Інформаційно-ілюстративний матеріал: "Костьол Серце Ісуса"

Історія України

Для кого: 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас

01.04.2021

140

2

0

Опис документу:
Ілюстрація — зображення, що супроводжує текст літературного твору, газетної статті тощо з метою полегшення для читача візуалізації змісту. Інформаційно-ілюстративний матеріал присвячений храмам Чернівців, а саме Костьолу Серце Ісуса, який можна використати під час уроків.
Оберіть документ з архіву для перегляду:
194,56 Кб
210,722 Кб
217,344 Кб
229,643 Кб
207,475 Кб
163,452 Кб
174,773 Кб
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ХРАМИ І ЦЕРКВИ ЧЕРНІВЦІВ

КРАСА І ТРАГІЧНА ДОЛЯ СВЯТИНІ ЄЗУЇТІВ

Костьол Серце Ісуса

Перші місіонери–єзуїти з’явилися в Чернівцях у 70–х роках ХІХ століття. 1885 року священиком єзуїтів призначили Симона Тиховського. Перші служби відправляли в маленькій капличці, тим часом кількість парафіян зростала. Міська влада подарувала єзуїтам земельну ділянку для спорудження костьолу — це було місце муштрування солдатів 41–го полку. Проект же замовили директору Чернівецької промислової школи професору Йозефу Ляйцнеру. Кошти на будівництво складалися переважно з пожертвувань місцевих віруючих та високопоставлених осіб, а також пожертвувань віруючих з сусідньої Галичини. Католики з усього світу збирали гроші на будівництво цього храму. Пожертви на храм робили й бідні, і багаті. А тим, хто пожертвував понад 50 крон, на знак подяки дарували маленькі чудотворні образи. Початкову вартість будівлі архітектор Ляйцнер визначив у 160 тис. злат. Щоправда, в кінцевому результаті, разом зі скульптурами, дзвонами, більшим органом, а також резиденцією, що була побудована з тильного боку костьолу, вартість підскочила до 208 тис. злат. 7 червня 1891 року освятили наріжний камінь майбутнього костьолу.

Частина друга

Костьол спорудили у неоготичному стилі, що вирізняло його з–поміж інших видатних чернівецьких будівель, зведених переважно у візантійсько–романському стилі. Професорові Ляйцнеру у спорудженні костьолу допомагали будівельник А. Леопольд, муляр Л. Кукурудз і слюсар Шустер. Автором настінних розписів став художник Каша з Миколаєва, а автором головного вівтаря й амвона – майстер Штуфлесер (Тіроль, Австрія). Віконні вітражі привезли із Гротова (Бєльско-Бяла, Польща), а встановлений у костьолі орган вартістю 5 тисяч флоринів виготовили на заводі Рігера в Едендорфі (Біненбюттель, Німеччина). Весною 1894 року з Едінбурга — з Шотландії доставили три дзвони. Найбільший, вагою у 20 центнерів, назвали «Серце Ісуса». Годинник iз шістдесятиметрового шпиля щогодини сповіщав час на всі чотири сторони. Майже одразу після спорудження святиня надала Чернівцям специфічного європейського шарму.

Частина третя

21-го листопада 1894 року Йозеф Шмідт освятив чернівецьку парафію єзуїтів, а 25-го листопада того ж року львівським архієпископом Северином Моравським була освячена новозбудована святиня. Через рік, 21-го червня 1895 року відбулися торжества з нагоди присвоєння храму імені Пречистого Серця Ісуса. На відзначення цього дня вівтар встановили не у приміщенні, а перед костьолом, а для багатотисячної юрби віруючих відправили службу одразу трьома мовами: польською, руською (українською) та німецькою. Від тоді костьолі «Серце Ісуса» час від часу також проводилося таїнство висвячення католицьких священиків. Натомість обряди хрещення, одруження чи відспівування у костьолі не проводилися, позаяк костьол був ректоральним. Однак у 1941 році, під час окупації Чернівців німецькою й румунською арміями та з початком переслідування євреїв, багато послідовників зірки Давида прийняли католицьке хрещення саме в цьому костьолі.

