Взяти участь
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень 2.0».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

«Греки Північного Приазов’я в Мелітопольській наступальній операції»

Курс:«Протидія шкільному насильству»
Черниш Олена Степанівна
72 години
2700 грн
390 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №US360567
За публікацію цієї методичної розробки Мацука Анатолій Спиридонович отримав(ла) свідоцтво №US360567
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Міністерство освіти і науки України

Державний вищій навчальний заклад

«Маріупольський будівельний коледж»

Всеукраїнська наукова конференція

для творчої молоді «Перспектива 2017»

                                                                          

«Греки Північного Приазов’я в Мелітопольській наступальній операції»

                                      Роботу виконала:

                                        Красозова Анастасія

Віталіївна

                                          учениця 11-го класу

                                                              Мангушської загальноосвітньої

                                          школи IIII ступенів №2

                                           Керівник роботи:

                                     Мацука Анатолій

                               Спиридонович

                                   учитель історії

                                                                      Мангушської ЗОШ I - III ст. №2

                                                

Мангуш 2017 р.

Тези

Назва роботи: «Греки Північного Приазов’я в Мелітопольській наступальній операції».

Автор: Красозова Анастасія Віталіївна

Територіальне відділення: Мангушське районне

Навчальний заклад: Мангушська загальноосвітня школа I-III ступенів №2

Клас: 11 клас

Найменування населеного пункту: смт. Мангуш.

Керівник роботи: Мацука Анатолій Спиридонович, вчитель історії.

       Головним завданням роботи «Греки Північного Приазов’я у Мелітопольській наступальній операції» є пошук очевидців боїв на річці Молочній у вересні - листопаді 1943 року, їх нащадків. Запис спогадів, робота з джерелами, періодичною пресою, дослідження публікацій - це склало основу, фундамент роботи. Тому основна мета дослідження - якомога більше висвітлити бойовий шлях земляків, жителів селища Мангуш та інших сіл району, покласти початок створенню роботи з вивчення подвигу призовників грецькіх сіл, покликаних на захист Батьківщини; зібрати, в одній роботі, розрізнені публікації, факти, спогади, пов'язані з участю мешканців району у Другій світовій війні, зокрема у боях на річці Молочній. Нас цікавлять питання – чому мешканців району, і не тільки нашого, практично зараз після визволення, ненавчених або з мінімальною підготовкою направили на штурм німецьких укріплень? Чому для багатьох з них бракувало зброї, військового одягу? Для реалізації цих наукових завдань були використані різноманітні методи дослідження: ознайомлення з необхідною літературою, аналіз опублікованих архівних матеріалів, історичний пошук, метод «усної історії». Перш за все, інформація, що стосується призовників, мешканців Мангушського району, і не тільки греків.

Автор піднімає найгостріші, серйозні питання: як і чому молоді, ненавчені призовники, багато з яких і гвинтівки не бачили, потрапили без підготовки в саме горнило важких боїв, зламуючи неприступну, з точки зору німецьких інженерів, оборонну лінію «Вотан»; як проходила мобілізація новобранців та з якого віку; якими були населені пункти Мангушського району напередодні визволення від загарбників.

        

Зміст

Вступ………………………………………………………………5

Розділ 1. Наукова розробка теми та джерельна база роботи…..8

Розділ 2. Мелітопольська наступальна операція……………….10

Розділ 3. Участь мешканців Мангушського району у боях

на річці Молочна ……………………………………..21

Висновки…………………………………………………………..36

Список використаних джерел та літератури……………………39

Додатки……………………………………………………………43

ВСТУП

Актуальність теми. Питання участі греків Північного Приазов’я у подіях Другої світової війни до нашого часу хвилюють громадськість нашого краю, їх рідних і близьких. Воно посідає надзвичайно важливе місце в патріотичному вихованні молоді. Серед битв Другої світової війни, учасниками яких були наші земляки, особливе місце посідає Мелітопольська наступальна операція – одна з найбільш кровопролитних битв 1943 р. Вона відіграла важливу роль у наступальних діях радянських військ того часу і відзначилася величезними людськими втратами радянських бійців. Це відчули на собі всі населені пункти Північного Приазов’я, велика кількість мешканців яких була призвана до Червоної Армії відразу після визволення. 

Практично відсутня в науковій або краєзнавчій літературі інформація про призовників, буквально відірваних від рідного дому і майже без підготовки спрямованих на передову. Тема роботи недостатньо розглянута істориками-фахівцями, отже, вона потребує подальшого вивчення із використанням вже сучасних підходів до аналізу цієї події.

Об’єкт дослідженняМелітопольська наступальна операція

Предмет дослідження – участь греків-призовників у боях на р. Молочній.

Хронологічні межі роботи охоплюють вересень - листопад 1943 року. Нижня межа обумовлена початком мобілізації новобранців, а верхня – завершенням Мелітопольської операції та зняттям більшості греків з фронту. для відправки до Гур’єва (Казахстан) на будівництво нафтоперегінного заводу.

Територіальні межі роботи окреслюються сучасними Мангушським та Мелітопольським районами.

Мета дослідження - всебічно висвітлити участь греків Північного Приазов’я у мелітопольській наступальній операції. Поставлена мета може бути досягнута шляхом вирішення наступних дослідницьких завдань:

  • проаналізувати стан наукової розробки теми;

  • вивчити джерельну базу;

  • дослідити загальний хід Мелітопольської наступальної операції, співвідношення сил сторін;

  • розглянути участь в боях на річці Молочній греків-призовників Мангушського району.

Методологічну основу дослідження становлять: хронологічний метод, метод комплексного аналізу, метод «усної історії». Хронологічний метод дозволив встановити чітку хронологію подій в Мангушському районі на широкому тлі того, що відбувалось напередодні проведення Мелітопольської операції Червоної Армії. Метод комплексного аналізу дозволив залучити до дослідження відомості писемних джерел та літератури, здійснити їх комплексне критичне опрацювання та узагальнення. Метод «усної історії» дає змогу проводити збір історичного матеріалу при особистому контакті з родичами учасників бойових дій.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше створена дослідницька робота на основі фактичних свідчень очевидців і учасників штурму лінії оборони німецьких військ «Вотан», яких майже не залишилося серед живих. У роботі використані усні джерела, застосована сучасна методика їх обробки.

Практичне значення роботи – результати дослідження можуть надати допомогу учням при вивченні теми «Наш край в роки Другої світової війни» (мається на увазі Мангушський район), при проведенні класних виховних годин, тематичних вечорів, лінійок пам’яті; матеріали роботи можна використовувати при написанні рефератів, повідомлень, для презентації, в професійній діяльності, а також для урочистих заходів, присвячених визволенню нашого району від німецьких загарбників. Зараз відчувається безпосередня практична потреба суспільства у дослідженні саме цієї теми, адже ставлення до свого солдату, а й в цілому до власного народу як до використаного матеріалу і потенційного ворога було характерною рисою радянської влади.

Структура наукової роботи обумовлена метою та поставленими дослідницькими завданнями. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Робота викладена на сторінках 4 - 38.

РОЗДІЛ 1.НАУКОВА РОЗРОБКА ТЕМИ

ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА РОБОТИ.

Про Другу світову війну написано сотні книг, досліджень, монографій, а інтерес до неї не зменшується. Займаючись історією свого краю, селища, вивчаючи новітню історію Мангуша, Ялти, Урзуфа, ми прийшли до висновку: про героїв – визволителів селища, про моряків – десантників написано багато літератури. Детально досліджуються життєвий і бойовий шлях І.Мурзи, К.Ольшанського, В.Котанова, Ю.Богдана, але досить уривчасті відомості про простих солдатів, жителів нашого району, призваних на фронт… Зрідка друкуються матеріали в періодичній пресі, але єдиного, цілісного дослідження про військові подвиги десятків невідомих земляків, більшість яких загинуло на річці Молочній восени 1943 року, - цього немає.

Про Мелітопольську наступальну операцію написано, як не дивно, дуже мало. Ми не порівнюємо за значимістю і чисельності військ цю операцію з іншими битвами Червоної Армії, але все є по Сталінградській битві, Курської, ряду інших битв аж до взяття Берліна, а ось Мелітопольська наступальна операція, що тривала 40 днів, оточена якоюсь непробивною таємницею і зберігає безліч нерозкритих сторінок. В радянській історіографії

перевага віддавалася патріотизму, героїзму, але про чоловіків, призваних з нещодавно звільнених територій, які у «чорних світках», без зброї, йшли в бій, про це свідчень немає.

Книга «Греки СРСР у Великій Вітчизняній війні» містить історико-документальні нариси про сотні греків, що пішли на фронт, також наводяться їх біографії, військові подвиги, витяги з нагородних листів. Укладачі А. Холін та Д. Хачук знайшли, обробили і зібрали воєдино різноманітний матеріал про греків України: солдат, партизанів, підпільників, працівників тилу, - які разом з іншими народами перемогли нацизм. Авторами виконана кропітлива робота по збору фактичного материалу, що стало допомогою при написанні роботи. Однак слід зазначити, що робота дещо однобока, бо автори досліджують подвиги греків Стили, Малоянісолі, Керменчика, Чердаклі, інших грецьких сіл, проте ні словом не обмовилися про греків нашого району – жителів Урзуфа, Ялти, Мангуша [14].

Серед сучасних істориків дослідженням питань участі призовників, мобілізованих з Мангушського району восени 1943 року, слід відзначити роботу А.С.Мацуки «Греки Першотравневого району в боях на річці Молочній». Автор призводить десятки свідоцтв очевидців боїв, спогади родичів ветеранів, аналізує причини величезних втрат серед радянських військ [18].

Відомий Мелітопольський краєзнавець Б.Д.Михайлов у роботі «Війна народна» дуже цікаво розповідає про бої на Мелітопольщині, штурм лінії «Вотан», описує подвиги солдатів і підпільників, але дуже обережно, поверхнево згадує про призовників з визволених районів [10].

