Ефективність виробництва та її критерії

Тема: Ефективність виробництва та її критерії

Економічний стан як результат взаємодії всіх елементів системи виробничих відносин.
Показники, що характеризують економічний стан.
Поняття та види ефективності виробництва.
Резерви і шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Економічний стан як результат взаємодії всіх елементів системи виробничих відносин

Криза світової господарської моделі, що склалася, є вираженням внутрішніх протиріч соціально-економічної системи, втратою його здатності вирішувати назрілі господарські й соціальні проблеми.

Якщо абстрагуватися від історичного й логічного зв’язку, форми й змісту сформованого господарського ладу, то неможливо виробити тих конкретно-історичних понять, що відображають суть справи й розкривають протиріччя нинішнього етапу його розвитку.

Одним із важливих аспектів дослідження змісту й форм сформованих моделей господарювання є необхідність виділення різних рівнів їхньої організації. Як відомо, економічна дійсність усіх ринкових моделей господарювання є далеко не однорідною. Власне економічну сферу дійсності становить сфера матеріальних відносин виробництва це – сфера виробничих відносин і об’єктивних економічних законів.

Оскільки розглянута сфера економічної дійсності утворює базис усіх суспільних відносин, остільки протиріччя, внутрішньо властиві їй, формують основу всієї системи протиріч, притаманних соціальним відносинам капіталізму. У той же час економічна дійсність не обмежується сферою виробничих відносин і економічних законів, що фіксують внутрішні стійкі причини й зв’язки цих відносин. Крім глибинних матеріальних відносин, економічна дійсність включає й сферу безпосередньо господарської діяльності, що, з боку свого змісту, являє собою сферу практичного використання об’єктивних економічних законів. Ця сфера безпосередньої господарської діяльності відрізняється тим, що тут представлено не просто економічні відносини, а такі відносини, які опосередковані політикою, правом, іншими суспільними відносинами. Усі вони в сукупності утворюють відносини господарювання в межах певного суспільства.

Хоча зміст цих відносин визначається, в остаточному підсумку, типом економічних відносин і властивих їм законів, національна господарська модель саме й відрізняється від інших тим, якою мірою усвідомлені й використовуються економічні закони в господарській практиці.

При пошуку моделі модернізації аграрна політика не може ґрунтуватися на певних, заздалегідь сконструйованих теоретичних моделях, а повинна враховувати єдність історичного розмаїття, коли факти господарського життя вибудовуються в певну логічну лінію.

Світовий історичний досвід індустріалізації й модернізації економіки свідчить, що відправною точкою слугував прискорений розвиток споживчого сектора: сільського господарства, легкої й харчової промисловості, транспортної інфраструктури, житлового будівництва.

Інакше кажучи, ми повинні виходити з можливих конкурентних переваг, тобто зі здатності продавати свою продукцію на зовнішньому й внутрішньому ринках за сформованими цінами ринку із суспільно-нормальним прибутком.

Якщо внутрішній ринок заповнюється вітчизняними товарами й задовольняє внутрішній попит, це означає, що товари мають внутрішню конкурентоспроможність, тобто конкурують із вітчизняними товарами й з імпортом у межах певних галузевих ринків. Виробники товарів, реалізованих на внутрішньому ринку, покривають доходами свої витрати й отримують середній прибуток. Як правило, у нашій країні внутрішню конкурентоспроможність мають товари на ринках продовольчих товарів.

Внутрішня конкурентоспроможність породжує розвиток експорту, є передумовою зовнішньої. У системі міжнародного поділу праці українські підприємства є постачальниками сировинних товарів (металу, хімічних добрив, зерна й т.п.) на зовнішні ринки. Як би не хотілося мати іншу структуру експорту, що включає високотехнологічну продукцію, але такою є реальність, яка буде існувати ще багато років. Ці обставини повинні враховуватися в процесі вироблення підходів до стратегії індустріалізації. Товари, що йдуть на експорт, повинні мати більшу конкурентоспроможність за рахунок інноваційних технологій.

Отже, підвищення продуктивності праці в експортних галузях на основі індустріалізації спричинить технологічне переозброєння сполучених галузей, створення нових сучасних робочих місць, що вимагають висококваліфікованих фахівців. У підсумку, зростання продуктивності праці стане умовою підвищення оплати праці до рівня, що дозволяє відтворювати працівників у нормальному, а не в пригнобленому стані.

Показники, що характеризують економічний стан

Економічний стан – одна з найважливіших характеристик діяльності підприємства. Він залежить від результатів виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності підприємства

Стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасні розрахунки, наявність стабільних фінансових ресурсів – ознаки високого фінансового стану підприємства.

