Валова продукція та її складові частини
Тема: Валова продукція та її складові частини
Валова продукція та її складові частини.
Товарність продукції, її показники і шляхи підвищення товарності.
Поняття та методи оцінювання якості агропромислової продукції. Категорії якості.
Методика визначення витрат (додаткового ефекту) від зниження (підвищення) якості продукції.
Логістика в управлінні якістю агропромислової продукції.
Сертифікація продукції агропромислового комплексу.
Валова продукція та її складові частини
Економічною оцінкою результатів діяльності аграрного підприємства є валова продукція сільського господарства.
Валова продукція – це сумарна її кількість, яку отримало підприємство впродовж певного періоду, а в масштабах країни – частина валового суспільного продукту |
До її складу належать лише результати, одержані в галузях рослинництва і тваринництва. Валову продукцію поділяють на основну, побічну та супутню.
У галузі рослинництва до валової продукції відносять:
валовий збір урожаю всіх сільськогосподарських культур (основну, побічну та супутню) поточного року;
вартість вирощування молодих багаторічних насаджень (у формі затрат) за певний рік;
приріст незавершеного виробництва як різниця між сумою затрат під урожай цього року, виконаних у минулому році, та затратами під урожай наступного року, що виконані в цьому році (затрати під посів озимих, підготовка ґрунту під урожай наступного року і т.п.).
У тваринництві до валової продукції належать:
одержана основна, побічна та супутня продукція як результат господарського використання тварин і птиці (молоко, яйця, вовна, приплід, вовна-линька, гній тощо);
приріст живої маси тварин і птиці;
незавершене виробництво (запущений мальок риби в ставок восени, закладеш в інкубатор яйця за два тижні до нового року, цукор на підгодівлю бджіл взимку).
Валову продукцію обліковують у натуральних і вартісних показниках. Для визначення фізичного обсягу продукції окремої культури або групи однорідних культур (зернових, овочів, кормових та інших), а в тваринництві – окремих видів продукції (молока, яловичини, яєць тощо) використовують натуральні показники (центнери, тонни, штуки).
Валову продукцію сільського господарства як результат основної діяльності не доцільно ототожнювати з валовою продукцією аграрних підприємств. Оскільки до валової продукції аграрних підприємств належить не лише валова продукція землеробства і тваринництва, а й продукція підсобних, промислових та інших виробництв, зокрема продукти переробки продукції рослинництва і тваринництва (мука, крупа, олія, масло тваринне, перегін, м'ясо, шкіра і под.), продукція лісівництва (гриби, ягоди) і рибництва (з незарибнених водойм), обсяги капітального будівництва, а також доходи за роботи й послуги, виконані на стороні.
Особливістю валової продукції сільського господарства є те, що за напрямами використання її можна віднести як до групи А (виробництво засобів виробництва), так і до групи Б (виробництво предметів споживання).
До групи А (це значна частина) належить продукція, що не одразу надходить у споживання, а є сировиною для переробної промисловості (молоко, зерно та ін.). До неї також відносять ту продукцію, яку використовують на виробничі цілі в самому підприємстві (насіння, корми, молоко на випоювання телят тощо).
До групи Б належить продукція, яка надходить у споживання, минаючи промислову переробку (овочі, фрукти, картопля тощо). За даними міжгалузевого балансу, її частка становить близько 22% загального обсягу виробленої сільськогосподарської продукції.
Натуральні показники дають уявлення про розміри виробництва окремих видів продукції за рік і в динаміці, за їх допомогою можна обчислити рівень продуктивності праці в окремих галузях. Однак, щоб виразити сукупну валову продукцію сільського господарства, її оцінюють у порівняльних, поточних цінах і за собівартістю.
Валову продукцію сільського господарства обліковують у поточних цінах для характеристики структури виробництва, обчислення валового і чистого доходу підприємства. Використовуючи поточні ціни, товарну продукцію оцінюють за цінами реалізації, а нетоварну, призначену для внутрішньогосподарських потреб, – за її собівартістю. За собівартістю обчислюють і обсяги незавершеного виробництва.