На основі матеріалів Державного архіву Донецької області, Донецького обласного краєзнавчого музею написана книга «Донеччина в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945. Відомі і невідомі сторінки історії». Використовуються факти, відомі авторам і підтверджені документами вітчизняних і зарубіжних архівів, в тому числі німецьких, роботи вчених, колосальний історичний матеріал на основі документів музеїв бойової слави. Цікаво, що автори не дають оцінку подіям, військовим, державним чи партійним керівникам періоду війни, а на основі документальних матеріалів розповідають про те, що відбувалось на території Донецької області в 1941 – 1945 роках, про умови життя сотень тисяч наших земляків, що стали заручниками жорстокої війни, але при цьому практично немає даних про участь призовників Донецької області в Мелітопольській операції [13].

Цікавий матеріал приводиться у роботі А.Ісаєва «Освобождение.1943», але про мобілізованих мешканців Сталінської та частково Запорізької областей свідоцтв не має. Як їх і не було. Основним недоліком в вищевказаних роботах є відступ авторів від ретельного вивчення документальних джерел та показ питань підготовки, ходу і завершення бойових дій в операції по свіжій пам'яті. Також відсутня інформація про мобілізацію місцевого населення (маються на увазі чоловіки призовного віку) та втрати радянських військ. [12].

В основу роботи «Греки Північного Приазов’я у Мелітопольській операції» покладено метод «усної історії», коли збір історичного материалу проводиться при особистому контакті з родичами учасників бойових дій, використовуються спогади родичів ветеранів, записані внуками й правнуками. Використано також уривки листів з фронту, фотографії, збережені у приватних осіб, багато з яких раніше не публікувалися. Ми звертали увагу на фактичний матеріал, що міститься в періодичній пресі. Як правило, це спогади очевидців, учасників бойових дій, більшості з яких вже немає в живих.

Серед джерел в першу чергу слід відзначити Книгу Пам’яті України, де на основі архівів, даних Міністерства оборони, спогадів очевидців та учасників подій увічнені імена фронтовиків, партизанів і підпільників Другої світової війні 1941 – 1945 рр. Основу книги складають поіменні списки на вже померлих і нині живих учасників бойових дій у війні 1941 – 1945 років [3].

Важливим джерелом при написанні роботи є Книга обліку призовників Першотравневого райвійськкомату, де записані прізвища та рік народження новобранців, мобілізованих на фронт восени 1943 року [2].

Листи з фронту – ще одно джерело, з якого ми дізнаємось про відчуття, думки, надії новобранців, призваних в діючу армію [4].

Також слід відзначити Журнал бойових дій 221-ї Маріупольської стрілецької дивізії, де наводяться цифри втрат солдатів під час бойових дій частини[5]. Більшість призовників були зараховані саме до складу 221 та 118 стрілецьких дивізій. Гадаємо, багато командирів, побоюючись покарання за величезні втрати, занижували їх розмір або навіть не доносили про них у вищі штаби, стандартно повідомляючи, що розміри втрат уточнюються.

В процесі роботи над темою ми зверталися до статистичного дослідження Г.Ф.Кривошеєва «Россия и СССР в войнах XX века. Потери Вооружённых Сил», де авторський колектив призводить кількість втрат Радянської Армії в контексті загальної військово-політичної обстановки і конкретних операцій. Зокрема, безповоротні втрати Червоної Армії під час Мелітопольської операції склали 60980 тис. чоловік з 26.09 по 20.12.1943 р [6]. До речі, ми ще повернемось до кількості втрат…

При написанні роботи була використана «Книга пам’яті села Богатир» (під редакцією Н.Ф.Мазаевой), де поряд з відновленими прізвищами солдатів, похованих у районі тракторного двору села Родіоновка, наводяться жахливі, правдиві спогади солдатів про бої на річці Молочній [7].

Серед джерел особливого походження маємо спогади Представника Ставки ВГК, Маршала СРСР А.Н.Василевського «Дело всей жизни», де автор розкриває попередню підготовку, сили і засоби наступу та напрямок ударів, вказує додатково про наступ 30 вересня... Якщо про втрати противника інформація є, то про свої втрати – ні слова [8]. У мемуарах колишнього начальника штабу Південного фронту маршала С.С.Бірюзова «Когда гремят пушки» Мелітопольської операції присвячена сьома глава - «Бои на реке Молочной». Автор більш детально описує оборонні можливості, інженерне обладнання лінії оборони «Вотан», підготовку до прориву, прорив, мало результативний успіх на головному напрямку, успіх і його розвиток на Мелітопольському напрямку [9]. Але жодного слова про новобранців з визволенних районів, яких би готували до бою.

Треба відзначити документальний нарис «Мелитопольская наступательная операция. 1943 год » А.Д.Лінчука [11] та спогади А.Х.Юхимчука «Река Миус-Перекоп. 1943-1944». Більш повно на підставі архівних документів ЦАМО і доповнена цифровими даними «Мелитопольская наступательная операция (в цифрах)» В.І.Казанцева, чого раніше ніхто не робив [15-16].

Автори на основі матеріалів, взятих з архівних документів ЦАМО, та спогадів учасників боїв на річці Молочній, підготували дуже пізнавальні роботи, але про місцеве поповнення не пишуть. Втрати своїх військ автори також обходить мовчанням.

Цікавий, на наш погляд, краєзнавчий матеріал надається в книзі жителя с.Мангуш А.Г.Шурди «Проходишь мимо обелиска, замедли шаг, остановись…». Тут автор дає опис історії всіх пам’ятників Мангушського району, починаючи з історичних подій, що передували їх виникненню і спорудженню. Автор наводить кількість похованих бійців та командирів у братських могилах Першотравневого району відповідно до останніх дослідницьких даних, посилаючись на збірку В. А. Аденюка «Пам'ять на віки». Це не художній твір, а специфічне, глибоке дослідження історії району через опис пам'ятників бойової слави [17].

  Література, джерела, періодична преса та зустрічі з родичами ветеранів допомогли нам простежити участь призовників місцевого населення у боях на річці Молочній, зрозуміти трагічні долі уродженців Мангушського району, у тому числі Приазовських греків. Однак, слід зазначити, що дуже багато в досліджуваному питанні залишається відкритим, тому ми тільки починаємо пошук невідомих героїв Другої світової війни.

Проаналізував джерела та літературу (до речі, їх дуже мало) щодо Мелітопольської наступальної операції радянських військ, та головне, участі в ній новобранців, ми прийшли до висновку:

а) доволі рідко друкуються матеріали, присвячені цій події, в періодичній пресі;

б) немає єдиного, цілісного дослідження про військові подвиги сотень невідомих солдат, без достатньої підготовки кинутих на штурм німецьких укріплень;

в) не систематизовані спогади місцевого населення про події у населених пунктах Мангушського району напередодні Мелітопольської операції.

РОЗДІЛ 2. МЕЛІТОПОЛЬСЬКА

НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ.

З 26-го вересня 1943 року розпочинається Мелітопольська наступальна операція, в ході якої військам Червоної Армії було необхідно прорвати кордон оборони, створений противником уздовж річки Молочна. Тут німцями була побудована оборонна лінія «Вотан», де німецьке командування планувало зупинити наступ радянських військ. Оборона ворожих військ починалася в районі Василівки-Токмаку-Молочанську, на так званих «Молочанських висотах». Далі опускалася на південь протягом 150-ти кілометрів, включаючи Молочний лиман, закінчуючись на березі Азовського моря. Рельєф місцевості, правий берег річки Молочної, висотою до 30-ти метрів і більше, сприяв німцям, будучи природною перешкодою і даючи можливість спостереження на значну глибину розташування радянських військ.

«Оборона німців на р. Молочної складалася з суцільного протитанкового рову, що переходить місцями в ескарпи. За ровом йшла система споруд польового типу: окопи, кулеметні майданчики, вогневі позиції для мінометів і протитанкових рушниць, бліндажі, дзоти і бронеколпаки. На відстані приблизно кілометра від першої лінії оборони проходила друга лінія, побудована за тим же принципом і посилена дротяними загородженнями і мінними полями. Пристосовувалися для оборони кам'яні будинки, підвали, висотки і пагорби. Про те, яке значення надавало німецьке командування цьому рубежу, свідчить приїзд до Запоріжжя Гітлера, який особисто ознайомився з планами своїх інженерів »[10].

Утримати Мелітополь, який був «воротами до Криму» і єдиною сухопутною артерією між кримським угрупуванням і військами південної групи німецької армії - таке завдання ставило перед собою командування вермахту. Німці розуміли, що з проривом лінії «Вотан» на річці Молочній їх фронт збільшиться в два рази, а також виникає можливість розгрому за частинами. Оборону на Молочній зайняли війська 6 німецької армії за командуванням генерала-полковника Холлідта «рис.3.18». Крім того, німці перекинули частину сил зі складу 17 армії, маючи всього до 15 німецьких і 1 румунську дивізію. Чисельність особового складу німецьких військ до початку операції досягла 70 000 солдатів і офіцерів. Уздовж лінії оборони німцями було зосереджено 3 930 кулеметів, 445 протитанкових гармат, 665 польових гармат, 190 танків і артилерійських установок. Основні сили артилерії були зосереджені поблизу Василівки, Пришиба і в районі м. Мелітополя «рис.3.17». Особливе угруповання танків перебувало на Михайлівському напрямку. Так, 13-а танкова дивізія розташовувалася групами по 10-20 машин в районі Зеленого Гаю, Андребурга, Гохштата, Пришиба (проти Молочанських висот)[11]. В районі Мелітополя перебувало всього лише кілька танків. Після поразки в Донбасі фашисти спішно відступили на підготовлені позиції на Молочної. На своєму шляху гітлерівці підривали мости, мінували дороги, розкидали іграшки-міни, призначені для дітей, спалювали житлові будинки, знищували або виганяли на захід місцевих жителів.

