Тема 8: Місце торгівлі в ринковій економіці
Тема 8: Місце торгівлі в ринковій економіці
Торгівля як економічна категорія та її сутність.
Державне регулювання торговельної діяльності.
Суб’єкти торгівлі та їх характеристика.
Сучасні тенденції розвитку торговельної мережі.
Торгівля як економічна категорія та її сутність
Торгівля виникла на відповідному етапі розвитку суспільства, а саме тоді, коли окремі виробники почали виготовляти продукції більше, ніж їм було потрібно для власних потреб. Попередником торгівлі був натуральний обмін продуктами праці, який виник ще в надрах первіснообщинного ладу. Однак цей обмін мав спочатку випадковий характер і виникав лише тоді, коли окремі общини чи племена мали в цьому потребу. Важливим стимулом розвитку обміну був перший великий суспільний розподіл праці – це відокремлення скотарства від землеробства. Поступово обмін стає частішим. Перехід від випадкового до регулярного обміну виник унаслідок другого великого суспільного розподілу праці – відокремлення ремесла від землеробства.
Значний поштовх у розвитку обміну дало виникнення міст. Поряд із цим, важливою економічною передумовою розвитку регулярного обміну була поява приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і предмети праці. Поява приватної власності й поступовий розвиток обміну сприяли глибоким перетворенням у всьому первіснообщинному ладі, на зміну якому прийшов рабовласницький спосіб виробництва.
Торгівля, яка зародилася ще в надрах первіснообщинного ладу, постійно розвивається, стає панівною формою обміну товарів і послуг. Торгівлі належить важливе місце в системі ринкових відносин, оскільки вона реалізує основну частину предметів споживання, які випускає промисловість і сільське господарство. Через торгівлю реалізується близько 70% товарів народного споживання. Так, в останні роки через канали торгівлі реалізовано 60% продукції сільського господарства, 65% – легкої промисловості і більше 85% – харчової промисловості.
Торгівля як один із видів економічної діяльності за своєю сутністю та формою належить до досить складних економічних систем. На фоні ринкової орієнтації національної економіки вивчення нових форм і методів торгівлі стає об’єктивною передумовою динамічного розвитку торговельних відносин в Україні. Незважаючи на багатовікову історію розвитку, серед науковців немає єдиної думки щодо визначення терміну «торгівля». У навчальному посібнику «Теорія та практика торговельного обслуговування», за редакцією В.В. Апопія, наведено таке визначення торгівлі – «це та галузь бізнесової діяльності, у котрій дохід і прибуток створюються не внаслідок виробничої, а посередницької діяльності, тобто внаслідок різниці в цінах: між ціною, яку отримує виробник, та ціною, яку платить споживач».
Щодо визначення сутності поняття «торгівля», то укладач енциклопедії торгівлі Саварі де Брюслон зазначає в своєму «Dictionnaire universel du commerce», що під «торгівлею» потрібно розуміти всякого роду міну, купівлю, продаж, всякі обороти. Незабаром і Мелон (Melon) у своєму «Essai politique sur le commerse» заявляв, що «торгівля є обміном непотрібного на необхідне».
Словник сучасної економічної теорії Макміллана, наголошуючи на необхідності торгівлі, визначає її як обмін товарами між індивідами чи групами, що здійснюється як безпосередньо за допомогою бартеру, так і опосередковано з використанням грошей.
Визначено також основні переваги торгівлі, як розширення діапазону благ, доступних для споживання та спеціалізація виробничої діяльності. Без торгівлі, як зазначають автори видання, індивіди і групи повинні будуть задовольняти свій попит (потреби) з власних ресурсів. Також торгівля сприяє розподілу праці, що позитивно відображається на якості вироблених товарів.
Російський економіст Ісаєв А.А. зазначає, що торгівля – це заняття купівлею та продажем товарів для отримання прибутку. Водночас видатний вчений М.І. Туган-Барановський визначає торгівлю як перепродаж господарських предметів без істотної їх зміни для отримання доходу (баришу).
Якщо брати до уваги сучасні погляди на торгівлю, то в економічній енциклопедії торгівлю трактують як «форму обміну товарів, за якої рух їх із сфери виробництва до сфери споживання або зміна одного власника товару іншим відбувається на основі купівлі-продажу».
