Підприємство в сучасній системі господарювання
Тема: Підприємство в сучасній системі господарювання
Значення і особливості сільськогосподарського виробництва як основної ланки аграрного сектору економіки.
Специфіка дії об’єктивних економічних законів у сільському господарстві.
Підприємство як економічний суб’єкт господарювання.
Предмет, завдання та методи дослідження науки «Економіка сільського господарства». Вимоги до економічних знань спеціалістів аграрної сфери.
Значення і особливості сільськогосподарського виробництва як основної ланки аграрного сектору економіки
Сільське господарство як галузь матеріального виробництва має ряд особливостей, що позначаються на його функціонуванні в умовах ринкової економіки. Найперша з них пов’язана з відносною іммобільністю ресурсів, яка є бар’єром на шляху перерозподілу їх (крім трудових ресурсів) із сільського господарства в промисловість та інші галузі. А це означає, що дана галузь не бере безпосередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями. Теоретично можна уявити, що при зменшенні доходів у сільському господарстві, яке може мати місце в дійсності через зниження цін внаслідок зростання пропозиції сільськогосподарської продукції, фермери в пошуках прибутковішого бізнесу перерозподілять свої ресурси на користь інших виробництв.
В результаті пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться щодо попиту, отже, зростуть ціни на неї, а з ними – і доходи сільських товаровиробників, урівноважуючись з розміром доходів інших галузей.
Проте в реальному житті такого перерозподілу ресурсів не відбувається, за винятком істотного відтоку сільського населення в промисловість і сферу послуг, що має місце в усіх розвинутих країнах. Причина цього полягає в тому, що людські ресурси на селі хоч і скорочуються, але земельні ділянки, якими вони володіли або на яких вони працювали, не будучи їх власниками, продовжують залишатися в сільськогосподарському обороті. На них і далі виробляється сільськогосподарська продукція, що вимагає від товаровиробників достатньої кількості основного та оборотного капіталу. Це заважає його перетіканню в інші галузі. Більше того, для забезпечення ефективності виробництва в умовах конкуренції сільські товаровиробники повинні здійснювати інвестиції з урахуванням фактичних масштабів землекористування. В цьому саме і виявляється іммобільність ресурсів сільського господарства. Завдяки цьому, а також впровадженню у виробництво досягнень НТП пропозиція сільськогосподарської продукції зростатиме. Тому логічно сподіватися, що в таких умовах ціни на сільськогосподарську продукцію і доходи сільських товаровиробників матимуть тенденцію до зниження. Ця проблема вимагає спеціального розгляду, і до неї ми ще повернемося.
На відміну від промисловості до процесу сільськогосподарського виробництва залучено не три, а чотири ресурси – основні й оборотні фонди, жива праця і земля, причому земля в сільському господарстві є головним засобом виробництва, тоді як в інших галузях (крім добувної) вона є лише просторовим базисом. Як основний засіб виробництва земля вимагає свого відтворення на розширеній основі, що породжує ряд специфічних проблем, пов’язаних із збереженням і підвищенням родючості ґрунту.
Аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення тісно переплітається з природними (біологічними) процесами. Сільськогосподарська продукція виробляється за допомогою живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Оскільки ці живі організми розвиваються за біологічними законами, то цим і зумовлюється відома залежність процесу відтворення в сільському господарстві від природних факторів, що, в свою чергу, вимагає всебічного врахування їх і глибоких знань агробіологічної науки.
Сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних ґрунтово-кліматичних умовах – добрих, середніх і поганих, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяльності підприємств і має наслідком (за інших однакових умов) істотну диференціацію рівня їх економічного розвитку. Підприємства, що працюють у відносно гірших природних умовах, менш конкурентоспроможні, мають вищу вірогідність банкрутства. В умовах ринку ціновий фактор не може бути тим важелем, який забезпечував би таким підприємствам відносне благополуччя і зменшував ризик збанкрутувати. Тому виникає потреба в державній підтримці таких сільськогосподарських підприємств за допомогою позацінових економічних важелів.
У сільському господарстві робочий період (час безпосереднього використання живої і уречевленої праці) не збігається з періодом виробництва (час від початку виробництва до одержання готової продукції). У результаті такого незбігу виникає сезонність виробництва, яка виявляється в нерівномірному, переривчастому використанні робочої сили і засобів виробництва, в нерівномірному надходженні продукції і доходів протягом року. Це вимагає розробки заходів щодо пом’якшення сезонності і врахування цього фактора при виборі спеціалізації підприємства. Крім того, така залежність від природних умов викликає необхідність створювати на аграрних підприємствах значні страхові резерви насіння, кормів на випадок неврожаю, спричиненого форс-мажорними обставинами – посухою, градобоєм, повенями тощо.