Відповідно до планів Ставки Верховного Головнокомандування, головний удар по обороні німецьких військ на Молочній наносився силами Південного фронту під командуванням генерала армії Ф.І.Толбухіна «рис.3.19» від Токмака - Молочанська в сторону села Михайлівки силами 5-ї ударної, 44-ї і 2-ю гвардійською арміями, а 28 і 51 армії, що знаходилися у другому ешелоні, повинні були здійснити допоміжний удар; наступаючим військам додавалися 11-й, 19-й, 20-й танкові корпуси, 2-й і 4-й гвардійські кавалерійські корпуси. Крім того, 8-ма повітряна армія і війська протиповітряної оборони «рис.3.18».

Всього в Мелітопольській операції передбачалась участь 524 724 солдат і офіцерів, а це майже в 7,5 рази більше, ніж у німців (в ході бойових дій німецьке командування збільшило чисельність особового складу до 210 тисяч чоловік, тим самим скоротилося співвідношення в 2,5 рази ). Перевага в танках і САУ також вражала - 667 машин. Війська мали 10 924 кулемета, 2 878 мінометів, 2 478 польових знарядь, 744 зенітних установок, 270 бойових реактивних установок «табл.2.1».

Аналіз співвідношення чисельності військ і озброєнь німецьких військ і Червоної Армії дозволяє зробити висновок - за всіма видами технічних засобів наступаючи радянські війська набагато перевершували супротивника. Інша справа, як використовували потужне озброєння наші полководці, як зуміли ним розпорядитися.

Фактично початком Мелітопольської наступальної операції слід вважати постріл сигнальної ракети, випущеної командиром 118-ї стрілецької дивізії Ф.Г. Добровольським на початку штурму укріплених вузлів лінії «Вотан»

«рис.2.1»

На підставі Наказу Ставки ВГК № 089 від 09.02.1942-го року діюча армія отримала право самостійно поповнювати свої ряди. Проводилась мобілізація звільнених німцями радянських військовополонених і солдатів, які потрапили в оточення і які пережили німецьку окупацію. Мобілізації підлягали також чоловіки від 17 до 50-ти років, що раніше не призивалися до лав Червоної Армії. Передбачався 15-ти денний термін їх навчання.

Насправді армія, на рівні дивізій і полків, звільнивши населений пункт від ворога, здійснювала неконтрольовану, тотальну мобілізацію населення, що призвело, на наш погляд, до трагічних демографічних наслідків для України. Покликане в армію місцеве поповнення практично відразу, без належного навчання і часто без зброї, йшло в бій, тому що серед солдатів і офіцерів існувало презирливе ставлення до тих, хто «відсиджувався під час війни в окупації, прислужувався і запобігав перед німцем, поки ми воювали...». Виходячи з цього, цивільне населення в районах, окупованих німецькою армією в 1941 - 1942-х роках, неофіційно вважалося винними перед Батьківщиною і повинно було спокутувати свою провину. Мабуть, головною провиною було те, що вижили в роки окупації. Слід зазначити, що в роки війни діяла схема - сьогодні мобілізований, завтра в бій, а там розберемося. (Гадаємо, така схема в колишньому СРСР діяла завжди, з 1917 року). Для переважної більшості призовників «там» не існувало. В основному такі мобілізовані гинули у першому бою, не ставши і навіть не відчувши себе солдатами.

Ще в 1939 році існував чорний список тих, хто, згідно з директивою наркома оборони «Про терміни і порядок призову в РККА в 1939 році», не підлягали призову в Робітничо-Селянську Червону Армію. У цій директиві було вказано, що до категорії осіб, яких з політико-моральних міркувань не слід закликати до лав збройних сил, а зараховувати лише в запас другої категорії, необхідно відносити: призовників, які вчинили тяжкі злочини перед Батьківщиною і є соціально-небезпечними; а також японців, китайців, корейців за національністю, що проживають в Ленінграді, Ленінградської, Мурманської, Калінінської, Смоленської, Гомельської, Мінської, Вінницькій, Київській, Чернігівській, Миколаївській, Одеській, Читинської, Іркутській і Далекосхідних областях, Єврейській, Бурят-монгольської і Молдавської АРСР: фінів, поляків, німців, латишів, естонців, литовців, болгар, греків, турок (за національністю).

Призовників вище перелічених національностей, які проживають в інших регіонах, з якихось причин закликати в РККА дозволялося, але пропонувалося направляти їх тільки в піхотні частини внутрішніх округів. Зауважимо, що директива, як вище зазначено, існувала з 1939 року, але к 1943-му стан речей суттєво змінився. Наступаюча армія зазнала величезних втрат серед регулярних військ, наприклад, при звільненні Донбасу загинуло близько 70-ти тисяч осіб [6], а це понад чотирьох дивізій повного складу. Сотні тисяч поранених - а це знову ж брак бійців в частинах і з'єднаннях. Крім того, керівництво наступаючої Червоної Армії планувало без підготовки, що називається «з коліс», захопити зміцнення німецьких військ на Молочній, не дати їм отямитися після Донбасу [8]. Тому тепер призивають всіх, незважаючи на національність та моральні устої. Вони йшли в бій першими і мало ймовірності, що виживуть.

«Протягом 14 вересня радянські війська, що наступають уздовж узбережжя Азовського моря, просунулися вперед до 15-ти кілометрів і зайняли понад 20 -ть населених пунктів, в тому числі районні центри Сталінської області - Володарське, Мангуш та великі населені пункти - Ялта, Мелекіно, Білосарайка ... » - це офіційне джерело - Радінформбюро[1].

Після звільнення в населених пунктах починала працювати мобілізаційна мережа військових комісаріатів та армійської мобілізації. Так, вже 15.09.1943, на наступний день після звільнення Мангуша, призивається один; 16.09.1943 - четверо, а 17.09.1943 - вже 19 записів у книзі обліку призовників Мангушського РВК. Тільки за перші десять днів в 118-ту стрілецьку дивізію направляється 6, в 347-ю дивізію - 38; 248-ю - 71; 416-ту стрілецьку дивізію - 34 призовника Мангушський району [2].

     Як бачимо, більшість греків, які компактно проживали в Приазов'ї, були призвані до лав Червоної Армії у вересні 1943 року, відразу після звільнення. Кого ж мобілізували? «Призовники були, перш за все, молоді люди, які за два з невеликим роки окупації досягли призовного віку і уникли вивезення до Німеччини на примусові роботи. Багатьом з них ледь виповнилося 18 років. Потім військовозобов'язані, не мобілізовані в армію внаслідок стрімкого наближення німців. Були й такі, кому вдалося втекти з оточення або фашистського полону і повернутися додому, ховаючись від окупантів» [18, с.9-10]. Часу на їх навчання не тільки не вистачало, його фактично не було, враховуючи що «…Ставка вимагала від нас прорвати німецьку оборону на річці Молочній з ходу, завдаючи головного удару на північ від Мелітополя. Ця вимога цілком збігалося з нашими намірами. Однак здійснити його не вдалося » - напише пізніше в спогадах С.С.Бірюзов, начальник штабу Південного фронту[9].

Однак не слід думати, що усіх новобранців відразу залучили до бойових дій - багатьох вчили тактиці ведення бою в умовах, максимально наближених до бойових, стрільбі з міномета, обкопуватися, повзати по-пластунськи... Підтвердження знаходимо в листах з фронту Л.Котенджи [4], спогадах В. Кіора [18], мемуарах командирів бойових частин [14,15]. З молодим, новим поповненням, покликаним в армію з звільнених районів Донецької, частково Запорізької областей, проводилися заняття здебільшого політичні, набагато меншим було навчання реальному бою. Наприклад, «в одній тільки 216-ї стрілецької дивізії 51-ї армії за шість днів до настання з бійцями нового поповнення було проведено 270 бесід на різні теми: про військовій присязі, про військову дисципліну, про бойові традиції дивізії та інші ...» [11, с.76]. Слід зазначити, що 51-я армія мала перепочинок в боях шість днів, перебуваючи в резерві Південно-Західного фронту. Більше, ніж інші армії, вона мала можливості готувати нове поповнення до бойових умов. Новобранців кинули в лоб, без підготовки, на складну ділянку фронту - заздалегідь підготовлену німцями оборонну лінію «Вотан» під Мелітополем Запорізької області, більш відому як річка Молочна. Її західні берега штурмували не тільки солдати регулярної армії, але і мобілізовані хлопчаки і літні люди з звільнених областей, в тому числі з Приазов'я. Йшли в атаку часто без обмундирування, в домашньому одязі, багато беззбройних, коли одна гвинтівка на двох-трьох. Решті - гранати, саперні лопатки, і інше, що під руку потрапить, - згадували учасники боїв [18, с.30,32,45,47,49,55,56]. Зброю добудете в бою. Їх сотнями косили німці з кулеметів і мінометів. Деякі навіть не встигали дістатися до самої річки, багато гинули під час переправи, судячи по записах в повідомленнях про смерть - «Загинув. Місце загибелі - річка Молочна ». І про все це майже нічого не пишеться в книгах про війну.

