! В а ж л и в о
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Конспект на тему: "Культура Стародавнього Єгипту"

Опис документу:
Історія Стародавнього Єгипту поділяється на кілька періодів: Раннє царство (бл. 3000— 2800 pp. до н. е.). Давнє царство (бл. 2800—2250 pp. до н. е.) Середнє царство (2134—1786 pp. до н.е Нове царство (1575— 1087 pp. до н. е.). У даному конспекті охарактеризовується кожен період.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Культура Стародавнього Єгипту

Цивілізація, що склалась на межі IV - ІІІ тис. до н.е. у долині Нілу становить одну з історичних сходинок, спираючись на яку, людство зробило величезний крок у самопізнанні. Найдовша ріка світу дала життя одній з найдавніших в історії людства культур. Давньоєгипетська цивілізація виникла в північно-східній Африці, в долині Нілу, на сході Аравійського нагір'я та на частині Лівійського плоскогір'я. Єгиптом цю країну назвали греки, самі ж єгиптяни називали її «Чорна земля». Родючі землі нільської долини давали великі врожаї. Давні єгиптяни були відносно єдиним народом. Розмовляли однією мовою, що належала до семіто-хамітської групи (хоча було кілька діалектів). Спілкувалися єгиптяни з сусідніми народами: нубійцями — на півдні, лівійцями — на заході; азіатськими (головним чином семітськими) народами — на північному сході. Освоєння єгиптянами долини Нілу починається з неоліту і продовжується в енеоліті. Розпад родового ладу та виникнення перших держав відбуваються за класичною схемою. Створення єдиної держави за традицією датується 3000 р. до н. е., коли цар Верхнього Єгипту Мене підкорив Нижній Єгипет і заснував першу династію об'єднаної країни. Від цього часу літописці починають вести відлік часу за роками правлінь царів. Історія Стародавнього Єгипту поділяється на кілька періодів:

Раннє царство (бл. 3000— 2800 pp. до н. е.).У цей період відбулось об'єднання всього Єгипту фараоном Нармером (Менесом). Столицею об'єднаного Єгипту стало місто Мемфіс.

Давнє царство (бл. 2800—2250 pp. до н. е.) У цей період складається централізована бюрократична монархія, яка вела війни з сусідніми країнами. Створюється спільна для всього Єгипту іригаційна система, зводяться піраміди та храми.

Середнє царство (2134—1786 pp. до н. е.); Єгипет знову стає централізованою державою завдяки зусиллям фіванської династії.

Нове царство (1575— 1087 pp. до н. е.). У цей період відновлюється колишня міць Єгипту.

Раннє царство – це час правління в Єгипті I і II манефоновських династій, що охоплюють більш ніж двохсотлітній період історії династичного Єгипту (бл. 3000-2800 рр. до н.е.). Манефон вважає об’єднувачем Єгипту царя на ім’я Менш (Міна), засновника I династії. Його, ймовірно, можна ототожнювати з царем, що носить в найдавнішому єгипетському літописі тронне ім’я Хор-Аха («Хор Боєць» (Хор, або Гор, – ім’я одного з головних єгипетських божеств, сонячного бога, якого зображують у вигляді сокола. Цар вважався втіленням Хору і носив крім особистого особливе «хорове» ім’я.)). Однак він не був першим верхньоєгипетським правителем, який претендував на владу в усьому Єгипті. Так звана табличка Нармера, одного з останніх додинастичних правителів з Верхнього Єгипту, знайдена при розкопках Ієраконполя, оповідає в символічній формі про перемогу цього царя над жителями Нижнього Єгипту. Нармер представлений на цій рельєфній табличці під час свого тріумфу увінчаним об’єднаної короною Верхнього і Нижнього Єгипту. Мабуть, деякі попередники Нармера також схильні були вже вважати себе підкорювачами Півночі і претендувати на об’єднану корону. Менш же очолив список єгипетських царів, що дійшов до нас завдяки твору Манефона, ймовірно, тому, що саме з нього почалася в Єгипті