Сільське господарство – це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових кредитів, для здійснення поточних платежів з метою забезпечення операційної діяльності. Адже в сільському господарстві, як уже зазначалося, існує великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу й отриманням доходів. Тому аграрні підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно невиправдано. Значно ефективніше мінімальні виробничі запаси і кошти в розрахунках формувати за рахунок власних джерел, а понад цього – позичкових, тобто за рахунок кредитів.
Сільське господарство є менш інвестиційно-привабливою галуззю порівняно з рядом інших галузей народного господарства. Це спричинено тривалим періодом виробництва сільськогосподарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його завершення й одночасним вивільненням коштів у кінці виробництва при одержанні готової продукції. Потенційні інвестори спрямовують свій капітал насамперед у ті виробництва, де має місце швидкий кругообіг коштів, а отже, де можна отримати і швидку віддачу від його інвестування. За цією характеристикою, як бачимо, сільське господарство є менш привабливою галуззю. Якщо взяти до уваги ще й існування підвищеного ризику недоодержання готової продукції в очікуваному обсязі через незалежні від виробника обставини — несприятливі природно-кліматичні умови, то стає зрозумілим, чому ця особливість сільського господарства не є тимчасовою, а органічно притаманна йому і проявляється лише з різною інтенсивністю залежно від стану розвитку галузі й окремих аграрних підприємств та кон’юнктури на ринку інвестицій.
В сільському господарстві порівняно з іншими галузями значно ускладнюється процес управління виробництвом. Це зумовлено наступними причинами:
необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей, які істотно відрізняються технологією та організацією виробництва;
роззосередженістю працівників по великій території, площею нерідко декілька тисяч гектарів земельних угідь і складністю в зв’язку з цим прийняття оперативних рішень (розпоряджень) відповідно до зміни поточної виробничої ситуації;
доступністю території аграрних підприємств та їх господарських об’єктів стороннім особам і необхідністю докладання додаткових зусиль для організації збереження власного та орендованого майна, вирощеного врожаю;
потребою залучення сезонної робочої сили в періоди збігу сільськогосподарських робіт і труднощами управління нею в складі тимчасових організаційних ланок, які нерідко посилюються через низьку кваліфікацію таких працівників;
необхідністю подовження робочого дня працівників аграрних підприємств з метою своєчасного виконання ними важливих технологічних операцій у стислі (оптимальні) агротехнічні строки та існування таких робочих місць, зокрема в молочному скотарстві, що характеризуються розірваністю робочого дня працівників.
Специфічною особливістю сільського господарства є існування взаємозалежності і взаємодоповнюваності окремих галузей, що вимагає всебічного обґрунтування галузевої структури підприємства. Виявом цієї особливості є, зокрема, та обставина, що значна частка продукції даної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних циклах відтворення.
|
Специфіка дії об’єктивних економічних законів у сільському господарстві
Галузь сільського господарства займається вирощуванням сільськогосподарських культур і вирощуванням продуктивної худоби. Природа у сільському господарстві є основною продуктивною силою. Продуктивність сільськогосподарських угідь, водних екосистем, енергія сонця і вітру, кількість сонячного тепла і світла, атмосферних опадів беруть безпосередню участь у фотосинтезі рослин, впливають на урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби. Територіальне поєднання природних умов і ресурсів впливає на розміщення і спеціалізацію сільського господарства. У сільськогосподарському, на відміну від інших галузей народного господарства, використовуються не лише промислові, але й природні засоби виробництва.
Розвиток сільського господарства базується на вивченні економічних законів і законів природи.
Вони характеризують більш істотні, причинні і стійкі зв'язки між економічними явищами і процесами, які відбуваються у виробництві матеріальних благ і суспільного життя населення. Економічні закони – теоретична і методологічна основа суспільної практики. Вони не існують поза межами суспільно-виробничої діяльності людей і проявляються тільки через їх діяльність. Характер дії економічних законів визначається соціально-економічною природою суспільного розвитку і способів виробництва матеріальних благ.
Економічні закони, як і закони природи мають об'єктивний, не залежний ні від кого характер. Пізнання механізмів дій законів економічних і законів природи їх урахування в господарській практиці сприяє прискореному розвитку економіки і підвищення життєвого рівня і добробуту населення. І, навпаки, ігнорування, порушення, іноді нехтування вимогами економічних законів і законів природи негативно позначаються на розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тільки на основі вивчення і пізнання об'єктивних законів розвитку суспільства і природи можна формувати економічну політику держави і здійснювати економічні реформи у ній.
