Організаційні основи фермерського господарства та інших форм господарювання
Тема: Організаційні основи фермерського господарства та інших форм
господарювання
Форми сільськогосподарських підприємств і формувань на сучасному етапі розвитку.
Суть фермерського господарства та його місце в народногосподарському комплексі України.
Закон України «Про фермерське господарство».
Форми сільськогосподарських підприємств і формувань на сучасному етапі розвитку
Формування аграрного ринку передбачає функціонування різних організаційних форм: приватні, приватно-орендні, державні підприємства, господарські товариства, у тому числі акціонерні товариства, селянські (фермерські) господарства та їх об’єднання – холдингові компанії, концерни, консорціуми, агрофірми, асоціації та ін. Кожна з цих структур має характерні особливості, певні переваги та недоліки, але в кожній з них виробництво сільськогосподарської продукції й інша підприємницька діяльність здійснюється таким чином, щоб одержувати більше капіталу і прибутку.
Акціонерне товариство може бути двох видів:
відкрите, акції якого розповсюджуються без обмежень для придбання;
закрите, акції якого розповсюджуються тільки між засновниками.
Товариство доцільно створювати за необхідності залучення додаткових інвестицій для розвитку діяльності, наявності великої кількості потенційних учасників, а також для використання переваг обмеженої відповідальності в умовах багаточисельної (за кількістю учасників) структури. Відносини у товаристві будуються через використання акцій як специфічного виду цінних паперів без встановленого строку обігу, що засвідчують дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджують членство в цьому товаристві, право на участь в управлінні ним, на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства. Кожен учасник (акціонер) має право продати належні йому акції на власний розсуд, якщо в товаристві не передбачено інших особливих умов їх відчуження. Засновники товариства повинні утримувати не менше 25% статутного фонду протягом двох років, якщо установчими документами не передбачений більший термін.
Для товариства характерно:
обмежена (у межах вартості власних акцій) відповідальність учасників;
пропорційний характер голосування на загальних зборах відповідно до кількості акцій, що є власністю конкретного акціонера;
колективно-представницький характер управління (загальні збори – спостережна рада – правління) та прийняття кваліфікаційною більшістю (3/4 голосів) рішень щодо зміни статуту товариства;
припинення його діяльності;
створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв.
Відкриті товариства зобов’язані щорічно публікувати інформацію про результати власної діяльності. Для частини учасників (наприклад, які мають особливі заслуги перед товариством) товариство може випускати привілейовані акції, тобто акції, за якими гарантується щорічна виплата дивідендів незалежно від результатів діяльності. Загальна вартість таких акцій не може перевищувати 10% від обсягу статутного фонду. Як правило, власники таких акцій не беруть участь в управлінні справами товариства.
Товариство може регулювати обіг акцій через встановлення обмежень щодо їх відчуження або викупу акцій самим товариством для наступного їх перепродажу, розповсюдження чи анулювання. Товариство створюється на підставі установчого договору (договору засновників) та статуту (установчі документи).
При створенні акціонерного товариства додатково необхідно:
прийняття рішення про створення товариства та умов підписки на акції (укладення договору засновників);
реєстрація випуску акцій та інформації про випуск акцій;
оголошення про підписку на акції;
підписка на акції;
продаж акцій учасникам товариства.
Під час створення закритого товариства реєстрація інформації про випуск акцій не провадиться, а підписка на них провадиться у формі розміщення акцій серед засновників. За необхідності залучення сторонніх інвесторів може створюватись відкрите товариство, засновниками якого виступають фізичні особи – члени підприємства або ці ж особи разом з визначеними ними юридичними або фізичними особами, які не були членами підприємства. При залученні сторонніх осіб слід враховувати потенційний розподіл голосів у товаристві. Вирішальним є пакет акцій розміром 50% від загальної їх вартості плюс одна акція. Утримання пакета розміром 40% плюс одна акція дає можливість блокувати скликання загальних зборів, 25% плюс одна акція – блокувати прийняття рішень, які потребують кваліфікованої більшості голосів.
