Інтенсифікація виробництва і науково-технічний прогрес

Тема: Інтенсифікація виробництва і науково-технічний прогрес

  1. Особливості інтенсифікації сільського господарства.

  2. Фактори, що зумовлюють ефективність інтенсифікації виробництва.

  3. Основні напрями інтенсифікації.

  4. Науково-технічний прогрес (НТП) як перспективний процес одержання наукових знань.

  5. Економічна сутність інновацій та інноваційної діяльності.

  6. Система інноваційного управління підприємством.


  1. Особливості інтенсифікації сільського господарства

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції можна здійснити двома способами – екстенсивним та інтенсивним.












У рослинництві зростання виробництва продукції відбувається за рахунок розширення посівних площ, а в тваринництві – збільшення поголів'я худобі і птиці.








Термін «інтенсивність» (лат. intensio – напруженість, посилення) означає напруженість праці, зростання віддачі використовуваних ресурсів та ефективність виробництва. Більшість науковців відійшли від трактування інтенсивності лише як концентрації капіталу на одиницю земельної площі. Основною причиною є те, що витратна концепція в умовах обмеженості ресурсів є нераціональною. Тому в останні роки починає перевалювати думка про те, що інтенсифікація – це процес, що пов'язаний лише зі збільшенням виробництва продукції. Таким чином було висунуто результативну (продуктову) концепцію інтенсифікації виробництва.


















Інтенсифікація в сільському господарстві має свої особливості, характерні лише для даної галузі народного господарства, що виробляє сільськогосподарську сировину і продукти харчування:

  • у сільському господарстві в якості матеріального базису прикладання праці і капіталу виступає земля, при цьому виняткова економічна роль її полягає в тому, що в процесі раціональної інтенсифікації, професійного господарювання вона покращує свої природні якості, створює умови для нарощування необхідної продукції, зростання окупності інтенсивних факторів;

  • процес інтенсифікації в сільському господарстві пов'язаний з живими організмами – рослинами, продуктивними тваринами, які так само як і земельні угіддя виступають тут в якості специфічних засобів виробництва і предметів праці;

  • істотні особливості інтенсифікації сільського господарства полягають у тому, що ріст і розвиток рослин відбуваються у зовнішньому середовищі, яка в значній мірі не піддається регулюючому впливу з боку людини, що найчастіше, особливо в несприятливі за кліматичними умовами роки, веде до зниження окупності живої і матеріалізованої праці;

  • сільське господарство, особливо галузь рослинництва, в тому числі кормовиробництво і інші землеробського призначення (крім закритого овочівництва і квітникарства, вирощування грибів), внаслідок своєрідності кліматичних умов, має сезонний характер, робочий період не збігається з періодом виробництва, сезонність звужує можливості виробництва та диктує необхідність здійснення цілеспрямованої, ефективної інтенсифікації;

  • до особливостей сільського господарства слід віднести складності (обумовлені різноманіттям об'єктивних природних чинників) отримання сільськими товаровиробниками, в порівнянні з іншими сферами народногосподарського комплексу, рівновеликої величини прибутку на затрачену рівну одиницю матеріально-речових засобів і праці;

  • інтенсифікація цілеспрямовано здійснюється і дає більш високий ефект, якщо вона тісно пов'язується з природно-економічними умовами кожного господарства або сукупністю однотипних підприємств, з їх забезпеченістю матеріальними ресурсами, оптимальним побудовою галузей, раціональним використанням землі, робочої сили, матеріальним стимулюванням праці і т.д.;

  • інтенсифікація сільського господарства вивчається не тільки як єдиний і цілісний процес, а також відносно галузей – рослинництва і тваринництва.


  1. Фактори, що зумовлюють ефективність інтенсифікації виробництва

Розвиток сільського господарства і надалі відбувається на основі послідовної інтенсифікації. Інтенсифікація – складний комплексний процес, який охоплює багато взаємозв'язаних один з одним факторів.

Ці фактори можна умовно розподілити на три групи:

  • перша група – фактори, які забезпечують зміцнення і вдосконалення матеріально-технічної бази;

  • друга група – фактори, зв'язані з впровадженням раціональних систем ведення господарства;

  • третя група – фактори, зв'язані з підвищенням культури виробництва.

