Тема 15: Лізинг і логістика
Тема 15: Лізинг і логістика
Поняття та функції лізингу, його переваги та недоліки.
Законодавче регулювання лізингу в Україні.
Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин. Класифікація лізингу та характеристика основних його форм.
Лізингові угоди та їх юридичне оформлення.
Поняття логістики та її види.
Основні завдання логістики та її вплив на ефективність виробництва.
Логістичні системи їх види, функції та критерії оцінок.
Поняття та функції лізингу, його переваги та недоліки
Суть лізингу досить вдало висловив Аристотель, який сказав: «Найчастіше багатство полягає у використанні власності, а не у володінні нею як такою». Звичайно, Аристотеля не можна розглядати як винахідника «лізингу», але ніхто краще за нього не зміг виразити філософський зміст, що лежить в основі цієї техніки фінансування американського походження, яка отримала значний розвиток за останні 20 років.
Перш за все, потрібно дати визначення терміну «лізинг». Однак слід одразу ж відмітити, що єдиного загальноприйнятого визначення немає.
У своїх наукових працях дослідники по-різному трактують поняття лізингу, що, у свою чергу, породжує різнонаправленість точок зору стосовно визначення його сутності. Як результат, протягом досить тривалого часу сутність лізингу, особливо економічна, була і залишається спірною.
Лізинг – багатоаспектне та багатогранне поняття, категорія з неоднозначним тлумаченням користувача, що практично наближається до обсягу прав і обов’язків власника.
Бажання визначити юридичну природу лізингу за допомогою відомих інститутів призводить до того, що якась частина відносин його учасників залишається за межами цього інституту: чи це оренда, чи продаж в розстрочку, позика чи доручення.
Положення цих договорів частково застосовуються у відносинах між учасниками лізингу, але «не працюють» під час виникнення суперечок між виробником і користувачем.
У більшості випадків під лізингом розуміють довгострокову оренду або договір оренди основних засобів (машин, устаткування), які придбані орендодавцем для орендаря з метою їх виробничого використання під час збереження права власності на них за орендодавцем на весь термін договору. Тобто лізинг є особливою формою довгострокової оренди, коли одержувачі використовують основні фонди, а лізингові компанії залишаються їх власником, у цьому й полягає базовий принцип лізингу.
Отже, лізинг – це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил і стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого – веде до її подолання, зміні власника та розпорядника.
Таблиця 1
Визначення поняття «лізинг» у вітчизняних та зарубіжних законодавчих та нормативних актах
Джерело, автор терміну «лізинг» | Визначення |
Закон України «Про фінансовий лізинг» | Фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її в користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату |
Податковий кодекс | Фінансова оренда (лізинг) – це господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендарю права користування такими матеріальними цінностями на строк, не менший від строку їх повної амортизації з обов’язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендарю |
Європейська асоціація національних асоціацій лізингових компаній | Лізинг – це договір про оренду заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях орендатором, у той час як товари купує орендодавець і він зберігає за собою право власності |
Світовий Банк | Лізинг – це контрактні відносини між двома сторонами, які дають змогу одній стороні використовувати майно, що є власністю іншої сторони в обмін на обумовлені контрактом періодичні платежі |
Розглянемо переваги лізингу для лізингоотримувача:
ризик втрати або пошкодження майна, яке орендують, лежить на його власнику (лізингодавцю), якщо інше не встановлене договором;
власник може здійснювати обслуговування і ремонт обладнання;
модернізує устаткування і надає можливість лізингоотримувачу користуватися найсучаснішим обладнанням;
лізингові платежі здійснюються не одноразово, а частинами в погоджені терміни;
з точки зору оподаткування, є вигіднішим для лізингоотримувача;
лізингові платежі здійснюються після того, як устаткування встановлене на підприємстві і досягло відповідної продуктивності;
немає необхідності у заставі;
можливість співпраці з потенційними інвесторами, оскільки у лізинговій угоді беруть участь щонайменше три сторони.
Переваги лізингу для лізингодавця:
є додатковим інструментом фінансування, який є актуальним для дослідження нових сфер прибуткового вкладення капіталів банків і їх дочірніх організацій;
оформлення лізингових операцій порівняно з банківським кредитуванням є простішою і оперативнішою процедурою;
ризик знижується порівняно з банківськими кредитами.
Проаналізуємо переваги лізингу для постачальника:
є «нетрадиційною» формою комерційних відносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники;
підприємство розширює канали збуту власної продукції;
розширюється коло споживачів за рахунок тих підприємств, які або не потребують постійного володіння технікою, або не можуть придбати її у власність, або хочуть випробувати техніку на ділі;
сприяє встановленню каналу зворотного зв’язку, під час короткочасного використання виявляються конструкційні недоліки і всю інформацію передають підприємствам-виробникам для вжиття заходів щодо їх усунення;
постачальник форсує темпи оновлення продукції – прискорюється зміна моделей, що дає змогу завоювати ринки;
з’являється можливість на якийсь час позбавитися невживаного устаткування.
Законодавче регулювання лізингу в Україні
Основними законодавчими актами України в сфері лізингу є:
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV, який визначає загальні правові ознаки для всіх видів лізингу;
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV, який визначає загальні правові ознаки лізингових операцій та особливі ознаки банківських лізингових операцій;
Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, що визначає правила оподаткування лізингових операцій;
Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР, який є спеціальним законом;
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07. 2001 р. № 2664-ІІІ, присвячений, зокрема, питанням державного регулювання фінансового лізингу як однієї з фінансових послуг;
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р. № 2121-ІІІ, що визначає загальні умови здійснення лізингових операцій банками;
Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг від 28 травня 1988 р., положення якої застосовують у разі, якщо місця здійснення підприємницької діяльності лізингодавця та лізингоодержувача за відповідними угодами фінансового лізингу розташовано в різних країнах – учасницях Конвенції.