У формі акціонерних товариств доцільно створювати аграрні біржі і торгові доми. Створені у формі акціонерного товариства брокерські контори об’єднують інтереси виробників сільськогосподарської продукції і фахівців, що володіють необхідними навиками роботи на аграрному ринку.
Товариство може бути створене, якщо розмір його статутного фонду є не меншим суми, еквівалентної 1250 розмірів законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати.
Товариство з обмеженою відповідальністю доцільно створювати, як правило, за наявності відносно мало чисельної (близько 10-20 осіб) групи власників, для якої характерна певна єдність інтересів, достатня для прийняття одностайного рішення з ключових питань спільної підприємницької діяльності щодо визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження планів діяльності та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту, про виключення учасника з товариства.
Для товариства характерна триступенева структура управління (загальні збори – голова товариства – виконавча дирекція (директор), голосування відповідно до розмірів частки учасника в статутному фонді, заборона суміщення посад голови товариства і керівника виконавчого органу. Учасники товариства відповідають за його зобов’язаннями тільки своєю часткою у загальному майні.
Вони можуть виключити з товариства учасника, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства. Відчуження своєї частки (повністю або частково) у статутному фонді товариства один з учасників може здійснити лише за згодою решти учасників.
Учаснику, який вибуває з товариства (у тому числі і виключеним), товариство виплачує пропорційну його частці в статутному фонді частину вартості майна і прибутку протягом 12 місяців від дня виходу. Товариство створюється і діє на підставі установчого договору між учасниками про його створення та статуту товариства. Товариство може бути створене, якщо його статутний фонд складає не менше суми еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам (станом на січень 2002). До дня державної реєстрації установчих документів товариства кожен з учасників має внести не менше 30% розміру його вкладу, передбаченого в цих документах.
Залишок вкладів вноситься протягом одного року після реєстрації товариства. Учасники товариства не зобов’язані працювати в ньому і здійснюють свої права як рівноправні (пропорційно до власної частки в статутному фонді) власники. Розширення чисельності учасників товариства, якщо це не пов’язано з відчуженням їх часток третім особам, тягне за собою збільшення розмірів статутного фонду і відповідної державної реєстрації змін в установчих документах. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх внесків до статутного фонду.
Товариство створюється і функціонує на умовах, встановлених чинним законодавством. Єдиною і суттєвою особливою характеристикою товариства є додаткова відповідальність його учасників, тобто останні відповідають за зобов’язаннями товариства своїми внесками до статутного фонду, а при їх нестачі – додатково власним майном в однаковому (кратному до внеску кожного учасника) розмірі для всіх учасників.
Додаткова відповідальність встановлюється для підвищення довіри до товариства, оскільки його учасники зацікавлені не тільки в успішній діяльності товариства, а й у збереженні власного майна. У той же час додаткова відповідальність у товаристві також є обмеженою (кратним розміром до внеску), тобто стягнення за боргами товариства не може поширюватися на все особисте майно учасника.
Таке товариство доцільно створювати за наявності одного або кількох лідерів, яким один або група власників довіряють своє майно чи права для самостійного здійснення підприємницької діяльності.
Управління діяльністю товариства здійснюють тільки учасники (або учасник) з повною відповідальністю. Учасники з обмеженою відповідальністю (вкладники) беруть участь у веденні справ товариства лише за його дорученням. Учасники (учасник) з повною відповідальністю несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім належним їм майном, на яке за чинним законодавством може бути звернуте стягнення (включаючи і особисте). Інші учасники (вкладники) товариства відповідають за його зобов’язаннями тільки власним вкладом.
Товариство здійснює свою діяльність на підставі установчого договору між його учасниками. Учасники (учасник) з повною відповідальністю можуть максимально залучити до товариства майно, вартість якого відповідає вартості їх власного внеску. Тому командитне товариство доцільно створювати на базі юридичної особи (осіб), наприклад селянського (фермерського) господарства (учасники з повною відповідальністю), які залучають кошти та майно дрібних індивідуальних власників (вкладників).
Вступ вкладника до товариства здійснюється внесенням грошових або матеріальних внесків і не потребує внесення змін до установчих документів.
Учасники з повною відповідальністю відповідають перед кредиторами товариства всім належним їм майном як і учасники повного товариства.
Відповідальність вкладників обмежується їхньою часткою в майні товариства як і учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
Ведення справ товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, яким рештою учасників спеціальним дорученням визначається обсяг повноважень.
Перехід частки учасника до іншого або до третьої особи здійснюється тільки за згодою всіх учасників. Правонаступник чи спадкоємець учасника несе відповідальність за його борги перед товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.
Учасники не можуть діяти самостійно (від свого імені і у власних інтересах) за напрямками, для здійснення яких було створене товариство. Перевагою цієї організаційно-правової структури є наявність повної солідарної відповідальності учасників, що підвищує довіру до цих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів. Але усвідомлення учасниками повного товариства того, що вони несуть ризик втрати не тільки у відповідній частці, а й особистого майна, дещо стримує їх волевиявлення щодо створення такого товариства.
Відповідно до існуючої законодавчої бази в Україні можуть існувати підприємства зі змішаною формою власності. Такі підприємства створюються на основі угоди між юридичними і фізичними особами, які вносять свою частку майна (приватного, державного чи колективного) в його статутний, пайовий чи інші фонди, що формуються при створенні підприємства. На сьогодні існує кілька основних схем взаємодії різних форм власності як всередині підприємства (акціонерні товариства, товариство з обмеженою відповідальністю, повне товариство і т. д.), так і в різних об’єднуючих структурах (концерни, консорціуми, міжгосподарські об’єднання та ін.).
Підприємства мають повну самостійність у визначенні стратегічних напрямів діяльності та розподілі прибутків. Це нормальний стан для ринкової економіки. У той же час існують певні розбіжності в цілях довгострокового розвитку між державою та суб’єктами підприємницької діяльності.
Як випливає з наведеного визначення, членами цього кооперативу можуть бути лише фізичні особи.
Закон визначає сільськогосподарський кооператив як юридичну особу, утворену фізичними або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства й об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.
Членом кооперативу може бути фізична чи юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внесок у передбачених статутом розмірах, дотримується вимог його статуту, визнає цілі і принципи діяльності кооперативу. Вступний внесок здійснюється в грошовій формі для організаційного забезпечення діяльності кооперативу. Він зараховується в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається. Пайовий внесок може бути зроблений шляхом передачі кооперативу майна, майнових прав на земельну ділянку.
Основними принципами діяльності кооперативів є добровільність членства в кооперативі та безперешкодний вихід з нього; обов’язковість трудової участі в діяльності виробничого кооперативу й обов’язковість участі членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу; відкритість і доступність членства в кооперативі для тих, хто визнає його статут; демократичний характер управління, рівні права в прийнятті рішень за правилом: один член кооперативу – один голос; обмеження виплат часток доходу на паї; розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у діяльності кооперативу. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Кількість членів кооперативу не може бути меншою за три особи. Кооператив є юридичною особою. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є його статут, який приймається засновниками на установчих зборах. Члени кооперативу мають право брати участь в управлінні справами кооперативу, обирати і бути обраними в органи управління, одержувати частку доходу на пай, отримувати кооперативні виплати, забирати свій пай у разі виходу з кооперативу. Асоційовані члени мають право на отримання частки доходу на пай. У разі ліквідації кооперативу вони мають першочергове право на отримання свого майнового паю та відповідних часток доходу. Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування. Його вищим органом є загальні збори, на яких обирають голову кооперативу, членів правління та членів ревізійної комісії на термін, що не перевищує трьох років. Голова кооперативу може обиратися і правлінням. Порядок обрання голови кооперативу та його функції визначаються статутом.
Головна мета створення приватного підприємства на базі – взяти в оренду майнові і земельні паї, зберегти по можливості цілісність майнового комплексу та земельного масиву і завдяки приватній ініціативі, вмілому менеджменту й повній майновій відповідальності за наслідки господарювання отримати прибуток, повною мірою використовуючи при цьому фактор масштабів виробництва та можливості економного використання ресурсів. Такі приватні підприємства часто називають приватно-орендними або підприємствами з орендними відносинами, хоч у жодному правовому акті України такого терміну немає.
Основні питання діяльності приватного підприємства вирішуються його власником. До земель приватного підприємства належать землі, придбані ним у приватну власність, одержані в постійне користування, а також взяті в оренду в інших юридичних та фізичних осіб. Підприємство здійснює комплекс заходів з охорони земель, передбачених земельним законодавством України. За рахунок отриманих доходів підприємство може розширювати площу земель, придбаних у приватну власність, до гранично встановлених розмірів.
Для здійснення всіх видів діяльності приватне підприємство може створювати статутний і резервний фонди, фонд соціального розвитку і фонд матеріального стимулювання працівників підприємства за кінцевими результатами діяльності.
Реорганізація або ліквідація підприємства відбувається або за рішенням власника, або у зв’язку з визнанням його банкрутом.
Суть фермерського господарства та його місце в народногосподарському комплексі України
Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності. Економічні і соціально-правові засади створення і функціонування селянських господарств регулюються законами України «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про власність», «Про підприємництво» та Земельним кодексом України.
Їм гарантується рівність з іншими формами господарювання на селі і самостійність у виробничій та комерційній діяльності. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім’я якого видається Державний акт на право користування землею або/і приватної власності. Членами цього господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі, які об’єдналися для ведення спільного виробництва. Виробничо-економічні відносини з державними, кооперативними та іншими підприємствами, з організаціями та громадянами селянське (фермерське) господарство будує на підставі договорів.
Державні та інші органи не мають права втручатися в його господарську діяльність. Заподіяні від такого втручання збитки відшкодовуються винними.
Згідно з чинним на початок 2002 року законодавством розмір земельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земель сільськогосподарського призначення (землі у приватній власності і землі, надані у постійне користування). Селянським (фермерським) господарствам надано право додатково, до визначеної законодавством граничної площі орендувати землю, а також брати в оренду технічні засоби для розширення масштабів виробничої діяльності. Нині багато СФГ завдяки цьому перетворилися у досить великі підприємства з площею сільськогосподарських земель від декількох сотень до більше тисячі гектарів. За умови, що СФГ створюються на неосвоєній території, де немає об'єктів виробничого і невиробничого призначення, на період становлення такого господарства держава надає йому допомогу за рахунок державних централізованих капітальних вкладень, місцевих бюджетів.
Усі СФГ здійснюють плату за землю. З 1 січня 1999 р. ці підприємства, як і аграрні підприємства інших організаційних форм господарювання на селі, сплачують єдиний фіксований сільськогосподарський податок.
Новостворені СФГ звільняються від сплати податку протягом перших трьох років з часу надання їм земельної ділянки.
Селянські (фермерські) господарства зобов’язані ефективно використовувати землю, захищати її від вітрової і водної ерозії, селів, заболочення й засолення, заростання чагарниками та дрібноліссям, тимчасово консервувати деградовані землі, не порушувати права інших землевласників і землекористувачів. Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні папери фермерських (селянських) господарств належать його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене угодою між ними.
Своїм майном ці підприємства розпоряджаються на власний розсуд: можуть його продавати, передавати іншим підприємствам і організаціям, обмінювати, здавати в оренду; надавати в тимчасове користування. Селянським (фермерським) господарствам надаються широкі права в господарській діяльності.
Вони самостійно визначають спеціалізацію виробництва і його масштаби, на власний розсуд розпоряджаються виробленою ними продукцією, добирають партнерів з економічних зв’язків. На добровільних засадах СФГ можуть укладати договори з різними споживачами на продаж своєї продукції з оплатою її за договірними цінами.
Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі в діяльності спільних підприємств та інші надходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарства розподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами.