У битві за місто Мелітополь, при переправі через річку Молочна, загинуло більше 20% особового складу призовників - греків Приазов'я. Після звільнення міста Києва, і після Мелітопольської операції, багато призовників - греків були зняті з передових позицій і здебільшого спрямовані в листопаді 1943-го року в м. Гур'єв Казахської РСР на побудову нафтопереробного заводу. Фронтовиків, бойових солдат, нагороджених за хоробрість медалями та орденами, хто дивився не раз смерті в очі - посадили за колючий дріт, в табори для ув'язнених, звідки багато хто не повернулися додому, не винесли жахливих умов табору. Читаємо в Книзі Пам'яті України: «Джансиз Єгор Данилович, с. Мангуш. Рядовий. Помер від ран 34.04.44. Похований в м. Гур'єв, Казахстан; Котлубей Федір Степанович, 1926, с. Урзуф. 547 стройколонна. Помер від ран 08.06.44. Похований в м. Гур'єв, Казахстан; Мурза Павло Григорович, 1925, с. Мангуш. Рядовий. Помер від ран в травні 1944. Похований в м. Гур'єв, Казахстан; Папаценко Пантелей Семенович, 1893, с. Ялта. Рядовий. Помер від ран 24.02.44. Похований в м. Гур'єв, Казахстан... »[3, с.340,362,374,380]. З іншого боку, слід зауважити, багато греків погано знали російську мову, не служили в армії до війни, отже, не до кінця розуміючи команди, губилися в атаці, підставляли себе під кулі, що призводило до великих втрат у боях. Та ще були в окупації, тобто не відповідали морально-політичним устоям. А з огляду на потребу в робочій силі при будівництві промислових об'єктів, їх і направляли в трудову армію.

Але не всіх греків вдалося зняти з фронту. Багато з них продовжували воювати, дійшли до Берліна і Праги, мали подяки командування, заслужені нагороди та переможцями повернулися додому - як, наприклад, жителі Урзуфа Л.С.Караберов, С.І.Кудакоцев, Д.І.Кутана, Н.І .Пижов ...

Висновок – місцевих мешканців, греків, призивали до Червоної Армії якось безсистемно, так би мовити, неохоче, тому що вони не відповідали політико-моральним якостям, як їх уявляли собі керівники Радянського Союзу. Дивно, але після 1943-го року цей погляд істотно змінився, адже тепер вони йшли у перших лавах наступаючих військ і гинули тисячами. Ставлення до свого солдату, а й в цілому до власного народу як до видаткового матеріалу і потенційного ворога було характерною рисою радянської влади. Маршали і генерали, незважаючи на численні втрати, кидали на кулемети та гармати противника, на його мінні поля і дротяні загородження свої батальйони. «Ми за ціною не постоїмо!». Так, війна спише все. У який би шляхетний одяг не був одягнений цей лозунг, він завжди буде свідчити про нелюдськості режимів, що кидають свої народи в безодні воєн, знищуючи своє населення. Потрапивши на фронт, багато хто зрозуміли, що війна - це не захоплююча пригода, де доблесні подвиги, ордена, слава і пошана. Війна - це кривава бійня, масова різанина. Ті, кому пощастило, залишилися живі, а кому ні - загинули, покалічені або вважаються зниклими без вести.

РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ МЕШКАНЦІВ

МАНГУШСЬКОГО РАЙОНУ У БОЯХ

НА РІЧЦІ МОЛОЧНІЙ

До тих днів, коли всю правду про війну стало можливо говорити відкрито, дожили одиниці безпосередніх учасників тих страшних подій, які принесли горе в тисячі сімей Приазов'я. Ми приводимо в оригіналі розповіді ветеранів, очевидців того, як виглядали села району після звільнення, як проходила мобілізація та яким був наш край напередодні боїв на річці Молочній.

     Відступаючи, румунські частини, які несли вартову службу в окупованих селах району, спільно зі спецкомандами німецьких військ, виганяли місцевих жителів у поле, а дома спалювали. Німці використовували так звану «тактику випаленої землі», вивозячи, підриваючи, спалюючи, знищуючи все, що могло принести користь наступаючим військам Червоної Армії. Вищому керівництву військ СС і поліції на Україні пропонувалося «... добитися того, щоб при відході з районів України не залишалося жодної людини, жодної голови худоби, жодного центнера зерна, жодної рейки, та щоб не залишився в цілості жоден будинок, жодна шахта..., щоб не залишилося жодного колодязя. Противник повинен знайти дійсно тотальну спалену і зруйновану країну », «мал.3.1» [10, с.38].

      Потрібно відзначити, це в більшості випадків вдавалося здійснити окупаційній владі, що підтверджують спогади очевидців - «... Коли німець з палаючим факелом в руках підійшов до будинку, щоб спалити його, Сара Миколаївна Каракуркчі взяла маленьку племінницю на руки і встала перед ним на коліна. Тоді той махнув рукою і пішов далі. А будинок поруч був спалений » [19].

Про схожий випадок нам розповіла ветеран праці В.В.Тосхопаран: «по вулиці Первомайській (сел. Мангуш, сучасна вулиця Морських Десантників) жила багатодітна сім'я Тельбізових. У них було дев'ять дітей, і коли німці підійшли з палаючим факелом до дому, то мати вивела дітей на подвір'я і почала просити не підпалювати будинок, німці його не чіпали, але поруч спалили все » [20].

«Німці нас вигнали з села, вони дуже злі були, часто стріляли вгору. Ми запрягли корову в тачку, щось взяли з речей і пішли, і так десятки людей - хто пішком, хто з тачкою або як ми, з коровою. Крик, сльози, корови мукають ... По дорозі нас обстріляли наші літаки, кукурудзники, німці, які йшли за нами, розбіглися, а ми вирішили повертатися додому. Через пару днів ми прийшли в своє село, майже всі будинки згоріли, всюди розруха, багато бездомних кішок і собак. Ми на нічліг влаштувалися в руїнах », - так описує події А.А.Поляков «мал.3.2», 1938-го року народження [21].

Ймовірно, що серед окупантів, особливо простих солдат, траплялися цілком пристойні люди, адже багато хто теж мали дітей, батьків, будинки і нудьгували по далекій батьківщині, їх серця ще не огрубіли, не зачерствіли за роки війни. Цікаво порівняти поведінку німецьких солдат на початку війни, які 8 жовтня 1941 року вступили в селище, і як поводилася окупаційна влада у вересні 1943-го, відступаючи.

    Ветеран війни В.Г.Возіанова «рис.3.3» нам розповіла: «числа 8 - 9-го жовтня 1941 року німці увійшли до села. Кілька солдат попрямували до нас у двір. Мама в цей час була на городі, намагаючись перенести важкий мішок, вже не пам'ятаю з чим. Так один солдат підійшов і почав їй допомагати. А інший показав на мою ногу. Адже ми босими ходили, у мене був нарив на пальці, ось німець і дав мені мазь. Я добре запам'ятала, це вже потім, коли наші наступали, німці стали злими, підозрілими, в кожному бачили ворога...» [22].

К.Л.Караберова «рис.3.4», якій у вересні 1943 року було майже 17 років, згадувала, - «румуни, особливо німці, в ці дні були дуже озлоблені. Вони говорили – «рус йде». Нас, всіх жителів Урзуфа, вигнали в поле, не дозволяючи нічого брати, і, по-моєму, у перших числах вересня село запалало. Ми пішли досить далеко, але видно було заграву. Горіли чотири млини на західній стороні. Вигоріло все село, крім двох вулиць, мабуть дуже поспішали німці, побоюючись потрапити в оточення. Недоторканою залишилася церква, а ось елеватор, «Заготзерно» (пункт заготівлі зерна) були спалені » [23].

     «Кілька десятків жителів Мангушу, вигнані зі своїх будинків, зібралися на околиці села, де зараз знаходиться банно-пральний комбінат. Була сильна спека, багато хто хотів пити, але побоювалися йти в село. Ближче до вечору з'явилися німці і всіх стали гнати в степ. Через кілька днів ми побачили наших солдатів і разом з ними повернулися додому. Все було спалено, старша сестра разом з мамою накрила очеретом сарай, там ми перезимували страшну зиму 43-го року», - зі спогадів Н.Г.Щербаковой, 1935 року народження [24]. Дуже схожі спогади про останні дні німецької окупації Л.В.Мангушової, 1934-го року народження. Вона згадує, як разом з мамою, сусідами жили в степу, у землянці, вкритій травою, і боялися повертатися до села, над яким стояли стовпи диму. Радісну звістку приніс солдат- червоноармієць, що їхав верхи на коні. Побачивши людей у ​​степу, він сказав, що село звільнено і можна повертатися, німців вже немає [25].

Аналіз спогадів очевидців знищення населених пунктів Приазов’я дає змогу зрозуміти, як себе поводили загарбники, намагаючись вщент руйнувати домівки та оселі цивільного населення. Вони з німецькою пунктуальністю виконували наказ про тотально спалену і зруйновану країну.

Через пекло війни 1941-1945 років пройшли більше 25-ти тисяч призовників - греків Приазов'я, більшість з яких потрапили в діючу армію у вересні 1943-го року, після звільнення Донбасу від окупантів. Слід зазначити, греків до війни брали до армії якось неохоче, безсистемно. На початку війни, коли Червона Армія втрачала сотні тисяч бійців, мобілізація практично не торкнулась мешканців нашого району. Незрозуміло, чому від початку війни, 22 червня, і до 8-го жовтня 1941, коли німці захопили Мангуш, не було ані мобілізації, або навчання майбутніх солдат, або формування резервних частин. Одиниці були покликані на самому початку війни. Були й такі, що зустріли війну в армії, але їх було небагато. Ю.І.Аврамов «рис.3.5», 1914 року народження, призваний на дійсну службу в 1939 році з села Урзуф, служив у Владивостоці в морській піхоті. Там же його застала війна.

