Інвестиційна діяльність аграрних підприємств
Тема: Інвестиційна діяльність аграрних підприємств
Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності.
Класифікація інвестицій. Джерела інвестицій: власні, позичкові, залучені і бюджетні.
Інвестиційна діяльність на підприємстві. Мета і завдання інвестиційного процесу.
Джерела фінансування інвестиційних програм.
Державна програма заохочення іноземних інвестицій в Україні.
Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності
Поняття «інвестиція» є первинною категорією, базою побудови ієрархії інших категорій, що відображають відтворення основного та оборотного капіталів. Сам термін «інвестиція» походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати».
Інвестиції переважно сприймаються як будь-яке вкладення грошей, часто не пов'язане із досягненням суб'єктами інвестування поставлених цілей «споживчі інвестиції» (купівля телевізорів, автомобілів і т.п.), які за своїм економічним змістом не є інвестиціями, оскільки витрачання грошей в цьому випадку пов'язане із забезпеченням довгострокового споживання, починаючи з поточного періоду (якщо їх придбання не передбачає подальший перепродаж з метою отримання прибутку), не розрізняються інвестиційні витрати фінансових засобів і поточні витрати).
Деякі існуючі визначення пов'язують інвестиції виключно з приростом капіталу або отриманням поточного доходу, хоча інвестиції можуть мати на меті, як економічні, так і позаекономічні цілі вкладення капіталу.
Найчастіше поняття «інвестиції» ототожнюють з поняттям «капітальні вкладення» (вкладення капіталу у відтворення основних засобів) але інвестиції можуть здійснюватися й у приріст обігових активів, в різноманітні фінансові інструменти, в окремі види нематеріальних активів. Отже, капітальні вкладення є однією із форм інвестицій, але не як їх вичерпне визначення.
В макроекономіці інвестиції є частиною сукупних витрат, що складаються з витрат на нові засоби виробництва, інвестицій в житло, і приросту товарних запасів. Тобто, інвестиції – це частина ВВП, що не спожита в поточному періоді, і забезпечує приріст капіталу в економіці.
В теорії виробництва, і в цілому в мікроекономіці, інвестиції – це процес створення нового капіталу (засоби виробництва, людський капітал).
У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є отримання майбутнього зиску.
Інвестиції це:
об'єкт економічного управління;
найактивніша форма залучення нагромадженого капіталу в економічний процес;
можливість використання нагромадженого капіталу у всіх його альтернативних формах;
альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об'єкти господарської діяльності;
джерело генерування ефекту підприємницької діяльності;
об'єкт ринкових відносин;
об'єкт власності і розпорядження;
об'єкт надання переваги в часі;
носій фактора ризику;
носій фактора ліквідності.
На обсяг інвестицій та попит на них впливає багато факторів. Основні з них:
питома вага заощаджень в доходах інвесторів Зі збільшенням доходів збільшується їх частина, спрямована на заощадження. Вона і є джерелом внутрішніх інвестиційних ресурсів;
норма чистого прибутку Зі збільшенням очікуваної норми чистого прибутку обсяг інвестицій збільшується;
ставка банківського процента збільшенням ставки позичкового процента зменшується обсяг інвестицій, і навпаки;
очікуваний темп інфляції також істотно впливає на обсяг інвестицій. Що вищий очікуваний темп інфляції, то швидше знецінюється очікуваний прибуток після процесу інвестування Цей фактор має вирішальне значення в разі довгострокового інвестування.
Інвестиційна діяльність підприємства є одним із самостійних видів його господарської діяльності і найважливішою формою реалізації його економічних інтересів.
Інвестиційна діяльність може здійснюватись:
фізичними та юридичними особами резидентами;
державою;
іноземними інвесторами;
спільно резидентами і нерезидентами.
Інвестиційна діяльність підприємства характеризується такими основними особливостями:
забезпечує зростання операційної діяльності підприємства і підпорядкована щодо неї;
менше залежить від галузевих особливостей підприємства ніж його операційна діяльність;
нерівномірна за обсягами в окремих періодах.;
інвестиційний прибуток (інший ефект від інвестицій) формується зі значним «лагом»;
формує особливий самостійний вид грошових потоків підприємства;
формує специфічні види ризиків – «інвестиційні ризики».
Джерела інвестицій: власні, позичкові, залучені і бюджетні. Класифікація інвестицій
Підприємства, відповідно до Статуту, можуть здійснювати інвестиції і на теренах України, і за кордоном у рухоме та нерухоме майно, за різними напрямами. Умовою розміщення інвестицій за кордоном є створення спільних підприємств з іноземними юридичними чи фізичними особами на території України або придбання за кордоном підприємств, які належать українським інвесторам. Джерелами інвестицій є: власні, позичкові, залучені й бюджетні.