Основним критерієм ефективності аграрного сектору економіки є рівень забезпечення народногосподарських потреб у сільськогосподарській продукції і населення у продуктах харчування, промисловості у сировині, торгівлі у продовольчих товарах.

Економічна ефективність агропромислового виробництва оцінюється з допомогою економічних показників, кожен з яких відображає кількісну і якісну характеристику економічних явищ і процесів, простого і розширеного відтворення, числовим виразом окремих категорій і понять (валової і товарної продукції продуктивності праці, собівартості і рентабельності, валового і чистого доходу та інших).

Економічні показники є концентрованим виразом якісних і кількісних змін в економіці сільськогосподарських виробництв. Їх величина змінюється залежно від розвитку аграрного виробництва, і відображає його об'єктивність і вірогідність.

За характеристикою економічні показники є натуральні та вартісні, кількісні та якісні. Натуральні обчислюються у фізичних одиницях виміру (в мірах площі, об'єму, ваги, потужності), вартісні обчислення у грошовому виразі.

Кількісні показники характеризують розміри, пов'язані з виміром величини сукупності об'єктів (елементів), наприклад, обсягів виробництва валової продукції, вартості основних виробничих фондів тощо. Якісні показники характеризують рівень розвитку процесу, якісні особливості і характеристики явищ і закономірності їхнього розвитку, наприклад, ступінь використання суспільної праці, виробничих інтересів, взаємовідносин між людьми в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ.

Зведені показники використовуються для оцінки складного комплексу економічних явищ або численних процесів, які відбуваються у матеріальному виробництві. Їх часто називають ще синтетичними. Це зокрема показники валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного бюджету.

Систему економічних показників ділять на такі основні групи:

показники статистики населення і трудових ресурсів;
показники національного багатства;
виробництво валового внутрішнього продукту; виробництво валової і товарної продукції;
ефективності суспільного виробництва (продуктивності праці, її оплати, собівартості продукції, рентабельності виробництва, валового і чистого доходу, обігу суспільного продукту);
показники заготівлі і торгівлі, матеріально-технічного постачання, вантажообігу;
показники формування розподілу і використання національного доходу; показники статистики фінансів, добробуту населення, розвитку науки, охорони здоров'я, культури та інші.

У сільськогосподарському виробництві найбільше використовують натуральні показники. За їх допомогою оцінюють продуктивність і економічну ефективність використання аграрно-ресурсного потенціалу (показники врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби). За натуральними показниками складають натуральні баланси.

В умовах розвитку ринкової економіки і товарно-грошових відносин широко використовуються вартісні показники. Вартість - втілена у вироблену продукцію уречевлена праця, яка має грошовий вираз. За допомогою вартісних показників оцінюють багатство країни, складають міжгалузеві баланси товарообороту.

Економічні показники діляться на кількісні і якісні.

Кількісні показники у свою чергу поділяються ще на дві групи:

ті що виражають обсяг виробництва продукції, капітальних робіт, товарообороту, обсяги виконання різних робіт;
ті, що характеризують обсяги виробництва різних видів промислової і сільськогосподарської продукції.

Якісні показники дають якісну оцінку продукції (вміст клейковини в зерні, цукру в цукрових буряках, вміст перетравного протеїну, кількості жиру в молоці тощо)

Сільське господарство – багатогалузевий комплекс, який охоплює різні галузі рослинництва і тваринництва. Воно базується на різних формах власності. Для характеристики різних сторін його розвитку використовують такі системи і сукупності показників:

Співвідношення різних форм власності у сільському господарстві і їх питома вага у виробництві валової і товарної продукції, виробничих фондах, внутрішньому валовому суспільному продукті і національному доході.

Показники розмірів господарства за площею сільськогосподарських угідь, поголів'ям продуктивної худоби, виробництвом валової і товарної продукції, розмірами грошового доходу.

Показники аграрно-ресурсного потенціалу і ефективності його використання:

показники використання землі (площа сільськогосподарських угідь, їх співвідношення в загальній площі; площа особливо цінних земель, ґрунтовий покрив і його структура);
землезабезпеченість населення (площа сільськогосподарських угідь, в тому числі і ріллі на одного жителя);
продуктивність сільськогосподарських угідь (урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність плодово-ягідних насаджень, природних кормових угідь);
якісна оцінка земель (площа орендованих, заболочених, пересушених, закислених земель).