На сучасному етапі вирішальними факторами і напрямами інтенсифікації сільського господарства є:

  • комплексна механізація і автоматизація виробництва на основі його електрифікації;

  • хімізація рослинництва і тваринництва;

  • розвиток сільськогосподарської меліорації;

  • організаційно-економічні заходи (спеціалізація і концентрація виробництва);

  • широке використання досягнень науки і передового досвіду.

Впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва передбачає створення високопродуктивних і досконалих систем машин з урахуванням особливостей галузей сільського господарства.

Комплексна електрифікація – це вища, економічно ефективніша і раціональна стадія електрифікації виробничих процесів. У процесі інтенсифікації сільського господарства передбачається використання найбільш сучасних систем машин і обладнання, здатних значно підвищити продуктивність праці і ефективність виробництва. Створення систем машин і завершення комплексної механізації і електрифікації в рослинницьких і тваринницьких галузях є основою інтенсифікації сільського господарства.

Хімізація сільського господарства є одним з основних напрямів його інтенсифікації. Особливого значення набуває застосування мінеральних добрив з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур і прискорення окупності додаткових вкладень.

Важливим напрямом інтенсифікації сільського господарства є меліорація земель, яка забезпечує підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь і економічної ефективності виробництва. Меліорація — це дійовий фактор і в багатьох випадках необхідна умова підвищення родючості земель, що є основою високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур.

Одним із напрямів інтенсифікації є спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва. Спеціалізація сільського господарства як одна із форм суспільного поділу праці вдосконалюється на основі розвитку продуктивних сил. Тому вона є умовою широкого використання в сільськогосподарському виробництві досягнень науково-технічного прогресу і основою його послідовної інтенсифікації. Спеціалізація сільського господарства неодмінно супроводжується концентрацією виробництва в усіх галузях, що сприяє підвищенню його ефективності.

Послідовна інтенсифікація сільського господарства здійснюється на основі широкого використання досягнень науки і передового досвіду. Для подальшої інтен­сифікації сільського господарства великого значення набувають виведення і впровадження у виробництво більш урожайних сортів сільськогосподарських культур та високопродуктивних порід худоби, пристосованих до інтенсивних та індустріальних технологій.

Факторами підвищення рівня економічної ефективності інтенсифікації виробництва в аграрних підприємствах є наступні:

  • формування оптимального рівня забезпеченості технологічного процесу виробничими ресурсами;

  • формування оптимальних співвідношень між окремими складовими ресурсного потенціалу підприємства (між основними і оборотними фондами, між силовими і робочими машинами, між поголів'ям тварин і кормовою базою та ін.);

  • паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію;

  • впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу;

  • використання добрив, засобів захисту рослин і тварин;

  • рівень технології і організації виробництва;

  • інвестиційний клімат;

  • державна аграрна політика.

Важливим фактором інтенсивного розвитку тваринництва є цілеспрямоване вирощування тварин, пристосованих до індустріальних технологій і здатних забезпечити високу продуктивність за відповідних умов утримання і годівлі.

Впровадження прогресивних форм організації і стимулювання праці є вирішальним фактором інтенсифікації сільського господарства, який забезпечує зростання продуктивності рослинництва і тваринництва, скорочення матеріальних витрат та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Визначальним фактором інтенсифікації тваринництва є підвищення рівня годівлі худоби на основі збільшення виробництва кормів і поліпшення їх якості. Інтенсифікація тваринництва вимагає раціональної організації кормової бази на основі інтенсивного вирощування високоврожайних кормових культур і підвищення продуктивності природних кормових угідь.

Невідкладним питанням підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є соціальний фактор. Насамперед це проблеми значного поліпшення умов праці механізаторів, а також рівня кваліфікації кадрів, які реалізують поставлені завдання.

У кожному підприємстві є багато шляхів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва. Послідовна інтенсифікація сільського господарства здійснюється на основі комплексного використання всіх напрямів і факторів, що дає змогу значно підвищити його економічну ефективність.


  1. Основні напрями інтенсифікації

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх чинників виробництва шляхом інноваційної діяльності. У зв'язку з цим в економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу їх між різними земельними ділянками. При цьому інтенсивний розвиток сільського господарства передбачає якісне удосконалення засобів виробництва та використання прогресивних технологій.