Класифікація інвестицій здійснюється за такими ознаками:
за обсягом вкладень розрізняють валові й чисті інвестиції;
Показник чистих інвестицій характеризує темпи економічного розвитку підприємства.
Чисті інвестиції розраховуються як різниця між сумою валових інвестицій та сумою амортизаційних відрахувань, включених до інвестиційних фінансових ресурсів:
ЧІ = ВІ - АВ,
де ЧІ – сума чистих інвестицій підприємства;
ВІ – сума валових інвестицій підприємства;
АВ – сума амортизаційних відрахувань підприємства.
за об'єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні й фінансові;
за характером участі інвестиції є:
Іноді інвестор послідовно збільшує обсяги прямих інвестицій з метою заволодіння контрольним пакетом акцій.
Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.
за часом інвестування розрізняють:
за формою власності інвестиції поділяються на:
за регіональною програмою:
Інвестиційна діяльність на підприємстві. Мета і завдання інвестиційного процесу
Правова система України складається з великої кількості (понад 100) законів та інших нормативних актів, які регулюють весь комплекс питань, пов'язаних з інвестиційною діяльністю підприємства. З них варто особливо відзначити закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про режим іноземного інвестування», «Про лізинг»
Сучасна законодавча система нашої країни визначає статус інвесторів – суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають та реалізують рішення про вкладання власних і запозичених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права на здійснення цієї діяльності, самостійно визначають цілі, напрямки, види обсяги та ефективність інвестицій, залучаючи для їх реалізації на договірній або конкурсній основі будь-яких партнерів.
Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні засоби та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Однак згідно із законодавством України забороняється інвестувати об'єкти, створення й експлуатація яких не відповідають екологічним, архітектурним, санітарно-гігієнічним та іншим законодавчо встановленим нормам, або якщо таке інвестування порушує права (інтереси) громадян, юридичних осіб, держави, що гарантуються законом.
Інвесторам надано права володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами і результатами інвестування, включаючи реінвестиції і торговельні операції на території України; у разі необхідності вони можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування; мають право виступати як замовники, вкладники, кредитори, покупці, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу.
Сукупність всіх суб'єктів інвестиційної діяльності діє в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включають: сферу капітального будівництва, що об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання та громадян, зайнятих у сфері будівництва; сферу обігу фінансового капіталу (грошового, запозиченого та фінансових зобов'язань у різних формах); інноваційну сферу; сферу реалізації майнових прав інвесторів; екологічну сферу.
Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» однією з форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу і включає випуск, поширення принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного середовища.
Учасники інвестиційної діяльності повинні мати ліцензію або сертифікат на право її здійснення. Отже, поряд з правами інвесторів чинне законодавство передбачає і певні їх обов'язки. Зокрема, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані вчасно подавати до фінансових органів правильно оформлену декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ними інвестицій; мати дозвіл державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; мати висновки (результати) обов'язкової експертизи інвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; дотримуватися державних норм і стандартів; своєчасно подавати відповідним органам бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного законодавства; мати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця.
Важливо усвідомлювати не лише сутність, а й завдання та основні функції управління інвестиційною діяльністю підприємства. Оскільки основною метою управління інвестиційною діяльністю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку, що в кінцевому підсумку набуває конкретного вираження в максимізації ринкової вартості підприємства та підвищенні добробуту його власників у поточному та майбутніх періодах, то в процесі реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямовується на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки підприємства:
забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства;
забезпечення максимізації чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства від інвестиційної діяльності;
забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків за необхідністю рівня доходності інвестицій;
забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування капіталу;
забезпечення формування необхідних обсягів та оптимальної структури інвестиційних ресурсів з урахуванням потреб на довготермінову перспективу;
підтримка фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності;
пошук і обов'язкове здійснення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів підприємства.
На основі здійснення лише ефективної інвестиційної діяльності можливе забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства (стратегія підприємства на будь-якому етапі його розвитку з моменту створення передбачає постійне економічне зростання шляхом збільшення обсягу і диверсифікації діяльності, максимально можливу активізацію інвестиційних процесів).
