Організація розвитку аграрного бізнесу
Тема: Організація розвитку аграрного бізнесу
Агропромисловий комплекс (АПК)
Структура агробізнесу
Стратегії сільськогосподарського виробництва
Організація малого аграрного бізнесу
Бізнес-планування
Агропромисловий комплекс (АПК)
Однією з найважливіших ланок національного господарства України є агропромисловий комплекс (АПК), що являє собою цілісну територіально виробничу систему взаємопов'язаних між собою сільськогосподарських, промислово-виробничих та наукових галузей, які здійснюють вирощування, транспортування, зберігання, промислову переробку та реалізацію сільськогосподарської сировини та матеріально-технічне обслуговування села.
Визначальною особливістю АПК є те, що сільськогосподарські та промислово переробні підприємства ефективно функціонують тільки в тісному взаємозв'язку, забезпечуючи тим самим єдиний виробничий процес від вирощування сировини до виробництва готової продукції в межах певної території. Від розвитку агропромислового виробництва залежить продовольча безпека держави, а рівень і якість забезпечення населення продуктами харчування безпосередньо впливають на соціальне становище у суспільстві та здоров'я нації загалом. Для сільського господарства основним засобом виробництва і знаряддям праці є земля – основне джерело, яке забезпечує вирощування сільськогосподарської продукції та сировини для виробничого й невиробничого споживання.
Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України, оскільки він виробляє більше 50% валової продукції, забезпечує 10-12% валової доданої вартості. 6 експортному потенціалі країни частка агропромислового комплексу становить близько 25%.
Сільське господарство України разом з іншими сферами АПК забезпечує близько 10% валового внутрішнього продукту, виробництво 95% товарів масового вжитку. Однак на галузі сектору припадає лише 7,1% капітальних інвестицій, що надходять в економіку країни, причому прямих іноземних інвестицій лише 1,4% (в промисловість – 31%).
Володіючи однією третиною найбагатших у світі чорноземів, Україна займає провідне місце серед країн-сусідів щодо частки високоякісних родючих ґрунтів. Чорноземи займають 54% площі земель і мають збагачений шар гумусу завтовшки у 40-50 і більше сантиметрів. Сільськогосподарські угіддя займають 70,8% всієї території України. З них рілля становить 55% від загальної площі, пасовища – 9%, сіножаті – 4% та багаторічні насадження – менше 2%. Землезабезпеченість в Україні становить 0,80 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,64 га ріллі на одну людину. Однак, внаслідок різної щільності населення та міграцій існує значна варіація цих показників у різних регіонах та у різні проміжки часу.
Кожна галузь АПК виконує свою специфічну функцію. Агропромисловий комплекс включає такі галузі:
сільське господарство (базова ланка) яка складається з рослинництва і тваринництва, а також рибальство;
промислова переробка сільськогосподарської сировини та виробництво кінцевої продукції або переробна ланка (молочна, м'ясна, борошномельно круп'яна промисловість, галузі легкої промисловості, які використовують сільськогосподарську сировину);
промисловість, що виробляє засоби виробництва для всіх ланок АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування; агрохімія (виробництво мінеральних добрив і мікробіологічна промисловість); машинобудування для харчової промисловості; комбікормова промисловість; система матеріально-технічного обслуговування сільського господарства; меліоративне і сільське будівництво);
виробнича та соціальна інфраструктура АПК (холодильне, складське, спеціалізоване транспортне господарство (транспортування, зберігання, заготівля, промислова переробка та збут); торговельні й інші підприємства й організації, що займаються доведенням кінцевого продукту до споживача, включаючи оптові ринки, роздрібну торгівлю і громадське харчування);
наука та підготовка кадрів для потреб АПК.
В найтіснішому взаємозв'язку з АПК перебуває харчова промисловість розвиток якої повністю залежить від стану функціонування агропромислового комплексу.
Основними факторами формування АПК визначено:
природні, кліматичні умови, структуру земельного фонду, особливості території;
сучасні потреби у продукції АПК країни в цілому і окремих регіонів зокрема;
особливості розселення, рівень розвитку сільської місцевості та наявність великих систем населених пунктів, забезпеченість трудовими ресурсами (в переважній більшості це жителі сільської місцевості);
економічний розвиток території і характер виробництва;
рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Надходження від підприємств АПК до бюджету України формують 9-11% від загальних доходів Зведеного бюджету країни.