Отже, торгівля – надзвичайно складна та багатоаспектна категорія. Тому більшість авторів розглядають її як процес, сферу відносин, галузь економіки. Торгівля як інститут ринку, що означає і процес, і сферу відносин, і галузь економіки, реалізує в суспільстві цілком певні та достатньо різноманітні функції.
Основними функціями торгівлі, які випливають із її сутності, є:
економічні – реалізація вартості (зміна форм вартості);
соціальні – реалізація споживної вартості товару (доведення товару чи послуги до споживача) і задоволення споживчого попиту.
Економічні функції торгівлі спрямовані насамперед на реалізацію інтересів продавців. Ступінь розвитку цих функцій характеризує спроможність торгівлі як економічної підсистеми, її самодостатність і самовизначеність у системі суспільного розподілу праці. Економічні функції – це умова самозабезпечення торгівлі, оскільки вони націлені всередину системи.
Соціальні функції торгівлі характеризують іншу її функціональну здатність, саме в них повинна бути закладена суспільна роль торгівлі як інституту соціально-економічних відносин. Соціальні функції є пріоритетними над економічними, адже процвітання продавців неможливе за умови низьких економічних, матеріальних та інших можливостей споживачів. Домінування соціальних пріоритетів повинно реалізуватися шляхом проектування внутрішньої асортиментної, цінової та організаційної культури. Окрім цього, займаючи проміжне положення між виробником і споживачем, торгівля повинна виражати, представляти і захищати інтереси останнього.
Основним завданням торгівлі є ефективна організація розподілу і рух товарів від виробника до споживача, для реалізації його торгівля виконує низку функцій, основними з яких є:
розподіл і просування предметів споживання у просторі;
збереження товарів у часі;
забезпечення рівноваги між виробництвом і споживанням;
орієнтація на вимоги споживачів щодо товарного асортименту, якості продукції;
освоєння нових ринків і стимулювання збуту;
надання інформації про ринок; надання різних супутніх реалізації товарів, послуг тощо.
В умовах ринку торгівля відіграє важливу роль в економіці будь якої країни, адже за її допомогою виробники одержують повну та достовірну інформацію про обсяг і структуру попиту, внаслідок чого стимулюється виробництво товарів. І, навпаки, торгівля спонукає новий попит, здійснюючи рекламу та просування нових виробів. Таким чином, торгівля виступає в ролі основного організатора ринку споживчих товарів і послуг.
Державне регулювання торговельної діяльності
Законодавча база, яка регламентує відносини, пов’язані з торгівлею, досить різноманітна, адже торгівля охоплює широке коло правових відносин. Торгівлю не можна відокремити від таких сфер господарювання, як оподаткування, митний контроль, захист прав споживачів, отримання різноманітних дозволів, оренда та інші операції з нерухомістю, реклама тощо. Переважну частину документів, які регулюють торговельну діяльність в Україні, становлять розпорядження, накази, листи різних органів виконавчої влади, зокрема Кабінету Міністрів України, різних міністерств, Державної служби з питань регуляторної політики і розвитку підприємництва тощо.
У загальному вигляді законодавчу базу, що регламентує сферу торгівлі, можна умовно поділити на дві групи – документи, які безпосередньо регулюють торгівлю, та документи, які опосередковано стосуються цієї сфери діяльності. Слід відзначити, що дія нормативних актів може розповсюджуватися на всю сферу відносин торгівлі, а може стосуватися окремого сегменту цих відносин.
Огляд нормативно-законодавчих актів, які регулюють торговельну діяльність в Україні, дозволяє їх групувати таким чином:
захист прав споживачів і конкуренції в сфері торгівлі та ресторанного господарства;
загальні засади функціонування підприємств сфери торгівлі, ресторанного господарства і послуг;
здійснення торгівлі на ринках;
умови продажу продовольчих і непродовольчих товарів та їх окремих найменувань;
спеціалізована торгівля (автомобілями, лікеро-горілчаними та тютюновими виробами);
питання щодо використання штрихового кодування товарів, засобів вимірювальної техніки та електронних контрольно-касових апаратів;
питання щодо втрати товарів під час їх транспортування, зберігання та реалізації.
Основні нормативні акти визначають торгівлю як організований в певній послідовності процес товарно-грошового обміну, що відбувається в часі й просторі та відображає сукупність економічних відносин із приводу обміну продуктами праці й задоволення потреб споживачів у товарах і послугах у тому вигляді, в такий час і в такому місці, які відповідають їх вимогам.