Матеріальною основою інтенсифікації сільського господарства є науково-технічний прогрес, однак слід враховувати, що крім матеріальних факторів інтенсифікації виробництва (механізації, автоматизації, хімізації, меліорації і т.п.) на кінцеві його результати значний вплив також справляють нематеріальні фактори, серед них: підприємливість, організованість, вміння працювати в умовах, що швидко змінюються.

Основними показниками, що характеризують результат інтенсифікації, є: урожайність окремих культур з 1 га посіву, продуктивність тварин, виробництво окремих видів у натурі з розрахунку на 100 га відповідних угідь, обсяги валової, товарної продукції, прибутку з розрахунку на одиницю відповідної земельної площі або на 1 голову відповідної групи тварин.

При аналізі економічної ефективності інтенсифікації окремих галузей сільського господарства та видів продукції розраховують додаткові показники: в рослинництві – виробництво продукції на одиницю внесених мінеральних добрив чи одиницю вартості мінеральних добрив; у тваринництві – виробництво продукції на 1 умовну голову, 1 центнер кормових одиниць, на одиницю вартості кормів, витрати кормів на одиницю виробленої продукції тваринництва.

Серед основних напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва виділяють такі:

  • механізація та автоматизація;

  • меліорація;

  • хімізація;

  • електрифікація;

  • ресурсо- та енергозберігаючі технології;

  • біотехнології;

  • спеціалізація і концентрація виробництва;

  • ефективний менеджмент;

  • прогресивні форми організації і оплати праці.


  1. Науково-технічний прогрес (НТП) як перспективний процес одержання наукових знань

Наука, техніка, виробництво – це три взаємопов'язані стадії науково-технічного прогресу.







НТП є також важливим засобом вирішення соціально-економічних завдань, а саме: охорони навколишнього середовища, поліпшення умов праці; підвищення добробуту населення.

Науково-технічний прогрес відіграє важливу роль у розвитку сільськогосподарського виробництва.

Конкретним вираженням науково-технічного прогресу в сільському господарстві є безперервне вдосконалення виробничих засобів впровадження прогресивної технології та організації виробництва, що забезпечує значне підвищення продуктивності суспільної праці. 

Науково-технічний прогрес має кілька напрямів:

  • організаційно-економічний – включає організаційну, фінансову, технічну реструктуризацію;

  • хімізація в системі основних напрямів НТП та інноваційної діяльності аграрних підприємств характеризується застосуванням мінеральних добрив, хімічних препаратів захисту рослин,  тварин,  полімерних матеріалів, корових добавок та ін.;

  • біологічний напрям НТП передбачає застосування нових сортів порід, гібридів, регуляторів росту та ін.

  • технологічний напрям НТП – основою є використання ефективних технологій.

Науково-технічний прогрес вносить істотні зміни в усі складові матеріально-технічної бази підприємства.


  1. Економічна сутність інновацій та інноваційної діяльності

Основною формою реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності підприємства. Згідно закону України «Про інноваційну діяльність» інновації  – це новостворені (застосовані) і (або) удосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

В цілому, у відношенні змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий та вузький. Класичною позицією широкого підходу вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. в роботі «Теорія економічного розвитку» розуміння цього процесу як такого, що складається з п'яти основних варіантів:

  • введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або товару нового виду);

  • впровадження нового методу виробництва продукції (раніше не використовувався в даній галузі промисловості);

  • відкриття нового ринку, на якому дана галузь промисловості даної країни не була представлена;

  • завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;

  • впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі.

Серед сучасних вчених-економістів має місце більш вужчий підхід. Інновації ними зводяться до науково-технічних і технологічних питань. При цьому інновація вважається процесом застосування нових технологій, виробів, або результатом у вигляді нових методів, продукції, технологічних процесів.

В Законі України «Про інноваційну діяльність» розрізняються наступні категорії:



























;








;









Значення терміну «інновація» залежить від конкретної цілі дослідження, вимірювання або аналізу об’єкту. У зв’язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій:

  • товарна – введення нового продукту;

  • технологічна – введення нового методу виробництва;

  • ринкова – це створення нового ринку товарів або послуг;

  • маркетингова – освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

  • управлінська – реорганізація структури управління;

  • соціальна – впровадження заходів щодо покращення життя населення;

  • екологічна – впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Інновації класифікуються за:

  • результатами (наукові, технічні, конструкторські, виробничі, інформаційні);

  • темпами впровадження (стрибкоподібні, швидкі, зростаючі, уповільнені, затухаючі);

  • масштабами (глобальні, транснаціональні, регіональні, місцеві);

  • результативністю (зростаючі, високі, низькі, стабільні);

  • характером ефективності (фінансові, бюджетні, економічні , соціальні);

  • розповсюдженням (одиничні, дифузійні);

  • охопленням ринку (локальні, системні, стратегічні);

  • глибиною внесених змін (радикальні, базові, покращуючи, модифікаційні);

  • місцем у виробничому процесі (сировинні, технологічні, продуктові).