Нині Україна є одним з провідних виробників продовольства у світі. Зокрема, наша держава стала найбільшим експортером соняшникової олії, увійшла в трійку найбільших постачальників зернових культур на глобальні ринки.
Функціонально-галузевій структурі АПК України властивий ряд проблемних моментів:
недостатньо механізоване сільське господарство та окремі виробничі процеси, до сих пір деякі господарства використовують енергомісткі та матеріаломісткі машини та обладнання;
недостатній та низькоінноваційний рівень розвитку промисловості, що виробляє засоби виробництва для всіх ланок АПК;
нестача сучасного, технологічно обладнаного холодильного, складського господарства, інфраструктури що займається зберіганням сільськогосподарської сировини та продукції, виробництва сучасної тари;
забезпечення екологізації продукції.
Також характерними для АПК України залишаються: нераціональне використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення; критична зношеність основних виробничих фондів; недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення; відсутність реформування у соціальній сфері села. На сьогодні важливою вимогою сучасності до агропромислового комплексу України є забезпечення його екологічного, інноваційного розвитку на основі використання найновіших наукових досягнень, технологічна модернізація засобів виробництва та виробничих процесів у сільському господарстві, а також інтенсифікація сільськогосподарського розвитку в контексті другої «зеленої» та «блакитної» (активний розвиток сучасного рибництва) революцій, подальше підвищення рівня конкурентоспроможності продукції АПК.
Основним засобом виробництва у сільському господарстві є земля, одночасно вона є і предметом праці.
З усієї земельної площі (60,4 млн. га) на сільськогосподарські угіддя припадає 41,6 млн. га, або 70,8%, у тому числі орні землі становлять 55%, сіножаті – 4%, пасовища – 9%, сади і виноградники – близько 2%.
Земельні ресурси – важливий чинник впливу на структуру сільського господарства і агропромислового комплексу в цілому. Значною мірою від земельних ресурсів залежить співвідношення галузей сільського господарства. Важливе значення для сільськогосподарського виробництва мають водні та агрокліматичні ресурси. Особливо залежним від кліматичних умов є рослинництво.
У цілому подальші напрямки розвитку аграрного сектору України в сучасних умовах полягають у створенні сучасного конкурентоздатного агропромислового комплексу, який характеризувався би такими критеріями: ефективне застосування нових сільськогосподарських машин, матеріальних ресурсів та технологічних систем; випуск конкурентоспроможної продукції; здатність виробництва до широкого впровадження науково-технічних досягнень, домінування в агропромисловому комплексі наукоємних галузей; високий рівень розвитку інфраструктури аграрного ринку; раціональне використання земель, впровадження ресурсозберігаючих та відновлювальних технологій; високий рівень екологічної безпеки; використання відходів сільського господарства іншими галузями економіки; досягнення ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств; розвиток сімейних ферм; формування сільськогосподарської логістики.
2. Структура агробізнесу
Поява агробізнесу зумовлена об’єктивними чинниками:
поглибленням поділу праці в суспільстві, виділенням із сільського господарства ремісництва, переробної промисловості, торгівлі, насамперед оптової й міжнародної;
лібералізацією економічних відносин у національних економіках і зовнішній торгівлі; в) посиленням стабілізаційного впливу фінансових інституцій.
Агробізнес як сфера підприємництва має чотири складники:
підприємницька діяльність, спрямована на забезпечення сільського господарства засобами виробництва;
власне сільськогосподарське виробництво;
зберігання, транспортування, переробка сільськогосподарської продукції, торгівля як сировиною, так і переробленою продукцією;
розвиток соціальної, сервісної, наукової, інформаційної та інших інфраструктур, необхідних для ефективного функціонування та розвитку агробізнесу.
В агробізнесі виділяють два підкомплекси:
виробництво та реалізація продуктів харчування (продовольчий комплекс);
виробництво та реалізація промислових предметів споживання, виготовлених із сільськогосподарської сировини.
