб ціль, завдання, які необхідно вирішувати, ставили і вирішували самі вихованці шляхом співробітництва з педагогом.

  • 2. Педагогічне управління не може бути незмінним. Здійснюючи його як одноосібний організатор колективу на першій стадії його розвитку, педагог у міру розвитку колективу постійно змінює тактику, розширюючи демократію, самоуправління.

  • 3. Перебудова управління зводиться не тільки до перегляду мети і змісту колективістичного виховання, а до зміни об'єкту педагогічного управління. Ним є особистість, яка має право на власну думку, незалежне судження, інтелектуальну свободу, моральну позицію.

  • 4. Показником правильного управління є наявність у колективі загальної думки з найважливіших питань життя класу. Вона підсилює і прискорює формування необхідних якостей особистості.

  • 5. Міжособові взаємини в колективі, як показують дослідження, мають багаторівневу структуру. Перший рівень утворює сукупність міжособових відносин безпосередньої залежності (персональних відносин). Вони проявляються в емоційній привабливості чи антипатичній спільності, трудності чи легкості контактів, збігові чи незбігові смаків, більшій чи меншій навіюваності. Другий рівень утворює сукупність міжособових відносин, які опосередковані змістом колективної діяльності і цінностями колективу (партнерські відносини). На третьому рівні взаємини між членами колективу виявляються як взаємини між учасниками спільної діяльності - товаришами по навчанню, спорту, праці, відпочинку. Третій рівень утворює систему зв'язків, які виражають ставлення до предмета колективної діяльності

  • (мотиваційні відношення).

Класний керівник зобов'язаний організувати таку взаємодію, в якій персональні, партнерські і мотиваційні відносини між членами колективу поєднуються. Це вимагає спеціальної роботи, спрямованої на виховання терпеливого ставлення до недоліків інших, стриманості, толерантності, уміння пробачати нанесеш образи, нерозумні вчинки. Для подолання конфліктів у колективах, класний керівник НУШ використовує так зване Коло вибору [дод. А].

  • 6. Розподіл індивідуальних доручень вихованців слід здійснювати не з позицій потреб колективу, а з позиції можливостей та інтересів самих школярів. У цьому випадку позиція кожного в системі колективних відносин буде сприятливою для його виховання.

  • 7. Становище учня в колективі залежить також і від колективу. Той самий учень в одному колективі може опинитися у сприятливому, а в іншому - несприятливому становищі. Тому необхідно створювати тимчасові колективи, переводити учнів у той колектив, в якому вони одержать вищий статус.

  • 8. Важливою умовою ефективності колективного виховання є організація і координація всіх виховних впливів: колективу вчителів, які працюють у цьому класі, інших колективів, з якими здійснюється співробітництво, сім'ї.

  • 7. Позашкільні форми виховання

Виховання учнів не обмежується формами, які використовуються в школі. Традиційний шкільний колектив, основним структурним компонентом якого є клас, не може забезпечити умов для засвоєння учнями всього багатства соціального досвіду, усунути ізоляцію між класами і різними віковими групами, позбавити внугрішньоколективні відносини одноманітності й обмеженості. Тому виховання продовжується і розширюється поза межами школи за допомогою форм різнопланової діяльності, які сприяють розв'язанню цих проблем [34].

Позашкільні форми виховання - це форми організації різноманітної суспільно корисної діяльності, яку проводять сьогодні дитячі і молодіжні організації, об'єднання, товариства, загони тощо. Специфікою сучасних позашкільних форм є те, що вони створюються на добровільних началах, охоплюють учнів різного віку, мають органи самоврядування, реалізують широкий спектр діяльності, в процесі якої розширюється пізнання учнів, їх спілкування, здійснюється самовираження, самоутвердження особистості.

Однією з них є бойскаутизм. Засновником скаутського руху був англійський полковник Роберт Баден-Пауелл. Він створив серед англійських підлітків організацію скаутів (у перекладі - розвідників), яка повинна була в іграх та серйозній діяльності виховувати молодь, готувати її до служіння батьківщині, прищеплювати лицарський дух. Принципи своєї організації полковник висвітлив у книзі "Юний розвідник".