Коли їх частину перекинули на захід країни, військова необхідність змусила морпіха взяти в руки протитанкову рушницю. Несучі жахливі втрати, керівництво армії терміново робить із моряків піхотинців, намагаючись заткнути проломи в обороні. Відступ, гіркоту поразок, але і радість перемог відчув солдат. «Будучи бронебійником, 3 грудня 1942 року в бою біля села Великі Луки зі своїм розрахунком знищив німецький танк, бронемашину і бліндаж, за що від командування отримав подяку. У цьому бою він був важко поранений у праву руку з пошкодженням променевого нерва. Після поранення Юрій Аврамов, стікаючи кров'ю, кілька годин перебував на полі бою і тільки за наказом командира взводу був евакуйований в госпіталь » - рядки з нагородного листа [26]. Про подвиг батька нам розповів по телефону син, Аврамов Іван Юрійович, мешканець Київа. Після лікування Ю.І.Аврамов, нагороджений за ратний подвиг орденом Червоної Зірки, був комісований з армії, тому що права рука майже не працювала, повернувся в рідне село і все життя, до виходу на пенсію, пропрацював директором Урзуфської школи.

    Із звільненням населених пунктів Донбасу, у тому числі Маріуполя та прилеглих сіл, більшість чоловіків, серед них і греків Мангушського району, було відразу ж направлено в діючу армію. Разом з наступаючими військами вони брали участь у визволенні Мелітополя. З 26-го вересня 1943 року розпочинається Мелітопольська наступальна операція, в ході якої було необхідно прорвати кордон оборони, створений противником уздовж річки Молочна.

  Мешканець Мангуша С. Г. Курпе «рис.3.6», 1908 року народження, не служив в армії, не вмів поводитися зі зброєю, але після звільнення Мангуша відразу призивається в Червону Армію і потрапляє воювати під Мелітополь, на річку Молочну. Толком не навчивши, навіть не одягнувши в солдатську форму, новобранців кинули в бій. Добре, хоч дали гвинтівки, та ми і не знали, як слід з ними поводитися. Зате добре вміли кричати «Ура!». На підступах до річки був невеликий пагорбок, піднімаючись на нього, наші солдати ставали відмінною мішенню для німецьких кулеметників: не знаючи, як діяти в бою, як тримати зброю, вони в повний зріст намагалися подолати висоту. А річка Молочна ставала бордовою від крові ...

       Потім, вже в госпіталі, куди потрапив важко поранений в ногу Семен Курпе, розповідали, що «полонені німці дивувалися невмінню воювати наших солдатів, повної безпорадності і розгубленості в бою», - цитує спогади прадіда його правнучка, учениця Мангушський ЗОШ №2 Ольга Харебіна [27]. Цим в черговий раз підтверджується, що більшість призовників кидали в бій без підготовки, не навчивши поводитися зі зброєю, не дізнавшись місцевості…

    Цитата з шкільного твору учня Мангушської ЗОШ №2 И.Хаджинова - «Мій прадід, Хаджинов Федір Васильович, народився в 1924 році в Мангуші. Покликаний в Радянську Армію восени 1943 року, відразу ж після звільнення села. Брав участь в боях за Мелітополь, в званні лейтенанта бився під Кенігсбергом, воював з японцями. Нагороджений орденами Слави II-го ступеня., Вітчизняної війни II-го ступеня, медалями «За відвагу», «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Японією» [28]. Як бачимо, відсталі в морально-політичному стані греки ставали старшинами, лейтенантами, здійснюючи подвиги на полі бою.

       Олександр Кумуржи «рис.3.7», 1913 року народження, йде добровольцем до польового військкомату і потрапляє в кінці вересня 1943 року на річку Молочну, але воює недовго. Через проблеми із зором його направляють до роти забезпечення. Довелося шити шинелі і бушлати, яких не вистачало бійцям. Комісований за станом здоров'я в 1944-му році з армії, він, разом з місцевими, більшістю жінками та підлітками, відновлює зруйноване німцями селище, працює інспектором, потім завідувачем районним відділом освіти, віддавши цій нелегкій і відповідальній праці 30 років життя, - розповіла онука, Т.В.Харебіна [29].

       «Г. Л. Терстуях «рис.3.8», 1915 року народження - учасник фінської і другої світової війн. У боях на Карельському перешийку був важко поранений в обидві ноги, після тривалого лікування в госпіталі повернувся додому. Тільки оговтався від поранення, як почалася війна з Німеччиною. У вересні 1943-го, після звільнення Мангушу, призивається на фронт і потрапляє в мінометну роту 221-ї дивізії, яка намагалася прорвати оборону німецьких військ на річці Молочній. Йому вдалося залишитися живим в боях, але вже в грудні 1943-го року був знятий з фронту і направлений в місто Гур'єв (Казахстан) на будівництво нафтопереробного заводу», - розповідає правнучка, учениця Мангушської ЗОШ №2 Терстуях Діана [30]. Солдат пройшов дві війни, мав чималий бойовий досвід, що, швидше за все, дозволило йому вижити в боях на Молочної, а його знімають з фронту і направляють на будівництво заводу, замість зброї давши в руки кирку або тачку...

   Спогади про бої на річці Молочній залишив Альянах І. Д. «рис.3.9»,1923-го року народження, покликаний в армію у вересні 1943-го року (спогади наводяться повністю, без змін, - їх представила правнучка, К.Ялу). «Я служив в 221-ї стрілецької дивізії, 625-й стрілецький полк. Спочатку піхотинцем, потім мінометником. Перше бойове хрещення отримав на річці Молочній, біля радгоспу «Леніна», там йшли запеклі бої. Фашисти кинули на нас танки, доводилося відбиватися гранатами, добре допомогли протитанкові рушниці. Кров лилася рікою, були величезні втрати серед солдатів. Після цього бою я змужнів, в душі щось обірвалося, я став безстрашним, хотілося жорстоко мститися ворогові за загиблих друзів і товаришів, які тільки що були поруч. Це був мій перший урок життя, потім було багато кровопролитних боїв, мук і сліз. Там я втратив близького друга дитинства і сусіда Володю Сирмаміїх, товаришів Леоніда Котенджи і Геннадія Хаджинова. Ми були в одній роті - Іван Данилов, Олександр Кукуц, Георгій Черкезов, Степан Черкезов, Володя Мурза, Федір Котенджи, Михайло Назаренко, Філя Шостак - майже всі там полягли. Багато горя довелося випробувати, і товаришів ховав, але доля розпорядилася залишитися живим. Повернувся з війни інвалідом, одружився, побудував будинок, посадив сад, виростив дітей, але завжди пам'ятаю свій перший бій на річці Молочна »[31].

Ветеран згадує бій біля Мордвиновки, ми вже казали про більш ніж в двічі перевагу Червоної Армії над німцями, але спогади ветерана указують на величезні втрати серед солдатів, відсутність важкої техніки, прикриття з повітря. Не довіряли грекам до війни, не довіряли і зараз, кидаючи необстріляних солдат на передову. До речі, ми знайшли родичів більшості перерахованих в листі призовників, але дізналися лише про долю Леоніда Котенджи від племінника. Ми намагаємось відновити хоча б частково забуті імена та долі учасників боїв на Молочній.

Трагічну історію нам  розповіла правнука ветерана війни Аліна Дегерменджи: - «На початку війни греків на фронт брали неохоче. Але після звільнення Мангуша, восени 1943 року, з огляду на величезні втрати бійців, на фронт стали відправляти і греків з місцевих сіл. Пішли на війну і два моїх прадіда. Каракуркчі Василь Миколайович «рис.3.10», 1909 року народження, після звільнення села був покликаний в армію. У бою під Мелітополем отримав важкі поранення, лікарям довелося ампутувати йому праву руку. Через деякий час до Мангушу з госпіталю, який перебував у Пензі, прийшов солдатський трикутник. «Ворожа куля відірвала мені праву руку», - писав дідусь. У лютому 1944 року він повернувся додому інвалідом, але до кінця своїх днів ніколи нічого не розповідав про бої на Молочній, тільки плакав.

Інший прадід, Каракуркчі Спиридон Антонович «рис.3.11», потрапив до піхоти. У боях на річці Молочна його «прошили» автоматною чергою. Все навколо було всіяне трупами солдатів. Кілька днів пролежав він на поле поруч з тілами вбитих під час наступу солдатів, більшість з яких були його знайомі, греки. Санітари не встигали відправляти поранених в санчастину, вони обходили дідуся зі словами: «Прости, браток, але ти не жилець». Йому було тільки тридцять чотири роки, а вдома чекали дружина і двоє діток, так хотілося вижити. Закривавлений, він виповз на дорогу. Одна з санітарних машин зупинилася і доставила Спиридона Антоновича в госпіталь. Прадід вирішив, що не писатиме дружині, на що їй, молодій і красивій, такий інвалід.   

     Але з госпіталю прийшов лист сусіда по палаті. Прабабуся вирушила пішки за сотні кілометрів до свого Спиридону. Цілий рік він лікувався спочатку в Куйбишеві, потім в Астрахані, став інвалідом, але вибрався. Два моїх прадіда - однополчанина вижили в боях на річці Молочній, хоча і повернулися додому інвалідами. А ось молоді хлопці, які не встигли створити сім'ї, наші однолітки, покликані разом з ними, сусіди, Аврамов Павло Пантелійович і Вербий Григорій Федорович, загинули в боях на річці Молочній [32].