Усі зазначені вище завдання управління інвестиційною діяльністю тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Зокрема, забезпечення високих темпів розвитку підприємств можна досягти як шляхом вибору і здійснення високоприбуткових інвестиційних проектів, так і прискоренням реалізації інвестиційних програм. У свою чергу, максимізація чистого прибутку від інвестиційної діяльності може супроводжуватися і значним підвищенням інвестиційних ризиків, звідси випливає необхідність оптимізації цих показників. Зрештою, мінімізація інвестиційних ризиків одночасно є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Джерела фінансування інвестиційних програм
Джерелами фінансування інвестиційного процесу є:
власні фінансові засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, суми, виплачувані страховими органами у вигляді відшкодування збитку, і т.д.);
продаж основних фондів, земельних ділянок й інших видів активів;
залучені засоби від продажу акцій, засоби, виділені фінансово-промисловими групами на безоплатній основі, благодійні й інші внески;
асигнування з федерального бюджету, бюджетів суб'єктів федерації і місцевих бюджетів;
іноземні інвестиції, надані у формі фінансової чи іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав, підприємств різних форм власності і приватних осіб;
різні форми позикових засобів, у тому числі кредити, надані державою на зворотній основі, кредити іноземних інвесторів, облігаційні позики, векселі, кредити банків та інших інституціональних інвесторів.
Усі джерела інвестиційних ресурсів доцільно об'єднати в чотири основні групи:
бюджетне фінансування (з бюджетів усіх рівнів);
власні нагромадження підприємств і організацій;
іноземні інвестиції;
заощадження населення.
При визначенні ролі кожної групи як основного принципу скористаємося оцінкою можливого приросту вкладень в інвестиції за рахунок кожного з них у сучасних умовах.
Використання бюджетів усіх рівнів для фінансування інвестиційних програм є дуже проблематичним. Спостерігається стійка тенденція зниження інвестицій в основний капітал, фінансованих за рахунок бюджетних засобів. Особливо помітним є зниження фінансування капітальних вкладень за рахунок засобів державного бюджету. З огляду на ріст державного боргу, недоліки в зборі податків, секвестування витрат навряд чи можна розраховувати на виділення з бюджетів значних асигнувань на інвестиційні програми в даний час.
Реального нагромадження власних ресурсів підприємств не відбувається. Однією з головних причин є рівень інфляції, що зумовив знецінення амортизаційних фондів і оборотних коштів підприємств. У багатьох підприємств не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку обсягів виробництва, а тим більше на технічне переозброєння чи збільшення випуску продукції. У свою чергу, падіння виробництва приводить до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Сьогодні оборотні кошти підприємства майже на 80% забезпечуються кредитами комерційних банків. Це приводить до того, що велика частина прибутку іде на виплату банківських відсотків.
Для українських підприємств характерні високі витрати і низька рентабельність виробництва, значний рівень зносу й старіння устаткування, втрата досить вагомої частини висококваліфікованого персоналу, ріст дебіторської і кредиторської заборгованості, що не може не приводити до скорочення реальної бази для нагромадження й інвестицій.
Велика частина іноземних інвестицій носить ризиковий і відносно короткостроковий характер. Крім того, поведінка іноземних інвесторів надмірно піддана впливу багатьох економічних, політичних і психологічних факторів.
У ринковій економіці банківська система відіграє найважливішу роль у концентрації грошових нагромаджень у суспільстві і забезпеченні їх найбільш ефективного інвестування. Саме тому банки повинні переконати населення, що воно не тільки повинно мати стимул збирати, але і може довіряти тому механізму, що змусить ці заощадження ефективно працювати. Віра населення в надійність банківської системи в кожнім суспільстві має істотне значення, а в сьогоднішній ситуації в Україні вона стає ключовим фактором мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення розвитку економіки.
Таким чином, у сформованій ситуації в Україні необхідно на всіх рівнях приймати управлінські рішення, що стимулюють процес нагромадження, а реальний ріст інвестицій можливий головним чином за рахунок внутрішніх джерел – нагромаджень підприємств і мобілізації засобів населення.
Державна програма заохочення іноземних інвестицій в Україні
Верховна Рада України 17 грудня 1993 р. прийняла Закон «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні». Ця Програма складається із семи розділів.
У розділі першому «Мета і завдання Програми» зазначено, що її метою є заохочення вкладення іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки України за рахунок надання податкових пільг та страхових гарантій щодо найефективніших інвестиційних проектів, удосконалення системи правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу та інших передумов іноземного інвестування.
Завдання Програми – забезпечити за рахунок залучення іноземних інвестицій додаткові джерела фінансування, прогресивні структурні перетворення в економіці України, розвиток потужного експортного потенціалу, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств України в енергоносіях і сировині, ліквідацію існуючих диспропорцій і дефіцитів на ринку України.
Другий розділ «Пріоритетні сфери для іноземного інвестування» визначає 11 таких сфер: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, металургійний комплекс і виробництво матеріалів, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура, зв’язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.
У третьому розділі «Вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг» ідеться про те, що інвестиційні проекти із залученням іноземних інвесторів, стосовно яких останні претендують на одержання додаткових податкових, митних, кредитних пільг та страхових гарантій, мають належати до пріоритетних сфер, визначених у розділі другому Програми, і відповідати таким критеріям:
сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються іноземні інвестиції;
супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій;
орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України;
сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції, що виготовляється;
продукція підприємства з іноземними інвестиціями має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках.