Основний масив підзаконних нормативних актів України в сфері лізингу утворюють:
Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затверджене постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 р. № 306;
Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 р. № 136;
Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами – суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 р. № 21.
3. Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин. Класифікація лізингу та характеристика основних його форм.
Під час лізингових відносин необхідно чітко визначити суб’єкт та об’єкт лізингових відносин. Згідно з Законом України «Про фінансовий лізинг» об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства (зокрема продукція, вироблена державними підприємствами): машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).
Однак закон встановлює певні обмеження щодо окремих груп об’єктів. Так, майно, яке є в державній власності, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 5 ст. 292 ГК України, не можуть бути предметом лізингу цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.
Закон «Про фінансовий лізинг» в ч. 2 ст. 3 забороняє передачу в фінансовий лізинг єдиних майнових комплексів підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Таким чином, Закон «Про фінансовий лізинг» вилучає з кола предметів фінансового лізингу цілісні майнові комплекси не тільки державних, але й інших підприємств та їх структурних підрозділів, що є зайвим обмеженням стосовно колективної та приватної власності і не сприятиме розвитку лізингу в майбутньому.
Не можуть бути об’єктом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти (ч. 2 ст. 3 Закону «Про фінансовий лізинг», ч. 5 ст. 292 ГК України, ч. 2 ст..807 ЦК України). Це пов’язано, передусім, зі специфікою земельних ділянок та інших природних ресурсів як об’єктів права, що обумовлює спеціальний порядок їх обігу, а також законодавчим обмеженням (мораторієм) на відчуження юридичними та фізичними особами належних їм на праві власності земельних ділянок, земельних часток (паїв).
Природні ресурси не піддаються амортизації, тому розрахунок лізингових платежів щодо них позбавлений об’єктивної основи.
Виходячи з того, що лізинг передбачає тривале користування майном, не можуть бути об’єктами лізингу: ті, що зберігають свою споживчу якість у процесі користування нетривалий час, та ті, що не мають своєї споживчої вартості (наприклад, незавершене будівництво, частково укомплектоване обладнання тощо). У світовій практиці основними групами майна, яке передають у лізинг, є: транспортні засоби (літаки, легкові та вантажні автомобілі, автобуси, морські судна, залізничні вагони й контейнери та ін.); обладнання засобів зв’язку (радіостанції, космічні супутники тощо); сільськогосподарське обладнання; будівельне; медичне; виробниче (верстати, автоматичні лінії тощо); офісне. Існують спеціальні види лізингу, об’єктом яких є цілі виробничі комплекси, заводи з будівлями, спорудами й усією виробничою інфраструктурою.
Ризики щодо випадкового знищення або випадкового пошкодження об’єкта лізингу несуть:
за договором фінансового лізингу – лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором лізингу;
за договором оперативного лізингу – лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу.
У разі, якщо продавець або лізингодавець прострочили строк передачі об’єкта лізингу, ризик його випадкового знищення або пошкодження у період прострочення несе сторона, що допустила таке прострочення.
Для забезпечення інтересів суб’єктів лізингу під час виконання ними лізингових операцій закон передбачає обов’язковість страхування об’єкта лізингу від ризику його випадкового знищення чи пошкодження. Таке страхування здійснюється за домовленістю сторін відповідно до Закону України «Про страхування».
Як було з’ясовано, лізинговою діяльністю з осіб, визначених ст. 4 Закону «Про фінансовий лізинг», займається тільки лізингодавець.
Таким чином, суб’єктом лізингової діяльності є лише лізингодавець; решта учасників є лише суб’єктами (учасниками) лізингових відносин, до яких відносять лізінгоодержувача та продавця лізингового майна.
Продавець (постачальник) зобов’язаний передати предмет лізингу лізингодавцю чи лізингоодержувачу відповідно до умов договору купівлі-продажу.
На ринку лізингових послуг можна виділити і спеціальні суб’єкти, такі як: банк (чи інша кредитна установа), що надає кошти на придбання предмета договору;
страхові компанії, що здійснюють страхування ризиків, які виникають під час лізингових угод страхування майна лізингодавця, кредитів, наданих лізингодавцю кредитною установою, від можливих ризиків неплатежів та ін.
Термін «лізингодавець» в українському законодавстві використовують у двох змістових значеннях:
як сторона договору лізингу (ст.ст.1, 4, 5, 7, 10 та ін. Закону «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 806, 808, 809 ЦК України);
як господарська організація, що діє на ринку шляхом надання лізингових послуг (ст. 292 ГК України).
Аналіз чинного законодавства України дозволяє виділити два види лізингових компаній залежно від особливостей їх правового статусу:
державні лізингові компанії, які створюють для організації надання лізингових послуг вітчизняним суб’єктам господарювання, беруть участь у здійсненні лізингових операцій переважно в ролі фінансового посередника, який укладає договори з лізингодавцями про умови виділення та повернення коштів; забезпечує та контролює укладання договорів між лізингодавцями і лізингоодержувачами про умови лізингу техніки та між лізингодавцями і заводами-виробниками техніки про умови купівлі-продажу техніки, їх гарантійне та післягарантійне обслуговування, хоча можуть і безпосередньо здійснювати лізингову діяльність у випадках, визначених статутом та законодавством, що визначають порядок їх діяльності (НАК «Украгролізинг», ВАТ «Укртранслiзинг» тощо);
лізингові компанії, засновані на недержавних формах власності, що спеціально створюються з метою безпосереднього здійснення лізингової діяльності.
