Розширене відтворення та нагромадження в аграрних підприємствах
Тема: Розширене відтворення та нагромадження в аграрних підприємствах
Поняття відтворення та його типи.
Особливості розширеного відтворення, зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва.
Показники, що характеризують розширене відтворення.
Валова продукція як кінцевий результат господарської діяльності і основа розширеного відтворення в сільському господарстві.
Суть товарної продукції як частини валової продукції, яка вибуває з підприємства.
Процес нагромадження в сільському господарстві.
Поняття відтворення та його типи
Він охоплює такі стадії:
виробництво;
розподіл;
обмін;
споживання товарів і послуг.
В економічній літературі розглядаються такі види суспільного відтворення:
просте;
розширене;
звужене.
Відтворення можна розглядати на рівні окремої господарюючої одиниці та відтворення на рівні суспільства загалом. На окремому підприємстві відтворення відбувається як кругообіг капіталу або виробничих фондів. У масштабах суспільства відтворення матеріальних благ постає як суспільне відтворення.
Це відбувається завдяки використанню частини фонду відтворення матеріальних витрат та додаткового продукту на нагромадження, тобто для розширення та модернізації виробництва.
Звужене відтворення може бути зумовлене економічними кризами або трансформаційними кризами. Але в ряді галузей звужене відтворення може бути результатом прогресивних структурних змін в економіці.
Матеріальною основою для розширеного відтворення є частка додаткового продукту, що йде на виготовлення додаткових засобів виробництва і життєвих благ.
Існує два типи розширеного відтворення:
екстенсивний;
інтенсивний.
Практично в господарській практиці розширене відтворення містить у собі елементи як екстенсивного, так і інтенсивного типу.
Будь-яке відтворення є водночас відтворенням продуктивних сил та виробничих відносин. Воно включає постійне відтворення всіх факторів виробництва, тобто засобів і предметів праці у певних пропорціях, робочої сили, природних ресурсів, а також середовища існування людини. Разом із тим відтворюється й соціально-економічна форма виробництва - відповідні виробничі відносини.
Відтворення продуктивних сил означає, що в процесі виробництва відновлюється та розвивається робоча сила (будь-які збої в її відновленні тягнуть за собою суттєві ускладнення для відтворення загалом), а також відшкодовуються використані засоби виробництва. Якщо засоби виробництва, використані у виробничому процесі, не відновлюються, значить, здійснити процес виробництва навіть у тих самих масштабах неможливо (не говорячи вже про збільшення масштабів відтворення). При цьому потрібно відновити не тільки зношені станки, машини, обладнання, але й, по можливості, відтворити природні ресурси – обов'язково відтворити ті з них, які є відтворюваними, і дуже обережно ставитися до тих, які є невідтворюваними.
Процес відтворення виробничих відносин передбачає:
розвиток різних форм власності і на їх основі поглиблення товарно-грошових відносин;
перехід підприємств на самоуправління, повне самофінансування й кредитування, розвиток орендних відносин, акціонерних та інших товариств;
пріоритетне використання економічних методів господарювання;
розвиток кооперації в усіх сферах народного господарства тощо.
Відтворення як продуктивних сил, так і виробничих відносин здійснюється шляхом відтворення суспільного продукту, оскільки без цього неможливо ані відновлення робочої сили, ані відшкодування засобів виробництва, ані нормальне функціонування базису суспільства.
Особливості розширеного відтворення, зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва
У сучасному світі існує розширене виробництво, що має два типи економічного зростання виробництва:
екстенсивний;
інтенсивний.
Для такого типу відтворення властиві технічний застій, витратний характер зростання виробництва і в результаті – дефіцит всіх ресурсів.