       Під час загальної мобілізації, після звільнення Мангуша від фашистів, в армію було призвано три брата Тітішови - Андрій, Павло і Дмитро. Андрій потрапив в 625-й стрілецький полк 221-ї стрілецької дивізії, стрілок роти протитанкових рушниць (ПТР). Його роту послали без артпідготовки перебратися на інший берег річки Молочної та закріпитися там. Бійці і командири 221-ї Маріупольської дивізії, яка входила в основну групу прориву, намагалися безуспішно кілька днів переправитися через річку Молочна, і тільки 1-го жовтня це їм вдалося. Невелика річка здавалася нездоланною. Німці міцно закріпилися на протилежному березі, встановивши в садах артилерійські батареї. Прострілювався кожен метр землі. Були потрібні мужність і відвага, щоб встати назустріч стіні з вогню та сталі. Незважаючи на втрати, село Мордвинівка було звільнено від німців. А через кілька днів, у черговому бою, розірвавшийся неподалік снаряд обірвав назавжди фронтову дорогу рядового Тітішова. Важке поранення в легені. У цьому ж бою загинув брат Павло. Війну завершував за них обох Дмитро, який, як і багато молодих людей, пішов на фронт добровольцем. Лікарі Андрія вилікували, а ось осколок так і залишився в легкому, поруч із серцем. У повоєнні роки Андрій Степанович відразу не отримав посвідчення учасника війни, а коли вирішив оформити, отримав відмову - не було документів про участь в боях. Чергове підтвердження, що призовників навіть не встигали ставити на військовий облік…

Листуванням з Центральним архівом МО СРСР зайнялися його дружина, Валентина Іллівна, і співробітник райвійськкомату Л. А. Амеліна. Необхідні документи колишній червоноармієць Титишов все ж таки отримав в лютому 1985 року, а в квітні його не стало.

      Ми зв'язалися з Л.А.Амеліной і ось що вона розповіла: «Я працювала в 4-му відділі Першотравневого РВК, де знаходилися на обліку всі учасники бойових дій нашого району. З приводу Андрія Степановича Тітішова «рис.3.12» ми направили листи до Військово-медичного музею МО СРСР, з приводу поранення, і в Центральний архів Міністерства Оборони (місто Подольск), звідки через досить тривалий час прийшли підтверджуючі документи. Після перевірки і підтвердження всіх паперів в обласному військкоматі йому було видано Посвідчення учасника війни »[33].

     У братській могилі села Родіонівка, де йшли важкі бої восени 1943 року, похований ще один наш земляк, - Асланов Андрій Якимович, 1905 року народження. Після звільнення Мангуша він був покликаний Мангушським райвійськкоматом і спрямований в 248-й стрілецький полк. Його правнука, Олена, дбайливо зберігає лист, написаний з передової рідним 8-го жовтня 1943 року «рис.3.21».

     Я тримала в руках цей лист, пожовклий листок з учнівського зошита, наспіх написані олівцем нерівні, майже стерті часом рядки, а в них - суцільна біль і туга за рідною домівкою, сім’єю, і передчуття - «Я, напевно, не повернуся, бережи і не ображай донечку, я вас дуже люблю ... »[4]. А 23 жовтня А.Асланов загинув, як і сотні його земляків - греків, в боях на річці Молочній [3, с.318].

     Мотузенко Іван Йосипович, 1926 року народження, уродженець села Хлібодарівка Волноваського району, після війни переїхав в Мангуш і пропрацював 30-ть років редактором районної газети, згадував: « Після звільнення нашого села всіх чоловіків, без розбору, призвали до армії і направили на річку Молочна, де йшли важкі бої. Практично не навчивши, не переодягнувши в військову форму, нас кинули на штурм німецьких укріплень. А вони були дуже сильно укріплені. Так і пішли в бій - хто в фуфайці, хто в піджаку, хто в кепці або шапці. Головне кричати «Ура!». І вперед - вперед. У цьому бою Іван Йосипович був накритий вибухом, його вважали вбитим і рідні встигли отримати похоронку, але солдата врятували односельці, які побачили, як він впав. Мабуть, тому що одночасно призивали земляків, то вони усі разом і потрапляли до однієї частини. Завдяки цьому багато хто зміг вижити, вчасно надати медичну допомогу або допомогти вийти живим з бою пораненому товаришу. Після атаки, в якій Іван дивом залишився живий, з'ясувалося, що йому всього 17-ть років, тому І.І.Мотузенко зняли з фронту і направили до тилу, м.Ленінакан, на навчання і продовження служби. Уже потім, після війни, він часто кричав уві сні, і коли будили і запитували - що сталося, коротко відповідав - «Воюю, дочка», - згадує дочка, Т. І. Мотузенко «рис.3.13» [34]. Напевно, ці два коротеньких слова - воюю, дочка, - можна застосувати як не тільки назву глави, а і до всіх солдат, що залишилися живими після війни і часто уві сні заново переживали свої поранення, вогонь, гуркіт розривів і свист осколків, загибель товаришів.... І.І.Мотузенко, що пройшов не тільки бої на Молочній, попереду ще багато було місяців війни, ніколи не засумнівався в правильності командування, вважаючи, що новобранці відтягнули на себе ворога, допомагаючи сусіднім військам прорвати оборону німців в іншому місці. Це, гадаємо, було покоління метеликів, виховане в сталінському дусі, якщо хто і сумнівався, то мовчки, а більшість згоріла в полум’ї війни…

 Харахурсах Дмитро Миколайович, 1908 року народження, призивається Мангушським РВК і направляється в 118-ту стрілецьку дивізію, в якій гостро стояло питання з поповненням особового складу. Дивізія, штурмуючи зміцнення німецьких військ під Мордвинівкою, щодня втрачала десятки бійців убитими і пораненими. Після взяття Мелітополя Д.Н.Харахурсах, який отримав важку контузію, як фахівець з техніки, направляється за місцем проживання до Мангушу для роботи в МТС, разом з рештою жінок і підлітками сіє і ростить хліб для фронту, розповідає донька, С.Д.Джансиз «мал..3.14» [35]. Це рідкісний випадок, коли солдата не комісували, а саме направили додому для роботи на тракторі і ремонту техніки. На наш погляд, суцільна мобілізація призвела до повної відсутності чоловіків в районі, і влада почала дуже потроху направляти спеціалістів для допомоги жінкам та дітям, відновляти колгоспи.

На меморіальній плиті, встановленої на братській могилі поблизу міста Енергодар, висічено прізвище Леоніда Федоровича Котенджи, жителя Мангуша, який загинув у боях за визволення Мелітополя.

У сімейному архіві племінника солдата, А.В.Котенджи, зберігаються три листи «рис.3.20», написані його дядьком 24 вересня, 5 листопада і 10 листопада 1943 року. Маленькі листи зі шкільного зошита складені трикутником. Пожовклий від часу папір, потьмяніли літери.

 Л.Ф.Котенджи «рис.3.15» народився в 1924 році в Мангуші, закінчив 7 класів місцевої школи, і як всі хлопці того часу, мріяв про армію. Мрія здійснилася 20 вересня 1943 року, коли він, як і десятки греків району, був мобілізований Ялтинським польовим військкоматом.

     «Я живий і здоровий, відчуваю себе добре. Поки у нас адреси немає, як зарахують до частини, то напишу листа і надішлю адресу ... », - написав Леонід у своєму першому листі, переданому через пораненого солдата, що прямував на лікування до польового шпиталю Мангуша [4]. Його і зараз не можна читати без хвилювання. Листи Леоніда, як і лист А. Асланова, інших хлопців, повні думок про рідну домівку, про маму, сестру, брата. Він мріє про те, як налагодиться життя після війни. У листі від 5-го жовтня вже повідомляється: «я потрапив до гарної частини, зараз вивчаємо міномет і незабаром буду бити ворога. Тут багато наших - Тосхопаран Коля, Кабаков Жора, Хаджинов Харламп, Федоров Юра, Котенджи Лазар, Альянах Ілля…»[4]. Останній лист датовано10-м листопада, а 22 листопада частина вступила в бій. Гортаючи сторінки Книги Пам'яті України (т.17, т. 27), видно, що більшість призовників району загинули саме в цей день. «Був поранений і Леонід, осколок роздробив плече. Санітари не встигали вчасно виносити поранених з поля бою, він втратив багато крові і в шпиталі помер. Ми були в Енергодарі, знайшли братську могилу, де поховані сотні солдат, у тому числі і мій дядько» - згадує племінник, Мангушський селищний голова О.В.Котенджи. Неможливо уявити біль і розпач юнака, який повільно, крапля за краплею втрачає кров серед загиблих товаришів біля річки з такою доброю назвою Молочна. І було хлопчику всього 19-ть років. Ми бачимо на цьому прикладі, що новобранців готували до бою, але з другої сторони, наступ вівся з коліс, без ретельної підготовки, без забезпеченості медиками і санітарами, тому таки втрати. Місцеве поповнення не цінувалось, вони були в окупації, тому «вину» треба було спокутувати.

     У Книзі пам'яті України (т.17) є запис: «Котенджи Л.Ф. 1924 року народження, с. Мангуш. Рядовий 695 с.п., 221 с.д. Загинув 22.11.1943 року. Похований в Запорізькій області. »[3. с. 361].

10 січня 1943 Державний комітет оборони прийняв постанову про демобілізацію з лав діючої армії 400 тис. чоловік, підозрюваних в неблагонадійності. В їх число входили і 20 тис. китайців, корейців, болгар, греків, калмиків, кримських татар. Всі вони прямували в робочі колони і батальйони, сформовані на будівництвах, підприємствах, лісозаготівлях. Однак багато хто з цих «неблагонадійних» продовжували боротися зі зброєю в руках як безпосередньо в діючих військах, так і в партизанських загонах.

А ось тільки деякі імена героїв Великої Вітчизняної війни: Федір Котанов, Григорій Бахчиванджи, брати Коккінакі, Костянтин Талах, Георгій Целіо, Ілля Мурза (мешканець Мангушу), Степан Мурза, Ілля Тахтаров – це греки. Звання Героя Радянського Союзу були удостоєні п'ятеро кримських татар (Пета Абілов, Тейфук Абдуль, Узеир Абдураманов, Абдуреім Решид, Сеітнафе Сеітвелієв), а один (Аметхан Султан) був удостоєний цього звання двічі. Ще чеченці - Ханпаша Нураділов, Хансултан Дачіев, Абухажі Идрисов, Ірбайхан Бейбулатов, А також 7 кабардинців, 6 адигейці, 5 абхазів. 18 туркмен, 14 таджиків, 12 киргизів і 8 калмиків. З прибалтів - 15 литовців, 13 латишів, 9 естонців і 9 карелів. Звідки тоді герої, якщо ці національності вважалися неблагонадійними, не мали достатньої морально-політичної підготовки?