Для визначення загального обсягу валової продукції сільського господарства, порівняння її в динаміці за роками, а також обчислення річної та годинної продуктивності праці, фондовіддачі й для інших потреб використовують порівняльні ціни.
Звичайна сума продукції у грошовому виразі називається валовим оборотом. Проте така оцінка валової продукції має низку недоліків, що впливають на показники економічної ефективності діяльності підприємства.
За існуючої методики визначення обсягів валової продукції в рослинництві й тваринництві допускається повторний облік тієї частини, яка використана на внутрішньогосподарські потреби (корми, насіння, молоко для випоювання телят). З одного боку, вироблені у рослинництві корми в грошовому виразі будуть оцінені й віднесені до продукції землеробства, а з часом використання їх на годівлю тваринам – включені у вартість продукції тваринництва. Через це валова продукція сільського господарства і валовий оборот є рівними. З іншого боку, валова продукція як результат затрат живої й уречевленої праці може бути високою не за рахунок економії живої праці, а у зв'язку зі зростанням матеріальних витрат, і тому не може достовірно відобразити рівень продуктивності живої праці.
За оцінки валової продукції в діючих цінах занижується її реальна вартість унаслідок того, що нетоварна частина продукції оцінюється за собівартістю виробництва, яка в багатьох випадках нижча за ринкову ціну, а обчислення показника валової продукції в порівняльних цінах не відображає її якості.
Якщо із валової продукції сільського господарства поточного року вилучити частину, використану на внутрішньогосподарські потреби, то залишиться кінцева продукція.
У сучасній структурі валової продукції сільського господарства на тваринництво загалом припадає близько 45%, рослинництво – 55% (до реформування було навпаки). Водночас у структурі продукції аграрних підприємств валова продукція сільського господарства становить близько 15%.
Товарність продукції, її показники і шляхи підвищення товарності
Товарна і реалізована продукція не є тотожні. Поняття «товарна продукція» – ширше. У випадку, коли вся товарна продукція продана, ці поняття збігаються. Зазвичай товарна продукція переходить із натуральної форми у вартісну в вигляді грошової виручки, а за надання послуг підприємством на стороні вона набуває форми грошової виручки одразу.
Важливим показником, що характеризує товарність виробництва валової продукції, є рівень товарності.
Рівень товарності визначається як відсоткове відношення обсягу товарної продукції до валової |
Визначаючи рівень товарності окремого виду продукції, використовують натуральні та вартісні вирази. Рівень товарності визначають за формулою:
де Рт – рівень товарності, %;
Тп – обсяг товарної продукції, ц, т, шт., грн.;
Вп – обсяг валової продукції, ц, т, шт., грн.
Коли ж визначають рівень товарності окремої галузі або аграрного підприємства загалом, то використовують вартісний вираз валової й товарної продукції, причому дуже важливо, щоб обидва види продукції розраховувались в єдиних цінах.
На практиці показниками, які відображають товарність, є загальний обсяг товарної продукції підприємства, кількість товарної продукції у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь або на 1 голову тварин.
Основний напрям зростання товарності продукції – це насамперед підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, тобто зростання валової продукції сільського господарства. Важлива роль у підвищенні товарності продукції належить скороченню витрат на внутрігосподарські потреби підприємства, підвищенню якості насіння і кормів, економному їх витрачанню та зменшенню втрат у процесі виробництва, зберіганню, транспортуванню й реалізації продукції.
Кінцевий фінансовий та економічний результат підприємства залежить від обсягу та якості реалізованої продукції.
Збут сільськогосподарської продукції – це багатогранна економічна активність підприємства на шляху від виробника до споживача. Реалізація сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від фізичної якості сільськогосподарської сировини, готових продуктів харчування, цілеспрямованих затрат сільськогосподарського виробника, територіального поділу виробників і споживачів сільськогосподарської продукції й затрат у галузях переробки і торгівлі.