Підприємство як економічний суб’єкт господарювання
Основною виробничо-господарською ланкою національної економіки є підприємство. Визначення поняття підприємства та правові засади його функціонування сформульовано у главі 7 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) №436-IV від 16.01.2003 p., чинного з 01.01.2004 р. у ГКУ встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.
Його метою є забезпечення зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвитку підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами.
Під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У практиці господарювання кожне підприємство представляє собою складну економічну систему, що здійснює багато видів діяльності.
Виконання основного завдання підприємства вимагає вирішення таких окремих завдань:
постійне підвищення ефективності виробництва;
своєчасне і термінове впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;постійне зростання культурно-технічного та професійно-кваліфікаційного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, Основними ознаками підприємства є:
виробничо-технічна єдність;
економічна єдність;
організаційна єдність.
Виробничо-технічна єдність підприємства визначається спільністю призначення продукції (послуг) або спільністю процесів її виробництва. Вона визначає єдину систему технічної документації, загальну технічну політику окремих ланок підприємства тощо.
Економічна єдність підприємства проявляється в єдності плану, обліку, спільності матеріальних, технічних і фінансових ресурсів, економічних результатів роботи та єдиної системи стимулювання.
Організаційна єдність підприємства передбачає наявність єдиного колективу, єдиної адміністрації і управління виробництвом, загальної системи їх обслуговування, що визначає спільну відповідальність за здійснювану діяльність.
У практиці господарювання кожне підприємство здійснює безліч різних операцій, які за ознаками спорідненості можна об'єднати в окремі напрямки. Основним напрямком діяльності кожного підприємства, який власне і визначає доцільність започаткування виробництва в умовах жорстких конкурентних відносин, є вивчення конкурентного середовища і ринку, на якому функціонує чи на який планує вийти підприємство зі своєю продукцією (послугами).
Предмет, завдання та методи дослідження науки «Економіка сільського господарства». Вимоги до економічних знань спеціалістів аграрної сфери
Вона пов'язана з багатьма іншими галузями економічної науки: економічною і соціальною географією, соціоекономікою, статистикою, математикою, кібернетикою та іншими науками. Оскільки економічні відносини в сільському господарстві, як і в інших галузях господарського комплексу, визначаються особливостями розвитку продуктивних сил, їхньою організацією і характером розвитку, то економіка сільського господарства у поєднанні з загальноекономічними відносинами у їхньому галузевому прояві розглядає систему не лише економічних, але й технічних, технологічних і організаційних відносин.
Вона вивчає механізми дії економічних законів і законів природи в сільському господарстві, специфічні умови і особливості господарювання, управління і планування, процеси розвитку агропромислової інтеграції, горизонтальної, вертикальної кооперації, комплексування і комбінування виробництва та розвиток агропромислових формувань, закономірності і особливості суспільного й територіального поділу праці, розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, формування зон і районів товарного виробництва зерна, цукрових буряків, льоноволокна, картоплі, городини, плодів, ягід, винограду, молока, м'яса, яєць, вовни та інших видів продукції.
Вивчаючи виробничі відносини, економіка сільського господарства має враховувати постійні зміни в розвитку продуктивних сил, організації, техніці і технології виробництва, виявляти застарілі форми господарства і неефективні методи господарювання і пропонувати нові, визначати ефективність застосування тих чи інших засобів виробництва і трудових ресурсів, технічних, агротехнічних, зоотехнічних, комплексно-меліоративних, природоохоронних та інших заходів, перспективи розвитку сільського господарства.
Для успішного розв'язання завдань, поставлених перед аграрною економікою як наукою, в процесі дослідження розвитку в галузі потрібно спиратися на методологію економіки і керуватися методологією досліджень в галузі сільського господарства.
Економічна наука при вивченні сільського господарства як галузі суспільного виробництва розробила і використовує такі методи досліджень:
абстрактно-логічний;
монографічний;
статистико-економічний;
розрахунково-конструктивний;
балансовий;
економіко-статистичний;
картографічний;
економіко-математичний;
системний та інші.
За допомогою абстрактно-логічного методу можна вивчити закони і закономірності розвитку економічних явищ і процесів, логічного їх розчленування на складові частини, абстрагування і виділення основних категорій і понять, в яких приховуються усі найважливіші ознаки економічних явищ і процесів, що вивчаються, знаходять формулювання в основних теоретичних і концептуальних положеннях економіки та організації сільського господарства.
