Кость Місевич – бандурист-повстанець
(стаття)
Кобзарі-бандуристи – співці волі. Одним із них був Кость Місевич, життя і творчість якого пов’язані із нашим краєм. На сьогодні є мало досліджень про цю особистість. Це в основному газетні публікації [1, 3] та праці О. Легкун [4, 5], у яких на основі архівних документів та досліджень окремих науковців визначається внесок нашого краянина у розвиток кобзарського мистецтва.
Народився Костянтин Місевич 1893 року у селі Лезнів на Проскурівщині (нині Хмельницька область). Коли йому ще не виповнилося одного року батько одружився вдруге і зник. Кость був п’ятою дитиною у сім’ї, і йому було дуже нелегко. По закінченню школи Місевич пішов учитися на телеграфіста.
На 21-му році життя одружився і став жити далі у Лезневі, де мав хорошу пасіку і сад.
У часи революції Проскурівський повіт вибрав його представником до українського парламенту – Центральної Ради у Києві. Приїхавши на одне із чергових засідань Ради, Кость зайшов до книгарні, де побачив бандуру. Він купив її разом із підручниками по грі Гната Хоткевича і почав учитися грати.
Працюючи на станції Проскурова, познайомився із командиром 34-го корпусу генералом Скоропадським, якому допомагав роззброювати московське військо, що поверталося із фронту. Далі Центральна Рада послала Місевича як свого представника до Синьої Дивізії, де його обрали почесним козаком. У 1919 році, будучи вояком УНР, Кость зустрів сліпого бандуриста Антона Митяя. Це був справжній герой визвольних змагань. Він розважав бійців своєю грою під час відпочинку між боями. Місевич забрав його на свій хутір у Лезнів і протягом кількох місяців наполегливо працював, переймаючи мистецтво гри на бандурі. Козак Першої Синьожупанної дивізії Кость Місевич досяг свої мети – став бандуристом-віртуозом.
За часів Гетьманату його призначили комісаром подільської залізниці. Ці обов’язки він виконував до кінця 20-х років, коли разом з урядом переїхав до Польщі, залишивши вдома дружину та чотирирічну донечку Галю.
Кость Місевич мав слабке здоров’я і коли виїхав разом з урядом до Тарнова, то там захворів. Лікарі не обіцяли йому довгого життя, але він зумів змобілізувати всі свої сили і, підлікувавшись, переїхав до Галичини.
Разом з професором Греголинським із Перемишля створив Спілку пасічників, яку сам очолив. Деякий час жив у селі Буців. Там Кость виготовляв бандури, вчив грати Дмитра Гонту, з яким згодом розпочав концертну діяльнісь.
Десь у 1925 році з’явився адміністратор, давній товариш Гонти, який організував перше турне Місевича і Гонти в напрямі на Сокаль, влаштовуючи виступи в усіх містах по дорозі. Концерти складалися з трьох частин: найперше – коротке слово про бандуру, далі по дві-три історичні пісні, на кінець – жартівливі пісні, дуети і танцювальні мелодії. Тут виконувались і думи. Концерт тривав близько півтори години. Ніколи і ніде вони не робили більше одного виступу, відпочивали чотири рази на тиждень, але обов’язково виступали на свята і у вихідні [2, с.59].
Згодом до гурту запросили бандуриста гетьмана Скоропадського Данила Щербину. Їхнє тріо виступало у Шевченківській Академії в залі Народного Дому у Льовові.
Потім Кость Місевич жив у селі Верхрата на Равщині, там теж займався улюбленою справою – пасічництвом. Виготовляв гарні вулики, заснував взірцеву пасіку.
У 1927 році, Місевич разом з Гонтою, виступили з хором Д. Котка у центральній Польщі. Таким же складом концертували і в Німеччині, у Почаївській Лаврі, в Карпатах, на Волині.
У 30-х роках Місевичу доручили створити капелу бандуристів, до якої він запросив багато відомих виконавців, серед них був і Ю. Сінгалевич.