Специфіка торгівлі відображається у таких особливостях:
у властивих тільки їй торговельно-технологічних процесах (закупівля, транспортування, приймання, зберігання та підготовка до продажу товарів, торговельне обслуговування покупців, надання торговельних послуг);
в особливостях праці персоналу, що повинен мати професійну підготовку;
у спеціально створеній для роботи з товарами матеріально-технічній базі (складська і торговельна мережа, спеціальне обладнання, транспортні засоби тощо);
в технології та організації торговельного обслуговування населення.
Господарський кодекс України, який встановлює основні принципи побудови правових відносин у сфері торгівлі (купівлі-продажу), визначає господарсько-торговельну діяльність як таку, що здійснюється суб’єктами господарювання в сфері товарного обігу, спрямовану на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.
Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання в таких формах:
матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля;
роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва;
комерційне посередництво в здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.
Господарським кодексом України також визначено, що за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) іншій стороні – покупцеві – товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти зазначений товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Термін «торгівля» також тлумачиться в Національному стандарті України «Роздрібна та оптова торгівля: терміни та визначення понять». Відповідно до Стандарту, торгівля – це «вид економічної діяльності в сфері товарообігу і просування їх від виробника до споживача у формі купівлі-продажу та надавання пов’язаних із цим послуг». Таке трактування торгівлі було покладено в основу її визначення у Порядку провадження торговельної діяльності та правилах торговельного обслуговування населення . Крім того, в Національному стандарті України «Роздрібна та оптова торгівля: терміни та визначення понять» торговельну діяльність трактують як ініціативну, систематичну, виконувану на власний ризик для одержання прибутку діяльність юридичних і фізичних осіб щодо купівлі та продажу товарів кінцевим споживачам або посередницькі операції, або діяльність із надавання агентських, представницьких, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробника до споживача. Суб’єктом торговельної діяльності є зареєстрована в установленому порядку юридична або фізична особа, яка здійснює торговельну діяльність на постійній основі для одержання прибутку й укладає в процесі цієї діяльності договори від свого імені, на свій ризик і під свою майнову відповідальність. Суб’єктами торговельної діяльності є винятково продавці товарів – безпосередні товаровиробники та торговельні посередники. Отже, в державному регулюванні торгівлі найважливішим питанням вбачається регламентація, зведення правил і обмежень здійснення торговельної діяльності, що є необхідною умовою її впорядкування.
Суб’єкти торгівлі та їх характеристика
Суб’єктний склад сфери торгівлі різноманітний і складний. Будучи відкритою системою, ця сфера легкодоступна для багатьох видів суб’єктів господарювання незалежно від організаційно-правового статусу, форми власності або відомчої належності. На відміну від інших систем, тут можуть функціонувати як юридичні, так і фізичні особи.
Фізичні особи – це індивідуальні підприємці, громадяни України або інших держав, які стають суб’єктами ринку після проходження державної реєстрації. Фізичні особи можуть бути зареєстровані підприємцями зі створенням юридичних осіб і без створення юридичних осіб. Як правило, підприємці не створюють юридичну особу, а виступають як приватні підприємці. У такому разі для державної реєстрації фізичні особи подають паспорт, реєстраційну картку, документ, що засвідчує оплату за державну реєстрацію. Орган державної реєстрації вносить відповідні дані в Реєстр суб’єктів підприємницької діяльності і видає свідоцтво про державну реєстрацію, а також ідентифікаційний номер фізичної особи.
Підприємець, який створює юридичну особу, подає установчі документи – статут, реєстраційну картку встановленого зразка, квитанцію про оплату реєстрації. Юридичною особою визнається організація, підприємство, які наділені відокремленою власністю і можуть відповідати майном за свої зобов’язання. Юридична особа повинна мати самостійний баланс, поточні рахунки, від свого імені виступати в суді, набувати майнові і немайнові права.
Суб’єкт господарювання набуває права юридичної особи лише після його державної реєстрації. Багатоукладна економіка створює умови для організації юридичних осіб різноманітних організаційно-правових форм, які можна поділити на прості і складні.
Юридичні особи в торговельних відносинах виступають як самостійні суб’єкти права. Що стосується філій, представництв, різних видів господарських асоціацій, то вони цим статусом не володіють, оскільки не є юридичними особами. Такі юридичні особи, як товариства з додатковою відповідальністю та командні товариства, несуть майнову відповідальність у повному обсязі. Інші види – тільки в межах внесених їхніми учасниками вкладів.
