Сидів якось Альоша будинку. Мама не дозволила йому йти гуляти, бо надворі йшов дощ, і було дуже холодно. Альоша лежав у своїй кімнаті на килимі й грав у війну. Коли він переміг усіх ворогів, йому стало нудно, і він почав озиратися навколо в пошуках якогось цікавого заняття. Спочатку він хотів залізти на підвіконня, але потім згадав, що високо забиратися не можна. А на підлозі нічого цікавого не було. Він замружився і почав грати в "темний лабіринт". Альоша повз рачки уздовж стіни і, натикаючись руками на іграшки, намагався вгадати, що ж таке він знайшов. Повз він, повз, і раптом рука наткнулася на щось кругле. Альоша відкрив очі та побачив розетку. Вона була схожа на смішну мордочку з двома круглими оченятами. Він довго розглядав її. Дірочки були як дві таємничі печери.
- Цікаво, — подумав Альоша. - А раптом там

Хтось живе? Він, звичайно, пам'ятав, що мама суворо забороняє чіпати розетки, тому що у них електричний струм. Але в дірочках було темно і загадково. Альоша спробував заглянути туди спочатку одним оком, потім іншим. Потім він притиснувся до розетки вухом і замружився: раптом там живуть чарівні чоловічки, які зараз зачаїлися в темряві і перешіптуються? Але всередині було тихо. Альоша відкрив очі й здивувався. Навколо було темно. Далеко попереду мерехтить таємничий вогник. Він був такий гарний і був схожий на маленьку далеку зірку. Альоша зрадів і побіг йому назустріч. Він біг і біг, а вогник наближався. Раптом Альоша помітив, що поруч з ним з'явився ще один. І ще, і ще. Вогників стало так багато, як зірок на небі. Вони іскрилися і переливалися, як святковий салют.

- Як красиво! - подумав Альоша. Вогники пливли йому назустріч. Їх була вже ціла хмара. Альоша зупинився і примружився. У темряві він побачив крихітні фігурки. Ця іскриста хмара коливалась саме над ними.

- Це ж маленькі чоловічки! - раптом зрозумів хлопчик.
Це дійсно були чарівні чоловічки. В руках у них були крихітні гострі палички, на кінчиках яких виблискували вогняні іскри. І очі у чоловічків теж яскраво горіли в темряві. Тільки обличчя у них були жахливі. Ледь Альоша побачив їх злісні зморщені мордочки, як тут же захотілося йому втекти звідси, як можна далі.
Він біг темною дорогою, а позаду світло розгорявся все сильніше, все яскравіше. Альоша побачив, що він біжить вздовж чорної кам'яної стіни. За стіною щось гуло й гарчало, як ніби там рвалися на волю тисячі страшних злих звірів. Ззаду теж почулися крики. Іскристий натовп наближався з неймовірною швидкістю. Альоша біг щодуху, але чоловічки наздоганяли його. Вони вже тяглися до його ніг і жалили його своїми гострими піками. Альоша біг і біг, попереду показалися два світлих кола. Чим ближче вони ставали, тим ясніше розумів Альоша, що це два віконця електричної розетки, через які чарівні сили та затягли його в це темне царство. А злі чоловічки як мурашки вже повзали по ньому і боляче кололи його своїми вогняними паличками. Альоша замружився і з останніх сил вистрибнув у отвір розетки. Сидить на підлозі: одяг в деяких місцях обгоріла вся в дірочках, обпалена шкіра болить, а в глибині розетки мерехтять іскорки. І чується тихий злісний голосок:

- Підійди, підійди до розетки! - Ну, вже ні! - відповів Альоша і відповз від розетки трохи далі. - Я тепер до електрики близько не підійду.

Посидів він на підлозі і, накульгуючи, пішов до мами. Відтоді ніколи більше не чіпав він розетку.

Питання

1. На що була схожа розетка на думку Альоші?

2. З чим Альоша порівняв дірочки розетки?

3. Чому мама заборонила Альоші чіпати розетку?

4. Хто жив у розетки на думку Альоші?

5. Що побачив Альоша коли відкрив очі?

6. Кого зустрів Альоша?

7. Яки були чоловічки?

8. Що трапилось з Альошею?