Частина четверта

Трагедія спіткала храм уже після війни. Адже ще у перший рік радянської влади на Буковині (1940-1941) костьол продовжував працювати, але перебував під пильним наглядом органів НКВД. Після завершення війни, у 1945 році, місцева влада передала цей єзуїтський храм віруючим православного віросповідання, мотивуючи цей крок неможливістю існування у місті одразу двох костьолів. Останню службу, перед остаточним закриттям костьолу, провів отець Казимир Якубовський, у своїй останній проповіді він сказав наступне: «Чорні й страшні хмари зависли над костьолом, і захистити його не зможемо». Віруючі розуміли, що ця божественна католицька літургія є останньою в цьому костьолі й зі слізьми на очах співали «Не залишай нас...». Але не минуло і року після цієї події, як представник державної влади зажадав, щоб тепер вже і православний священик віддав йому ключі від костьолу. Якийсь час костьол стояв пусткою.

Частина п᾽ята

Зникло чимало з церковного начиння, скульптур святих, не стало дзвонів, годинникового механізму, найкрасивіший орган Східної Європи канув у Лету. Втрачена й каплиця Святого Антонія. Вже після війни облаштував собі в ній майстерню швець Мошко. Та біда, що в будівлі навпроти розмістилося КДБ (нині там приміщення СБУ). Однієї ночі каплиця загадково спалахнула — до ранку лишилася купа попелу. Вхід до каплиці замурували. 1950 року закрили і кляштор. У ніч з 13 на 14 січня 1950 року з території біля костьолу прибрали Матір Божу, відому «Пієту». Тільки у 1980–х роках те, що залишалося десь у підвалах та на горищі костьолу, потрапило до краєзнавчого музею. Згодом костьол вирішили переобладнати під архів. За допомогою двох залізобетонних перекриттів утворилося три поверхи. Під час будівництва стін частково знищили колони, розбили вітражі — вціліли тільки на третьому поверсі, де містився читальний зал. Головний вівтар став кабінетом директора...

Шоста частина

Приховують стіни костьолу ще одну страшну таємницю, яку нащадкам доведеться розкрити. Під час Першої світової війни на теренах Буковини точилися криваві бої. Зазвичай загиблих ховали на полі бою. Ченці та парафіяни костьолу Найсвятішого Серця Ісуса перепоховали у 1930–х роках ліворуч костьолу польських вояків. Поховання у підвалі костелу. Уперше поховання у цьому храмі було виявлено 1952 року, тоді костел вже був недіючим. Та в 1950–х вони зникли. Куди зникли могили польських вояків невідомо. До того двері у підвальне приміщення храму були зачинені, а саме місце було захаращене. Парафіяни костелу Найсвятіщого Серця Ісуса кажуть, вперше змогли побачити ці поховання кілька років тому, коли храм повернули вірним. з’явилася таблиця з написом: «Тут поховані 60 польських солдатів, загиблих у війну 1914—1917 рр.». Більшість істориків сумніваються, що в підвалах є останки вояків. Радянська влада ніколи не виявляла особливої поваги до загиблих. Тож, найочевидніше, могили просто зрівняли із землею, таблицю ж почепили, щоби не дратувати місцеве населення черговим актом вандалізму.

Сьома частина

Тільки в роки незалежності було прийняте рішення повернути культову споруду релігійній громаді міста. З поверненням костелу громаді зволікали 10 років і тепер треба все починати все від самого початку. Бо сьогодні інвесторів як таких немає. До 2000 року були спонсори, були інвестори, які хотіли цим займатися, були виділені кошти, отож, якби ще в 2000 році повернули вірянам будівлю, то храм би сьогодні вже працював. Лише за приблизними підрахунками, для відновлення храму знадобиться близько чотирьох мільйонів доларів. На реставрацію костелу, нині напевно, потрібно буде більше часу, ніж на його будівництво. Тоді, коли будували костел, гроші збирали з усього світу. Вочевидь, доведеться так само робити й зараз. Релігійна громада і сьогодні шукає і збирає гроші по цілому світу. І сподівається, що їм вдасться відродити Костел Пречистого Серця Ісуса.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.