Якщо, наприклад, реалізація картоплі, овочів, яєць, фруктів може здійснюватися в напрямі від виробника до споживача, то інші види продукції, щоб бути готовими до споживання як продукт харчування, потребують промислової доробки або переробки. їх шлях ускладнюється тим, що між виробником і споживачем з'являється заготівельна (посередницька) організація, переробна і торговельна структура, котрі виконують ще й функції збереження та доведення продукції до якості, яка б задовольняла споживача.
Збуту сільськогосподарської продукції приділяють особливу увагу, товаровиробники, оскільки від нього залежать обсяги отримання прибутків підприємствами. А якщо дотримуватись дилеми «виробляти те, що легко продається», то від збуту значно залежать і обсяги виробництва певного виду продукції.
В умовах ринкової економіки став іншим характер виробничо-економічних зв'язків між виробниками і споживачами: централізоване планування та розподіл змінили ринкові відносини, орієнтовані на обопільну вигоду. Кожен виробник орієнтує діяльність на прибуток, одержання якого пов'язане з необхідністю виготовлення продукції та послуг, яких потребує споживач.
Поняття та методи оцінювання якості агропромислової продукції. Категорії якості
Якість продукції – це сукупність її властивостей, що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням |
Як переконує світовий досвід, якість продукції є функцією від рівня розвитку науково-технічного прогресу і ступеню реалізації його результатів у виробництво. Чим вища якість продукції, тим повніше задовольняються потреби споживачів і ефективніше вирішуються соціально-економічні проблеми розвитку суспільства.
У довгостроковий період існує тенденція до послідовного підвищення якості продукції. Це – об’єктивний процес, спричинений дією закону зростаючих потреб. Проте згадана тенденція на окремих відрізках часу не в змозі рельєфно проявитися через існування специфічного взаємозв’язку обсягу пропозиції продукції і вимог споживачів до її якості.
Сільськогосподарська продукція має різне цільове призначення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на три типи: кінцевого споживання, проміжну і сировинну |
До продукції кінцевого споживання відносять ту продукцію, яка завдяки своїм біологічним якісним характеристикам безпосередньо використовується для особистого споживання (свіжі овочі, фрукти, ягоди, незбиране молоко тощо) |
Продукція, призначена для подальшого використання в сільськогосподарському виробництві в наступних циклах відтворення, називається проміжною (насіння, садивний матеріал, корми) |
Сільськогосподарська сировина (сировинні ресурси) представлена тими видами продукції, які використовуються для промислової переробки (цукровий буряк, технічні сорти картоплі, значна частка зерна, льонопродукція, соняшник тощо) |
Кожному з цих типів продукції притаманні свої показники якості.
Під показником якості розуміють кількісний вираз однієї або кількох однорідних властивостей продукції, що задовольняють певні потреби споживачів стосовно до її цільового призначення й умов використання |
Відношенням фактично досягнутого показника якості до його нормативного (базового) значення визначають рівень якості продукції |
При обґрунтуванні показників якості й встановленні їх конкретних рівнів за певними видами продукції потрібне комплексне врахування таких чотирьох факторів:
вимог (бажань) безпосередніх споживачів: населення, переробних підприємств, аграрних підприємств, що використовують проміжну продукцію;
реальних можливостей досягнення встановлених показників якості за даного рівня розвитку продуктивних сил (техніки, технології, кваліфікації кадрів);
наявності розроблених методик, способів, прийомів визначення показників якості й контролю за їх формуванням;
забезпечення матеріального стимулювання виробників за досягнення кращих показників якості та встановлення матеріальної відповідальності за їх зниження.
У вітчизняній економічній літературі й практиці господарської діяльності розрізняють такі показники якості.
Біологічні показники характеризують придатність сільськогосподарської продукції до споживання в їжу. Вони залежать від біологічних і фізіологічних особливостей рослин і тварин, у процесі вирощування і догляду яких одержують цю продукцію. Серед даних показників найважливіше значення має вміст у продукції макро- і мікроелементів, білка, вітамінів, цукру, крохмалю, жиру тощо. Для багатьох видів продукції важливе значення має також її зовнішній вигляд.