міцна літописна традиція. Але і при Менесі, так само як і при його попередниках, та й послідовників, досягнута єдність країни не була ще остаточною. Підкорений Нижній Єгипет довго не бажав визнати свою поразку, і там протягом майже всього Раннього царства відбувалися криваві військові зіткнення. Царі перших двох династій були родом з верхньоєгипетського нома Тініса, що знаходився в середній частині Верхнього Єгипту. В Тініському ж номі, в околицях м. Абідос, в майбутньому прославився як центр шанування бога мертвих Осіріса, були виявлені при розкопках гробниці царів Раннього царства – Джера, Семерхета, Каа та ін. У складі імен цих царів, як і в складі імені царя Хор-Axa, згадувався бог у вигляді сокола – Хор, покровитель більшості царів Раннього царства. Про рівень розвитку продуктивних сил тодішнього суспільства можна судити по знаряддях виробництва, що в достатку дійшли до нас з ранньодинастичних поховань. Це перш за все вироби з міді – плоскі робочі сокири, ножі, тесла, гарпуни, рибальські гачки, пили, наконечники дерев’яних мотик, крім того, бойові сокири з закругленими лезами, кинджали, чаші і судини різних форм. Але поряд з мідними знайдено багато і кам’яних, особливо крем’яних знарядь і предметів побуту різного призначення. У похованнях знайдені також дерев’яні знаряддя праці, вироби зі слонової кістки, прикраси з єгипетського фаянсу (Єгипетським фаянсом називається особлива затверділа складова, на поверхні склоподібна, маса, зазвичай забарвлена в блакитний колір.), різноманітний керамічний посуд, виготовлений ще без застосування гончарного круга. У будівництві застосовувалися в основному невипалені цегла, дерево; використання каменю в будівництві було ще дуже обмежено. Єгипет періоду Раннього царства жив в епоху мідно-кам’яного віку. Але вже була створена країна, в якій постійно вдосконалювалася й розширювалася іригаційна система, що давало можливість використовувати всі переваги природних умов Нільської долини. Все це сприяло тому, що при низькому ще технічному рівні було досягнуто величезне зростання продуктивності праці, насамперед у землеробстві. Ранньому прогресу країни сприяло також те, що майже все необхідне для себе єгиптяни знаходили або в самій долині, або ж в безпосередній близькості від неї. Всюди зустрічалися різноманітні породи каменя, в тому числі м’якого, легкого в обробці вапняку. Гаї акацій, якоюсь мірою заповнювали постійну нестачу будівельного лісу, з найдавніших часів доставлявляючи до Єгипту з гір Лівану морем. Зарослі папірусу широко застосовувались єгиптянами для виробництва своєрідного паперу. Молоді пагони папірусу йшли в їжу. Художнє ремесло розвивалося в Стародавньому Єгипті, як про це свідчать археологічні знахідки, ще в V—IV тис. до н. є. Проте особливий староєгипетський художній стиль склався лише в період Раннього Царства. Саме тоді утвердився канон (сукупність обов'язкових художніх засобів), який став альфою й омегою мистецтва стародавніх єгиптян. Канон підпорядкував собі художню композицію, технічні засоби втілення ідеї, іконографію образів тощо. Зокрема, фігуру людини єгипетські художники зображували в умовному ракурсі: лице та ноги — в профіль, очі та плечі — анфас, торс — у 2/3 повороту (в такий спосіб вони намагалися показати фігуру відразу з кількох сторін, не опанувавши мистецтва об'ємного і просторового зображення). Фігури богів і царів постають більшими, аніж простих смертних, чоловічі тіла передавалися темнішими фарбами, а жіночі — світлішими (чоловіки в Єгипті справді були смуглявіші за жінок, бо саме їм доводилося смажитися під пекучим сонячним промінням на польових роботах, тоді як жінки поралися вдома по господарству, до того ж більше вдавалися до рятівної