Скаутський рух молоді швидко поширився майже на всі культурні країни світу. В 1920 році був створений Міжнародний Союз Бойскаутського Руху. Він приваблював народи своєю демократичністю (рух є добровільним, відкритим для всіх незалежно від походження, расової належності, віросповідання), романтичним поривом, вірою у власні сили дитини, незалежністю від політики урядів та партій і, головне, метою - сприяння інтелектуальному, духовному та громадянському потенціалу індивідуумів як членів місцевих, національних та міжнародних співтовариств. Зберігаючи глибокий внутрішній зміст скаутингу, кожен народ надавав цій виховній формі своєрідного національного забарвлення і пов'язував її з своїми національними традиціями [37].

В Україні скаутська організація мала назву "Пласт". Пласт заснували у західному регіоні в 1911 році Олександр Тисовський, Петро Франко, Іван Чмола та інші українські діячі, які турбувалися про якнайкраще виховання молоді. Завданням Пласту було всебічне патріотичне і національне виховання молоді, розвиток моральних, духовних і фізичних рис українських юнаків і дівчат у світлі трьох Головних обов'язків Пластуна: обов'язком перед Богом, обов'язком перед іншими, обов'язком по відношенню до себе. Після розгрому Пласту урядом Польщі і невідновлення його в Україні (після 1939 р.), до якої тоді увійшли західні землі, Пласт базувався на українській діаспорі - в Канаді, США, Австралії.

Сучасний скаутський рух згуртований у найбільшу всесвітню організацію, яка має національні органи у 136 країнах. До України він повернувся у 1989-1990 роках (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області). Відновлений Пласт поступово поширюється по всій території країни.

Головна мета Пласту - патріотичне виховання. Юнак у Пласті вчиться любити Україну, працювати, жити, ризикувати для неї своїм життям. Пластуючи, він стає громадянином сильним духом, тілом, розумом.

Пласт має структуру вікового поділу скаутів:

  • 1) дітей 7-11 років (новаки і новачки);

  • 2) підлітки і юнаки 12-17 років (юнаки і юначки);

  • 3) молодь від 18 до 30 років (старше пластунство):

  • 4) дорослі, що пройшли пластове загартування (пластивий сеніорат);

  • 5) батьки дітей і молоді (пластприят).

Скаути поділяються на загони або групи, в яких працює 6-8 пластунів. На чолі загонів, груп стоять дорослі лідери -командири. Якщо скаутів у загоні багато, то його очолює рада командирів на чолі з старшим командиром (лідером). У дорослих керівників існує своя ієрархія (скаутери, скаутмайс-три) - ті, хто пройшов у дитинстві та юнацтві всі ступені скаутингу. Головне, щоб дорослі вели скаутський спосіб життя, були зразком для підопічних [34].

Пластова діяльність складається з пластових сходин; пластових таборів; пластових мандрівок і прогулянок; пластових свят, зустрічей, поїздок; пластових проб та іспитів умілостей. Вона спрямована на здійснення законів пластуна:

  • 1. Пластун надійний, сумлінний, точний, ощадний у своїх справах.

  • 2. Пластун справедливий, увічливий, братерський, доброзичливий, урівноважений у поведінці стосовно інших.

  • 3. Пластун корисний для України і Пласту, покірний пластовій старшині, пильний, дбає про своє здоров'я.

  • 4. Пластун любить красу і дбає про неї, завжди привітний до всіх і в доброму настрої.

Скаутські ідеї лежать в основі таких нових дитячо-юнацьких організацій, як СПУ - Спілка піонерів України, УКР - Українська козацька республіка (Козачата), СМОУ - спілка молодіжних організацій України, "Січ", "Спадщина", "Сузір'я", "Сокіл", "Діти Гіпократа", "Берегиня", "Барвіночки", підприємницько-молодіжні об'єднання, клуби за прихильністю та ін. У них школярі задовольняють свої потреби, інтереси, запити, розвивають індивідуальні здібності, всебічно виховуються.

Яскравий приклад Пласту ми можемо побачити на досвіді «Пласт Старокостянтинів», що у місті Старокостянтинів проходив під назвою «День Першої Пластової Присяги». Дійство відбулося в честь 107 річниці першої пластової присяги, яка проходила у Львові в квітні 1912 року. Тоді перші юнацькі гуртки присягнули на вірність Богу та Україні.