За допомогою біологічних показників робиться висновок про прийнятність чи неприйнятність відповідного виду продукції для споживання і забезпечення нормальної життєдіяльності організму людини.
Показники технологічності характеризують такі властивості сільськогосподарської продукції, які є необхідними і водночас надто важливими для її ефективної промислової переробки або для виробничого використання в наступних циклах сільськогосподарського виробництва. За цими показниками оцінюють якість проміжної продукції і сільськогосподарських сировинних ресурсів. Наприклад, насіння зернових повинне мати відповідну схожість, сортову чистоту, вологість, не перевищувати граничну межу засміченості тощо.
Показники технологічності проміжної продукції справляють безпосередній вплив на продуктивність сільськогосподарського виробництва в його наступних стадіях (насіння – на рівень урожайності культур, корми – на продуктивність тварин), а сільськогосподарської сировини на продуктивність і ефективність роботи переробних підприємств, кількість та якість кінцевої продукції, що ними виробляється.
Показники транспортабельності важливі для всіх трьох типів сільськогосподарської продукції – кінцевого споживання, проміжної, сировини, оскільки характеризують ступінь її придатності до перевезення і до вантажно-розвантажувальних робіт відповідними засобами і способами. Найважливішими показниками транспортабельності є клас і габарити вантажу (продукції), витрати часу і коштів для підготовки продукції до перевезення, вартість тари і пакування, витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, вартість перевезення.
Показники надійності важливі на всіх етапах руху продукції до споживання – особистого чи виробничого. Вони свідчать про придатність продукції до збереження біологічних і ряду технологічних показників якості при її зберіганні і транспортуванні. Кількісно показники надійності вимірюються строком зберігання продукції за різних методів його здійснення і відстанню її перевезень на дорогах різного класу.
Показники екологічності дають змогу судити про екологічну чистоту продукції та її придатність до споживання в їжу людьми або для годівлі тварин з точки зору нешкідливості їх впливу на стан живого організму. До цих показників відносять вміст у продукції радіонуклідів, нітратів, нітритів, залишків пестицидів та інших небезпечних для життя людей елементів і речовин, що повинні особливо ретельно контролюватися з метою недопущення перевищення їх концентрації понад гранично допустимі норми.
Показники безпеки представлені тими особливостями або властивостями сільськогосподарської сировини, що характеризують ступінь безпеки працівників у процесі її виробництва і виробничого використання. Ці показники, як і показники екологічності, повинні жорстко контролюватися з метою здійснення відповідних застережних заходів.
Економічні показники характеризують ступінь економічної вигоди виробництва сільськогосподарським товаровиробником продукції (товару) відповідної якості. Найважливішими з них є: ціна за одиницю продукції; прибуток на одиницю продукції; цінова конкурентоспроможність продукції; частка продукції, на яку одержано сертифікат якості; частка експортованої продукції в загальному обсязі її реалізації.
Естетичні показники мають особливе значення для кінцевої продукції, що споживається у свіжому вигляді, і для товарів широкого вжитку. Вони характеризують товарний вигляд продукції (наявність тургору, розмір, колір, а для товарів широкого вжитку ще й цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції, раціональність форми тощо).
Патентно-правові показники притаманні тим видам продукції, які захищені патентом. Вони описують якість нових винаходів, утілених у товар, їх вагомість. Водночас патентно-правові показники характеризують і патентну чистоту товару, тобто можливість безперешкодної реалізації його на внутрішньому і зовнішньому ринках.
В умовах ринкової економіки якість продукції відіграє надзвичайно важливу роль у підвищенні її конкурентоспроможності. Економічне суперництво підприємств, окремих об’єднань, боротьба їх за ринки збуту зосереджуються не тільки на ціні, а й значною мірою на нецінових факторах. Зрозуміло, що за однакової ціни більшим попитом користуватиметься продукт, який має вищу якість. Водночас істотне поліпшення підприємством якості продукції порівняно з аналогічною продукцією конкурентів дає йому можливість підвищувати ціну на неї, не втрачаючи при цьому своїх споживачів, а в нерідких випадках навіть збільшуючи обсяг продажу.