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена у вигляді:





















  • У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії нововведення залежить від таких факторів:

  • спосіб передачі інформації;

  • форма прийняття рішення;

  • властивості соціальної системи;

  • властивості самого нововведення.

Підготовка, обґрунтування, освоєння й контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.

Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг. Вона включає в себе:

  • випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій,

  • прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

  • реалізацію довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності витрат;

  • фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у виробничих силах країни,

  • розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих, технологій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.

Інноваційна діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва га споживання та представляє собою період від зародження ідеї до її конкретної реалізації (тобто, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, розробка і проектування, освоєння, промислове виробництво, маркетинг, збут).

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні щодо тривалості й витратам етапи. У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес проходить такі стадії:

  • сертифікація (патентування) ідеї:

  • наукове й техніко-економічне обґрунтування нового продукту або технології;

  • експериментальне освоєння зразків:

  • доведення до промислового виробництва;

  • одержання нового продукту у необхідному обсязі для його комерціалізації.

Сьогодні в Україні головними цілями науково-технічного та інноваційного розвитку є:

  • підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України;

  • створення ефективних механізмів збереження, розвитку та ефективного використання національного науково-технологічного потенціалу;

  • енергозбереження;

  • технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкурентоспроможних на світовому та внутрішньому ринках;

  • збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоємних галузей виробництва, зменшення залежності економіки від імпорту;

  • організаційне включення інноваційних факторів до соціально-економічного розвитку держави;

  • відродження творчої діяльності винахідників та раціоналізаторів виробництва;

  • розвиток людини як особистості, збереження та захист її здоров'я.


  1. Система інноваційного управління підприємством

Система управління інноваціями на підприємстві повинна містити в собі комплекс потрібних фінансово-економічних та господарських функцій, дій та процесу управління для підтримання необхідної структури інноваційних проектів фірми.

Аналізуючи цей підхід до формування системи управління, котрий забезпечує  успішну інноваційну діяльність на підприємстві, беручи до уваги певний ряд факторів, що мають вплив на ефективність інноваційних реалізацій, маємо можливість виокремити завдання, рішення яких вважається необхідною умовою для саме формування головної мети цієї системи.

На меті системи управління інноваціями на  підприємстві повинно бути побудова такої низки інноваційних проектів, при якій підприємство отримає максимальний економічний ефект від розробки та їх впровадження.

Для реалізації мети, поставленої перед керівництвом, підприємство повинно забезпечувати вирішення цілого ряду функцій:

  • аналіз зовнішнього середовища й прогнозування його розвитку;

  • аналіз внутрішнього середовища підприємства;

  • вибір напрямку інноваційного розвитку підприємства;

  • виокремлення цільової ділянки ринку (сегмент або „ніша”), яка необхідна для реалізації вже існуючих варіації інноваційного розвитку;

  • дослідження та оцінка ризиків не лише на етапі інноваційного розвитку, а й усього процесу загалом. При  необхідності відкоригувати етапи роботи за результатами аналізу;

  • відбір пріоритетних напрямків діяльності. Ґрунтуючись на основі існуючих варіантів інноваційного розвитку можливостей на ринку, можна сформувати систему поточних та довгострокових цілей, визначити завдання по пріоритету, вирішення котрих призводить до досягнення поставлених цілей;

  • створення організаційної структури управління інноваціями;

  • розмежування виробничо-збутової й фінансової діяльності відповідно до обраних пріоритетних напрямах. Створюють перспективні й поточні плани, розраховують бюджет проектів (обсяг інвестицій) та визначають джерела їх фінансування, розробляють оптимальну інвестиційну структуру;

  • аналіз заходів, направлених на реалізацію потенціалу інноваційного розвитку;

  • розробка рішень щодо своєчасних змін пріоритетів та пошуків альтернативних напрямів інноваційної діяльності.

