Криза та антикризова діяльність підприємства
Тема: Криза та антикризова діяльність підприємства
Загальні поняття про кризу і кризові явища. Суть і причини виникнення криз.
Види економічних криз.
Життєвий цикл організації, його зміст, циклічність розвитку організацій.
Антикризовий менеджмент, його методи і прийоми.
Організація робіт з виходу підприємства з кризи.
Санація підприємства.
Банкрутство, реструктуризація та ліквідація підприємства.
Загальні поняття про кризу і кризові явища. Суть і причини виникнення криз
Термін криза (з грец. krisis) означає різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність. В економіці термін «криза» набув поширення та визначення насамперед у зв'язку з розробкою концепції циклічності розвитку економічних систем, яка належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії і понад сто років є об'єктом досліджень різних наукових шкіл та напрямів економічної науки.
Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики свідчать про протилежне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу і кризи. Стабільний стан і криза – постійні антагонізми в розвитку будь-якої системи.
Історично так склалося, що розвиток людства був пов'язаний із постійною боротьбою з незгодами – війнами, епідеміями, стихійними природними катаклізмами тощо. Криза, в широкому розумінні, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу потрібно розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін.
Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очищувальна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це два боки однієї медалі, закон єдності й боротьби протилежностей. Без боротьби немає розвитку. Побутує думка, що криза стосується лише процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства є більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління. Такі уявлення можуть мати негативні наслідки.
Будь-яка соціально-економічна система в будь-якому вигляді та будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування – функціонування і розвиток.
.
Функціонування і розвиток найтісніше пов'язані між собою. Функціонування, з одного боку, стримує розвиток і водночас є його необхідною основою, розвиток руйнує певні процеси функціонування, створюючи умови для більш стійкого їх здійснення в майбутньому.
Отже, виникає циклічна тенденція розвитку криз, яка віддзеркалює періодичність їх настання як результат боротьби між функціонуванням та розвитком, накопичення суперечностей у межах режиму "функціонування" та об'єктивною необхідністю переходу в режим "розвиток". Отже, криза є одним із природних станів життєдіяльності, одним із частих випадків перехідних процесів.
Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної систем між собою та із зовнішнім оточенням. Такі суперечності виникають між:
кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) і відповідними характеристиками ринкового попиту;
можливою і необхідною виробничою потужністю підприємства;
необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство, і можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;
ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які виникають у процесі виробництва та мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;
між фактичним і плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.
Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи та погіршення її загального стану, тобто виникає ситуація, за якої зміна зовнішніх, внутрішніх та вихідних параметрів, що діють на систему, взаємно не компенсуються, а їхня сума не дорівнює нулю. Як наслідок, спочатку погіршується, а потім поступово втрачається життєдіяльність підприємства, можливість повернення до рівноважного стану, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку.
Це свідчить про те, що криза є природним станом життєдіяльності підприємства. Оскільки підприємство за своєю сутністю є мікроекономічною системою, його розвитку притаманні властивості циклічності.
Види економічних криз
Розрізняють такі види криз:
стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);
криза ліквідності (коли підприємство неплатоспроможне або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Між різними видами кризи є тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність і банкрутство підприємства.
Схема 1. Види економічних криз
Кризи можуть бути передбачуваними (закономірними) і несподіваними (випадковими).
Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і зумовлюються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу. Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза.
Несподівані кризи – це результат грубих помилок в управлінні чи яких-небудь природних явищ або економічної залежності, що сприяє поглибленню і поширенню локальних криз.
Виокремлюють також кризи явні і латентні, глибокі і легкі, затяжні та короткочасні тощо.
Отже, криза – об'єктивне явище в соціально-економічній системі, в основі функціонування і розвитку якої лежить керівна діяльність людини. В економічній теорії досліджено і зроблено висновок – щоб запобігти кризі, потрібно ефективно управляти економічною системою. Можливо, в майбутньому людина взагалі виключить кризи з розвитку соціально-економічних систем, а нинішні кризи характеризують лише рівень розвитку людини, нестачу знань, недосконалість управління. Але, як свідчить практика розвитку суспільства й економіки, сьогодні в життєдіяльності сучасних підприємств неможливо уникнути кризових ситуацій. Тому дуже важлива роль відводиться загальному управлінню підприємством, й антикризовому в тому числі.
