• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Різне
  • Формування Легіону Українських січових стрільців, їх участь у війні в складі айстро-угорської армії. Бій на Маківці, оборона Бережан та на горі Лисоня.

Формування Легіону Українських січових стрільців, їх участь у війні в складі айстро-угорської армії. Бій на Маківці, оборона Бережан та на горі Лисоня.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

В допомогу керівнику гуртка «Патріот»

Матеріал по темі 1 «Історія Українського війська»

Заняття 5. Урок 1 – 2. Формування Легіону Українських січових стрільців, їх участь у війні в складі айстро-угорської армії. Бій на Маківці, оборона Бережан та на горі Лисоня.

На початку ХХ ст. в Європі декілька раз з’явилася загроза розгортання світової війни, причому з різних причин. Наприклад: у 1905 р. – через напруженість в Марокко між Німеччиною та Францією; у 1908 р. – після окупації Боснії Австро-Угорщиною; у 1911 р. – знову в Марокко; у 1911 – 1912 рр. – через напруженості на Балканах між Росією та Німеччиною. Якщо додати той факт, що до того часу основні країни Європи вже давно готувалися до війни, сформувавши два протилежні військово-політичні блоки – Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанта (Англія, Франція, Росія). Вони лише чекали слушної нагоди до її початку.

Розділена кордоном на дві половини (західна – Австро-Угорська і східна – Російська) українська земля стрепенулась від бурливого подиху війни.

Тому на з’їзді національно свідомих галичан 7-го грудня 1912 р. було вирішено, що в разі збройного удару між Австрією й Росією український народ стане проти російської імперії. Таку ж ухвалу прийняли 14-го грудня збори українського жіноцтва. Таким чином добуто правну основу для української військової акції.

Перше українське військове товариство під назвою «Січові Стрільці» було засновано у Львові уже в березні 1913 р. Головою товариства став д-р В. Старосольський. Незабаром повстали подібні товариства також у краю. Вони творилися звичайно як окремі секції при молодіжних місцевих «Січах» або «Соколах».

Чималий ідеологічний вплив на настрої тодішньої молоді мав д-р Дмитро Донцов, який на з'їзді Українського Студентського Союзу, 2 – 4 липня 1913 р., виголосив реферат на тему «Українська молодь і теперішнє положення нації». Донцов, що пізніше був членом Союзу Визволення України, став вже тоді на бік активної боротьби проти Москви та голосив потребу мілітарного виховання української молоді.

У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися у БориславіСокалі, ЯворовіЯсениці Сільній. За короткий час було організовано стрілецькі чотисотнікурені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців».

Товариство «Січові стрільці» придбало 100 карабінів і проводило навчання в передмістях Львова. Генеральна старшина визначила пріоритетними такі статті витрат у січових осередках: придбання зброї (манліхерівський карабін з пристроєм до кімнатної стрільби та 2000 кімнатних набоїв), забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи.

Керівництво стрілецькими товариствами в Галичині здійснював  Кирило Трильовський  через «Стрілецьку секцію» «Українського січового союзу», створену в квітні 1913 р.

Свідченням великої ролі «Стрілецьких Січей» у військово-підготовчому вихованні західноукраїнської молоді та її залучення до стрілецької справи є факт наявності серед січових стрільців вихованців організації: Д. Вітовського, Романа Дашкевича, І. Чупрея, Михайла Галущинського, О. Демчука, О. Семенюка, Миколи Угрина-Безгрішного, Левка ЛепкогоОлени Степанівни, Ольги Басараб-Левицької, М. Бачинського, Ганни Дмитерко, П. Михайлишин.

У результаті переговорів між представниками міжпартійного комітету і «Січових стрільців» у травні 1913 р. було досягнуто згоди про приєднання львівського академічного стрілецького гуртка до стрільців В. Старосольського на умовах автономії. З цією метою заступником головного отамана – осавулом обрано Івана Чмолу.

Однак Академічний гурток не дотримувався умов договору і не визнав верховенства над собою «Стрілецької секції». Тому на пропозицію К. Трильовського «Повітова Січ» 25 січня 1914 р. подала на затвердження до галицького намісництва новий статут «Січових стрільців». Після його затвердження на теренах Східної Галичини постала ще одна українська військова організація – «Січові стрільці ІІ». Очолив це стрілецьке товариство, до якого крім студентів входили й міщани і селяни, Р. Дашкевич. Жіночу чоту в складі 33 січовичок очолила Олена Степанівна.