косметики). Ці та інші художні умовності стали каноном не відразу, а в міру підпорядкування мистецтва релігійно-державній ідеології. Становище знатної людини визначалося трьома умовами: давністю роду; розміром землеволодіння та посадою, яку вона обіймала. Становлення державності йшло паралельно із посиленням царської влади, правителю стали приписувати всі перемоги. Великі кошти витрачалися на заупокійний культ, спорудження усипальниць фараона, утримання жерців, покликаних забезпечувати загробне життя правителя після того, як він переходив під владу Озіріса - царя мертвих. Упродовж періоду Раннього царства сформувались характерні для давніх єгиптян релігійні вірування: культ природи та предків, астральний і загробний культи, фетишизм, тотемізм, анімізм, магія. Аналіз поховань періоду I і II династій дозволяє зробити висновок про різку майнову нерівність в Єгипті вже в цю ранню пору його суспільного розвитку: поряд з багатими похованнями знаті відомі більш скромні поховання людей, які займали, ймовірно, певне положення в єгипетському адміністративному і господарському апараті, в господарствах царя та вельмож; виявлені і зовсім бідні поховання (просто неглибокі ямки на краю пустелі) нижчих верств єгипетського суспільства. В період Раннього царства відбувається і внутрішньодинастійна боротьба, зовнішнім виразом якої є заміна бога Хора, божественного покровителя царів Раннього царства, в тронному імені царя богом Сетхом – вічним супротивником Хору. Потім був досягнутий тимчасовий компроміс, і імена Хора і Сетха сусідять в тронному імені одного з царів II династії; згодом же Хор одержує повну перемогу над своїм противником, і Сетх виганяється з тронного царського імені. Поразка Півночі і припинення династичних чвар призвели в кінці II династії до остаточного об’єднання країни, що відкрив нову епоху в історії Єгипту – епоху Стародавнього царств. Блискучі і художні досягнення Давнього Єгипту становлять матеріальне втілення особливого світогляду й образу думок його жителів, для мислення яких був характерний дуалізм у розумінні світу як цілого, створеного з єдності й боротьби двох започаткувань. Він знайшов своє відображення у поділі всього сущого на чоловіче і жіноче начала життя, протиставленні чорної землі долини Нілу і білого піску пустель, що оточують її, Верхнього й Нижнього Єгипту, і в двоїстому характері влади фараонів (монарх і водночас живий Бог) У межах цього своєрідного світогляду формувалась релігійно-міфологічна система уявлень давніх єгиптян про світобудову та свою країну. В умовах сакральної цивілізації Давнього Єгипту, де панувала релігійноміфологічна свідомість, зміцненню традиційних суспільних відносин сприяв верховний принцип давньоєгипетської етики, що втілювався у правилах “Маат”. Репрезентуючи волю богів, правила “Маат” містили такі етичні ідеї, як “істина”, “порядок”, “справедливість”, “доброчесність”. Стародавні єгиптяни прагнули діяти відповідно до божественної волі, тому для селянина дотримання правил „Маат” означало сумлінну працю, а для посадової особи – справедливе рішення. Правила “Маат”, викладені у книгах давньоєгипетських мудреців, закликали до милосердя, зобов’язували багатих допомагати бідним, привчали до культури поведінки, дисципліни, скромності та стриманості. Посилаючись на авторитет богів, вони сприяли усвідомленню цінності кожного індивіда: “Не май злих намірів щодо інших людей, інакше боги покарають тебе” Єгиптяни цінували радощі сімейного життя, що знайшло відображення в літературі, малюнках і написах на стінах гробниць. Характерним для їх суспільного життя явищем був гедонізм (етика насолоди), яскраво змальований у праці Птахотепа “Наука”. „Будь щасливим усе життя, не роби понад те, що