Основу агробізнесу (зокрема і територіальних агропромислових комплексів (АПК)) формують товариства, кооперативи, агропромислові об’єднання, агрофірми, агрохолдинги, фермерські та особисті селянські господарства. В Україні нараховується декілька сотень компаній АПК. Простежується тенденція до збільшення ролі та впливу великих аграрних господарств. Серед найбільших компаній, які працюють в українському агропромисловому секторі: «Укрлендфармінг», «Кернел», «Мрія», «Миронівський хлібопродукт», «Астарта» та ін.
Агробізнес функціонує як система інтеграції сільськогосподарських товаровиробників із партнерами, що уможливлює забезпечення взаємної вигоди в усьому ланцюгові руху продовольства і сировини. У ринковій економіці систему агробізнесу становить сукупність відносин і зв’язків галузей АПК. Розвиток агробізнесу, удосконалення його галузевої і територіальної структури сприяє раціональнішому розміщенню виробництва, ефективному використанню ресурсної бази, покращенню кінцевих результатів його діяльності, забезпеченню продовольчої безпеки країни.
У розвинутих країнах в агробізнесі задіяно від 20 % до 30 % працездатного населення, а також стільки ж основного та оборотного капіталу. Найпотужніший АПК сформовано в США, кінцева продукція якого складає 12 % від ВНП, що зумовлено високим рівнем розвитку всієї економіки, а також поглибленням розподілу праці, перерозподілом функцій між сферами агробізнесу, індустріальним розвитком сільського господарства. У країнах Західної Європи формування АПК відбувалося на основі загальносвітових зв’язків, що пов’язано з неможливістю забезпечити себе сільськогосподарською сировиною та необхідними засобами виробництва.
Україна має великий потенціал для розвитку агробізнесу. Площа сільськогосподарських земель є найбільшою в Європі — 41,5 млн. га (70% території країни), з них 32,5 млн. га використовуються для вирощування сільськогосподарських культур. Розвитку сектору також сприяють близькість основних ринків збуту, транспортна інфраструктура (залізниці, автошляхи, порти), постійне зростання світового попиту на продовольчі продукти та альтернативну енергетику, а також наявність порівняно дешевих трудових ресурсів. Наразі в українському агробізнесі основний напрямок – рослинництво.
Загалом спостерігаються як позитивні, так і негативні тенденції. Україна успішно конкурує на міжнародних ринках за експортом соняшникової олії, кукурудзи, пшениці. Найбільше зернових експортується до Китаю, Кореї, Єгипту, Ізраїлю, Ірану, Тунісу, Туреччини. Проте внаслідок економічних реформ, зміни економічного устрою в цілому, форм власності у 1990-ті відбулася значна дезінтеграція у функціонуванні АПК, яка виявилася у значному скороченні виробництва продукції на всіх підрозділах агробізнесу, кризі неплатежів, зменшенні посівних площ, деградації сільськогосподарських земель, старінні села тощо. Причини цього: диспаритет цін, непрофесійна аграрна політика уряду, зниження платоспроможного попиту населення та ін.
Стратегії сільськогосподарського виробництва
Науково обґрунтована система ведення сільського господарства охоплює всі сторони найбільш раціональної організації сільськогосподарського виробництва, заснованого на приватній власності на землю та досягненнях науково-технічної революції і передового досвіду.
Необхідною умовою є забезпечення оптимального рівня їх використання і збереження відповідно до конкретних земельних, природних і економічних умов виробництва, які в комплексі створюють умови подальшого нарощування виробництва валової і товарної продукції з одиниці земельної площі при мінімальних витратах праці і коштів.
Сільське господарство України є стратегічною і найбільш ефективною галуззю народного господарства. Продукти сільського господарства – завжди ліквідний товар, оскільки вони складають основу продовольчої безпеки держави.
Розвиток сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості землі внаслідок впровадження механізмів економічної ефективності виробництва. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції, зміцнюється матеріально-технічна база галузі.
Ефективність виробництва залежить не тільки від рівня знову створеної вартості, а й від обґрунтованої реалізації, розподілу, споживання і нагромадження.
Результат виробництва на рівні сільгосппідприємства виражається в обсязі валової продукції, валового доходу, чистого та валового прибутків. Зіставлення розміру затрат з витратами ресурсів відбувається на рівні ефективності виробництва продукції, яка залежить від спеціалізації і розміщення сільгосппідприємств.