Завдяки поліпшенню якості і раціональному використанню інших нецінових факторів підприємство може одержати не тимчасові переваги над конкурентами, як при зниженні ціни, а довготривалі, оскільки останнім потрібно досить багато часу, щоб удосконалити товар і внести необхідні зміни в технологію його виробництва.
|
Методика визначення витрат (додаткового ефекту) від зниження (підвищення) якості продукції
Між якістю продукції і ціною на неї існує прямий зв’язок. Продукція кращої якості реалізується за вищою ціною, і навпаки. Отже, ті підприємства, які реалізують свою продукцію нижчими категоріями якості несуть втрати, нерідко досить значні, а які реалізують її вищими категоріями — одержують додатковий ефект. Методика визначення таких втрат полягає в наступному.
Втрати від нижчої якості продукції рослинництва викликані головним чином різницею в ціні на продукцію вищих і нижчих категорій якості з урахуванням витрат, необхідних для забезпечення виробництва більш якісної продукції. Величину цих втрат можна визначити за формулою:
де Qі – обсяг реалізації продукції нижчої категорії якості;
Цв – ціна за одиницю ваги продукції вищої категорії якості, яка досягнута на підприємстві (перший варіант розрахунку) або яка існує на більш високу категорію якості порівняно з досягнутою на підприємстві;
Ці – ціна за одиницю ваги (кг, ц, т) продукції нижчої категорії якості;
Вя – витрати, які необхідно здійснити (або ж уже здійснені) підприємству для досягнення вищої категорії якості продукції обсягом Qі.
По окремих видах продукції рослинництва підприємство може нести втрати навіть за умови її реалізації за якістю, що відповідає діючим стандартам (продукція кондиційна), але коли певний визначальний показник якості, що економічно стимулюється покупцем, менший за нормативний. За такого механізму ціноутворення втрати підприємства від реалізації цієї продукції з якістю, нижчою від нормативної, можна визначити за формулою:
| |
де Qф – фактичний обсяг реалізації продукції, т;
Цб – базова ціна реалізації одиниці продукції;
Кпц — коефіцієнт перерахунку ціни, що встановлюється залежно від величини відхилення фактичної якості від базисної.
Величину втрат від реалізації продукції тваринництва нижчих категорій якості потрібно визначати з урахуванням фактичних якісних характеристик її окремих видів і умов матеріального заохочення споживачами виробників за вищі кондиційні якості цієї продукції. Так, ціна на молоко диференціюється залежно від його сортності – вищий сорт, перший, другий і несортове молоко. Згідно з діючим стандартом у 2001 р. виробники стимулюються за реалізацію молока вищої жирності порівняно з базовою (3,4 %) шляхом перерахунку фізичної маси реалізованого молока в залікову, за яку і будуть виплачені кошти.
З логіки даної формули випливає, що реалізація молока жирністю, вищою за базисну, принесе підприємству економічну вигоду, а нижчою за неї – призведе до втрат. Величину цих втрат (Втм) можна розрахувати з виразу:
де Цс – середня ціна реалізації молока, що склалася на підприємстві у звітному періоді.
Якщо підприємство реалізувало молоко вищою жирністю порівняно з базисною, то економічну вигоду (Ем) підприємства можна обчислити так:
У відгодівельному скотарстві категорії якості живої маси тварин ідентифіковані, як уже зазначалося, відповідно до їх вгодованості: вища, середня, нижчесередня і худа. Потрібно також враховувати, чи це реалізується молодняк великої рогатої худоби, чи доросла худоба (вибраковані корови). Оскільки велика рогата худоба може реалізуватися не лише різною вгодованістю, а й різною вагою, то цією обставиною зумовлюється необхідність визначати два види втрат. Перший вид втрат – це прямі цінові втрати, що виникають через реалізацію тварин різної вгодованості. Другий вид втрат виникає через реалізацію тварин нижчими ваговими кондиціями.