 Долі у всіх людей різні. Наприклад, ветеран війни Михайло Автономович народився в с.Мангуш 25 листопада 1925 року. Війну він зустрів 15 - річним хлопчиком, ховаючись під час окупації від вивезення до Німеччини в підвалі, тижнями живучи в поле або на хуторах, зрідка навідуючись додому. У вересні 1943 року, після звільнення села від німецьких військ, по мобілізації Мангушського райвійськкомату мешканець Мангуша М.А. Данилов призивається до Червоної Армії і потрапляє на річку Молочну до роту поповнення. За два дні до початку наступу Радянських військ його відкликають і направляють на Сталінградський фронт, де йому довелося бути недовго, близько двох тижнів. Потім терміново відкликаний з нової частини, М.А.Данилов потрапляє на Кавказ, завод з виробництва озброєння, де працює у важких умовах до закінчення війни. Часто говорив, що на фронті спокійніше і легше, там ворог перед тобою, - згадує син ветерана, А.М.Данилов [36].

   Досить дивно, коли людина з тилу рветься під кулі та снаряди в пошуках «легкого» життя. А слова – «там ворог перед тобою», - говорять самі за себе. А тепер уявіть собі всю гіркоту образи 18-ти річних хлопців, які у патріотичному пориві і з чистим серцем прийшли до військкомату, щоб воювати з ворогом, і їх начебто вже взяли до армії, і вже посадили в ешелон… Та тільки опинилися не на фронті, а в якійсь тайговій, сибірській або казахській глушині, а замість гвинтівки у руках кирка або лопата. Норма вироблення на день і охорона на вежах... І все тільки тому, що національність у нього «неблагонадійна».

     8 травня 1995 року Президент України Л.Кучма сказав: «Особливим нашим болем, який відгукується і сьогодні, є втрата значної частини молоді - цвіту нації ... Згадаймо хоча б трагедію так званих «сірих піджаків », - по суті хлопчаків, яких кидали в пекло війни не тільки не навчив, а навіть не одягали. Більшість таких новобранців згоріли в полум'ї вже перших для них боїв ».

     Сказано дуже точно, особливо по відношенню до наших земляків, яких день за днем, восени 1943-го, у піджаках і фуфайках, зі зброєю або без, гнали в лобові атаки на німецький кордон оборони.

      Мелітопольська операція характерна виключно напруженими і запеклими боями, а також високою маневреністю військ обох сторін, у неї було втягнуто близько 700 тисяч чоловік, понад 6800 гармат і мінометів, понад 1100 танків і самохідно-артилерійських установок (штурмових гармат) і понад 1800 літаків. Радянські війська звільнили 800 населених пунктів, у тому числі міста Мелітополь та Генічеськ, знищили і захопили безліч бойової техніки ворога. У ході операції було розгромлено 8 дивізій супротивника та 12-ти завдано значної шкоди. Було знищено понад 85 тисяч та взято в полон понад 22 тисяч солдат [16].

Втрати наших військ під час Мелітопольської операції і до цього дня залишаються невідомими, але це десятки і десятки тисяч бійців. Наводяться різні цифри загиблих, як на річці Молочній (від 17-ти до 80-ти тисяч, і більше), так і в роки війни 1941-1945 років: чи 21 мільйон, чи 28, чи більше 47-ми... Втрати в 17 тисяч здаються нам дуже зменшеними. Адже німецькі війська, підготувавшись до оборони, втратили понад 85-ти тисяч загиблими, при цьому Червона Армія, понад місяць штурмуючи в лоб складну лінію оборони, відчуваючи брак боєприпасів і труднощі з поповненням навченого особового складу, втрачає 17 тисяч осіб. Чергова «темна пляма» радянської історії. Якщо провести порівняння з подіями недавньої Донбаської операції, то тут потужної лінії оборони, типу «Вотан» під Мелітополем, у німецьких військ не було. Дослідник втрат Радянських військ в ході Другої світової війни Г.Ф.Крівошеєв вказує: «У ході наступальних боїв війська Південно - Західного і Південного фронтів звільнили Донбас, вийшли в район Запоріжжя і на річку Молочну, захопили плацдарм на лівому березі Дніпра. Тривалість операції 41 доба, з 13-го серпня по 22-е вересня. Середньодобові темпи наступу: стрілецьких з'єднань - 7-8 км, танкових і механізованих - 10-15 км. Людські втрати в операції: безповоротні - 66 166 осіб (6,5%), санітарні - 207 356 осіб, всього - 273 522 особи; середньодобові - 6671 чоловік » [6]. Щодо Мелітопольської наступальної операції, то автор наводить цифру в 60 980 тис. чоловік безповоротних втрат (санітарні – 222 726, усього – 283 706 осіб).

Ми ставимо під сумнів цифри, наведені автором роботи, адже не може наступаюча сторона мати втрат менше, ніж та, що обороняється, та ще, як відомо, німці готувалися до захисту. На наш погляд, автор знаходиться у полоні радянського погляду на історію війни – героїка та обмаль втрат. Та це і не дивно, з огляду того, що коїться в Росії сьогодні.

                                            

    

Висновки

Висвітлення питання про участь греків Північного Приазов’я у Мелітопольській наступальній операції дозволяє зробити загальні висновки з теми дослідження. Аналіз наукової літератури, яка стосується Мелітопольської наступальної операції та участі в ній греків Мангушського району виявив, що в цілому є дуже мало літератури з цієї теми, практично немає інформації про мобілізацію та участь греків у боях на р. Молочній.

В роботі детально вивчено хід і події цієї наступальної операції радянських військ і прийшли до висновку – немає точних цифр загиблих. Проблема людських втрат у війнах - одна з найбільш складних проблем історичної науки. За сімдесят років, що минули після закінчення Другої світової війни, радянські втрати не можуть вважатися остаточно встановленими, і в першу чергу це пов'язано з труднощами і неповнотою обліку втрат. В першу чергу це стосується призовників-греків Північного Приазов’я, які не мали червоноармійських книжок, медальйонів з основними відомостями про власника… Не прорвавши оборону, зазнавши великих втрат, командування радянської армії починає призов військовозобов'язаних зі звільнених областей, які йшли в бій зовсім не навченими військовій справі. Все це вело до великих втрат. Багато командирів, побоюючись покарання за величезні втрати, занижували їх розмір або навіть не доносили про них у вищі штаби, стандартно повідомляючи, що розміри втрат уточнюються. Подібна практика тільки ускладнювала і заплутувала облік безповоротних втрат.

Книга Пам’яті України (Донецька область, т.17) свідчить про те, що більшість наших земляків, місяць тому покликаних в діючу армію, загинули в середині жовтня – листопада 1943 року на річці Молочній. Судячи з даних, наведених в 17-му томі Книзі Пам’яті, з призовників Мангушського району в різні роки війни загинули 2167 чоловік, з них 1044 – під час штурму німецьких укріплень на Молочній, під Чапаївкою, Богданівкою, Родіоновкою, Мордвинівкою, Данило-Іванівкою, Семенівкою, але більшість – це без вісті зниклі в вересні, жовтні, листопаді 1943-го року, під час Мелітопольської наступальної операції.

Серед конкретних причин, які обумовили великі людські втрати, слід відзначити такі:

- слабка боєздатність покликаного місцевого поповнення після доукомплектування частин і з'єднань особовим складом внаслідок малого часу для навчання тактиці ведення бою, нестача стрілецького озброєння;

- зневага життями солдатів з боку вищого командування, бо вони були в окупації і вже винні;

- слабкість розвідки оборони супротивника, яка була сильно укріплена і глибоко ешелонована;

- необґрунтований наказ Ставки ВГК штурмом, з ходу взяти зміцнення німецьких військ;

- як відзначають автори багатьох публікацій, слабка забезпеченість боєприпасами, що створювало перевагу противника над нашими військами.

Але поряд з тим ми бачимо хоробрість, відвагу, нехтування життям заради перемоги над ворогом. Місцеве населення грецьких сіл не ухилялось від мобілізації, а навпаки, багато юнаків йшли на фронт добровольцями.

      При написанні роботи вивчено багато документів, книг і монографій, перероблені підшивки районної газети «Сільська новина» за останні десять років, інших періодичних видань, проведені зустрічі з людьми, причетними до вищевказаних подій, що дозволяє детально досліджувати тему «Грекі Північного Приазов’я в Мелітопольській наступальній операції». Робота виконана велика, але вона тільки розпочата. Ще попереду велика пошукова робота, але вже є результат.

      Досліджено відрізок історії нашого краю, пов'язаний з трагічними подіями Другої світової війни. Відрізок історії, потрібний нащадкам, родичам загиблих або живих після боїв на річці Молочній, - всім, хто цікавиться великим історичним минулим нашої країни і свого краю.

      На жаль, сьогодні теж ідуть бої. Ллється кров, гинуть наші люди. Про подвиги наших сучасників ще напишуть книги. Ми намагаємось збудувати своєрідний міст між подіями Другої світової війни та війною, яка палає поряд. І ця робота – данина пам`яті героям, які увійшли в безсмертя, бо герої не вмирають.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Радінформбюро. Оперативні зведення за 1943 рік: [електронний ресурс] -

Радінформбюро. Оперативні зведення про Велику Вітчизняну

    війну: режим доступу: http: //www.1941-1945.at.ua.

2. Книга обліку призовників Мангушського воєнного

комісаріату Сталінської області. 1943 рік.

3. Книга Пам’яті України. Т.17. Донецька обл.: Володарський район,

Першотоавневий район, Новоазовський район, Старобешевський район

// головна ред. колегія.: Герасимов І.А. (голова) та ін. – Д.