Показники якісно-кількісної характеристики земель (площа осушених і зрошених земель, захищених від водної і вітрової ерозії, площа поверхнево- і до коріннополіпшених лук і пасовищ, площа багаторічних насаджень (виноградників, ягідників і хмільників).

Показники економічної оцінки і ефективності використання земель: порівняльна економічна оцінка земель у балах, грошова оцінка земель, ціна землі, земельна рента, виробництво валової продукції, валового і чистого доходу на один гектар сільськогосподарської ріллі.

Показники водозабезпеченості сільськогосподарського виробництва: загальний об'єм водних ресурсів; природний і водогосподарський баланс водних ресурсів; рівень водозабезпеченості територій (об'єм води маси м³ на 1 км² території, на 100 га сільськогосподарських угідь і на 100 га ріллі, на одного жителя); об'єм використання води для сільського господарства (зрошення і обводнення земель, водопостачання тваринницьких ферм і сільських населених пунктів).

Показники використання основних засобів виробництва: рівня фондоозброєності сільськогосподарських підприємств, розмірів основних фондів, їх структура, використання, питома вага їх активної частини, їх вартість на 100 га сільськогосподарських угідь (фондозабезпеченість), на одного працездатного, коефіцієнти відтворення основних фондів (придатності, спрацювання, відновлення, вибуття); продуктивність і ефективність використання виробничих фондів (вихід валової продукції на 100 грн. вартості середньорічних основних виробничих фондів).

Показники рівня енергозабезпеченості підприємств, їх енергетичних потужностей: сумарна енергетична потужність господарств, структура енергетичних потужностей господарств, коефіцієнти енерго- і електрогалузевої праці.

Показники забезпечення господарств обладнанням виробничого призначення: наявність сільськогосподарських машин і обладнання; кількості тракторів; зернозбиральних, кукурудзозбиральних, картоплезбиральних та інших сільськогосподарських машин на 1000 га певної площі; коефіцієнти використання тракторів, автомобілів, комбайнів; середньорічний і змінний виробіток в умовних еталонних гектарах та марках тракторів і на один трактор, витрати палива на умовний гектар, коефіцієнти змінності, собівартості умовного еталонного гектара, кількість відпрацьованих машино-днів за сезон тракторами, комбайнами, автомобілями та іншими машинами; середній виробіток на машину за сезон і зміну; інтегральний коефіцієнт використання шляхо-пробігу і вантажопідйомності; собівартість гектара умовної оранки, тонно-кілометра.

Показники ефективності капітальних вкладень і їх обсягів, структури, капіталомісткості продукції, віддачі, строків окупності, коефіцієнти порівняння ефективності.

Показники використання трудового потенціалу: загальна кількість трудових ресурсів, праце забезпеченість господарства, площа сільськогосподарських угідь, в тому числі на одного працездатного, коефіцієнти числа обороту працівників; забезпеченість робочою силою загальна і за професіями, запаси праці, коефіцієнти використання запасу праці; продуктивність і кількість праці, відпрацьованих людино-днів на одного працівника, затрати праці на одиницю продукції, людино-годин, баланси робочої сили.

Показники рівня розвитку сільськогосподарського виробництва: обсяг виробництва валової і товарної продукції; реалізація на ринку основних видів продукції: рослинництва і тваринництва, структура валової і реалізованої продукції; рівень товарності, виробництво валової і реалізованої продукції в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь і на гектар ріллі, 100 гривень основних виробничих фондів, на одного працездатного; урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби.

Показник розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва: питома вага зон і районів у виробництві валової і товарної продукції, структура посівної площі і поголів'я продуктивної худоби, виробництво валової і реалізованої продукції на 100 га с/г угідь, 100 гривень, основних виробничих фондів; індекси спеціалізації, територіальної концентрації механізації.

Показники рівня інтенсифікації сільськогосподарського виробництва: розмір основних виробничих фондів, виробничих затрат у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, валової продукції на одиницю земельної площі, 100 гривень основних виробничих фондів і виробничих затрат; урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби; продуктивність праці.