Для визначення цих втрат по дорослій худобі (Вд) може бути використана формула:
де Жвк – середня жива вага однієї голови дорослої худоби вищих вагових кондицій, ц;
Жн – середня жива вага однієї голови дорослої худоби категорії нижчих вгодованих кондицій, ц;
Пн – поголів’я худоби нижчої категорії вгодованості;
Цв – ціна за 1 ц живої маси тварин вищої вгодованості;
Вяж – витрати, які мало б понести підприємство для досягнення вищих вагових кондицій поголів’ям, що мало нижчі вагові кондиції.
Для розрахунку другого виду втрат по молодняку великої рогатої худоби доцільно враховувати ту обставину, що держава стимулює продаж сільськогосподарськими товаровиробниками молодняка великовагових кондицій – 375 кг і більше. Величину таких втрат можна визначити за формулою:
де 375 кг – нижня межа живої маси великовагового молодняка, за реалізацію якого держава починає здійснювати доплату за кожний кілограм живої маси, кг; ЖМн – середня жива вага однієї голови реалізованого молодняка, що була меншою за 375 кг;
Пмн – кількість поголів’я молодняка великої рогатої худоби, що був реалізований живою масою менше за 375 кг;
Цм – ціна за 1 кг живої маси важковагового молодняка з надбавкою.
На підставі одержаних даних про величину втрат від реалізації продукції нижчих категорій якості розраховується загальний коефіцієнт якості по окремій галузі рослинництва (тваринництва), а також в цілому по підприємству. Для цього використовується формула:
де ГВф – фактична грошова виручка від реалізації певного виду продукції;
Вт – величина втрат від реалізації продукції нижчих кондицій якості.
Чим менше загальний коефіцієнт якості відхиляється від одиниці, тим раціональніше підприємство використовує фактор якості для зміцнення свого фінансового стану.
Логістика в управлінні якістю агропромислової продукції
Логістика набуває все більшого значення для стабільної та ефективної роботи підприємства, забезпечення його конкурентоспроможності. В економічній літературі зустрічається багато визначень логістики, які відрізняються між собою лише окремими деталями, але в головному, за ключовими аспектами, збігаються.
У найбільш узагальненому розумінні логістику визначають як теорію і практику управління матеріальними та інформаційними потоками, які забезпечують досягнення загальних цілей фірми за найменших витрат ресурсів
|
Логістика передбачає планування, організацію і контроль руху матеріальних та інформаційних потоків в просторі і в часі на шляху від первинного джерела сировини і матеріалів, внутрішньофірмової їх переробки до виготовлення готової продукції і доведення її до споживача.
Логістика виступає і як важлива ланка інфраструктури економіки, що пов'язана із системою дистрибуції, комунікації, транспортних мереж.
Логістика є видом діяльності, що реалізується через використання так званого логістичного комплексу, який визначають як сім правил – "7R" (від англ/ right – правильний), дотримання яких забезпечує швидке й якісне задоволення попиту. Такими правилами є:
споживач – цільовий (відповідний) споживач;
товар (вантаж) – необхідні товари у відповідній упаковці та з маркуванням;
якість – необхідної (конкурентоспроможної) якості й якості сервісного обслуговування, що відповідає вимогам споживача;
кількість – у необхідній кількості;
час – у потрібний час;
місце – у потрібне місце, що водночас забезпечує за необхідності його раціональне зберігання;
витрати – з мінімальними витратами, які виникають при здійсненні необхідних операцій з переміщення матеріалів і готової продукції і які розглядаються не окремо (ізольовано), а як сукупні витрати.
Отже, ефективність логістики може бути досягнута в разі дотримання термінів постачання потрібних і якісних товарів та послуг, у потрібний час, у потрібне місце, в необхідній кількості (ключові аспекти логістичних операцій); дотримання умов постачання щодо відповідності продукції передбаченим стандартам (технічним умовам) і щодо форми платежу; спроможності підприємства своєчасно надавати клієнтам інформацію стосовно готовності виконання замовлення на будь-якому проміжку часу з моменту укладання договору до моменту його завершальної стадії; здатності оптимізації логістичних витрат та економічних потоків у логістичних ланцюгах.