Життєвий цикл організації, його зміст, циклічність розвитку організацій
Протягом життєдіяльності (від створення до ліквідації) підприємство проходить низку стадій, що в теорії менеджменту отримали назву «життєвий цикл».
Розрізняють такі стадії життєвого циклу підприємства:
стадія піднесення, яка характеризується зростанням кількісних та покращенням якісних ознак функціонування підприємства, порушення стану рівноваги на цій стадії призводить до переходу підприємства до нового рівноважного стану з вищими якісними параметрами або має короткостроковий характер та не зачіпає «параметрів життєдіяльності підприємства»;
стадія гальмування розвитку, для якої характерна відносна стабільність кількісних та якісних показників функціонування. Як правило, підприємство зберігає досягнутий стан рівноваги або забезпечує незначні та відновлювані коливання в його діяльності;
стадія кризи, виявом якої є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства, яке зумовлює порушення спочатку «показників – індикаторів життєдіяльності», а потім поступово і «параметрів життєдіяльності» підприємства як мікроекономічної системи, яке призводить до порушення стану рівноваги, який підприємство вже неспроможне самостійно відновити;
стадія пожвавлення, виявом якої є уповільнення падіння та поступове зростання показників діяльності підприємства, що розглядається як перший крок до подолання кризових явищ та виходу з кризового стану.
Антикризовий менеджмент, його методи і прийоми
Антикризовий менеджмент істотно відрізняється від звичайних прийомів, форм і технології менеджменту.
Чинники, що обумовлюють відмінність антикризового менеджменту від звичайного поточного:
головною метою його є забезпечення міцного положення на ринку і стабільно стійких фінансів підприємства при будь-яких економічних, політичних, соціальних метаморфозів у країні;
головне в антикризовому управлінні - влаштована і діюча реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на основі заздалегідь розроблених альтернативних варіантів у залежності від ситуації;
в основі антикризового управління лежить процес постійних і послідовних інновацій у всіх ланках і областях дій підприємства ;
антикризове управління націлене на те, що навіть у складній ситуації, у якій виявилося підприємство, можна було ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, що дозволили б вибратися з труднощів з найменшими для підприємства втратами.
Суть антикризового менеджменту полягає в об'єктивному та неупередженому виявленню змісту та глибинних причин кризи, закономірностей її протікання, можливих сценаріїв, рушійних сил та наслідків виходу з неї, адаптації підприємств до змін в оточенні.
Ключові моменти сучасної системи поглядів на антикризовий менеджмент такі:
застосування до управління ситуаційного підходу, відповідно до якого вся організація в середині підприємства є ні чим іншим, як відповіддю на різні впливи ззовні (центральний момент тут – ситуація, тобто конкретний набір обставин, які впливають на роботу підприємства в даний період);
підприємство – це насамперед соціальна система, ефективність якої залежить від головної її ресурсу – людини (завдання менеджерів – організувати ефективну спільну роботу, в процесі якої кожна людина здатна розкрити свій потенціал у максимальному ступені).
На перше місце висувається проблема гнучкості, адаптованості до постійних змін зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище характеризується як сукупність змінних, котрі перебувають за межами і не є сферою безпосереднього впливу з боку менеджменту.
Відмінності антикризового управління від звичайних прийомів, форм і технології менеджменту такі:
головною його метою є забезпечення міцного становища на ринку і стабільно стійких фінансів підприємства при будь-яких економічних, політичних, соціальних метаморфозах у країні;
головне в антикризовому управлінні – дієва реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на основі заздалегідь розроблених альтернативних варіантів у залежності від ситуації;
в основі антикризового управління лежить процес постійних і послідовних інновацій у всіх ланках і областях дій підприємства;
антикризове управління націлене на те, щоб навіть у складній ситуації, у якій виявилася підприємство, можна було ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які дозволили б вибратися з труднощів з найменшими для неї втратами.