Показники індустріалізації сільськогосподарського виробництва і науково-технічного прогресу: коефіцієнти фондоозброєності сільськогосподарського виробництва і його енергозабезпеченості, наявність енергетичних потужностей в кінських силах на 100 га сільськогосподарських угідь і на 100 гривень валової продукції; співвідношення енергетичних і механічних двигунів у загальному обсязі енергетичних потужностей, механізація тяглової сили (відношення потужностей механічних і електричних двигунів до загального обсягу енергетичних потужностей), механізації тяглової сили (питома вага механічної тяглової сили в загальному обсязі тяглової сили двигунів і робочої худоби), електрифікації потужностей (питома вага електричних потужностей в загальній енергетичній потужності підприємства чи господарства); рівня автоматизації виробництва (питома вага автоматизованих машин), рівня механізації сільськогосподарського виробництва (рівень механізації окремих галузей рослинництва і тваринництва, питома вага механізованих робіт в загальному їх обсягові); рівень комплексної механізації сільськогосподарських робіт (питома вага комплексно-механізованих робіт в загальному обсягу механізованих робіт); рівень електрифікації (питома вага робіт з застосуванням електроенергії); рівень автоматизації (питома вага робіт, виконаних за допомогою автоматизованих систем); загальна кількість нових машин і обладнання, їх набір для комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, коефіцієнти оновлення машинно-тракторного парку.

Економічні показники хімізації сільськогосподарського виробництва: загальні обсяги виробництва мінеральних добрив, хімічних меліорантів, пестицидів і гербіцидів (загальна площа удобрених сільськогосподарських угідь, вапнованих, кислих, гіпсованих, засолених і солонцюватих земель, їх питома вага до загальної їх площі, норми внесення мінеральних добрив, пестицидів і гербіцидів); співвідношення азоту, фосфору і калію у мінеральних добривах; приріст урожайності сільськогосподарських культур на удобрених, вапнованих, гіпсованих землях; окупність затрат; удобрення ґрунтів і хімічна меліорація земель.

Показники матеріально-технічного забезпечення господарств: рівень постачання забезпечення промисловими засобами виробництва (тракторами, автомобілями, сільськогосподарськими машинами і обладнанням) і предметами праці (мінеральними добривами, хімічними меліорантами, пестицидами, комбікормами, мікробіологічними добавками і пальним, запасними частинами, мастильними та іншими матеріалами); динаміка цін на всі промислові засоби виробництва і предмети праці.

Економічні показники рівня розвитку сільськогосподарського виробництва: обсяги виробництва валової і товарної продукції, її реалізація на внутрішньому ринку; структура валової і товарної продукції; виробництво валової продукції, валового і чистого доходу на одиницю земельної площі, на 100 грн. основних виробничих фондів.

Виробничі показники розвитку рослинництва: розміри посівної площі сільськогосподарських культур, їх урожайність, валовий збір; структура посівної площі; валова продукції рослинництва в розрахунку на га сільськогосподарських угідь; сума затрат на її виробництво.

Виробничі показники розвитку тваринництва: поголів'я всіх видів продуктивної худоби; структура умовного поголів'я продуктивної худоби; обсяги виробництва тваринницької продукції в абсолютних і відносних показниках (в розрахунку на 100 га с/г угідь, на одну умовну голову).

Фінансово-економічні показники: розмір інвестиційного капіталовкладення на розвиток сільського господарства і його галузей; розмір прибутків, позичок і заборгованості сільськогосподарських підприємств; ціни на сільськогосподарську продукцію; розміри податків і страхових платежів.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва: затрати праці на одиницю продукції; собівартість продукції, рівень рентабельності чи збитковості; чистий дохід на одиницю продукції, затрати на її виробництво, гектар посівної площі; грошові доходи господарства від реалізації с/г продукції, їх розподіл і використання, темпи розширеного відтворення, рівень оплати праці, доходів сільського населення його життєвого рівня.

Поняття та види ефективності виробництва

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Ознакою ефективності (продуктивності) може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу.

Отже, ефективність виробництва і продуктивність – це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

Ефективність (продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати)

Ресурси = персонал + засоби праці + предмети праці

Процес формування результатів і ефективності виробництва має таку послідовність:

Взаємодія і витрати › виробництво › результати (ефект)

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності – це корисний кінцевий результат.

Можна розрізняти:

кінцевий результат процесу виробництва;
кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економш тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких справляє певне практичне значення.

Ефективність виробництва (продуктивність системи)	Ознаки ефективності	Види ефективності
за наслідками	економічна
соціальна
за місцем одержання	локальна (госпрозрахункова
народногосподарська
за ступенем збільшення ефекту	первісна
мультиплікаційна
за метою визначення	абсолютна
порівняльна

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти.

Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно, має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багато напрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву.

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Ефект стартового вибуху – це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад — застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо).

Розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу

Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами

Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один іншого. Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Ефект стартового вибуху – це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад – застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

Ефект супроводжувальних можливостей проявляється у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо.

Ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між відокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо).

Резерви і шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства

Ефективність діяльності підприємства – найважливіша якісна характеристика підприємства. Це категорія, яка виражає. відповідність результатів і видатків підприємства цілям діяльності та інтересам власників.