«Січові стрільці ІІ» у передвоєнні місяці користувалися серед українського галицького населення більшою популярністю, ніж «Січові стрільці І». До їх складу лише у Львові ввійшло 277 членів поділених на 8 чот. Вони були краще організовані і вишколені через використання в своїх заняттях зброї, проведення військових курсів та організацію військових маневрів в околицях Львова.

Для підготовки січовиків було організовано постійно діючі курси теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини запасу австрійської армії М. Волошин та С. Рудницький. Основні заняття проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї. При курсах діяла термінологічна комісія, до складу якої входили Осип Квас, Богдан Гнатевич, В. Кучабський. Зусиллями комісії до війни було випущено 10 підручників з теорії військової підготовки.

Із зростанням міжнародного політичного напруження та загостренням протиріч між європейськими державами в лавах українського галицького молодіжного руху посилилася тенденція до об'єднавчих процесів у середовищі стрілецьких та інших військових товариств галицьких українців, а також до проведення спільних військових навчань та маневрів.

У березні 1914 р. «Січові стрільці І» та «Січові стрільці ІІ» знову розпочали спільну роботу. Наслідком цього об'єднання стало поширення стрілецької ідеї в Східній Галичині, утворення нових стрілецьких осередків, випуск О. Семенюком та О. Демчуком «Правильника піхотинця» на основі австрійського підручника «Dienstreglement I».

Першими спільними заняттями стрілецьких галицьких товариств стали польові вправи, організовані «Повітовою Січею» у квітні 1914 р. з нагоди роковин 250-річчя смерті Івана Богуна. Січові стрілецькі товариства та стрілецькі сокільські гнізда демонстрували свої військові вміння, злагодженість у строєних та маршових вправах, практичні навички у володінні зброєю.

Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких сокільсько-січових та пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914 р. у Львові. Вперше відкрито виступило близько 500 стрільців в одностроях і частково озброєних гвинтівками Верндаля, Манліхера, Кропачка. Своєрідний військовий марш-парад відкривали старшини українських стрільців, за ними – кінний відділ «Січових стрільців І», потім  – чота «Січових стрільців І», дві чоти «Січових стрільців ІІ», дві чоти бориславців та одна чота з Яворова. Тоді ж і відбувся перший привселюдний виступ «Січових стрільців» з Борислава на чолі з К. Гутковським, які показали свій стройовий вишкіл на площі «Сокола-Батька».

Велике Шевченківське свято показало, що українське населення краю вже дозріло до переходу від декларативних заяв про самостійність та волю до реального втілення своїх замислів, а разом з тим засвідчило організаційну міць українського молодіжного руху Галичини, готовність західноукраїнської молоді до боротьби за незалежність своєї держави.

Таким чином, українські стрілецькі організації, які утворилися у передвоєнний період у Східній Галичині стали підтвердженням національних традицій та державотворчих устремлінь місцевого українського населення. Значна кількість українських юнаків та юначок вважали своїм безпосереднім обов'язком навчання військовій справі задля боротьби за незалежність свого народу.

Після подій в Сараєво (вбивства айстро-угорського престолонаслідника Франца Фердинанда та його дружини Софії) розпочалася австро-сербська війна, котра доволі швидко перетворилася в Першу світову війну. Українці в цій війні опинилися по різні сторони барикад. Перша світова війна дала поштовх до активізації українського національного руху, але на жаль, спричинила розкол серед національно свідомого українства.

З ініціативи Головної Української Ради (ГУР) – політичної організації, що була створена у Львові й зайняла про австрійські позиції, почала створюватись в складі австрійської армії окрема українська військова частина – Легіон Українських січових стрільців (УСС), або «усуси», який мав стати основою майбутньої української національної армії. Запис проводився на добровільних засадах. Основний контингент Легіону становили вихованці українських молодіжних організацій: спортивно-громадської – «Сокіл», пожежної – «Січ», учнівсько-шкільної – «Пласт».

Австрійське командування дало згоду на формування Легіону. Однак коли до м. Стрия на Львівщині прибуло понад 28 тис. добровольців, австрійська влада дала дозвіл на формування Легіону чисельністю тільки 2,5 тис чоловік.

Австрійська влада боялася, щоб українці не повернули зброю проти них. Натомість австрійське командування бажало, щоб українці були мобілізовані до австрійської армії, де вони б розчинилися у багатонаціональних солдатських масах.

Військову присягу «усуси» складали двічі: перший раз загальну, для австрійського війська, а вдруге – національно-патріотичну, на вірність українському народу ( 14 вересня 1914 р.).