належить робити, не скорочуй часу, відведеного для радощів” . Земні радощі настільки цінувались у Давньому Єгипті, що переносились навіть у потойбічне безсмертне життя, яке дарує вічну насолоду. Не дивно, що “Книга мертвих” – це найвідоміша і найпоширеніша збірка релігійномагічних текстів давніх єгиптян, записаних на згортках папірусів, де зібрані міфи про життя у загробному світі (“царстві мертвих”), містить чимало гедоністичних мотивів. Віра в індивідуальне безсмертя породила й такий феномен у культурі давніх єгиптян, як прагнення залишити про себе пам’ять у віках, будуючи поховальні пам’ятники (гробниці й піраміди), помережені ієрогліфами. У подальшому стан країни багато у чому пов’язаний з масштабом особистості фараона, адекватним втіленням якого стала монументальна архітектура. Символом могутності фараонів Давнього царства є грандіозні заупокійні комплекси єгипетських правителів, які греки назвали пірамідами. Цей період починається з правління Джосера – засновника ІІІ династії – «золотого сонця» Єгипту, від якого залишається заупокійний ансамбль у Саккара зі східчастою пірамідою. Правління Джосера – вік спокою і стабільної величі Єгипту. Засновником IV династії вважається Снофру. Його царювання – черговий крок до духовного самоутвердження єгипетської держави. Саме йому належать перші три піраміди з гладкою поверхнею граней. Йому наслідують Хуфру (Хеопс), Хафра (Хефрен) і Менкаур (Мікерін). Увесь Єгипет стає великим будівельним майданом, де зводяться сходи довічного життя царів і людей. Найбільш грандіозною архітектурною будівлею Єгипту, яка не має рівних собі серед кам’яних споруд світу,є піраміда-усипальниця фараона Хеопса,що має висоту 146 м, а довжина кожної з чотирьох її граней -230 метрів. Складена піраміда з 2300000 кам’яних брил вагою від 2,5 – 15 т. кожна. До архітектурної групи пірамід входили поховальні храми. Залишки храму фараона Хефрена збереглися до наших днів. У центральному залі знаходилися 23 тронні статуї фараона,здебільшого із алебастру й сланцю,та 16 гранітних колон, два його входи стерегли 4 лежачі сфінкси. Неподолік від храму Хефрена знаходиться гігантський сфінкс-втілення ідеї надлюдської сили єгипетського правителя. Дедалі більше єгиптяни переконуються у власній самобутності та космічній значимості своїх богів. Тоді ж оформлюються норми культової практики і перші світоглядні канони. Суспільство отримує риси централізованого чітко керованого господарства, що забезпечувалось розгалуженою бюрократичною системою. Складається соціальнокультурна ієрархія, стриженем якої став писець-чиновник. Оформлюється система судочинства, податкова система, служба охорони правопорядку. Широкого застосування отримує писемність, складаються образотворчі канони, започатковуються «доми життя» – архіви, бібліотеки – осередки духовної практики. Провідною культовою столицею був Мемфіс. Послідовно розвиваються жрецькі космологічні доктрини, з’являються найдавніші священні тексти. Світ уявлявся надійним у своїй рівновазі, люди відчували себе богоподібними. У кінці V («сонячної») династії влада фараонів поступово послаблюється, посилюються цент робіжні тенденції, помітними стають сепаратистськиі настрої номархів. Їх гробниці за розкішшю не поступаються царським. Їх влада – часто вже не дарована царем, а успадкована. Наприкінці 94го правління Піопі ІІ (VI династія) на межі ХХІІІ-ХХІІ ст. до н.