Для логістики притаманні кілька функцій, найбільш важливими з яких є інтегральна та регулювальна.
Інтегральна функція логістики спрямована на синхронізацію процесів придбання ресурсів, їх зберігання, виробничої трансформації в готову продукцію, її зберігання і збут за одночасної раціоналізації структури і розміру логістичних витрат. Ця функція виявляється і в узгодженні питань, що виникають у точках дотику з іншими сферами (маркетингом, виробництвом, фінансами, персоналом) в процесі переміщення товарів та інформації.
Регулювальна функція логістики виявляється в спрямуванні управління матеріальними потоками на економію всіх видів ресурсів та у формуванні і розвитку господарських зв'язків з постачальниками та споживачами.
Основною метою логістики є здійснення ефективного регулювання та контролю за матеріальними й інформаційними потоками, за яких забезпечується висока якість постачання сировини, матеріалів та готової продукції. Відповідно до цієї мети в економічній літературі виділяють такі основні завдання логістики:
стандартизація вимог до якості логістичних послуг;
оцінка потреби в матеріальних ресурсах і вибір найліпших постачальників;
здійснення наскрізного контролю за потоковими процесами в логістичних системах, у тому числі контролю за кількістю, якістю та термінів поставки ресурсів на підприємство;
синхронізація потужностей транспортно-складських комплексів підприємства;
вибір виду транспортного засобу і визначення технології фізичного переміщення матеріальних ресурсів та готової продукції (визначення раціональних маршрутів транспортних засобів, створення системи відстеження руху вантажів тощо);
прогнозування обсягу перевезень і визначення транспортних витрат;
прогнозування обсягів складування і мінімізація всіх видів запасів на всіх стадіях товароруху;
оптимізація матеріальних потоків у середині підприємства, контроль за якістю і кількістю готової продукції, швидке реагування на зміну попиту на неї та вимог споживачів щодо її споживчих характеристик;
виконання замовлення у стислі терміни з високою якістю і гарантування належного післяпродажного обслуговування;
забезпечення неперервності процесу виробництва на підприємстві відповідно до прийнятого режиму його роботи;
своєчасне й оперативне забезпечення необхідною і точною інформацією кожного із видів логістичної діяльності;
мінімізація витрат на усіх ланках логістичної діяльності.
Розрізняють два рівні логістики: макрологістику і мікрологістику.
Макрологістика формується на міжгалузевому, міжрегіональному, регіональному та міждержавному рівнях і розглядає проблеми управління матеріальними, транспортними та інформаційними потоками, що діють на цих рівнях.
Мікрологістика вирішує комплекс локальних проблем управління внутрішньофірмовими матеріальними та інформаційними потоками.
За функціональною ознакою можна виділити три види мікрологістики;
логістика постачання, основною функцією якої є забезпечення підприємства матеріально-технічними ресурсами;
виробнича логістика – забезпечення потокових виробничих процесів шляхом доставки відповідних виробничих ресурсів на місця їх безпосередньої переробки в необхідних обсягах та встановлений термін;
розподільча (збутова) логістика, її головним завданням є організація розподілу готової продукції, надання фірмових послуг.
Усі ці види логістики мають одну спільну рису – їх складником є транспорт (різних видів) і склади. Для забезпечення єдиної системи управління цими специфічними логістичними складниками нерідко виділяють у самостійний вид транспортну і складську логістику.
Сертифікація продукції агропромислового комплексу
Сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам |
Сертифікація є важливою ланкою управління якістю продукції. В Україні питання сертифікації продукції регулюється Законом України «Про підтвердження відповідності» (травень 2001 р.).
Підтвердження відповідності – це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям відповідають встановленим законодавством вимогам |
В Україні сертифікація здійснюється в Єдиній державній системі сертифікації і стандартизації УкрСЕПРО, яку створено відповідно до вимог нормативних документів ISO/IEC (координує її діяльність Держстандарт України). Призначена для здійснення добровільної та обов'язкової сертифікації продукції, процесів і послуг.
