Рентабельність сільськогосподарського виробництва

Тема: Рентабельність сільськогосподарського виробництва

  1. Прибуток підпри­ємства, як частина доходу, що залишається йому після відшкодування витрат, пов’язаних із виробництвом і реалізацією продукції.

  2. Види прибутку.

  3. Показники і методика визначення рівня рентабельності і норми прибутку.

  4. Основні шляхи підвищення рентабельності продукції.


  1. Прибуток підпри­ємства, як частина доходу, що залишається йому після відшкодування витрат, пов’язаних із виробництвом і реалізацією продукції

У ринкових умовах метою функціонування будь-якого підприємства є виготовлення і реалізація продукції для задоволення ринкових потреб та одержання певної суми доходу. Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначений як загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг (виручка від реалізації продукції), тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів і податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного податку тощо).







Проте загальний дохід ще не характеризує ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства.

Податок на додану вартість відображає суму податку на додану вартість, внесену до складу доходу (виручки) від реалізації продукції.

Акцизний податок – платники акцизного податку відображають суму, яка врахована у складі доходу (виручки) від реалізації продукції.

Інші вирахування з доходу відображають надані знижки, повернення товарів й інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу.







В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан.

До основних функцій прибутку відносяться наступні:

  • прибуток як основа інноваційних рішень;

  • прибуток як мірило успіху діяльності підприємства;

  • прибуток як джерело самофінансування і розвитку;

  • прибуток як винагорода власникам підприємства.

Ці функції прибутку можна розглянути на малюнку 1.

















Мал. 1. Основні функції прибутку.


  1. Види прибутку

Розрізняють кілька найважливіших видів прибутку.





Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів, таких як:

  • податок на майно;

  • податок з власників транспортних засобів;

  • плата за землю;

  • утримання дошкільних закладів тощо.






Інші операційні доходи відображають суми від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції, а саме:

– дохід від оренди майна;

– дохід від операційних курсових різниць;

– доходи від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

– відшкодування раніше списаних активів тощо.

Операційні витрати охоплюють:

  • адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства);

  • витрати на збут (витрати на утримання підрозділів. що займаються збутом продукції, на рекламу, доставку продукції споживачам тощо);

  • інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні (безнадійні) борги та втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, відрахування на забезпечення таких операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що їх вносять до собівартості продукції).





До фінансових та інших доходів належать:

– дохід від інвестицій в інші підприємства;

– дивіденди;

– відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій;

– дохід від неопераційних курсових різниць та ін.

До фінансових та інших витрат належать:

– сплата відсотків на позиковий капітал;

– втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів;

– інші втрати і витрати, не пов'язані з операційною діяльністю.

Саме цей скоригований прибуток є прибутком до оподаткування (оподатковуваним прибутком).





Чистий прибуток підприємства використовується у двох напрямах:

  • фонд нагромадження (реінвестований прибуток) – створення резервного фонду, фонду розвитку виробництві, інвестиційної потреби.

  • фонд споживання – виплати власникам, акціонерам, матеріальні заохочення персоналу за результатами роботи, вирішення соціальних проблем.

Отже, прибуток будь-якого підприємства формується за рахунок таких джерел:

  • прибуток від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг); інакше цей прибуток називають прибутком від операційної діяльності, тобто такої, яка відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності;

  • прибуток від продажу майна містить прибуток від продажу матеріальних (основних засобів) і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо;

  • прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти за придбаними акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань, доходи від володіння борговими зобов'язаннями, роялті.













  1. Показники і методика визначення рівня рентабельності і норми прибутку

В умовах ринкових відносин, що характеризуються своєю динамічністю, суб'єкти господарської діяльності незалежно від форми власності самі планують свою діяльність і перспективи розвитку виходячи з розроблених ними господарських і соціальних задач, попиту та пропозиції товарів і послуг.

Незамінним показником при поточному плануванні виробництва, а також при визначенні фінансового положення підприємства є показник рентабельності.









Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність відображує ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі – трудових, земельних і матеріальних, рівень керування й організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. Таким чином, рентабельність знаходить своє вираження насамперед у наявності прибутку. Прибуток являє собою реалізовану частину чистого доходу і розраховується вирахуванням із грошового виторгу від реалізації продукції (Вг) комерційної (повної) собівартості (Ск) чи витрат виробництва (Вв):






Прибуток характеризує кінцеві економічні показники не тільки в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, але й у сфері обігу, реалізації. Зі зростанням прибутку нерозривно зв'язаний ріст рентабельності виробництва. У свою чергу коли мова йде про те, що те чи інше господарство рентабельне, це означає, що в цьому господарстві не тільки відшкодовують витрати, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції, але й отримують визначений прибуток, що дозволяє господарювати на розширеній основі.