Пластова присяга — це добровільна, зазвичай прилюдна та урочиста заява, якою пластун зобов’язується безумовно та невідклично дотримуватися Пластового Закону та Трьох Головних Обов’язків, працювати на користь Пласту та українського суспільства, а також не зробити якогось злого діла, хоч би які труднощі чи небезпеки довелося б поборювати.

Участь у дійстві взяли пластуни із міст Хмельницької округи: Теофіполя, Хмельницького та Старокостянтинова [дод. Б].

Як зазначив організатор – виховник пластового гуртка Ярослав Козачук, такий захід у місті відбувся вперше. До дійства були залучені волонтери, які допомагали в організації та проведені свята для юнаків, а Старокостянтинівський замок радо приймав гостей та учасників, сприяв наданням території та посуду для польової кухні, за що велика подяка його працівникам!

Висловлюючи свої враження, Ярослав сказав, що захід пройшов добре та коротко розповів про програму свята:

«Відкриття відбулося біля Вічного вогню, після чого усі попрямували в замок. На території провели декілька ігор та змагань, а пізніше була екскурсія замком та смачний обід, який допомогли готувати волонтери: Наталія Косюченко, Світлана Зміченко, Катерина Мазурчук, Сергій Худий.

На завершення відбувся вогник, на якому учасники більше познайомились з історією Пласту, один з одним та поспівали пластових пісень. Закінчився захід закриттям і нагородженням пластунів з яким допоміг побратим з Правого сектору Грубий та наш земляк А, надавши комікси про УПА і солодкі призи».

Волонтери також висловили свої позитивні враження. Пластовий виховник з Теофіполя Вікторія Мельничук прокоментувала захід так:

Діти весело провели час, згадали історію творення Українського пласту, поспівали пісень. В таких іграх діти розвиваються, вчаться поводитись в гурті та гуртом. Цікавою була екскурсія замком, діти зрозуміли, що історію потрібно берегти. До 1950-х років там було близько 5 тис. експонатів, не залишилось нічого. Це навело на думки про невтішні режими чужоземного панування…

В цілому, можна сказати, що святкування пройшло досить успішно. Учасники отримали багато позитивних вражень, нові знайомства, досвід, знання та цікаві призи. Адже варто більше заохочувати підлітків до такого роду занять та сприяти проведенню активних заходів у нашому місті. А Пласт – хороший старт до цього [34].

Отож, класний керівник організує різноманітну діяльність у класі, піклується про розвиток кожної дитини, допомагає дітям у вирішенні виникаючих проблем. Особлива увага звертається на індивідуальну роботу з дітьми, емоційну підтримку груп в середині класу, створення позитивного психологічного клімату в класі, розвиток дитячого самоуправління, створення умов, які дозволяють кожній дитині розкрити себе у відношеннях з оточуючими. Тому основними напрямами роботи класного керівника є вивчення особистості учня, планування виховної роботи, організація і виховання учнівського колективу, робота з різними категоріями дітей, взаємодія з дитячими громадськими формуваннями та робота з батьками учнів.


