Лізингові компанії в Україні створюють, як правило, у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю або є дочірніми підприємствами банків.
Лізингові компанії мають володіти значним власним капіталом, тому розпочинають свою діяльність за безпосередньої чи опосередкованої підтримки банків чи великих виробників обладнання. Однак чинне законодавство не встановлює спеціальних (підвищених) вимог до мінімального розміру статутного фонду лізингової компанії. Отже, суб’єктами лізингової діяльності є господарські організації, що здійснюють лізингову діяльність постійно, на професійній основі, для задоволення майнових інтересів інших суб’єктів господарювання, отримання прибутку (лізингові компанії та інші суб’єкти господарювання (банки, виробники), для яких лізинг є одним з основних видів діяльності).
Аналіз літературних джерел дають змогу класифікувати лізинг за такими ознаками:
за обсягом зобов’язань лізингодавця:
фінансовий лізинг (лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший від терміну, за який амортизується 75% вартості об’єкта лізингу, визначеної у день укладення договору);
оперативний лізинг (передача у користування майна багаторазового використання на термін, за часом коротший, ніж його економічний термін служби, і неповною амортизацією устаткування протягом оренди);
за тривалістю угод:
короткостроковий (до одного року);
середньостроковий (від одного до трьох років);
довгостроковий (понад три роки);
за масштабом ринку, де проводять лізингові операції:
внутрішній (суб’єктами лізингу є резиденти однієї країни);
міжнародний (здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або коли майно чи платежі перетинають державні кордони):
експортний (угода, за якої постачальник і лізингова компанія знаходяться в одній країні, а орендар – зарубіжна компанія);
імпортний (операція, за якої лізингова фірма знаходиться в країні орендаря, а постачальник – іноземна компанія); – транзитний (угода, всі учасники якої знаходяться в різних країнах);
за відношенням до орендованого майна:
чистий (за якого всі витрати, пов’язані з експлуатацією лізингового майна, реалізацією права економічної власності несе лізингоодержувач); повний (передбачає обов’язкове повне технічне обслуговування лізингового майна, його ремонт, страхування лізингодавцем та за його рахунок);
частковий (характеризується виконанням лізингодавцем окремих функцій з обслуговування майна);
за наміром учасників:
терміновий (здійснюється одноразова оренда майна);
поновлюваний (договір продовжується після закінчення першого терміну контракту);
за рухом майна між учасниками:
прямий (оренда, яка передбачає придбання лізингодавцем у підприємства-постачальника майна в інтересах орендаря);
непрямий (передача майна в лізинг від постачальника лізингоотримувачу через лізингову компанію);
за складом учасників (суб’єктів) угоди:
роздільний (ускладнений варіант фінансового лізингу, який передбачає участь в угоді кількох компаній та фінансових установ);
зворотний (двостороння угода, згідно з якою власник обладнання продає його лізинговій компанії і одночасно укладає з нею договір лізингу на те саме обладнання як лізингоотримувач);
за ступенем новизни майна:
з перших рук (здійснюється лізинг нового майна);
з других рук (передача майна, яке було у використанні, в лізинг);
за об’єктом:
лізинг рухомого майна (об’єктами лізингу є транспортні засоби (вантажні та легкові автомобілі, літаки, вертольоти, судна, будівельна техніка, верстати, засоби обчислювальної техніки, інше виробниче обладнання, механізми та прилади);
лізинг нерухомого майна (об’єктами лізингу є будівлі та споруди виробничого призначення);
за формою лізингових платежів:
з грошовими платежами (платежі здійснюють у грошовій формі);
лізинг з компенсаційними платежами (платежі здійснюють у формі постачання товарів, вироблених на цьому обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг);
лізинг зі змішаними платежами (поєднують вищеназвані форми оплати);
за методом нарахування лізингових платежів:
фіксований (загальну суму платежів нараховують рівними частками впродовж усього терміну договору відповідно до погодженої сторонами періодичності);
з авансом (лізингоотримувач під час укладання договору виплачує лізингодавцю аванс у погодженому сторонами розмірі, а іншу частину загальної суми лізингових платежів (за мінусом авансу) нараховують й сплачують протягом терміну дії договору, як і під час нарахування платежів з фіксованою загальною сумою);
«мінімальних платежів» (у загальну суму платежів включають суму амортизації лізингового майна за увесь термін дії договору, плату за використані лізингодавцем позикові кошти, комісійну винагороду й плату за додаткові послуги лізингодавця, передбачені договором);
за періодичністю внесення лізингових платежів:
одноразові (здійснюють після поставки об’єкта лізингу та підписання сторонами акта приймання устаткування);
періодичні (щомісячні, щоквартальні, щорічні платежі);
за способом фінансування:
за рахунок власних коштів (використання власного капіталу для фінансування лізингових програм);
за рахунок залучених коштів (здійснюється шляхом отримання лізингодавцем довгострокової позики в одного (простий варіант) або у кількох (складний варіант) кредиторів на суму близько 80% зданих в оренду активів);
роздільний (характеризує лізингову угоду, в якій лізингодавач придбає об’єкт оренди частково за рахунок власного капіталу, частково – за рахунок позиченого);
за цільовим призначенням:
дійсний (повинен відповідати чинному законодавству та економічному змісту лізингу);
фіктивний (спекулятивного характеру і розрахований на одержання прибутку за рахунок діючих у країні податкових та інших пільг);
за наслідками для лізингокористувача після закінчення терміну лізингової угоди:
з правом продовження терміну договору (передбачає можливість продовження терміну лізингової угоди);
з правом купівлі орендованого майна (надається можливість купівлі орендованого майна після закінчення терміну лізингової угоди);
без права продовження терміну договору або купівлі майна (не передбачаються жодні домовленості на період після закінчення терміну лізингової угоди);
за метою використання:
господарський лізинг (прямо пов’язаний з переоснащенням виробництва не шляхом купівлі машин та устаткування, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу);
амортизаційний (здійснюється для використання амортизаційних та податкових пільг);
спекулятивний (здійснюється недоцільне використання як податкових, так і амортизаційних пільг, для одержання прибутку).