Відповідно до ґрунтово-кліматичних умов в Україні здавна склалася чітка територіальна спеціалізація і розміщення землеробства і тваринництва. Наприклад, у Сумській області, яка розміщена в зоні Лісостепу, сільське господарство має зерновий і цукровий напрямок, тваринництво – молочний. В південних районах високий рівень розвитку має вирощування буряку і на цій основі виробництво цукру, у ряді районів півночі товарне значення має також картоплярство. Напрямок спеціалізації сільського господарства ще з давніх часів визначив розвиток відповідної переробної промисловості.
Провідними ланками системи ведення сільського господарства є землеробство і тваринництво. Землеробство застосовує науково обґрунтований комплекс заходів з раціональної організації території господарств, раціональних сівозмін і систем обробки ґрунту, використання добрив, гербіцидів для боротьби з хворобами, бур'янами і шкідниками сільськогосподарських культур, рівня організації насінництва. Тваринництво використовує раціональні способи розведення і відгодівлі тварин, запобігання їх захворюваності й ін.
Таким чином, науково обґрунтована система ведення господарства передбачає комплексний підхід до розробки заходів з розвитку сільськогосподарського виробництва, правильне поєднання і раціональне ведення провідних галузей рослинництва і тваринництва з урахуванням кліматичних і економічних умов. Завдання полягає в збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей і господарства в цілому.
Такий підхід до обґрунтування і послідовного здійснення системи ведення сільського господарства потребує забезпечення збалансованого з потребами сільськогосподарського виробництва розвитку всіх інших ланок АПК. Зокрема, дуже важливо, щоб промисловість виробляла, а відповідні організації продавали сільськогосподарським підприємствам не просто техніку для обробітку землі, збору урожаю тощо, а потрібні для господарства комплекти машин, що відповідають спеціалізації господарств, мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин та ін. Не менш важливо також збалансувати з рівнем сільськогосподарського виробництва потужності переробних підприємств, обсяги заготівель, а також ємності для збереження сировини і продуктів переробки.
Внаслідок різноманіття ґрунтово-кліматичних і економічних умов виробництва, неоднорідності напрямків і рівнів розвитку сільгосппідприємств система ведення господарства не може бути єдиною для районів і навіть для господарств; та й адміністративними методами домогтися цього неможливо. Ось для цього і необхідно постійно працювати над розробкою системи ведення сільського господарства і, відповідно, вдосконалювати структуру агропромислового комплексу, економічний механізм і систему керування як сільським господарством, так і агропромисловим комплексом у цілому.
Кожна ланка системи повинна відображати її особливості організаційно-економічного і технологічного порядку, а всі ланки взаємопов'язані між собою виробничими відносинами. Раціональна система ведення господарства вимагає розвитку обслуговуючих і переробних підприємств, поліпшення матеріально-технічного постачання, організації збуту готової продукції. Успішне її освоєння пов'язане з раціональним вирішенням організаційно-економічної частини систем землеробства і тваринництва, а також інших ланок, які безпосередньо впливають на ефективне використання наявних основних виробничих фондів і нових капітальних вкладень.
До речі, розвиваючи ефективне сільськогосподарське виробництво, не можна забувати про матеріальні критерії розвитку, серед яких перше місце належить торгівлі продуктами. Мається на увазі не тільки торгівля з країнами близького і далекого зарубіжжя, а насамперед розвиток нашого українського аграрного ринку, для чого слід було б передбачити:
послідовне проведення робіт зі створення сучасної інфраструктури аграрного ринку України, включаючи інформаційну систему, товарні біржі й оптові ринки, системи страхування торговельних операцій та інші інститути ринку;
розробку і здійснення програми по розвитку продуктових сегментів, насамперед, зернового, цукрового, плодоовочевого, масложирового і м'ясомолочного, а також ринку матеріально-технічних ресурсів;
вироблення механізмів державного регулювання торгівлі. Особливо це стосується державної підтримки виробників сільськогосподарської сировини і продовольчої продукції;
забезпечення фінансування й організації міждержавних наукових розробок з аналізу і прогнозування аграрного ринку.