Цей метод дослідження передбачає спостереження за виробничою діяльністю людей і процесами матеріального виробництва, взаємодію людини і природи; наукову абстракцію з використанням аналізу, синтезу і аналогії, індукції і дедукції; теоретичні висновки з формулюванням економічних законів, які відображають закономірності і особливості економічних явищ у процесі визначення економічних категорій і понять, використання результатів наукових досліджень у господарській практиці.
Монографічний метод використовується при вивченні окремих типових суспільних явищ і досвіду передових господарств. Він охоплює обстеження сільськогосподарських підприємств, аналіз і оцінку їх господарської діяльності, прогресивних методів господарювання, впровадження передового досвіду.
Статистично-економічний метод використовується при вивченні масових явищ і процесів у суспільному житті. Для їх пізнання необхідно вивчити усю сукупність умов і чинників без єдиного виключення, які охоплюють певне явище чи процес. Цей метод базується на основі масових спостережень; економічного групування з використанням узагальнюючих і аналітичних і результативних показників (окремих відносних величин, показників варіації, кореляційних залежностей; статистико-економічного аналізу взаємозв'язків і взаємозалежностей; паралельних рядів індексів та інші).
Розрахунково-конструктивний метод використовується для обґрунтування перспектив розвитку сільського господарства. Основні складові частини методу такі: вивчення об'єктивної реальності, а також найновіших даних сільськогосподарської науки і передової практики з виявленням сили дії, усталених закономірностей; розробка найбільш доцільних варіантів розв'язання назрілих економічних проблем з урахуванням найновіших досягнень науково-технічного прогресу, теоретична, технічна, технологічна, економічна і організаційна оцінка варіантів розв'язання назрілих проблем; розробка конкретних заходів щодо реалізації розроблених заходів.
Балансовий метод використовується при проектуванні структурного завершеного, цілісного, збалансованого розвитку агропромислового комплексу. Цей метод має на меті вивчення залежностей, взаємозв'язків і взаємообумовленостей розвитку сільського господарства; визначення провідної ланки в розвитку аграрного сектора економіки; виявлення диспропорцій і складання балансів з використанням балансових розрахунків у практиці управління і планування розвитку сільськогосподарського виробництва.
Математичний метод використовується при вивченні економічних залежностей, тісноти зв'язків, визначення ступеня і типу зміни явищ і процесів, достовірно стриманих середніх величин; дисперсного аналізу, графічно-аналітичного і аналітичного аналізу, лінійного програмування, віднайдення найкращого варіанту використання ресурсного потенціалу, оцінки достовірності теоретичних висновків.
Картографічний метод використовують при дослідженні закономірностей і особливостей територіальної організації сільськогосподарського виробництва, розміщення його окремих галузей, культур і продуктивної худоби та розробки рекомендацій щодо удосконалення зональної, внутрішньозональної, обласної і внутрішньо-обласної спеціалізації.
Експериментальний метод використовується для вивчення економічної ефективності розроблених заходів їх економічної оцінки. Він забезпечує високу результативність економічних досліджень, оскільки експериментальна перевірка їх результатів дає можливість вибирати найбільш ефективні заходи, спрямовані на розвиток сільського господарства.
Експериментальний метод найчастіше використовують для оцінки різних агро- і зоотехнічних заходів, форми оплати праці, організації госпрозрахунку та ін. В основі експериментального методу лежить організація експерименту відповідно до поставлених завдань, кількісна і якісна оцінку отриманих результатів, математична і статистична їх обробка, експериментальна перевірка, висновки щодо впровадження їх у прикладання людської праці господарську практику.
Таким чином, лише сукупність методів може забезпечити достовірність економічних досліджень, їх високу якість і практичну значущість.
Предметом економічного дослідження є економічні явища і процеси, які відбуваються в аграрній економіці, в усіх галузях сільськогосподарського виробництва. Вони відображають відносини людей як між собою так і їх ставлення до природи, оскільки вона в сільському господарстві, як і земля, є головним засобом.
Об'єктом дослідження є всі галузі сільського господарства, сільськогосподарські і промислові підприємства, окремі господарства, промислові і природні засоби виробництва і трудові ресурси. Дуже важливо вибирати об'єкт дослідження, дати йому наукове визначення і обґрунтування щодо необхідності дослідження.
Питання для самоконтролю:
1. Які особливості сільськогосподарського підприємства?
2. Що означає поняття «господарська діяльність підприємства»?
3. Які завдання підприємства?
4. Що є предметом вивчення економіки сільського господарства?
5. Які ви знаєте методи дослідження економки як науки?
Література:
Курган В.П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. – Суми:Університетська книга, 2008. – с. 7 – 19.