Лізингові угоди та їх юридичне оформлення
Згідно з Податковим кодексом України лізингова (орендна) операція – господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.
Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, зокрема житлових приміщень.
Типова операція лізингу включає основні чотири етапи:
прийняття рішення про використання лізингу для задоволення потреб лізингоодержувача;
вибір лізингової компанії (лізингодавця);
підготовка до укладення договору лізингу;
робота по лізинговій угоді та її завершення.
Ці чотири етапи є ключовими. Проте на практиці операція лізингу є складнішою, та її можна поділити на більшу кількість етапів, кожен з яких має певні особливості.
Прийняття рішення про отримання обладнання в лізинг. Спочатку клієнт (потенційний лізингоодержувач) з’ясовує власну потребу в обладнанні. За наявності цієї інформації він повинен визначити, чи є лізинг найкращим механізмом та найкращим рішенням його ситуації. Якщо відповідь на ці питання позитивна, необхідно розібратись, яка компанія та на яких умовах змогла б виконати таке замовлення.
Заявка на лізинг. В якості першого кроку співробітництва більшість лізингових компаній пропонує клієнту заповнити заявку на лізинг. Така заявка, як правило, містить перелік питань щодо основного бізнесу клієнта, включаючи питання, де та яким чином обладнання, яке клієнт бажає придбати в лізинг, буде використовуватись.
Належне оцінювання інформації, що міститься в заявці, є корисним як для лізингодавця, так і для лізингоодержувача. На основі заявки спеціалісти лізингодавця зроблять попередній розрахунок лізингових платежів по майбутньому договору та мінімізують ризики неналежного виконання зобов’язань лізингоодержувачем, побудувавши графік сплати лізингових платежів залежно від фінансових можливостей клієнта. Лізингоодержувач зможе збалансувати власні потреби в обладнанні зі своїми можливостями сплати коштів за користування ними.
Вибір обладнання та його постачальника. У принципі тільки лізингоодержувач може оцінити, яке обладнання йому необхідне, та знає, де саме його можна придбати. У зв’язку з цим у більшості випадків лізингоодержувач вільний самостійно здійснювати вибір обладнання та його постачальника. Проте іноді, за деяких обставин, лізингодавці обмежують свободу лізингоодержувача щодо вибору обладнання та постачальника. Однією з причин є те, що обладнання, в свою чергу, забезпечує виконання зобов’язань лізингоодержувача, та лізингодавець має бути впевненим, що обладнання є надійним, придатним для здійснення бізнесу лізингоодержувача та зберігає власну ринкову вартість упродовж всього строку дії лізингового договору.
Укладення договору лізингу. У разі, якщо заявка на лізинг схвалена лізингодавцем, останній може запропонувати клієнту укладення лізингового договору. Згідно з українським законодавством предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, та розмір лізингових платежів є істотними умовами договору. Відсутність будь-якої з таких умов у договорі тягне визнання його недійсним. Інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін було досягнуто згоди, також можуть бути визнані сторонами істотними умовами договору.
Авансовий платіж. Переважна більшість лізингодавців вимагає сплати авансового платежу під час підписання лізингового договору. Такий платіж є своєрідною гарантією лізингодавцю щодо отримання обладнання в лізинг. Що вищий розмір авансового внеску, то менший розмір коштів необхідно залучити лізингодавцю та швидше лізингоодержувач відшкодує вартість обладнання. Таким чином, прибуток лізингодавця залежить не тільки від суми лізингових платежів, але й від терміну їх отримання. Як правило, розмір авансового платежу складає від 10 до 30% вартості обладнання, що надається в лізинг.
Замовлення обладнання. Як тільки лізингоодержувач здійснив сплату авансового платежу, лізингодавець зможе замовити обладнання в постачальника. Під час здійснення такого замовлення важливим є інформування лізингодавцем постачальника про те, що обладнання необхідно доставити лізингоодержувачу.
Поставка обладнання. За загальним правилом придбання обладнання здійснюється на ім’я лізингодавця, а поставляється безпосередньо лізингоодержувачу. Є гарною практикою присутність представників лізингодавця під час здійснення перевірки та приймання обладнання лізингоодержувачем.