Перше бойове хрещення стрільці приймали вже 25 вересня 1914 р. в бою на Ужоцькому перевалі Карпат проти дивізії кубанських козаків.

Як бачимо, вже першому бою проявився трагізм українського народу в Першій світовій війні – українці виступили проти українців.

Відтепер, після успішного випробовування, австрійське командування направляло «усусів» на найнебезпечніші ділянки фронту.

Зважаючи на те, що основною метою «усусів» були національно-визвольні змагання в ім’я самостійності України, австрійське командування намагалось не допускати широких контактів «усусів» з українським населенням Прикарпаття і Закарпаття. Крім того, легіон було вирішено ліквідувати, розбивши його на малі загони, по 20 – 30 чоловік, які повинні були пробратися у ворожий тил і там вести бойові дії. Тому й людські втрати «усусів» були величезними. Однак Легіон постійно поповнювався новобранцями з числа добровольців і його чисельність часто змінювалася – від кілька сотень, й навіть до 7 тис чоловік.

«Усуси» були погано озброєні, тому що австрійське командування озброїло старими зразками зброї: гвинтівками системи Верндля, автоматичними гвинтівками системи Маузера, але й такої зброї не вистачало, крім того не хватало забійниць, бракувало одягу, взуття.

Не дивлячись на ті труднощі січовики проявляли мужність і героїзм. Вони були елітарною бойовою одиницею. Серед них було дуже мало вишколених військових, зате було багато політиків, вчених, літераторів, журналістів, митців.

В 1915 – 1916 рр. вони брали участь у боях з частинами російської армії під Галичем, Бережанами, біля містечка Козова, над річкою Стрипою. Та найбільшу мужність і героїзм «усуси» засвідчили в боях за гору Маківка (травень 1915 р.) і гору Лисоня (осінь 1916 р.).

Бої за гору Маківка  – запеклі позиційні бої за гору Маківка в Карпатах, що точилися з 29 квітня до 4 травня 1915, між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії фон Фляйшнера (до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців) та російсько-імперськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Альфтана задля заволодіння панівною висотою  – горою Маківка з метою контролю над селом Козьова.

В результаті героїчної оборони Маківки повністю зірвались стратегічні плани російського командування. Здобуття вершини, що планувалось 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були використані усі наявні резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і через тиждень змушені були поспішно відступати перед австрійськими підрозділами, що підійшли. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що в подальшому відобразилось у народній пам'яті. Саме в бою за Маківку стався перелом у військових операціях на користь німецько-австрійських союзників. «Усуси» перейшли в наступ і в червні першими увійшли до Галича.

У липні 1915 р. з двох підрозділів – Легіону УСС та створеного «куреня» був сформований 1-й полк УСС на 2200 бійців, яким командував отаман Г.Коссак. Зазнавши в боях великих втрат, полк був відведений в тил на переформування і лише на початку травня 1916 р. повернувся на фронт.

Бої за гору Лисоня  – запеклі бої між російською армією з одного боку та полком українських січових стрільців і австро-угорськими бойовими загонами – з іншого, що відбулись у серпні-вересні 1916 року. У ході битви полк УСС втратив більшість свого складу, проте виконав своє завдання – зупинив наступ російських військ на Бережани, завдавши їм важких втрат.

Під час боїв, в яких відзначились «усуси», австрійським похвалам не було кінця, під час затишшя австрійським зневага теж не було кінця, тоді вони були «рутенівськими зрадниками». Через те, наприкінці 1916 р. стрільці були вже готовими до того, щоб воювати проти Австрії, якщо б цього б вимагали національні інтереси.

Протягом серпня – вересня 1916 р. полк витримував артилерійський вогонь і безперервні атаки російських військ під час Брусиловського прориву. Ще одна гора – Лисоня, на якій закріпилися «усуси», стала місцем їхньої героїчної слави. Опинившись в оточенні, полк УСС перестав існувати. Залишки «усусів» вдруге було відправлено на переформування й поповнення, взимку 1917 р. вони знову були в окопах.

На початку 1918 р. у Києві було завершено створення куреня УСС – найбоєздатнішої частини тодішніх українських військ на чолі з Є.Коновальцем. Це була перша спроба організувати українську національну армію. Таким чином, Українські Січові Стрільці – це вицвіт і завершення першої доби галицько-українського відродження.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ФІЗИКИ залишилося:
0
4
міс.
0
7
дн.
1
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!