Колись дуже давно Бог ділив землі між різними на­родами, і кожному дісталося те, чого він бажав.
Розійш­лися щасливі народи по своїх нових домівках.

Аж ось до стомленого Бога підійшов чоловік, і боляче було дивитися на нього: худий, босий, у латаній-перелатаній сорочці, а на руках — важелезні кайдани.

“Ледве ви­брався я з неволі, — сказав чоловік. — Дай мені, Боже, хоч клапоть землі”, “Пробач, дитино, — відповів Бог. — Усі землі роздав, усі народи наділив.Нічого не лишило­ся”.Схилив у тузі голову бідолашний чоловік.

“Га­разд, — нарешті промовив Бог.— Є в мене окрайчик землі, яку я залишив для раю. Там є все: річки, озера, пустелі, ліси, гори. Але пам’ятайте: якщо будете берегти цю землю, то вона буде ваша, а якщо ні — то ворога.

Що ж, бери та будь щасливий”. 

А від того окрайчика, що його Бог тому чоловікові по­дарував, і пішла назва “Україна”.