При екстенсивному відтворенні масштаби виробництва збільшуються за рахунок залучення додаткових трудових і матеріально-речових факторів виробництва на колишній технічній основі і при тому ж рівні кваліфікації працівників, тобто весь приріст товарів і послуг забезпечується збільшенням витрат. Економіка носить витратний характер, а відтворення стає фондомістким (техніка використовується все менш ефективно) і ресурсомістких. На практиці екстенсивний розвиток виробництва використовується в чистому вигляді дуже рідко. Як правило, воно поєднується з інтенсифікацією, забезпечуючи всебічний розвиток економіки.
Тобто, це відбувається за рахунок більш ефективного використання всіх наявних ресурсів, підвищення їх якості, поліпшення способів їх використання, вдосконалення праці та управління, організації виробництва.
Розширення виробництва засноване на застосуванні ефективніших засобів виробництва, які втілюють новітні досягнення науково-технічного процесу. Також збільшення інтенсивності виробництва досягається більш повним використанням ресурсного потенціалу за рахунок поліпшення використання матеріалів, підвищення продуктивності праці, віддачі основних фондів.
Розрізняють такі види інтенсифікації виробництва в залежності від напрямків науково-технічного прогресу:
матеріалозберігаючий (економія матеріалів, сировини, палива та енергії на одиницю продукції);
фондозберігаючий (застосування продуктивнішої техніки);
трудозберігаючий (скорочення чисельності працівників).
Показники, що характеризують розширене відтворення
Розширене відтворення в аграрному виробництві передбачає постійне відновлення, вдосконалення і зростання факторів виробництва для підтримання його безперервності і розвитку. Воно поєднує такі взаємозв'язані процеси: зростання валової і чистої продукції сільського господарства; відновлення і розширення продуктивного капіталу; відтворення трудових ресурсів сільського господарства. На основі відтворення валової продукції, продуктовою капіталу і трудових ресурсів відтворюються і розвиваються виробничі відносини, які є рушійною силою розвитку продуктивних сил.
Динаміку розширеного відтворення елементів виробничого процесу (земельних ресурсів, капіталу і трудових ресурсів) відображують факторні показники, а результативні – наслідки виробництва, зокрема збільшення валової і чистої продукції. Економічні показники розширеного відтворення витікають з його суті і відображують взаємозв'язані процеси, які забезпечують безперервність аграрного виробництва.
Для характеристики розширеного відтворення насамперед використовують такі показники, які відображують збільшення виробництва валового продукту сільського господарства.
Результативні показники розширеного відтворення можуть виражатися як в абсолютних величинах, так і з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.
Якщо підвищується рівень забезпеченості підприємства основним капіталом, то це свідчить про позитивні зміни в розвитку його матеріально-технічної бази і створення необхідних передумов для здійснення розширеного відтворення.
На основі збільшення виробництва валового продукту сільського господарства, розширеного відтворення продуктивного капіталу і трудових ресурсів відтворюються виробничі відносини. Розвиток і вдосконалення виробничих відносин на селі відбуваються в умовах реалізації сучасної аграрної політики, а також під впливом соціально-економічних змін у народному господарстві.
Валова продукція як кінцевий результат господарської діяльності і основа розширеного відтворення в сільському господарстві
Ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств. Залежно від економічного змісту і цільового призначення цих результатів розрізняють такі види їх: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.
Визначення обсягу валової продукції сільського господарства у натуральній формі необхідне для:
оцінки розмірів натуральних фондів з погляду їх достатності для задоволення потреб населення і переробної промисловості в окремих видах сировини;
визначення обсягу перевезень і зберігання продукції, потреби в транспортних засобах і складських приміщеннях;
обґрунтування потреб підприємств у власній сільськогосподарській продукції, що використовується на виробничі цілі (корми, насіння тощо) для наступного циклу відтворення;
планування обсягів виробництва і реалізації продукції, укладання договорів, здійснення експортно-імпортних операцій;
визначення натуральних показників ефективності виробництва окремих видів продукції (трудомісткості і собівартості одиниці продукції, її енерго-, водомісткості тощо).