Пізніше, розповідаючи своїм учням про відродження кобзарського мистецтва на Галичині та на Волині, відомий кобзар Юрій Сінгалевич часто згадував про свого давнього товариша бандуриста і пасічника Костянтина Місевича, який відрізнявся твердим характером, працьовитістю та наполегливістю.
На початку 30-х років померла його перша дружина. Кость переїжджає до Кременеця та одружується з Маргаритою Боно із села Млинівці, що знаходиться поблизу міста. Вона була донькою італійського повстанця-гарібальдійця, котрий емігрував в Україну. К. Місевича знали як здібного господаря, пасічника, майстра з виготовлення бандур, учителя. Як зазначає Улас Самчук, Кость Місевич, був добрий не лише музикою, але також майстром бандур [5, с.78]. Інструмент, виготовлений ним, нині зберігається у Кременецькому краєзнавчому музеї. Його свого часу сюди передав вихованець кобзарської школи О. Данилюк.
З приходом червоних «визволителів» (1939) Місевич разом зі своєю дружиною залишив Кременеччину і переїхав на Холмщину. Там же у 1940 році створив мандрівний театр «Заграва», в репертуарі якого були думи, жартівливі пісні, які виконувались у супроводі бандури.
У 1941-му році родина Місевичів повернулася на Кременеччину. Тут Кость активізує концертну діяльність, здобувши славу легендарного бандуриста, неодноразово виступає перед воїнами УПА з піснями про Максима Залізняка, Кривоноса, Морозенка. З жовтня 1941 року при Кременецькій «Просвіті» працює музична школа, директором якої був Іван Гіпський. К. Місевич розпочинає педагогічну діяльність, організувавши клас бандури [5, с.5].
Існує кілька версій смерті Костя Місевича. В одних джерелах згадується 1943 рік, коли біля села Попівці при спробі арешту у бою з гестапо бандуриста було поранено і по дорозі у штаб він помер. Інші ж джерела говорять, що, не бажаючи потрапити до рук фашистів, він перерізав собі горло бритвою.
Поховали видатного кобзаря на узвишші, поблизу церкви, під розлогими вітами двох лип у селі Попівці. Довгий час місце поховання Костя Місевича не було відоме. Лише у 2003 році освячено віднайдену могилу на цвинтарі у Попівцях та встановлено пам’ятник.
У приміщенні сільського Будинку культури відкрито кімнату-музей Костя Місевича, де зберігається бандура, виготовлена майстром.
15-17 травня 2009 року в Кременці відбувся І-ий Регіональний конкурс-фестиваль «Кобзарська ватра» ім. Костя Місевича. Перед початком фестивалю його організатори відправилися у село Попівці, щоб віддати честь славному кобзарю та покласти квіти на його могилу.
Ім’ям Костя Місевича названо Школу кобзарського мистецтва в Нью-Йорку. Таким чином, у кобзарському виконавстві музиканта закладалися основи для розвитку професійного інструменталізму з міцними народними традиціями.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Жеплинський Б. Бандурист, патріот, борець//Діалог. – 1995. – 22 липня,- С.4.
Жеплинський Б. Кобзарськими стежинами. – Львів, 2002. – 278 с.
…І на обірваній струні колишеться це праведне ім’я – «Місевич Кость»//Діалог. – 2003. – 20 вересня. – С.1,4.
Легкун О. Внесок бандуристів у розвиток музичної культури на Волині у 20-30-х рр. ХХ століття//Культура і мистецтво у сучасному світі: наукові записки КНУКМ. – К, 2011. – 136-140.
Легкун О. Сторінки життя та концертна діяльність Костя Місевича//Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатька та Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Серія: мистецтвознавство. - №1(16) – 2006. – 3-6.
6. Самчук У. Живі струни. Бандура і бандуристи. – Детройт, США, 1976.
7. Чернихівський Г., Легкун О. Портрети пером: статті, есеї, рецензії/ Книга №2 – Кременець-Тернопіль, 2003. – С.206-216.
Кость Місевич
Бандура Костя Місевича у с. Попівці Кременецького р-ну