ВИCНOВКИ


Класний керівник (згідно з Положенням про класного керівника) – це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників освітнього процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту. Класне керівництво формувалось протягом багатьох років, а тому історія його – і це природньо – має важливе значення для визначення завдань діяльності вихователя за сучасних умов. Інститут педагогів-вихователів найбільш інтенсивно розпочав формуватися у 70-х роках ХІХ століття, коли в середніх навчальних закладах поряд з посадою вчителя-предметника з’явилися нові посади у чоловічих гімназіях – посади класних наставників та їх помічників, у жіночих – класні дами і класні спостерігачі. Вони призначалися для здійснення загального контролю і нагляду за поведінкою і учінням гімназистів і гімназисток, у тому числі і за їх благонадійністю. Після жовтневого перевороту 1917 року ці посади було ліквідовано. Вважалося, що функції наглядача не потрібні новій школі. Проте в міру розвитку шкільництва, розширення кола обов’язків і функцій учителів, виникла потреба у введенні додаткової посади. Тому через деякий час окремих учителів стали призначати керівниками класу і називати груповодами або класоводами. Груповоди, і вони ж вихователі класів, в основному здійснювали контроль за відвідуванням та успішністю учнів, виконували господарські обов’язки. Поступово почала розвиватися і позакласна робота з учнями. Змінювалися і ускладнювалися функції учителів, які закріплювалися за класами. У 30-ті роки, після запровадження класноурочної системи, у школах був створений Інститут груповодів, який з 1934 року перейменований в Інститут класних керівників. Офіційне введення посади класного керівника в Україні відбулося у вересні 1935 року, що сприяло згрунтуванню учнівських колективів. Період 1935-1991 р.р. є періодом розвитку класного керівництва. За цей час вийшли праці М. І. Болдирєва, Л. Я. Гордіна, Н. Є. Щуркової з методики роботи класного керівника, О. З. Богданової, Л. Р. Болотіної, Д. І. Латишиної, В. І. Петрової та ін. з методики виховної роботи в початковій школі. Був накопичений позитивний досвід позакласної виховної роботи в початкових класах Ш. О. Амонашвілі, С. П. Логачевської, С. Л. Рябцевої, В. О. Сухомлинського та ін. Пріоритетними напрямами роботи класного керівника в цей час були: планування виховної роботи, формування колективу та робота з батьками учнів. Основними підходами до процесу виховання в радянські часи були комплексний, діяльнісний, ставленицький (формування соціалістичного ставлення до людей, праці, природи тощо), системний. Проте, слід зазначити, що в 30-80-ті роки у загальноосвітній і спеціальній школі виховний процес набуває значного ідеологічного спрямування. Виховна діяльність також повинна була здійснюватися в межах вимог певних партійних настанов і у відповідності до конкретних політичних гасел. Характерними рисами виховного процесу того часу були: декларативність, формалізм, авторитарність, 10 обмеженість пошуку і творчості вчителя, стандартизація засобів, форм і методів виховної роботи. Особлива увага приділялась ідейно-політичному вихованню, під яким розуміли утвердження в свідомості школярів "єдино правильної марксистсько-ленінської ідеології" та політики комуністичної партії. При цьому у системі виховної роботи загальнолюдським цінностям відводилося досить скромне місце. Нині інститут класного керівництва і виховання у школі зазнає відчутних змін, оскільки надто ускладнилися і значно змінилися вимоги до виховання, умови виховного процесу у закладах середньої освіти, а звідси – й ускладнилися умови розвитку і становлення особистості учня. Зміни в українському суспільстві торкнулися глибинних пластів суспільної психології, актуалізували проблему життєвих цінностей людей. Характерним сьогодні є те, що люди втрачають орієнтири життя і страждають від почуття втрати смислу життя. Тому діяльність класного керівника в нових умовах спрямована на плекання дитини як суб’єкта життя, допомогу їй у визначенні життєвої стратегії, у пошуках смислу життя, його повноти і культури. Окрім того, акцент сьогодні робиться на вихованні особистості громадянина України, патріота, інноватора з національною свідомістю. Відповідно переглянуті цілі, засоби, форми та методи роботи класного керівника. Мета виховання у загальному вигляді визначається необхідністю формування всебічно розвинутої особистості, котра володіє певною інформацією, засобами, методами, що дає їй змогу приймати обґрунтовані рішення, свідомо будувати своє життя, виходячи з реальних потреб, інтересів та можливостей особи і держави (на відміну від радянської людини, яка повністю покладалася на турботу КПРС і держави). Основними завданнями є формування в учнів загальнолюдських, громадянських та національних цінностей. Пріоритетними підходами до виховання стають особистісно зорієнтований, гуманістичний, демократичний, рольовий та полікультурний. Результати проведеного дослідження дають підставу зробити такі висновки:

1. На основі наукових статей присвячених класному керівнику ми дізнались, що посада класного керівника досить молода, у порівнянні з роботою вчителя.

2. У першому розділі описані такі види роботи як класна година, робота з документацією, розглянула функції класного керівника. Варто зазначити, що посаду класного керівника не можна відділяти від посади вчителя-предметника через низку причин. Однією з яких є спостерігання за учнями на уроках у якості вчителя, а не класного керівника.