У вітчизняній економічній науці рентабельність визнають двох видів: народногосподарську та госпрозрахункову.

Показник народногосподарської рентабельності необхідний, з одного боку, для всебічного наукового обґрунтування розвитку економіки країни в цілому, з іншого боку – для оцінки підсумків розвитку сільського господарства, аналізу і встановлення найважливіших пропорцій розвитку агропромислового комплексу. При визначенні народногосподарської рентабельності враховується весь прибавочний продукт, створюваний у сільському господарстві.






Вона залежить від кількості і якості продукції, рівня цін та розміру витрат на виробництво продукції. При обчисленні госпрозрахункової рентабельності беруть до уваги розмір чистого доходу, безпосередньо реалізованого підприємством.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку.

Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:



де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);

Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нп):




де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних вироб­ничих фондів і оборотних фондів.

Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низько ефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому слід брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних (збиткових) рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обов’язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:







де Пк – прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

S – площа посіву культури;

Кт – коефіцієнт товарності.

Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі.

По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу прибутку на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибут­ку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

Отже, рентабельність – це відносний показник прибутковості, що характеризується ефективністю господарської та фінансової діяльності підприємства.


  1. Основні шляхи підвищення рентабельності продукції

Рентабельність – це складна категорія. Вона показує, наскільки прибуткова діяльність компанії, і, отже, чим вищі показники рентабельності, тим успішніша діяльність. З цієї причини підприємству необхідно знаходити нові шляхи підвищення рентабельності з метою забезпечення найбільш високих показників.

Фактори збільшення рентабельності виробництва можна визначити наступним чином: чим більший дохід і з чим меншою вартістю основних фондів і оборотних коштів він досягнутий і більш ефективно вони використовуються, тим вища рентабельність виробництва, а значить вища економічна ефективність функціонування галузі, і, навпаки.

Ключові шляхи підвищення рентабельності – підвищення абсолютної суми прибутку і скорочення витрат на виробництво продукції. Цьому сприяє широке застосування у виробництві результатів науково-технічного прогресу, що веде до збільшення продуктивності суспільної праці і зниження на цій основі вартості одиниці ресурсів, що застосовуються у виробництві.

Альтернативність пошуку шляхів підвищення рентабельності визначається різноманітністю її характеристик. Слід враховувати також, що при аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розділяти вплив зовнішніх і внутрішніх умов.

До зовнішніх умов належить розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни на товари, що пропонуються.

Внутрішні умови є більш значними, ніж зовнішні. До них відносяться: підвищення обсягів виробництва, скорочення собівартості продукції, збільшення віддачі основних засобів і т. д.

У той же час питання продовольчої безпеки залишається актуальним. Це пов'язано в першу чергу з низькою прибутковістю сільського господарства, яка не дозволяє формувати в достатньому обсязі грошові і фінансові ресурси для здійснення технологічної модернізації виробництва, а це, в свою чергу, не дозволяє поліпшувати конкурентоспроможність виробленої продукції.

Основою збільшення показника рентабельності може бути впровадження інновацій, що дозволяють виробляти новий вид товарів з найкращою якістю, освоювати нові ринки збуту продукції, вводити організаційно-управлінські нововведення і т. д.

У цілому інноваційний розвиток в АПК необхідно і можливо опрацьовувати за такими напрямками:

  • виведення рослин і тварин, стійких до шкідників і хвороб, інших несприятливих факторів навколишнього середовища, адаптованих до конкретних умов утримання;

  • використання нової техніки і технологій, науково-обґрунтованих систем землеробства і тваринництва;

  • створення нових добрив, засобів захисту рослин та систем їх використання;

  • біологізація і екологізація землеробства;

  • розробка і застосування ресурсозберігаючих технологій виробництва та зберігання продукції, спрямованих на підвищення якості продуктів харчування;

  • розвиток кооперації і формування інтегрованих структур в АПК;

  • нові форми технічного обслуговування і забезпечення ресурсами організацій АПК;

  • нові форми організації і мотивації праці, управління, маркетингу;

  • створення інноваційно-консультаційних структур;

  • розробка і застосування нових форм, методів і механізмів вироблення оптимальних управлінських рішень, інноваційного розвитку;

  • підготовка кадрів для забезпечення науково-технічного та інноваційного розвитку АПК;

  • поліпшення умов життєдіяльності, вирішення проблем охорони здоров'я, освіти і культури жителів сільських поселень;

  • збереження і поліпшення якості навколишнього середовища, екологічних умов для життя, праці та відпочинку населення.