е. Давне царство занурюється у хаос першого перехідного періоду. За легендою 70 царів VІІ династії правили по 70 днів. Чітка соціальна ієрархія так само як і цілісність ірігаційної системи руйнується, межі землі засипають піски, голод і злидні переслідують єгиптян. Помітно деградують інститути вищого правопорядку, деформуються духовні канони, могили царів розграбовуються. Мешканці Єгипту відчувають певну світоглядну розгубленість. Зростає культурна вага «малих» людей. З’являються тенденції до індивідуалізації культурних норм. Знову актуальним стає протистояння Нижнього і Верхнього Єгипту. Царі VII, IX,X,XI династій співіснували, розділяючи владу між собою. Більше двох з половиною століть тривав стан політичного та світоглядного смутку. Культурнополітичне суперництво верхньоєгипетських номів Гераклеополя і Фів закінчилось перемогою останніх. Подібно тому як Менес вважається першим царем Єгипту, Ментухотеп І вважається першим царем відновленого Єгипту. В Стародавньому Єгипті існував такий специфічний інститут, як «Будинок Життя», заснований, напевне, в епоху перших династій. Він знаходився поруч палаців фараонів й мав відділення в кожному значному храмі, виконуючи різні функції. По-перше, саме там опрацьовувалися та редагувалися теологічні трактати та всі твори, що більшою чи меншою мірою стосувалися проблем філософії та теорії влади. Теологія вважалася матір'ю всіх знань і мистецтв. Одним із завдань слухачів «Будинку Життя» було створення гімнів та священних пісень, які відображали певні філософські концепції. Там створювалася й дидактична література, що особливо бурхливо розвивалася в Стародавньому Єгипті. По-друге, в «Будинку Життя» систематизувалися, зберігалися й виготовлялися в доступному вигляді так звані «магічні» книги, які містили в числі інших і дані з медицини, до яких входили одночасно з магічними висновками й високо раціональні та експериментально перевірені засоби лікування, а також теологічні концепції давньоєгипетських мислителів. По-третє, в «Будинку Життя» вироблялися директиви для діяльності художників, скульпторів та архітекторів. Споруджуючи храм, архітектори мусили перетворити його на символічне уявлення про світ, який був народжений з хаосу й керований Богом. Художники та скульптори створювали статуї богів і людей у відповідності з культовими канонами. Високого рівня досягли в Стародавньому Єгипті різні види мистецтва, для яких був характерний надзвичайний розквіт. Раннє винайдення письменності сприяло розвиткові високохудожньої словесності в усіх її основних літературних жанрах. До нас дійшли давні міфи, казки, повісті, байки, дидактичні твори, філософські діалоги, гімни, молитви, плачі, епітафії, любовна лірика. В давнину, насамперед у зв'язку з культовими діями та церемоніями, розвивалися музика, образотворче мистецтво, скульптура й архітектура. Фараони та вищі сановники оточували себе скульпторами, архітекторами, співаками, танцюристами та музикантами. Дещо пізніше розвивається релігійна драма і з'являється світський театр. Є підстави гадати, що в Стародавньому Єгипті існували навіть трупи бродячих акторів. Високого художнього рівня досягли давньоєгипетський живопис, скульптура та монументальна архітектура. Значні досягнення стародавніх єгиптян у галузі фізики, хімії, медицини, хірургії. Вони користувалися десятковою системою числення, їм були відомі арифметичні і геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди, палаци, гробниці, потрібні були не тільки знання з математики, але й з геометрії, треба було вміти обчислювати об'єми циліндра, півкулі, піраміди. Стародавні єгиптяни вміли передбачити затемнення Сонця, інші явища природи, особливо періоди розливу Нілу, від яких залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства. Період Середнього царства відзначається боротьбою за об'єднання Єгипту, в результаті якої владу в країні захопили південні володарі. Столиця країни переноситься з півночі у місто Фіви (єгипетська назва Уасет), де розпочинається інтенсивне спорудження царських гробниць і храмів.