Наразі для підприємства на перший план виходять проблеми адаптації до ринку, шляхи і методи їх вирішення. Необхідність системного підходу до дослідження зобов'язує в рамках загальної картини розглянути весь перелік проблем адаптації підприємства до умов ринку і класифікувати їх. Класифікація, у свою чергу, дозволяє структурувати проблеми, здійснювати їхній вибір і визначати послідовність рішення на основі класифікаційних ознак.
У залежності від характеру проблем адаптації підприємства до ринку, їх можна розділити на конструктивні й аналітичні.
До конструктивних можна віднести проблеми більш високого ступеня, до аналітичних – окремі приватні проблеми якої-небудь конструктивної проблеми.
Організаційні проблеми адаптації підприємства можна розділяють на наступні групи аналітичних проблем:
організації праці,
організації управління,
організації діяльності.
Економічні проблеми адаптації розділяють на такі групи аналітичних проблем:
планування,
фінансування,
маркетинг,
збут;
реалізація.
Проблему планування можна розбити на три підгрупи:
планування праці,
планування заробітної плати,
планування основних показників діяльності підприємства.
За функціональним принципом всі проблеми адаптації підприємства можна розділити на стратегічні і тактичні.
Проблеми можна класифікувати як першочергові і другорядні.
Основна мета менеджменту – одержання максимального прибутку за допомогою застосування найбільш раціональної системи управління. Щоб виграти або просто мати нормальні передумови розвитку, необхідно постійно удосконалювати систему управління, швидко опановувати накопиченими знаннями в теорії і практиці, знаходити неординарні рішення в мінливій ситуації.
Організація робіт з виходу підприємства з кризи
Основними напрямами антикризового управління на рівні господарюючого суб'єкта вважаються постійний моніторинг фінансово-економічного стану підприємства, розробка нових управлінської, фінансової і маркетингової стратегій, скорочення постійних і змінних витрат, підвищення продуктивності праці, залучення засобів засновників, посилення мотивації персоналу.
До заходів регіонального або національного рівня зараховуються коригування фінансово-економічної, соціальної, науково-технічної, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики, виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх погроз економічній стабільності, розробка комплексу оперативних і стратегічних заходів з подолання негативних чинників, зміцнення контролю, правопорядку, дотримання законодавства.
Що стосується вибору основної стратегії антикризового менеджменту промислового підприємства, то найбільш доцільною представляється «стратегія диференціації».
У кризовому стані фірма має велику кількість надлишкових фондів та кадрів, що не дозволяє їй в короткі терміни досягти низької собівартості основної продукції і стати лідером по витратах. У той же час наявність надлишкового виробничого потенціалу дозволяє їй швидко здійснити заходи щодо зміни експлуатаційних (споживчих) якостей продукції відповідно до переваг різних груп покупців і за рахунок цього суттєво розширити збут і збільшити доходи.
Комбінування стратегій («лідерство за витратами» і «диференціація») в антикризовому менеджменті не тільки не подвоїть ефект, але навіть може призвести до взаємного погашення приростів . Тому потрібно обирати одну із стратегій, в нашому випадку – «стратегію диференціації».
З своєю суттю стратегія є багатовимірною економічною категорією, що описує технологію функціонування організації в досягненні певних цілей.
Для рівноважного стану організації стратегія може розроблятися на тривалий (5-7 років) строк і не містити різких реорганізаційних заходів.
Для кризових організацій стратегія розробляється їм порівняно на короткий період (1-3 роки) і має сильно виражені адаптивні характеристики; вона містить безліч реорганізаційних заходів та організаційно-технологічних інновацій.
Антикризові стратегії промислового підприємства істотно відрізняються від звичайних. Це пояснюється їх вельми високим динамізмом, ресурсною жорсткістю і підвищеною результативністю як в позитивному, так і негативному плані. Деякі порівняльні характеристики загальних і антикризових стратегій наведено в таблиці.