3. Перед класним керівником НУШ, стоїть не зовсім просте завдання створити в своєму класі умови для розвитку творчих здібностей здобувачів освіти, розвивати прагнення до творчого сприйняття знань, вчити мислити самостійно, підвищувати мотивацію до вивчення предметів, заохочувати їх індивідуальні здібності, дати кожній дитині можливість проявити себе. Для класного керівника всі його учні в класі мають бути всебічно та гармонійно розвинені.

 Основою його педагогічної позиції є переконання, що дитина - головна цінність суспільства, а однією з головних умов правильного виховання є вміння сприймати дитину такою, якою вона є з її слабостями і недоліками, прагненнями і темпераментом. Важливо не виховувати дітей, а жити з ними спільною діяльністю той відрізок часу, який випало бути разом.

Класне керівництво це не робота, це спосіб життя. Переконані, що у стосунках з вихованцями має бути більше людського спілкування: радіти успіхам кожного вихованця, поділяти їх засмучення, вчити вірити в майбутнє, добиватися успіхів і позитивних зрушень у навчанні, в організованості, у будь-якій колективній справі.

А починати треба з самоврядування. Беручи участь в класному самоврядуванні, кожен здобувач освіти відчуває співпричетність до вирішення завдань, поставлених перед класом, має можливість визначити своє місце і реалізувати свої здібності.

Навіть не зовсім вдалий позакласний захід, після ретельного аналізу, ставав для мене джерелом мобілізації всіх моїх знань і мого досвіду. Можливо, це і є одна з якостей сучасного вчителя, класного керівника, який працює в школі XXI століття - у школі, де створюються умови для того, щоб дитині було цікаво самій здобувати знання, займатися самоосвітою, мати можливість спробувати свої сили у громадській або науково - дослідній діяльності.

Зараз ми живемо в такий час, коли світ змінюється з вражаючою швидкістю. Виникають все нові питання, на які навіть дорослі люди з вже усталеною системою цінностей не можуть знайти адекватну відповідь. А якщо це людина, що стоїть на порозі самостійного життя, то їй зробити це ще складніше. Тому без знання ціннісних основ змісту виховного матеріалу класному керівнику неможливо для кожного учня розкрити його особистісний сенс.

У наших учнів різний соціальний стан, різний рівень вихованості, навчальна мотивація, світогляд і ще незміцнілі переконання. В силу недостатньої педагогічної спрямованості не всі батьки можуть задовольнити духовні запити підростаючих дітей. Переконані, що класний керівник зобов'язаний надавати допомогу батькам у виконанні ними функцій вихователів власних дітей. Тим більше, що в умовах системної зміни всіх параметрів освітнього процесу, освоєння нової місії і нових цінностей передбачається перехід педагогів на позицію продуктивного розв'язання педагогічних завдань, розвиток форм співпраці та співтворчості з батьками.

Класний керівник не просто вчитель, він вихователь, який бачить всю складність дитячого життя, розрізняє біди і радощі дітей не тільки в школі, але і вдома. Узгоджені дії батьків і класного керівника в питаннях виховання їхніх дітей, кваліфікована допомога і підтримка у важких педагогічних і життєвих ситуаціях, інформованість батьків про навчальний процес в класі, справедливе вирішення конфліктів - все це найважливіші умови позитивної репутації класного керівника, школи серед батьків.

Отже, проблема класного керівництва не є новою. Але за сучасних умов діяльність класних керівників зазнає істотних змін.


















CПИCOК ВИКOРИCТAНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Бех І. Д. Готовність педагога до інноваційної діяльності. Харків: НТУ ''ХПІ'', 2007.

  2. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання. Київ: ІЗМН, 1998. 204 с.

  3. Бірюк Л. Теоретичні основи професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до реалізації концепції «Нова українська школа» засобами компетентнісного навчання.

  4. Болдирєв М. І. Класний керівник. Київ: Рад. Школа, 1982. 252 с.

  5. Болдырев Н. И. Методика работы классного руководителя. Москва: Просвещение, 1984. 172 с.

  6. Булавенко С.Д. Методичний супровід. Київ: 2007. 420 с.

  7. Галузинський В. М. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні. Київ: ІНТЕЛ, 1995. 168 с.