Найвидатнішим у фіванському некрополі є поминальний храм в Деїрель-Бахрі царя Ментухотепа І, родоначальника XI династії, котрий завершив об'єднання країни. На стінах збереглися численні рельєфи, виконані в стилі попередньої епохи. Цікавою особливістю будови є спрямування з центру храму невисокої піраміди на масивному цоколі, обличкованої плитами білого вапняку. Та головною архітектурною відзнакою споруди постає фантастична багатоколонність — 254 колони. Перед рештками колонади храму можна побачити сліди 6-ти десятків ям, вирубаних у скелі через рівномірні проміжки. Призначення цілком однозначне — для зелених насаджень. Отже, колись перед царським некрополем буяв декоративний сад.Загалом мистецтво Середнього царства позначено прагненням наслідувати пам'ятники Стародавнього царства. Продовжується будування пірамід, щоправда, менших за розмірами. Запозичення давніх зразків спостерігається також у скульптурному портреті, який втілює ідеалізований образ царя-бога. Фіванські майстри створюють ряд прекрасних портретів, наприклад, Сенусерта III, Аменемхета III, де відчутні спроби передати внутрішній світ цих фараонів, їхні характери. Цікаво розвивається мистецтво в центрах середньоєгипетських номів (від Єгипет. — сенатів). Гробниці монархів прикрашалися надзвичайно цікавими рельєфами та розписами, які правдиво розповідають про працю землеробів, полювання на хижих звірів, про розваги та ігри знаті. Особливих успіхів єгипетські художники досягли в зображенні тварин: диких звірів, нільських чапель, гусей, котів, риб.
Реалістичні пошуки митців середньоєгипетських номів мали величезний вплив на подальший розвиток мистецтва впродовж усього періоду Середнього царства. Цей, відносно вільний від релігійних канонів, стиль був перейнятий фіванськими майстрами і знайшов втілення навіть у царському портреті.
Зміцнення в середині XX ст. до н.е. централізованої влади зумовлює значні зміни в архітектурі. Особливу увагу знову починають приділяти будівництву царських гробниць і храмів. Однією з найбільш відомих храмових споруд був так званий Лабіринт з пантеону Аменемхета III, фараона XII династії. Площа храму сягала 72 тис. м2. Його численні зали були оздоблені круглою скульптурою та рельєфом. Особливу роль в архітектурному стилі лабіринту відігравали колонади. Поряд з уже відомими з часів Стародавнього царства "рослинними" колонами, тобто колонами у вигляді стеблин лотоса чи папірусу, широко використовуються колони з канельованими стовпами, капітелі яких прикрашалися головами богинь. Тут ми вперше зустрічаємо портики й тринефні зали, з яких найвищий — середній. Уперше в храмовому будівництві ворота оформляються двома пілонами. Усі досягнення майстрів Середнього царства були вагомим внеском у загальноєгипетську культуру. Нове царство було останнім періодом зовнішньої активності Єгипту, коли він вів тривалі завойовницькі війни у Передній Азії та Північній Африці. У цей час особливого розквіту набула архітектура храмів, найвідомішими з яких є прикрашені великою кількістю різноманітних колон храми Амона-Ра у Луксорі та Карнаку. Характерна особливість цих архітектурних споруд - маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося враження, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо. Серед вершин художньої творчості цього періоду - неперевершений своєю натхненною красою образ цариці Нефертіті, чудова золота маска фараона Тутанхамона, розписи гробниць у Долині царів поблизу Фів. Вони продовжували характерну для Стародавнього Сходу традицію зображення голови і ніг фігури у профіль, а торса - у фас. Ця традиція зникла лише в завершальний період занепаду Єгипту, коли його, як і Вавилон, завоювала Персія. З цього часу нащадкам залишились такі шедеври, створені за іншими естетичними принципами, як рельєф з Мемфіса "Плакальники" та фаюмські портрети.    Храми Нового царства прямокутні, оточені високими стінами. До храму вела широка дорога, з двох боків якої розміщені статуї сфінксів. Вхід у храм оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними. За входом знаходився видовжений двір, обнесений колонадою, який переходить у великий широкий колонний, або гіпостільний, зал і святилище. В епоху Нового царства велич будов досягається не тільки монументальністю масивних колон, як це було у мистецтві Середнього царства, а й перспективою їхнього чергування. Повздовжня колонада вела погляд все далі й далі вглиб, підсилюючи ефект просторової перспективи. Особливе місце серед архітектурних ансамблів Нового царства посідає храм цариці Хатшепсут, жінки-фараона (кінець XVI ст. до н.е.). Талановитий будівничий цього храму архітектор Сенмут розмістив на трьох терасах один на одному три прямокутники з таким розрахунком, щоб горизонталі терас чергувалися з вертикалями колон. Храм чудово вписується в навколишній пейзаж. На тлі сіро-коричневих скель чітко вирізняються стрункі лінії колон. Багатству зовнішнього оформлення храму відповідало також його внутрішнє оздоблення — золоті та срібні плити підлоги, численні двері, інкрустовані бронзою, скульптура, стінопис. Для храму було виконано понад 200 статуй, серед яких чимало відтворювало образ самої Хатшепсут.