Корпоративні формування мають можливість формувати фінансові ресурси за рахунок емісії акцій, облігацій. Відповідно, більш стабільною в них є стратегія розвитку, конкурентоспроможність. Водночас такі організаційно-правові форми менш оперативні в динамічних ринкових ситуаціях.
Кооперативні форми соціально орієнтовані, вони не ставлять за мету отримання прибутку, тому в системах їхня діяльність не буде збігатися з загальним вектором організації.
Отже, кожна організаційно-правова форма має свої плюси і мінуси, тому в практичній діяльності їх слід кваліфіковано використовувати для досягнення успіху і посилення конкурентних позицій системи торгівлі. Глибший аналіз суб’єктів торговельної діяльності потребує їх розгляду крізь призму основних функцій. Доцільно зробити це за підсистемами торговельної системи:
сфера роздрібної торгівлі;
сфера оптової торгівлі.
Для сфери роздрібної торгівлі найхарактернішими є такі суб’єкти:
Магазин – це підприємство роздрібної торгівлі, яке реалізує товари і надає послуги, що призначаються для остаточного споживання. Магазин займає окрему споруду або приміщення. Для нього характерна наявність торговельного залу, підсобних і допоміжних приміщень. Магазин – це узагальнене поняття. Воно поширюється на більшість типів роздрібних підприємств – торговельні центри, універмаги, спеціалізовані підприємства, дрібнооптові підприємства. За своїм правовим статусом магазин може бути юридичною або неюридичною особою. Організаційно-правова форма магазину не обмежується, але найбільш розповсюдженими є підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, філія і дочірнє підприємство. Магазин посідає провідне місце в сфері роздрібної торгівлі, в загальній кількості суб’єктів господарювання цієї сфери становить 65 %.
Об’єкти дрібно-роздрібної торгівлі – павільйони, кіоски, ларьки, ятки – також мають помітне місце у функціональній структурі торгівлі.
Підприємства громадського харчування – їдальні, кафе, закусочні, бари, буфети, ресторани, фабрики-кухні. Усі вони займають окремі приміщення або споруди, які мають, як правило, зал, обладнаний столиками та стільцями, а також виробничі та підсобні приміщення. Більшість підприємств громадського харчування є юридичними особами.
Аптека – це стаціонарний пункт роздрібного продажу лікувальних засобів і товарів санітарії та гігієни, який займає окреме приміщення і має торговельний зал для покупців, а також інші приміщення функціонального призначення. Як і магазини, аптеки можуть мати різний правовий статус і правове становище.
Підприємства побутового обслуговування – стаціонарні центри, салони, майстерні, цехи, які займають окрему споруду або приміщення і відповідно обладнані. Вони виконують роботи і надають послуги населенню, пов’язані з ремонтом предметів особистого споживання та домашнього вжитку. Інші види послуг відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності в Україні не належать до сфери комерційного бізнесу.
Особливий інтерес у сфері роздрібної торгівлі викликає такий суб’єкт, як ринок. Ринок – це підприємство сфери торгівлі, яке виконує функції надання послуг із забезпеченням умов для здійснення купівлі-продажу продовольчих і непродовольчих товарів за вільними цінами. Основними продавцями на ринку є фізичні особи – підприємці і непідприємці, а покупцями – населення. Залежно від асортименту товарів ринки поділяють на продовольчі, речові, автомобільні, універсальні, спеціалізовані.
За статусом ринки в Україні бувають формальні й неформальні (незареєстровані). Формальні ринки є юридичними особами. У сфері оптової торгівлі типовими є такі суб’єкти:
Оптова база – майновий комплекс, технологічно оснащений для забезпечення комерційних, торговельно-оперативних та торгово-технологічних процесів. За призначенням бази поділяють на оптово-збутові, оптово-закупівельні, оптово-торговельні, вихідні, перевалкові тощо. Найбільш характерна організаційно-правова форма оптової бази – акціонерне товариство або спільне підприємство (в системі споживчої кооперації).