Реєстрація та страхування обладнання. Придбання майна, як правило, не потребує державної реєстрації. Проте таке майно, як нерухомість та автомобілі, повинно бути обов’язково зареєстровано на ім’я нового власника, яким у випадку операції лізингу є лізингодавець. Деякі з лізингових компаній під час укладення договору фінансового лізингу вже реєструють предмет лізингу та ім’я лізингоодержувача, щоб уникнути повторної реєстрації майна в майбутньому під час переходу до останнього права власності на таке майно. Належною є практика, коли лізингодавець, незважаючи на те, на чиє ім’я реєструється предмет лізингу, має достатньо доказів, що предмет лізингу є все ж таки його власністю, та лізингоодержувач обмежений в розпорядженні таким предметом. Загальноприйнятою практикою є страхування обладнання від пошкодження, втрати, знищення тощо. Як правило, пошук страхової компанії та страхування здійснюється безпосередньо лізингодавцем, а лізингоодержувач компенсує лізингодавцю витрати, пов’язані зі страхуванням, у складі лізингових платежів.
Гарантійне обслуговування та підтримка обладнання в належному технічному стані. Деякі з постачальників пропонують пакет послуг, які включають обслуговування обладнання після його продажу. Лізингодавець може наполягати на тому, щоб лізингоодержувач уклав договір на отримання таких послуг від постачальника. Проте лізингодавець має розуміти, що така умова може відштовхнути клієнта, якщо послуги виявляться занадто дорогими. На практиці лізингодавець сам піклується про належне використання обладнання. Більше того, він дуже зацікавлений в його підтримці в належному технічному стані, оскільки обладнання повинно постійно зберігати ринкову вартість, яка, в свою чергу, повинна залишатись вищою за вартість несплачених лізингових платежів. Неналежне використання обладнання зменшує його ринкову вартість. У зв’язку з цим поширеною є практика включення до обов’язків лізингодавця обов’язку щодо догляду за обладнанням, за його технічним станом, заміни мастил тощо.
Контроль за операцією лізингу. Належною є практика, коли лізингодавець здійснює регулярний контроль (моніторинг) за обладнанням, яке він надав у лізинг. Невід’ємною частиною такого контролю є регулярні візити до лізингоодержувача, навіть якщо останній справно сплачує лізингові платежі. Під час моніторингу лізингодавець повинен впевнитись, що бізнес лізингоодержувача продовжується та стан обладнання є задовільним.
Сплата лізингових платежів. Розмір лізингових платежів є істотною умовою договору лізингу. Доцільним є складення графіку сплати таких платежів, щоб як для лізингодавця, так і для лізингоодержувача було очевидним, коли та які суми повинні бути сплачені.
Закінчення строку дії лізингового договору. Договір фінансового лізингу може передбачати декілька можливостей для сторін в кінці строку його дії. Серед таких можливостей можна виділити:
придбання обладнання, а саме: перехід права власності на предмет лізингу після закінчення строку дії договору лізингу;
повернення обладнання;
укладення нового договору зі значним зменшенням плати за користування обладнанням.
Перехід права власності на обладнання. Класична схема фінансового лізингу передбачає перехід права власності на предмет лізингу з моменту сплати останнього лізингового платежу лізингоодержувачем. Однак, трапляються випадки, коли перехід права власності на певні види обладнання супроводжується деякими фінансовими витратами, пов’язаними з реєстрацією обладнання, сплатою певних зборів тощо. Належною є практика, коли лізингоодержувач попередньо повідомлений лізингодавцем про такі можливі витрати або навіть останнім складено перелік таких витрат. Адже будь-які непередбачені або додаткові витрати лізингоодержувача можуть у решті-решт вплинути на його рішення укласти договір лізингу або придбати предмет лізингу у власність у разі закінчення строку дії договору лізингу.
Поняття логістики та її види
У сучасних умовах розвитку ринкової економіки виникає потреба досягнення підприємством стабільності на ринку та закріплення його позицій серед конкурентів. Вирішення цієї проблеми пов’язане із формуванням власної ринкової стратегії, проведенням постійних маркетингових досліджень, моніторингу мікро- і макросередовища фірми та виробленням певної моделі поведінки, що дасть змогу розвиватись та освоювати нові ринкові сегменти.
Для підприємства дуже важливим є раціональне підприємництво, що означає вдало організовану в часі і просторі комерційну діяльність, яка забезпечується відповідним механізмом та технологією його розвитку. Ця складова забезпечується належно організованою логістикою.
На сьогодні в іноземній і вітчизняній літературі немає єдиного визначення логістики. Багатоманітність визначень поняття логістики пов’язана насамперед з тим, що еволюціонувала сама концепція логістики, тому як саме визначення, так і об’єкти дослідження логістики змінювалися й уточнювалися з розвитком ринкових відносин.
Більшість дослідників сходиться на тому що слово походить з Стародавньої Греції, де логістика (від грец. Logіstіke – «рахункове мистецтво» або «мислення, розрахунок, доцільність») – це наука про планування, організацію, управління, контроль і регулювання руху матеріальних й інформаційних потоків у просторі та часі від їхнього первинного джерела до кінцевого споживача.
У наш час поняття «логістика» зараз асоціюється, насамперед, з бізнесом. Багато вчених і фахівців-практиків термін «логістика» називають «новим», оскільки раніше він до економіки не мав жодного стосунку.
Логістика в економіці займається розробкою методів планування та управління матеріальними й інформаційними потоками в межах підприємства, галузі, а також між галузями економіки для одержання найбільшого економічного ефекту.
Сьогодні у підприємницькій діяльності та економічній і науковій літературі зарубіжні фахівці виділяють два принципових напрями у визначенні логістики.