«Донбас».1988.- с. 282-334

4. Листи з фронту А.Асланова, Л.Котенджи (1943 рік).

5. Журнал бойових дій 221-ї Маріупольської стрілецької

дивізії [електронний ресурс]: Пам'ять народу // - режим доступу:

https.: рamyat – naroda.ru

6. Росія та СРСР в війнах XX віку.

Втрати Збройних Сил: статистичне дослідження.

(під загальною ред. Г.Ф.Кривошеєва). [електронний ресурс]:

«Военная литература» // - режим доступу: http. // militera.lib.ru /

memuary/ 1939-1945/ kriwocheev/ poteri.txt

7. Книга Пам’яті с.Богатир (під ред.Мазаєвой Н.Ф.)

с. Ленінське. 2012. – 108 с.

8. Василевський А.Н. Дело всей жизни [електронний ресурс]:

«Военная литература» // - режим доступу: http. // militera.lib.ru /

memo / russian / vasilevsky / index.html.

9. Бірюзов С.С. Когда гремят пушки / гл.7 «Бои на р.Молочной» /

[електронний ресурс]: «Военная литература» // -

режим доступу: http. // militera.lib.ru /

memo / russian / biryuzov1 / index.html.

10. Михайлов Б.Д. Війна народна [текст] // Мелітополь:

природа, археологія, історія.

Запоріжжжя. Дике Поле. 2002. – с. 37-46

11. Лінчук А.Д. «Мелітопольська наступальна операція. 1943 рік.

    Документальний нарис ». [текст]: монографія / А.Д. Лінчук;

Токмак. «Трибуна». 2005. - 157 с.

12. Ісаєв А.В. «Освобождение. 1943 год». М. «Яуза». 2013 – 224 с.

13. Донеччина в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945.

Известные и неизвестные страницы истории.

Д. «Издательство Донеччина». 2008. - 432 с. с ил.

14. Холін А.Г. Хачук Д.М. Греки СССР в Великой Отечественной войне.

Д. «Промінь. 2012. – 358 с.

15. Юхимчук А.Г. Река Миус-Перекоп. 1943-1944.

рукопись фронтовых записок. [електронний ресурс]

«Военная литература» // - режим доступу: http. // militera.lib.ru /

memo / russian / yuhimchuk / index.html.

16. Казанцев В.І. Мелітопольська наступальна операція (в цифрах)

[текст] / В.І.Казанцев  // Військово - історичний журнал. – 1977. -

7. - С.63 - 77.

17. Шурда А.Г. Памятники Першотравневого района рассказывают.

Маріуполь. «СВБ - Люкс». 2012. – 288с.

18. Мацука А.С. Грекі Першотравневого району в боях

на р. Молочній. Маріуполь. ООО «ППНС». 2016. – 108 с. с ил.

19. Рекіян К. Зі спогадів моєї бабусі //

Сільська Новина. №43. – 11 листопада 2011.

20. Тосхопаран В.В.1949 року народження, смт Мангуш

(дочка ветерана війни). Бесіда тривала 30 хвилин.

Запис зроблено 20 серпня 2016 р. Записала Н.Красозова.

21. Поляков А.А. 1938 року народження, смт Мангуш.

(ветеран війни). Бесіда тривала 30 хвилин.

Запис зроблено 20 серпня 2016 р. Записали Н.Красозова та А.С.Мацука.

22. Возіанова В.Г. 1931 року народження, смт.Мангуш.

(ветеран війни). Бесіда тривала 40 хвилин.

Запис зроблено 21 грудня 2015 р. Записала Н.Красозова.

23. Караберова К.Л. 1925 року народження, (ветеран війни)

За спогадами запис зроблено сином 21 жовтня 2016 р.

Записав А.С.Мацука.

24. Щербакова В.Г. 1935 року народження,(дочка ветерана війни)

Бесіда тривала 35 хвилин. Запис зроблено 19 вересня 2015 р.

Записав онук С.Щербаков.

25. Мангушова Л.В. 1934 року народження. смт. Мангуш

(ветеран війни). Бесіда тривала 20 хвилин. Запис зроблено

11 грудня 2015 р. Записав А.Мацука.

26. І.Ю. Аврамов, син ветерана війни, м. Київ. Бесіда (по телефону)

тривала 23 хвилини. Запис зроблено 14 листопада 2015 року.

Записав А.С.Мацука.

27. Харебіна О. С. 2001 року народження, смт. Мангуш

(правнука ветерана війни). Бесіда тривала 15 хвилин.

Запис зроблено 15 вересня 2016 року. Записала Н.Красозова. 

28. Хаджинов І. Уривок з шкільного твору «Вахта пам'яті», присвяченій

73 –й річниці визволення Мангуша від ворога.

29. Харебіна Т.В. 1968 року народження, смт. Мангуш

(онука ветерана війни). Бесіда тривала 10 хвилин.

Запис зроблено 15 вересня 2016 року. Записав А.Мацука. 

30.  Терстуях Д. 2002 року народження, смт. Мангуш

(правнука ветерана війни). Бесіда тривала 20 хвилин.

Запис зроблено 20 жовтня 2015 року. Записала Н.Красозова. 

31.  Ялу К. 2004 року народження, смт. Мангуш

(правнука ветерана війни). Бесіда тривала 15 хвилин.

Запис зроблено 20 жовтня 2015 року. Записала Н.Красозова.      

32. Дегермеджи А. Живе слово. // В ім'я життя на Землі.

      Зб. поезії і прози. Маріуполь. «Азов». 2010. - 84 с.

33. Амеліна Л.А. 1950 року народження, (ветеран праці).

Бесіда тривала 30 хвилин.

Запис зроблено 29 вересня 2016 року.

Записали Н.Красозова та А.С.Мацука. 

34.  Миколайчук Т.І. 1965 року народження. смт. Мангуш.

(дочка ветерана війни). Бесіда тривала 20 хвилин.

Запис зроблено 7 грудня 2016 р. Записала Н.Красозова.

35. Джансиз С.Д. 1947 року народження. смт. Мангуш.

(дочка ветерана війни). Бесіда тривала 20 хвилин.

Запис зроблено 7 грудня 2016 р. Записала Н.Красозова.

36. Данилов А.М. 1954 року народження, смт Мангуш,

(син ветерана війни). Бесіда тривала 25 хвилин.

Запис зроблено 5 квітня 2015 р. Записали Н Красозова і А.С.Мацука.

ДОДАТКИ

Таблиця 2.1.

Таблиця наводиться з книги А.Д.Лінчука

                «Мелітопольська наступальна операція. 1943 рік »

Сили і засоби

Червона Армія

Противник

співвідношення

Чисельність особового складу, з тилами, бійців

524724

До 210000

2,5: 1

Чисельність особового складу в бойових військах, бійців

375215

До 150000

2,5: 1

Знарядь і мінометів калібру

75 мм і вище

5320

До 1500

3,5: 1

Танків, САУ

(штурмових гармат)

778

До 300

2,6: 1

Бойових літаків

1100

700

1,6: 1

Рис.2.1 Тут знаходився командний пункт

118-ї стрілецької дивізії, а попереду - річка Молочна.

Рис.3.1.Таким можна було побачити наш край восени 1943 р.

Рис.3.2. Ветеран війни Поляков Олександр Олексійович.

Рис3.3. Ветеран війни Возіанова Варвара Георгіївна.

Рис.3.4. Ветеран війни Караберова Капітоліна Лазарівна.

Рис.3.5. Ветеран війни Аврамов Юрій Іванович

Рис.3.6. Ветеран війни Курпе Семен Георгійович.

Рис.3.7.Ветеран війни Кумуржи Олександр Олександрович.

Рис.3.8. Ветеран війни Терстуях Георгій Лазаревич.

Рис.3.9. Ветеран війни Альянах Іван Дем'янович.

Рис.3.10. Ветеран війни Каракуркчі

Василь Миколайович Рис.3.11. Ветеран війни Каракуркчі

Спиридон Антонович з онукою.

Рис.3.12. Ветеран війни Тітішов Андрій Степанович.

Рис.3.13.Бесіда з донькою ветерана війни,

Миколайчук-Мотузенко Тетяною Іванівною, 7 грудня 2016 р.

Рис.3.14. Бесіда з донькою ветерана

Джансиз-Харахурсах Світланою Дмитрівною, 7 грудня 2016 р.

Рис.3.15. Котенджи Леонід Федорович,

загинув на річці Молочній у віці 19 років.

Рис. 3.16. Ветеран війни Данилов Михайло Автономович.

Рис.3.17. Німецька воєнна карта Мелітополя (1943 г.)

Рис. 3.18. Командуючий 6-й армією генерал-полковник Карл Холлидт.

Рис.3.19. Штабна карта

«Мелітопільська наступальна операція»

Рис. 3.19. Командувач Південним фронтом генерал армії Ф.И.Толбухін.

Рис.3.20. Лист з фронту Леоніда Котенджи, 5 листопада 1943р.

Рис.3.21. Лист з фронту Андрія Асланова, 8 жовтня 1943 г.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Головним завданням роботи «Греки Північного Приазов’я у Мелітопольській наступальній операції» є пошук очевидців боїв на річці Молочній у вересні - листопаді 1943 року, їх нащадків.
  • Додано
    26.02.2018
  • Розділ
    Історія України
  • Клас
    11 Клас
  • Тип
    Наукова робота
  • Переглядів
    731
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    US360567
  • Вподобань
    0
Курс:«Активізація творчого потенціалу вчителів шляхом використання ігрових форм організації учнів на уроці»
Черниш Олена Степанівна
36 годин
1400 грн
290 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №US360567
За публікацію цієї методичної розробки Мацука Анатолій Спиридонович отримав(ла) свідоцтво №US360567
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Зима – 2018-2019»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти