Тема: Проблеми розвитку аграрного сектору економіки в умовах ринку

1. Народногосподарське значення агропромислового виробництва та його особливості.

2. Проблеми розвитку аграрного сектору економіки в ринкових умовах.

3. Предмет курсу, основні завдання та методи дослідження.

1. Народногосподарське значення агропромислового виробництва та його особливості

Сільськогосподарське виробництво є основою життя людей. В той же час аграрний сектор економіки є досить складним і трудомістким. Це в значній мірі обумовлено впливом на сільськогосподарське виробництво грунтово-кліматичних та економічних умов, тому для забезпечення стабільного розвитку аграрного виробництва велике значення має розробка та запровадження технологічних, технічних та організаційно-економічних заходів, а також економічних механізмів регулювання розвитку галузі.

Одночасно з реформуванням галузей економіки сільськогосподарське виробництво зазнало великих змін. В процесі реформування аграрного сектора економіки створені агроформування ринкового типу, а саме: сільськогосподарські виробничі кооперативи, господарські товариства (переважно товариства з обмеженою відповідальністю), приватні (приватно-орендні) підприємства, фермерські господарства та інші форми господарювання, які працюють на засадах приватної власності на землю і майно.

Розвиток різних форм господарювання, утвердження господаря землі і майна, підвищення заінтересованості працівників сільського господарства у високопродуктивній праці сприятимуть насиченню внутрішнього споживчого ринку товарами і послугами, виробленою продукцією і сировиною для повного забезпечення потреб населення, а також розширення експортних можливостей країни. Створення кооперативів і акціонерних товариств з сервісного обслуговування сільськогосподарських підприємств на ринкових засадах має забезпечити господарства технікою, засобами механізації, надання їм інших агротехнічних послуг за доступними цінами.

У вирішенні питань раціональної організації виробництва в умовах ринкової економіки велика роль належить сільськогосподарській науці, яка широко використовуючи вітчизняний і зарубіжний досвід, визначає перспективи розвитку виробництва. Спеціалісти і керівники підприємств повинні забезпечити реалізацію наукових досягнень у практичній діяльності на виробництві.

Ефективна організація виробництва головним чином залежить від визначення його довготермінової мети, обґрунтування організаційної і виробничої структури підприємства, забезпечення необхідними ресурсами, розробки перспективного плану розвитку підприємства, визначення форм внутрішньогосподарських економічних відносин, чіткої системи планування, обліку, аналізу і контролю, матеріального стимулювання працівників та створення їм належних соціальних умов.

Процес розбудови в Україні відкритої, конкурентної аграрної економіки ринкового типу, інтегрованої у світову господарську систему, набув незворотного характеру, що дозволяє наблизити сільськогосподарське виробництво до рівня економічно розвинутих країн.

Реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств і створення на їх основі нових агроформувань ринкового типу, інфраструктури аграрного ринку, стимулювання державою підприємницької діяльності, прийняття нового Земельного кодексу та інших важливих нормативних актів, направлених на запровадження досконаліших економічних важелів розвитку сільськогосподарського виробництва. Це вимагає значного підвищення рівня підготовки економічних кадрів, здатних на високому професійному рівні розв’язувати фінансово-економічні та організаційно-господарські проблеми в умовах ринку.

2. Проблеми розвитку аграрного сектору економіки в ринкових умовах

Сучасне сільське господарство пройшло неймовірно складний шлях становлення і розвитку. За час переходу до індустріального укладу сільське господарство набуло характеристик провідних промислових секторів економіки. Завдяки досягненням машинобудування, хімії, біології відбулися якісні зміни щодо вирішення продовольчої проблеми, зокрема, значно зросла врожайність сільськогосподарських культур та продуктивність тварин. Проте, у результаті глобальних змін клімату, виснаження екологічної системи, скорочення природних ресурсів, придатних для ефективного ведення сільськогосподарської діяльності, питання розвитку аграрного сектора набуває особливої актуальності.

Розпочата на початку 90-х років реформа аграрного сектору обумовила перерозподіл земель між сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами та власними підсобними господарствами, що призвело до скорочення сільськогосподарських угідь.

Земля, природні умови, відповідні економічні відносини, реалізація аграрних технологій (зрошення, знищення бур’янів, внесення поживних речовин, розпушування грунту, боротьби зі шкідниками і хворобами рослин і тварин) повинні забезпечувати отримання необхідної сільськогосподарської продукції.

Для виробництва продукції сільськогосподарські підприємства мають бути забезпечені необхідною кількістю відповідних засобів виробництва і насамперед – засобами праці. Протягом останніх років сільськогосподарські підприємства збільшують закупівлю нової техніки, у тому числі з більшою потужністю, переважно – іноземних фірм-виробників.

Одним із важливих факторів агропромислового виробництва є забезпеченість трудовими ресурсами. Ефективність використання трудових ресурсів переважно залежить від рівня мотивації робітників. Рівень оплати праці в сільському господарстві нижчий від середнього по економіці України. Скорочення сільськогосподарського виробництва і падіння життєвого рівня призводить до того, що значна частина працездатного населення витісняється з сільськогосподарських підприємств, посилюються безробіття і міграційні процеси.

Важливою складовою прискорення розвитку аграрного сектора України є наукова та інноваційна діяльність, які мають свої специфічні риси. В Україні нараховується найбільше сільськогосподарських організацій серед інших галузей, які виконують наукові та науково-технічні роботи (151 одиниця), спостерігаються позитивні тенденції фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт. Проте вважається незадовільним процес комерціалізації розробок та зацікавленість сільгоспвиробників у них.

Не зважаючи на зростання інвестиційної привабливості країни та ведення бізнесу, про що свідчить рейтинг Світового банку, на думку експертів, інвестування в аграрний сектор є досить ризикованим, особливо проблематичними є захист інвесторів, сплата податків, ведення міжнародної торгівлі, до того ж нарощування інвестиційних процесів поки що не в змозі забезпечити адекватну стабільну віддачу від інвестицій. За рівнем розвитку сільського господарства регіони України дуже неоднорідні.

Регіональні відмінності в розвитку аграрного сектора обумовлені як відмінностями природно-кліматичних умов, так і особливостями економічного характеру. Райони, що наближені до великих міст мають в порівнянні з периферійними районами кращу фондоозброєність, забезпеченість трудовими ресурсами, кращу соціальну інфраструктуру, а отже, кращу продуктивність і прибутковість. Периферійні ж райони є непривабливими для інвесторів, що знижує ефективність аграрного сектора економіки регіону в цілому.

Дослідження сучасного стану аграрного сектора економіки України вказують на існування проблем, які потребують негайного вирішення, а саме: формування конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва продукції на основі інтеграційних процесів, що забезпечить встановлення прямих зв’язків між учасниками, усунення посередницьких ланок, скорочення витрат та збільшення прибутку, забезпечення фінансової сталості учасників інтеграційної системи; диверсифікації сільськогосподарського виробництва шляхом розвитку промисловості та переробки; покращення соціальної сфери села, підвищення зайнятості та доходів населення; створення сприятливого інвестиційного клімату в аграрному секторі; підвищення конкурентоспроможності аграрної продукції в контексті еко- та біорозвитку.

Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачені основні напрямки державної підтримки у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, забезпечення продовольчої безпеки країни, передбачено комплекс заходів, які спрямовані на забезпечення сталого розвитку аграрного сектору економіки.

Для забезпечення пріоритетного розвитку аграрної сфери і всього АПК, передбаченого законодавством України, держава має взяти активну участь у формуванні ринку засобів виробництва і продовольчих товарів, удосконаленні системи ціноутворення та податкової, фінансово-кредитних відносин в АПК, створенні сприятливих умов для сільськогосподарського товаровиробника за допомогою кредитних, податкових пільг, державного інвестування та ін. Це розширить можливості для зміцнення матеріально-технічної бази підприємств, вирішення соціальних проблем на селі.

3. Предмет курсу, основні завдання та методи дослідження

Планування та організація виробництва – складна і багатогранна суспільно-економічна категорія. Рівень організації виробництва значно зумовлює кінцеві результати діяльності підприємства будь-якої форми власності і господарювання.

Організація і планування діяльності фермерського господарства як наука, за своєю сутністю, залишається постійною на всіх етапах розвитку продуктивних сил стосовно до особливості кожної суспільної формації. У той же час з розвитком продуктивних сил та зміною виробничих відносин значно поширюється її масштабність.

В умовах ринкової економіки, коли всі первинні структурні формування в системі АПК функціонують на принципах самостійності, відбувається інтеграція сільськогосподарських товаровиробників з підприємствами з переробки, зберігання і реалізації продукції, виникнення нових організаційних структур, економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими товаровиробниками і підприємствами та організаціями сфери виробничо-технічних послуг з формуваннями інфраструктури ринку, а також з державою.

Усе це стає прерогативою науки організації виробництва. У системі економічних наук організація і планування діяльності фермерського господарства, хоч і спирається на теоретичні та методологічні основи політичної економії й економіки сільського господарства, виступає як первісна, формуюча безпосередньо процес виробництва й основи для економічних наук (управління, бухгалтерський облік, аналіз та ін.).

Під час вивчення й обґрунтування тих чи інших процесів організація і планування діяльності фермерського господарства використовує складні закономірності і насамперед системний підхід при розв’язуванні організаційно-економічних завдань, здійснення організаційно-технологічних процесів, пов’язує всі сторони виробництва, переробки і реалізації продукції стосовно до ринкових умов.

Теоретичні та практичні напрацювання її ґрунтуються на пізнанні механізму дії об’єктивних законів розвитку природи та суспільства, врахуванні досягнень біологічних, економічних, технічних та технологічних наук, особливо агрономічних і зоотехнічних. Усі явища і процеси розглядаються в динаміці відповідно до продуктивних сил характеру виробничих відносин в умовах розвитку багатоукладної економіки. Наука організація і планування діяльності фермерського господарства вивчає закономірності розвитку і вдосконалення виробництва в господарствах, тобто предметом вивчення цієї науки є конкретні підприємства й об’єднання.

Організація і планування діяльності фермерського господарства як наука тісно пов’язані з економічними, технічними та технологічними науками, оскільки при виробництві сільськогосподарської продукції техніка, технологія та організація знаходяться в нерозривному зв’язку, доповнюючи і збагачуючи одна одну новими теоретичними положеннями з актуальних проблем розвитку агропромислового комплексу.

На нинішньому етапі переходу до ринку об’єктами цієї науки є сільськогосподарські підприємства різних форм власності: сільськогосподарські кооперативи, асоціації, акціонерні товариства 8 закритого та відкритого типу, різні господарські товариства, селянські (фермерські) господарства, малі та спільні підприємства, інші фізичні й юридичні господарюючі суб’єкти.

Організація і планування діяльності фермерського господарства як навчальна дисципліна спрямована на вивчення закономірностей та методичних підходів створення раціональних фермерських господарств в умовах розвитку ринкових відносин і організації в них високопродуктивного сільськогосподарського виробництва й інших видів підприємницької діяльності.

Теорія освітлює шлях практиці, визначає головні напрями розвитку суспільного виробництва. Практика підтверджує правомірність або неправильність теоретичних положень, тобто є критерієм істини.

Методологічною основою такого пізнання є діалектичний метод, який розглядає розвиток усіх явищ у взаємодії та взаємозв’язку в переході кількісних змін у якісні, в єдності і боротьбі протилежностей, боротьбі між старим і новим, прогресивним напрямом. Виходячи з цього, наука організація і планування діяльності фермерського господарства розглядає їх не ізольовано, а в тісному зв’язку із загальним рівнем розвитку виробничих сил країни, з точки зору їх безперервного руху, кількісних та якісних змін, виявленні нових, найбільш ефективних форм і методів організації праці на тому чи іншому етапі.

У науці користуються двома методами досліджень: індуктивний та дедуктивний. В економічних науках використовують в основному дедуктивний метод, коли спочатку виводять загальне правило, що об’єднує всі часткові випадки, а дослідження ведуть від загального до часткового. У організації і плануванні діяльності фермерського господарства застосовують різні прийоми дослідження, головні з яких аналіз, монографічний, статистичний, розрахунково-конструктивний, експериментальний, економіко-математичний, балансовий.

Аналіз – це розкладання предмета або явищ на складові частини та елементи з метою детального вивчення кожної частини окремо, дослідження зв’язків між ними. Аналіз – один із найпоширеніших прийомів наукового пізнання. Головне його завдання – розкрити глибинні процеси, характерні риси й особливості в галузях виробництва.

Монографічний метод – це докладне вивчення досвіду роботи типових, передових сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів, прогресивних технологій і прийомів роботи, систем ведення землеробства й тваринництва. Застосування цього методу дослідження дає можливість правильно вирішити багато організаційних питань. Кращі підприємства відображають найближчі перспективи розвитку виробництва, а тому їх форми та методи роботи служать прикладом для більшості господарств, розташованих у схожих природно-економічних умовах. Цей метод дозволяє розкрити суть закономірності, виявленої порівняльним аналізом і статистичним методом, виявити перспективи її розвитку та накреслити правильні шляхи організації і впровадження передового досвіду в інших господарствах, підрозділах та галузі. Монографічний метод слід застосовувати також у відстаючих підприємствах з метою виявлення причин недоліків і накреслити шляхи їх усунення. 10

Статистичний метод – застосовується у процесі дослідження масових даних, за допомогою якого можна встановити вплив тих чи інших факторів на кінцеві результати виробництва, а також одержати обґрунтовану відповідь на інші важливі питання. Однак у кожному випадку необхідно враховувати місцеві умови (рівень інтенсивності, якість та родючість земельних угідь, породу та продуктивність тварин, кваліфікацію кадрів, спеціалізацію тощо). Результати досліджень можна вважати обґрунтованими, якщо вони одержані з об’єктивним урахуванням особливостей виробництва. Найбільш поширений прийом групувань при вивченні та виявленні раціонального поєднання галузей, оптимальних розмірів господарств і внутрішньогосподарських підрозділів, прогресивних форм організації праці, типів годівлі тварин тощо.

Розрахунково-конструктивний (варіантний) метод дозволяє порівняти декілька варіантів вирішення організаційно-економічних завдань і вибрати з них найдоцільніший та найефективніший. Ефективним буде той з них, який забезпечує найбільший вихід продукції з одиниці земельної площі в розрахунку на зайнятого на виробництві працівника, найнижчу собівартість продукції і найвищу її рентабельність. Цей метод може бути застосований при вирішенні питань реформування підприємств, виборі й обґрунтуванні найефективніших сівозмін, структури стада, визначенні напрямів спеціалізації і поєднання галузей, а також при перспективному плануванні.

Експериментальний метод – застосовується при обґрунтуванні ефективності нових тенденцій у розвитку форм організації праці, систем землеробства і тваринництва, технології виробництва й окремих прийомів тощо. У процесі проведення експерименту враховують позитивні та негативні результати, а одержані дані порівнюють з раніше досягнутими показниками кращих господарств, які впровадили у виробництво ті або інші новації.

Економіко-математичний метод дозволяє знайти оптимальне вирішення при визначенні будь-яких організаційних, технологічних, соціальних питань і відносно швидко порівняти багато варіантів того чи іншого процесу з урахуванням низки взаємопов’язаних факторів.

Балансовий метод використовують при зіставленнях, коли загальна величина показника повинна дорівнювати сумі окремих його частин. Наприклад, надходження і витрачання кормів, потреба в оборотних засобах (насіння, добрива, паливо тощо), у робочій силі, тваринницьких приміщеннях та їх наявності тощо.

Мета навчальної дисципліни «Організація і планування діяльності фермерського господарства» – дати майбутнім спеціалістам і керівникам аграрної сфери АПК наукові знання з ефективної організації сільськогосподарського виробництва в умовах багатоукладної економіки і розвитку ринкових відносин. Нині особливого значення набувають знання організаційно-економічних, фінансових, правових і соціальних основ нових видів підприємств, форм господарювання, внутрішньогосподарських економічних відносин у підприємствах.

Теоретична і практична підготовка майбутніх економістів-аграрників повинна відповідати вимогам ринкової економіки, високоефективному веденню аграрного бізнесу, розвивати широке економічне мислення, діловитість, ініціативність, підприємницькі навички, творчий підхід до вирішення питань організації і планування сільськогосподарського виробництва з метою досягнення максимальної прибутковості кінцевих його результатів.

Питання для самоконтролю:

1. У чому суть проблем сільськогосподарського виробництва?

2. У чому полягає народногосподарське значення сільськогосподарського виробництва?

3. Що є предметом вивчення дисципліни «Організація і планування діяльності фермерського господарства»?

4. Які методи застосовуються у процесі вивчення дисципліни?

Література:

1. Батіг А.І. та ін. Планування та організація діяльності аграрного підприємства: Посібник / За ред. А.І. Батіг. – К.: Аграрна освіта, 2003. – с. 4 – 11.,