Натомість економічний механізм регулювання процесів формування і розвитку українського аграрного ринку передбачає необхідність зміни критеріїв цінової, податкової, кредитної політики та системи страхування в АПК.
Виходячи з потреб економічного механізму, слід передбачити також підтримку таких напрямків, як селекція і насінництво, племінна справа, захист рослин, проведення меліоративних, ветеринарних, санітарних та інших заходів.
Поряд з цим необхідно передбачити інвестування найбільш перспективних програм і проектів, що передбачають збільшення виробництва зерна, м'ясо-молочної та іншої сільськогосподарської продукції і на цій основі забезпечення населення продовольчими товарами.
Організація малого аграрного бізнесу
У будь-якому суспільстві ринкова система і структура економічних відносин складна і включає в себе безліч елементів, головними з яких є взаємодія виробника і споживача.
На виробника впливають наступні фактори:
залежність підприємця від наявності сировини, її вартості, якості;
існуючи технології, устаткування;
державна політика та інше.
На поведінку споживача впливають наступні фактори:
рівень і форма доходу (особистого чи сімейного);
система пріоритетів в економічних інтересах;
доступність необхідних товарів;
економічна політика держави (податки, соціальна політика та ін.).
Ці фактори ураховує підприємець при прийнятті рішень в бізнесі. Дії підприємця відбуваються у наступній послідовності: зародження ідеї її оцінка та реальність втілення у життя, врахування ситуації на ринку, проведення необхідних розрахунків задля виявлення можливого ефекту, експертна оцінка усієї інформації і розрахунків і остаточне прийняття рішення.
В аграрному секторі розвиток підприємництва сприятиме розширенню сфери застосування праці аграріїв, створенню нових можливостей працевлаштування сільського населення.
Розвитку підприємництва на селі заважають деякі труднощі:
недостатність первісного капіталу для створення власної справи;
мала об’єктність виробничої та обслуговуючої матеріально-технічної бази;
відсутність належного захисту і певних правових гарантій в питаннях власності, розпорядження майном, отримання та розподіл прибутку.
Отже, принципи вільного розвитку аграрного підприємництва такі:
розвиток аграрного підприємництва на основі усіх форм власності;
з'єднання різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності (агрокомбінати, агрофірми, акціонерні та пайові товариства, кооперативи, сімейні та індивідуальні господарства;
розвиток підприємств різних розмірів, що обумовлено нерівномірністю розселення людей та родючістю ґрунтів;
залучення громадян у дрібні агропідприємства;
поглиблення спеціалізації та розширення кооперації;
збереження та більш ефективне використання матеріально-технічної бази виробництва продукції.
Серед шляхів розвитку агробізнесу слід виділяти наступні:
створення фермерських господарств;
розширення кількості та розмірів підсобних господарств сільських жителів;
розвиток агроцехів промислових підприємств;
розвиток приватних агрофірм і орендних підприємств;
контрактне виробництво на діючих та заново створених колективних підприємствах та інше.
Агробізнес являє собою сукупність економічних відносин у аграрному секторі держави. Вихідними при характеристиці підприємництва є визначення його суб’єктів і об’єктів.
Суб’єктами підприємницької діяльності відповідно законодавству можуть бути громадяни нашої та інших держав та юридичні особи всіх форм власності без найманих працівників (одноосібні, сімейні) або крупні з найманою працею.
Об’єктом є те на, що спрямована підприємницька діяльність. Це творча діяльність, що передбачає оцінку економічної ситуації, розробку плану дії, організацій управління та інше. При цьому виділяють різні види підприємництва, тобто різні сфери діяльності (виробнича, комерційна, фінансова, інженерно-консультаційна та інші) та різні організаційно-правові форми, характеристики яких розглядаються у наступних темах. Таким чином підприємство має велике суспільне значення, бо забезпечує стабільність суспільного і політичного життя, розвиток економіки як держави в цілому, так і окремих регіонів, населених пунктів.
Бізнес-планування
У ньому передбачається також комплекс організаційно-економічних, агро-зооветеринарних, технічних і фінансових заходів, що забезпечує найбільш раціональний обсяг і структуру виробництва, рівень прибутку і рентабельності господарства, підвищення його конкурентоспроможності, а також сприяє розв'язанню соціальних питань.