В історії Єгипетської держави особливу роль відігравав фараон Аменхотеп IV. Прагнучи підірвати авторитет фіванських жерців бога Амона, що протиставляли свою владу царевій, Аменхотеп ліквідував поклоніння усім богам, почавши складати хвалу лише новому божеству — сонячному диску — Атону.
Згідно з новим культом єдинобожжя фараон вважався улюбленим сином Атона. Він прийняв нове ім'я Ехнатон, тобто "блиск Атона". Ахетатоном, або "небосхилом Атона", було названо новозбудовану столицю. На цьому місці нині знаходиться селище Амарна, тому культуру цього періоду називають амарнською. Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тенденції. Фараона, його дружину Нефертіті та їхніх дітей стали зображувати часом дуже реалістично. Реформи Ехнатона зустріли шалений опір з боку жерців. Внаслідок двірцевої змови зійшов у "вічне царство" фараон, і жерці Амона знову підняли голови. Новий бог був заборонений, а камені кладки храму Атона використали для подальшого будівництва храмів у Фівах. Ім'я Ехнатона було наказано викреслити з історії Єгипту. У 1912 р. археологи відкопали майстерню Тутмоса, придворного скульптора Ехнатона. Всюди були сліди погрому, та серед уламків уціліли портрети Ехнатона і Нефертіті. Тутмос з геніальною майстерністю передав риси вродливого обличчя цариці: м'який овал, ледь помітну усмішку ніжних уст, лебедину стрункість шиї. Скульптурне зображення Нефертіті увійшло до скарбниці світової культури як один з кращих реалістичних пам'яток мистецтва Стародавнього Єгипту.Спільну мову з жерцями намагався знайти наступник Ехнатона, його юний зять Тутанхамон, який підозріло помер у молодому віці.
Гробниця фараона Тутанхамона — єдина, що збереглася до наших днів непограбованою; вона дає повне уявлення про мистецтво тієї доби. Важко перелічити усі шедеври, знайдені в гробниці. Це численні скульптури, рельєфи, статуетки, предмети художнього ремесла, розписи, мініатюри. Прекрасна, наприклад, золота посмертна маска вісімнадцятирічного фараона.
Амарнське мистецтво значною мірою продовжило розвиток культури Нового царства.
Фараони наступної, XIX династії, особливо Рамзес II, продовжували боротьбу з жерцями й аристократичною верхівкою. Для зміцнення серед народу авторитету царської влади знову розгортається храмове будівництво, насамперед увага скеровується на розширення храму Амона в Карнаку. Цей храм вражає грандіозним масштабом, пишним декором, великою кількістю статуй. Рамзес II особливо дбав про те, щоб створювалися скульптури на його честь. Так, перед Луксорським храмом було поставлено шість великих статуй фараона, а в храмі Рамзеса II — грандіозну статую царя.