Товарні склади, склади-холодильники дрібнооптових фірм – це спеціально пристосовані приміщення для зберігання товарних запасів і формування асортименту товарів. Ця мережа значною мірою не легалізована. По суті, вона відіграє провідну роль в оптовоскладському і транзитному обігу. Організаційно-правовий статус дрібнооптових фірм різноманітний, але переважають товариства з обмеженою відповідальністю.
Оптові продовольчі ринки – це структуризовані організаційн-оправові форми, основною метою яких є реалізація оптових партій сільськогосподарської продукції і продуктів їх переробки. За товарним профілем оптові продовольчі ринки можуть бути поділені на ринки худоби і м’яса та м’ясопродуктів; масла, жирів і молокопродуктів; овочів, плодів та продуктів їх переробки; зерна і хлібопродуктів; цукру і кондитерських виробів, технічних культур. У територіальному плані ринки поділяють на сільські, міські, районні і міжрегіональні. Організаційно-правовою формою ринку, як правило, є акціонерне товариство або господарське товариство.
Оптово-роздрібні підприємства займають окрему споруду, до якої входять торговельні, складські та допоміжні приміщення. Таке підприємство багатофункціональне. Воно здійснює оптову і роздрібну торгівлю товарами легкої промисловості, культтоварами, меблями, будматеріалами. Характерним представником такого підприємства є магазин-склад з купівлі-продажу палива, будматеріалів, лісоматеріалів, габаритних товарів. В організаційно-правовому плані такі підприємства набувають форми господарського товариства або кооперативного підприємства. У сфері комерційного посередництва суб’єкти господарювання проходять стадію становлення. При цьому їх коло прискорено розширюється, охоплюючи біржі, аукціони, дистриб’юторів, брокерські фірми, консигнаторів, лізингові компанії тощо.
Біржа – особливий вид організаційно оформленого і регулярно функціонуючого ринку, де здійснюється торгівля 40–45 видами біржових товарів або цінними паперами. Головне завдання біржі – створення умов для торговельно-посередницької діяльності. Біржі поділяють на фондові, товарні і товарно-сировинні. Товарна спеціалізація бірж досить глибока. У цьому плані розрізняють біржі зернові, худоби, металу, дорогоцінного металу, какао-кофе, нафти й т. п. Основна частина вітчизняних бірж є акціонерними товариствами. Брокерські фірми – це суб’єкти ринку, провідною функцією яких є зведення контрагентів. Біржові брокери виступають продавцями і покупцями, але в обох випадках брокери виконують разове доручення і діють від імені і за рахунок замовника. Вони виконують лише фактичні, а не юридичні дії. Аукціони – це спеціально організовані ринки, які періодично діють у загальновизнаних світових торговельних центрах. На аукціонах здійснюється привселюдний продаж аукціонних товарів за принципом: власником товару стає той, хто пропонує найвищу ціну. В Україні аукціонний продаж практикують надзвичайно обмежено: нерухомість, худоба. Дистриб’ютори – це суб’єкти оптового ринку (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які володіють винятковим правом купівлі-продажу товару конкретної фірми. Дистриб’ютори укладають угоди від свого імені і за свій рахунок. В Україні дистриб’ютори представляють товари та інтереси переважно зарубіжних фірм. Агентські фірми виступають як незалежні суб’єкти на ринку товарів і послуг. Вони від імені і за рахунок замовника здійснюють посередництво під час укладання угод або самі укладають угоди, виконуючи при цьому як фактичні, так і юридичні дії. Комерційні (торговельні) агенти співпрацюють з принципалами на договірній основі. Стопісти – це фірми в країні імпортера, які здійснюють експортно-імпортні операції на основі спеціального договору консигнаційного складу. Фектори – торговельні посередники, які виконують від імені експортера операції: експортні, кредитні, страхові. Лізингові фірми – це суб’єкти ринку, основна діяльність яких полягає в здаванні в довгострокову оренду з викупом (фінансовий лізинг) машин, обладнання, транспортних засобів, комп’ютерної техніки. Лізингові фірми бувають універсальними і спеціалізованими. Суб’єкти комерційної діяльності постійно видозмінюються, трансформуються, максимально пристосовуються до конкурентного середовища.
Сучасні тенденції розвитку торговельної мережі
Сучасний етап розвитку торгівлі в Україні, зокрема продовольчими товарами, характеризується структурними змінами, пов’язаними з появою нових торговельних структур – торговельних мереж, торговельних комплексів чи торговельно-розважальних центрів. Власниками таких мереж є як іноземні, так і українські підприємницькі структури.