У вартісній формі валову продукцію сільського господарства розраховують у порівняльних цінах з метою визначення:
обсягу її виробництва в цілому по підприємствах, окремих регіонах і на державному рівні;
низки вартісних економічних показників, що характеризують рівень річної, денної і годинної продуктивності праці, фондовіддачі основних і оборотних фондів, фондомісткості виробництва, його капіталомісткості та ін.;
темпів зростання валового виробництва продукції, продуктивності праці та інших якісних показників у цілому по сільському господарству, його комплексних галузях (рослинництву і тваринництву), по окремих підприємствах і для досягнення порівнюваності цих показників у часі і просторі.
При визначенні вартості валової продукції сільського господарства до її складу включають вартість основної, побічної і супутньої продукції рослинництва і тваринництва, приріст незавершеного виробництва в цих галузях і вартість вирощування за рік молодих культурних насаджень (до вступу їх у період плодоношення).
На сільськогосподарських підприємствах валова продукція у вартісному виразі визначається і за собівартістю виробництва з наступним використанням цього показника для розрахунку чистої продукції підприємства.
Валова продукція за її окремими видами в натуральному виразі в розрахунку на одиницю земельної площі також характеризує досягнутий рівень ефективності господарювання. На рівень такого виробництва впливає низка факторів, а тому важливо знати, які з них призвели до збільшення даних показників, а які – до зменшення.
Важливим якісним показником, що характеризує рівень розвитку сільського господарства в цілому по країні, є укрупнена структура валової продукції, яка показує частку в ній продукції рослинництва і тваринництва.
Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції. Тому по таких підприємствах визначають також обсяг виробленої валової продукції за всіма видами діяльності. До її складу включають валову продукцію сільського господарства, промислову продукцію переробних підприємств (цехів) у порівняльних оптових цінах, промислову продукцію, що не пов’язана із сільськогосподарським виробництвом, продукцію лісівництва, нового капітального будівництва тощо.
У поточних цінах загальний обсяг виробництва продукції сільського господарства розглядається як складова частина внутрішнього продукту держави і водночас як оціночний результат поточної діяльності підприємств, який важливо знати кожному з них для ефективної організації виробництва в умовах ринку.
В порівняльних цінах його визначають з метою вимірювання й оцінювання змін фізичного обсягу продукції незалежно від зміни її фактичної вартості в поточних цінах. Завдяки таким властивостям цей показник широко використовується, крім раніше зазначених випадків, для вимірювання обсягу сільськогосподарського виробництва на душу населення і на одиницю земельної площі.
На аграрних підприємствах, особливо великих, може вироблятися багато видів сільськогосподарської продукції, які мають різне цільове призначення і різну економічну ефективність. Наприклад, у деяких підприємствах для реалізації виробляється до чотирьох-п’яти видів рослинницької і два-три види тваринницької продукції. В селянських (фермерських) господарствах виробляється менше видів продукції, але це не знімає проблеми, що далі стане предметом нашого розгляду.
В умовах ринку кожне підприємство повинне прийняти рішення типу «продукт-продукт», визначити комбінацію видів продукції, тобто встановити, які її види і в яких обсягах воно буде виробляти за наявних обмежених ресурсів і за відповідної кон’юнктури, що склалася на ринку сільськогосподарських товарів, для одержання при цьому максимального економічного ефекту. Залежно від ступеня цієї сумісності і взаємозв’язку всі види сільськогосподарської продукції поділяються на такі, що взаємодоповнюють одна одну, є не конкуруючими або конкуруючими.
Такий технологічний взаємозв’язок повністю простежується між розширенням посівних площ, збільшенням виробництва продукції бобових культур (гороху, вики, сої та ін.), багаторічних трав і рівнем урожайності та обсягом виробництва тих сільськогосподарських культур, для яких вони є попередниками. Існує також пряма залежність між обсягом виробництва кормів і виробництвом тваринницької продукції.