Багато таких підприємств через сезонність сільськогосподарського виробництва не в змозі забезпечувати високу дохідність виробництва без найму на роботу інших громадян за трудовим договором, що складається відповідно до вимог законодавства України про працю. При цьому передбачається, що розмір оплати праці і тривалість оплачуваної відпустки найманих осіб не повинні бути меншими за їх мінімальний рівень, встановлений державою. Оплата праці цих працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності селянських (фермерських) господарств.
Такі підприємства відкривають у будь-якій установі банку (державній, комерційній) розрахунковий та інший рахунки, в тому числі валютний. Вони на власний розсуд вирішують питання про використання грошових коштів, мають право брати коротко- і довготермінові кредити під заставу майна, приватизованої землі, вироблену продукцію, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов’язань.
Законом України «Про фермерське господарство» передбачається державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення членів цього господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором, нарівні з іншими працівниками сільського господарства. Час роботи цих категорій працівників у селянському (фермерському) господарстві включається до загального і безперервного стажу.
Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення членів господарства про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою згідно з вимогами земельного Кадастру України або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ чи спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
3. Закон України «Про фермерське господарство»
Закон України «Про фермерське господарство» у чинній редакції від 15 серпня 2018 року дає характеристику фермерського господарства як формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи – статуту; для господарства без статусу юридичної особи – договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім’ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.
Фермерське господарство без статусу юридичної особи організовується на основі діяльності фізичної особи-підприємця і має статус сімейного фермерського господарства, за умови використання праці членів такого господарства, якими є виключно фізична особа-підприємець та члени її сім’ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України. Особливості створення та діяльності сімейного фермерського господарства без набуття статусу юридичної особи регулюються положеннями статті 8-1 цього Закону.
Головою сімейного фермерського господарства може бути лише член відповідної сім’ї.
Залучення сімейним фермерським господарством інших громадян відповідно до статті 27 цього Закону може здійснюватися виключно для виконання сезонних та окремих робіт, які безпосередньо пов’язані з діяльністю господарства і потребують спеціальних знань чи навичок.
Надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної та комунальної власності
Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи організовується фізичною особою-підприємцем самостійно або спільно з членами її сім’ї на підставі договору про створення сімейного фермерського господарства.
Договір про створення сімейного фермерського господарства укладається членами однієї сім’ї в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Головою сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи є член сім’ї, зареєстрований як фізична особа-підприємець і визначений договором про створення сімейного фермерського господарства.
Від імені сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи має право виступати голова цього господарства або уповноважений ним один із членів господарства.
Умови договору про створення сімейного фермерського господарства визначають:
найменування, місцезнаходження (адресу) господарства, мету та види його діяльності;
порядок прийняття рішень та координації спільної діяльності членів господарства;
порядок покриття витрат та розподілу результатів (прибутку або збитків) діяльності господарства між його членами;
трудові відносини членів господарства, інші положення, що не суперечать чинному законодавству.
Фермерським господарствам зі статусом сімейних фермерських господарств надається додаткова державна підтримка у порядку, передбаченому Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України».
Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається:
власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства - відповідно до закону та Статуту фермерського господарства;
у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом;
у разі банкрутства фермерського господарства – відповідно до закону.
Спори про припинення діяльності фермерського господарства вирішуються судом.
Діяльність фермерського господарства припиняється у разі:
реорганізації фермерського господарства;
ліквідації фермерського господарства;
визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);
якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
Питання для самоконтролю:
Які є організаційні форми сільськогосподарських підприємств?
На основі яких формах власності можуть створюватись сільськогосподарські підприємства?
Що передбачає Закон «Про фермерське господарство»?
Хто має право на створення фермерського господарства?
У яких випадках припиняється діяльність фермерського господарства?
Література:
Батіг А.І. та ін. Планування та організація діяльності аграрного підприємства: Посібник / За ред. А.І. Батіг. – К.: Аграрна освіта, 2003. – с. 11 - 33.