Згідно з цією системою за критерієм об'єкта сертифікації вирізняють такі її види:
сертифікацію продукції;
атестацію виробництва, що здійснюється для забезпечення стабільного рівня якості продукції;
сертифікацію систем якості, що здійснюється на предмет підтвердження її відповідності вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000.
Відповідність продукції вимогам законодавства засвідчується декларацією про відповідність, або сертифікатом відповідності. Декларацію про відповідність продукції складає виробник, якщо це передбачено технічним регламентом із підтвердження відповідності на цей вид продукції. При цьому виробник повинен надати органам, що здійснюють державний нагляд у сфері підтвердження відповідності, необхідну документацію, яка підтверджує об'єктивність декларування.
Сертифікація в законодавчо-регульованій сфері проводиться за тими видами продукції і згідно з вимогами, які передбачені технічним регламентом з підтвердження відповідності. Сертифікацію здійснюють акредитовані спеціально уповноважені органи з сертифікації.
У разі позитивного рішення цей орган видає виробникам сертифікат відповідності – документ, який підтверджує, що продукція, системи управління якістю, системи якості, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.
Сертифікат УкрСЕПРО – це документ, який підтверджує, що продукція відповідає законодавчо встановленим вимогам стосовно її якості і безпеки та внесена до реєстру сертифікованої продукції на території України.
Виробник чи постачальник зобов'язаний наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері і тим самим засвідчувати відповідність позначеної ними продукції вимогам технічних регламентів. У разі підтвердження відповідності уповноваженим органом із сертифікації до національного знака відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу.
Провідну роль у галузі метрології, сертифікації та стандартизації в Україні відіграє Державне підприємство «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації і захисту прав споживачів» (ДП «Укрметртестстандарт»), система управління яким сертифікована (сертифікат на систему управління якістю зареєстрований у реєстрі системи сертифікації УкрСЕПРО 2005р.) на надання послуг з виконання замірів і метрологічного контролю, стандартизації, випробувань і сертифікації продукції, сертифікації послуг, персоналу, систем управління якістю, систем управління навколишнім середовищем і систем управління безпеки харчових продуктів на відповідність ДСТУ 9001-2001.
Цим підприємством запроваджено з початку 2012 р. власний знак відповідності на різні види продукції, у тому числі і продовольчі товари.
Знак відповідності – це композиція з літер латинського алфавіту UCSM, що є абревіатурою англомовної історичної назви підприємства Ukraine Centre of Standartization and Metrology) і зображується так:
Доцільність запровадження знаку відповідності зумовлена тим, що в даний час істотно скорочений перелік продуктів, який підлягає обов'язковій сертифікації (у такому переліку залишилося в 2014 р. лише алкогольні напої, дитяче харчування і тютюнові вироби), а тому споживачам важко зорієнтуватися у виборі якісної продукції. Наявність на продукції Знака відповідності полегшує такий вибір і допомагає виробникові конкурувати на вітчизняному ринку. Адже знак засвідчує, що обраний товар відповідає показникам, які задекларовані виробником.
Нині обов'язковою умовою виходу на міжнародний ринок є наявність у продавця сертифіката відповідності, що засвідчує відповідність продукції вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000, які поширені в світі і регулюють єдині всесвітні вимоги до систем якості фірм-постачальників.
Складається така ситуація, що фірми, які не володіють сертифікатом на систему якості, підтверджуючи тим самим її відповідність стандартам ISO серії 9000, майже не мають шансів на укладання більш-менш пристойного контракту і на участь у міжнародних тендерах, а їх товар оцінюється на світовому ринку значно (в рази) дешевше.
Питання для самоконтролю:
Яка різниця між валовою і товарною продукцією підприємства?
Що розуміють під кінцевою продукцією?
Що таке чиста продукція?
Що характеризує показник рівня товарності?
Рекомендована література:
Курган В.П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. – Суми:Університетська книга, 2008. – с. 147 – 164.