Річний бізнес-план ґрунтується на перспективних планах господарства, є їх конкретизацією і деталізацією на певний рік. Головними завданнями при його розробці є мобілізація внутрішніх резервів підприємства на збільшення виробництва і реалізації продукції, підвищення її якості та конкурентоспроможності, зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції і якнайповніше використання ресурсного потенціалу, збільшення прибутку (валового доходу), підвищення рівня рентабельності виробництва, зростання добробуту працівників підприємства. Особливу увагу при цьому слід звертати на недопущення диспропорцій і встановлення раціональних пропорцій, збалансованості між обсягами виробництва і матеріально-технічними та фінансовими ресурсами, капітальними вкладеннями.
Річні бізнес-плани розвитку сільськогосподарського підприємства розробляють, як правило, за типовими формами, рекомендованими Міністерством аграрної політики України, що полегшує планово-аналітичну роботу, крім цього розробляються розрахункові таблиці по складанню бізнес плану розвитку сільськогосподарських підприємств.
Для підприємств запроваджені додаткові таблиці до річного плану в тих галузях (овочівництво, садівництво тощо), щодо яких його форми не повною мірою відображають специфічні особливості виробництва. Вони є частиною плану і узгоджуються з ним за відповідними показниками. У разі необхідності підприємства вносять у ці форми зміни, що враховують особливості підприємств.
Порядок розробки планових показників і заповнення відповідних форм викладено у методичних вказівках по складанню бізнес-плану розвитку сільськогосподарських підприємств.
Річний бізнес-план розвитку сільськогосподарського підприємства складається із таких головних розділів:
Характеристика підприємства.
Ринкова діяльність.
План маркетингу.
Виробничий план діяльності підприємства.
Основні засоби виробництва.
Енергетика.
Праця.
Витрати за елементами.
Фінансовий план.
Інвестиційна діяльність.
Ризики підприємства та запобіжні заходи.
Гарантії партнерам та інвесторам.
Екологія та безпека виробництва.
Перелік додатків до бізнес-плану.
У кожному господарстві крім бізнес-плану розробляються розрахункові таблиці по складанню бізнес-плану розвитку сільськогосподарського підприємства на плановий рік.
Основними видами інформації при складанні бізнес-плану є маркетингова, виробнича і фінансова.
Що ж до джерел інформації, то ними можуть бути:
власний досвід практичної роботи та інтуїція;
безпосередні контакти з майбутніми клієнтами, постачальниками, торговими агентами;
статистична інформація щодо тенденцій розвитку даної галузі чи сфери державної діяльності, а також поточні огляди економічної ситуації;
дані про конкурентів, які одержані шляхом придбання їхніх товарів, відвідання спеціалізованих виставок, бесід з їхніми колишніми і теперішніми працівниками, збуту їхньої рекламної інформації;
навчальні посібники з бізнес-планування, галузеві видання, курси з укладання бізнес-планів, аудиторські фірми;
урядові установи, зокрема ті, що займаються проблемами малого бізнесу.
Для того, щоб бізнес-план був ефективним слід дотримуватись таких правил складання і оформлення бізнес-плану:
бізнес-план має бути легким для сприйняття, структурованим за розділами і параграфами, тобто складений так, щоб читач міг швидко знайти інформацію, яка його цікавить;
бізнес-план має бути функціональним, тобто в нього слід включати тільки ту інформацію, що може зацікавити його читача, за необхідності додаткову, пояснювальну інформацію можна винести в додатки;
бізнес-план слід складати так, щоб забезпечити збереження конфіденційності інформації щодо вашого бізнесу, для цього можна використовувати різні прийоми: жорсткий контроль за розповсюдженням бізнес-плану; розробку спеціального додатка до плану, який містить конфіденційну інформацію і надається окремо.
Питання для самоконтролю:
Що слід розуміти під поняттям «агропромисловий комплекс»?
Що таке агробізнес?
Які ви знаєте стратегії агробізнесу?
Що характерне для малого аграрного бізнесу?
Що таке бізнес-план і з яких розділів він складається?
Література:
Батіг А.І. та ін. Планування та організація діяльності аграрного підприємства: Посібник / За ред. А.І. Батіг. – К.: Аграрна освіта, 2003. – с. 226 – 232.