Торговельна мережа – це сукупність однотипних або різнотипних бізнес-одиниць, що здійснюють роздрібну торгівлю під однією торговельною маркою, мають корпоративну стратегію діяльності, єдиний центр управління, координації та контролю, власний розподільчий склад, з якого постачають товарами бізнес-одиниці, що входять до складу об’єднання.
Торговельні мережі на українському ринку почали формуватися наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр. Торговельні мережі представлені певними типами.
Міні-маркет – магазин самообслуговування, торговою площею до 200 м², з обмеженим асортиментом (500 асортиментних позицій) продовольчих товарів. 96 Формат міні-маркет або, як його ще називають, «магазин біля дому» використовується в малому бізнесі. Його споживча аудиторія – жителі довколишніх будинків. На них і розрахований максимально збалансований недорогий асортимент, що складається, в основному, з товарів повсякденного вжитку. Оборот у такого магазину невеликий.
Універсам (скорочення від «універсальний магазин самообслуговування») – універсальний магазин (універмаг), в якому більшість товарів розташовано на вітринах у відкритому доступі. Покупець сам обирає, що йому потрібно, і розраховується на касі при виході з магазину. Асортимент універсаму складається з широкого вибору товарів різних категорій, однак більша частина припадає на продовольчі товари.
Суперма́ркет – великий універсальний магазин самообслуговування, що пропонує в продаж бакалійні та домогосподарські товари (таким чином поєднуючи у собі функції універмагу та універсаму). Супермаркети є американським винаходом, яке належить Майклу Каллену – адміністратору бакалійного магазину в м. Геррін (штат Іллінойс). У 1930 році Каллен відкрив перший супермаркет у приміщенні колишнього гаражу, при якому для зручності покупців була безкоштовна стоянка автомобілів. Через два роки Каллен володів вісьмома такими магазинами з виручкою 6 млн доларів у рік. Величезним стимулом розвитку супермаркетів був винахід у 1937 році власником супермаркету в штаті Оклахома Сильваном Голдманом металевого візка на коліщатках для продуктів, замість ручного кошика.
Основною метою супермаркету є задоволення особистих потреб споживача. Пропонуючи широкий спектр товарів першої необхідності, супермаркети є відмінною альтернативою стихійним ринкам і спеціалізованим магазинам. Через ширший асортимент товарів народного споживання супермаркети в багатьох випадках витісняють звичайні продуктові магазини.
Адміністрація супермаркетів зобов’язана слідувати таким основним правилам торгівлі в супермаркеті:
на кожному продукті має бути чітко позначена ціна, а в разі наявності декількох, покупець повинен заплатити найменшу з них;
певні види продуктів, до яких відносяться м’ясо і риба, соки і прохолодні напої, дитяче харчування, масло, кава, джеми, їжа для домашніх тварин, макаронні вироби, а також пральні та миючі засоби, повинні мати не тільки загальну продажну ціну за упаковку, але й ціну за вагу або об’єм;
товари, які швидко псуються, до яких, крім молочних і м’ясних продуктів, відносяться також яйця, хліб, кулінарні вироби, повинні мати чітко позначені дати останнього дня продажу або споживання;
ваги повинні знаходитися між продавцем і покупцем, і їх шкалу повинно бути чітко видно;
на всіх продуктах у фабричній упаковці повинні бути чітко вказані назва продукту, вага нетто, що містяться в продукті інгредієнти, а також назва компанії-виробника та її адреса.
Гіпермаркет – підприємство торгівлі, що реалізує продовольчі і непродовольчі товари універсального асортименту переважно за формою самообслуговування, торговою площею від 5000 м². Від інших магазинів самообслуговування і від супермаркетів гіпермаркети відрізняються, перш за все, масштабністю. Це не тільки великі торгові площі, але ще й універсальний асортимент товарів, що перевищує асортимент супермаркету в 3–10 разів, особливо це стосується непродовольчих товарів, що нараховує зазвичай до 40–50 тисяч позицій. Асортимент може збільшуватися за рахунок додавання нетипових груп товарів, а саме нехарчової продукції в продуктових гіпермаркетах доводиться до 35–50% загального асортименту. Гіпермаркети орієнтовані як на менш заможного клієнта, так і на оптових покупців. Гіпермаркети в своїй рекламі роблять акцент на низькі ціни товарів-маркерів і широкий асортимент, проводять різноманітні акції розпродажу товарів, пропонують дисконтні пластикові картки покупців. Гіпермаркети можуть виступати якірними орендарями великих торгових центрів або власниками магазинів. Для гіпермаркетів істотною умовою є простора парковка.