Оцінка економічної. ефективності діяльності підприємства на основі показників, що дає характеристику результативність різних аспектів господарської діяльності підприємства, дозволяє не тільки з'ясувати, яким способом одержаний даний результат, але і віднайти шляхи її підвищення.

Під резервами підвищення економічної ефективності, розцінюють невикористані випадки збільшення розв’язку на одиницю сукупних видатків шляхом більш доцільного вживання усіх видів ресурсів на підприємстві.

У ринковій економіці будь-яке підприємство функціонує в якомусь конкурентному середовищі, а тому воно вимагає від підприємства постійного поліпшення. Тому, щоб бути конкурентоспроможнім, підприємство повинно володіти конкурентними перевагами. Головними способами їх одержання є такі: використовувати заходи щодо покращення своєї діяльності та збільшення її ефективності; оптимізувати потенціал ресурсів підприємства; зменшити конкурентів; модифікувати ринкове оточення.

Найсуттєвішою метою функціонування сучасних підприємств, способом отримання конкурентних переваг є збільшення економічної ефективності їх діяльності завдяки більш широкому використанню внутрішніх резервів та системна розробка шляхів збільшення їх ефективності.

Щоб досягти своєї мети підприємства використовують певні ресурси, наприклад, трудові, матеріальні, техніко-технологічні ресурси підприємства для їх створення і користування потрібна гармонійна, тривала політика розвитку підприємства, яка б опиралася. на інтереси основних суб’єктів підприємницької діяльності, збігалася з потребами робітників, віддзеркалила дійсний стан при розв’язанні соціально-економічних проблем.

Використані ресурси, складають потенціал ресурсів підприємства.

Перше, що потрібно зробити для підвищення економічної ефективності підприємства це: раціоналізувати застосування виробничого потенціалу, максимально зменшити різного роду збитки, режим економії затрат і ресурсів. Користування ресурсними чинників дає змогу підприємству дослідити план заходів, направлених на поліпшення ефективної діяльності за рахунок своїх наявних умов, у наступних трьох напрямках.

Напрямки підвищення ефективності використання основних засобів поділяються на екстенсивні та інтенсивні.

Інтенсивними напрямами є: покращення структури основних засобів на підприємстві; технічна модернізація підприємства; механізувати та автоматизувати. виробництво; поліпшення технологічних процесів; знищити проблематичні етапи у процесі виробництва.; зменшити протяжність виробничого циклу; комбіноване користування і поліпшення якості сировини; максимальне навантаження виробничої потужності підприємства та ін.

Екстенсивні напрямки: зниження простоїв устаткування завдяки підвищенню якості ремонтного обслуговування; вчасно забезпечувати основне виробництво кваліфікованим персоналом, матеріалами, паливом; збільшення коефіцієнта змінності роботи обладнання; зменшення кількості несправного обладнання та ін.

До напрямів підвищення ефективності праці персоналу відносять: створення кваліфікованого персоналу; покращення управління (можна доволі скоротити видатки на виробництві і підняти економічну ефективність функціонування підприємства) та організацію виробництва і праці; поглибити спеціалізацію виробництва; підвищити реальний фонд робочого часу; моральне заохочення робітників; мотиваційний механізм залучення працівників; удосконалення систем оплати праці та ін.

Напрямами підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів є: інтенсивне нормування витрат матеріальних ресурсів (скорочення матеріаломісткості продукції сприяє скороченню собівартості в частці матеріальних видатків і збільшенню обсягів виробництва, а тому підвищенню доходу підприємства); правильна організація управління матеріальними ресурсами – це засада ритмічності виробництва; застосовування автоматизованих систем управління поставок.

Ці напрямки на ефективність діяльності підприємства діють різною мірою. На кожному з періодів функціонування підприємства управлінці повинні націлюватись до найбільш кращих і суттєвих за результативністю з них. Таким чином, резерви покращення ефективності діяльності підприємства – одна з найголовніших проблем сучасних підприємств. Для позитивного розв’язання різних економічних і соціальних завдань немає іншого шляху, ніж швидке підвищення ефективності всього суспільного виробництва в конкурентному середовищі.

Тільки на основі системного аналізу слід отримати дійсно відповідну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні резерви щодо їх покращення.

Питання для самоконтролю:

В чому суть ефективності виробництва?
Якими показниками визначається ефективність виробництва?
Які є види ефективності?
Які ви знаєте напрямки підвищення ефективності виробництва?

Рекомендована література:

Курган В.П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. – Суми:Університетська книга, 2008. – с. 147 – 163.

‹

›