Таблиця1
Показники антикризової стратегії
Показники | Загальні стратегії | Антикризові стратегії |
Цілі | Збалансоване прогресуюче функціонування | Швидкий вихід з нестабільного стану |
Основна увага | Довгостроковим програмам | Секторам і етапам робіт для подолання в них недоліків |
Засоби | В основному з зовнішніх ресурсів | В основному з внутрішніх ресурсів |
Бізнес | Магістральні виробництва, орієнтовані на великі сегменти ринку | Диверсифікація, створення малих (дрібносерійних) виробництв для безлічі малих сегментів ринку |
Виробництво | Масове і великосерійнне, лідерство за витратами | Диверсифікація, підвищення якості традиційних виробів |
Однією з постійних функцій антикризової стратегії промислової фірми є оцінка і прогнозування можливості її виходу з кризового стану. При рівномірному функціонуванні підприємства така задача носить в основному прогнозно-аналітичний характер, а на етапі кризи набуває рис обмеженого за термінами, а часто і короткострокової стратегії. У кризовому промисловому підприємстві, як правило, присутні і внутрішні, і зовнішні причини кризовості.
Особливість конкурентного середовища макрорівня в тому, що воно здатне ініціювати кризові процеси на всіх стадіях життєвого циклу промислового підприємства; це може відбуватися як з підприємством в цілому, так і з її окремими підрозділами.
Реалізація антикризової стратегії фірми передбачає її чітке ресурсне забезпечення, що особливо складно в умовах нестійкого зовнішнього середовища. Проте і такі ситуації підлягають вирішенню на систематичній основі.
Санація підприємства
Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.
Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація», яке розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.
Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації – це система не примусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.
У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також «оригінальне» тлумачення терміну «санація». Згідно із цим Законом примусова санація страхової компанії передбачає:
проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;
встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;
прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.
На нашу думку, зазначений підхід до розуміння сутності санації є надто одностороннім і не витримує жодної критики.
Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів.
.
Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.
Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації:
санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.
санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).
Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.
Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст.
В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.
Банкрутство, реструктуризація та ліквідація підприємства
Згідно із законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство – це визнання господарським судом нездатності боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Суб'єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи – підприємства, які є об'єктами права державної власності, фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності.
Сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на 2 групи:
перша група характеризується симптомами, які констатують тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності;
друга група симптомів характеризується зменшенням попиту на продукцію і в зв'язку з цим іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обумовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.
В процесі діагностики економічного стану і оцінки перспектив розвитку підприємства важливо враховувати три основні стадії погіршення економічного стану:
прихована стадія банкрутства – характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану (обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається, погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців);
фінансова нестійкість – відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів;
явне банкрутство − характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги.
Крім реального вирізняють також умисне та фіктивне банкрутство.
Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).
В економічній літературі часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій («Primat des Handelns»). Прихильники цього напрямку (здебільшого економісти-практики) не враховують, що в разі його вибору не залишається часу для досконалого дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії.
Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Законом «Про підприємництво»:
з власної ініціативи підприємця;
на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;
у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання.
Припинення за юридичними підставами може бути двох видів:
добровільним;
примусовим.
Причини ліквідації підприємства наступні:
вартість майна боржника продовжує знецінюватися і немає ніякої можливості її відновити;
відсутність заяви про проведення реструктуризації або санації від юридичної або фізичної особи;
жодний із поданих планів реструктуризації або санації не був схвалений кредиторами;
запропонований план виходу підприємства із кризи неможливо реалізувати з тих чи інших причин.
Наслідки ліквідації підприємства-банкрута:
припиняється підприємницька діяльність боржника;
терміни боргових зобов’язань банкрута вважаються такими, що минули;
до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджатися майном банкрута та переходять всі його майнові права та зобов’язання;
припиняється нарахування пені і відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута.
Питання для самоконтролю:
В чому суть економічної кризи підприємства?
Які ви знаєте види криз?
У чому полягає послідовність антикризової діяльності підприємства?
Що розуміють під економічною сутністю підприємства?
Поясніть поняття «банкрутство».
Рекомендована література:
Курган В.П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. – Суми:Університетська книга, 2008. – с. 182 – 193.