Тому зміна обсягу виробництва (звичайно, до певних меж) одного з видів не конкуруючої продукції не зумовлює зміну обсягу виробництва іншого виду. Такі види продукції доповнюють одні одних, оскільки, крім незбігу в часі робочих періодів, для їх виробництва потрібні різні види матеріальних ресурсів (не враховуючи землі). Наприклад, виробництво більшості видів рослинницької продукції і продукції тваринництва до певної міри є автономним, неконкурентним, як і, скажімо, виробництво озимої пшениці та цукрових буряків.
В рослинництві, наприклад, конкуруючими є види продукції ярих зернових і кормових культур – ячменю, вівса, ярої пшениці, викосуміші та ін. Для виробництва цих видів продукції потрібні ті самі фактори виробництва – техніка, однакові види ґрунтів і робоча сила майже однакової кваліфікації. Зрозуміло, що залучити більше ресурсів для виробництва одного з названих видів продукції можна лише за рахунок зменшення обсягу використання тих самих ресурсів для виробництва іншого виду конкуруючої продукції.
Важливо також знати, що не конкуруючі види продукції можуть стати і конкуруючими, якщо виробництво одного з них надмірно збільшуватиметься, що вимагатиме перерозподілу на його користь ресурсів, землі й управлінського часу.
Наявність розглянутих видів продукції вимагає добору такої комбінації їх, за якої досягається максимальна економічна ефективність виробництва. Пріоритет надається тим з конкуруючих видів продукції, які є найбільш прибутковими.
Натурально-речова форма валової продукції представлена засобами виробництва (насіння, худоба, корми, сировина для промисловості) та предметами споживання (продукти харчування).
У вартісному виразі валова продукція поділяється на вартість спожитих засобів виробництва (матеріальні витрати – MB) і валовий дохід (ВД), або чисту продукцію. Отже, валову продукцію сільського господарства (ВП) можна представити у такому вигляді:
Вироблений валовий продукт в процесі його розподілу та використання поділяється на фонд відшкодування, фонд споживання та фонд нагромадження.
Фонд відшкодування у складі валової продукції сільського господарства становить близько половини, а решту – валовий дохід.
Валовий дохід (чиста продукція) сільського господарства має важливе економічне значення: він є частиною національного доходу України, за його рахунок формуються фонди споживання і нагромадження.
де ВВ - виробничі витрати, які складаються із матеріальних витрат (MB) і витрат на оплату праці (ОП).
Реалізована частина чистого доходу набуває форми прибутку.
Суть прибутку як економічної категорії виражається тими функціями, які він виконує. Основні з них: нагромадження, розподіл і споживання.
За умов ринкової економіки важливого значення набуває госпрозрахунковий дохід, який складається з фонду заробітної плати і прибутку, який залишається на підприємстві після відрахувань у бюджет та виконання інших зобов’язань. Він є джерелом оплати праці та виробничого і соціального розвитку підприємства.
Суть товарної продукції як частини валової продукції, яка вибуває з підприємства
Кожне аграрне підприємство виходячи із власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов'язань (укладених угод) розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спрямовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, садивного матеріалу, відтворення стада тощо), на громадське харчування і забезпечення продуктами дитячих ясел і садків, на оплату праці натурою і нарешті – на продаж.
В економіці аграрних підприємств є потреба оперувати і таким поняттям, як реалізована продукція, що визначається в натуральній і вартісній (грошовій) формах.
На кожному підприємстві вартість реалізованої продукції розраховується за поточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналу і строків реалізації продукції, її якості, кон'юнктури ринку та інших факторів.
До його складу входять і грошові надходження, що надійшли у звітному році від реалізованої продукції в минулому звітному періоді.
Для аналізу стану економіки підприємства і його окремих галузей визначають відносну й абсолютну товарність виробництва.
Рівень товарності можна визначити і в цілому по підприємству, але для цього потрібно реалізовану продукцію оцінити у вартісному виразі за тими самими порівнянними цінами, за якими оцінено валову продукцію, виключивши з її складу приріст незавершеного виробництва, приріст вартості молодих багаторічних культурних насаджень і малотоварні продукти (солому, гній, зелену масу).
