Готуємось до ЗНО «Обличчя Української революції: Григорій Іванович Петровсъкий»

Опис документу:
Для самостійно опрацювання та закріплення набутих знань з курсу з історії України та підготуватись до ЗНО й ДПА. Теми охоплюють історію України від заселення території до подій сучасності. ©В.Солдатенко

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

(Григорій Іванович Петровсъкий)

Професіональний революціонер, радянський державний і партійний діяч, один з провідних керівників КП(б)У і УРСР народився 4(16) лютого 1878 р. в м. Харкові в родині робітникакравця. 3 11 років почав працювати – учнем слюсаря, потім слюсарем і токарем на Брянському заводі в Катеринославі. В 1897 р. познайомився з І. Бабушкіним і під його впливом вступив до катеринославського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Керував нелегальними робітничими гуртками, друкував і поширював листівки. В 1899 р. Г. Петровський працював токарем і провадив революційну роботу на Харківському паровозобудівному і на Миколаївському суднобудівному заводах. У Миколаєві брав участь в організації страйків суднобудівників. Висланий поліцією, повернувся до Катеринослава, де продовжував революційну діяльність. Після арешту майже рік сидів у тюрмах Павлограда, Полтави. Звільнений 1901 p., зблизився з В. Шелгуновим, соратником В. Леніна по петербурзькому «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», брав участь у поширенні ленінської газети «Искра». У зв'язку з масовими арештами виїхав на НелєпоЩербинівський рудник (Донбас), де організував соціалдемократичний робітничий гурток. У 1903 р. його знову заарештували і півроку тримали в тюрмі. З 1904 р. працював у Катеринославській більшовицькій організації.

В 1905 р. Г. Петровський – один з організаторів Катеринославської Ради робітничих депутатів і Бойового страйкового комітету, який керував повстанням. Влітку 1906 р. емігрував до Німеччини. Повернувшись в Україну восени 1906 p., працював на різних заводах у Маріуполі і водночас вів роботу в нелегальних соціалдемократичних організаціях.

У 1912 р. Г. Петровського обрали депутатом Четвертої Державної думи від Катеринославської губернії по робітничій курії. Він виступав у Думі з викриттям політики самодержавства, октябристів і кадетів, захищаючи інтереси робітничого класу та селянства, тавруючи національні утиски, що їх терпів український народ.

Як голова більшовицької фракції Державної думи Г. Петровський брав участь у Краківській і Поронінській нарадах ЦК партії, був кооптований до складу ЦК РСДРП. Допомагав зміцнювати більшовицькі підпільні організації на місцях. Активно співробітничав у «Правде». З початку Першої світової війни він викривав її імперіалістичні антинародні цілі, пропагуючи лозунги більшовицької партії. В листопаді 1914 року разом з іншими більшовицькими депутатами був заарештований і засуджений на заслання до Східного Сибіру.

Під час Лютневої революції 1917 р. Г. Петровський був головою Комітету громадської безпеки і обласним комісаром Якутії. Надалі провадив партійну роботу в Петрограді. За завданням ЦК РСДРП(б) виїжджав у промислові центри України, викривав політику Тимчасового уряду, угодовство есерів і меншовиків, мобілізуючи робітників на боротьбу за перемогу соціалістичної революції. Як член Катеринославського комітету РСДРП(б) брав участь у боротьбі за встановлення влади Рад у Донбасі.

В листопаді 1917 р. – березні 1919 р. Г. Петровський був народним комісаром внутрішніх справ РСФРР, керував створенням органів Радянської влади на місцях.

У березні 1919 р. на III Всеукраїнському з'їзді Рад Г. Петровський був обраний головою вищого органу Радянської влади в Україні – Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад (ВУЦВК). На цьому посту він незмінно працював аж до 1938 р. Залишався простим, ввічливим, уважним, доступним, завжди йшов усім назустріч, чим тільки міг, намагався допомогти у всіх питаннях (і державних, і громадських, і особистих), з якими до нього безкінечно зверталися.

Григорій Іванович багато їздив по Україні і скрізь – у містах і селах, на підприємствах і в сільськогосподарських артілях, на новобудовах і в освітніх закладах – незмінно знаходив спільну мову, виявляв компетентність, діловитість. Його високо цінували у найвищих органах партійної і державної влади. Він мав велетенський авторитет, справжню любов у широких масах трударів, які шанобливо називали його «Всеукраїнський староста».

Не одержавши високої освіти, не схильний до теоретичних мудрощів, Г. Петровський за будьяких обставин залишався вірним ще в юності обраній меті. Він не сумнівався у торжестві справи, якій віддано служив усе життя. Він був справжнім революціонером – романтиком, мрійником, якому бачилися обриси нового, справедливого суспільства. В грізні дні громадянської війни Григорій Іванович переконано заявляв: «Минуть віки, підуть від нас чорні тіні, і залишиться одна чиста ідея, за яку ми закликаємо всіх боротися – за комунізм, за братерство! Вперед, товариші! Хай живе комунізм!»

Г. Петровський зробив вагомий внесок у створення і зміцнення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. З моменту народження Союзу (1922 р.) і до 1938 р. Григорій Іванович був заступником голови ЦВК СРСР. Брав активну участь у соціалістичному будівництві.

Як голова Центрального комітету незаможних селян (1920–1933 pp.) Г. Петровський приділяв велику увагу політичній організації незаможного селянства, наданню йому економічної і культурної допомоги. Протягом багатьох років був головою Всеукраїнських добровільних товариств по організації допомоги дітям, по ліквідації неписьменності.

На IX з'їзді РКП(б) у 1920 р. Г. Петровський був обраний кандидатом у члени ЦК, а на X–XVII з'їздах (1921–1934 pp.) обирався членом ЦК партії. З 1926 по 1938 рік він – кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП(б). З 1919 по 1938 рік Г. Петровський – член Політбюро ЦК КП(б)У. Починаючи з IV конференції КП(б)У (березень 1920 р.) і до XIII з'їзду партії (травеньчервень 1937 р.) Григорію Івановичу незмінно довіряли відкривати форуми вступними промовами, вести перші засідання.

Г. Петровський критично оцінював порушення законності, пов'язані з культом особи Й. Сталіна. Він був незаслужено переведений на нижчі щаблі діяльності.

З 1939 р. він працював заступником директора Музею революції СРСР у Москві. Помер 9 січня 1958 р. Урна з його прахом встановлена у Кремлівській стіні. На честь Г. І. Петровського м. Катеринослав у 1926 р. було перейменовано на Дніпропетровськ.

Праці Г. І. Петровського

Речи тов. Петровського. – X., 1920.

10 лет Октября. – X., 1927.

Детям о прошлом. – М. – Л., 1938.

Великий початок // Спогади старого більшовика. – К., 1969.

Вибрані статті і промови. Вид. 2е, доп. – К., 1978.

Избранные произведения. – М., 1987.

Література про Г. I. Петровського

Воспоминания о Г. И. Петровском. Сборник. – М., 1978.

Высокое стремление. Сборник материалов. – Харьков, 1991.

Григорій Іванович Петровський (1878–1958). Життя і революційна діяльність. – К., 1961.

О Григории Петровском. Воспоминания, очерки, статьи современников. – 2е изд. – М., 1987.

Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991).К., 2005.

  • 04.09.2019
  • Історія України
  • 10 Клас, 11 Клас
  • Інші методичні матеріали
  • 80
  • 0
  • 1
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
3
міс.
0
9
дн.
0
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!