Небанківські фінансово-кредитні установи
Тема: Небанківські фінансово-кредитні установи
Небанківські фінансово-кредитні установи.
Основні напрями діяльності кредитно-фінансових установ.
Види та характеристика основних видів небанківських фінансово-кредитних установ.
Небанківські фінансово-кредитні установи
Небанківські фінансово-кредитні установи – це установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти та розміщують їх у формі кредиту за своїм функціональним призначенням.
У своїй діяльності небанківські фінансово-кредитні установи мають багато спільного з банками:
функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки – у секторі опосередкованого фінансування;
формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте, теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
розмішуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;
діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог грунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності.
Разом с тим посередницька діяльність небанківських фінансових установ істотно відрізняється від банківської діяльності:
вона не пов'язана з тими операціями, які визначені як базові банківські;
вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед, поширюючи на них вимоги обов'язкового резервування. Тому, законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам – вона вузькоспеціалізована.
Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:
за характером вільних грошових коштів кредиторів;
за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.
Основні напрями діяльності кредитно-фінансових установ
В Україні становлення небанківських фінансово-кредитних установ відбувається занадто повільно і ніяк не відповідає їх ролі у функціональні сучасної ринкової економіки. Йдеться про наявність актуальних проблем, без розв'язання яких не можуть бути створені й ефективно функціонувати потужні ланки – небанківські кредитні установи та здійснювати свій вагомий вплив у розвиток вітчизняної економіки. Йдеться про необхідність як найскорішого розв'язання таких проблем:
по-перше, дуже недосконале правове поле, в межах якого функціонують ці установи. До теперішнього часу відсутні нормативні акти, щодо прямого впливу, спрямовані на регламентування дії тієї чи іншої ланки складових небанківських фінансово-кредитних установ;
по-друге, наявність дуже великого рівня недовіри населення до дії всіх складових небанківських фінансово-кредитних установ;
по-третє, діяльність небанківських фінансово-кредитних установ не належним чином і неефективно контролюється державою, що призводить до зростання рівня ризику стосовно всіх суб'єктів, пов'язаних із діяльністю небанківських фінансово-кредитних установ, і, в першу чергу, максимізує ризик щодо головного суб'єкта – агента-інвестора.
3. Види та характеристика основних видів небанківських фінансово-кредитних установ
Небанківські фінансові кредитні установи поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредиторами (інвесторами) та на інвестиційних, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.
Договірні фінансові посередники – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. їх діяльність полягає у отриманні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами, спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).
Страхові компанії умовно поділяють на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, як розміщують у дохідні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінність між ними полягає в способах розміщення мобілізованих коштів у дохідні активи.
Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функціонування вони нагадують компанії страхування життя. У них внески у фонд здійснюються систематично протягом певного часу, в результаті чого накопичуються великі суми грошового капіталу.
Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні, як правило, створюються з ініціативи центральних і місцевих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відрахувань з відповідних бюджетів. Тому розміщення коштів цих фондів здійснюється переважно в державні цінні папери.
Приватні пенсійні фонди, як правило, створюються з ініціативи пенсійних фірм, страхових компаній для виплат пенсій та допомоги своїм працівникам. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань від заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи.
Ломбарди – фінансові посередники, що спеціалізуються на видачі позик населенню, під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників, прибутку від їх діяльності, виручки від реалізації заставного майна. Вони можуть користуватися також банківським кредитом. Відносини між ломбардами та позичальниками оформлюються спеціальними документами (ломбардними квитанціями), які мають статус угоди між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи договірних фінансових посередників.
Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використаній у виробничій діяльності, які поступово скорочують їх вартість протягом визначного строку (5–10 і більше років).
Факторингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських розрахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформлюється така операція спеціальним договором між факторинговою компанією (фактором) та її клієнтами, які передають свої вимоги.
Інвестиційні фонди (банки, компанії) – фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від кредитних ризиків та високий рівень дохідності за своїми цінними паперами – акціями, інвестиційними сертифікатами тощо.
Фінансові компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання, товарів певних видів у певних виробників чи торгівельних компаній, на кредитуванні торгівельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторські компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби клієнтів.
Кредитні кооперативи (товариства, спілки) – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредитах своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. їх ресурси формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків одержання позичок у банка, одержання доходів від поточної діяльності.
Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги – консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки тощо.
Підсумовуючи, слід наголосити, що небанківські фінансові посередники – об'єктивна необхідність для ефективного функціонування ринкової економіки.
Вони не тільки є потужними конкурентами банків за вільні грошові капітали, що само по собі має позитивне значення, а й надають економічним суб'єктам такі фінансові послуги, виконання яких невигідно або законодавчо заборонено банкам.
Питання для самоконтролю:
1. Що розуміють під небанківською фінансово-кредитною установою?
2. Які ви знаєте види небанківських кредитних установ?
3. Які функції небанківських фінансово-кредитних установ?