  8. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Форми організації, методи та засоби ведення навчально-пізнавального процесу // Галузинський В. М., Євтух М. Б. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні. Київ: 1995.

  9. Голуб Ю.Д. Професійне вигорання як потенційна небезпека для вчителя.

  10. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ: Либідь, 1997. 376 с.

  11. Григорович О.П., Волохата К.М. Природознавча компетентність як складова професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи.

  12. Демченко О.П. Підготовка майбутніх педагогів Нової української школи до розвитку обдарованості дітей.

  13. . Дещо про основні функції та обов’язки класного керівника. URL: https://osnova.com.ua/news/695-%D0%94%D0%B5%D1%89%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D1%84%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97_%D1%82%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B2%E2%80%99%D1%8F%D0%B7%D0%BA%D0%B8_%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0 (дата звернення 2.03.2021 р.)

  14. Дубасенюк О.А. Практикум з педагогіки: навч. посіб. 3-тє вид., доп. і перероб. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2017. 485 с.

  15. Закон України про загальну середню освіту Редакція від 01.08.2020.

  16. Класному керівнику : навч.-метод. посібник / під ред. М. І. Рожкова. Москва : Гуманіст : Вид. центр «ВЛАДОС», 2001.

  17. Класному керівнику : створення й розвиток колективу класу. Харків: Вид. група ''Основа'', 2011. 191 с.

  18. Козак Л. В., Козлітін Д. О. Підготовка майбутніх педагогів до використання цифрових технологій у професійній діяльності.

  19. Кульневич С.В. Воспитательная работа в средней школе. Ростов-н/Д: Учитель, 2000. 330 с.

  20. Литньов В.Є. Теорія і практика громадянського виховання / В.Є.Литньов. Харків: Основа, 2005. 150 с.

  21. Макаренко А. С. Методика виховної роботи. Київ: Рад. школа, 1990. 366 с.

  22. Митина Л. М. Психология труда и профессионального развития учителя: учеб. пособ. для студ. высш. пед. учеб. завед. Москва : Академия, 2004. 336 с.

  23. Омельченко Л. П. Настільна книга класного керівника. Харків : Вид. група ''Основа'', 2009. 288 с.

  24. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Р. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. Київ: Вища школа, 1997. 349 с.

  25. Підласий І. П. Продуктивний педагог. Харків : Вид. група ''Основа'', 2010. 360 с.

  26. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 2-ге, доповнене і перероблене. Житомир: Житомир. держ. пед. ун-т, 2003. 483 с.

  27. Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальноосвітньої середньої освіти, Міністерство освіти і науки України від 30.08.2002 року № 1/9-392 // Директор школи. 2003. № 3–4.

  28. Рожков М.И. Теория и методика воспитания: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / М.И.Рожков, Л.В.Байбородова. Москва: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004. 384 с.

  29. Савченко О. Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів. Початкова школа. 2001.

  30. Симончик Л. В. Подготовка студентов к воспитательной работе с трудными школьниками. Автореф. дис…канд. пед. наук. Минск, 1990. 17 с.

  31. Стефановська Т. А. Класний керівник: Функції та основні напрями діяльності : навчальний посібник для вузів / Т. А. Стефановська. 2-е изд., стереотип. М. : Академія, 2006. 192 с.

  32. Фридман Л.М. Изучение личности учащихся и ученических. Москва: Просвещение, 1988. 207 с.

  33. Черноусова Ф. П. Напрями, зміст, форми і методи виховної роботи класного керівника на діагностичній основі. М. : Центр «Педагогічний пошук», 2004. 160 с.

  34. 34.



  1. Шквир О.Л.Методика роботи класного керівника.pdf

http://212.111.198.18 › jspui › bitstream › Шкви...


  1. Школа класного керівника/ М. Голубенко. Київ: Шкіл. світ, 2005. 128 с.

  2. Woods D. Teacher Cognition in Language Teaching : beliefs, decision-making and classroom practice (Cambridge Applied Linguistics series) / D. Woods. – Cambridge : Cambridge University Press, 1996. 324 p.

  3. https://pidru4niki.com/12561204/pedagogika/pedagogichne_upravlinnya_kolektivom.



























ДOДAТКИ

Додаток А














Додаток Б









Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.