Суб’єктом управління вище описаної системи може бути керівництво підприємства (керівництво структурних підрозділів).

В якості об’єкта управління виступає процес інноваційного розвитку, що виконують працівники різних підрозділів підприємства.

У межах реалізації даних функцій була запропонована структура системи управління інновацій підприємства.

Можемо виділити ключові підсистеми управління інноваціями:

  • інформаційна підсистема (забезпечує пошук, збір та обробку первинної інформації, яка є доступною для всіх рівнів системи інноваційного управління підприємством);

  • функціональна підсистема (несе відповідальність за правильний вибір інноваційного проекту реалізації, аналізує можливості та небезпеки на ринку, які можуть спричинити дисбаланс у діяльності підприємства та призвести до погіршення роботи всієї системи управління, контролює всі важелі управління з боку керівництва, а також виконання поставлених цілей та стратегій підприємства);

  • організаційна підсистема (несе відповідальність за побудову на підприємстві структур організаційної діяльності, технічного або фінансового забезпечення, маркетингу, логістики та інших);

  • підсистема стимулювання (забезпечує необхідний рівень мотивації працівників для подальшого досягнення цілей, завдань та існуючих планів на підприємстві,  а також для корпоративного розвитку).

Дані чотири підсистеми зв’язані між собою, доводять до згоди умови своєї діяльності із загальноекономічними та ринковими цілями на зовнішньому ринку, а також можуть мати вплив на створення окремих частин системи та загальних стратегічних цілей діяльності підприємства.

Таким чином, можливо сформувати набір принципів, на яких повинна ґрунтуватись система управління інновацій підприємства:

  • системності (взаємодія між собою всіх існуючих підсистем та галузей, котрі мають той чи інший вплив на розвиток стратегії управління на підприємстві).

  • наукового підґрунтя (враховує всі наявні підходи, які мають науковий характер).

  • альтернативності рішень щодо управління (зіставлення між собою різноманітних факторів та їх раціональне розпланування).

  • фокусування на інноваційний розвиток (постійний пошук та реалізація інноваційних проектів та способів вирішення задач).

  • об’єктивності ( визначення методики аналізу та забезпечення її відповідності до загальної діяльності підприємства).

  • правової обґрунтованості  (відповідність інноваційної діяльності до діючих законів та регламентів, які несуть в собі певні обмеження, або, навпаки, дозвіл до застосування того чи іншого методу, поведінки, процесу).

  • наявного ризику (діяльність, яка несе за собою впровадження певних інновацій на ринку чи на підприємстві, є дуже ризикованою, тому що неможливо від слідкувати всі можливі сценарії розвитку подій. Саме тому підприємство повинно вибрати  так звану «золоту середину», контролювати ситуацію на ринку та в галузі й вибрати шлях подальших дій з мінімізацією ризику).

  • підвищення переваг серед конкурентів (розробка і впровадження відповідних проектів у напрямку підвищення своєї позиції на ринку та посеред конкурентів).

  • обачності (планування діяльності так, щоб уникнути не ефективного результату від впровадження інновації на підприємстві).

Існуючі підприємства звертають увагу на безперебійне функціонування вибраної системи управління на підприємстві, оскільки така методи може забезпечити отримання позитивних результатів та мінімізації збитків і витрат по завершенню впровадження інновації.

Отже, система управління інноваціями має складну структуру та багато рівнів, на кожному з яких постійно відбувається взаємообмін інформацією й певними напрацюваннями та подальше направлення на наступний рівень, де будуть використанні вже раніше напрацьовані результати.

Тому в подальшому є доцільним розробляти необхідні інструменти та нові системи контролю і оцінки можливостей на ринку, створювати методики щодо забезпечення оптимізації інноваційних проектів та удосконалювати систему управління, відштовхуючись від бажаних потреб та цілей підприємства з погляду як на теперішній стан, так і на майбутнє.


Питання для самоконтролю:

  1. У чому суть поняття «інтенсифікація виробництва?

  2. У чому недоліки екстенсивного виробництва?

  3. Які напрямки інтенсифікації виробництва?

  4. Що таке науково-технічний прогрес7

  5. Що означає поняття інновації?


Рекомендована література:

  1. Курган В.П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. – Суми:Університетська книга, 2008. – с. 208 – 217.

‹
›