Дискаунтер (від англ. discount – знижка, робити знижку) – магазин з широким асортиментом товарів за оптовими цінами. Управління таким магазином направлено на зниження витрат за рахунок мінімалістського виконання торгового залу, спрощеної викладки товарів, зниження кількості працюючого персоналу. У разі наявності досить великої мережі таких магазинів практикують постійне переміщення партій товару з одного магазину до 98 іншого, де є більший попит на певний товар. Таким чином досягають економії на складських приміщеннях. Перші магазини низьких цін з’явилися в Німеччині в середині 1950-х років в умовах відносної економічної стабільності і мінімальної інфляції. У період економічної кризи дискаунтери користуються підвищеною популярністю. Відвідуваність і оборот продуктів у цей період зростає істотно – на 20–40%. “Cash & Carry” (англ. “заплати і неси”) – формат торгівлі. Зазвичай магазин формату “Cash & Carry” – це магазин самообслуговування, що надає можливість покупцям купувати різні товари в роздріб і дрібним оптом. Магазини “Cash & Carry” орієнтовані на дрібнооптових і оптових покупців, що купують товари за готівковий та безготівковий розрахунок. Політика низьких цін і постійна наявність оптових і дрібнооптових партій товарів дозволяє підтримувати високий товарообіг у всіх категоріях продукції.
Крім цього, за кордоном виділяють такі види торговельних суб’єктів:
«суперонтер» – перспективний магазин торгівлі швидкопсувними товарами, що розташовуються найчастіше поза містом;
«конвінесонтер» – невеликий магазин з обмеженим асортиментом продуктів високого ступеня готовності (як доповнення до великого магазина); «супертріадо» – нова модель великого магазина, що має сучасний торговий центр із реалізацією високоякісних дорогих товарів, зону супермаркету-складу, зону продажу товарів поліпшеної якості;
«драгонтер» – роздрібне підприємство з високим ступенем автоматизації операцій, де приймають кредитні і дебіторські картки;
магазин-дискаунт – магазин знижених цін, реалізує товари середньої якості за порівняно невисокими цінами та ін.
Для сучасного українського роздрібного ринку характерним є швидкий розвиток гіпермаркетів, супермаркетів, дискаунтерів та ін. Роздрібний ринок в Україні характеризується безліччю учасників, які знаходяться в постійній боротьбі за лояльних покупців. В Україні тепер наявні всі наведені формати роздрібної торгівлі. Нині на ринку сформовано групу торговельних мереж-лідерів як за кількістю магазинів, динамікою їх відкриття, так і за фінансово-економічними та соціальними показниками діяльності.
Характеристика торговельних мереж України свідчить про сформоване ринкове середовище споживчого ринку, його територіальну диференціацію за рівнем розвитку показників торгівлі і торговельної мережі. Проте процеси трансформації торговельної мережі мають стійкі тенденції до становлення її на якісно новій основі, що супроводжується галузевими перетвореннями, а саме:
розширенням існуючих мереж за рахунок поглинання дрібних та купівлі магазинів старого формату;
значним збільшенням самостійно побудованих за новими технологіями торговельних центрів;
активною експансією мереж в економіко-географічних районах, зокрема представленням національних мереж у великих регіональних містах, а регіональних операторів навіть у маленьких містечках;
зростанням конкуренції за рахунок появи на вітчизняному ринку іноземних торговельних мереж зі світовим брендом, репутацією і досвідом;
розвитком різних форматів торгівлі, зокрема, збільшенням частки гіпермаркетів та «магазинів біля дому»;
розвитком мережі власного виробництва, що призводить до конкуренції товарної пропозиції і покращання якісних характеристик постачальників споживчих товарів;
збільшенням обсягів інвестицій в реалізацію нових проектів у торговельній сфері, що сприяє її активному розвитку.
Питання для самоконтролю:
Що таке торгівля?
Які функції виконує торгівля?
Як здійснюється державне регулювання торгівлі?
Назвіть основні характеристика суб’єктів торгівлі.
Які основні тенденції спостерігаються на торговельному ринку?