Один з них пов’язаний з функціональним підходом до руху товарів, тобто управління всіма операціями товароруху, які необхідно виконувати під час поставки товарів від постачальника до споживача.
Інший напрям характеризується більш широким підходом, крім управління товарорухом, він включає аналіз ринку постачальників і споживачів, координацію попиту та пропозиції на ринку товарів і послуг, а також здійснює гармонізацію інтересів учасників процесу руху товарів.
Отже, як зазначає Родников А.Н., логістика – це наука про планування, контроль і управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, здійснюваним у процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрішньозаводської переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача з урахуванням інтересів та вимог останнього, а також передачі й обробки відповідної інформації.
У сучасних літературних джерелах під логістикою розуміють систему управління рухом матеріальних потоків від первинного джерела сировини до кінцевого споживача готової продукції і пов’язаних з ними інформаційних і фінансових потоків на основі системного підходу і економічних компромісів для досягнення найбільшого ефекту.
За останні роки увага до логістики постійно зростає. Це зумовлено низкою суттєвих причин, які виявляються в такому:
системі виробничих, організаційних, управлінських відносин, що постійно вдосконалюються між суб’єктами економіки, які взаємодіють;
додаткових перевагах і вигодах, одержуваних у ринковому середовищі учасниками ефективних логістичних ланцюгів;
посиленні взаємної відповідальності учасників таких ланцюгів, пріоритету їх спільного інтересу, в підтримці стійкості та оптимізації цих ланцюгів з урахуванням інтересів кожного учасника окремо.
Досягнення економічного ефекту від впровадження логістики відбувається за рахунок:
зниження рівня запасів під час руху матеріального потоку;
скорочення часу на переміщення товарів у логістичному ланцюзі;
зниження рівня транспортних витрат, включаючи витрати на вантажно-розвантажувальні операції;
зниження відсотка участі ручної праці;
забезпечення ефективнішого використання виробничих і складських площ;
поліпшення якості продукції;
скорочення тривалості руху продукції на 25–30%;
зниження рівня запасів готової продукції;
комплексного обліку всіх витрат із вантажоперевезень;
підвищення рівня ефективності транспортного обслуговування.
Упровадження логістики в діяльність підприємств дозволяє здійснювати управління рухом товарів від виробника до споживача з найменшими затратами на закупівлю, виробництво, збут продукції належної якості і в необхідній кількості.
У сучасних умовах розрізняють два рівні логістики:
макрологістика, завданням якої є розгляд глобальних проблем управління матеріальними та інформаційними процесами;
мікрологістика, яка вивчає локальні проблеми управління матеріальними та інформаційними потоками на внутрішньозаводському рівні.
Макрологістика охоплює міжгалузеві процеси, тобто логістичні процеси між різноманітними фірмами, транспортом, посередниками зі складування та зберігання. Може охоплювати процеси, пов’язані з виробництвом, транспортуванням, наданням різних видів послуг.
Мікрологістика – внутрішньовиробнича логістика, що пов’язана з нормальним функціонуванням конкретної фірми.
Слід розрізняти логістику:
як господарський процес;
як функцію управління;
як науку.
Мікрологістику, в свою чергу, поділяють на три види:
логістику, пов’язану із заготівлею чи закупівлею товарів (заготівельна логістика);
виробничу логістику;
логістику, що спеціалізується на реалізації продукції (розподільча логістика).
Усі ці види логістики обов’язково передбачають наявність логістичного інформаційного потоку, що включає надходження даних про матеріальний потік, їх передачу, обробку та систематизацію з наступною видачею готової інформації.
Якщо в рамках логістичної системи інтегруються функції постачання, виробництва, збуту, розподілу і транспортування, споживання і ринку, система має назву макрологістичної.
Таким чином, можна уявити сфери і функції мікрологістики. Вони полягають у такому:
виробництво – планування виробничих завдань з детальним розкладом випуску виробів, розподіл плану випуску продукції за виробничими дільницями підприємства, контроль за якістю праці;
переробка вантажів, які транспортують – управління запасами, переміщення, зв’язок, організація інформаційних потоків, пакування виробів, їх зберігання, складування, вантажнорозвантажувальні операції та комплектація партії вантажів;
маркетинг – вивчення ринку, організація служби постачання, фінансування та розрахунки, матеріальне заохочення;
споживання – проектування замовлень на постачання продукції, складування запасів, постачання споживачів, фінансування замовлень.
Мікрологістична система вирішує питання в межах окремих функціональних елементів логістичної системи. Так, у межах підприємства інтегруються процеси планування виробництва продукції та її збуту, здійснюється оптимізація транспортно-складських і вантажно-розвантажувальних робіт, контролювання матеріального потоку, що надходить на підприємство, обробляється там і залишає це підприємство, а також інформаційного потоку, що супроводжує його. Такі мікрологістичні системи іноді називають внутрішньовиробничими.
Основною метою закупівельної логістики є задоволення виробництва матеріалами з максимальною економічною ефективністю, якістю і найкоротшими термінами. Закупівельна логістика відбувається завдяки пошуку і вибору альтернативних постачальників-заготівельників.
Розподільча логістика – це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення готової продукції до споживача згідно з інтересами і вимогами останнього, а також передачі, зберігання й обробки відповідної інформації. Інакше її ще називають маркетинговою або збутовою логістикою.
Транспортна логістика – функціональна сфера логістики, що оптимізує логістичні операції на шляху матеріального потоку від постачальника до кінцевого споживача, що здійснюється з застосуванням транспортних засобів.
Митна логістика – це низка заходів, основне завдання яких вирішити питання, пов’язані з організацією та документальним забезпеченням доставок вантажів між країнами. До складу митної логістики входять перевірка вантажів на відповідність декларації, проведення рейсів, підготовка всіх необхідних документів та багато іншого. У загальному випадку всі методи і засоби митної логістики направлені на оптимізацію зовнішньоекономічної діяльності.
Політика логістики запасів складається з рішень – що закуповувати чи виробляти, коли і в яких обсягах. Вона також включає в себе рішення про розміщення запасів на виробничих підприємствах і в розподільчих центрах.
Складська логістика передбачає оптимізацію процесів приймання, обробки, зберігання та відвантаження товарів на складах. Складська логістика визначає правила організації складського господарства, процедури роботи з товаром і відповідні їм процеси управління ресурсами (людськими, технічними, інформаційними).
Інформаційна логістика – це система, яка організує потік даних, що супроводжують матеріальний потік, і є тією суттєвою для суб’єктів підприємництва ланкою, яка зв’язує постачання, виробництво і збут.
Екологічна логістика забезпечує рух матеріалу за будь-яких виробничих процесів аж до його перетворення в товарний продукт та відходи з наступним їх проведенням до утилізації або безпечного зберігання в довкіллі. Екологічна логістика також забезпечує збір і сортування відходів, що утворюються під час споживання товарних продуктів, їх транспортування, утилізацію або безпечне зберігання в довкіллі. Вона дозволяє радикально очищати великі території, забруднені несанкціонованим сміттям.
Основні завдання логістики та її вплив на ефективність виробництва
Логістична система підприємства об’єднує стадії закупівлі, виробництва і збуту в єдиний процес. Проте ключовим об’єктом аналізу в логістиці є замовлення споживача і дії з виконання цього замовлення. Калькуляція логістичних витрат повинна дозволяти визначати, чи приносить конкретне замовлення прибуток і яким чином можна скоротити логістичні витрати на його виконання. Облік логістичних витрат з процесів дає наочну картину того, як формуються витрати, пов’язані з обслуговуванням клієнта, яка частка в них кожного з підрозділів підприємства.
За допомогою логістики управління рухом потоків матеріалів здійснюється як управління єдиною, інтегрованою системою, що включає джерела сировини, кількість стадій обробки (виготовлення продукції) і збуту готових виробів. Відбувається перехід від приватних, локальних завдань підсистем до глобальних цілей виробничої організації.
Таким чином, ефективність логістичних рішень, окремих логістичних операцій, пов’язаних з перетворенням матеріального або інформаційного потоку повинна оцінюватися з погляду досягнення глобальної мети функціонування всієї логістичної системи і зростання спільної ефективності.
Завданнями оцінювання економічної ефективності логістичної системи є:
формування концепції економічної ефективності логістичної системи на основі системного підходу;
виявлення ефектостворювальних чинників;
формування системи показників економічної ефективності логістичної системи;
розробка методики кількісного оцінювання показників економічної ефективності логістичної системи; механізму розподілу економічного ефекту між учасниками логістичного ланцюжка;
виявлення і мобілізація резервів підвищення економічного ефекту логістики.
Процес ефектостворення в логістичній системі слід розглядати в цілісній сукупності, що передбачає визначення спільного економічного ефекту з урахуванням економії і витрат у всіх логістичних підсистемах для трьох видів потокових процесів: матеріального, фінансового та інформаційного.
Аналіз ефектостворювальних чинників дозволяє визначити основні складники економічної ефективності логістичних систем. Класифікація складників економії витрат у логістиці по сферах виникнення і відношення до одного з трьох видів потокових процесів представлена у вигляді матриці.
Таблиця 2
Ефективність логістичної системи
Види потоків
| Етапи процесу ефектостворення в логістичній системі | |||
Матеріальний потік | Логістика постачання | Логістика забезпечення | Логістика виробництва | Логістика розподілу |
Економія за рахунок зміни матеріальних витрат під час використання якісніших матеріалів, енергозберігальних технологій тощо | Економія за рахунок зниження складських витрат і оптимізації переміщення запасів у підрозділах підприємства | |||
Економія за рахунок оптимального об’єму закупівель | Зниження витрат виробництва за рахунок скорочення простоїв через відсутність матеріалів | Економія за рахунок скорочення складських майданів; скорочення об’єму транспортування, вантажних операцій і пов’язаних з ними витрат | ||
Економія внаслідок оптимізації руху матеріального потоку:
| ||||
Фінансовий потік | Економія за рахунок зменшення величини капіталу, інвестованого в запаси скорочення оборотного капіталу за рахунок прискорення руху грошового потоку. Скорочення витрат, обумовлених порушенням умов постачання | |||
Інформаційний потік | Скорочення часу на обробку замовлення | Скорочення поточних витрат унаслідок ритмічної організації виробництва | Скорочення витрат на технічне обслуговування | |
Отже, процеси управління і ухвалення рішень у логістичній системі повинні ґрунтуватися на системі відповідних показників, що відображають ефективність функціонування цієї системи.
Ефективність логістичної системи – це, перш за все, співвідношення між заданим (цільовим) показником результату функціонування логістичної системи і фактично реалізованим. Цільовий підхід до оцінювання ефективності логістичної системи є більш виправданим, ніж ресурсний.
Всі показники оцінювання ефективності розраховують як:
результат/витрати – результат, отриманий на одиницю витрат;
витрати/результат – питома величина витрат, що доводиться на одиницю отриманого результату;
(результат – витрати)/результат – питома величина ефекту, що доводиться на одиницю отримуваних результатів.
Ці співвідношення є базовими під час розробки показників ефективності логістичної системи. Нині під ефективністю логістичної системи розуміють здатність логістики досягати своїх цілей, проте головною проблемою використання цього підходу є те, що логістика може виконувати власну функцію, але не мету. Тому ефективність логістичної системи слід розуміти як ступінь досягнення результату, заданого функцією логістики.
Ефективність логістичної системи може бути підвищена за рахунок екстенсивних (кількісне нарощування об’єму за якісної незмінності логістичної системи) та інтенсивних факторів (це якісне вдосконалення логістичної системи, раціональніше використання наявних ресурсів).
Логістичні системи їх види, функції та критерії оцінок
15.3. ЛОГІСТИЧНА СИСТЕМА, ЛОГІСТИЧНІ ЛАНЦЮГИ ТА
Як логістичну систему можна розглядати промислове підприємство, територіально-виробничий комплекс, торговельне підприємство тощо. Метою логістичної системи є забезпечення наявності необхідного товару в необхідній кількості та заданої якості в потрібному місці у потрібний час для потрібного споживача із заданими витратами.
Будь-яка логістична система складається з складається, переважно, з декількох підсистем і має досить розвинені зв’язки з зовнішнім середовищем.
Логістичні системи класифікують за такими ознаками:
макрологістичні;
мікрологістичні.
До мікрологістичної системи належать технологічно пов’язані виробництва, об’єднані єдиною інфраструктурою, які працюють на єдиний економічний результат.
Мікрологістичну систему підприємства можна поділити у вигляді основних підсистем: постачання, виробництво, збут.
Таблиця 3
Зв’язок основних логістичних функцій з логістичними операціями
Логістична функція | Основні логістичні операції |
Збут | Координація з планом маркетингу, прогнозування попиту, сервіс, оперативно-календарне планування транспортування готової продукції, управління запасами готової продукції, оброблення замовлень клієнтури, складування готової продукції, завантажувально-розвантажувальні і транспортні складські роботи з готовою продукцією, постачання готової продукції, облік запасів готової продукції |
Виробництво | Координація з планом фізичного розподілу, оперативно-календарне планування переміщення незавершеного виробництва, внутрішньозаводські переміщення матеріалів, завантажувально-розвантажувальні і транспортно-складські роботи з незавершеним виробництвом, оперативне забезпечення виробничих підрозділів сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектувальними виробами, складування незавершеного виробництва, облік незавершеного виробництва |
Постачання | Координація з оперативно-календарним планом виробництва, вибір і проведення переговорів із постачальниками, планування потреб у матеріалах, складання оперативно-календарного плану постачання, транспортування сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів, складування виробничих запасів, завантажувально-розвантажувальні і транспортно-складські роботи з предметами постачання |
Залежно від видів логістичних ланцюгів логістичні системи поділяють на:
логістичні системи з прямими зв’язками – це системи, в яких матеріальний потік доводять до споживача без посередників, на основі прямих господарських зв’язків;
ешелоновані логістичні системи – це системи, в яких матеріальний потік доводять до споживача за участю як мінімум одного посередника;
гнучкі логістичні системи – системи, в яких доведення матеріального потоку до споживача здійснюється як за прямими зв’язками, так і за участю посередників.
Поруч з поняттям «логістична система» у вітчизняній практиці широко використовується поняття «логістичний ланцюг» і «логістичний канал».
Множина є частково впорядкованою до тих пір, поки не обрано конкретних учасників процесу просування матеріального потоку від постачальника до споживача. Після цього логістичний канал перетворюється в логістичний ланцюг. Можливість вибору логістичного каналу є суттєвим резервом підвищення ефективності логістичних процесів.
Логістичні ланцюги протягують між логістичними ланками, щоб проілюструвати організаційну структуру логістичних систем. У найпростішому випадку, коли логістична система характеризується як система з прямими зв’язками, логістичний ланцюг складається із постачальника та споживача. У складніших випадках за умови функціонування ешелонованих систем цей ланцюг може мати деревоподібну структуру або вигляд орієнтованого графа із циклами (гнучка логістична система).
Загалом, у логістичному ланцюзі, тобто в ланцюзі, яким проходять матеріальний та інформаційний потоки від постачальника до споживача, виділяють такі головні ланки:
постачання матеріалів, сировини і напівфабрикатів;
зберігання продукції та сировини;
виробництво товарів;
розподіл, включаючи відправлення товарів зі складу готової продукції;
споживання готової продукції.
У реальних умовах господарювання існує велика кількість логістичних посередників, широкий асортимент матеріальних ресурсів, які використовуються у виробництві товарів, і розгалужені розподільчі мережі.
Як наслідок, можуть формуватися складні логістичні ланцюги взаємопов’язаних ланок, які поєднують кілька логістичних ланцюгів, так звані логістичні мережі.
Питання для самоконтролю:
У чому полягає суть лізингових відносин?
Що є об’єктами та суб’єктами лізингової угоди?
У чому суть правового регулювання лізингових відносин?
.У чому полягає суть логістики?
Які є види логістики? Їх характеристика.
Як оцінити ефективність впровадження логістики в діяльність підприємства?
Література:
Пилявець В.М., Озима В.В., Заруба В.П. Інфраструктура товарного ринку. Навчальний посібник. – К.: Аграрна освіта, 2015. – с. 209 – 249.