Рівень товарності за окремими видами продукції залежить насамперед від обсягу її виробництва. Чим він вищий, тим більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки.
Скорочуючи власні внутрішні потреби за низького обсягу виробництва, підприємство цим самим може не допустити пропорційного зменшення обсягу товарної продукції. Рівень товарності при цьому зростає, але погіршуються умови для наступного циклу відтворення.
Зміна обсягу товарної продукції залежно від зміни обсягу виробництва валової продукції і рівня товарності: заштриховане поле – обсяг товарної продукції
Враховуючи, що рівень товарності істотно впливає на обсяг товарної продукції підприємства важливо кількісно визначити вплив цього фактора у взаємодії з іншими агрегованими факторами на величину даного кінцевого результату.
Приріст товарної продукції за рахунок окремих факторів визначається так:
приріст товарної продукції за рахунок приросту урожайності;
за рахунок ціни;
коефіцієнта товарності;
за рахунок взаємодії факторів ціни і коефіцієнта товарності;
взаємодії факторів урожайності і коефіцієнта товарності;
взаємодії факторів ціни й урожайності.
За окремими видами продукції рівень товарності істотно коливається. Причина цього криється в технологічних особливостях галузей і цільовому призначенні їх продукції.
Так, у технічних культурах цей показник дуже високий і сягає інколи 100% (льон і вовна). Водночас рівень товарності зерна коливається в межах 40-70%, картоплі – 20-3%, овочів – 65-75%, молока – 75-90, яєць – 70-80%, а на птахофабриках – до 100 %.
Низький рівень товарності, наприклад, картоплі, пояснюється не лише поки що невисокою врожайністю цієї культури, а й великими внутрішньогосподарськими потребами в даній продукції: для насіння, внутрішньогосподарського громадського харчування, годівлі худоби. Значна потреба підприємств у концентрованих кормах і в забезпеченні себе насінням не дає змоги надто підвищувати рівень товарності зерна, хоч цей вид продукції може бути високорентабельним, а тому економічно вигідним для збільшення обсягу його продажу.
Процес нагромадження в сільському господарстві
Коли йдеться про агропромислову інтеграцію в широкому сенсі слова, мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв’язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов’язані між собою, технологічно й об’єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини. Посилення таких зв’язків є закономірним явищем.
У процесі поглиблення суспільного поділу праці сільське господарство самостійно вже не може забезпечувати умови власного відтворення. Це зумовлено тим, що розвиток даної галузі все більшою мірою залежить від промисловості, що поставляє селу необхідні засоби виробництва. Їх питома вага в структурі спожитих матеріальних ресурсів знаходиться в межах 35-38%, тобто темпи й ефективність розширеного відтворення в сільському господарстві значною мірою залежать від розвитку першої сфери АПК – фондоутворюючих галузей, їх здатності забезпечити його знаряддями і предметами праці в необхідному обсязі, асортименті та якості.
Валовий дохід (чиста продукція) розподіляється, по-перше, на оплату праці та чистий дохід. Основна та додаткова оплата праці разом з частиною чистого доходу у вигляді дивідендів на акції, виплат на частки в статутному капіталі, одноразової матеріальної допомоги, оплати вартості путівок на лікування і відпочинок та інших заохочувальних виплат становлять фонд споживання.
За рахунок нього відбувається кількісне поповнення та якісне покращення основного і оборотного капіталу, купляються або орендуються додаткові земельні угіддя, проводиться навчання персоналу тощо.
Отже, валовий дохід розподіляється на фонд споживання та фонд нагромадження. Пропорції розподілу валового доходу мають принципове значення для формування інтенсивного типу розвитку, для темпів розширеного відтворення.
Підприємству недоцільно всю одержану чисту продукцію спрямовувати у фонд споживання, адже при максимальному поточному задоволенні споживацьких інтересів власників і працівників втрачається можливість задоволення цих інтересів в перспективі. Таким чином, матеріальною передумовою розширеного відтворення є одержання чистого доходу та створення фонду нагромадження.