Інтегральну мету інноваційних досягнень в АПК доцільно визначити таким чином:

  • розробка і практичне застосування ресурсозберігаючих, екологічно безпечних та ефективних технологій на основі застосування прогресивних методів селекції;

  • впровадження нових форм організації праці і виробництва, спеціалізованих інформаційних систем, підготовки і мотивації фахівців, підвищення якості життя і діяльності населення сільських територій, конкурентоспроможності АПК і продовольчої безпеки країни.

Для підвищення ефективності та рентабельності АПК з метою забезпечення продовольчої безпеки необхідно вивчити всі наявні вітчизняні та зарубіжні досягнення і визначити можливості впровадження цих інновацій у виробництво АПК і конкретного господарюючого суб'єкта.

Так, в даний час науковими установами ряду країн СНД розроблені моделі адаптивно-ландшафтних систем землеробства для сільськогосподарських регіонів, які дозволяють підвищувати продуктивність земель при зниженні витрат на обробку відповідно на 10 - 15%. Такі моделі доцільно широко застосовувати в АПК України, що дозволить підвищити конкурентоспроможність сільськогосподарських товаровиробників (цінову і ін.).

Перспективними тут можна вважати застосування протиерозійних комплексів для підвищення продуктивності агроландшафтів, способи управління ресурсним потенціалом при обробці ґрунтів і вирощуванні сільськогосподарських культур. Доцільно активніше розвивати агрохімічне обслуговування сільськогосподарського виробництва, що забезпечує збереження і відтворення родючості ґрунтів. Практичну значимість придбали дослідження генетичних ресурсів для оцінки світового генетичного різноманіття рослин і виділення нових джерел селекційних ознак.

Забезпеченість сучасною сільськогосподарською технікою є однією з головних проблем для реалізації стратегії підвищення рентабельності та конкурентоспроможності АПК.

Для наукового забезпечення та кардинальної зміни ситуації найбільш важливі такі напрямки, як перехід на технології четвертого покоління для виробництва пріоритетних видів сільськогосподарської продукції, що визначають продовольчу безпеку країни; розробка стратегії і програми інтегрованого використання енергоресурсів в АПК, включаючи реконструкцію сільських електричних мереж, децентралізацію системи обігріву виробничих приміщень, моделювання вітро-сонячних і вітродизельних установок, отримання рідкого і газоподібного палива з деревних і рослинних відходів, ін. При зберіганні і переробці сільськогосподарської продукції необхідне створення техніко-технологічних систем зберігання і переробки сільськогосподарської сировини для виробництва екологічно безпечних конкурентоспроможних продуктів харчування.

Для цього потрібна розробка новітніх технологій для кожного виду сільськогосподарської сировини.

Важливі такі розробки ресурсозберігаючих технологій, які дозволяють мінімізувати зниження харчової цінності продукції в процесі зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської сировини; зберігання, транспортування і реалізації готової продукції.

Розвиток фінансового механізму забезпечення рентабельності підприємств АПК в умовах ринкової економіки На сьогоднішній день тільки грамотний аналіз рентабельності діяльності підприємства дозволяє підвищити рівень прибутку. Аналіз прибутку і рентабельності – невід'ємна частина роботи організацій. Він дозволяє виявити помилки в господарській діяльності, вказати керівництву на шляхи подальшого розвитку та виявити резерви максимального збільшення прибутку.

У сучасних умовах без якісного аналізу рентабельності діяльності підприємства і виявлення чинників, які впливають на цю величину, неможливо підвищити рівень одержуваних доходів. Рентабельність допомагає оцінити ефективність управління підприємством, отже, високий прибуток і достатній рівень прибутковості багато в чому обумовлений правильністю і раціональністю управлінських рішень, що приймаються на підприємстві. Звідси, про рентабельність можна говорити як про однин з критеріїв якості управління.

Таким чином, рентабельність є не тільки розрахунковою величиною і статичним показником, а й критерієм, який використовується для комплексної оцінки соціально-економічного становища організації на ринку. Отриманий прибуток для різних підприємств може бути і однаковим, але отриманим у різних умовах. Таким чином, це і є причиною застосування показників рентабельності, так як вони допомагають оцінити економічний суб'єкт, не опираючись на розмір і характер діяльності.


Питання для самоконтролю:

  1. Охарактеризуйте поняття прибутку. Назвіть його види.

  2. Яким чином формується чистий прибуток підприємства?

  3. Назвіть напрямки використання чистого прибутку підприємства.

  4. Охарактеризуйте джерела формування прибутку підприємства.

  5. Назвіть основні функції прибутку.

  6. Розкрийте економічний зміст рентабельності підприємства.

Рекомендована література:

  1. Курган В.П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. – Суми:Університетська книга, 2008. – с. 147 – 164.