До кращих образів Рамзеса II належить статуя фараона, що знаходиться в турінському музеї (Італія). Реалістично зображені тіло фараона, одяг. Скульптор створив образ сильного, впевненого в собі воїна. Традиції мистецтва Амарни особливо відбилися на розписах храмів і гробниць, в яких художники прагнули відтворити побутові сцени ("Поливка саду", "Молитва під пальмою" та інші). Ще одна справжня перлина давньоєгипетської архітектури – скельний храм фараона Рамзеса II в Абу-Сімбеле. Біля входу в храм чотири двадцятиметрових фігури зображають самого фараона і головних богів. Храм всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, що один раз на рік – в день приходу Рамзеса II на престол – сонячне проміння досягає головного святилища, освітлює обличчя статуй Рамзеса і Амона, а також вибитий на стіні текст мирної угоди з хеттами, перемогу над якими здобув фараон. Вже в наш час, коли будували дамбу на Нілі, храм в Абу-Сімбеле потрапив у зону повного затоплення. Техніка ХХ ст. дозволила перенести величезну споруду (правда, частинами) на безпечне місце. Як і архітектура, образотворче мистецтво втілює ідею постійності, вічності. Воно підкорялося суворим канонам (у перекладі з грецької слово канон означає правило). Чітко визначені були типи статуй: стоячі – фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені і притиснуті до тіла; сидячі – руки покладені на коліна або одна рука зігнута в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований в далечінь. Протягом Давнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств, фараонів, жерців повторювали ці пози. Особливий канон існував для зображення фігур на площині – рельєфів, фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, а торс і очі – в анфас. Вся фігура окреслювалася однією лінією. Розміри зображень передавали ієрархію: чим значнішим вважався об'єкт, тим більшим він зображався. Найбільший – фараон (рівний богам), потім – члени його родини, найменші – раби. Теми композицій були різними – придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображали тварин, причому реалістично. Колірна гама фресок і розфарбованих рельєфів – поєднання жовтих і коричневих тонів із зеленими і блакитними. Ці кольори відповідали землі, рослинам, отже життю і небу. Безперервна війна, важке становище простолюду Єгипту призвели до значного ослаблення країни. Народні маси кілька разів піднімали повстання. Цей процес завершився тим, що з XI ст. до н.е. Єгипет втратив цілісність і панівне становище серед держав давнього світу. Велике будівництво припиняється, знижується художня цінність пам'ятників.
Останні спалахи високої мистецької культури спостерігаються за фараона Шешонка І (X ст. до н. е.), який намагався повернути Єгипту втрачену славу. При цьому ще добудовувався Карнак. Деяке культурне відродження відбулося за так званої ефіопської (кушитської) ХХУ династії, підтримане царем на ім'я Шабах (VIII—VII ст. до н.е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градоначальника Фів Ментуемхта. Характерним для всіх видів мистецтва стає особливе тяжіння до художніх форм Стародавнього царства. Пишність поминальних гробниць "саїського ренесансу", багатство їхнього внутрішнього декору, реалістичне трактування скульптурних портретів, розквіт художніх ремесел — усе це мало вплив на подальший розвиток єгипетського мистецтва, незважаючи на тяжкі наслідки перського завоювання (525 р. до н.е.). Царі саїської династії правили майже 100 років, з 663 р. по 525 р. до н. е. У цьому ж році Єгипет стає перською сатрапією, підкорений армією царя Камбіза. Культурний розвиток занепадає, розчиняючись у хвилях народних повстань.
У 332 р. до н.е. Єгипет був завойований македонцями. Проте він зберігав політичну самостійність за часів династії Птолемеїв, засновником якої був воєначальник Птолемей, що захопив владу в Єгипті після смерті Александра Македонського у 323 р. до н, е. У цей період спостерігаємо повернення до старих традиційних форм культурного побуту й будівництва, що засвідчують храми в Едфу, Есні, Дендері, на острові Філе. Проте на їхній архітектурі вже позначилися елліністичні віяння.
   

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Активізація творчого потенціалу вчителів шляхом використання ігрових форм організації учнів на уроці»
Черниш Олена Степанівна
36 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації (лист МОН № 4/2181-19 від 30.09.2019 р.).

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись