Друга облога Фів

1215 р. до н.е.

Незважаючи на дошкульну невдачу, пелопоннеські правителі не припинили спроб захопити Фіви. Через десять років (1215 р. до н.е.) епігони (нащадки загиблих під Фівами пелопоннеських царів), щоб помститися противнику за принизливу поразку, знову рушили війною у Середню Грецію на Фіви. Це були: Алкмеон, син Амфіарая, Егіалей, син Адраста, Діомед (майбутній герой Троянської війни), син Тідея, Промах, син Парфенопея, Сфенел (ще один учасник Троянської війни), син Капанея, Ферсандр, син Полініка, Евріал, син Мекістея і сам аргоський цар Адраст. За вказівкою Дельфійського оракула, головне командування дісталося Алкмеону, який з великим військом аргосців підійшов під Фіви. Місто знову було взяте в облогу. На той час фіванськими силами командував син Етеокла Лаодамант. Оскільки облогове мистецтво того часу було далеким від досконалості, а розтягувати облогу на довгий час було невигідно, армію противника слід було змуси вийти за межі міста і прийняти бій на відкритій місцевості. З цією метою армія вторгнення намагалася завдати максимальної шкоди сільському господарству ворожої країни. Вивозилися, або знищувалися посіви, фруктові та оливкові дерева тощо. Щоб припинити спустошення, захисники повинні були вийти з міста і прийняти бій на рівнині. Ймовірно, саме таким чином розгорталися події під Фівами. Обидві армії зійшлися у запеклій битві біля Гліза. На той час долю битви часто вирішувала сутичка гоплітів. Після загибелі Леодаманта, втративши, очевидно багато воїнів, фіванці повернулися у місто. Віщун Тірезій порадив фіванцям вступити в переговори про перемир’я і, користуючись затягуванням часу, негайно тікати з міста. Під час втечі або, за іншими даними, при здобутті ворогом Фів, він був узятий в полон і принесений у жертву Аполлону Дельфійському. За свідченнями Гомера, Терезій після смерті перебував в підземному царстві, де Одісей дізнавався у нього про долю свого дому і про те, чи вдасться йому повернутися на батьківщину. У підземному царстві на милість Персефони тільки один Тірезій був при повній пам’яті і свідомості. Дізнавшись про втечу фіванців в Іллірію, аргосці кинулися на штурм міста. Оскільки на відміну від ассирійців, греки не знали такого широкого розмаїття облогової техніки, взяття твердинь зазвичай відбувалося за допомогою довгих драбин, або штурму міських воріт. Так чи інакше Фіви були здобуті пелопоннесцями. Помста епігонів була жорстокою. Вони не просто розграбували головне місто Беотії, частина його жителів була винищена, частина – віддана у рабство, решту ж визнали своїм царем сина Полініка. Археологічні розкопки підтверджують напівлегендарні події того часу. Зокрема, вони показали, що мікенський палац у Фівах насправді був спалений і зруйнований в ХІІІ ст. до н.е., задовго до того, як загинули інші палаци і цитаделі. Частину здобичі, а також дочку Тірезія Манто (у Фівах навіть через багато років показували місце, з якого Тірезій спостерігав за польотами птахів, і камінь, на який сідала його дочка Манто, коли чинила пророцтва) епігони відправили у Дельфи, самі ж повернулися, після успішного закінчення походу додому. Щодо Адраста, то під Фівами він втратив свого сина Егіалея, який загинув від руки Лаодаманта. Від горя цар Аргосу помер по дорозі назад в Мегару, де й був похований. Після Адраста новим правителем Аргосу став його зять Діомед. Поетична розробка оповіді про війну епігонів з Фівами була дана в кіклічній поемі «Епігони» і в декількох грецьких драмах; у Дельфійському храмі стояли присвячені аргосцями статуї епігонам.

Використана література: Гоман Р. В. Битви. Том 1 (з найдавніших часів – VІ ст. до н. е.). – Рукопис. – 470 с. – С. 140.