Фонд нагромадження існує саме для того, щоб в майбутньому зростали фонди відшкодування та споживання. В наступному циклі, при не збитковому виробництві, фонд нагромадження може бути навіть менший, ніж в попередньому циклі, але фонди відшкодування та споживання залишаться вже в збільшеному розмірі. Отже, створиться база для стабільного та зростаючого виробництва. В цьому полягає головне значення фонду нагромадження.
Величина фонду нагромадження залежить від величини чистого доходу та від потреб і можливостей у поповненні та поновленні ресурсів. Про недостатність чистого доходу як джерела розширеного відтворення говорить те, що його максимальне використання на нагромадження дозволяє збільшити фонд відшкодування витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.
Залучити додаткові угіддя до обробітку шляхом їх купівлі на сьогодні неможливо внаслідок дії відповідного мораторію. Тому з метою розширеного відтворення фонд нагромадження може бути використаним для додаткової оренди сільськогосподарських угідь. В переважній більшості договорів оренди земельних паїв встановлено, що оплата здійснюється після отримання урожаю, отже, залучення додаткових угідь в оренду при наявності відповідної пропозиції пов’язане лише із матеріальним та фінансовим забезпеченням виробничого процесу.
Особливістю відтворення землі як матеріальної основи та найважливішої продуктивної сили сільськогосподарського виробництва є те, що на макрорівні вона не може відтворюватися кількісно. Тому однією з основних умов стабілізації та зростання сільськогосподарського виробництва є успішне вирішення питання розширеного відтворення родючості ґрунтів. На сучасному етапі в сільському господарстві України сформувалися досить стійкі тенденції до зменшення родючості ґрунтів. Негативним наслідком тривалого звуженого відтворення родючості є загроза незворотної втрати ґрунтами України їх порівняно високої природної якості. В цьому випадку для збереження досягнутого рівня виробництва сільськогосподарського валового продукту необхідно буде застосовувати значно більші обсяги матеріальних витрат; відповідно, зростуть обсяги фонду відшкодування та зменшиться валовий дохід, а разом з ним – і фонди споживання та нагромадження.
У нагромадженні та розширеному відтворенні в сільському господарстві специфічне місце займає диференційна земельна рента, матеріальною основою якої вступає частина чистого доходу підприємства, одержана при використанні ним земель, порівняно кращих за природною родючістю та місцем розташування, або при більш інтенсивному ведення виробництва.
Додатковий чистий дохід може бути повністю направленим і в фонд нагромадження, і в фонд споживання власників підприємства, адже для створення цього доходу не потрібно докладати додаткових матеріальних чи трудових витрат. В умовах високого попиту на землю орендарі, щоб зберегти свій бізнес, можуть підвищувати орендну плату, тим самим збільшуючи в перспективі фонд відшкодування та зменшуючи фонд нагромадження.
В умовах ринкових відносин, особливо в кризовій стадії економічного розвитку, для аграрних підприємств розширене відтворення виступає головним засобом збереження та зростання бізнесу, засобом конкурентної боротьби, в тому числі з іноземними товаровиробниками, як на внутрішньому, так і на світовому ринках.
Дослідження формування та розподілу валового продукту підкреслює подвійну природу орендної плати за землю: на стадії укладання договору оренди вона є частиною чистого доходу, а на стадії виконання договору – виступає стабільним елементом фонду відшкодування. Вдосконалення оренди та орендних відносин має проводитися в напрямках, які забезпечують розвиток процесів розширеного відтворення та нагромадження в сільському господарстві.
П
итання для самоконтролю:
Які особливості розширеного відтворення?
Що означає поняття «валова продукція»?
Що розуміють під поняттям «товарна продукція»?
Якими показниками характеризується розширене відтворення в сільському господарстві?
Що таке «фонд нагромадження» та як він використовується?
Рекомендована література:
К
урган В.П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. – Суми:Університетська книга, 2008. – с. 135 – 146.