Визнання інвестиційного проекту із залученням іноземних інвесторів таким, що відповідає вказаним вище вимогам, здійснюється Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій на підставі висновку незалежної експертної комісії, яку створює це Агентство.
Розділ четвертий «Зміст пільг, які надаються щодо інвестиційних проектів у пріоритетних сферах» до таких пільг відносить: застосування норм прискореної амортизації машин і обладнання; пільги, за якими період звільнення від податку на прибуток (дохід), передбачений у ст. 31 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування», збільшується залежно від обсягу іноземної інвестиції: для інвестиції до 500 тис. дол. США включно – на один рік, від більш як 500 тис. до 5 млн. дол. США включно – на два роки, від більш як 5 млн. дол. до 50 млн. дол. США включно – на три роки; для інвестиції понад 50 млн. дол. США – на п’ять років; повернення 50% імпортного мита, сплаченого за ввезені з-за кордону товари виробничого призначення, а для імпортованих за кооперацією деталей, вузлів, агрегатів – 100 %, якщо засвідчено їх використання у власному виробництві підприємства з іноземними інвестиціями (зазначені пільги застосовуються протягом п’яти років з моменту схвалення Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій іноземного інвестиційного проекту) та інші пільги.
У розділі п’ятому «Удосконалення правового регулювання іноземного інвестування» йдеться про те, що для створення надійних правових гарантій щодо іноземного інвестування необхідно: вирішити питання про надання підприємствам з іноземними інвестиціями, які мають статус юридичної особи України, права власності на земельну ділянку, на котрій розміщуються об’єкти інвестування; спростити процедуру участі іноземних інвесторів у процесі приватизації державного майна; розробити і прийняти порядок відшкодування іноземним інвесторам збитків, у тому числі втрачену вигоду і моральну шкоду, заподіяну в результаті неправомірних дій або неправомірної бездіяльності державних органів України та їх посадових осіб; внести зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» щодо спрощення реєстраційної процедури, пов’язаної з іноземними інвестиціями; підготувати та укласти з країнами — основними економічними партнерами України, а також країнами, які потенційно можуть бути джерелом залучення іноземних інвестицій, двосторонні угоди про заохочення і взаємний захист інвестицій та угоди про запобігання подвійному оподаткуванню; прийняти закони про охорону інтелектуальної власності згідно з чинними міжнародними договорами (конвенціями) у цій сфері з метою створення умов для інвестицій, пов’язаних з високими технологіями, в Україну.
У розділі шостому «Розвиток інфраструктури міжнародного бізнесу та інших передумов іноземного інвестування» зазначається, що з метою створення належних умов для залучення іноземних інвестицій необхідно суттєво вдосконалити техніку діяльності фондових бірж, комерційних банків і страхових компаній України, сформувати розгалужену мережу інвестиційних компаній і фондів трастових і холдингових компаній, аудиторських і консалтингових фірм із залученням до співробітництва і консультацій фахівців ООН, Світового банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, Організації економічного співробітництва і розвитку, Комісії Європейського Союзу та інших міжнародних організацій, а також провідних іноземних фірм.
Крім того, передбачалося створити в Агентстві міжнародного співробітництва та інвестицій Державний реєстр іноземних інвесторів та банк даних про об’єкти іноземного інвестування в Україні, а також заснувати Український банк реконструкції і розвитку, на який покласти функції пільгового кредитування, і Національну страхову компанію України зі страхування ризиків. У цьому розділі вказується також на потребу створити автоматизовану інформаційну систему, яка б забезпечила оперативний пошук партнерів у сфері іноземного інвестування, а також належний режим консультаційного обслуговування з питань права, фінансування, кредитування, страхування, техніко-економічної експертизи інвестиційних проектів та вирішити інші питання.
Розділ сьомий «Роль регіонів України в заохоченні іноземних інвестицій» визначає, що Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації можуть розробляти і схвалювати власні програми заохочення іноземних інвестицій, з урахуванням специфіки економіки певних регіонів. Зазначені регіональні програми реалізуються за рахунок пільг, що даються в межах відповідних місцевих податків і зборів, а також коштів бюджетів відповідних регіонів.
Такий короткий зміст розділів Державної програми заохочення іноземних інвестицій в Україні, який і визначає її сутність.
Питання для самоконтролю:
В чому суть інвестицій?
Чому необхідне інвестування?
Хто може виступати в ролі інвестора?
Які особливості іноземних інвестицій?
В чому полягає державна підтримка інвестування?
Рекомендована література:
Курган В.П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. – Суми:Університетська книга, 2008. – с. 105 – 117.